Педагогічний контроль рівня фізичної підготовленості школярів в аспекті компетентнісного підходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунального закладу "Харківська гуманітарно-педагогічна академія"

Кафедра фізичного виховання

Педагогічний контроль рівня фізичної підготовленості школярів в аспекті компетентнісного підходу

Бондар Т.С., кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент

Анотація

Визначено методологічні підходи до організації педагогічного контролю в системі шкільного фізичного виховання в аспекті компетентнісного підходу. Представлено розроблену методику розподілення результатів тестування фізичної підготовленості школярів за двома напрямами: "рейтинг здоров'я" (як інформаційний інструментарій для педагогів та батьків учнів) та "складова оцінки" (як індивідуальний показник, що свідчить про рівень компетентності учня (включаючи мотивацію і намагання).

Ключові слова: компетентність, компетентнісний підхід, фізична підготовленість, педагогічний контроль.

Актуальність теми дослідження. Як свідчать результати вивчення спеціальної літератури, а також нормативних актів України, на сучасному етапі в системі освіти спостерігається трансформація загальнопедагогічних підходів до визначення результативності навчання із "знаннєвого" до "компетентнісного". Розглядаючи вказані категорії, відзначаємо, що для компетентнісного підходу характерним є орієнтир - "знаю, як", на відміну від "знаю, що", притаманного знаннєвому підходу [2; 5 та ін.].

У зв'язку з таким реформуванням виникає низка актуальних питань щодо розуміння сутності поняття "компетенції", а також процесу педагогічного контролю в освітній системі. Так, Рада Європи визначає, що основними є п'ять груп компетентностей, оволодіння якими є основним показником якості освіти:

- політичні і соціальні компетенції;

- компетенції щодо життя в багатокультурному суспільстві;

- компетенції, що визначають володіння усним і письмовим спілкуванням, зокрема володіння декількома мовами;

- компетенції, пов'язані з виникненням інформаційного суспільства, що передбачає володіння новими технологіями;

- компетенції, що реалізовують здатність і бажання вчитися все життя як основу безперервної підготовки у професійному аспекті, а також в особистому і суспільному житті [2; 6].

Зазначені компетенції вважаються ключовими, тобто багатофункціональними, застосовуваними у різних сферах життя. Вони мають певну універсальність і впливають на реалізацію інших - спеціальних компетенцій [2; 5 та ін.].

У вітчизняній освітній системі до перерахованих п'яти груп компетенцій додають ще одну групу ключових компетенцій - здоров'язберігальну, тобто компетенції, що забезпечують здатність людини вести здоровий спосіб життя (Наказ МОН України від 05.05.08 № 371). На нашу думку, цю групу компетенцій логічно вважати здоров'яформувальними компетенціями (виходячи з принципів педагогічного процесу), а здоров'язберігальні компетенції, з нашої точки зору, повинні бути віднесені до професійних компетенцій лікарів.

Отже, в сучасній системі освіти в Україні змінюються підходи до визначення у школі освітніх цілей, водночас - виникає актуальна проблема розроблення методологічних підходів до оцінювання рівня компетенцій школярів, пов'язаних з формуванням здоров'я.

Мета дослідження - розроблення методологічного підходу щодо використання результатів тестування фізичної підготовленості школярів у системі педагогічного контролю в аспекті здоров'яформувальної компетентності.

Методика дослідження. Для реалізації мети дослідження було застосовано методи індукції, дедукції, синтезу, процедури системно-функціонального, порівняльного аналізу, а також педагогічне тестування фізичної підготовленості школярів Харківської, Донецької, Миколаївської областей. Розмір вибірки становив 7432 учнів. Отримані матеріали оброблялися за допомогою методів математичної статистики.

Основні результати дослідження. Як вказувалося вище, у сучасній педагогіці поступово змінюються підходи до кінцевої мети навчання зі "знаннєвого" до "компетентнісного". Однією з ключових компетентностей у процесі навчання, зокрема у нашій країні, визнається здоров'яформувальна (здоров'язберігальна) компетентність, тобто свідома, що базується на знаннях, отриманих під час навчання у школі, діяльність дітей та молоді зі зміцнення та збереження здоров'я. Отже, вказана категорія перебуває в основі формування здорового способу життя людини.

Аналізуючи праці провідних науковців та педагогів, зазначаємо, що кожна з компетентностей складається з декількох елементів, основними з яких є знання, базові навички, намагання, мотивація, зусилля [2; 5 та ін.]. При цьому навички і налаштування мають суттєве значення для формування компетенції. Отже, зміна мети навчально-виховного процесу, а також підходів до навчання, обумовлюють необхідність зміни системи педагогічного контролю, зокрема і в системі фізичного виховання.

Розглянемо існуючу систему педагогічного контролю навчальних досягнень учнів. Так, наказом Міністерства освіти та науки України від 05.05.08 № 371 затверджено критерії оцінювання з навчальних предметів, зокрема з "Фізичної культури". Цитуємо витяг з наказу: "...Учень (учениця) володіє узагальненими, міцними знаннями з предмета; має достатню тактичну підготовку для виконання навчальних завдань; має системні навички техніки виконання фізичних вправ, що відповідають встановленим вимогам..." . Іншими словами, вчитель повинен оцінювати знання та техніко-тактичну підготовленість школярів. Хоча в цьому ж наказі визначено, що "...поняття "компетентності" не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості. Компетентнісний підхід в освіті передбачає вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних життєвих ситуаціях...". Крім того, наведено перелік компетентностей учнів та їх характеристику. Наприклад, здоров'язберігаюча компетентність - це здатність вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах.

На підтвердження того, що педагогічний контроль навчальних досягнень учнів на уроках фізичної культури насправді провадиться за схемою "знаннєвого" підходу, наводимо короткий аналіз матеріалів навчальної програми [10]. Так, на уроках оцінюється засвоєння техніки виконання фізичних вправ, виконання навчального нормативу (з урахуванням динаміки особистого результату), виконання навчальних завдань під час проведення уроку та засвоєння теоретико-методичних знань. Алгоритм формування оцінки виглядає наступним чином: по-перше, учнем складається навчальний норматив і за отриманими результатами визначається рівень навчальних досягнень школяра; оцінюванню підлягає також визначення технічних показників виконання рухової дії та рівень опанування теоретичними знаннями. При цьому вказується, що оцінка за виконання нормативу не є домінуючою під час виведення тематичного, семестрового чи річного балу. Тому є незрозумілим, які показники є визначальними у формуванні оцінки. Отже, є очевидною необхідність у розробленні нових підходів до педагогічного контролю в системі фізичного виховання.

Виходячи з принципів компетентнісного підходу, вважаємо, що чітко визначені числові показники (норми) розвитку фізичних якостей учня не можуть бути підставою для виставлення оцінки. Крім того, як свідчать результати досліджень Т. Круцевич [3], така система тестування має значний недолік - великій діапазон межових результатів. Практика показує, що такий підхід знижує мотивацію школярів, а також формує у них низку психічних комплексів ("я - слабкий", "не виконаю", "скільки б не старався, високих результатів не досягну"; "однокласники будуть сміятися" тощо). Тому автор пропонує здійснювати оцінювання учнів за перцентилями.

На нашу думку, на уроках фізичної культури вчитель повинен оцінювати лише те, чого навчив та що виховав в учнів, а не їхні природні здібності та якості (усі діти формуються у різних багатофакторних умовах), а фізична культура в навчальному закладі повинна перетворитися зі спортивного тренування (таке розуміння було сформовано ще за часів СРСР) у навчальний процес, ціллю якого є здоров'я всіх учнів, а не олімпійська мета - "швидше, вище, сильніше". Тому в основі організації та змісту навчання фізичної культури необхідно реалізувати такі підходи, які б забезпечували формування та вдосконалення "здоров'яформувальної" компетентності і, відповідно, оцінювався рівень її розвитку.

Безперечно, тестування фізичної підготовленості школярів має залишатися у системі фізичного виховання. Однак воно повинне мати інформаційний характер, бути індивідуальним інструментом для коригування розвитку фізичних якостей, служити орієнтиром як для учителя, так і для учнів та їхніх батьків. Наприклад, у розвинених країнах тести давно використовують для оцінювання виключно рівня фізичного здоров'я людини. Варто враховувати, що вправи існуючої тестової лінійки мало слугують у дорослому житті. Скажімо, якою є сфера застосування "стрибка у довжину з місця" або "човникового бігу" 4х9 метрів" у житті дорослої людини?

Отже, результати виконання тестів повинні розкривати фізичну підготовленість школяра як рівень його фізичного здоров'я, а індивідуальне зростання показників, готовність до виконання - рівень компетентності учня.

Розглянемо вищевикладені міркування на практичному прикладі: виконання учнями тестової вправи "човниковий біг" 4х9 м". У дослідженні взяли участь 7432 учнів 5-11 класів шкіл (3129 дівчат та 4303 хлопців) трьох областей України: Харківської, Миколаївської, Донецької, - що дозволяє формулювати відповідні висновки з вірогідністю у 95%. Дослідження проводилося впродовж 2010-2011 років; отримані результати оброблялися за допомогою програмного забезпечення Statistica. При цьому визначалися середньостатистичні показники виконання вказаного тесту (в) для хлопців і дівчат у кожній області, стандартне відхилення (у-сигма) від середнього за критерієм Стьюдента (табл. 1). В обрахунках використовувався один із підходів до визначення модельних характеристик, прийнятих у спортивній практиці - усереднювання даних спортсменів із вказівкою діапазону можливих коливань.

Аналіз матеріалів табл.1 показав, що школярі зазначених областей України виконують тест "човниковий біг" 4х9м" приблизно на одному рівні у кожній віковій групі; суттєвих розбіжностей у результатах його виконання не виявлено.

Середньогрупові показники у кожній віковій групі розподілилися таким чином:

для хлопців: 5 класів - 10,8 с; 6 класів - 10,7 с; 7 класів - 10,6 с; 8 класів - 10,3 с; 9 класів - 10,1 с; 10 класів - 9,5 с; 11 класів - 9,6 с;

для дівчат: 5 класів - 11,5 с; 6 класів - 11,4 с; 7 класів - 11,4 с; 8 класів - 11 с; 9 класів - 11 с; 10 класів - 10,6 с; 11 класів - 10,5 с.

При цьому вирахувано загальне стандартне відхилення (усього масиву даних) - 0,468251 (для даних у стовпчиках 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13) та середню у групі сігм - 0,511286 (для даних у стовпчиках 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14). Це в цілому дозволяє встановити за 1 сигму + 0,5-секундний інтервал як відхилення від середнього. Тобто за критерієм Стьюдента 60% школярів попадають у 1-секундний проміжок часу (+у).

Таким чином, виходячи з об'ємів вибірки, логічно припускаємо (з вірогідністю до 95% на підставі закону Ф. Гальтона "регресу до середнього" [4]), що вказані показники у цілому є середнім рівнем розвитку спритності для 60% школярів, що є показником рівня здоров'я.

Таблиця 1 Порівняльна таблиця показників у "човниковому бігу" 4х9 м" учнів 5-11 класів шкіл областей України

де в - середньогрупові показники,

у (сигма) - стандартне відхилення.

Для з'ясування можливостей учнів нами було проведено порівняння фактичних показників підготовленості учнів у бігу 4х9 метрів за нормативами високого рівня фізичної підготовленості за шкільною програмою, Державним тестуванням фізичної підготовленості населення України (скасоване), а також відповідно до вимог до загальної фізичної підготовленості для юнацьких розрядів з баскетболу (як виду спорту, що входить до шкільної навчальної програми) (табл. 2). При цьому виходили з принципу, що оцінка повинна мотивувати школярів на досягнення певних результатів, а також формувати готовність до виконання навчального (або тестового) завдання.

Таблиця 2 Порівняльна таблиця нормативів навчальної програми, Державного тестування, Єдиної спортивної класифікації України

1 - контрольні та навчальні нормативи (високий рівень);

2 - державні тести (високий рівень);

3 - Єдина спортивна класифікація України (взято для ІІ та ІІІ юнацьких розрядів);

4 - фактичний стан фізичної підготовленості (з табл. 1).

Матеріали табл. 2 свідчать про те, що, по-перше, середній рівень розвитку спритності всіх учнів відповідає нормативам високого рівня розвитку цієї фізичної якості, що визначено в навчальній програмі. По-друге, нормативи Державного тестування (високого рівня) у середньому здатні виконати лише 35% школярів. По-третє, і нормативи шкільної програми, і Державного тестування є набагато вищими від вимог до загальної фізичної підготовленості, що визначені в Єдиній спортивній класифікації України для юнацьких розрядів [2]. У середньому всі школярі успішно їх перевиконують (наявне протиріччя: це - діти та молодь, що регулярно задіяні у процесі спортивного тренування, а також школярі, що відвідують звичайні уроки фізичної культури 2-3 рази на тиждень).

Отже, на основі вищевикладеного доходимо висновку про недосконалість загальних підходів до визначення модельних характеристик фізичної підготовленості учнів і, відповідно, й оцінювання їхніх навчальних досягнень.

На наш погляд, розв'язати протиріччя, що склалися в системі педагогічного контролю навчальних досягнень учнів з фізичної культури, можливо, як вказувалося раніше, за рахунок використання безпосередніх результатів тестування як показників рівня фізичного здоров'я школярів (назвемо це умовно "рейтинг здоров'я"), а індивідуальний приріст показників підготовленості та особисті прагнення учнів як один з показників рівня здоров'яформувальної компетентності учнів (назвемо це "оцінювання").

Рис. 1. Співвідношення результату тестування та "рейтингу здоров'я" (на прикладі хлопців 5 класу)

Виходячи з того, що для кожної вікової групи школярів нами було вирахувано середні показники (в) виконання тестової вправи "човниковий біг" 4х9 м", пропонуємо величину в взяти за 50% "рейтингу здоров'я". Як уже зазначалося, в інтервал в + у попадають 60% школярів (який дорівнюється 1 с). Тому логічним є розподіл інтервалу на шість відрізків, кожен з яких відповідає 10% рейтингу та прирівнюється відповідно (за зростанням) 0,1-0,2-0,2-0,2-0,2-0,1 (рис. 1).

Виходячи з викладеного, "рейтинг здоров'я" для учнів 5-11 класів з виконання "човникового бігу" 4х9 м" виглядатиме таким чином (табл. 3):

Таблиця 3 Рейтинг здоров'я школярів середньої та старшої ланки школи за показниками тестової вправи "човниковий біг" 4х9 м"

Отже, за результатами у кожному виді тестування визначається рівень фізичної підготовленості у відсотках ("рейтинг здоров'я"), а потім встановлюється середній показник за цим рейтингом (при цьому рейтинг не залежить від загальної кількості тестів). Наприклад, учень показав такі результати: підтягування на перекладині - 60%, біг 30 м - 80%, стрибок у довжину з місця - 90%, "човниковий біг" 4х9 м" - 80%, нахил тулуба з положення сидячи - 100%, 6-ти хвилинний біг - 50%.

Вираховуємо його результат за формулою:

де РЗ (ОЦ) - рейтинг здоров'я (або оцінка);

N - кількість тестів;

х_{і -} показник у кожному тесті.

Звісно, що тестування фізичної підготовленості школярів відбувається на початку навчального року (жовтень) та наприкінці навчального року (квітень-травень). Для "оцінювання" рівня компетентності учнів, виходячи з викладеного вище, вважаємо за доцільне ввести таку шкалу формування оцінки (табл. 4):

Таблиця 4 Методика оцінювання рівня компетентності учнів

У цій таблиці визначено, що будь-яка дитина, яка взяла участь у випробуванні "човниковий біг" 4х9 м", отримує автоматично 2 бали (мотиваційна складова оцінки). Далі за зростанням показників результатів тестування, а саме: різниці між кінцевим показником тестування (у квітні-травні) та початковим результатом (у жовтні) - визначаємо результат у балах. Наприклад, учень на початку року показав результат 11,2 с; наприкінці року його показник становив 10,6 с. Різниця становить 0,6 с, що відповідає 6 балам. Сумуємо отриманий бал з мотиваційним та отримуємо загальний бал - 8. Далі за формулою (1) знаходимо середній бал учня в усіх випробуваннях тесту, який округлюємо відповідно до загальноматематичних правил. Скажімо, учень отримав за підтягування на перекладині - 4 бали, біг 30 м - 8, стрибок у довжину з місця - 9, "човниковий біг" 4х9 м" - 8, нахил тулуба з положення сидячи - 11, 6-ти хвилинний біг - 12. Загальний результат виглядатиме так:

тобто - 9 балів, які виставляємо в журнал.

Такий підхід забезпечує, незалежно від будь-яких умов та фізичного розвитку, отримання учнями позитивної оцінки за рівень їхньої рухової компетентності. При цьому за знання і техніко-тактичні вміння, активну участь в організації, проведенні фізкультурно-спортивних заходів, а також за безпосередню участь у них школярі мають можливість отримувати з предмета "Фізична культура" найвищі бали, що дозволить реалізувати у повному обсязі загальнопедагогічні принципи доступності навчання, його зв'язку з життям.

Отже, проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки:

1. Одним з найважливіших результатів шкільної освіти є формування в учнів ключових компетентностей, однією з яких є здоров'яформувальна. Однак у системі фізичного виховання існує протиріччя між метою педагогічного процесу та системою оцінювання навчальних досягнень учнів - оцінюються знання та природні здібності дітей, хоча педагогічному контролю повинен підлягати рівень опанування складовими компетентності (знання; навички; намагання; поведінка в певній ситуації; зусилля).

2. У результаті аналізу фактичних даних тестування фізичної підготовленості учнів, матеріалів навчальної програми, Єдиної спортивної класифікації України, Державних тестів (скасованих) виявлено ще одне протиріччя у системі шкільного педагогічного контролю - нормативи навчальної програми є вищими від вимог до загальної фізичної підготовки спортсменів юнацьких розрядів, визначених в Єдиній спортивній класифікації України.

3. Для подолання вказаних суперечностей пропонуємо розподіляти результати тестування фізичної підготовленості школярів за двома напрямами. Перший (власне показник виконання учнем тестової вправи) - повинен входити до "рейтингу здоров'я" учнів та бути індикатором й інформаційним інструментарієм для педагога і батьків. Другий (складова оцінки з фізичної культури) - індивідуальне зростання (включаючи мотивацію та намагання) - показників розвитку фізичних якостей. При цьому вважаємо за доцільне формувати як "рейтинг здоров'я", так і "оцінювання", виходячи з результатів масштабних досліджень фактичних матеріалів тестування фізичної підготовленості школярів.

здоров'я компетентність фізичний школяр

Список використаних джерел

1. Єдина спортивна класифікація України : Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту / за заг. ред. О.К. Артем'єва. - К., 2006. - 466 с.

2. Зимняя И.А. Ключевые компетенции - новая парадигма результата образования / И.А. Зимняя // Высшее образование сегодня. -2003. - № 5. - С. 34-42.

3. Круцевич Т. Оцінка як один із факторів підвищення мотивації учнів до фізичної активності / Т. Круцевич // Фізичне виховання в школі. - 1999. - № 6. - С. 47-50.

4. Малая медицинская энциклопедия. В 6 т. - М. : Медицинская энциклопедия, 1991-96. - 3520 с.

5. Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты : доклад на отделении философии образования и теории педагогики РАО 23 апреля 2002 / Центр "Эйдос"

6. Hutmacher Walo. Key competencies for Europe // Report of the Symposium Berne, Switzerland 27-30 March, 1996. Council for Cultural Co-operation (CDCC) a Secondary Education for Europe. - Strasburg, 1997.

Размещено на Allbest.ru