Розбудова української державності зумовлює необхідність консолідації усіх верств суспільства, що може бути забезпечено в тому числі й об'єктивним висвітленням сучасних суспільних процесів та явищ. Останнє у свою чергу висуває певні вимоги до історичних наук, зокрема до історії педагогіки, результати досліджень якої слугують орієнтирами розвитку освіти й виховання. При цьому слід наголосити, що подальший розвиток історико-педагогічної науки неможливий без всебічного аналізу того, що було напрацьовано в її межах раніше.

Для сучасної педагогіки, як відзначає вітчизняний дослідник Гупан Н.М., постає необхідність щодо систематизації, аналізу й узагальнення історико-педагогічних наукових розробок, а також з'ясування періодизації розвитку історико-педагогічного знання та встановлення зв'язків між розвитком історії педагогіки, педагогіки та історії культури України, української історичної науки [7].

Вищевказані питання й знаходять своє вирішення у межах історіографічних аспектів, що зумовило введення в наукові обіг виникнення поняття "педагогічна історіографія" (кінець 1990-х років). Сьогодні педагогічна історіографія остаточно ствердила свої позиції у "маркуванні" процесу накопичення педагогічних знань та багатьма українськими дослідниками розуміється як вивчення історії історико-педагогічної науки.

Аналіз досліджень і публікацій

Слід відзначити, що питання історіографії проблем розвитку історико-педагогічної думки висвітлювались у період 6080-х років XX століття у працях С. Бабишина, В. Гомоннай, Б. Мітюрова, М. Ніжинського, М. Ярмаченко та інших.

У контексті розвитку української педагогіки найбільш ґрунтовними педагогічними працями історіографічного характеру стали наукові роботи О. Дзеверіна "Розвиток історико-педагогічної науки в УРСР" (1957 р.), Н. Гупана "Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект" (2001 р.), О. Адаменко "Українська педагогічна наука в другій половині XX століття" (2005 р.).

Після проголошення незалежної української державності вітчизняна педагогічна історіографія набула найбільшої динаміки свого розвитку. Зокрема, у 1995 році була представлена й захищена дисертація "Розвиток народної освіти України (1917-1932 рр.): історіографія проблеми", яку виконала Ю. Чирва.

Зрушенням якісного характеру у вітчизняній педагогічній історіографії стало те, що на початку XXI століття відбулася диференціація й конкретизація вітчизняних досліджень в означеному напрямку. Разом із педагогічними працями загального історіографічного характеру (О. Адаменко, Л. Голубнича, Н. Гупан та інші) [1; 4; 7; 8] з'явилися низка історіографічних розробок, пов'язаних з різними конкретними питаннями освіти та виховання (I. Бай, Л. Голубнича, Л. Єршова, I. Стражнікова та інші) [2; 4; 5; 6; 9; 11].

Проте слід зауважити, що у межах сучасної педагогічної історіографії цілеспрямоване вивчення досліджень з проблеми громадянського виховання майже відсутнє. Водночас потреба щодо їх систематизації, аналізу й узагальнення та з'ясування відповідної періодизації є актуальною внаслідок активних спроб науковців-педагогів поєднати в означеному напрямку позитивні традиції, досвід минулого та інновації сьогодення.

Мета статті - узагальнити дослідження з проблеми громадянського виховання в українській педагогічній науці другої половини XX - початку XXI століття для виявлення основних тенденцій у її розв'язанні.

Виклад основного матеріалу. Особливу значущість громадянське виховання дітей і молоді набуло в період глибоких політичних змін на початку 90-х рр. XX ст., коли Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет (16 липня 1990 р.) та Акт про незалежність української держави (24 серпня 1991 р.), у зв'язку з чим актуальність формування громадянськості особистості посилилася потребами державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості.

Важливість громадянського виховання підростаючого покоління, його мету, завдання й зміст визначено в законах "Про освіту" (1991 р.), "Про вищу освіту" (2002 р.), а також в концепціях національного виховання (1995 р.), виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996 р.), громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (2000р.), громадянської освіти в школах України (2001 р.).

Науковим підґрунтям для розв'язання визначених у державних документах завдань щодо виховання дітей і молоді як добре освічених і вихованих громадян стали розробки вітчизняних науковців в таких аспектах:

• концептуальні основи формування громадянськості особистості (М. Боришевський, П. Вербицька, Н. Дерев'янко, І. Кучинська, Л. Крицька, С. Рябов, О. Сухомлинська);

• загально-педагогічні засади громадянської освіти й громадянського виховання (О. Алексеева, Р. Арцишевський, П. Ігнатенко, Н. Косарева, В. По - плужний, І. Тараненко, Н. Чернуха);

• зміст, форми й методи громадянського виховання (Н. Косарева, О. Красовська, М. Сметанський, Р. Ігнатовська, О. Кошолап, Н. Чернуха).

Слід наголосити, що у 90-х роках XX століття українська національна ідея виступила духовною першоосновою розв'язання проблеми громадянського виховання підростаючого покоління і джерелом та забезпечила визначення його мети, принципів, напрямів, змісту, форм і засобів, про що свідчить тематика і спрямованість тогочасних вітчизняних науково-педагогічних досліджень.

громадське виховання історіографія педагогічний

Останнє підтверджується дослідженнями О. Адаменко, яка з'ясувала, що з отриманням Україною державної незалежності питання виховання підростаючого покоління постали в центрі уваги вітчизняної педагогіки (кількість відповідних досліджень значно збільшилася). При цьому мало місце як звернення до освітньо-виховних вітчизняних традицій, так і розпочато пошук нових підходів до вирішення проблем виховання особистості. Означене передусім виявило себе в актуалізації національного характеру освіти і виховання, а у справі формування громадянськості підростаючого покоління центральним питанням стало піднесення національної свідомості [1, с.336].

До проблеми формування національної самосвідомості школярів звернулися вітчизняні науковці Г. Гуменюк, Г. Кловак, Л. Паламарчук, дослідження щодо використання народного мистецтва, звичаїв, обрядів та традицій у вихованні учнівської молоді здійснили Є. Антонович, В. Коротеева, Н. Кузан, О. Маленицька, Ю. Підборський, С. Стефанюк, О. Столяренко, а духовний розвиток школярів на засадах національних цінностей і традицій став предметом наукових розробок Г. Майбороди, В. Стрельчук, Я. Журецького, Н. Чернухи та інших [1, с.337-348].

Звернення до вітчизняних освітньо-виховних традицій українські науковці у вирішенні проблеми форму вання особистості громадянина доповнили пошуками нових підходів, про що свідчать розробки М. Боришевського, П. Ігнатенка, О. Красовської, Н. Косаревої, Л. Крицької, Л. Пічуркіної-Шумейко, В. Поплужного, О. Сухомлинської, Н. Чернухи, Т. Чорної, М. Триняк та інших. [1, с.349-352].

У контексті формування сучасної особистості громадянина шляхи використання народних традицій у своїх наукових пошуках розробили П. Ігнатенко, В.

Поплужний, Н. Косарева, Л. Крицька, Н. Чернуха, П. Черниш, О. Красовська та інші, а розвитком вирішення проблеми в умовах українського державотворення займалися М. Боришевський, Н. Косарева, Л. Крицька, В. Поплужний, О. Сухомлинська, С. Рябов, К. Чорна, І. Тараненко [1, с.353-356].

Різні аспекти проблеми формування громадянськості підростаючого покоління в сучасних умовах висвітлили Л. Крицька (громадянські ціннісні орієнтації учнівської молоді), Л. Пічуркіна-Шумейко (громадянське виховання підлітків як соціально - педагогічна проблема), О. Сухомлинська (ідея громадянськості в школах України), І. Тараненко (демократичні цінності у процесі становлення громадянина), В. Поплужний (вікові аспекти формування громадянськості), М. Триняк (спілкування українських школярів із зарубіжними однолітками як фактор формування рис громадянськості). [3, с.357359].

На початку XXI століття вирішення проблеми громадянського виховання дітей і молоді у вітчизняній педагогіці збагатилося новими характеристиками - розширився і ускладнився його зміст, категоріальний апарат, висвітлено тісний зв'язок з багатьма аспектами особистісної культури.

Громадянське виховання за своїм змістом передбачає знання народної творчості та національних традицій, культури, історії, має полікультурний та інтернаціональний характер і передбачає розвинену національну самосвідомість, спроможність до національної ідентифікації, патріотизм, моральність, працелюбність, знання історії, звичаїв, обрядів, символіки, відповідальність перед народом і нацією та ін.

Громадянського виховання стали тісніше пов'язувати з процесом формування політичної культури (знання про типи держав, політичне влаштування суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему), з розвитком моральності (єдність національних і загальнолюдських цінностей: милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків, роду), а одним із його результатів передбачалася сформованість мотивації особистості до праці - усвідомлення життєвої необхідності трудової активності, готовності до соціальної творчості, конкурентоздатності й самореалізації особистості в ринкових відносинах [10].

Отже, на початку XXI століття розв'язання проблеми громадянського виховання особистості відобразило загальну тенденцію вітчизняного розвитку теорії виховання, яка, на думку А. Бойко, виявилася у поєднанні традиційних і новаторських підходів, перенесення акценту у подальшому вивченні педагогічної взаємодії із зовнішнього впливу на внутрішнє самотворення людини [3, с.4-5].

Зрушенням якісного характеру на шляху подальшого наукового вирішення проблеми громадянського виховання особистості у новітній період українського державотворення стало вивчення теорії та практики громадянського виховання підростаючого покоління в межах історико-педагогічних досліджень. При цьому слід акцентувати, що особливо вагомий внесок у розв'язання проблеми громадянського виховання особистості було зроблено на початку XXI століття вітчизняними істориками педагогіки, які зосередили свою увагу на вивченні відповідних традицій та досвіду минулого на західноукраїнських землях.

Зокрема, скарбницю досліджень західноукраїнського регіону з означеної проблеми поповнили наукові розробки, що присвячені теоретичним питанням та узагальненню відповідного педагогічного досвіду періоду кінця XIX - першої третини XX століття щодо:

- морального виховання дітей і молоді (Р. Зозуля, I. Ковальчук, Р. Яковишин);

- морально-релігійного виховання учнівської молоді (Л. Геник, Н. Дмитришина, Г. Котломанітова):

- національного, національно-патріотичного та громадянського виховання підростаючого покоління (О. Бенца, Б. Ступарик, Т. Завгородня, М. Чепіль).

У подальшому вирішення проблеми громадянського виховання особистості у вітчизняній педагогіці початку XXI ст. було пов'язано із ствердженням європейського "вектору" розвитку української державності та поєдналося із дослідженнями в сфері громадянської освіти.

Висновки. Таким чином, у розв'язанні проблеми громадянського виховання в означений час виявилися наступні традиції.

Наприкінці 1990-х років в українській педагогічній науці основою розв'язання проблеми громадянського виховання особистості стала національна ідея, яка виступила духовною першоосновою та забезпечила визначення мети, принципів, напрямів, змісту, форм і засобів.

На початку XXI століття розв'язання проблеми громадянського виховання особистості почалося активно здійснюватися у площині поєднання традиційних і новаторських підходів. Крім того, якісним "кроком" на шляху подальшого наукового вирішення означеної проблеми стало вивчення теорії та практики громадянського виховання підростаючого покоління в межах історико-педагогічних досліджень, присвячених теоретичним питанням та узагальненню відповідного педагогічного досвіду періоду кінця XIX - першої третини XX століття.

Перспективи подальших досліджень. Вивчення обраної проблеми у подальшому може відбуватися у площині визначення періодизації розвитку досліджень з проблеми громадянського виховання в українській педагогічній кінця XX - початку XXI століття.

Список використаних джерел

1. Адаменко О.В. Українська педагогічна наука в другій половині XX століття / О.В. Адаменко. - Луганськ: Альма - Матер, 2005. - 704 с.

2. Бай I. Педагогічні засади укладання та ілюстрування українських підручників Галичини (друга половина XIX - початок XX століття): автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук / I. Бай. - ! вано-Франківськ, 2005. - 20 с.

3. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації / А.М. Бойко. - К., і996. - 229 с.

4. Голубнича Л.О. Класифікація джерел історіографії педагогічної персоналії / Л.О. Голубнича // Педагогічний дискурс: зб. наук. пр. / Гол. ред.I. M. Шоробура. - Xмельницький: XrnA 2013. - Вип.15. - С.162-167.

5. Голубнича Л.О. Класифікація джерел педагогічної історіографії /Л.О. Голубнича // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. - 2012. - Вип.26. - С.30-37.

6. Голубнича Л.О. Педагогічна історіографія: теоретичні аспекти /Л.О. Голубнича // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. - 2012. - Вип.27. - С.150-157.

7. Гупан Н. М.! сторіографія розвитку історико-педагогічної науки в Україні / Н.М. Гупан. - К.: Київ. ін-т внутрішніх справ при Нац. академії внутрішніх справ України, 2000. - 222 с.

8. Гупан Н.М. Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект): дис. доктора пед. наук / Н.М. Гупан. - Київ, 2001. - С.4-5.

9. Єршова Л. М.! сторіографія дослідження виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії XIX - початку XX ст. / Л.М. Єршова // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / гол. ред. ЇМ. Шоробура. - Xмельницький: XГПА, 2013. - Вип.15. - С.233-237.

10. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. - 2000. - № 3. - С.7-13.

11. Стражнікова I. Основні напрями наукових досліджень Західного регіону України другої половини XX - початку XXI століття /I. Стражнікова // Педагогічні науки. - Вип.63. - Xерсон: КДУ, 2013. - С.100-103.

12. Ткачов С.І. Громадянська освіта і громадянське виховання: історія та сучасність / С.І. Ткачов. - Xарків: ТОВ "ЕДЕНА", 2009. - 225 с.

13. Ткачов С.І. Теорія та практика громадянського виховання дітей і молоді у вітчизняному громадсько-педагогічному русі другої половини XIX - початку XX століття: монографія / С.I. Ткачов. - Xарків, 2012. - 396 с.

Размещено на Allbest.ru