Розвиток методичних ідей і змісту географічної країнознавчої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток методичних ідей і змісту географічної країнознавчої освіти

Постановка проблеми. Сучасна географічна наука є результатом інтеграції низки окремих галузевих наук природничо-наукового, соціально-економічного, природно-суспільного блоків та «наскрізних» наук. Шкільна географічна освіта має тісний зв'язок з сучасною географічною наукою, що проявляється у структурі, поняттєвому апараті шкільних географічних курсів, методах і джерелах досліджень у навчальному процесі. Однією зі складових шкільної географічної освіти є країнознавча підготовка учнів. Країнознавство - це «лабораторія», що вивчає повний комплекс географічних явищ на певній території на відміну від галузевої географії, яка вивчає певну частину географічної оболонки в масштабах всієї планети [8]. М.М. Баранський зазначав, що ні фізична, ні економічна географія окремо не можуть надати навіть скільки-небудь цілісного уявлення про вигляд країни або району, тим більше - сприяти вирішенню якого-небудь конкретного практичного питання, оскільки необхідний певний ступінь їх взаємопроникнення [2].

Країнознавство характеризується лінійно-ступінчастою структурою і пов'язує допрофільну та профільну географічну освіту. Відповідно до Концепції профільного навчання в старшій школі країнознавство є обов'язковим за вибором профільним загальноосвітнім предметом для учнів, що навчаються за філологічним, суспільно-гуманітарним і природничим профілями [4].

Однією з необхідних умов реалізації концепції профільного навчання у старшій школі є допрофільна підготовка учнів за сучасними навчальними планами і програмами з урахуванням накопиченого досвіду викладання курсів географії основної загальноосвітньої школи.

Аналіз актуальних досліджень. Становлення і розвиток шкільної географічної освіти в Україні вивчали Г.І. Денисик, Л.І. Мельничук, В.П. Корнєєв, І.М. Шоробура; країнознавство як компонент професійної підготовки вчителів у вищих навчальних закладах досліджувала Ю.М. Коган; Л.П. Голованчук розглядала навчання учнів основної загальноосвітньої школи культурно-країнознавчої компетенції; профільній географічній (зокрема і країнознавчій) освіті присвячені публікації Н.В. Бєскової, В.М. Бойко, Л.І. Круглік, О.В. Тімець.

Формулювання цілей статті. Мета представленої публікації - простежити еволюцію методичних ідей країнознавчої географічної освіти та їх реалізацію у шкільній освіті; з'ясувати, які зміни відбулися у змісті та системі шкільного країнознавства допрофільної і профільної географічної освіти; визначити внесок учених у розвиток методики країнознавства.

Основна частина. В історії педагогіки і методики навчання географії накопичено величезний досвід країнознавчої освіти для потреб шкільної практики. Освіта й виховання в Україні-Русі носило форму «книжного вчення», що означало не просто писемність, а ґрунтовну на той час освіту. До природознавчих навчальних книг належали «Шестоднев», «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Паломник» ігумена Данила [1], останній з яких був зразком художньої розповіді про подорожі у святі місця. Автор докладно описував Єрусалим та його околиці, краєвиди річки Йордан.

У народній школі кінця ХVІІ - початку ХVІІІ століть учням повідомлялася інформація не лише про кулястість Землі, небозвід, течії в океані, різноманітні моря, річки, частини світу, а й про найважливіші держави Європи.

У головній козацькій школі, що була відкрита в 1659 році на Чортомлицькій Січі, за допомогою «Козацької читанки» [1], у якій було вміщено багато літературних творів, відомостей з юридичних, історичних, географічних наук, формувалися знання про різні народи і держави світу - Аравію, Царство Китайське та інші. Особливо детально вивчалася географія своєї та сусідніх держав.

Дж. Локк вважав, що вивчення кордонів частин світу і окремих країн базується виключно на тренуванні очей і пам'яті, тому залюбки буде завчено дітьми й утримається в їхній пам'яті.

У німецькій школі Августа Германа Франке географії щоправда не відводилося місце в навчальному курсі, але він вимагав, щоб дітям поза їхніми класними заняттями повідомляли найважливіші відомості з цього предмета: «Як можна поділити весь світ, на які землі й держави поділяється кожна окрема частина світу, які в них найпрекрасніші міста, де вони розташовані» [7].

У педагогіумі в Галле розглядалися всі відомі на той час країни, причому Палестина і Німеччина вивчалися особливо детально. Вивчали кордони і річки кожної країни, поділ на провінції, найкращі місцевості в них. Учителеві географії пропонувалося бути обачним, не вивчати занадто довго країни, що були першими серед запропонованих до розгляду, щоб потім не виникла необхідність засвоювати останні поспіхом; рекомендувалося від самого початку курсу складати план і розподіляти матеріал з урахуванням останнього місяця навчання для загального повторення.

Песталоцці також увів географію в низку предметів загальної освіти. І хоча погляди педагога на вивчення статистичного матеріалу географії були неправильні, однак він не лише визнавав синтетичний шлях «від найближчого до віддаленого» справжнім методом, а й указав на те, що з'ясування природного зв'язку і взаємовпливу географічних об'єктів має скласти сутність і раціональне зерно географічного навчання: «Вивчення географії… готує вихованців до повного і ясного погляду на історію землі й людини та їх взаємовпливу, до розуміння умов життя суспільства, держав і народів, до розуміння історії культури роду людського і, зрештою, до розуміння всього природознавства в найширшому значенні цього слова» [7].

Й. Гербарт наголошував, що навчання повинно сформувати картину світу в свідомості учня як єдине ціле [3]. У своїй теорії ступенів навчання він вчинив спробу організувати навчання відповідно до законів психічної діяльності дитини, яку автор розумів як механізм діяльності апперцептивного процесу: ясність > асоціація > система > метод.

У 20-х роках ХХ століття країнознавство набуло нового рівня розвитку, що було пов'язано з науково-методологічною діяльністю М.М. Баранського, який розробив основи комплексного країнознавства. Великим кроком уперед у розвитку шкільного географічного країнознавства було видання програми з географії 1933 року. В ній М.М. Баранський застосував розроблену ним схему країнознавчої характеристики:

1) вступ (зацікавлення учня, завоювання його уваги);

2) положення (вчення про економіко-географічне положення) і природні умови, оцінка природних умов для господарського розвитку країни;

3) історико-географічний нарис (історична послідовність заселення і господарського освоєння країни);

4) географія населення;

5) загальна економіко-географічна характеристика країни;

6) географія головних галузей виробництва;

7) географія шляхів сполучення і транспорту;

8) географія зовнішніх зв'язків;

9) економічне районування («районування в географії настільки ж важливе, як періодизація в історії» [2]).

У сучасній практиці ця схема широко відома і вживана, а на той час це було географічним відкриттям. Використання типового плану-схеми країни у навчальному процесі створило можливість систематизувати емпіричні знання, на їх основі виявляти взаємозв'язки і взаємозалежності між основними елементами теоретичних знань. «Такого роду характеристики, викладені у формі опису, без нудних міркувань, характеристики, у яких логічний зв'язок явищ показується самим відбором фактів і підбором їх в певній послідовності, набагато вишуканіші за інші» [17].

Однак під час реформи середини 60-х років ХХ століття фактично припинив своє існування єдиний комплексний країнознавчий курс «Географія СРСР»; перевагу було надано фізичній та економічній географії, що вміщували основний науковий зміст предмета.

Головні «структурні зрушення» було закладено у програмі 1986 року: відродження єдиного курсу «Географія СРСР» в 8 та 9 класах та переведення курсу «Географія материків та океанів» в 7 класі у сферу комплексного країнознавства. Враховуючи, що школа - це соціальний інститут, що відрізняється значною інерційністю [6], відзначаємо, що навіть із здобуттям Україною незалежності шкільна географія 90-х років минулого століття зберігала базову структуру, наявну в середині 80-х років.

Простежимо тенденції змін змісту, форм і тривалості викладання країнознавчої системи знань у шкільних географічних курсах за навчальними програмами 1986-2007 років [9-10; 12-16].

Початковий курс фізичної географії (1986 рік - 5 клас; з 1990 року - 6) традиційно вміщує розділ «Людство на Землі». Його складовою є тема «Держави на політичній карті світу», що вивчається 1-2 години і передбачає обов'язкову практичну роботу для визначення положення держав на материках, позначення на контурній карті кордонів держав та їх столиць. Відмінність у змісті тем у різні роки полягає в переліку країн, що підлягали вивченню на цьому етапі навчання, на що, вважаємо, впливали як об'єктивні причини (зміни на політичній карті світу), так і суб'єктивні (ідеологічне підґрунтя).

Суттєвими виявилися зрушення у зв'язку з переходом на нові програми 12-тирічної школи. З появою розділу «Географічні пізнання Землі» учні отримали можливість дізнатися не лише про захоплюючі географічні відкриття, а і про історію самої науки, зокрема - і про розвиток країнознавства, що чітко зафіксовано у змісті цієї програми.

Країнознавчий компонент програм курсу «Географія материків та океанів» виявився більш динамічним, що простежується і в змісті, і у тривалості вивчення предмета (за програмами І структурного варіанта 1993 та 1996 років: 7 і 8 клас - 136 годин), що наочно демонструє таблиця 1 на прикладі теми «Євразія». Як видно з таблиці 1, пошук оптимального країнознавчого наповнення курсу триває, та все ж занепокоєння викликає повне вилучення розглядуваного блоку географічної освіти зі змісту сучасних програм.

Особливою складовою країнознавства є вітчизняне країнознавство, тобто українознавство, динаміка якого потребує окремого, більш докладного аналізу і не висвітлюється у представленій публікації.

Зарубіжне країнознавство в географічній освіті основної загальноосвітньої школи систематизується і узагальнюється в курсі «Економічна і соціальна географія світу» у змісті розділу «Регіони та країни світу» (або «Регіональна географія»). Розглянемо кількісні показники, що дають можливість уявити ступінь охоплення у навчальному курсі сучасних країн світу і можливість детального їх вивчення, - кількість навчального часу та кількість країн, їх характеристик, обов'язкових для засвоєння учнями (табл. 2).

Таблиця 1. Відображення елементів країнознавства у шкільному курсі «Географія материків та океанів» за навчальними програмами 1986-2007 років

На основі таблиці 2 можемо зробити такі висновки: країнознавчий розділ у змісті чинних програм не перевищує половини навчального часу всього курсу; з понад 190 суверенних держав світу вивчається від 9 до 16, доцільність їх вибору пов'язується переважно з цілями і завданнями економіко-географічного країнознавства не на користь комплексного, інтегрального країнознавства, що отримало значно менший розвиток в Україні; недостатня увага приділяється практичній діяльності школярів у межах розділу.

Таблиця 2. Обсяг країнознавчого компонента в курсі «Економічна і соціальна географія світу» за навчальними програмами 1986-2007 років

Варто відзначити спроби змінити ситуацію на краще у змісті відповідного курсу для шкіл (класів) з поглибленим вивченням географії [11]. Регіональний огляд у них займає 75% навчального часу курсу; за цей час детально вивчаються 19 країн і оглядово або під певним кутом зору - 39 (наприклад, нафта Норвегії у Північному морі, залізні руди Швеції, держави Закавказзя тощо).

Практична частина спецкурсу вирізняється використанням семінарської форми роботи, тематика якої націлює учнів на аналіз і розв'язання найбільш актуальних проблемних питань сьогодення.

З 1997 року у класах географічного профілю вивчення географії відбувається на основі спеціальних програм, серед яких на особливу увагу заслуговує методична розробка Н.В. Бєскової та В.М. Бойко «Країнознавство» [5]. Ураховуючи профорієнтаційну спрямованість профілів підготовки учнів, для яких передбачено викладання цього курсу, - майбутні журналісти, літератори, суспільні і політичні діячі, - простір діяльності яких - увесь світ, предмет (за кращими традиціями комплексного підходу в організації змісту освіти) побудовано відповідно до досягнень сучасної географічної і педагогічної науки.

У програмі чітко простежується наступність у використанні плану-схеми вивчення країни, який набув культурологічного наповнення: 1) територія держави; 2) географічне положення; 3) природа; 4) історичний розвиток, у розгляді якого зацікавлює тріада «історичне коріння» > сучасність > тенденції, тобто спрямування на перспективу; 5) народонаселення; 6) культура; 7) господарство.

Має вираження також асоціативний підхід у навчанні. Наприклад, заохочуючи учнів до вивчення розділу «Країни Центральної, Західної і Східної Африки», пропонуються такі теми уроків: «Республіка Конго - царина джунглів», «Сьєра-Леоне - країна-аутсайдер»; «Ефіопія - земля найдавніших цивілізацій Африки», «Кенія - країна національних парків і сафарі».

Вважаємо також, що практичні заняття, заплановані за курсом, вирізняються різноманітністю тематики, видів розумової і практичної діяльності учнів, але їх зміст частіше за все вузькоспеціалізований і не відображає інтеграційних можливостей країнознавства.

Висновки. Аналізуючи тенденції розвитку шкільної географічної країнознавчої освіти, можна виділити 5 періодів її становлення:

1) накопичення досвіду вивчення країн світу, напрацювання методик викладання країнознавчих знань;

2) визначення місця, значення і змісту країнознавства у структурі шкільної географічної освіти, створення підґрунтя методики шкільного країнознавства;

3) пошук оптимального змісту шкільної країнознавчої освіти з поступовим домінуванням економіко-географічного країнознавства на противагу комплексному, інтегральному країнознавству;

4) посилення ролі вітчизняного країнознавства - українознавства;

5) сучасне реформування географічної країнознавчої освіти основної і профільної школи.

У всі періоди розвитку країнознавчої складової змісту географічної освіти мали вияв певні досягнення і прорахунки, що потрібно враховувати у подальшій теорії і практиці організації процесу навчання географії у загальноосвітніх навчальних закладах. Важливою позитивною рисою сучасного періоду розвитку шкільного курсу географії є поява ґрунтовного, цікавого і корисного для учнів профільного курсу «Країнознавство». Найсуттєвішим недоліком чинних навчальних програм вважаємо порушення принципу наступності і безперервності у змісті курсу: повне вилучення країнознавчого компонента зі змісту курсу «Географія материків та океанів». Отже, необхідним є удосконалення країнознавчого змісту в основній школі, адже допрофільна підготовка - це підсистема профільного навчання, що виконує підготовчу функцію і сприяє попередньому самовизначенню учнів щодо профілю подальшого навчання.

Список використаних джерел

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: підручник / Л.В. Артемова. - К.: Либідь, 2006. - 424 с.

2. Баранский Н.Н. Методика преподавания экономической географии: пособие для учителей / Н.Н. Баранский. - М.: Учпедгиз, 1960. - 452 с.

3. Константинов Н.А. История педагогики: учебник для студ. пед. ин-тов / Н.А. Константинов, Е.Н. Медынский, М.Ф. Шабаева. - М.: Просвещение, 1982. - 447 с.

4. Концепція профільного навчання в старшій школі / уклад. Л.Д. Березовська, Н.М. Бібік, М.І. Бурда та ін. // Завуч. Профільне навчання. Шкільний світ. - 2004. - №6. - С. 3-13.

5. Країнознавство. 10-11 клас / уклад. Н.В. Бєскова, В.М. Бойко // Географія. Програми для профільних класів. - К.: Педагогічна преса, 2005. - С. 80-102.

6. Максаковский В.П. Географическая культура / В.П. Максаковский. - М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 1998. - 416 с.

7. Методика географии Оберлендера / под ред. А.М. Воронецкого. - СПб.: Картографическое заведение А. Ильина, 1889. - 168 с.

8. Мироненко Н.С. Страноведение: теория и методы: учебн. пособие для вузов / Н.С. Мироненко. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 268 с.

9. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. 5-10 класи // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2001. - №29-32 (226-229). - С. 6-54.

10. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. 6-10 класи. Економіка. 11 клас / відпов. за випуск Н.В. Бєскова. - К.: ВТМ «Перун», 2006. - 95 с.

11. Програми для шкіл (класів) з поглибленим вивченням географії. 8-11 класи / упорядник Р.Р. Коваленко. - К.: Освіта, 1993. - 63 с.

12. Програми середньої загальноосвітньої школи. Географія. 6-10 класи. / відповідальний за випуск В.Я. Плахута. - К.: Радянська школа, 1990. - 64 с.

13. Программы для средней общеобразовательной школы. География. 5-10 классы. Основы экономический знаний. 11 класс / упорядники В.П. Корнєєв, Г.П. Пустовіт. - К.: Перун, 1996. - 232 с.

14. Программы средней общеобразовательной школы. География. 5-10 классы / составители В.П. Корнеев, Г.П. Пустовит. - К.: Освіта, 1993. - 175 с.

15. Программы средней общеобразовательной школы. География. 5-9 классы. - К.: Радянська школа, 1986. - 88 с.

16. Фізична географія материків і океанів. Програма навчального курсу. 7 клас / Л. Булава, О. Мащенко // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2001. - №38 (523). - С. 11-21.

17. Фрейкин З.Г. Николай Николаевич Баранский / З.Г. Фрейкин. - М.: Мысль, 1990. - 126 с.

Размещено на Allbest.ru