Актуалізація системних уявлень про профілактику бронхіту в контексті розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Актуалізація системних уявлень про профілактику бронхіту в контексті розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури

Федорець В.М.

У контексті розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури досліджуються питання концептуалізації здоров'язбережувальних знань, розглядається проблема трансферу медичних знань і досвіду в педагогічний дискурс та аналізуються особливості профілактики бронхіту в умовах освітнього процесу. Актуалізується інтегративне використання педагогічного, медико-гігієнічного та наративного підходів. Як шляхи формування здоров'язбережувальної компетентності виділяються смислові осі «концепт - наратив», «концепт - практика». Представляються педагогічні чинники ризику бронхіту, до яких належать загартовування, фізичне навантаження в гострий період, аромотерапія. бронхіт освітній здоров'язбережувальний вчитель

Ключові слова: здоров'язбережувальна компетентність вчителя фізичної культури, концептуалізація знань, наратив, фундаменталізація знань, профілактика бронхіту, ускладнення бронхіту, етіологія, здоров'язбережувальні технології.

Аналіз особливостей та необхідності включення в структуру інтелектуального компоненту здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури знань з профілактики бронхіту зумовлений активними процесами фундаменталізації та одночасно технологізації знань, що є співвідносним із процесами гуманізації та європеїзації нашої освіти. Важливим аспектом, що визначає актуальність нашого дослідження, є наявність у вчителя фізичної культури неповних і часткових знань про природу бронхіту, що у свою чергу робить уявлення про людину і дитину досить однобокими. Зазначена проблема актуальна також у зв'язку з тим, що питання формування профілактичного здоров'язбережувального мислення на основі фундаментальних знань зручно вирішувати на прикладі бронхіту, визначаючи як теоретичні, так і прикладні аспекти. Схема профілактики на прикладі бронхіту може © Федорець В.М.* бути ілюстрацією трансферу медичних знань і представляти певний методичний орієнтир.

Медико-гігієнічна складова проблеми полягає в тому, що бронхіт є захворюванням досить поширеним, має певну сезонність виникнення, пов'язаний з особливостями клімату та циркулюючих гострих респіраторних захворювань, є патологією, що виникає як первинно, так і вторинно, а також має свої суто специфічні особливості, які потребують спеціальних знань для своєї профілактики. Особливий інтерес становить також те, що ця хвороба дорослими і дітьми часто сприймається як нескладне і безпечне порушення, що призводить до нехтування профілактикою та лікуванням, таким чином створюючи передумови виникнення небезпечних для життя і здоров'я ускладнень. І як наслідок - інколи вчителі фізичної культури нехтують знаннями з профілактики бронхіту, а то й не розуміють всієї небезпеки цієї патології.

Важливим педагогічним аспектом актуальності зазначеної проблеми є також те, що деякі сучасні освітні технології стають факторами ризику, а також детермінантами бронхіту та іншої патології дихальної системи. Соціальний бік проблеми містить такі складові, як тимчасова втрата працездатності у зв'язку з доглядом за дитиною. Проблемними як для особистості, так і для суспільства є порушення здоров'я, основа якого закладається ще в дитинстві, унаслідок неправильної профілактики та обмеження для людини, які виникають як наслідок бронхіту і його ускладнень, що впливає на стиль і якість життя.

Проблема бронхіту є багатоплановою, крім того вона певним чином залежить від традицій збереження здоров'я та тих уявлень про бронхіт, що існують у соціумі та професійному середовищі. Зазначені процеси набувають більшої виразності внаслідок збільшення вартості медичних послуг і введення системи сімейних лікарів, через що отримати реальну медичну допомогу стає складно або цей процес перетворюється в багатоетапний похід кабінетами, створюючи ризики формування ускладнень та переходу хвороби у важку форму. Тому профілактику цієї хвороби потрібно проводити ще з дитинства.

Аналіз актуальних питань профілактики бронхіту в контексті трансферу медико- гігієнічних знань і включення їх у структуру здоров'язбережувальної компетентності є одним із напрямків, що сприяє формуванню у вчителя фізичної культури разом із здоров'язбережувальною компетентністю також цілісного бачення дитини та значною мірою розширює його професійний світогляд.

Питання трансферу знань представлені в класичних роботах Н. Ікуджіро, Т. Хіротака. Ефективано використано трансфер медичних знань у педагогічну практику В. Пономаренком і Т. Воронцовою. З питань наративного підходу в педагогіці актуальними є роботи А. Бухарова, В. Федорова, J. Bruner, J. Trzebinski. Педагогічний досвід і теоретичні основи педагогічних підходів, розроблених на базі системних і трансдисциплінарних уявлень про профілактику бронхіту в контексті формування здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури, у науковій літературі висвітлені недостатньо, що також створює необхідність проведення досліджень у даному напрямі.

Мета статті - дослідити актуальні аспекти трансферу медико-гігієнічних знань, присвячених проблемі бронхіту, та сформувати й актуалізувати визначальні здоров'язбережувальні концепти; проаналізувати особливості інтегративного використання наративного та медико-гігієнічного підходів для розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури.

Важливою особливістю бронхіту є те, що ця поширена патологія пов'язана з сезонним, інфекційним та віковим чинниками. Крім того щодо цього порушення сформувалися певні культурні та професійні стереотипи і міфи, які ми тезисно представимо. До псевдонаукових уявлень про бронхіт і його лікування належать такі ідеї: причиною хвороби є забруднення організму, тому потрібно голодувати, щоб очиститися й одужати; бронхіт вилікується при значному фізичному навантаженні, в сауні або сильному переохолодженні. Крім цього начебто цінним у пофілактиці є також прогрівання грудної клітки, обличчя та інгаляція. Існує традиція профілактики і лікування за допомогою фітотерапії - «трави», аромотерапії, масажу, розтирання снігом, медом, а також вживання спиртних напоїв, вітамінів, часнику, цибулі, сечі, великої кількості води, чаю. Частіше може використовуватися комбінація із зазначених засобів.

Зазначені уявлення існують не тільки як соціальні міфи, але й інколи переносяться в професійне бачення педагога та видаються за здоров'язбережувальні технології. Такі здоров'язбережувальні методи та підходи за своєю науковою і практичною значущістю перебувають на рівні 17-18 століття. Об'єктивно вищеперераховані уявлення про хворобу та методи лікування в кращому разі будуть мати нейтральну дію на організм, а частіше можуть завдати шкоди та призвести до ускладнень. Хіба ми не знайомі з педагогічними методиками, в яких представлена допомога дітям при захворюванні органів дихальної системи з використанням фітотерапії, переохолодження, вітамінізованих напоїв, йоги, оздоровчого бігу, дихальної гімнастики!?

Таким чином, окресливши зону незнання, ми доходимо попереднього висновку про те, що вчитель фізичної культури реально має досить скромний арсенал для профілактики такого порушення, як бронхіт, а точніше - у нього відсутні сучасні уявлення щодо зазначеної проблеми. Тому тезисно представимо сучасний погляд на профілактику бронхіту в контексті гуманітарного дискурсу з метою включення його в здоров'язбережувальну компетентність учителя фізичної культури.

Передусім профілактика має певне структурування, що концептуалізує і технологізує шляхи вирішення проблеми та робить мислення фахівця інструментальним. Це робить можливим технологічне використання з оптимізацією витрат часу та інших ресурсів. Структура профілактики містить такі основні складові: загальні уявлення про патологію - діагностика; розуміння причин - етіологія; основні механізми розвитку порушення - патогенез; часове структурування порушення - перебіг; способи і шляхи впливу - профілактика і лікування; передбачення наслідків порушення - можливі ускладнення і прогноз, а також вікові, статеві, етнічні особливості.

Відповідно до зазначених складових профілактики, які відображають багатовіковий досвід та сучасний стан медицини і гігієни, представимо їх у формі специфічних знань [11] з метою включення в систему інтелектуального компонента здоров'язбережувальної компетентності. Ці уявлення ми формуємо лаконічно у вигляді концептів і коротких розповідей (наративів) на тому рівні деталізації, що потрібні вчителю фізичної культури, щоб швидко й оперативно вирішувати суто практичні завдання.

Діагностика бронхіту. Основні симптоми (ознаки): ускладнення дихання, постійний чи періодичний кашель, можливе хрипіння в грудях, яке чує дитина чи сторонні. Додаткові і супровідні симптоми: нежить, біль в області шиї і грудної клітки, незначне підняття температури. Важливою особливістю бронхіту без ускладнень є відносно добрий загальний стан. Це робить можливим у деяких випадках навіть проводити тренування в інтенсивному режимі, що приносить шкоду здоров'ю.

Причини (етіологія) і фактори ризику: інфекційні агенти бактеріальної, вірусної та рідше грибкової природи; хімічні чинники - дим, тютюнвий дим, дія речовин, які подразнюють органи дихання; пил, алергічні чинники, включаючи ті речовини, які можуть бути використані у фітотерапії та аромотерапії; спадкова схильність; вологий і холодний клімат.

Патогенез. Основні зміни виникають унаслідок запалення слизової оболонки бронхів, яка пошкоджується і набрякає. Це призводить до збільшення виділення слизу бокаловидними клітинами та ефекту подразнення слизової оболонки. На рівні симптоматики зазначені явища проявляються кашлем і виділенням мокроти.

Перебіг. Бронхіт буває частіше гострим, якщо тривалість до 3-6 місяців, і хронічним - коли хвороба затягується понад 6-ти місяців. У дітей частіше зустрічається гострий. Важливим є те, що тактика впливу під час гострого і хронічного бронхіту різна.

Профілактика. Під час гострого бронхіту фізичне навантаження значно обмежується, а хронічного у період відсутності загострень навпаки рекомендується. Саме знання патогенезу, суттю якого є враження слизової оболонки бронхів, може зупинити активне використання вчителем фізичної культури дихальних вправ, бігу, тому що ці методи погіршать стан. Основний метод профілактики погіршення стану під час гострого бронхіту - це спокій та руховий режим на рівні нетривалої ходи. Такі методи, як загартовування, прогрівання, аромотерапія, інгаляція, за активного використання можуть значно погіршити стан і призвести до ускладнень. У медицині основний і ефективний метод лікування - це правильно призначена антибіотикотерапія і відповідний руховий режим.

Ускладнення. Основне і надзвичайно небезпечне ускладнення бронхіту, що може загрожувати життю, - це запалення легенів. Гострий бронхіт може перейти в обструктивний бронхіт (або бути первинно в такій формі) і в хронічний. Особливо це актуально при використанні загартовування та активного рухового режиму. Бронхіальна астма є також ускладненням, яке виникає при спадкових схильностях, неправильній профілактиці та використанні фітотерапії, аромотерепії, переохолодженні. Крім того може виникнути з часом бронхоектатична хвороба, яка значно погіршує якість життя.

Прогноз. Частіше відбувається повне одужання, але можливий і перехід в астматичний бронхіт, хронізація. Учитель має пам'ятати про небезпеку розвитку запалення легенів, яке в свою чергу є небезпечним для життя.

Вікові особливості. Чим молодша дитина, тим швидше розвивається бронхіт і таке ускладнення, як запалення легенів. Зазначене потрібно враховувати і попереджати батьків та адміністрацію освітнього закладу при виникненні такого порушення. Стан дитини може значно погіршитися навіть протягом 1-3 годин особливо при фізичному навантаженні. Це є вкрай важливим у сучасних реаліях, що зумовлено впливом радіоактивних факторів, хімічного забруднення навколишнього середовища та прихованого білкового голодування. У дітей хвороба інколи протікає приховано (латентно) і виявляється вже на рівні ускладнення - запалення легенів. Саме фізичне навантаження в гострий період сприяє декомпенсації та розвитку ускладнень.

Ми представили базисні медико-гігієнічні уявлення про профілактику бронхіту в концептуалізованій формі. Але для того, щоб ці знання були включені в структуру здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури необхідно їх доповнити, хоча і представлений мінімум знань (minimum minimarum) у вигляді специфічного наративу (розповіді) є необхідним та обов'язковим рівнем. У такому вигляді зазначені знання профілактики бронхіту залишаться недостатньо асимільованими й усвідомленими фахівцями та малоймовірно, що перейдуть на рівень інструментальних знань.

Уважаємо, що підходом, який дасть змогу зазначеним знанням стати складовою компетентності, є розширення концепту через наратив, який розглядається в його системоутворюючому постмодерністському розумінні. Саме наратив робить знання і концепти операціональними, включаючи їх в різні дискурси, та забезпечує їх діяльнісну якість. Ж. Ліотар [6] у роботі «Стан постмодерну» зазначає: «Будьте операціональними, тобто будьте співрозмірними». На рівні особистості це в свою чергу забезпечує ефективну взаємодію когнітивного рівня зі сферою мотивацій та трансфер концептів у практично орієнтовані знання, а також налагоджує зв'язки з попередніми знаннями. У професійній і соціальній взаємодії створюється оптимальне толерантне, безконфліктне функціонування у взаємозалежному середовищі.

На рівні філософського дискурсу сама ідея компетентності, актуалізована Ж. Ліотаром і представлена як система знань і практик, розміщених у культурному контексті, стала преорітетною в організації сучасних стратегій, підходів та методик освіти Заходу. Тому наратив і компетентність, будучи взаємопов'язаними магістральними лініями розвитку та одночасно атрибутивними ознаками суспільства постмодерну, беруть участь у формуванні специфічного бачення людини у форматі пост антропологічного [10] вектору розвитку. При цьому традиція збереження здоров'я переходить з культурного контексту та вузькопрофесійної медичної сфери в актуалізовану форму, трансформуючись у наративи здоров'язбереження.

Тому відповідно до існуючих тенденцій розвитку ми формуємо здоров'язбережувальну компетентність учителя фізичної культури, співвідносячи її з віссю навчання, яку визначаємо як «концепт - наратив». Вона реалізується передусім за все у реальній комунікації в освітньому процесі, проявляючись також і через діалогічну природу [5] знань.

Наукове знання, будучи специфічною формою дискурсу, потребує для своєї повноцінної інтерналізації соціумом та інтереорізації особистістю певних умов, серед яких визначальною є наратив. Як зазначав Ж. Ліотар, «наукове знання не може розпізнати і продемонструвати свою істинність, якщо не буде використовувати інше знання-розповідь, яке є для нього незнанням» [6]. Протилежний напрямок до зазначеного є інша вісь - «наратив - концепт», коли знання «стискуються» і концептуалізуються. В обох випадках відбувається трансфер знань і процес формування нових знань, що мають інструментальний характер.

Часто в освітньому процесі використовується наратив без переходу на рівень концептуалізації, або представляються готові концепти у вигляді законів, понять, правил, які усвідомити і використати для навчання досить складно [8]. Ми ж пропонуємо ідею руху в напрямках як згортання знань у вигляді концептуалізації, так і розгортання у формі наративу. Це деякою мірою співвідноситься з такими процесами, як інтеріоризація (перенесення всередину) і екстеріоризація (перенесення назовні). Процес концептуалізації при цьому відрізняється від традиційного підходу, який містить таку важливу складову, як висновки. Але в традиційній схемі висновки не завжди є концептами. У нашому підході концепти завдяки поєднанню з наративом, який відіграє певною мірою операціональну роль, формують свою логіку і семантичну сітку, що сприяє результативності навчання.

Ми вважаємо, що при переході наративу в концепт і навпаки відбуваються також процеси, принципово близькі до тих, що описуються в форматі генетичної психології [8], а саме теорією етапності формування мисленєвих дій П. Гальперіна [3]. Цей науковий напрямок вивчає психічні процеси в системі уявлень про їх будову, функцію та походження. Відповідно до теорії П. Гальперіна у навчанні відбувається послідовна реалізація певних етапів, а саме мотивації, предметних дій, експресивної мови, імпресивної мови, що призводить зрештою до формування мисленнєвих дій.

Зрозуміло, що в нашому випадку розглянуті феномени трансферу медичних знань у педагогічний дискурс представляються не як формування вербального мислення (яке вже є присутнім) відповідно до теорії П. Гальперіна, а безпосередньо як процес розвитку здоров'язбережувальної компетентності. Відбувається зазначені процеси у формі обміну між вербальним і мисленнєвим рівнем. Крім того трансфер знань здійснюється як внутрішня дія в умовах зазначених рівнів, тобто є автохтонним. На нейрональному рівні існують подібні і співвідносні явища, які описуються у формі циркуляції збудження у замкнених контурах нейрональних ланцюжків.

Отже, наявність внутрішнього трансферу знань вказує на те, що він може формувати самостимулючі і підтримуючі ефекти. Автохтонний трансфер реалізуватиме також сумаційні, системні, синергетичні впливи, завдяки чому стимулююється і підтримуються енергетичне та інформаційне забезпечення самого трансферу знань типом диссипативної структури [4]. Результатом цих процесів буде оновлення і зростання знань. Трансфер знань, реалізований на мисленнєвому і мовному рівнях, матиме відповідні проекції на потребнісно-мотиваційну сфери та праксис. Крім психологічних складових, враховуючи також діалогічну природу [5] знань на рівні соціальної взаємодії в умовах навчання, ми уявляємо зазначені явища як процеси мікротрансферу знань.

Таким чином, знання мають представлятися обов'язково як у формі розповіді, так і у вигляді концепту. Наступна вісь розвитку компетентності - це вісь «концепт - праксис», де також те, що присутнє в концепті, має можливість розгорнутися, а на рівні глибинних уявлень і мовленнєвих патернів особистості виступає аналогом «концепт - наратив». Необхідно відзначити також, що використання наративу актуально у зв'язку з тим, що цей метод, актуалізуючи наративні схеми, бере участь у формуванні поведінки людини [1; 13; 14]. Це особливо важливо для реалізації здоров'язбережувальої компетентності в професійній діяльності вчителя фізичної культури, яка пов'язана передусім із практикою та містить виразний поведінковий аспект.

Зазначені нами ідеї використовуються у процесі вдосконалення здоров'язбережувальної компетентності вчителів фізичної культури у Вінницькому обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.

Представимо вищеописані підходи на прикладі концепту «перебіг бронхіту». В основі зазначеного концепту, який одночасно є і операціональним принципом, лежить ідея темпорального структурування життя людини відповідно до проблеми, яка виникає. Часовий вимір людини недостатньо представлений у педагогічному дискурсі, тому наративний метод як один із тих, що актуалізує темпоральність [1; 2], антропологічно є адекватним для аналізу проблем профілактики та феномену хвороби.

Поняття «гострий бронхіт» у собі містить цілу систему специфічних дій, феноменів, що описуються відповідними наративами. Відповідно поняття хронічний бронхіт відображає також складну реальність. Але для того щоб поняття «гострий» і «хронічний» диференціювати, необхідно зрозуміти і згадати принципи адаптації організму, морфофізіологічну організацію дихальної системи, вікові особливості дитини, вчення про запалення та інші патологічні процеси, тобто звернутися до фундаментальних знань про людину.

З технологічної позиції, розглядаючи приватну проблему дитини, що проявляється кашлем і поганим самопочуттям на уроці фізичної культури, та аналізуючи ситуацію, педагог змушений проводити ті ж перетворення знань, для того щоб усвідомити рівень небезпеки для дитини. Крім того, розуміючи прогноз та ускладнення, виробити оптимальну освітню тактику. Тому, розширюючи розуміння концепту через наратив, ми сприяємо як процесам фундаменталізації, так і технологізації.

Як ще один із важливих аспектів проблеми розглянемо питання профілактики бронхіту в контексті взаємодії дихальної та серцево-судинної систем. Особливістю бронхіту в дітей є те, що зазначене порушення збільшує ризик виникнення патологій серцево-судинної системи, серед яких - міокардіодистрофія, аритмія та особливо небезпечна хвороба - раптова серцева смерть. Це зумовлено системою факторів, до яких належать: структурно-функціональна незрілість нервового апарату серця [12], несформованість інших регуляторних та адаптаційних механізмів на рівні дихальної системи і всього організму, розвиток бронхіту, що в певних випадках також комбінується з фізичним навантаженням, інтенсивним і раннім навчанням [9]. Володіючи далеко не повним переліком причин і частково механізмів розвитку патологій серцево-судинної системи і бронхіту, вчитель фізичної культури буде використовувати зазначені знання у співвіднесенні їх із схемою профілактики, в яку входять вищеописані концепти - етіологія, патогенез, діагностика, перебіг, ускладнення, прогноз, вікові особливості. Традиційне представлення профілактичних знань частіше відбувається у форматі рецептурних знань та на основі концептів «корисне-шкідливе» і перманентного покращення. Розуміння педагогом небезпеки виникнення порушень серцево-судинної системи при бронхіті та інших хворобах дихальної системи буде трансформуватися в професійні установки, мотивації та стереотипи, формуючи не тільки інтелектуальний компонент компетентності, але й сприятиме розвитку антиципації (прогнозування, передбачення). Тільки за умови системного і трансдисциплінарного представлення проблеми бронхіту та з використанням основних здор'язбережувальних концептів, розроблених у медицині, профілактика буде усвідомленою та ефективною. Описані особливості впливу на здоров'язбережувальну компетентність базуються на фундаментальних знаннях морфофізіології серцево- судинної та дихальної системі, які трансформуються в професійні педагогічні практики. Таким чином реалізуються навчальні і смислові осі «концепт - практика» та «фундаменталізація - технологізація».

Цікавим є досвід підготовки лікарів, де зазначені процеси реалізуються завдяки тривалому навчанню та широкій практиці, що формує уявлення про людський організм як систему обмежень і ризиків. Крім того певні патологічні процеси, як і норма, репрезентуються максимально точно і диференційовано у формі специфічних наративів, що дає можливість фахівцю їх усвідомити й ефективно використати. Актуалізуючи цю проблему з філософсько-методологічних позицій, необхідно відзначити ідею Г.-Г. Гадамера, який у роботі «Істина і метод» [2] зазначає, що мовою висловлює себе (sich darstellt) сам світ, і мовний досвід світу «абсолютний». У педагогічній освіті таке розуміння людини необхідно активно впроваджувати насамперед з метою збереження здоров'я учасників освітнього процесу.

Інноваційним аспектом зазначеного трансферу знань [7] профілактики бронхіту з медико-гігієнічної сфери в педагогіку буде приріст знань як на особистісному рівні, так і на рівні професійного дискурсу. Сама ідея руху в осях «концепт - наратив», «концепт - практика» є також трансфером знань як на рівні особистості, так і у вигляді комунікативної взаємодії в професійному середовищі.

На психологічному рівні зазначений трансдисциплінарний підхід на основі системного бачення формує єдину спрямованість між когнітивними та емоційними компонентами професійної установки педагога, а також сприяє врахуванню обмежень і розвиває здатність відповідально, оптимально і свідомо діяти в системі ризиків. Такі професійні візії та установки сприятимуть реалізації ідеї незавдання шкоди вихованцям, що є більш важливим, ніж можлива користь. Це відповідає сформованому ще в древності принципу «не зашкодь» (Primum non nocere).

Висновки

Етіологічними (причиновими) факторами та чинниками ризику бронхіту, а також виникнення ускладнень можуть бути освітні здоров'язбережувальні технології, в яких використовується переохолодження, перегрів, фізичне перевантаження, порушення біоритмів і психоритмів, аромотерапія, вітамінотерапія та фітотерапія. Значну небезпеку для дитячого організму становить раннє навчання з 5-6 років, що робить дитину чутливою до інфекційних та інших чинників на фоні структурно- функціональної незрілості дихальної системи та інтенсифікації навчання.

При загостренні хронічного чи гострого бронхіту руховий режим має бути обмеженим, тому що інтенсивне навантаження, а також дихальні вправи можуть призвести до ускладнень. Особливо небезпечним ускладненням бронхіту є запалення легенів, яке в дітей може розвинутися досить швидко, протягом кількох годин та протікати приховано.

Учителю фізичної культури необхідно враховувати, що бронхіт у комбінації зі структурно-функціональною незрілістю нервових механізмів регуляції роботи серця, а також унаслідок впливу фізичного перевантаженням, раннього та інтенсивного навчання збільшує ймовірність виникнення порушень серцево-судинної системи, серед яких є особливо небезпечною раптова серцева смерть.

Для розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури може бути використано наративний підхід, що є співрозмірним мовленнєвому виміру людини і діалогічній природі знань. Він дає можливість впливати на когнітивні, поведінкові, аксіологічні, праксеологічні аспекти компетентності, а також актуалізує чинник темпоральності, що відповідає природі людини, її екзистенційному баченню здоров'я та принципу «не зашкодь». У сумарному ефекті разом із застосуванням класичних медико-гігієнічних концептів і підходів це сприятиме розумінню обмежень і зон ризиків дитини та формуванню у вчителя відповідальності, інтуїції, мудрості, гуманізму, толерантності, доброти та зростанню рівня його професійної культури.

Як шляхи формування здоров'язбережувальної компетентності ми виділяємо смислові осі «концепт - наратив», «концепт - практика», «фундаменталізація - технологізація». Зазначені осі є можливими способами трансферу знань як на рівні особистості, так і в умовах освітнього процесу. Вони сприяють також трансферу знань з медико-гігієнічної сфери в педагогічний дискурс з ефектом формування нових знань. Зазначені підходи спрямовані на інструменталізацію мислення фахівця, а також сприяють процесам фундаменталізації та технологізації.

Перспективи подальших наукових розвідок полягають у тому, щоб продовжити дослідження особливостей взаємодії педагогічних та медичних наративів і концептів з метою інтеграції, фундаменталізації та технологізації профілактичного напрямку, а також для формування системного здов'язбережувального наративу із включенням його в структуру здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури.

Література

Бухаров А. О. Нарративные методы обучения в современной школе // Современная наука: актуальне проблемы теории и практики / А. О. Бухаров. - 2011. - № 2. - С. 51-56.

Гадамер Г.-Г. Истина и метод : пер. с нем. / Г.-Г. Гадамер ; общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. - М. : Прогресс, 1988. - 704 с.

Гальперин П. Я. Психология как объективная наука : избр. психол. тр. / П. Я. Гальперин ; под ред. А. И. Подольского ; Акад. психол. и соц. наук, Моск. психол.- соц. ин-т. - М. : Ин-т практ. психологи ; Воронеж : НПО «МОДЭК», 1998. - 480 с.

Гулай А. В. Процесс поиска знаний как диссипативная структура [Электронный ресурс] / А. В. Гулай, А. И. Тесля. - Режим доступа: http://www.rusnauka.com/28_NPM_2013/ Philosophia/6_144883.doc.htm. - Заглавие с титул. экрана.

Дьяконов Г. В. Концепция диалога М. М. Бахтина как методология научногуманитарного мышления и мировоззрения / Г. В. Дьяконов // Феномен человека в психологических исследованиях и в социальной практике : материалы междунар. конф. : (Смоленск, 23-25 октября 2003 г.) / под. ред. В. А. Сонина. - Смоленск : Изд-во Смолен. госун-та, 2003. - С. 22-27.

Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. - М. : Институт

єкспериментальной социологии; СПб. : Алатея, 1998.

Нонака Икуджиро. Компания - создатель знания. Зарождение и развитие инноваций в японських фирмах / Нонака Икуджиро, Такеучи Хиротака ; [пер. с англ. А. Трактинского]. - М. : Олимп-Бизнес, 2011. - 384 с.

Обухова Л. Ф. Теория П. Я. Гальперина - становление новой отрасли психологии / Л. Ф. Обухова // Культурно-историческая психология. - 2010. - № 4. - С. 4-10.

Федорець В. М. Аналіз та актуалізація взаємодії вікових, нервових і локомоторних детермінант кардіологічного здоров'я в контексті формування здоров'язберігаючого підходу / В. М. Федорець // Фізична культура, спорт та здоров'я нації : зб. наук. пр. - Вінниця, 2011. - Вип. 12, т. 3. - С. 137-145.

Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции: пер. с англ. М. Б. Левина / Ф. Фукуяма. - М. : ООО «Изд-во АСТ»: ОАО «ЛЮКС», 2004. - 349 с

Чучалин А. Г. Хронические обструктивне болезни легких / А. Г. Чучалин. - М. : БИНОМ, 1999. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru