Педагогічні можливості українського фольклору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури і туризму України

Кам'янець-Подільський навчально-консультативний пункт

Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Курсова робота

з педагогіки

Педагогічні можливості українського фольклору

Студентки III курсу ХН-15

Спеціальності “народна хореографія”

Дембіцької О.І.

Керівник - канд. пед. наук

Л.В. Озарчук

2006 р.

Зміст

Вступ

1. Можливості використання фольклору як могутнього засобу морально-естетичного виховання з точки зору педагогічного та наукового досвіду

1.1 Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованні

1.2 Моральні істини через фольклорну скарбницю родини

2. Фольклор - джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень дітей

2.1 Дитячий фольклор та його жанри

2.2 Фольклор у вихованні культури поведінки дітей

2.3 Виховання усвідомлення краси слова засобами усної народної творчості

3. Народний календар як енциклопедія українського фольклору

3.1 Традиції, звичаї, обряди й свята як невід'ємна складова кожного народу

3.2 Цикл календарних свят

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

Процеси перебудови у сучасній школі, утвердження нової гуманістичної парадигми освіти ведуть до посилення культурологічної спрямованості, переорієнтації на формування духовності, ціннісних орієнтацій особистості, її творчий розвиток. Реалізація культуротворчої функції освіти передбачає цілеспрямоване використання надбань національної культури у навчанні і вихованні молодого покоління, а також у професійній підготовці вчителя до цієї діяльності.

Оптимізувати даний процес, на нашу думку, можливо за умови вирішення завдань:

- педагогічно обґрунтованого добору фольклористичного матеріалу (теоретичного й народнопісенного) на основі критеріїв науковості, професійної значущості та методичної доцільності;

- систематичного використання його як основи для навчальних вправ, інформативного та ілюстративного дидактичного матеріалу у навчально-пізнавальній, практичній, пошуково-дослідницькій та художньо-творчій діяльності з метою формування їхніх художньо-соціальних і професійних установок, спрямованості на педагогічну діяльність на основі пісенного фольклору, а також здобуття необхідних знань, умінь і навичок;

- методично доцільного добору організаційних форм і методів підготовки, які б відповідали її меті й змісту, ґрунтувались на матеріалі народнофольклорної творчості.

З цією метою доцільно визначити комплекс навчальних дисциплін, викладання яких на міжпредметній основі сприятиме формуванню готовності вчителів та учнів до навчально-виховної роботи народнопісенними засобами і досягти координації й послідовності їх викладання. Можливість збагачення навчального процесу фольклористичною інформацією, раціонально дібраним і узгодженим теоретичним та ілюстративним дидактичним матеріалом фольклористичної спрямованості. В розділі I розглядаються можливості використання фольклору як могутнього засобу морально - естетичного виховання з точки зору педагогічного та наукового досвіду, історична роль таморальні істини через фольклорну скарбницю родини.

Фольклор як джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень дітей, висвітлюється у 2 розділі. А також дитячий фольклор та його жанри, фольклор у вихованні культури поведінки дітей та усвідомлення краси слова засобами народної творчості.

III розділ розкриває суть народного календаря як енциклопедію українського фольклору. Зокрема, у ньому йдеться про традиції, звичаї, обряди та свята як невід'ємну складову кожного народу.

Базою вивчення практичного досвіду було вибрано гімназію ім. М. Шашкевича “Рідна школа” м. Чорткова, Тернопільської обл.



Розділ 1. Можливості використання фольклору як могутнього засобу морально-естетичного виховання з точки зору педагогічного та наукового досвіду

1.1 Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованні

Кожен народ мав історично обумовлену систему виховання, яка покликана духовно відтворювати націю, зберігати її в віках, примножити її культурно-історичні, національні здобутки. Національна система виховання складається з принципів, провідних ідей, форм, методів виховної роботи, типів навчальних закладів, концепцій виховання, що склались в масштабах України. Народне родинне виховання сягає в глибоку давнину своїми способами виховання. Великим щастям вважалося продовжувати і повторювати себе в дітях. Найщасливішою була та сім'я, де лунало багато дитячих голосів: в народі навіть є такі приказки: “Без гілок не дерево, без дітей - не сім'я”;

“Діти - окраса дому”.

Діти приносили радість дому, їх порівнювали із зірками, із квітами:

“Малі дітки, що ясні зірки: і світять, і радують в темну нічку”.

На весіллі часто можна було почути побажання: “Щоб ви мали дітей повну хату”. Про багаточисельність української сім'ї говорять наші пісні, колядки: “Ой, де куточок, то там і синочок, а на печі по дев'ять дочок”.

Водночас із появою дітей сім'я повинна була піклуватися про них і виховувати. Опікуном дитини - сироти вибирали не будь - кого, а авторитетну, доброзичливу людину, яка могла б виховати чужу дитину, як свою власну. В більшості випадків таким опікуном ставав ближчий родич; таку дитину забирала багатодітна сім'я, яка мала багато своїх дітей, там і чуже не помішає. Тому в народі говорили: “Не иті батьки, що породили, а ті, що виховали”.

Дуже шкода, що ця традиція майже не збереглася в наш час. Дітей віддають у дитячі будинки, вони виростають без материнської опіки, тепла домашнього вогнище.

Хоч дітей було багато, та ніхто з них не забував про рідну домівку. Коли людина - мандрівник повертається з дороги, то завжди неодмінно п'є цілющу найсолодшу воду із батьківської криниці. Любов до рідної домівки, до батька - матері прививалась дітям з колиски. Коли молодий господар будував хату, то обов'язково на новому місці садив калину, щоб калина малих діточок колисала.

Діти виростали захисниками своєї батьківщини, в майбутньому трудівниками своєї землі - що і є актуальним і сьогодні. “Як росте одна дитина, то на старості трудна година”, отже, діти були опорою батьків в старості, обов'язком дітей було піклування про батьків.

Здавна в нашого народу існував культ Батька, Матері, Діда і Бабусі. Ці слова вимовляли з якоюсь особливою шаною і повагою. Діти на знак великої поваги до родичів зверталися до них “Ви” і “Ти” не властиве нашій родинній педагогіці. Батько ніс велику відповідальність за дітей, за їх здоров'я, був їх захисником. Батьків приклад завжди засвоювався дітьми, тому в народі казали: “Яка гребля, такий млин, який батько - такий син”. Батькове слово було законом, має для дитини авторитетне значення, звідси і повага до батька, якої тепер часто не вистачає в наших родинах. В Україні зустрічаються різні назви батька - няньо, неню, дєдя. Назва “тато” вживається в більшості у сьогоднішній мові. У мові дітей можна почути звертання до батьків з пестливим відтінком: батечку, татусю, татусеньку, мамочко, мамусю, матінко, тетко, бабусенько, дідику, дідусю.

Своєрідну повагу до батька наводить,як приклад, В. Скуратівський: ”Доки батько на роботі, я міг розслабитися, вдатися до пустощів, та варто було опчути - батько іде - як все ставало на свої місця, тут же зосереджувався.” Зараз потрібно повернути авторитет батька в родину, надати йому всіх цих цінних якостей.

Важливе місце у вихованні дітей поряд з батьком відводилось і матері. Адже недаремно говорилося в народі, що чоловік тримає один кут хати, а жінка - три кути. Хоч сім'я за характером влади була патріархальною і всі члени сім'ї знаходилися у залежності від голови - батька, але жінка була відносно незалежною від чоловіка. Коли тривали визвольні війни, жінка, крім того, що вела всю хатню справу, брала на себе турботу про господарство - цілком замінювала чоловіка.Мати виношує дитину під своїм серцем, потім виховує її, віддаючи всю свою ласку і любов. Батьківська любов повинна бути стриманою і врівноваженою - так говорить народна мораль. Сліпа надмірна любов спотворює сімейне виховання. Нерідко можна зустріти, що завдяки такій “любові” дитина виростає егоїстична, розбещена. Недарма в народі кажуть, що дитину треба так любити, щоб вона цього не знала. Материнська любов вважалася найсильнішою: “Батькова любов до могили, а материна вічно”. У науковому визначенні баба - жінка, мати, прамати, продовжувачка роду людського. У стародавніх слов'ян баба була жіночим божеством, яке уособлювало в собі хмари, чи світло місяця. Ці божества - баби ніби проживали на високих горбах, звідси і народна назва “Бабина гора”.

Отже, материнська пісня, бабині та дідові казки, батьківська хата, природа, праця, релігійні закони, здорові стосунки між батьками, дорослими -- все це формувало дитячу душу, вдачу дитини, виховувало любов до батьків, до рідної мови, пісні; любов до свого роду, до батьківщини і до України.

І дорослими ми часто переносимося в дитинство -- у казку, дорогу і рідну нам. Чому сьогодні так часто з'являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного колись не чули.

В Україні не лише до батька, матері, діда й баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на "Ви". Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку.

Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вчилися різної роботи, посильно працювали.

1.2 Моральні істини через фольклорну скарбницю родини

Засвоєння моральних істин відбувається через фольклорну скарбницю.

Дітей змалку вчать дорожити честю. Важливу роль тут відіграє приклад, слово виховання. Потрібно, щоб моральні звички ввійшли в душу дитини, стали потребою.

Залучення дітей до прекрасного з першої маминої колискової пісні. Ніжний материнський голос викликав у дитини почуття прекрасного. У них закладена ніжність, любов, людяність, добро, казка - в дітей появляються казкові образи, розвивається цікавість, допитливість, пізнавальні інтереси.

З першого року народження діти вчаться слухати дорослих. І два-три роки діти виконують найпростіші доручення “подай... візьми...” Дітей вчать берегти іграшки, доброзичливо ставитися до тварин. Цьому вчать українські народні казки, вірші. Коли дитина підростає, її вчать доглядати за тваринами, не мучити і не вбивати пташок, домашніх тваринок.

Важливий вплив на виховання дитини мала вся родина. Про шанобливе ставлення до свого роду говориться і в прислів'ях: “Свого доправляйся, роду не цурайся”, “Хоч по коліна в воду, аби до свого роду”. У дітей виховувалися родинні почуття, засуджувались незгоди між ними. Слова “рід”, “родина” - прийшли до нас ще з староруських часів.У родинному вихованні найбільш цінним є мірило людської доброти. Дитину змалку привчали вітатися, бути чемною, привітною. Колись в селі віталися зі всіма людьми - знайомою чи незнайомою. В. Скуратівський пригадує такий випадок, коли він не привітався з однією жінкою, то вона поскаржилася його матері.

Родина була своєрідною підтримкою людини в скрутному становищі.

Традиційним є влаштування родинних свят, де збиралася вся чисельна родина.

Важливу роль у вихованні підростаючого покоління мають дідусь і бабуся. Ці люди, які прожили довге життя і можуть поділитися досвідом. Колись (і тепер цей звичай ще зберігся) панував звичай сходитися на свята, та по неділях до бабусиної хати на сходки. А бабуся в свою чергу підносила гостинців і розказувала безліч казок, поговірок, вірувань. Із чисельних розповідей бабусі чи дідуся діти діставали перше уявлення про навколишній світ, природу. Часто бабуся вчила: якщо зруйнується ластів'яче гніздо, то на обличчі зарябіє віспа, не доїси окрайця - снитимуться старці. бабуся, так як і мати з дитинства прививала любов до в'язання, вишивання, господарювання.

З народженням дитини головним обов'язком батьків є піклування про здоров'я своїх дітей: “Стало не плакало, росло - не боліло”. Новонародженого купали в травах любистку, м'яти “щоб був міцний, як дуб”, додавали гілочку вишні, “щоб гарна була”. В народі здавна цінились такі якості, як стійкість, витривалість, відвага, чесність, дисциплінованість. В народі збереглися легенди про Кирила Кожум'яка, Котигорошка - мужніх силачів і велетнів. Фізичне виховання тісно пов'язане з трудовим. Бо тільки фізично здорова людина може працювати. Збереження здоров'я до старості є дуже актуальним. Тому вітаючись, люди зичать одні одним здоров'я. Батьки повинні піклуватися про те, щоб дитина багато рухалася: “Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається”. Багатовіковий народний досвід - ходіння босоніж. Діти з великою охотою грають в народні ігри “гуси-лебеді”, “піджмурки”. Рухливі і спортивні ігри допомагають формуванню відваги, рішучості, ініціативи, взаємодопомоги, гартують організм. На Україні майже на кожному народному святі були присутні ігри, силові змагання (козацькі забави). Великою радістю для дітей як тепер, так і колись були: гра в сніжки, катання на санках, лижах.

Розумове виховання на сучасному етапі передбачає засвоєння материнської мови, розвитку мислення, формування в молоді системи ідей, поглядів на природу, суспільство, прищеплювати прагнення самоосвіти.

Здавна велика роль надавалась розумовому вихованню. “Знання та розум - скарб людини”. За народним звичаєм мудрість ззовні непоказна, нею найчастіше може бути непоказна людина: “Кого насмішкою зневажать, з того люди бувають”.Важливе місце у розумовому вихованні займає спілкування з розумними людьми: “Мудрого шукай, дурного обходь”. Тому з маленькими дітьми потрібно якомога більше розмовляти, бо мовлення дитини свідчить про її розум. Оволодівши мовою, дитина мала можливість здобути знання про навколишню дійсність. на численні запитання дітей потрібно давати коротку, але точну відповідь.

Велике значення на сучасному етапі є проведення родинних свят ремесел, трудових свят, проведення народних ігор, зустрічі з народними умільцями.

Важливим є вибір професій. Тому змалку потрібно виявляти нахили, обдарованість дітей. Колись нахили і обдарованості дітей відкривали батько й мати. Мати ткаля, прищеплювала дочці любов до цієї праці. Батько - трудар - хлібороб - брав хлопчика в поле, вчив сіяти.З працею пов'язано багато прислів'їв: “Щоб людиною стати - треба працювати”, “У праці краса людини”. З давніх-давен в народі побутувала така думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, то може створити злочин “Від неробства до злочину один крок”. І ось зараз, як ніколи, поширена злочинність. Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою рахували ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня і давав завдання на наступний день членам сім'ї. Робочий день починався влітку о 4-5 годині. Діти піднімались разом з батьками і разом ішли працювати. Одним із видів трудового виховання було пастушення, через нього проходила переважна більшість селянських дітей. Працелюбність виховувалась в малих дітей на прикладах народної творчості: піснях, колискових, прислів'ях, приказках. “Два півники, два півники горох молотили...” На цій простенькій народній пісні виховувалсь не одне покоління. Елементи праці дорослих відображені у різноманітних дитячих іграх. Тут вони відтворюють те, що спостерігають в родинному колі.

Отже, яка сім'я, такі і діти, таким буде і їх майбутнє. Родина - це корінь, з якого виростає стовбур, гілки, квіти, а потім плоди. Родинне виховання відводить важливу роль гуманному ставленню до дитини, приділенню їй великої уваги. Моральне виховання характеризується добрим початком виховання з перших років життя: “Нагинай гілку поки молода”.

Виховання дітей - найголовніший обов'язок батька і матері. Дітям подобається дружна сім'я, вони хочуть жити в щасливій сім'ї, бути сином чи донькою гарних батьків.Розлучення батьків тяжко травмує дітей. У сім'ї важлива роль належить батькові і матері, як вихователям. “Чоловік у домі голова, а жінка - душа”.

Дружня атмосфера створюється в сім'ї, коли між дітьми і батьками є спільні інтереси, праця, дозвілля, задушевна бесіда, взаємоповага і розуміння.



Розділ 2. Фольклор - джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень дітей

2.1 Дитячий фольклор та його жанри

Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи:

1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих;

2) твори, які побутують серед дітей.

Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складеш дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження -- усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх -- дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини:

пісенна лірика для дітей (колискові пісні);

поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).



2.2 Фольклор у вихованні культури поведінки дітей

Під культурою поведінки учнів початкових класів, на нашу думку, необхідно розуміти звичну систему дій і вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

Розглянемо детальніше кожний із компонентів культури поведінки учнів початкових класів.

Інтелектуальний компонент визначається наявністю знань та уявлень про норми та правила поведінки, зафіксовані у суспільній моралі, а також про способи та форми поведінки, схвалені громадською думкою. Знання та уявлення дітей про правила, норми, форми і способи культурної поведінки складають моральний зразок, відповідно до якого формується повсякденна звична поведінка учнів.

Емоційний компонент. Маємо на увазі вплив на емоційну сферу дитини з метою формування позитивних мотивів поведінки, що потребує мобілізації активного прагнення учня засвоїти та оволодіти зразками культурної поведінки. Треба зазначити вагому різницю між знанням культурної поведінки та їх усвідомленням, що полягає в особистісному змісті, який вкладає сама дитина в кожну окрему норму. Закріплення правил та норм культурної поведінки, вироблення потреб виконувати та дотримуватися їх базуються на емоційно-позитивному ставленні дитини як до зразків поведінки, так і до людей, які організують діяльність учнів. Тому у дітей молодшого шкільного віку повага до вчителя, любов до батьків та інше можуть виступати як самостійний дійовий мотив.

Знання і мотиви поведінки складають основу діям і вчинкам дитини. З огляду на це, слід визначити діяльнісно-практичний компонент поняття культурної поведінки, який, з одного боку, передбачає систему вправ, вправлянь, привчань, а з іншого -- різноманітну діяльність учнів. Внаслідок цього набутий позитивний досвід про способи культурної поведінки, закріплений багаторазовим повторенням, переходить у звичні форми поведінки. Звичка поводитися культурно дає змогу дитині не замислюватися над вибором способу та форми дії, що сприяє розвантаженню її психіки і зумовлює подальший розвиток.

В основі реалізації завдань виховання культури поведінки, на нашу думку, має лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів'ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В прислів'ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами. Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм Іншими словами, можна сказати, що в прислів'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого -- він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності. Наприклад, у 2 класі на уроках позакласного читання вивчаються теми: "До джерел народної мудрості", "Чарівної казки дивосвіт". Добирати навчальний матеріал до цих уроків можна так, щоб поряд з вирішенням дидактичних завдань він сприяв формуванню культури поведінки молодших школярів.

Пропонуємо матеріал для вчителя, який, на нашу думку, доцільно використовувати на подібних уроках.

З поданими прислів'ями можна проводити таку роботу:

1. Продовжити прислів'я:

Будь гостем доти, ... (доки весілля триває).

Не хвались мудріш мудрістю,... (а сильний силою).

2. Знайти зайве прислів'я, обґрунтувати свою відповідь:

На годину спізнився, за рік не доженеш.

Вчорашнього дня стома кіньми не доженеш.

Що ранком не зробиш, то вечором не здоженеш.

Допомагай старшим, бо доведеться бути таким.

3. З'ясувати, про яку рису характеру йдеться в прислів'ї. Згадати казкового персонажа, якому була притаманна така якість:

Злостивий друг спереду ласкає, а ззаду кусає. Дружні сороки орла заклюють.

4. З'ясувати наслідки негативної поведінки:

В хаті гульки, а в городі ані цибульки.

Де все гостина, там голод недалекий.

5. З'ясувати, які слова вказують на негативне ставлення до вказаної поведінки:

Аж гарчить -- так на меншого кричить.

Мета проведення різноманітної роботи з прислів'ями не полягає лише у визначенні і вивченні конкретних правил культурної поведінки (формування інтелектуального компонента). Доцільно ставити дітям і такі запитання: Чому саме таке правило зафіксовано в прислів'ї? До чого може привести порушення цього правила? Чому необхідно його виконувати? За допомогою подібних запитань з'ясовується причинно-наслідковий зв'язок, який міститься в прислів'ї, що дає змогу викликати у дітей відповідні емоції (формування емоційного компонента).

Для формування позитивно-емоційного ставлення до правил культурної поведінки велике значення має українська народна казка. Пропонуємо деякі види роботи:

І. З поданих уривків казок виберіть різні форми привітання.

Вибігла лисичка на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть.

-- Здорові були, хлопці!

-- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

-- Поміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!

“Лисичка-сестричка і вовчик-панібрат”

... Бачить лисичка хатку, заходить туди, вклонилася звичайненько та й каже:

-- Добрий вечір, люди добрі!

-- Дай, Боже, здоров'ячка.

-- Пустіть переночувати!

-- Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, -- ніде тобі лягти.

-- Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

“Лисичка-сестричка”

...Іде та й іде Котигорошка -- аж стоїть дім зміїв, і сестра з колодязя бере воду.

-- Здрастуй, сестро! -- каже Котигорошка.

Вона йому:

-- Хіба ти мені брат?

Він каже:

-- Побачиш, який я тобі брат!

От заходить змій.

-- А, здрастуй! -- каже.

-- Здрастуй!

Змій питає

-- Чого ти прийшов?

-- За сестрою та за братами.

"Котигорошка"

З'ясуйте, як би ви віталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви обрали саме таке привітання?

II. З поданих уривків запам'ятайте ввічливі слова

... Вилизькала та до журавля:

-- Вибачай, журавлику, -- що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

-- То спасибі ж, -- мовить журавель. -- Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

"Лисичка та журавель".

-- Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе?

-- їду, -- каже, -- дідусю, світ за очі, шукати своєї жінки, вона десь у тридесятім царстві, у Баби-Яги-- костяної ноги... Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?

-- Чому не знати? Знаю.

-- Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!

"Царівна-жаба".

Виділені слова записуються на дошці і використовуються в наступному завданні.

III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бібліотеку", "На перерві", "Ми робимо покупки" та інші. Дітям необхідно в парах скласти діалог з використанням ввічливих слів, виділених із казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-діяльнісного компонента поведінки.

Пропонуємо деякі види роботи з українською народною казкою "їжак та заєць".

1. Після прочитання казки дітям пропонуються запитання, які допоможуть розкрити моральне навантаження казки.

-- Яке правило спілкування порушили їжачок і заєць?

-- Як повівся зайчик?

-- Чому поведінку зайчика не можна назвати культурною?

-- Які почуття викликала в тебе поведінка зайчика?

-- Чому їжачок та його жінка змогли перемогти?

-- Що трапилось із зайчиком?

-- Чому він був покараний?

-- Які почуття викликала в тебе поведінка їжака та його дружини?

2. Добір прислів'їв, які відображають головну думку казки. Якщо діти знають недостатню кількість прислів'їв, то вчитель пропонує вибрати з тих, що записані на дошці.

3. Тестування.

а) Зайчик, зустрівши їжака:

-- привітався з ним;

-- почав насміхатися над їжачком;

-- пригостив їжачка капустою.

б) їжачок придумав, як перемогти зайця, тому що був:

-- сильний;

-- кмітливий;

-- хитрий.

в) їжачок та його жінка перемогли, бо були:

-- дружні;

-- хоробрі;

-- сміливі.

г) Зайця провчили, бо він:

-- повільно бігав;

-- був не кмітливим.

д) Яке правило порушив заєць:

-- не можна вихвалятися;

-- не можна насміхатися з іншого;

-- не можна брати чужі речі.

4. Складання продовження казки.

-- Що було далі? Чи розумів заєць, чому його провчили?

-- Могли б заєць і їжак потоваришувати? Скласти продовження казки, де їжачок і заєць помирились. Показати, як вони це зроблять. Для цього необхідно скласти діалог між їжачком і зайчиком з використанням ввічливих слів або мирилок.

5. Складання казки "навпаки".

-- Що б могло відбутися у казці, якби з моменту зустрічі зайчик і їжачок поводилися культурно.

6. Гра-інсценізація: казка "навпаки".

Таку інсценізацію необхідно підготувати заздалегідь. Бажано, щоб вона містила вправу, яку на уроці можуть повторити інші учні. Діти отримують завдання додому: скласти аналогічну казку.

Продовжувати працювати над правилами культурної поведінки, а саме, над правилами спілкування з товаришами, можна також і на уроках фізкультури або під час прогулянок у групі подовженого дня. Для цього слід використовувати українські народні ігри. Вчитель має керувати грою таким чином, щоб вона . сприяла розширенню та накопиченню досвіду про форми та способи культурної поведінки під час спілкування з товаришами, про наслідки порушень певних правил, встановлених громадою (в даному випадку правила гри), виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед учнями. Організацію та керівництво грою можна умовно поділити на етапи:

І. Підготовка до гри.

1. Вчитель ознайомлює дітей з правилами та змістом гри. Обговорюються умови, за яких гра буде цікавою.

Умови (або правила) гри:

Всі учасники дотримуватимуться правил.

Команда буде дружною та дисциплінованою (якщо гра командна).

У грі мають брати участь всі.

Не можна насміхатися з невдач інших.

Кожну з умов учитель підкріплює прислів'ям:

Дружні сороки орла, заклюють.

Не смійся з іншого, щоб тобі не було того.

Добре роби -- добре й буде.

2. Вивчення лічилок та мирилок.

Учитель пояснює, що для визначення ведучого можна використовувати лічилки. Це запобігає виникненню сварок.

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться --

Той буде жмуриться.

Вийшов зайчик погулять --

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Як нам бути, що зробити --

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

Мирилки вивчаються з дітьми для створення необхідного емоційного настрою, а також для набуття вміння миритися. Це зумовлено віковими особливостями молодших школярів, які часто сваряться, не вміючи поступатись один одному, а посварившись -- не знають, як помиритися.

Мир -- миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні.

Поцілуймося!

II. Проведення гри.

Вчитель стежить за чітким виконанням правил гри. При порушенні останніх гра припиняється, проводиться аналіз порушення, з'ясовується, як потрібно діяти, гра продовжується далі.

III. Аналіз гри.

Аналізується хід гри в цілому. Обов'язково визначається; чи цікаво було грати? Що вдалося і чому? Що не вдалося (або чому програли)? Чому не вдалося? Під час з'ясування цих питань учитель звертає увагу не на те, хто саме винен, а чому гра не вдалася, або була не цікавою. Кожну відповідь учні підкріплюють прислів'ями.

Ми з досвіду переконалися, що використання фольклору як засобу виховання учнів початкових класів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини, що у свою чергу сприяє формуванню культури поведінки.



2.3 Виховання усвідомлення краси слова засобами усної народної творчості

Пригадаймо, як у давнину виховували І навчали дітей. За важкою роботою не було зайвої хвилину часу, щоб довго і докладно пояснювати правила поведінки. Тут на допомогу приходили маленькі прислів'я, ті ж правила, але подані з гумором, з долею іронії, до того ж мелодійні й легко запам'ятовувані. Вечорами вже сама молодь, збираючись, обмінювалась дотепами, жартами, перенизувала ними розповіді, ігри.

Та й зараз важко уявити собі хоч один підручник рідної мови або читання без прислів'їв. У цих витворах мистецтва прихована не лише мудрість, вивірена сотнями поколінь, багатовікові роздуми і спостереження, піклування про людей та взаємини між ними, а й чарівна привабливість рідної мови, поетичний геній народу.

Прикро те, що хоча в навчальних посібниках і відведено чимало місця цим творам-мініатюрам, та часто-густо вони просто нехтуються вчителем (він обмежується одним запитанням: «Що означ не це прислів'я?»). Ось тут і виникає суперечність, коли, з одного боку, існує незліченна кількість прислів'їв, а з іншого -- діти мало обізнані як із жанром, так і з його зразками. І нерідко наприкінці 2 класу учні не можуть пояснити зміст багатьох прислів'їв.

Щоправда, такою ситуацією гріх не скористатися для розвитку дитячої фантазії, але все-таки на початку 1 класу, коли школярі ще не ознайомлені зі специфікою жанру, вони кожне прислів'я сприймають буквально. І скільки б учитель не говорив: «Під лежачий камінь вода не тече», учні дивитимуться на нього здивованими очима. Водночас таке нерозуміння породжує бажання розібратися, розв'язати проблему. Варто спробувати складати разом з дітьми казки, оповідання, різні фантастичні твори, нісенітниці, виходячи з тексту прислів'їв, наприклад, таких:



Пішов кіт спати, а миші танцювати.

Мертвого лева і заєць скубне (а раптом лев оживе?).

Любить кіт рибку, та в воду лізти не хоче.

І гуси вола з ніг звалять, як їх багато (а слона?).

Тут будуть доречними і створені дітьми малюнки, ілюстрації до прислів'їв або власних творів.

У мовленнєву практику першокласників термін «прислів'я» традиційно вводиться після читання спеціально дібраної або поміщеної у підручнику казки (оповідання) «Сім лозин», «Кіт і пес», «Котик і півник». Далі вчитель підсумовує:

-- Так буває і в житті людей... В такому випадку так і говорять: «Щасливо там жити, де вміють дружити» («Друг пізнається у біді» тощо). Подібний вислів, що узагальнює схожі ситуації в житті, називають прислів'ям. Прислів'я -- це народна мудрість.

Але можна спробувати ввести в активний обіг поняття «прислів'я» й інакше. Наприклад, враховуючи попередній життєвий досвід дітей, записати на дошці кілька речень, серед яких будуть і давно відомі прислів'я: «Друг пізнається у біді», «Лише того можна назвати своїм справжнім товаришем, хто в горі буде поруч», «Найкраще кілька разів подумати, перевірити, а потім тільки виконувати завдання», «Сім разів відмір, один раз відріж» тощо.

Як бачимо, серед перелічених речень є і прислів'я, і їхні тлумачення, що полегшить учням з'ясувати суть жанру. Для цього можна скористатися наступними запитаннями:

-- Які з висловів ви чули раніше? Від кого ви їх чули? Навіщо їх говорили? Можливо, хтось знає, як називаються такі речення? Як можна пояснити значення першого прислів'я? Відшукайте на дошці речення, що розкриває зміст цього прислів'я? Яке з цих двох висловлювань вам більше подобається? Чому? Доведіть. Коли ми можемо так сказати? Які ще прислів'я ви знаєте? Що, на вашу думку, таке прислів'я?

Таким чином досягнемо усвідомлення дітьми того, що прислів'я:

1) відомі давно;

2) за їх допомогою повчають;

3) це народна мудрість, виражена в короткій формі.

Але не всі прислів'я легко аналізуються і пояснюються дітьми. Тому для полегшення вивчення цих творів-мініатюр варто дотримуватися послідовності від простого до складного, від відомого до невідомого.

Прислів'я розподіляються за ступенем складності на три групи:

1) прислів'я з прямим значенням («Без праці нe проживеш»);

2) прислів'я з прямим і переносним значенням («Дерево шанують, як добре родить, а чоловіка, як добре робить»);

3) інакомовлення, або прислів'я з переносним значенням («Чути віз по гуркоту коліс»).

Перша група найдоступніша для дитячого сприймання («Зробив діло -- гуляй сміло», «Громадою велику справу зробиш» тощо) завдяки тому, що в таких прислів'ях конкретне значення кожного слова допомагає пояснити значення усього вислову. Наприклад, школярі тлумачать «Добрі діти доброго слова послухають»: «Гарна і розумна дитина послухається порад дорослих», або ж, дещо змістивши наголоси в прислів'ї, діти звертають увагу й на інше його трактування: «Хороше дитя послухає тільки добрі поради, а злих не виконуватиме». Учні схоплюють ще одну важливу ознаку прислів'їв: їх емоційну незабарвленість поза певною ситуацією використання. Конкретний зміст кожного такого твору-мініатюри розкривається тільки в ситуативному оточенні. Тут варто запропонувати школярам відшукати у своєму минулому досвіді події, що могли б спонукати до висловлення прислів'їв, або ж самостійно придумати їх.

Ця група прислів'їв виступає також ефективним засобом виховання моральних почуттів учнів на класних годинах, у бесідах, дискусіях для обговорення різноманітних вчинків чи людських вад.



Без праці не проживеш.

Більше роби, та менше говори.

Будь господарем своєму слову.

Книжку читай -- розуму набирай.

Вчитися ніколи не пізно.

Друга група -- прислів'я, в яких поєднується і пряме, і переносне значення. Вона не менш важлива, оскільки слугує містком від першої групи до інакомовлення («Дерево видно за плодами, а людину -- за її ділами», «Коня керують уздами, а людину словами» тощо).

Такі прислів'я особливих труднощів у тлумаченні не викликають -- перша частина пояснює другу або навпаки. Але важливо обов'язково звернути дитячу увагу на влучно дібрані порівняння, наприклад, дерево -- людина, плід -- діло, кінь -- людина, узда -- слово.

Така робота не лишає школярів байдужими до влучних народних афоризмів, вони замислюються над їх значенням, дослуховуються до їх звучання.

Ці вислови пробуджують у дітей естетичні почуття, вчать розуміти виразність, образність рідної мови, готують до сприймання поезії.

Птиця створена для польоту, а людина -- для роботи.

Добрий чоловік без роботи, що бджола без меду.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова -- ніколи.

Наука для людини, як сонце для життя.

Гарна птиця пером, а людина розумом.

Голова без розуму, що млин без води.

Поміч у свій час, що дощ у засуху.

Остання група прислів'їв -- інакомовлення. Зовсім не дивно, що подеколи учні намагаються розгадати їх як загадки. Але на відміну від загадки, де потрібно відшукати зашифрований предмет (явище), в прислів'ях криється характеристика певної ситуації, яка легко виявляється в конкретних умовах, де розтлумачує події і вчинки. Саме тому метафоричні прислів'я найліпше вводити в активний мовленнєвий запас дітей, «прив'язуючи» до певної ситуації.

Можливі два шляхи накопичення прислів'їв:

1) природний -- від ситуації до прислів'я;

2) творчий -- від прислів'я до ситуації. Перший недаремно названо природним. Як відомо, прислів'я виникали або спонтанно, як оцінка чи дотепна характеристика ситуації, якихось рис вдачі (наприклад, хвалькові говорили: «На небі чути, як мухи кашляють», байдужому казали: «Байдуже ракові, в якім горшку його варять» тощо), або були засновані на довгих спостереженнях. Наприклад, побачила давня людина камінець, придивилась до нього уважніше, порівняла з рослинами -- росте без корінця. Оформилась думка: «Камінь росте без коріння». Поступово мудрець помітив, що безпритульний камінець схожий на позбавлену захисту людину. Так з'явилось переносне значення цього речення, яке тепер стало прислів'ям УЧНІ значення цього вислову здатні осягнути після прочитання притчі «Корінь життя» [Паламарчук О., Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я., Волошина Н.Й. Читанка 3(4). -- К.: Освіта, 1993. -- С. 15--16], «Плакучий бук» [А. Хорунжий] [Там само. -- С. 32--34].

Спосіб утворення інакомовностей можна показати під час вивчення байок А. Глібова. Мораль байки схожа до прислів'їв своєю лаконічністю, виразністю узагальнень. Вона так само виводиться з конкретних фактів, свідком яких неначе був байкар. («...Що, братику, посіяв, те й пожни!», «... Дурне безладдя лихо діє», «На, небоже, те, що мені не гоже» та багато інших). Дітям також буде цікаво дізнатись, що прислів'я іноді виникали з казок («Битий небитого везе» тощо).

Вивчення прислів'їв продовжується підбором до сюжетних малюнків, оповідань, казок, віршів найбільше відповідних зразків цього жанру усної народної творчості.

Другий шлях -- творчий. Він передбачає моделювання ситуацій можливого використання прислів'їв, створення сюжетних малюнків. Цікавим і ефективним буде написання коротеньких творів за заданою темою-прислів'ям. Наприклад,

Шабля ранить тіло, а слово -- душу.

Сказав якось хлопчик матері образливе слово. Заплакала мати. «Пробач», -- сказав син. Вона ж відповіла: «Рана від колючки загоїться, й сліду не залишиться. Рана від слова також заживе, проте слід глибокий зостанеться».

Дружили два хлопчики. Одного разу вони засперечалися і один другого обізвав. Той і образився. Дружбу такою, якою вона була раніше, не повернеш. Якщо вдарити шаблею, вона поранить тіло. Але рана заживе, і ти забудеш. Якщо ж сказати образливе слово, воно поранить душу і ніколи не забудеться.

З цією ж метою можна використати наступні іносказання:

яка пташка, така й пісня;

дружній череді вовк не страшний;

добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш;

з великої хмари малий дощ буває;

верба товста, а в середині пуста.

Не варто забувати, що кожне прислів'я потребує глибокого аналізу. Три наступні запитання виявляють як ідею, так і словесний візерунок, з якого зіткане прислів'я:

1) Як ти розумієш прислів'я?

2) Що тобі в прислів'ї найбільше сподобалось?

3) В чому його сила?

Покажемо це на прикладі прислів'я «Камінь росте без коріння».

Це прислів'я могло виникнути у будь-який час, але його переносне значення з'явилось тоді, коли хтось порівняв долю людини, що постійно перебуває далеко від Батьківщини і сумує за нею, з каменем, що так само може потрапити далеко від скелі. Можливе й інше пояснення, що жорстока і черства людина не має коренів, так, як і камінь.

Прислів'я мені подобається простотою мови, завдяки чому можна легко зрозуміти зміст. А його сила в близькості до народу, вона вчить людей не перетворюватись на камінь і не забувати свої корені.

За такого аналізу школярі сприймуть глибину прислів'я, зрозуміють зроблені узагальнення, побачать і відчують, якими засобами досягається художня досконалість.

На цьому етапі доцільним також буде вид роботи з трьома прислів'ями -- з переносним значенням, переносним і прямим, прямим -- до теми «Праця»:

Всього не переробиш, а прагнути треба.

На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.

Бджілка мала, а й та працює.

До теми «Знання»:

Грамоти вчиться -- завжди пригодиться.

Пташка красна пір'ям, а людина знанням.

Корінь навчання гіркий, та плід його солодкий.

Така добірка сприятиме розумінню дітьми останньої групи прислів'їв, допоможе з'ясувати її особливості, виявити глибинне значення та метафоричність.

Робота над прислів'ями може бути продовжена і в позаурочний час Це ігри «Хто більше знає прислів'їв?» на конкретну задану вчителем тему, бесіди, конкурси на кращий малюнок за прислів'ям, на кращий сюжет, створення класної «Скарбнички народної мудрості» і так далі.

Підбиваючи підсумок, хочеться навести слова В. Сухомлинського: «Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджуванням її почуттів, думок, переживань, є краса і велич, сила і виразність рідного слова Роль цього засобу в початковій школі, де кожна зустріч з новим явищем навколишнього світу пробуджує в серцях дітей почуття захоплення, неможливо переоцінити». [Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям -- Вибр. твори: У 5 Т. -- К: Рад. шк., 1977. -- Т. З. -- C. 202]



Розділ 3. Народний календар як енциклопедія українського фольклору

3.1 Традиції, звичаї, обряди й свята як невід'ємна складова кожного народу

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть.

Обрядово-звичаєва сфера - це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Традиції, звичаї, обряди й свята - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. святково-звичаєва спадщина, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об'єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю.

Із часу виникнення людського суспільства прогрес цивілізації відбувався завдяки тому, що від покоління до покоління, від колективу до окремої людини систематично передавалися знання, трудові навики, норми поведінки, матеріальні та духовні цінності. Кожним новим поколінням все це засвоювалося, застосовувалося в житті, розвивалося та в подальшому передавалося наступному поколінню. В ході історії склалися й утвердилися форми, засоби та механізми збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності називаються традицією.

Традиція (від лат. traditio - передача, оповідання, переказ) - це те, що передається від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообов'язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях уставлені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки.

Поняття традиції служить загальною назвою як для матеріальних і духовних цінностей, котрі сприймаються людьми як спадщина так і для процесу й форм соціального дослідження. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними з них є звичай, свято й обряд. До того ж обряд може виступати елементом традиції, звичаю, свята, різновидом кожного зі них. Щоб краще зрозуміти суть та призначення обряду, необхідно порівняти його зі звичаєм та святом, які також представляють собою форми виявлення традиції.

Звичай - загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки: те що стало звичним, засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток. Слово звичай походить від дієслова звикнути, тобто привикнути, привчитися до чогось, взяти щось за звичку. Таким чином, звичай - це звичка робити щось певним чином у праці, в побуті, в суспільному, духовному житті; це звичайний давно заведений, який став звичайним порядок, однотипні масові дії, які відтворюються тривалий час. Соціальна роль звичаю та ж, що й традиції. Вона служить засобом збереження та передачі досвіду, освячення порядків і форм життя, які встановилися, регламентації й контроль поведінки індивідів, зміцнення їх зв'язку із тією нацією, суспільством, до якої вони належать. Зміст і роль звичаю й традиції по суті збігаються. Але вони відрізняються сферами дії. Сфера звичаю вужча, ніж традиції. Якщо традиція має місце у всіх сферах матеріального і духовного життя, то звичай існує лише в окремих його ділянках, головним чином у сферах праці, побуту, спілкування та сімейних відносин. Звичай неможливий там, де немає однакових чи хоча б подібних ситуацій, які повторюються, а отже неможливі й однотипні вчинки. Успадкування змісту, способу, форм діяльності (тобто традиція) властиве для всіх ділянок суспільного життя, без цього просто не було б розвитку, а така форма реалізації традиції, як звичай, який представляє собою вчинки, котрі повторюються, має місце лише там, де тривалий час існують однакові ситуації.

Звичай в буденному розумінні часто ототожнюється з обрядом, котрий також є однотипною дією у подібних, які тривалий час повторюються обставин. Метазвичаю - відтворити й закріпити вже вироблені способи й форми праці, спілкування, сімейно-побутових відносин, суспільної дисципліни, регулювання взаємовідносин між людьми. Мета обряду - за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для якого-небудь суспільства, соціальної групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати у його учасників відповідні почуття, настрої, переживання, створити у процесі його проведення морально-психологічну атмосферу, яка сприяла б засвоєнню соціального досвіду, котрий передається за допомогою даного обряду.

Обряд - це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно - образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя. Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність. Обряд завжди символ тих чи інших ідей, норм, ідеалів, цінностей, відношень, повчань, символ певної дії, символічне втілення соціального досвіду. Характерним для обряду є художнє оформлення всього його комплексу. Український термі “обряд” походить від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрасити, прибрати, зробити красивим, ошатним. За винятком похоронних і поминальних, всі обряди є радісними й святковими подіями. Але обряд і свято - не одне і те ж. Свято включає в себе обряд чи обряди як необхідну складову частину, але до обряду не зводиться.

Свято - більш широке явище. Якщо в обряді головним є особлива символічна дія, то у святі - безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв'язку з пам'ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім'ї, особи. Таким чином, свято - день (чи дні), в який (які) урочисто відзначають значні, видатні події, історичні або календарні дати. У дні пам'яті важливих подій і дат проводилися обряди на честь кого чи кого-небудь. Свята й обряди були і є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.[Орел Л. З народної педагогіки//Початкова школа.-2001.-№ 5-с. 44-47.]

3.2 Цикл календарних свят

Початок зимового циклу календарних свят найбільш виразно виступає 4 грудня, коли відзначається одне із двунадесятих свят - Богородичне свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Цей день у народі ще називають Третя Пречиста. До цієї дати на всій території України прив'язано чимало прикмет, прогнозів і звичаїв, що свідчили про її важливе значення. Вважалося, що Введення відкривало собою зимовий святковий сезон. Говорили в народі: “Введення прийде, свят наведе”. І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща. Введенські прислів'я розкривають прагнення хлібороба зазирнути в майбутнє, передбачати, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: “Як Введення мосте мостки, а Микола забива гвіздки, то люта зима буде”, “Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави”. Характерним звичаєм цього свята був прихід першого відвідувача - “полазника”. В основі його лежить віра людей у щасливу або нещасливу прикмету.