Основні форми діяльності попечительських рад у середніх навчальних закладах (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Основні форми діяльності попечительських рад у середніх навчальних закладах (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

О.В. Герасименко

Анотація

попечительський навчальний соціальний захист

Розглянуто і проаналізовано основні форми діяльності попечительських рад у середніх навчальних закладах (друга половина ХІХ початок - ХХ століття), що були спрямовані на соціальний захист і матеріальну підтримку вихованців середніх навчальних закладів: створення пансіонів; призначення державних стипендій; звільнення від плати за навчання та видача бідним учням одноразових грошових допомог; створення попечительств як товариств допомоги бідним вихованцям

Ключові слова: форми, матеріальна підтримка, соціальний захист, пансіони, стипендії, грошова допомога, попечительство, навчальні заклади

Annotation

Material and domestic status of parents and their children obviously influences the pupils of the primary school and their studies. The understanding of historical experience of the help to the needy pupils can be not only interesting but also practically useful for today. This kind of knowledge can result in the creation of the new forms of social, material and spiritual help in our difficult time. There were considered and analyzed the main forms of activity of the stewardship councils in the secondary educational institutions. At the analysis of the historical pedagogical literature we revealed the main forms of activity of the stewardship councils of the secondary educational institutions of the second half of XIX early XX century directed on the social protection of the pupils of the secondary educational institutions: creation of pensions; giving the state grants; exemption from payment for the study of the poor pupils; giving the one-off money help to the poor pupils from the special means of the secondary educational institutions; creation of the stewardship councils as the communities for the help to the poor pupils. In general, the materials of the given research can be used in the work of the modern stewardship councils and institutions of social protection

Keywords: forms, material support, social protection, pensions, grants, money help, stewardship, educational institutions

Вступ

Матеріально-побутові умови батьків та їхніх дітей безумовно, позначаються на учнях начальних закладів, навчанні. Знання історичного досвіду допомоги малозабезпеченим учням може бути не лише цікавим, але й практично корисним і в наш час. Таке знання може привести до створення нових форм соціальної, матеріальної і духовної допомоги і в наш складний час, коли діти через різні обставини потребують соціального захисту і матеріальної підтримки .

Літературний огляд

Серед сучасних дослідників, які займаються питанням вивчення історії розвитку освіти та матеріального стану учнів у навчальних закладах другої половини ХІХ початку ХХ століття можна назвати І. Вільдеватов [1], А. Гуларяна [2], С. Казанцеву [3], Т. Колосову [4], В. Корнієнка [5], Т. Магсумова [6], А. Савочку [7], Н. Сейко [8] та ін. Їхні праці переважно стосуються благодійності і меценатства, мають регіональний характер. Тому, на нашу думку, заслуговує на увагу дослідження форм діяльності попечительських рад другої половини ХІХ початку ХХ століття.

Мета дослідження

Аналіз основних форм діяльності попечительських рад в середніх навчальних закладах (друга половина ХІХ початок ХХ століття), які спрямовували свою увагу на допомогу нужденним малозабезпеченим дітям.

1. Форми діяльності попечительських рад

Причиною низького рівня навчання учнів, частих пропусків відвідування занять у середніх навчальних закладах вважалося матеріальне становище, бідність, що позбавляло дітей права на навчання. Увага шкільного начальства до відвідування учнями уроків не дасть бажаних результатів, якщо не вжити заходів, аби позбутися основної причини, що зумовлює ці пропуски бідність учнів. Як свідчать матеріали Міністерства народної освіти, бідність учнів середніх начальних закладів вражає. Вона стає причиною того,що учні не відвідують заняття в навчальному закладі, бо не мають теплого одягу або навіть пристойної шкільної форми, через непідготовлені уроки, бо не було свічок. Бідність змушує дітей залишати школу через неможливість заплатити за навчання. І такі явища є звичним майже для кожної школи [9]. Державі, відкривши вільний доступ до середніх навчальних закладів всім бажаючим, „без розрізнення звання і стану”, водночас постійно намагалася вишукати способи допомоги, головне матеріальної, бідним учням [9]. У зв'язку з цим у різні роки досліджуваного періоду були популярними такі заходи: створення при середніх навчальних закладах пансіонів, за рахунок державного казначейства; призначення державних стипендій в розмірі, достатньому для забезпечення всіх потреб стипендіатів; звільнення від плати за навчання учнів, достойних за успішністю і поведінкою; видача одноразових грошових допомог і щорічних стипендій із спеціальних коштів середніх навчальних закладів учням, які відзначилися успіхами у навчанні і поведінці; створення попечительств при середніх навчальних закладах, на яких покладалося, між іншим, турбота про допомогу успішним учням [9].

Аналіз законодавчих документів показав, що зазначені заходи, безпосередньо покладалися на почесних попечителів та попечительські ради, що були створені при середніх навчальних закладах.

Отож, одним з перших обов'язків, ще за „Статутом гімназій і училищ повітових і приходських” 1828 року, на почесних попечителів покладалося „вишукування і підготовка коштів для відкриття пансіонів”. Цікаво, що нагляд за діяльністю „ревізія їхньої господарської діяльності”, мала здійснюватися ними самостійно [10].

Відповідно до нормативних актів, що стосувалися діяльності середніх навчальних закладів, з метою допомоги батькам,які не мають можливості виховувати дітей вдома, дозволялося за згодою міністра народної освіти створювати пансіони „під безпосереднім керівництвом місцевого начальства” [11-14].

Оскільки основний нагляд за пансіонами доручався почесним попечителям, то вони були зобов'язані разом з директором: складати кошторис сум, потрібних на утримання пансіона; приймати і звільняти всіх, хто обіймав яку-небудь посаду; видавати потрібні кошти, перевіряти витрати і рахунки; перевіряти місячний і річний звіти про використання коштів інспектором; дозволяти інспектору підготовку одягу, постачання продовольчих запасів, навчальних посібників та інших речей у великих кількостях; призначати і звільняти кімнатних наглядачів, які призначаються на допомогу інспектору „для нагляду за вихованцями”; переглядати журнал, де наглядач записував як успіхи, так і вчинки, помічаючи риси характеру і докази старання. Крім того, вони мали помічати, до чого окремі учні мають схильності, які вчинки найчастіше роблять, а також яких посібників потребують [10]. Водночас, почесний попечитель мав піклуватися про купівлю або будівництво приміщення для пансіону, але якщо для цього були якісь перешкоди, не дивлячись всі його старання, то „пансіон розташовувався у зручному для цього будинку” [10]. Як бачимо, коло обов'язків було дуже широким. Тому пізніше, права та обов'язки почесних попечителів середніх навчальних закладів у пансіонах обмежують. Так, у „Статуті гімназій і прогімназій відомства Міністерства Народної освіти” (1864) зазначалося, що „джерела утримання пансіонів становлять ... суми, призначені місцевими товариствами і станами на початкове облаштування і обладнання пансіонів і на виховання в них тих сиріт і дітей бідних батьків, які будуть визначені цими товариствами і станами з посередництва Почесних попечителів”. У визначенні загальної кількості вихованців у пансіоні брала безпосередню участь і педагогічна рада навчального закладу [12]. Така ситуація зберігалася і згідно зі Статутами гімназій і прогімназій (1871) та реальних училищ (1888): саме почесні попечителі разом з місцевими товариствами і станами обирали сиріт і дітей бідних батьків, на проживання у пансіонах. Для їх утримання виділялися окремі кошти [13, 14].

У 1891 р. у збірнику постанов Міністерства народної освіти наголошувалося,що створення пансіонів та виховання в них дітей явище позитивне. Зокрема, у постанові „Про відкриття пансіонів при гімназіях” від 10 лютого 1891 року [15] міністр народної освіти І. Делянов писав імператору про вплив оточення, яке працює у навчальних закладах або винаймає квартири, на моральне виховання учнів, наголошуючи, що тільки „хороші вихователі можуть впливати на вихованців пансіонів та учнівських гуртожитків,що перебувають безпосередньо у розпорядженні учнівського начальства” [15]. Далі міністр звернув увагу імператора на роль керівництва у створенні пансіонів. Він зазначав, що у 1874 році учнів, „сім'ї яких не проживають поблизу навчальних закладів,можуть поселятися тільки на учнівських квартирах,які дозволені і які часто відвідує начальство відомства”. Крім того, І. Делянов наголошує, що тільки з приходом на посаду міністра Д. Толстого „зусилля були спрямовані на підтримку існуючих, відновлення закритих і створення нових пансіонів” [15]. Зі свого боку, І Делянов обіцяв всіляко підтримувати і поширювати створення пансіонів, до чого залучати безпосередньо підпорядковані йому навчальні заклади. Однак, вважав він, великого успіху досягти не можна, без сприяння „генерал-губернаторів, губернаторів, предводителів дворянства, почесних попечителів та інших властей, які Міністерству народної освіти не підпорядковані”. У зв'язку з цим міністр просив імператора допомоги у цій справі [15].

У 1904 році на !V засіданні попечителів навчальних округів для досягнення високих виховних результатів середньою школою були визначені такі заходи: „насамперед навчання слід вести у такому напрямі, щоб розвивати в учнів відданість, віру ... почуття патріотизму, влаштовувати пансіони та інтернати при навчальних закладах з достатнім і хорошим складом виховного персоналу.” [16].

Ще однією формою матеріального забезпечення бідних учнів середніх навчальних закладів було призначення стипендій, що мало свої особливості.

Оскільки плата за навчання була порівняно невисока, широко практикувалось надання „найбіднішим і и достойним по поведінці і успіхах” учням стипендій, які використовувалися для оплати за навчання. Так, при кожному середньому навчальному закладі розроблялися окремі Положення про стипендії для матеріально не забезпечених учнів, відповідно до якого встановлювалися іменні стипендії або інші соціальні пільги. У Положенні зазначалося: при освітній установі затверджується стипендія імені того чи іншого жертводавця. Стипендійний капітал, що містився у свідоцтвах 4 % державної ренти, зберігається у місцевому казначействі або банку, в числі того чи іншого закладу, становлячи його невід'ємну власність і залишаючись назавжди недоторканим. Проценти зі стипендіального фонду видаються батькам, опікунам чи іншим особам під опікою чи на утриманні яких перебуває стипендіат, на початку кожного півріччя в однаковій кількості. Кошти мають скеровуватися на оплату навчання, придбання навчальних посібників, одягу, взуття тощо. Як правило,стипендію, починаючи з першого класу, видавали найбіднішому учневі, що відзначився хорошою поведінкою і успішним навчанням. Обирала стипендіата опікунська рада з числа учнів, рекомендованих педрадою по кількості класів. По закінченні курсу навчання виплата стипендії припинялася. Крім того, стипендію припиняли платити, якщо учень залишав навчальний заклад, погано себе поводив, не встигав у навчанні, якщо поліпшилось матеріальне становище сім'ї і він може продовжити навчання, не одержуючи стипендії. В разі позбавлення стипендії якогось учня, її призначали іншому. Якщо з якихось причин з процентів утворювались залишки, їх приєднували до стипендіального капіталу. Цікаво, що користування стипендією не накладало на стипендіата жодних зобов'язань [17, 18].

1 серпня 1873 року Міністерству народної освіти було надано право затверджувати Положення про іменні стипендії при навчальних закладах відомства цього міністерства [19, 20].

У 1897 році на законодавчому рівні затвердили нову процедуру клопотання, встановлення та затвердження стипендій. У законі „Про порядок присвоєння особливих назв загальнокорисним установленням” зазначалося, що клопотання про надання іменних стипендій, пов'язаних з іменами високих осіб і членів імператорської сім'ї, мають подаватися на розгляд імператора. Якщо ж стипендії чи інші винагороди присвячуються історичним подіям або в честь осіб,які виявили себе на державній службі, в громадській діяльності, на ниві науки, словесності чи мистецтва, то дозвіл на це дає відповідний міністр або керівник департаменту. В інших випадках таке право надається місцевому губернатору. Ніяких інших особливих дозволів на призначення стипендій не було потрібно [21].

Важливою формою громадського впливу на діяльність освітніх закладів було створення при середніх навчальних закладах попечительств. За Статутом реальних училищ (1872) при кожному з них створювалося попечительство, до складу якого входили: міський голова, почесний попечитель училища, начальник училища і виборні члени від 4 до 10. В училищах, що утримувалися коштом казни, виборні члени призначалися на три роки міністром народної освіти із місцевих почесних осіб за поданням попечителя навчального округу. В училищах, які існували на кошти земств, організацій або приватних осіб попечителі обиралися на три роки цими ж установами і затверджувалися міністром народної освіти [22].

Особи, які об'єднувалися як попечителі навчального закладу, самі обирали собі голову на три роки і збиралися тричі на рік: у серпні, січні і травні. В обов'язки попечительств входило піклуватися про:

1) забезпечувати училища обладнанням і продуктами харчування;

2) створювати для учнів можливості для відвідування розташованих поблизу: фабрик, заводів і ферм, організація екскурсій;

3) допомога відмінним учням у продовженні навчання в одному з вищих спеціальних навчальних закладів;

4) влаштування на посади, що відповідають рівню підготовки;

5) обрання нових іноземних мов, які мають викладатися в реальному училищі;

6) пошуки коштів для облаштування приміщень, а також поліпшення викладання [22].

За результатами роботи попечителі навчального закладу мали подати висновки попечителю навчального округу. Перші чотири пункти містили інформацію до відома, а останні два потребували його затвердження. Якщо попечитель начального округу був присутній на засіданні попечительства, то, як правило, він головував на засіданні [22].

Поштовхом до посилення суспільної складової в діяльності попечительств стало прийняте 26 березня 1907 року „Положення про попечительства при початкових училищах” [23, 24]. Відповідно означеного документа повноваження попечительств розширювалися і урізноманітнювалися. Попечительства мали діяти при всіх початкових училищах, дбати про їх благоустрій, поліпшення становища викладачів і учнів. За бажанням населення для кількох училищ дозволялося створювати одне спільне попечительство; відкриття дозволялося згідно з клопотанням власників училищ місцевою повітовою і міською училищною радою. До попечительства мають входити: попечитель чи попечителька училища, законоучитель, учитель чи учителька, завідувач училища; представник земства чи міста, а також виборні (на 3 роки) від місцевого населення, діти яких навчаються. Попечительства мають турбуватися про те, щоб усі діти шкільного віку цієї місцевості мали можливість навчатися в школі. З цією метою попечительства могли облаштовувати приміщення для ночівлі учнів, доставляти підводи для тих, хто далеко живе, допомагати малозабезпеченим учням, контролювати і організовувати підвезення харчів. В обов'язки попечительств входило „відстежувати долі обдарованих учнів, допомагати їм влаштовуватися в житті”. Згідно з Положенням попечителі мали вишукувати кошти для задоволення господарських потреб школи, утримання приміщення. З огляду на таке їм дозволялося: приймати пожертви грошима, навчальними посібниками, книгами, одежею та іншим, що потрібно було для забезпечення попечительства. Попечителі дбали про духовний розвиток, організовуючи концерти, публічні читання. Щоб рішення попечительств, які приймаються простою більшістю, були дієвими, на засіданні ради мають бути присутні не менше половини членів. Про свою діяльність попечительства зобов'язані звітуватись перед місцевою повітовою чи міською училищною радою і власниками училищ. Проаналізовані документи свідчать, що діяльність попечительств як громадських інституцій з роками набувала поширення і наповнювалася новим змістом, з'являлися нові її форми. Вся діяльність попечителів мала спрямовуватися на захист інтересів, допомогу і освіту дітей [23].

У ході аналізу історико-педагогічної літератури нами було виявлено основні форми діяльності попечительських рад середніх навчальних закладів другої половини ХІХ початку ХХ століття: створення пансіонів; призначення державних стипендій; звільнення від плати за навчання бідних учнів; видача одноразових грошових допомог і щорічних стипендій із спеціальних коштів середніх навчальних закладів бідним учням; створення попечительств як товариств допомоги бідним вихованцям та ін. Загалом матеріали проведеного дослідження можуть бути практично використанні в роботі сучасних піклувальних рад і закладах соціального захисту.

Отже, заходи спрямовані на реалізацію соціального захисту і матеріальної підтримки вихованців середній навчальних закладів створення пансіонів; призначення державних стипендій; звільнення від плати за навчання бідних учнів; видача одноразових грошових допомог і щорічних стипендій із спеціальних коштів середніх навчальних закладів бідним учням; створення попечительств як товариств допомоги бідним вихованцям та ін. були вагомою допомогою нужденним учням у здобутті освіти.

1. Вильдеватов, И. В. Материально-бытовое положение учащихся педагогических учебных заведений самарской губернии во второй половине 19 начале 20 вв [Текст] / И. В. Вильдеватов // Вектор науки Тольяттинского государственного университета. 2011. № 3. 324-327.

2. Гуларян, А. Б. Развитие системы благотворительности в российской империи (на примере Орловской губернии) [Текст] / А. Б. Гуларян // Ученые записки Орловского государственного университета. Серия: Гуманитарные и социальные науки. 2014. № 4. С. 15-21.