Зміни соціалізаційного впливу сім'ї на формування дитини в Україні другої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 392.3:159.922.73

зміни соціалізаційного впливу сім'ї на формування дитини в Україні другої половини хх століття

Дереш В.С.

Ключові слова: сім 'я, соціалізаційний вплив, формування дитини, взаємодія, період, усуспільнення виховання.

Становлення дитини як особистості завжди розпочинається у сімейному середовищі, на яке впливає суспільне буття. Процес формування особистості дитини безпосередньо залежить від державної сімейної політики, ідеології та культури, що панують у певній країні.

В Україні другої половини ХХ століття зміни, які відбувалися в економіці, політиці, освіті і культурі, визначали соціалізаційний вплив сім'ї на формування дитини. Це підтверджують дослідження Баранова, Л. Березівської, І. Беха, В. Боговарової, Л. Бондар, Г. Ващенка, М. Вовчик-Блакитної, Голода, Т. Кравченко, Л. Новикової, З. Равкіна, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської, В. Федяєвої, С. Чавдарова, М. Шаповала та ін.

Мета даної статті - проаналізувати зміни, які відбувалися в соціалізаційному впливі сім'ї на формування дитини в Україні досліджуваного періоду, та виявити в цьому процесі певні періоди.

Замітимо, що протягом другої половини ХХ століття соціалізаційний вплив сім'ї на формування дитини не завжди був однаковим, а тому вважаємо за необхідне виділити в даному процесі щонайменше 3 періоди, кожен із яких має свої особливості. А саме:

I період - 1950-1966 рр. - обмеження соціалізаційного впливу сім'ї на формування дитини;

II період - 1967-1983 рр. - взаємодія сім'ї та школи щодо розвитку, виховання та соціалізації підростаючого покоління;

III період - з 1984 р. - поступове посилення соціалізаційного впливу сім'ї на формування дитини. Для першого періоду (1950-1966 рр.) характерні: реформи соціальної політики держави та зміни у

суспільно-політичному житті; усуспільнення виховання дітей, метою якого було послаблення орієнтації на сімейні цінності, завдяки створенню шкіл-інтернатів та залучення дітей до суспільно-корисної праці.

Соціальна політика повоєнної країни спрямовувалася на збільшення кількості робочої сили для відбудови держави, у тому числі із залученням до виробництва жінок-матерів. Для цього приймалася законодавча база, яка містила низку заходів, спрямованих на збільшення кількості дошкільних дитячих закладів, надання певних соціальних пільг певним категоріям населення. Головною метою створення таких закладів було звільнення працюючої жінки від ведення сімейного господарства. Проте, це було лише прикриттям, адже насправді держава прагнула "звільнити" жінок від виховання дітей у сім'ї для більшого залучення їх у суспільне виробництво. Тобто у суспільстві створювалися такі умови, що суспільне виховання виходило на перший план: діти, починаючи з ясельного віку, перебуваючи у державних навчально-виховних закладах зазнавали соціалізаційного впливу не батьків, а вихователів і педагогів. Водночас, сім'я і сімейне виховання відходили на другий план, батьки поступово віддалялися від своїх дітей, що позбавляло підростаюче покоління успішної соціалізації.

Усуспільненню виховання певною мірою сприяли ХХ з'їзд КПРС, прийняття Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 вересня 1956 р. "Про організацію шкіл-інтернатів" і затвердження Положення про школи-інтернати (13 квітня 1957 р.). До того ж поширювалася думка, що "сім'я має обмежені можливості в комуністичному вихованні підростаючих поколінь і тому частину її функцій повинна взяти на себе держава" [12, с. 74].

Планувалося, що провідну роль у вихованні підростаючого покоління у майбутньому буде відігравати школа-інтернат, де навчатимуться діти всіх бажаючих батьків. А до розширення мережі нових навчально-виховних закладів, доки повністю суспільство не перейде на нову систему навчання і виховання, пріоритет слід надавати школі, а не сім'ї, яка не справляється із покладеною на неї функцією.

Вважалося, що батьки, у тому числі й жінка, повинні повністю віддаватися роботі на виробництві чи в сільському господарстві, а вихованням дітей мають займатися навчально-виховні заклади [11, с. 151]. Так, 17 квітня 1959 р. було прийнято Закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР", в якому затверджувалося розширення мережі шкіл-інтернатів, а також шкіл і груп продовженого дня. Передбачалося, що школа мала поліпшити виховну роботу з дітьми, тим самим допомагаючи сім'ї у вихованні дітей. У Постанові уряду "Про заходи по розвитку шкіл-інтернатів у 1959 - 1965 рр." відзначалося, що "школи-інтернати за короткий строк свого існування дістали широке визнання трудящих нашої країни і показали на практиці, що вони є найбільш вдалою формою виховання і навчання дітей. Прагнення батьків віддати своїх дітей в ці школи зростає. Тим часом число шкіл-інтернатів зростає повільно, існуюча мережа цих шкіл не задовольняє потреб населення, а в ряді місць плани будівництва шкіл-інтернатів не виконуються" [8, с. 2].

Як наслідок, до середини 60-х років ХХ століття кількість шкіл-інтернатів збільшилася у 10 разів, а кількість учнів - до 212 тисяч [10, с. 188].

Проте, плани, які покладалися на школи-інтернати, не були реалізовані повною мірою через політичні зміни в країні. Натомість знову, як колись, назрівала думка про пріоритетне значення сім'ї у формуванні підростаючої особистості.

Так, у Законі "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР" йшлося про те, що "батьки самі повинні обирати більшістю голосів, якою мовою вчитимуться їх діти в кожній конкретній школі" [5, с. 94]. Звісно, що батьки для покращення майбутньої кар'єри дітей, обирали (особливо у великих містах) російську мову навчання. Тому кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилася з 4192 (1959/1960 рр.) до 4703 (1965/1966), відповідно, кількість українських шкіл скоротилася з 25308 до 23574 [5, с. 95]. Однак, це викликало відмежування підростаючого покоління від рідного слова, традицій і звичаїв як народу, так і сім'ї, призвело до віддалення дітей від батьків.

Другий період (1967-1983 рр.) - час, коли сім'я та школа активно взаємодіяли в питаннях розвитку, виховання та соціалізації дітей.

Цей період бере свій відлік від прийняття Постанови від 8 грудня 1966 р. № 900 "Про заходи дальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи в Українській РСР". Він характеризується спільним керівництвом соціальних інституцій сімейним вихованням та закріпленням зв'язку школи і сім'ї. Посилюється ідеологічна робота з населенням, відбувається ідеологізація всіх галузей суспільного життя. Що стосується сім'ї і соціалізації підростаючого покоління в ній, то держава визнавала вплив сім'ї на виховання дитини й те, що батьки першими здійснюють соціалізаційний вплив на неї. Тому в країні створювалися всі умови, щоб контролювати, коригувати і направляти вплив сім'ї на дитину у потрібне для уряду русло. Так, відповідно до вищезгаданої Постанови, партійні, профспілкові, комсомольські організації промислових підприємств, будов, колгоспів, радгоспів, установ і організацій повинні були "постійно підтримувати зв'язок з школами, де навчаються діти їх працівників, цікавитись умовами виховання школярів у сім'ї. Практикувати обговорення питань виховання дітей на партійних, профспілкових і комсомольських зборах, активніше допомагати сім'ї і школі, впливати на батьків, які недбало ставляться до виховання своїх дітей" [6]. На промислових підприємствах, будовах, в установах, колгоспах і радгоспах створювалися комісії або ради сприяння сім'ї і школі у справі виховання підростаючого покоління. Активно велася друкована і усна пропаганда педагогічних знань серед батьків і населення. У школах, на підприємствах, в установах і організаціях, клубах, Будинках і Палацах культури створювалися університети і лекторії педагогічних знань.

Другий період, на жаль, характеризується зменшенням народжуваності і збільшенням кількості розлучень. Адже подвійна зайнятість жінок змушувала сім'ю обмежувати дітонародження. Також варто відзначити, що на кількість дітей у сім'ї в попередні роки позитивно впливали релігійні погляди населення. Проте антирелігійна пропаганда, яка здійснювалася у суспільстві, все-таки мала свої наслідки. Що стосується розлучень, то з початку 1966 р. процедура розлучення була дещо спрощена [1, с. 48], що вплинуло на збільшення кількості неповних сімей, які складалися з матері і дітей.

Підтвердженням політики, яка велася державою стосовно сім'ї, стало прийняття Закону "Об утверждении основ законодательства Союза ССР и союзных республик о браке и семье" (27.06.1968) і введення його в дію з 1 жовтня 1968 р. У Законі зазначалося, що найважливішим обов'язком сім'ї є комуністичне виховання підростаючого покоління, розвиток його фізичних і духовних сил. Відмічалося, що держава і суспільство у повній мірі допомагають сім'ї у вихованні дітей, відкривають мережу дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів тощо; для поєднання щасливого материнства із активною і творчою участю у виробничому і суспільно-політичному житті, жінкам забезпечуються усі необхідні соціально- побутові умови. Визначено завдання радянського законодавства про шлюб і сім'ю:

- подальше зміцнення радянської сім'ї, заснованої на принципах комуністичної моралі;

- побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби і поваги всіх членів сім'ї;

- виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням в дусі відданості Батьківщині, комуністичного ставлення до праці і підготовка дітей до активної участі в будівництві комуністичного суспільства;

- всебічна охорона інтересів матері і дітей і забезпечення щасливого дитинства кожній дитині;

- остаточне усунення шкідливих пережитків і звичаїв минулого в сімейних відносинах;

- виховання почуття відповідальності перед сім'єю.

Як бачимо, у даному документі прослідковується ідейна спрямованість, яка панувала на той час у країні і нав'язувала суспільству певні установки.

Слід звернути увагу й на Постанову, ухвалену Радою Міністрів СРСР від 8 вересня 1970 р. "Об уставе средней общеобразовательной школы", де зазначалося, що навчання і виховання у школі виключали будь-який релігійний вплив; вимоги школи і сім'ї до учнів повинні бути єдиними і має вестися пропаганда педагогічних знань; класний керівник повинен підтримувати постійний зв'язок як з батьками, так і з керівниками груп продовженого дня, з радами сприяння сім'ї і школі на підприємствах і в організаціях; директор школи повинен організовувати роботу школи із батьками учнів та громадськістю, спрямовувати роботу батьківського комітету.

Услід даній Постанові прийнято Типове положення "О родительском комитете общеобразовательной школы" (грудень 1970), в якому йшлося про те, що батьківські комітети створювалися з метою сприяння школі у здійсненні комуністичного виховання і навчання дітей. За їх допомогою мав закріплюватися зв'язок між сім'єю і школою для єдиного виховного впливу педагогічного колективу і сім'ї на дітей. Батьківський комітет повинен був залучати батьків до безпосередньої участі у виховній роботі з учнями у вільний від навчання час та до різних форм ідейно - політичного виховання дітей, до суспільно корисної роботи дітей, профорієнтаційної роботи, до керівництва гуртками; організовувати і проводити збори, доповіді, лекції для батьків, бесіди з обміну досвідом сімейного виховання; міг розглядати питання спільно із державними органами, громадськими організаціями, підприємствами, установами, колгоспами і радгоспами стосовно ставлення батьків до виховання дітей.

Подальше підтвердження розгортання роботи із спрямування виховання дітей у сім'ї знаходимо у Постанові Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР від 20 червня 1972 року № 463 "О завершении перехода ко всеобщему среднему образованию молодежи и дальнейшем развитии общеобразовательной школы" , де сказано, що слід і надалі зміцнювати зв'язок школи і сім'ї, вимагати єдиних моральних вимог у сім'ї і в школі.

Однак, у співпраці школи, сім'ї та виробничих колективів не завжди і не все вдавалося. Так, у Постанові "О дальнейшем совершенствовании обучения, воспитания учащихся общеобразовательных школ и подготовки их к труду" (1977) звертається увага на те, що не по всій країні об'єднані зусилля школи, сім'ї, виробничих колективів у трудовому, моральному вихованні дітей і молоді та не поширюється належним чином позитивний досвід цієї роботи. Це свідчить про те, що відбулося послаблення контролю партійних організацій, Ради народних депутатів, органів просвіти, професійних спілок і комсомольських організацій за спрямуванням сімейного виховання, сімейна соціалізація стала менше контролюватися суспільством.

На початку 80-х рр. ХХ століття покращилася соціальна допомога сім'ям із дітьми. Це засвідчують наказ "О мерах по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей" (1981), постанова "О порядке введения частично оплачиваемого отпуска по уходу з ребенком до достижения им возраста одного года и других мероприятий по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей" (1981), постанова "Об утверждении инструкции о порядке представления многодетных матерей к присвоению высшей степени отличия - звания "Мать-героиня", награждению орденами "Материнская слава" и медалями "Медаль материнства" и вручения наград" (1982).

У 1984 р. затверджено ряд постанов, де наголошувалося на необхідності здійснення конкретних заходів щодо посилення допомоги сім'ї, підняття її ролі і відповідальності за виховання підростаючих поколінь; активізації діяльності батьківських комітетів, покращення діяльності системи педагогічного всеобучу батьків; посилення впливу батьків на трудове виховання учнів і організацію праці дітей в сім'ї; створення методів формування всебічно розвиненої особистості дитини в умовах суспільного і сімейного виховання. Зокрема, у Постанові Верховної Ради СРСР від 12 квітня 1984 р. № 13-ХІ "Об основных направлениях реформы общеобразовательной и профессиональной школы" звертається увага на узгодженості зусиль і єдності вимог до учнів сім'ї, школи, громадськості і трудових колективів; активізації діяльності комісій (рад) профспілкових комітетів щодо сприяння сім'ї та школі у вихованні дітей і підлітків; залученні батьків для ведення занять у гуртках. Наголошується, що трудові колективи повинні постійно тримати в полі зору виховання дітей, допомагати батькам у цій справі і строго питати з них за вади і недоробки в сімейному вихованні; мають розробити заходи щодо посилення відповідальності батьків за виховання дітей. Передбачалося, що важливу роль у поліпшенні сімейного виховання зіграє розгортання системи педагогічного всеобучу батьків. У поширенні педагогічних знань слід ширше використовувати пресу, телебачення і радіо, усну пропаганду, можливості Всесоюзного товариства "Знання". Тобто держава врешті визнала надзвичайно важливу роль сім'ї у формуванні дитини та її незаперечний соціалізаційний вплив на підростаюче покоління.

З огляду на вищезазначене, 1984 р. можна вважати початком третього періоду, адже саме тоді почалося поступове посилення соціалізаційного впливу сім'ї на формування дитини.

У подальші роки прийнято низку постанов, які спрямовувалися на допомогу родинам: "О дополнительных мерах помощи малообеспеченным семьям, имеющим трех и более детей, воспитываемых одним родителем" (1986); "Об увеличении продолжительности отпусков женщинам, имеющим малолетних детей" (1989); "Об увеличении срока выплаты пособий на детей малообеспеченным семьям" (1989) та ін.

Крім того у 1989 р. була прийнята Концепція дошкільного виховання, де вперше акцентували, що бути людиною - це значить не лише бути "таким, як усі", мати все, що мають інші, але і бути неповторною індивідуальністю із власними смаками, інтересами і здібностями. У Концепції виділено дві моделі сімейного і суспільного виховання - навчально-дисциплінарну і особистісно-орієнтовану, звернуто увагу на переваги останньої. Зазначається, що ні сім'я, ні дитячий садок не можуть замінити один одного у вихованні дітей. Дитячий садок повинен стати центром перебудови всієї педагогічної практики в країні. Це підготує і необхідний крок і для реформи сімейного виховання. Сім'я і дитячий садок, маючи свої особливі функції, не можуть замінити один одного. Між сім'єю і дитячим садком має бути довірчі ділові стосунки, у ході яких може корегуватися виховна позиція батьків і педагога, повинне бути співробітництво батьків і педагога [4].

Третій період характеризується появою інституту соціальних педагогів - спеціалістів із виховної роботи з дітьми та їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. Саме у Рішенні Колегії Державного комітету СРСР з народної освіти від 13 липня 1990 р. № 14/4 "О введении института социальных педагогов" сказано, що соціальний педагог повинен уміти забезпечувати соціально-психологічну підтримку процесу соціалізації дітей, підлітків та молоді, надавати допомогу родині та іншим виховним інститутам, виконувати роль посередника, єднальної ланки між дітьми і дорослими, особистістю і колективом; повинен допомагати підліткам у період їх соціального і професійного визначення, захищати їхні права [9].

Як підтвердження про роботу, яка велася, у цьому ж році вийшов наказ "Об утверждении положення о психологической службе в системе народного образования", до завдань якої, крім інших, відносилися надання допомоги дітям, підліткам, педагогам і батькам в екстремальних і критичних ситуаціях; консультування батьків з питань виховання дітей, створення сприятливого сімейного мікроклімату [7].

У Законі України "Про освіту" від 23 травня 1991 р. № 1060-XII прослідковується підтвердження змін, які відбулися у суспільстві: освіта базується на принципах гуманізму, демократизму, пріоритетність надається загальнолюдським духовним цінностям; органічне поєднання освіти із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Відповідно до Закону, у системі освіти соціальними педагогами здійснюється соціально-педагогічний патронаж, який сприяє взаємодії навчальних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. У статті 59 Закону говориться про відповідальність батьків за розвиток дитини: виховання в сім'ї визначене першоосновою розвитку особистості дитини; обоє з батьків однаково відповідають за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки повинні дбати про фізичне і психологічне здоров'я дитини, розвивати природні здібності; " поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної мови, рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико - культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни; сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини" [3]. Держава повинна надавати батькам допомогу у виконанні ними своїх обов'язків і захищати права сім'ї.

У 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття") де сказано, що основою національного виховання повинні бути принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Серед пріоритетних напрямів реформування виховання визначається "забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу" , а одним із шляхів реформування виховання є "організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків". Дошкільне виховання, відповідно до програми, повинне здійснюватися у взаємодії із сім'єю і "ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури", "органічно поєднує родинне і суспільне виховання". Що стосується родинного виховання, то знаходимо, що батьки є першими педагогами, які несуть повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей [2].

Таким чином, протягом другої половини ХХ століття відбулися суттєві зміни в державній сімейній політиці України, що призвели до визнання та поступового посилення соціалізаційного впливу сім'ї на формування дитини. Досвід вищезгаданого періоду важко переоцінити. Він стане у нагоді в умовах реформування сучасної системи освіти нашої країни, а тому потребує подальшого, більш детального вивчення.

дитина особистість державний сімейний

Використані джерела

1. Волков А.Г. Эволюция российской семьи в ХХ веке / А.Г. Волков // Мир России. - 1999. - № 4. - С. 47-57.

2. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") [Електронний ресурс] // Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників: [сайт]. - Режим доступу: http://oipopp.ed-sp.net/content/view/34/128/. - Назва з екрану.

3. Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-XII "Про освіту" [Електронний ресурс] // Верховна Рада України : [офіційний веб-портал]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12. - Назва з екрану.

4. Концепция дошкольного воспитания (одобрена решением коллегии Государственного комитета СССР по народному образованию 16 июня 1989 г. № 7/1) [Электронный ресурс] // Библиотека нормативно-правовых актов Союза Советских Социалистических Республик : [сайт]. - Режим доступа : http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_15714.htm. - Загл. с экрана.

5. Кульчицький С. В. Спроби реформ (1956 - 1964) / С.В.Кульчицький // Український історичний журнал. - 1998. - № 4. - С. 91-102.

6. Постанова Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів Української РСР від 8 грудня 1966 р. № 900 "Про заходи дальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи в Українській РСР" [Електронний ресурс] // Верховна Рада України : [офіційний веб-портал]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.uaЛaws/show/900-66-п/conv . - Назва з екрану.

7. Приказ Государственного комитета СССР по народному образованию от 19 сентября 1990 г. № 616 "Об утверждении положення о психологической службе в системе народного образования" [Электронный ресурс] // Библиотека нормативно-правовых актов Союза Советских Социалистических Республик : [сайт]. - Режим доступа : http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_17255.htm. - Загл. с экрана.

8. Про заходи щодо розвитку шкіл-інтернатів у 1959-1965 pp. : збірник наказів та розпоряджень Міністерства освіти УРСР. - 1959. - № 13. - С. 2 - 3.

9. Решение Коллегии Государственного комитета СССР по народному образованию от 13 июля 1990 г. № 14/4 "О введении института социальных педагогов" [Электронный ресурс] // Библиотека нормативно-правовых актов Союза Советских Социалистических Республик : [сайт]. - Режим доступа : http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_16832.htm. - Загл. с экрана.

10. Федоренко Я. А. Розвиток і основні проблеми освіти у сільській місцевості в період хрущовської "відлиги" / Я.А. Федоренко // Український селянин. - 2008. - Випуск 11. - С. 186-188.

11. Федяєва В. Л. Сімейне виховання в історичній ретроспективі (друга половина ХІХ - ХХ століття): монографія / В.Л. Федяєва. - Херсон : РіПо, 2010. - 348 с.

12. Чертова К. М. Розвиток соціального виховання школярів в Україні у другій половині ХХ століття / К.М. Чертова // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. - 2012. - № 16 (251). - С. 70-81.

Deresh V.

SOCIALIZATION CHANGE IMPACT ON THE FORMATION OF FAMILY CHILD IN THE SECOND HALF OF UKRAINE TWENTIETH CENTURY

This article analyses the changes that occurred in the family socialization influence on the formation of a child (the second half of the XX century). The features and priorities offamily policy, ideology and culture that are decisive impact on the family, family education and socialization of children in the family. Based on the analysis of state documents of social policy and education isolated and characterized the different periods of socialization offamily influence on the formation of a child in the second half of the twentieth century.. The main characteristics of each period. The first period (1950-1966 gg.) was characterized by restriction socialization influence on the formation of the family on the child. For the second period (1967-1983 gg.) was characterized by the interaction of family and school on the development, education and socialization of the younger generation. During the third period (from 1984), the gradual strengthening offamily socialization influence on the formation of the child.

Key words: family, socialization influence the formation of a child interaction, the period of socialization of education.