Національні цінності як регулятор національного самоствердження особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні цінності як регулятор національного самоствердження особистості

Руслана Сойчук

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант Інституту проблем виховання

НАПН України

Постановка проблеми. Вибір українством європейського шляху свого розвитку та ті буремні виклики сьогодення, що постали перед незалежною соборною Українською державою-нацією, визначають зміну ціннісної домінанти та актуалізують проблему виховання національного самоствердження учнівської молоді, що передбачає розвиток самодостатньої особистості громадянина своєї держави-нації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Окремі аспекти проблеми досліджували вчені з різних галузей знань, зокрема: до питання національних цінностей зверталися ідеологи українського націоналізму та провідники ідеї державності (В. Винниченко, М. Грушевський, В. Липинський та ін.); теоретичне розроблення означеного феномена в контексті проблеми ментальності українців, становлення і розвитку української національної ідеї та природи нації відображено у працях М. Бердяева, Ю. Бромлея, І. Огієнка, Ю. Римаренка, А. Свідзинського та ін.; у галузі психології питання цінностей досліджували Б. Ананьев, Л. Божович, А. Здравомислов, Г. Костюк, Д. Леонтьев, О. Леонтьев, С. Рубінштейн та ін.; проблему цінностей представлено у психолого-педагогічних дослідженнях таких вітчизняних науковців, як І. Бех, М. Боришевський, О. Вишневський, І. Лебідь та ін.

Беручи до уваги сучасні зміни й запити Української держави, процеси глобалізації, євроінтеграції та потребу збереження національної ідентичності українського народу з огляду на умови поліетнічного суспільства, актуалізуються проблеми формування системи загальнолюдських і національних цінностей у процесі виховання національного самоствердження особистості з можливостями її поповнення у процесі інтеріоризації національних цінностей памолоддю.

Відтак метою статті є окреслення ролі поняття «національні цінності» у вихованні національного самоствердження особистості відповідно до умов сьогодення.

Виклад основного матеріалу. Науковий аналіз проблеми засвідчив, що розуміння сутності поняття «національні цінності» базується на основі теорії цінностей. Перші дослідження питання цінностей актуалізовано мислителями часів раннього філософського періоду Сократом та його послідовниками Платоном і Аристотелем. Значний внесок у дослідження зазначеної проблеми здійснив І. Кант. Саме він уперше впровадив термін «цінність», що стало основою зародження теорії цінності. У широкий обіг ця категорія увійшла завдяки науковцю Р. Лотце. У подальшому означена проблема знайшла своє відображення у працях А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, а також у теоріях Ч. Морріса, М. Рокіча, В. Франкла та ін.

Проблема цінностей привертала увагу значної кількості дослідників, що зумовило появу різноманітних трактувань цього феномена. Зокрема Б. Ананьев розглядає цінності й ціннісні утворення як первинні властивості особистості, які є основою мотивів поведінки та формування характеру і спрямованості. С. Рубінштейн визначає поняття динамічної тенденції особистості як прояв направленості й ціннісних орієнтацій. На думку Л. Божович, цінності є власне моральними цінностями у структурі мотиваційної сфери.

Як стверджує академік І. Бех, у психології особистості побутує поняття «особистісні цінності», що відображає факт долученості суб'єкта до соціальних зв'язків та стосунків і тлумачить людину як соціокультурну реальність. Таким чином, науковець визначає особистісні цінності як такі, що пов'язані із засвоєнням конкретним індивідом суспільних цінностей, тобто закріплена значущість для людини особистісного смислу певних об'єктів, подій та явищ [1, с. 10]. Власне ці особистісні цінності є змістом образу «Я», «Я-концепції», що становить ядро особистості та визначає й регулює її поведінку та діяльність, а також їх можна розглядати як певний ідеал чи зразок для наслідування. Цілісність образу «Я» як системи уявлень індивіда про самого себе та емоційно-ціннісне ставлення становлять особистісні цінності, «... це психологічне новоутворення, що відображає найбільш безпосередньо значущу для суб'єкта узагальнену сферу навколишнього середовища, через ставлення до якої він вирізняє, усвідомлює та утверджує себе, своє «Я», і в результаті чого ця сфера стає простором його життєдіяльності» [1, с. 300]. І. Бех зазначає, що таким чином суспільні цінності стають суб'єктивними надбаннями особистості. Суспільні цінності інтеріоризуються в особистісні у складному процесі оволодіння знаннями й насичення їх відповідними емоціями та переживаннями.

Зі співвідношення особистості і світу, відтворюючи значущість чогось для особистості, виникають, за твердженням Т. Титаренка, ціннісні орієнтації як одне із центральних особистісних утворень, що відображає усвідомлене ставлення особистості до соціальної дійсності й визначає мотивацію її поведінки та діяльності [15]. Ціннісні орієнтації є основою національного самовизначення особистості, а отже, і національного самоствердження учнівської молоді. Ціннісні орієнтації є одним із найважливіших утворень у структурі національної самосвідомості. М. Боришевський стверджує, що ціннісними орієнтаціями виступають актуальні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності й до самого себе як до соціального індивіда [13].

Із розумінням особистістю себе, свого «Я» та «Я» іншого, з інтеріоризацією суспільно значущих цінностей, із покликом можливостей науковці пов'язують розуміння совісті. Совість як система суспільно значущих моральних цінностей розвивається швидше з того емоційного матеріалу, який робить індивіда психологічно сильним. Негативні почуття блокують розвиток повноцінної особистості [1, с. 307]. Совість - це постійна боротьба, що спрямована на об'єднання дій і почуттів із найкращою складовою «Я». Сила цієї частинки «Я» сповнюється з кожним новим досягненням справедливості. Це та сила, яка спрямована на пошук та віднайдення істинного «Я». Саме совість є особистісним центром, конструктивною складовою у становленні моральності особистості, зокрема справедливості як «любові до інших», як «процесу становлення», як «свободи прийняття рішення», як «захисту власної цілісності» [14]. Совість визначає напрямок вектора вибору, сенсу життя особистості та якість її вчинку, що віддзеркалює сформованість базових особистісних цінностей. Провідним критерієм совісті є усвідомлення стану, в якому особистість не бачить жодного зиску для себе, крім вигоди для іншого та справедливої ідеї, за яку бореться. Сутність совісті полягає у відгуку на потребу іншої особистості, громади, держави-нації.

У філософському трактуванні загальнолюдськими цінностями є все прогресивне, що виробило людство і що відповідає його інтересам загалом. Це не якісь наднаціональні цінності, навпаки, вони уособлюють у собі всі цінності, де б вони не створювались, усі досягнення світової цивілізації у ході історичного розвитку всіх народів. Вони передбачають збереження можливостей повноцінного існування кожної окремої особистості [9, с. 85].

Зважаючи, що кожна нація робить свій внесок у розкриття людського ідеалу і що національне виступає посередником між загальнолюдським та індивідуальним, постає проблема творення національних цінностей. Оскільки національні цінності пов'язані з існуванням та становленням самої нації, їх варто розглядати як складне утворення, що виявляється у сфері суб'єктно-об'єктних відносин, що відображають позитивну значущість символів, знаків, явищ, міфів, котрі є визнаними певною спільнотою, і які несуть у собі духовно-енергетичний заряд, присутній у психічному світі самих культуроносіїв, який завдяки емоційному насиченню сприймається ними як їхня власна духовна інтенція. Усвідомлення національних цінностей сприяє формуванню національних особливостей, що надалі переростає в національну визначеність, національну належність особистості до певного національного середовища, де наявна система національних традицій, звичаїв, норм та оцінок виступає керівним елементом мотивації її поведінки, здійснює вплив на міжособистісні відносини, уподобання, погляди на життєвий устрій. Національна належність являє собою сполучення об'єктивно-соціальної залежності особистості від спільноти й суб'єктивного ставлення до неї, що становить соціально-психологічну сполучну ланку для індивіда до умов національного способу життя, культури, традицій, що відображається у внутрішньоособистісній структурі національних зв'язків, які виражаються не тільки в національній визначеності, а й у національній самосвідомості [9, с. 63-85]. На думку К. Чорної, національна самосвідомість інтегрує в собі любов до Батьківщини, до історичного самобутнього образу свого народу; віру в його духовну силу й покликання, волю до того, щоб народ посів почесне місце в цивілізованому світі, уміння осмислити історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, національну символіку; оволодіння рідною мовою; систему вчинків, які випливають із любові, віри, волі й осмислення; готовність служити інтересам своєї держави, нації.

Власне національне самоствердження особистості ми розглядаємо як інтегративну суспільно-моральну цінність, яка проявляється в усвідомленні себе членом української нації, характеризується прагненням до морального самовдосконалення й повагою до всіх етносів, які становлять український народ, та відданістю Українській державі, народу, нації, а також готовністю солідарно відстоювати її незалежність, цілісність і суверенітет, та визначається вміннями компетентно сприяти розбудові України як правової, демократичної, соціальної держави-нації.

М. Боришевський розглядає національне самоствердження особистості як одну із визначальних ролей «настановлення людини на вибір особистісно значущих цілей, що визначаються системою етнічних, національних цінностей, досягнення яких (цілей) може задовольняти прагнення людини посісти бажане місце у шкалі таких цінностей» [13, с. 32]. Разом із тим, він зазначає, що «загальнолюдські цінності стосовно явищ етнічних, національних є абстракцією, яка може мати своє вираження, тобто втілення у формі конкретного, реально існуючого явища - національних цінностей» [13, с. 268-269]. До національних цінностей можна віднести етнічні та національні риси спільноти, усвідомлення членами спільноти власної відповідальності за долю свого етносу, нації та самооцінки щодо наявності громадянсько-патріотичних якостей. Учений стверджує, що коли сформовано національну свідомість, то особистість усвідомлює «...себе частиною певної національної (етнічної) спільноти» та оцінює «себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб'єкта соціальної дійсності. Національній самосвідомості конкретної особистості ... притаманне прагнення до самовираження і самореалізації своєї національної сутності, неповторності, потреба зайняти гідне місце серед інших національних спільнот та зробити помітний внесок у розвиток людської історії» [13, с. 240].

Національні цінності творяться національною спільнотою, насичуються відповідними національними почуттями, переживаннями, які постають з умов суспільного життя, еволюціонуючи разом із нацією, та реалізуються через кожну окрему особистість. Такі цінності формуються в результаті усвідомлення нацією своїх потреб у відповідності до результатів ціннісного ставлення. Зокрема, до національних цінностей належать: українська національна ідея, українська мова, національна самосвідомість, національна гідність і гордість, національний характер, історична пам'ять, державні та національні символи України, Конституція України, національна культура (традиції, звичаї, обряди, мистецтво, побут, національні особистості-символи), релігія, життя і здоров'я громадян української нації, патріотизм та територіальна цілісність, незалежність і соборність Української держави-нації. Національні цінності мають двоїстий характер: сприяють функціонуванню національних цінностей та водночас визначають зміст національних цінностей [9, с. 80-85].

Варто зазначити, що національні почуття становлять цілісну систему емоційних переживань. Зокрема почуття вищого рівня переживаються тоді, коли особистість повинна бути здатною розуміти загальноприйняті соціальні норми, які відповідно викликають певні емоційні реакції із постійним їх збагаченням. Власне, лише та ідея є дієвою, яка емоційно пережита та пробуджує прагнення, тобто дійовий компонент [1, с. 665]. Саме в національних почуттях відображається стійке ставлення особистості до себе, до інших, до суспільних процесів, до громади, до держави-нації. На думку Ю. Платонова, національна гідність особистості регулює дії та вчинки, що здійснюються на користь свого народу, при усвідомленні свого етнопоходження та значущості й корисності суспільної діяльності [12, с. 10]. Таке почуття є невіддільним атрибутом національного життя і найхарактернішою ознакою національної належності особистості до певної національної спільноти, що ґрунтується на розумінні значимості усього позитивного в національному житті народу, а в цьому позитивному - того, що створюється нацією і що вона одержує в процесі міжнаціонального спілкування [11, с. 97]. В етнопсихологічному словнику національну гордість тлумачать як патріотичне почуття любові до своєї Батьківщини й народу, усвідомлення своєї належності до певної нації, що проявляється в розумінні спільності інтересів, національній культурі, мові й релігії [8, с. 166].

Для українського народу пріоритетні повага до своїх культурно-історичних цінностей, толерантність до інших культур, емоційність. Національна честь є моральною оцінкою гідності нації як самими представниками національної спільноти, так і іншими інонаціональними членами спільноти. Наявність національної честі є передумовою, потужним мотивом подальшого національного самоствердження особистості та нації зокрема [11, с. 106]. Категорія «честь» відображає диференційовану оцінку індивіда громадою, визнання його гідності, адже честь - це нагорода, що присуджується за чесноти [6, с. 161]. У тлумачному словнику української мови подано таке трактування поняття «честь»: це сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці (незаплямована честь); повага, пошана, визнання кого, чого-небудь; те, що дає право на шану, повагу, визнання (гідний честі) [16, с. 647]. Серцевиною гідності особистості є її честь, тобто вірність певним етичним принципам, які становлять основу моральної самоповаги [4, с. 11]. У процесі оволодіння національною культурою, мовою, способом національного буття формується ставлення особистості до цінності нації, здатність до національного самовираження, самоконтролю, саморегуляції та збереження національної культури й політичної цілісності нації та здійснюється морально-етична національна самооцінка вчинків, якостей, мотивів поведінки як носія цінностей національної спільноти, що і проявляється у національній самоповазі особистості [11, с. 103].

Розвинені почуття національної гідності, гордості та честі формують та регулюють порядок дій та відносин у системі координат сучасного українського суспільства та спонукають до здійснення змін, насамперед таких: народ сам себе повинен поважати, якщо прагне до визнання й шанобливого ставлення з боку інших провідних держав світу; формувати національну самосвідомість українства, замінити втруєне впродовж віків почуття меншовартості на національну гідність і гордість народу; усвідомити та прийняти всю правдиву й складну історію нашого народу, спадкоємцями якого ми є; створити та утвердити новітню українську національну суспільно-політичну ідеологію; відображати в інформаційному просторі правдиве не лише трагічне, а й героїчне минуле й теперішнє українського народу, широко висвітлюючи щоденні досягнення і сподвижництво пересічних громадян на «шляху злагоди до процвітання».

Зважаючи на означене, національною ідеєю повинен стати імператив «шляхом злагоди до процвітання» з метою мобілізації української нації задля національного становлення на базі демократичних цінностей, на що наголошує директор Інституту проблем виховання НАПН України академік І. Бех у розробленій програмі «Національна ідея в становленні громадянина-патріота України» [2, с. 7]. Національна ідея повинна сприяти формуванню національної єдності, солідарності на основі необхідності самоствердження у процесі прийняття та реалізації національних цінностей. Сукупність теоретичних уявлень, політико-культурних установок, зрозумілих для широкої верстви народу патріотичних гасел, спрямованих на вирішення кардинальних проблем національного самоствердження (утвердження і задоволення соціально-економічних, політичних, духовно-культурних інтересів нації), відображені у національній ідеї. З огляду на це, вона набуває форми суспільного проекту загальнонаціонального масштабу з урахуванням становища нації, її цінностей, інтересів, цілей та способів їх досягнення.

Солідарність інтегрує переконання та дії, взаємодопомогу та підтримку членів певної соціальної групи, національної спільноти на основі спільності інтересів, зокрема національних інтересів держави-нації та необхідності досягнення загальних цілей; спільної відповідальності; активного співчуття та підтримки актуально доречних інтересів чи думок [7, с. 684].

У відповідальності сконцентровано усвідомлений особистістю суспільно значущий обов'язок, потребу у здійсненні морального вчинку. Саме за допомогою відповідальності формується й через неї виявляється зв'язок особистості з навколишньою дійсністю, виникає їх цілісність [1, с. 583]. Відповідальна учнівська молодь завжди розглядає будь-які події як їх учасник. Така особистість відповідальна не тільки за певну справу, а й за думку, її зміст та наслідки. Особистість, одухотворена мотивом відповідального звершення, отримання результату дії, самовдосконалюється. Особливістю відповідальності є її постійність, що перетворює її на усвідомлене настановлення до готовності діяти належним чином. Таким чином, «відповідальність є осмисленим рухом свідомості, який перетворює можливість на реальне здійснення вчинку» [1, с. 585-586].

Поняття «відданість» трактується як: присвяченість себе чому-небудь, любов до чогось, що відзначається постійністю та вірністю [16, с. 95]. Саме у відданості Українській державі вбачається головна запорука злагоди в суспільстві на шляху до процвітання, а гарантом розбудови та міцності держави-нації є засади високої моральності усього суспільства та кожного громадянина зокрема. О. Вишневський зазначає, що «...специфічною метою українського виховання є прищеплення державницького світогляду, коли свою долю та своє особисте щастя людина пов'язує з власною, упорядкованою державою, що має міцні моральні підвалини і добрі та шановані людьми закони» [6, с. 145].

Виховання національного самоствердження учнівської молоді передбачає природну потребу особистості у свободі та праві вільного вибору як умову її саморозвитку, активності, самодіяльності та творчої самореалізації кожного громадянина України, формування молоді, здатної створювати та розвивати європейські цінності, сприяти консолідації української нації задля подальшого процвітання держави-нації. Щодо зазначеного науковець І. Бех наголошує, що «досвід вільного і відповідального вибору є одним із найглибших джерел позитивних особистісних змін. Тільки за допомогою свободи можна підготуватися до свободи, тільки за допомогою співпраці можна підготуватися до співпраці, тільки за допомогою демократії можна підготуватися до демократії» [1, с. 32]. Ступінь свободи особистості, її здатність до самовизначення та самоствердження певною мірою залежить від її належності, зв'язків та міжособистісних стосунків у національній спільноті. Українська нація самоствердиться при наявності свободи особистості і всього народу, де солідарність і справедливість є визначальними складовими громадянського суспільства.

Вагомим є також усвідомлення особистістю здатності приймати рішення, здійснювати вибір, вірити у власні сили, тобто сприймати себе як самодостатню особистість. Самодостатня особистість нічого не вимагає від життя, а орієнтується на свої можливості [3, с. 17]. Особистісна самодостатність свідчить про здатність людини оволодіти певною соціальною ситуацією розвитку. Тому належить створювати у виховному процесі національного самоствердження відповідні умови, які б забезпечували значущість для особистості відповідної соціальної ситуації розвитку та задавали провідну діяльність і спрямованість її активності. За умови, коли провідний мотив, мета підносить, не уособлює людину, а єднає її життя з життям інших людей, їхнім добром, такі життєві мотиви здатні створити внутрішнє психологічне спрямування людського існування, що становить сенс життя [10]. Ми погоджуємося із твердженням І. Беха, що «сенс життя є вершиною, апогеєм майбутнього, який визначає все буття особи і спрямовує її дії та вчинки» [1, с. 638]. У побудові процесу виховання національного самоствердження учнівської молоді педагог повинен допомогти відкрити вихованцю його вище «Я», «особистісний сенс», те, заради чого він виконує моральну дію. Саме через усвідомлення ним особистісного сенсу у взаємозв'язку зі своїм вищим «Я», переживаючи найвищі позитивні емоційні почуття, проходить напружена «праця душі». Систематичність і цілеспрямованість такої діяльності у виховному процесі передбачає «орієнтацію на вищі морально-духовні досягнення суб'єкта, на формування ... акмічної особистості» [1, с. 639]. Цей динамічний процес зорієнтований на роботу особистості щодо осмислення співвідношення: особистість, громада, держава, нація, що передбачає знаходження свого місця у житті та усвідомлення своїх прав і обов'язків перед колективом, громадою, державою-нацією. Особистість, стверджуючись як громадянин Української держави-нації, іде шляхом усвідомлення цінностей буття через прилучення до культурних здобутків української нації як поліетнічної спільноти, в якій сконцентровані трансцендентні ідеї та ідеали як смисли, що виходять за межі буття.

Висновки. Таким чином, серед системи цінностей особистості базовими є інтегративні загальнолюдські та національні цінності, які регулюють і визначають в учнівської молоді національне самоствердження та наявний рівень вихованості, зокрема національну гідність і гордість, честь, свободу, самодостатність, відданість, солідарність. Зазначені категорії в сучасних умовах відповідають запитам українського суспільства, що потребує кардинальних політико-правових, соціально-економічних трансформацій з орієнтацією на європейські цінності й громадянське суспільство та водночас передбачає чітке національне самовизначення своєї держави як соборної незалежної із власними національними інтересами, реалізація яких є обов'язковою умовою національного самоствердження України.

Перспективи подальших досліджень. Представлений матеріал не вичерпує усієї проблеми, потребує подальшого дослідження, зокрема можливе обґрунтування моделі виховання національного самоствердження в учнівської молоді.

Список використаної літератури

національний цінність учнівський молодь

1. Бех І.Д. Виховання особистості: підручник / І.Д. Бех. - К.: Либідь, 2008. - 848 с.

2. Бех І.Д. Національна ідея в становленні громадянина-патріота України: програмно-виховний контекст /І.Д. Бех, К.І. Чорна. - К., 2008. - 39 с.

3. Бех І.Д. Особистість у просторі духовного розвитку: навч. посіб. / І.Д. Бех. - К.: Академвидав, 2012. - 256 с.

4. Бех І.Д. Почуття гідності у духовному розвитку особистості / І.Д. Бех // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр. / Ін-т проблем виховання. - К., 2008. - Вин. 12.-С. 5-17.

5. Васильєва Т.В. Комментарий к переводу Аристотеля «Эвдемона этика» / Т.В. Васильева // Вопросы философии. - 2002. - Кн. 3. - № 1.-С. 161.

6. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: посібник / О. Вишневський. - Дрогобич : Коло, 2006. - 326 с.

7. Энциклопедический социологический словарь / под ред. Г.В. Осипова; РАН; Ин-т. соц.-политисслед. - М., 1995. - 939 с.

8. Крысько В.Г. Этнопсихологический словарь / В.Г. Крысько. - М.: МПСИ, 1999. - 343 с.

9. Лебідь І.В. Національні цінності у виховному процесі загальноосвітньої школи (теоретико-методологічний аспект): дис. ...канд. пед. наук: 13.00.01 / Ірина Владиславівна Лебідь. - Умань, 2002.-222 с.

10. Леонтьев Д.А. Психология смысла / Д.А. Леонтьев - М.: Смысл, 2002. - 484 с.

11. Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза, 1996. - 993 с.

12. Платонов Ю.П. Основы этнической психологии / Ю.П. Платонов. - СПб.: Речь, 2003. - 452 с.

13. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості : в 2 т. / М.И. Боришевський, М.І. Алексеева, В.В. Антоненко та ін.; за заг. ред. М.Й. Боришевського. - К., 2001. - Т.2. - 308 с.

14. Снайдер М. Ребенок как личность. Становление культуры справедливости и воспитание совести / М. Снайдер, Р. Снайдер, Р. Снайдер-мл.; под ред. В. Кагана. -- М.: Смысл; СПб.: Гармония, 1994.-237 с.

15. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: структурно-генетичний підхід: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра. психол. наук / Т.М. Титаренко. - К., 1994. - 48 с.

16. Тлумачний словник української мови / уклад. Т.В. Ковальова, Л.П. Корига. - Харків: Синтекс, 2002. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru