На сьогодні перекладацька діяльність є затребуваною у найрізноманітніших сферах життєдіяльності. Це викликає потребу у висококваліфікованих перекладачах, що, у свою чергу, вимагає підвищення якості їх професійної підготовки.

Питання формування перекладацької компетенції привертали увагу таких дослідників, як І. Алєксєєва, І. Зайкова, Т. Кавицька, В. Карабан, В. Коміссаров, С. Ніколаєва, Л. Черноватий та ін. Науковцям вдалося дослідити зміст та технології формування професійних компетенцій перекладача, сукупність знань теорій перекладу, перекладацьких навичок і вмінь тощо. Але наразі, немає єдності у визначенні змістових компонентів стратегічної компетенції. Саме потреба у конкретизації визначає актуальність даного дослідження.

Мета роботи - охарактеризувати зміст стратегічної компетенції майбутніх перекладачів. Завдання - проаналізувати підходи вчених і сформулювати зміст стратегічної компетенції при навчанні майбутніх перекладачів.

В основі професійної діяльності перекладача виділяють такі компоненти: дискурсивно-понятійний - знання професійно-значущих реалій, процесів, технологій, термінів і типових випадків їх вживання; процесуально-технологічний - уміння використовувати професійні та іншомовні засоби й ресурси у процесі розв'язання професійно-комунікативних (професійних) завдань; аналітико-прогностичний - володіння стратегіями міжмовної, міжкультурної та міжособистісної комунікації, організація своєї професійної діяльності та саморозвитку [1].

Стратегічна компетенція перекладача включає в себе знання, мовні навички й комунікативні уміння, що забезпечують здатність до варіативного використання мовних засобів для забезпечення структурно - семантичної організації тексту перекладу [2].

Стратегічна компетенція розглядається як предиктор професійної успішності суб'єкта комунікативної діяльності. Т.І. Тимофєєва виділяє такі компоненти стратегічної компетенції у спілкуванні: когнітивний (знання мовних засобів і комунікативних стратегій); мотиваційний (мотиви досягнення й потреби в спілкуванні); інтерактивно-діяльнісний компонент (уміння застосовувати репертуар стратегій, адекватних новій ситуації, спрямованість на інтеракцію (міжособистісна взаємодія), активність в комунікативній діяльності) [3].

Процес формування стратегічної компетенції включає: ознайомлення студентів зі змістом і структурою стратегічної компетенції, цілями й завданнями її формування; мотивування студентів на саморозвиток та оцінку власного комунікативного потенціалу; аналіз можливостей і меж застосування розроблених комунікативних стратегій, що використовуються комунікантами для ефективного досягнення комунікативної цілі, а також освоєння репертуару стратегій [3].

Стратегічна компетенція включає інформаційний і операційний блоки. Інформаційний блок - знання специфіки функціонування культурно-маркованих мовних одиниць у діловому дискурсі, а також способів їх передачі українською мовою. Операційний блок - навички й уміння трансляції інформації, укладеної в композиційно-смисловій, структурно-семантичній та риторичної організації вихідного тексту засобами мови перекладу [2].

Аналіз наукових праць, присвячених стратегічній компетенції, а також стратегіям перекладу дав можливість змоделювати зміст стратегічної компетенції перекладача й виділити в ній наступні компоненти.

1. Навчальний стратегічний компонент. Майбутній перекладач, який є суб'єктом навчального процесу, повинен оволодіти системою метакогнітивних, когнітивних та мнемічних стратегій опанування мовленнєвого, лінгвосоціокультурного, мовного та перекладацького матеріалу.

2. Комунікативний стратегічний компонент. Перекладач може бути здатним виконувати свою перекладацьку діяльність лише тоді, коли він оволодіє комунікативними стратегіями, які зможе переносити в русло перекладу. Перекладач повинен мати здатність моделювати мовленнєву поведінку так, щоб реалізувати комунікативні цілі; використовувати іноземну мову в різних видах мовленнєвої діяльності; компенсувати прогалини в знаннях мови, мовленнєвих навичках та вміннях; взаємодіяти з учасниками комунікативного процесу; контролювати власні почуття, емоції, хвилювання у процесі спілкуванні.

3. Перекладацький стратегічний компонент. Означений компонент може існувати лише на базі попереднього - комунікативно-стратегічного. Процес перекладу - це окремий випадок акту комунікації, даний процес також входить в число соціальних явищ, що підкоряються певним правилам і нормам [4].

Перекладацький стратегічний компонент складають:

1) інтерпретаційно-аналітичні дії (сприйняття, аналіз та інтерпретація змісту й смислу вихідного тексту: встановлення структурно-жанрових особливостей, ідеї автора);

2) планувально-прогнозувальні дії (визначення шкали пріоритетів, функціональних домінант і субдомінант тексту оригіналу, перекладацьких втрат; визначення глобальних (яким текст перекладу повинен бути відносно тексту оригіналу) та локальних стратегій (тактичних (лексичні, граматичні та фонетичні знання і навички), тактично-стратегічних (мовленнєві вміння в говорінні, письмі) та власне стратегічних (інформативна, оцінно-діяльнісна, емоційно-діяльнісна, регулятивно-спонукальна, конвенційна), необхідних для здійснення перекладу, прогнозування результатів перекладу);

3) операційно-продуктивні дії (здійснення перекладу, втілення глобальних та локальних стратегій, варіативне використання мовних засобів для досягнення завдань перекладу, реалізація комунікативних стратегій у тексті перекладу);

4) контролювально-оцінні дії (здійснення редагування формального боку тексту перекладу; оцінка ступеня адекватності передачі інформації, функціональних домінант і субдомінант тексту оригіналу).

У формуванні стратегічної компетенції майбутніх перекладачів головним вважаємо передачу функціональних домінант (як сукупного інваріанту тексту іноземної мови, який підлягає обов'язковій передачі в тексті перекладу), комунікативно-прагматичного плану, жанрово-структурних та жанрово - стилістичних особливостей тексту оригіналу. Перекладачеві постійно доводиться оцінювати відносну важливість окремих елементів тексту; вибір варіанту, пов'язаного з найменшими втратами, забезпечується шляхом використання перекладачем певних прийомів (додавань, повтору, опущення, переміщення лексичних одиниць та ін.) [4].

Для перекладу текстів із домінуючою функцією опису характерне використання стратегій з'ясування жанрово-стильової приналежності тексту, визначення домінантної щільності, імовірнісного прогнозування, спроб і помилок, компресії / декомпресії, компенсуючих модифікацій і дослівного перекладу. Функціональними домінантами цих текстів виступають: терміни, пасивні конструкції, книжні слова, складнопідрядні речення, кліше, синтаксичні звороти; функціональними субдомінантами цього типу текстів є сполучники і сполучні слова, логічні абзаци, побудова авторського мовлення в першій особі множини, елементи мови, які виражають кількісну експресивність, власні імена й дати, неособові форми, засоби, що забезпечують концентричну подачу інформації, засоби, що забезпечують компресію інформації, цитати [4].

Для перекладу текстів із домінуючою функцією вираження характерне використання перекладачем стратегій з'ясування жанрово-стильової приналежності тексту, визначення домінантної щільності, компресії / декомпресії, компенсуючих модифікацій, передачі світовідчуття й дослівного перекладу. Функціональними домінантами цих текстів виступають засоби компресії інформації, інтенсифікатори, образні визначення, логічна, метрична, синтаксична побудова висловлювань, тропи; функціональними субдомінантами даного типу текстів є піднесена лексика, абстракціонізми, оцінний компонент семантики прикметників, антитеза, поетизми, окличні речення, форми ввічливої модальності, просторіччя, сленг, кліше, надмірність [4].

При перекладі текстів із домінуючою функцією звернення використовують стратегії з'ясування жанрово-стильової приналежності тексту, визначення домінантної щільності, а також стратегії передачі світовідчуття, компресії / декомпресії, дослівного перекладу і меншою мірою - стратегію компенсуючих модифікацій. Функціональними домінантами текстів із домінуючою функцією звернення виступають еліпсис, форми наказового способу, прикметники і прислівники у вищому та найвищому ступенях порівняння, заголовки газет, емоційно забарвлена лексика; функціональними субдомінантами даного типу текстів є прямий порядок слів, окличні речення, риторичні запитання та риторичні звертання [4].

Аналіз наукових праць, присвячених формуванню перекладацьких стратегій, дав можливість більш чітко окреслити знання та вміння, які складають зміст перекладацької компетенції.

Студенти повинні оволодіти знаннями:

про жанрову диференціацію текстів;

про структурні та стилістичні особливості текстів різних жанрів та піджанрів у мові перекладу та мові оригіналу;

про мовні засоби, притаманні текстам оригіналу (лексичні одиниці: термінологічна та спеціальна лексика, абревіатури, канцеляризми, кліше, ідіоми, звороти; граматичні конструкції: особлива сполучуваність слів, темо-рематична організація висловлювань, способи вираження предикативності тощо), та їхні відповідники, які використовуються у текстах такого ж жанру мови перекладу;

про функціональні домінанти та субдомінанти текстів різних жанрів;

про глобальні та локальні перекладацькі стратегії;

про послідовність дій у реалізації стратегій перекладу;

про поняття та типи еквівалентності: повна, часткова, варіативна, контекстуальна; денотативна, конотативна, текстуально-нормативна, прагматична, формальна тощо;

про способи трансформації (лексичні: транскрибування, транслітерування, запозичення, калькування та дослівний переклад, транспозиція, модуляція, еквіваленція, адаптація й компенсація; граматичні: функціональна заміна, нульовий переклад, конверсія, скорочення, додавання, функціональна заміна на рівні словосполучень, перестановка елементів, об'єднання та розкладання речень, зміна типу речення; лексико-граматичні: описові звороти, перекладацькі коментарі, емфатизація, нейтралізація, антонімічний переклад; фразеологічні: збереження або опущення ідіоматичності);

про етикетні норми ділового спілкування.

Студенти повинні оволодіти уміннями:

читати та інтерпретувати зміст і смисл вихідного тексту: визначати його ідею, авторські інтенції, оцінно-емотивну інформацію, підтекстову інформацію;

визначати жанр і стиль тексту, жанрово-структурні та стилістичні особливості;

визначати функціональну домінанту та субдомінанти тексту оригіналу;

добирати та впроваджувати глобальні та локальні стратегії у процесі перекладу;

прогнозувати ступінь повноти та точності інваріанта перекладу, тобто ступінь еквівалентності тексту перекладу тексту оригіналу;

визначати особливості комунікативних стратегій вихідного тексту й коректно вибудовувати комунікативні стратегії у тексті перекладу;

розпізнавати мовні тактики, що реалізують комунікативні стратегії вихідного тексту, і коректно передавати їх зміст засобами мови перекладу;

перекладацька компетенція професійна підготовка

виявляти труднощі перекладу та визначати способи їх подолання: змістові труднощі; лексико - семантичні труднощі; граматичні та синтаксичні труднощі;

встановлювати послідовність дій, планувати процес перекладу;

створювати текст перекладу з дотриманням жанрово-структурних та стилістичних особливостей, функціональної домінанти та субдомінанти, ідеї, авторських інтенцій;

виділяти засоби забезпечення когерентності вихідного тексту і знаходити їхні адекватні відповідники в мові перекладу;

визначати межі мікротем та макротем вихідного тексту і коректно їх відтворювати в тексті перекладу;

редагувати текст перекладу та встановлювати ступінь адекватності перекладу.

Висновки. Отже, аналіз наукових джерел, присвячених питанню стратегічної компетенції, дав можливість зробити наступні висновки: окреслено склад та зміст стратегічної компетенції перекладача; визначено три компоненти у змісті стратегічної компетенції перекладача (навчально-стратегічний, комунікативний стратегічний, перекладацький стратегічний) та знання і вміння, якими повинен оволодіти студент для вироблення перекладацької компетенції. Перспективою для подальших досліджень вважаємо розроблення технологій диференційованого навчання макростратегій та мікростратегій перекладу.

Список використаних джерел та літератури