Організація мистецтвознавчої освіти у Харківському імператорському університеті

Размещено на http://allbest.ru

Харківська гуманітарно-педагогічна академія

УДК 378(091)

Організація мистецтвознавчої освіти у Харківському імператорському університеті

к.п.н., доцент О.О. Шумська

Вступ

Постановка проблеми. Одним із пріоритетних завдань Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті визначено створення системи навчання й виховання, яка б забезпечувала всебічний гармонійний розвиток особистості, розвиток її творчих здібностей та обдарувань. Дійову допомогу в розв'язанні зазначених завдань може надати вивчення й використання педагогічно цінного досвіду естетичної підготовки учнівської молоді, накопиченого вітчизняними вищими освітніми закладами, зокрема Харківським імператорським університетом.

Aнaлiз пoпepeднix дocлiджeнь тa публiкaцiй засвідчив, що в науково-педагогічній та історико-педагогічній літературі розглядались питання, пов'язані з різними напрямами діяльності Харківського університету в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., а саме: загальноісторичні та суспільно-історичні питання (С. Посохов), внесок Харківського університету в розвиток вітчизняної науки й культури (Й. Миклашевський, О. Павлова), педагогічна освіта (І. Важинський), розвиток естетичної думки (І. Іваньо), літературознавство й мовознавство (Т. Матвєєва) тощо. Заслуговують на увагу дисертаційні дослідження О. Микитюка, О. Кін, С. Черкасової, Н. Пузирьової, в яких знайшли відображення окремі аспекти діяльності Харківського університету вказаного періоду.

Мета даної роботи - розкрити зміст, визначити напрями та узагальнити форми мистецтвознавчої освіти у Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Виклaд ocнoвнoгo мaтepiaлу

Дослідження показало, що у Харківському університеті практичне вирішення організації мистецтвознавчої освіти студентів залежало не стільки від офіційних урядових постанов, скільки від загального ступеня розвитку мистецтвознавства як науки взагалі, а також досягнень харківських учених у галузі історії та теорії мистецтва зокрема.

Незважаючи на те, що кафедра теорії та історії мистецтв у Харківському університеті, згідно зі статутом, була заснована в 1863 році, у зв'язку із відсутністю спеціаліста-мистецтвознавця викладання мистецтвознавчих курсів протягом перших 30 років не було систематичним і послідовним.

У ході дослідження було встановлено, що відсутність постійних лекційних курсів по кафедрі теорії та історії мистецтв в окремі роки частково компенсувалась за рахунок проведення спецкурсів.

Так, у 1874 році викладач історії російської словесності М. Арістов читав дуже змістовний курс з археології, в якому основний наголос робився на вивченні пам'ятників Харківської губернії - розкопках городищ, курганів, печер, старовинних церков та каплиць.

На лекціях ретельно розбирались і пояснювались складові частини будівель, а саме: куполи, колони, вікна, алтарі, престоли, ікони та кіоти тощо. Як свідчать історичні документи, М. Арістов, з метою залучення студентів до наукового пошуку і вивчення місцевої старовини, зробив спробу розкопати курган недалеко від міста Чугуїв Харківської губернії, що представляв чималу наукову цінність [9, с. 20].

Аналіз різноманітних джерел [1; 2] приводить до висновку, що різнобічні наукові інтереси та глибокі досконалі знання з історії мистецтва дозволили юристу Д. Каченовському та філологу О. Потебні зробити чималий внесок у розвиток мистецтвознавчої освіти харківських студентів. Так, вони проводили довгі бесіди та читали цікаві лекції з історії мистецтва, знайомили студентів з художніми експонатами університетського музею.

Кінець ХІХ століття характеризується поступовим створенням у Харківському університеті фундаментальної науково і методично обґрунтованої системи всеохоплюючого художньо-мистецького естетико-виховного впливу, яка спиралась на міцну матеріальну базу.

Вивчення офіційних документів, історико-педагогічних монографій та спогадів сучасників свідчить про те, що у 80-х роках ХІХ ст. у навчальному процесі Харківського університету значного розповсюдження набувають спецкурси, адже, як зазначав професор Л. Шепелевич, професори, не пов'язані обов'язковими програмами, читали курси “найбільш цікаві для них самих і часто самі захоплювались ними” [12, с. 28].

Серйозні дослідження О. Кирпичникова у галузі історії мистецтва дали йому можливість уперше в історії Харківського університету підготувати і читати спеціальні лекції з курсу історії мистецтва [2, с.336]. Зокрема, в 1882/83 академічному році були прочитані курси “Історія італійського мистецтва в епоху Відродження” (для студентів перших двох курсів) та “Література і мистецтво у перші віки християнства” (для ІІІ та ІV курсів), а в 1883/84 році - “Історія російського мистецтва” (для студентів ІІІ курсу).

Зважаючи на те, що останній із зазначених курсів на той час був майже не розроблений у науковій мистецтвознавчій літературі, то ж з метою активізації пізнавальної активності студентів та залучення їх до самостійної науково-дослідної та науково-творчої роботи О. Кирпичников у своїх лекціях давав лише коротке резюме того, що можна було прочитати в наукових виданнях.

Зупиняючись на окремих, найвидатніших моментах в історії російської культури та порівнюючи їх з конкретними пам'ятниками з інших галузей мистецтва, О. Кирпичников, використовуючи міжпредметні зв'язки, формував цілісний науковий підхід, спрямовуючи засвоєння художньо-теоретичних знань на подальше поглиблене вивчення і самостійну розробку різних напрямків історії вітчизняної культури й мистецтва [7, с.78-79].

Як відзначали студенти тих часів, лекції з історії російського та християнського мистецтва, “багаті на влучні порівняння і співставлення”, О.Кирпичников читав настільки “чітко, ясно й красиво”, що його слухачами були студенти всіх курсів з різних факультетів університету [13, с. 127].

Раз на тиждень у вечірні години О. Кирпичников проводив також практичні заняття, які полягали у читанні рефератів на запропоновані професором теми. Слід зазначити, що на той час подібні семінари з історії мистецтв у російських університетах проводив лише професор О. Кирпичников [2, с. 237].

З 1888/89 навчального року в Харківському університеті розпочинається систематичне читання лекцій з історії мистецтв. Це було пов'язано із введенням для випускників державних іспитів. Зміст спецкурсу з теорії та історії мистецтв, який було доручено викладати приват-доценту давньоруської літератури О. Деревицькому, змінювався відповідно до вимог іспитів в історико-філологічній комісії [5; 6].

Так, у 1888 та 1889 роках читався “Загальний курс історії класичного мистецтва в зв'язку з теорією мистецтв взагалі” (у 1888 р. - 4 години, 1889 - 2 години), в 1890 - “Історія християнського мистецтва” (2 години), адже на іспитах вимагалось показати знання основних понять та історії цієї науки, пам'ятників античного мистецтва та основних періодів розвитку християнського мистецтва, в тому числі й новітнього російського. За програмами 1891 року вимагалося вже знання коротких відомостей з античного та східного мистецтва, з огляду на це читались три спецкурси - “Історія італійського живопису в ХV та ХVІ столітті”, “Теорія мистецтв” та “Історія стилів” по 2 години протягом одного півріччя [3].

Вивчення різних джерел показало, що однією з важливих форм підвищення мистецтвознавчої освіти студентів у період, що розглядається, був публічний захист дисертації. Згідно з Положенням про іспити [4] звання дійсного студента та здобуття вченого ступеня кандидата чи магістра передбачало іспит з дисципліни, з якої пошукувач здобував учену ступінь, а також публічний захист дисертації - колоквіум.

Тему дисертації обирав сам пошукувач, але затверджував її факультет. Робота студента протягом шести місяців розглядалася всіма членами факультету, а письмову рецензію давав професор або доцент, який викладав відповідну дисципліну.

В тому разі, якщо дисертація отримувала позитивні відзиви, кандидади допускались до публічного захисту. В 1892 році вперше до розряду головних дисциплін було введено теорію та історію мистецтв, що дозволяло студентам одержувати ступінь магістра теорії та історії мистецтв [4]. Так, у 1897-1899 роках були захищені магістерські дисертації студентами В. Сперанським на тему “Риси візантійського впливу і побутові особливості пам'ятників ХІ та ХІІ століття” та І. Фроловим “Про мистецтво за Теном”, ступінь доктора була присуджена Г. Павлуцькому за дисертацію “Про жанрові сюжети у давньогрецькому мистецтві”.

Ефективними формами естетичної підготовки студентів були як обов'язкові курси, що давали солідний запас знань у галузі мистецтвознавства і забезпечували естетичну освіту студентів, так і практичні заняття, спрямовані насамперед на формування естетичних якостей особистості. освіта харківський університет мистецтво

При проведенні практичних занять переважали активні форми та методи навчання, а саме: творча пізнавальна діяльність; творча співпраця з викладачем; використання форм самоаналізу та саморегуляції у процесі навчання; аргументація власної думки; оцінка, взаємооцінка та самооцінка у виконанні творчих та дослідницьких завдань; пошук різних варіантів рішення мистецтвознавчих проблем.

У ході дослідження було встановлено, що практичні заняття з історії та теорії мистецтв складалися з:

· описання, розгляду та аналізу вибраних творів живопису з колекції університетського музею красних мистецтв;

· письмових рефератів з мистецтвознавства;

· усного викладення самостійно опрацьованого теоретичного матеріалу, а також результатів власних наукових досліджень;

· загального обговорення рефератів та усних доповідей;

· дискусій за темами наукових досліджень.

Крім того, важливою формою мистецтвознавчої освіти студентів були дорадчі години, які дозволяли викладачеві роз'яснювати аудиторії незрозумілі питання, контролювати засвоєння теоретичного курсу, зорганізовувати їхню самостійну роботу. Дорадчі години призначалися після лекцій один раз або двічі на тиждень і проходили у формі співбесіди студента з викладачем. Час і день проведення фіксувався у навчальному плані.

З 1893 року кафедру теорії та історії мистецтв очолив перший у Харківському університеті фахівець-мистецтвознавець, видатний учений світового рівня, автор понад 100 наукових праць, з котрих деякі не втратили своєї наукової цінності і до нашого часу, глибокий досліджувач проблем розвитку давньо-християнського, візантійського, італійського, давньо-руського мистецтва, а також народного та церковного мистецтва Слобожанщини професор Є. Рєдін. Його широкі наукові інтереси (він багато років працював як науковець-дослідник у бібліотеках та музеях Відня, Венеції, Мілана, Флоренції, Рима, Парижа, Лондона, Мюнхена) давали йому можливість читати різноманітні лекційні мистецтвознавчі курси. Він викладав паралельно декілька курсів, а саме: “Історію стародавнього мистецтва”, де вивчалось мистецтво Стародавнього Сходу (Стародавня Греція і Рим, Асірія, Єгипет, Фінікія, Іудея, Персія), “Історію християнського мистецтва” ( з 1893 по 1908 рік), а також “Історію візантійського мистецтва” ( з 1903 по 1905 роки).

Зацікавленості студентів історією мистецтва сприяло обов'язкове проведення лекцій та практичних занять в університетському музеї красних мистецтв, що відповідало принципу наочності у засвоєнні знань і допомагало студентам опановувати новий на той час порівняльно-історичний метод у дослідженні пам'яток мистецтва, запроваджений Є. Рєдіним.

Як свідчать архівні документи, доля кафедри у різні роки не залишалась поза увагою російських науковців. Зокрема, відомий учений-мистецтвознавець Д. Айналов неодноразово рекомендував на посаду викладача свого учня В. Мясоєдова.

З 1908 року читання курсу історії мистецтв стародавнього світу та історію новітнього мистецтва було доручено приват-доценту А. Успенському, директору археологічного музею у Москві [3].

Читання ж курсу історії мистецтв епохи італійського відродження тимчасово було доручено професору-філологу М. Сумцову, якого для спеціальної мистецької підготовки було відряджено до Флоренції [8, с. 4]. Число годин по кафедрі розподілялось таким чином: А. Успенський - історія стародавнього мистецтва - 3 години; історія християнського та візантійського мистецтва - 2 години; історія російського мистецтва - 1 година; М. Сумцов - історія італійського мистецтва епохи Відродження - 3 години; історія новітнього російського мистецтва - 1 година [3.-1911 р.].

З 1912 року кафедру теорії та історії мистецтв очолив майбутній видатний академік-мистецтвознавець Ф. Шміт. Блискучий знавець мистецтва античності та стародавнього Сходу, епохи Відродження, Візантії, Балканських країн і Близького Сходу, він продовжив розвивати візантологію у Харківському університеті - науковий напрямок, започаткований Є. Рєдіним.

Слід відзначити, що саме харківська наукова гуманітарна школа, яка досягла свого розквіту на початку ХХ ст. і відповідала художнім і естетичним запитам молодого вченого, в повній мірі сприяла розвитку його таланту.

Доцільно звернути увагу на цікавий факт, який підтверджує не тільки високий рівень мистецтвознавчої освіти тогочасних харківських студентів, але і їх надзвичайну допитливість і пізнавальну активність. Ф. Шміт, розпочавши викладацьку діяльність у Харківському університеті, дійшов висновку, що у багатьох студентів інтереси в галузі історії мистецтва набагато ширші, ніж у нього, адже вони цікавились і хотіли б вивчати і народне, і новітнє мистецтво, процес історичного розвитку і причини виникнення нових художніх течій, і взагалі - цілісну історію всього мистецтва, не обмежену лише живописом та скульптурою.

Як писав сам майбутній професор, від нього “вимагали не абстраговану історію мистецтва, а теорію мистецтва, пристосовану до практики художнього побуту”, тож йому “довелось наполегливо засісти за книжки, щоб ліквідувати прогалини у своїх знаннях” [14, с. 6].

Взагалі вчений багато працював над теоретичними та методологічними проблемами, з якими виступав перед харківською аудиторією. Результатом його наукових пошуків стало створення теорії циклічного розвитку мистецтва, яка принесла йому світове визнання. Саме ця теорія була покладена в основу його лекційних курсів.

Доцільно звернути увагу й на те, що лекції Ф. Шміта охоплювали широке коло мистецтвознавчих тем: “Мистецтво елліністичної епохи”, “Мистецтво Візантії” по 2 години та практичні заняття з всесвітньої історії мистецтва (1913 рік), “Історія мистецтва Стародавнього Сходу та Греції”- 4 години та практичні заняття по вивченню рельєфів давньохристиянських саркофагів (1914 рік), “Історія російського мистецтва”, “Візантійська та російська іконографія” (по 2 години, 1915 рік), “ Історія стародавнього мистецтва” - (2 години, 1916 рік) . Паралельно з Ф.Шмітом лекції з історії російського мистецтва (2 години) та археології (2 години) читав приват-доцент А. Успенський [3 .- 1913-1917 рр.].

Відповідно до вимог офіційних документів читання лекцій постійно мало супроводжуватись посиланнями на конкретні джерела та посібники, за допомогою яких студенти мали б можливість працювати самостійно і доповнювати ті відомості, які повідомлялись викладачами.

Харківськими професорами пропонувалися посібники з теорії мистецтва німецьких або французьких авторів, наприклад, Коллігнона, Краука, Лємке, Мюллєра, Овербека, Тена, фон-Фрікена тощо, мовою оригіналу або в перекладі, а також вітчизняних мистецтвознавців Д.Айналова, Ф. Буслаєва, М. Гнедича, Н. Кондакова, М. Покровського, О. Усова та ін.

Важливим стимулом заохочення студентів до навчання, на наш погляд, було використання в якості підручників наукових праць і посібників університетських викладачів. Наприклад, “Нариси з історії християнського мистецтва” О. Деревицького, “Флоренція та її прадавні майстри”, “Мікеланджело та його час”, “Про долі мистецтва у Західній Європі в новітні часи” Д. Каченовського, “Історія мистецтва та російські художні стародавності”, “Мистецтво Київської Руси”, “Матеріали до історії візантійського та давньоруського мистецтва, “Пам'ятники церковних стародавностей Харківської губернії” Є. Рєдіна, “Леонардо да Вінчі”, “Сучасне мистецтво”, “До історії українського іконопису” М.Сумцова, “Нариси з історії російського мистецтва” О. Успенського, “Кахріе-джамі” та “Закони історії. Вступ до курсу загальної історії мистецтв” Ф. Шміта та багато інших.

Вивчення першоджерел показало, що в Харківському університеті досить поширеним був важливий для того часу, а також актуальний і сьогодні, напрям естетичної підготовки студентів - науково-дослідна діяльність, у ході якої реалізувалась потреба в самостійному науково-творчому пошуку, а також пізнавальні та естетичні потреби учнівської молоді.

Активному залученню студентів до самостійної науково-дослідної роботи, розвитку пізнавального інтересу та вихованню самостійності в рішенні естетико-пізнавальних задач сприяло написання конкурсних творів на отримання іменної стипендії або золотої чи срібної медалі.

Щороку теми для написання творів затверджувалися з тих галузей наук, що вивчались в університеті і передбачали самостійне наукове дослідження.

Для власного твору за загальною темою кожним студентом, що брав участь у конкурсі, обирався окремий девіз. Медальні твори мали відповідати певним критеріям: це досконале вивчення наукової літератури за темою дослідження; збір та обробка не дослідженого на той час матеріалу з урахуванням його наукової цінності; проведення власного наукового пошуку або експерименту із застосуванням методів наукового пізнання та теоретичних знань, отриманих на лекціях; аналіз та узагальнення одержаних результатів; змістовні та переконливі висновки.

Варто зазначити, що тематика науково-дослідної роботи студентів відповідала конкретним запитам певних галузей науки. Так, у 1908 році професором Є. Рєдіним були запропоновані теми для написання медальних творів з історії мистецтв - “Вплив візантійського мистецтва на прадавнє російське в ХІ та ХІІ ст.” та “Мініатюри Остромирова Євангелія та Святославова Ізборника”. Цього ж року студент Г. Кілосанідзе, працюючи над темою “Гелатський монастир та його пам'ятники мистецтва”, ретельно вивчив на місті і докладно описав цей витвір стародавнього мистецтва, застосовуючи методи археологічного дослідження, а також додав власноруч зроблений альбом із 22 фотографічних знімків архітектури, фресок, мозаїк, емалі, різьблення на кістці, церковного вбрання, тканин та стародавніх рукописів. На особливу увагу заслуговують висновки студента, де він указує та виправляє помилки, допущені поважними авторитетними вченими у відповідній науковій літературі.

Наприклад, він виправляє помилку, зроблену головою Імператорського Московського Археологічного Товариства гр. П. Уваровою стосовно будівника Гелатського монастиря; виправляє неточності, допущені відомим професором-мистецтвознавцем Н. Кондаковим про наявність деяких фресок та ікон; повідомляє про загиблі пам'ятники, описані археологами у науковій літературі [11].

Студенти М. Гордєєв та В. Третьяков, автори роботи на тему “Деісус у візантійському та російському мистецтві” (1914 рік), зіткнувшись з проблемою нестачі відповідної літератури, примушені були самостійно як збирати пам'ятки, так і робити науковий аналіз. Студенти винайшли абсолютно новий метод опису пам'ятників, який дозволив стиснути опис до меж математичної формули.

На думку рецензента, професора Ф. Шміта, цей надзвичайно доцільний метод мав одержати визнання науковців і в подальшому широко застосовуватись в іконографічних наукових роботах. Крім того, автори запропонували власне нове визначення сутності Деісуса, всупереч існуючому в науковій літературі, яке, за висновком Ф. Шміта, було більш доцільним, адже відповідало історичному питанню про походження Деісуса та його численних варіантів.

На особливу увагу заслуговує і той факт, що для медальних наукових робіт студентам пропонувалось також дослідження мистецтва рідного краю. Так, у 1905 році золотою медаллю було удостоєно твір студента М. Черноволота “Опис і дослідження колекції гравюр, що знаходиться в музеї красних мистецтв Харківського університету”, у 1910 році - роботи студентів В. Сидоренка та Г. Попова на тему “Іконописні зображення Церковно-археологічного музею при Харківському університеті”. Розуміючи завдання наукової роботи “Іконографія українського іконостасу” в доведенні історичної цінності українського мистецтва, студент С. Таранущенко у 1916 році, не обмежившись лише пам'ятниками Харківщини, як пропонував науковий керівник професор Ф. Шміт, об'їздив з фотоапаратом, а також зібрав матеріал майже з усіх областей України (Волинь, Галичина, Катеринославщина, Київщина, Поділля, Полтавшина, Харківщина, Холмщина, Чернігівщина). Ґрунтовна наукова праця складалась із 233 друкованих сторінок монографічних описів окремих іконостасів, 200 сторінок “чорнових записок”, 9 копій, 15 креслень, 80 фотографічних знімків і 20 таблиць.

Студентові вдалося розшукати і самостійно описати, розглянути та проаналізувати невідомі на той час візантійські пам'ятники, дуже цінні у науковому та історичному сенсі, а також уперше простежити хронологічну та топографічну еволюцію українського іконографічного мистецтва. Як визначив рецензент студентської роботи професор Ф. Шміт, публікація навіть окремих розділів цього твору “буде цінним внеском в літературу про українську церковну давнину” [ 15, с. 69].

Аналіз рецензій професорів та надрукованих медальних творів студентів засвідчив, що останні проводили дійсно серйозні дослідження, а одержані результати іноді ставали справжніми науковими відкриттями.

Виcнoвoк

Отже, у Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття був накопичений значний досвід мистецтвознавчої освіти студентів, вивчення і узагальнення якого допоможе доповнити аналогічні курси в сучасних вищих навчальних закладах України.

Література

1. Де-Пуле М. Харьковский университет и Д.И. Каченовский: Культурній очерк и воспоминания из 40-х годов / М. Де-Пуле // Вестник Європы. - 1874. - № 2. - С. 42-48.

2. Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805 - 1906) Под.ред. М.Г. Халанского, Д.И. Багалея. - Х., 1908. - 390 с.

3. Обзор преподавания предметов и распределение лекций и практических занятий в императорском Харьковском университете: 1805 - 1917 гг.

4. Положение об испытаниях на звание действительного студента и на учёные степени - Х., 1900 - 16 с.

5. Программы испытаний в комиссии историко-филологической. - Х., 1887 - 187 с.; СПб., 1888. - 185с.

6. Программы полукурсового испытания студентов историко-филологического факультета императорского Харьковского университета. - Х., 1890 и 1891 гг.

7. Редин Е.К. Профессор Александр Иванович Кирпичников / Е.К. Редин - Х., 1905. - 22 с.

8. Список лиц, служащих в имп. Харьковском университете на 1 января 1913 г. - Х., 1913. - 25 с

9. Сумцов Н.Ф. Материалы для истории Харьковского университета / Н.Ф.Сумцов - Х., 1894.- 35 с.

10. [Темы медальных сочинений на 1908 уч. год в Харьковском университете] //Харьковские губернские ведомости. - 1908. - 17 янв. (№14). - С.3.

11. Успенский А.И. [Отзыв о сочинении Д. Килосанидзе “Гелатский монастырь и его памятники искусства”] /А.И. Успенский //Записки Харьковского университета. - 1908. - Кн.1, ч.офиц. - С.8-9.

12. Шепелевич Л.Ю. Профессор А.И. Кирпичников / Л.Ю. Шепелевич //Сборник Харьковского историко-филологического общества - Т.15 . - Х., 1905. - С.22-41.

13. Шепелевич Л.Ю. Кафедра всеобщей литературы (с 1884 г. - западно-европейских литератур) в Харьковском университете (Методические записки) / Л.Ю.Шепелевич //Записки Харьковского университета. - 1897. - Кн.1. - С.113-146.

14. Шмит Ф.И. Искусство. Основные проблемы теории и истории / Ф.И. Шмит - Л.: Академия, 1925. - 184 с.

15. Шмит Ф.И. Отзыв о сочинении [С.Таранущенко] “Иконография украинского иконостаса” / Ф.И. Шмит //Записки Харьковского университета. - 1917. - Кн. 1-2, ч. офиц. - С.65-70.

Анотація

УДК 378(091)

Організація мистецтвознавчої освіти у Харківському імператорському університеті. к.п.н., доцент О.О. Шумська. Харківська гуманітарно-педагогічна академія

У статті висвітлено практичний досвід організації мистецтвознавчої освіти у Харківському імператорському університету другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Визначено основні напрями, форми і методи викладання історії та теорії мистецтв. Проаналізовано навчально-методичне забезпечення мистецтвознавчої освіти. Схарактеризовано шляхи формування у студентів науково-дослідних умінь у галузі мистецтвознавства.

Ключові слова: мистецтвознавча освіта, історія та теорія мистецтв, форми і методи викладання.

Аннотация

Организация искусствоведческого образования в Харьковском императорском университете. О.А. Шумская.

В статье освещен практический опыт организации искусствоведческого образования в Харьковском императорском университете во второй половине ХІХ - в начале ХХ в. Определены основне направления, формы и методы преподавания истории и теории искусств. Проанализировано учебно-методическое обеспечение искусствоведческого образования. Охарактеризованы пути формирования у студентов научно-исследовательских умений в области искусствоведения.

Ключевые слова: искусствоведческое образование, история и теория искусств, формы и методы преподавания.

Annotation

Organization of art education at Kharkiv Emperor University. O.A. Shumskaya.

The practical experience of the organization of art education at Kharkiv Emperor University in the second half of the ХІХ^th - in the beginning of the XX^th century is elucidated in the paper. The main trends, forms and methods of teaching the history and theory of art are defined. The educational-methodological supplies of art education is analysed. The ways of forming scientific-research skills of students in the field of art education are characterized.

Key words: art education, history and theory of art, forms and methods of teaching.

Размещено на Allbest.ru