Дистанційні технології в системі безперервної освіти

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Дистанційні технології в системі безперервної освіти

Самойленко О.М.,

Анотація

У статті розглянуто способи розвитку системи безперервної освіти з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Висвітлено загальні підходи до використання дистанційних технологій з метою підвищення доступності і якості освіти в цілому.

Ключові слова: принцип безперервної освіти, освіта дорослих, комунікаційні технології, єдине освітнє інформаційне середовище.

Аннотация

Самойленко А.Н. Дистанционные технологии в системе непрерывного образования

В статье рассмотрены способы развития системы непрерывного образования с использованием информационно-коммуникационных технологий. Отражено общие подходы к использованию дистанционных технологий с целью повышения доступности и качества образования в целом.

Ключевые слова: принцип непрерывного образования, образование взрослых, коммуникационные технологии, единая образовательная информационная среда.

Annotation

Samoylenko A. The technologies of the remote education in the system of continuous education

The article deals with the ways of development of the system of uninterrupted education with the use of information communication technologies. With the purpose of increasing of availability and quality of education as a whole the general approaches to use of remote technologies are reflected.

Key words: principle of continuous education, formation of adults, of communication technologies, single educational informative environment.

Вступ. Сучасний період розвитку суспільства характеризується сильним визначальним значенням комп'ютерних технологій, які проникають у всі сфери людської діяльності, забезпечують розповсюдження інформаційних потоків у суспільстві, утворюючи глобальний інформаційний простір. Невід'ємною і важливою частиною цих процесів є комп'ютеризація освіти. В даний час в Україні відбувається становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий інформаційно-освітній простір. Питання розвитку сучасних інформаційних технологій у системі дистанційної освіти в різних освітніх закладах досліджувалося науковцями В.Ю.Биковим, М.І.Жалдаком, Ф.М.Ривкіндом, Н.В.Кухаренком, В.В.Олійником та іншими. дистанційний освіта навчальний

Метою даної статті є розгляд процесу входження дистанційних технологій у систему безперервної освіти, що супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу, пов'язаними із внесенням коректив у зміст технологій навчання, які повинні бути адекватними сучасним технічним можливостям.

Комп'ютерні технології покликані стати невід'ємною частиною цілісного освітнього процесу. Досягнення інформатики відіграють важливу роль в організаційному управлінні, у промисловості, у проведенні наукових досліджень і в автоматизованому проектуванні. Інформатизація охопила і соціальну сферу: освіту, науку, культуру, охорону здоров'я. Значна кількість користувачів працює, використовуючи Інтернет, стільникову й інші мережі. Все це дає змогу зробити висновок, що процес інформатизації інтенсифікується, а також про те, що завершується етап некерованої інформатизації. Керована складова, яка реалізовувалася в основному в освіті, у промисловості і в адміністративному управлінні, виявилася явно недостатньою через малі фінансові кошти, але в цілому сучасний рівень інформатизації дозволяє констатувати, що початок нинішнього століття стане часом переходу із століття енергетики в століття інформатики. Використання волоконно-оптичних ліній і мереж кабельного телебачення дозволяє на одній і тій же базі забезпечити передавання мови, відеосигналу, даних, службової інформації і тим самим - входження кожного користувача як в український, так і в світовий інформаційний простір. Значний об'єм пам'яті носія інформації дозволяє реалізовувати на одному оптичному диску енциклопедію, довідник, путівник тощо [5].

Сучасна соціально-економічна тенденція пов'язана з тим, що все більша частка робочих місць і видів діяльності вимагають знань і кваліфікації високого рівня, і, для того, щоб успішно працювати на цих місцях і в цих сферах діяльності, необхідна відповідна освіта. Тому попит у суспільстві на освіту характеризується тенденцією до постійного зростання у міру того, як росте роль наукових знань у діяльності людини. В умовах набуття освітою характеру безперервного процесу стає все більш різноманітним і віковий склад бажаючих навчатися, і початковий рівень їх знань, і характер мотивації навчання, і зміст потрібних знань. До традиційного шкільного контингенту додається категорія людей далеко нешкільного і навіть невузівського віку. Першочерговим стає практичне питання здобуття знань, кваліфікації, а не диплома. З другого боку, участь в політичному, суспільному і культурному житті держави та повсякденне життя заохочують і підштовхують молодь і людей будь-якого віку до вдосконалення своєї загальної освіти протягом всього життя. Отже, однією з складових соціального замовлення повинна бути природна потреба безперервного здобуття знань, що є закономірним процесом розвитку суспільства [1].

Серед принципів постійного розвитку, проголошених ООН, особливе місце займає принцип безперервної освіти громадян протягом всього їх життя. Безперервна освіта і, насамперед, освіта дорослих, служить засобом систематичної актуалізації накопичених у світі знань, забезпечує зростання людського капіталу, дозволяє людям максимально і найбільш ефективно реалізувати себе у процесі життєдіяльності.

Концепція безперервної освіти спрямовує на здобуття знань як способу життя, виховання постійного прагнення до засвоєння нових знань, формування таких особистих якостей, які допомагають кожному у процесі навчання або самонавчання самостійно вибудовувати траєкторію свого інтелектуального розвитку протягом усього життя. У процесі безперервної освіти повинні розвиватися здібності й уміння досліджувати явища, приймати і здійснювати рішення, ефективно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми, постійно засвоювати нові види і типи діяльності [4].

Перехід до безперервної освіти означає, що відбувається не тільки відмова від кінцевої освіти, за якої здобуті готові знання використовуються впродовж подальшого життя, але і відмова від переконання, що існують готові знання, які необхідно лише засвоїти. Перехід до безперервної освіти означає визнання того факту, що знання можуть існувати в неорганізованому, в "неготовому вигляді", що готові знання застарівають і що всяке знання носить умовний характер, нарешті, що освіта - це не стільки засвоєння готових знань, скільки навчання способам пошуку інформації і її обробки з метою здобуття нових знань, нової інформації.

Основною проблемою освіти стає не засвоєння величезного обсягу знань або хоча б орієнтація у потоці все зростаючої кількості інформації, а протилежне питання - здобуття, створення, виробництво знання відповідно до потреб, що виникають. Для реалізації таких дій необхідне виконання, принаймні, двох таких умов:

1. Можливість одержати в певний час потрібну інформацію.

2. Сформованість певних якостей особистості, як способу життя.

У сьогоденні одним із засобів реалізації безперервної освіти є комп'ютерні інформаційні технології, які дають можливість отримувати інформацію у будь-який час і в необмеженій кількості.

Здавалося б, у цьому немає нічого принципово нового; потрібно лише розширити межі вже досягнутого: в педагогічних вузах налагоджено підготовку вчителів відповідного профілю, у школах, забезпечених комп'ютерами, проводяться уроки інформатики, а адміністратори навчальних закладів, керівники системи освіти муніципального рівня вважають наявність персонального комп'ютера на своєму столі природним і необхідним засобом. Однак більш уважний розгляд питання управлінської діяльності дозволяє виявити принципову суперечність - між якістю і доступністю освіти. Так, для кожного педагога - шкільного вчителя або вузівського викладача, головна мета - забезпечення якості освіти, чому більшою мірою може сприяти використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій. У той же час для керівника, окрім якості, дуже важливим завданням є організація максимально широкого доступу до наявного устаткування - інших навчальних ресурсів. І часто замість забезпечення доступної якісної освіти робиться вибір на користь вирішення тільки одного з цих завдань [2].

Застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вищій освіті традиційно зводиться до двох основних напрямів. Перший полягає у використанні можливостей цих технологій для збільшення доступності освіти, що здійснюється на основі включення в систему освіти тих осіб, для яких інший спосіб може бути взагалі неприйнятний. Необхідно сказати, що така дистанційна форма навчання зустрічає безліч заперечень. Її супротивники справедливо відзначають, що майбутні студенти позбавлені всього того, що потрібно для здобуття достовірно якісної освіти: робота в лабораторіях, доступ до наукових бібліотек, спілкування з викладачами й іншими студентами на семінарах і в неофіційній обстановці.

Другий напрям припускає використання інформаційних технологій для зміни змісту і способів навчання в межах традиційної очної форми. Але тут виникає проблема, пов'язана з тим, що впровадження передових технологій часто створює додаткові переваги найуспішнішим, активним і здатним учням, не впливаючи на рівень підготовки основної частини тих, хто навчається.

У структурі, що склалася, виникає питання про доступність і якість освіти. Перехід до реальної інформатизації загальної середньої освіти можливий на основі єдиного освітнього інформаційного середовища, сформованого всіма учасниками інформаційного процесу. Створення такого середовища може початися з університетської Internet-бібліотеки з наочним і доступним для учнів структурованим наданням інформації. Організація широкого доступу до необхідних навчальних ресурсів на практиці сприяє кооперації навчальних закладів різного рівня для створення регіонального освітнього простору.

Але у спрощеному, поширеному уявленні стверджується, що все вирішує широке впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій. І в цьому випадку суспільству пропонують просте рішення - достатньо забезпечити загальноосвітні навчальні заклади комп'ютерами і засобами телекомунікацій - і освіта стане дешевшою, якіснішою і доступнішою. Але навіть найкращі передові технології, узяті на озброєння педагогами, без адекватної реорганізації навчально-виховного процесу мають деморалізуючий вплив і передбачають марні затрати. В дійсності, це те ж саме, що привести в бібліотеку малограмотну людина і чекати, поки вона навчиться швидко читати і орієнтуватися у книгах.

Прагматичний підхід до використання інформаційних технологій припускає таке: за їх допомогою освіту можна зробити більш доступною або підвищити її якість освіти, однак для обмеженого, найбільш підготовленого контингенту учнів.

Інша трудність, яку не можна залишити без уваги, - це збільшення відповідальності самого учня за результати навчання за ситуації, коли йому надається можливість вибору різних форм навчання, велика кількість потрібної і сторонньої інформації в умовах дефіциту часу. За таких умов педагоги повинні допомогти тим, хто навчається, правильно організовуючи власну навчальну діяльність з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей і можливостей.

Одним із негативів у змінах, що відбуваються в системі сучасної освіти, є уривчастий характер низки супутніх процесів, а саме:

1. Студенти, які навчаються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, розвивають у собі звичку не розділяти дозвілля (наприклад, комп'ютерні ігри, листування або блукання в мережі) і власне роботу на комп'ютері. В результаті і дозвілля, і робота стають непродуктивними набуваючи рис несистематичного характеру.

2. У навчанні, що базується на реалізації інформаційних технологій, разом із позитивом - систематизацію знань, має місце фрагментація змісту.

3. Небезпечною є втрата контактів між студентами, викладачами і студентами, а також в середовищі самих викладачів. У такій ситуації студенти і викладачі перестають відчувати себе членами єдиного співтовариства, їм залишаються лише ролі здобувачів знання анонімів і тих, хто їх надає [3].

Висновки. У системі середньої загальної і вищої освіти з'явилися нові проекти, засновані на широкому використанні можливостей інформаційно-телекомунікаційних технологій. Але для виконання основного завдання - забезпечення різноманітної безперервної освіти - потрібне розроблення нових концепцій, що забезпечують зміни у зазначеній системі на рівні її парадигм. Така змінена освітня система, в якій сучасні технології будуть зважено і розумно поєднуватися з досягненнями педагогіки, надасть викладачам і студентам нові можливості і переваги, а саме: забезпечити перехід від пасивного сприйняття навчального матеріалу до самостійної продуктивної діяльності; від здобуття знань до дискусій і сумісного творчого пошуку; від сухих балів до інтегрованої оцінки розвитку особистих якостей; від обмеженої допомоги учневі до різноманітних освітніх послуг; від одного диплома до багатьох дипломів і сертифікатів, що становлять комплексний професійний портрет фахівця.

Список використаної літератури

1. Васильєва І.А., Осипова Е.М., Петрова Н.Н. Психологічні аспекти застосування інформаційних технологій // Питання психології. - 2002. - №3.

2. Олійник В. В. Організаційно-педагогічні основи дистанційної освіти і навчання: Монографія. - К.: Міленіум, 2003.

3. Самойленко О.М. Організаційно-методичне підґрунтя створення курсів підвищення кваліфікації працівників вищих навчальних закладів на дистанційній основі. // Науковий вісник Миколаївського державного університету. Випуск 10. Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Т. 1. - Миколаїв: МДУ, 2005.

4. Становлення безперервної освіти: харківські здобутки. //Інформаційний вісник АН ВШ України. - 2005. - №3.

5. Использование информационных технологий в образовательном процессе // Школа. - 2004. - №3.

Размещено на Allbest.ru