Програмно-методичне забезпечення процесу фізичного виховання в навчальних закладах Херсонської губернії (1864-1914 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Програмно-методичне забезпечення процесу фізичного виховання в навчальних закладах Херсонської губернії (1864-1914 рр.)

Постановка проблеми

шкільний фізичний виховання

Фізична культура - органічна частина загальнолюдської культури, її особлива самостійна сфера. Тим часом це специфічний процес і результат людської діяльності, засіб фізичного вдосконалення особистості [1]. Фізичне виховання пройшло своєрідний непростий шлях розвитку й стало невід'ємною частиною навчання і виховання учнівської молоді. Водночас, нові соціально-економічні умови вимагають постійно вдосконалювати систему фізичного виховання, здійснювати пошук нових шляхів фізичного вдосконалення молоді. Сьогодні в навчальних закладах тривають складні процеси оновлення змісту, теорії та практики навчання. Тому, з огляду на реформування національної системи фізичного виховання, вивчення досвіду організації процесу фізичного виховання буде дуже корисним.

Організаційні умови викладання предмета визначаються багатьма факторами, серед яких: кадрове, матеріально-технічне та програмно-методичне забезпечення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення науково- педагогічної та спеціальної літератури дає підстави стверджувати, що питання історії розвитку фізичного виховання і спорту знаходяться під постійною увагою науковців. Доказом цього є значна кількість наукових робіт, навчальних посібників, популярної літератури, які вийшли друком останнім часом, автори яких спробували розкрити різні аспекти становлення і розвитку національної системи фізичного виховання. Зокрема, досліджено питання кадрового, матеріально-технічного забезпечення, військово-фізичної підготовки молоді [2]; діяльності спортивно-гімнастичного руху на Західній Україні (дисертаційні дослідження: О. М. Вацеби [3], О. Т. Винничука [4], Б. Є. Трофим'яка [5]); шкільної системи фізичного виховання (Я. Б. Боднар [6], Н. О. Гнесь [7], О. О. Цибанюк [8]). Окремі аспекти теорії і практики фізичного виховання учнівської молоді в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. висвітлено в наукових працях А. С. Бондар [9], Е. Ю. Дорошенка [10], А. М. Окопного [11].

Однак питання впровадження та розвитку фізичної культури в освітніх установах дореволюційного періоду не знайшло належного відображення в сучасній історіографії. Актуальною в цьому контексті стає тема організації навчально-виховного процесу фізичної освіти в середніх навчальних закладах, зокрема, програмно-методичного забезпечення навчального процесу.

Сьогодні існує низка робіт вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячених цій тематиці[12]. Однак деякі з них містять певні неточності і не висвітлюють тематику повністю. Саме тому, на нашу думку, доцільно вивчити програмно-методичне забезпечення середніх шкіл південного регіону України в дореволюційний період.

Мета статті: вивчити програмно-методичне забезпечення фізичного виховання в середніх навчальних закладах Півдня України в дореволюційний період для виявлення та адаптації кращих здобутків у практику сучасних шкільних навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу

Від моменту введення в 1864 р. до практики середніх шкіл гімнастичних вправ у Міністерстві народної освіти не існувало єдиної програми, яка б регламентувала порядок проведення занять.

Чітких вказівок Міністерства щодо проведення уроків фізкультури у період 60-80-х рр. ХІХ ст. не висувалося. Були лише окремі рекомендації щодо порядку, часу і місця проведення занять. Тому навчальні програми за своїм змістом були дуже різноманітними. Переважно навчання велося за авторськими програмами, складеними вчителями гімнастики або ж за посібниками, що призначалися для проведення уроків у військових училищах. Складалися програми щодо певної системи фізичних вправ і безпосередньо залежали від того, якою з гімнастичних систем володіє вчитель. Серед найбільш використовуваних систем досліджуваного періоду слід назвати німецьку, шведську, сокільську системи гімнастики і так звану військову гімнастику. Усі системи фізичних вправ мали свої відмінні особливості, які позначалися на методиці викладання предмета.

Першу спробу ввести єдину програму навчання до курсу середньої школи Міністерством народної освіти було зроблено в 1889 р. [13]. Розроблена «Інструкція для викладання гімнастики в чоловічих навчальних закладах» складалася із 3 частин і містила в собі програму фізичної підготовки, конкретні вказівки щодо організації уроків, методики навчання і часу проведення занять, нагляду за учнями; установлювала санітарні норми до спортивних приміщень та вимоги до спортивних снарядів. Зокрема:

• Вправи, розміщені в програмі, розподілялися на чотири групи: стройові (порядкові) вправи; вільні гімнастичні вправи; вправи з рухливими снарядами; вправи на нерухомих снарядах [14].

• На проведення уроків гімнастики відводилося для кожного класу або відділення не менше двох годин на тиждень [15].

• Для учнів, які жили на території пансіонів, вводилися короткі (1520 хв) рухливі перерви [16].

• Обов'язковою умовою курсу фізичного виховання гімназистів стають рухливі ігри та прогулянки на свіжому повітрі [17].

• У практику середніх шкіл вводиться оцінка успішності учнів з предмета «гімнастика». Оцінка заносилася в кінці року до свідоцтв про успіхи, випускних свідоцтв про закінчення і свідоцтв про пільги на військову повинність.

Крім того, положення «Інструкції» зобов'язували вчителів гімнастики щороку звітувати перед адміністрацією навчальних закладів про проведені уроки, вказуючи при цьому «на несумлінних і недбалих учнів» [18].

Поза сумнівом, «Інструкція 1889 р.» була кроком уперед в організації процесу фізичного виховання, але в ній були і негативні моменти. Наприклад, істотним недоліком програми слід вважати те, що в основу викладання гімнастики було покладено військово-стройові вправи та німецьку систему гімнастики. Водночас саме стройові вправи знищували в учнів будь-яке бажання відвідувати уроки гімнастики і викликали найбільшу кількість нарікань з боку педагогів, учнів і передової громадськості [19].

Розвиток нових знань у галузі медицини, фізіології, гігієни, введення у шкільну практику нових форм фізичного виховання вимагало перегляду наявної програми. Питання про належне становлення фізичного виховання не раз порушувалося на різних нарадах і навіть стало предметом обговорення в Державній Думі в 1913 р. [20]. Однак, незважаючи на це, міністерська програма аж до революційних подій 1917 р. залишилася, по суті, єдиним урядовим програмним документом, що регламентував порядок проведення уроків фізичної культури.

Як показали дослідження, в 1914 р. програму Міністерства освіти було покладено в основу викладання гімнастики у всіх чоловічих гімназіях і реальних училищах Херсонської губернії. Проте через об'єктивні причини від цього урядового документа існувало багато відступів. В одних випадках програма розширювалася, в інших (через відсутність деяких снарядів, недостатню підготовленість викладачів, відсутність зручного приміщення для гімнастики) її доводилося скорочувати. Інколи, щоб адаптувати програму до прийнятої системи гімнастики, її доводилося дещо змінювати [21].

Безпосередньо Міністерською програмою, з незначними змінами, користувалися 47 % чоловічих гімназій і 43 % реальних училищ.

У решти навчальних закладів викладання гімнастики велося:

• за авторськими програмами, складеними викладачами відносно Міністерської - 24 % гімназій і 14 % реальних училищ;

• за посібниками, складеними для викладання сокільської гімнастики в середніх школах викладачами гімнастики А. Геллером, А. Штейнер і Ф. Ербеном - 12 % гімназій і 14 % реальних училищ;

• за «Порадником для навчання військ гімнастиці» - 6 % гімназій і 14 % реальних училищ;

• за програмою, прийнятою в кадетських корпусах - 12 % гімназій;

• за шкільною системою Адольфа Шпіса - 6 % гімназій [22].

Отже, навчальні програми, які застосовувалися в середній школі, були дуже різноманітні. У зв'язку з цим, фізичні вправи викладалися в різному обсязі, за різними методиками і навіть із серйозними порушеннями. Так, наприклад, програма гімнастики, ухвалена в кадетських корпусах, була складена за «Порадником для навчання військ гімнастиці» стосовно дитячого віку і мало чим відрізнялася від міністерської. А ось «Навчальні основи для викладання гімнастики в середніх навчальних закладах» А. Геллера, А. Штейнера і Ф. Ербена були більш різноманітними, а ті гімназії, які користувалися цим посібником, проходили курс фізичної підготовки за більш широким обсягом. Суттєвим недоліком цього навчального посібника була чеська термінологія.

Більш об'ємними за своїм змістом були навчальні програми, складені викладачами гімнастики, використання яких практикувалося в Миколаївській гімназії, Миколаївському реальному училищі, Одеській 3-й і 5-й гімназіях. Особливістю цих програм було те, що до їх курсу навчання входили різні види спорту (наприклад, легка атлетика), яких не було в Міністерській програмі. У деяких випадках ці програми було складено з серйозними порушеннями. Так, у Миколаївській гімназії і Миколаївському реальному училищі викладач увів до курсу фізичної підготовки партерну гімнастику, піднімання гир вагою 5 футів, бокс і навіть циганську і швейцарську боротьбу, що було абсолютно неприпустимо в середній школі.

З недоліками була програма, укладена викладачем Вознесенської гімназії. Розроблена вона була стосовно шведської системи гімнастики. Її визначною особливістю стала відсутність вправ із рухливими снарядами, що було порушенням міністерської програми 1889 р. [23].

Що ж стосується жіночих закладів освіти, то тут викладання велося переважно за авторськими програмами, які було складено вчителями гімнастики і схвалено педагогічними радами. За такими особливими програмами проводилися уроки у 40 % гімназій Херсонської губернії. Менше в жіночих гімназіях займалися за програмою Міністерства народної освіти. Таких гімназій було 9 і складали вони 30 %. У решті гімназій гімнастика викладалася:

• за програмою, складеною викладачами Геллером, Штейнером і Ербеном - 10 %;

• за програмою, ухваленою в Московському Миколаївському жіночому училищі і складеною викладачем Ф. І. Ольшаніним - 3 %;

• за посібником Ербена - 3 % [24].

Характерною особливістю цих програм був розподіл гімнастичних вправ відповідно до віку і сил учениць, а також наявності спортивного устаткування.

Із програмно-методичним забезпеченням нерозривно було пов'язано питання вживаних систем фізичних вправ. У результаті проведеного дослідження вдалося встановити, що в чоловічих гімназіях і реальних училищах використовувалися сокільська, шведська, німецька, змішана сокільсько-шведська і, так звана, військова гімнастика, тобто гімнастика, що використовувалась у військах (табл. 1).

Таблиця 1 Системи гімнастики, які використовувалися в чоловічих гімназіях та реальних училищах Херсонської губернії (1914 р.) [25]