Характерні риси та особливості організації вищої освіти Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Характерні риси та особливості організації вищої освіти Німеччини

Виконав:

Кравченко К.А.

У статті розглянуто особливості законодавчого та адміністративного регулювання вищої педагогічної освіти Німеччини; представлено класифікацію німецьких ВНЗ; проаналізовано способи реалізації положень Болонського процесу у ФРН; розкрито характерні риси вищої педагогічної освіти цієї країни на сучасному етапі.

Ключові слова. вища педагогічна освіта, Болонський процес, бакалавріат, магістеріум, університет.

В статье рассмотрено особенности законодательного, административного регулирования высшего педагогического образования Германии; представлено классификацию немецких ВУЗ, проанализировано способы реализации положений Болонского процесса в ФРГ; раскрыты характерные черты высшего педагогического образования этой страны на современном этапе.

Ключевые слова: высшее педагогическое образование, Болонский процесс, бакалавриат, магистериум, университет.

Thearticleshows the features of higher education in Germany legislative, administrative control, presents the classification of German universities, examinesthe ways of the Bolognaprocess im plementationin Germany, the characteristics of higher pedagogical education in this country are also reflected.

Key words: Graduateteachereducation, Bolognaprocess, baccalaureate, magisterium, university.

Постановка проблеми та аналіз актуальних досліджень. Освітній феномен Німеччини викликає інтерес не тільки в українських дослідників, які розробляють проблеми навчання і виховання, а й у освітян, молоді всіх країн світу: зрозуміло, що економічні, науково-технічні досягнення цієї високорозвиненої країни спричинені, насамперед, ефективним розв'язанням освітніх проблем. Окремі аспекти німецької системи освіти досліджували В.Б. Бєлов, К.К. Баранова, Н.І. Борисов, М.А. Васильєва, С. Вітвицька, Н.М. Воскресенська, Б. Вульфсон, О.М. Галус, О. Джуринський, М.В. Кларін, P.E. Лоб, В.Я. Ломакович, З.А. Малькова, Н.В. Махиня, С.В. Павлюк, О.Ю. Пришляк, B.C. Рикін, С.І. Синенко, В.А. Степанов, Н. Ткачова, А.І. Турчин, Т.А. Хоменко, Л.А. Чухно.

Виклад основного матеріалу. Щоб усвідомити організацію, структуру, особливості вищої освіти ФРН, розглянемо основні особливості функціонування початкової та середньої освіти в цій країні. У Німеччині держава гарантує безоплатне обов'язкове навчання у державних навчальних закладах, яке триває 9 років. У країні існують державні і приватні школи. Навчання починається з 6 років в єдиній початковій школі (1-4 класи). Система освіти середньої школи має таку структуру: основна школа, реальне училище та гімназія.

Зазначені типи шкіл різняться метою, призначенням, рівнем загальної освіти: вища педагогічна освіта німеччина

? основна школа (5-10 класи) - у ній навчаються близько 50% підлітків; забезпечує неповну загальну, а надалі - професійну освіту;

? реальне училище (5-10 або 7-10 класи) - забезпечує неповну загальну освіту професійно-практичного спрямування. Учні вивчають фізику, хімію, біологію, іноземні мови та інші академічні дисципліни. Випускники реального училища отримують право вступу до середніх, а потім - до вищих професійно-технічних навчальних закладів;

? гімназія (5-13 або 7-13 класи) - забезпечує повну середню освіту і право вступу до вищих навчальних закладів на зразок університетів. Обов'язковими навчальними дисциплінами в гімназії є німецька мова і література, історія, географія, математика, біологія, фізичне виховання, музика, релігія. Залежно від профілю гімназії пропонуються варіанти навчальних програм.

Вища школа Німеччини керується законом 1976 року, відповідно до якого визначено цілі і завдання навчання, організаційну структуру, режим роботи вищих навчальних закладів тощо.

Координаційним центром у сфері вищої освіти є спеціальний Комітет із вищої школи при Постійній Конференції міністрів культури. У 1949 році засновано німецьку Конференцію ректорів університетів та інших вищих навчальних закладів, рішення якої мають рекомендаційний характер.

Основна тенденція розвитку вищої школи - перехід від автономії до загальнодержавного типу навчальних закладів.

Значна частина вищих навчальних закладів країни є державними; вони забезпечують безоплатну освіту. Близько 30% студентів одержують матеріальну допомогу із федерального бюджету або бюджету земель. Розмір допомоги залежить від матеріального становища студента і місця його проживання; найобдарованіші студенти одержують стипендії із різних фондів.

Конституція гарантує університетам право повної свободи у питаннях організації навчального процесу і наукових досліджень.

Дотримуючись принципу "академічних свобод", студент має право вільно відвідувати лекції, самостійно вибирати навчальні дисципліни і термін складання іспитів. Найбільшими університетами Німеччини є Мюнхенський (заснований у 1471 року), Вільний університет (1948) і Гумбольдтський у Берліні (1810), Кельнський (1388), Мюнстерський (1780, сучасний статус від 1902 року), Геттінгенський (1737), Гейдельберзький (1386), Лейпцизький (1409), Технічний у Дрездені (1828).

У системі вищої освіти Німеччини працюють близько 140 тис. викладачів і навчаються 1,5 млн. студентів. Її реформування передбачає скорочення терміну навчання, більш ранній вступ до вищого навчального закладу і вищу універсальність підготовки студентів [4].

Існує й інша класифікація німецьких ВНЗ відповідно до співвідношення часу, що відводиться на навчання та дослідження.

Університети й рівноцінні їм ВНЗ орієнтуються переважно на навчання та дослідження, у них пропонують широкий фаховий спектр. Деякі з них спеціалізуються на певних професійних галузях, наприклад, технічній, медичній, спортивній, політичній, економічній і педагогічній. Університет дає право після отримання диплому навчатися в аспірантурі.

Навчання в університетах прикладних наук більш тісно пов'язане з практикою, аніж у звичайних університетах. Студентів безпосередньо готують до вимог професійного життя, а тривалість навчання, зазвичай, є меншою. ВНЗ прикладних наук охоплюють такі галузі, як техніка, економіка, інформаційні технології, дизайн, соціальні науки, педагогіка, технічне обслуговування та природничі науки. Крім того, існують ВНЗ прикладних наук державного та федерального підпорядкування, що готують до роботи в державних установах. Вища освіта в Німеччині здебільшого підпорядкована окремим федеральним землям: кожна з 16 земель має власні закони та норми у сфері вищої освіти.

Художні, кінематографічні та музичні ВНЗ пропонують навчання за спеціальностями: "Образотворче мистецтво", "Дизайн", "Театральні декорації, графіка", "Інструментальна музика та спів". Деякі ВНЗ прикладних наук, які спеціалізуються у сфері сучасного медіа, готують майбутніх режисерів, операторів, сценаристів та інших спеціалістів у галузі кіно- та телеіндустрії. Умовою для навчання у художньому, кінематографічному або музичному ВНЗ є особливий мистецький талант, підтверджений успішно складеним іспитом на придатність до професійного навчання.

Варто зазначити, що більшість ВНЗ Німеччини фінансуються державою; деякі ВНЗ існують за рахунок протестантської або католицької церкви. Крім цього, існує понад 80 приватних вищих навчальних закладів, дипломи яких визнані державою; у них нині навчаються близько 3% усіх студентів; більшість із них - це університети прикладних наук.

Приватні ВНЗ часто налагоджують контакти з підприємствами, які можуть стати у нагоді майбутнім випускникам. Це передбачає оплату: абітурієнти повинні пройти відбіркове тестування та сплатити за навчання до 20 000 євро на рік.

Розвиток ВНЗ у Німеччині перебуває на перехідному етапі. Для того, щоб зміцнити міжнародну конкурентоспроможність ВНЗ Європи, у 1999 році в італійському місті Болонья уряди 29 європейських країн підписали договір про створення до 2010 року єдиного освітнього простору. Метою домовленості було введення аналогічних спеціальностей та дипломів у всіх ВНЗ країн-учасниць з тим, щоб зробити систему освіти на території Європи прозорою. Найбільш важливим положенням Болонського процесу, до якого вже приєдналося 46 країн світу, є положення про це двоступеневу систему освіти для отримання дипломів, які видаються за однаковими критеріями у всій Європі: у бакалавраті здобуваються базові знання за спеціальністю, а у магістратурі знання можна поглибити і доповнити [1].

Ще однією з особливостей системи є значне спрямування навчання на потреби ринку праці. Той, хто не прагне займатися науковою діяльністю, може отримати перший освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра, який дає право займатися трудовою діяльністю.

Навчання за новою системою поділене на модулі. Модуль, у свою чергу, складається з тематично пов'язаних лекцій, семінарів і вправ і може тривати максимум 2 семестри. Поділ навчання на перший (Grundstudium) та основний (Hauptstudium) етапи, як це було раніше, скасовано. За кожен успішно пройдений модуль студент отримує бали згідно європейської кредитно-трансферної системи (ECTS), у якій визначено загальне навантаження студента, необхідне для успішного завершення навчання. Той, хто успішно завершив навчання, отримує серед офіційних документів додаток до диплома (DiplomaSupplement), у якому вміщено уніфіковані дані про види дипломів та успішність.

У німецьких університетах можна отримати такі види дипломів: Бакалавр (B.A., B.Sc., BachelorofEngineering тощо): це перший академічний ступінь, який визнається на міжнародному ринку праці. Навчання у бакалавраті триває від шести до восьми семестрів. Після отримання диплома студенти можуть працювати за спеціальністю або продовжити навчання у магістратурі. Магістр (M.A., M.Sc., MasterofEngineering тощо): це другий академічний ступінь, який можна здобути у німецькому університеті. Передумовою для цього є наявність диплома бакалавра. Протягом одного-двох років студенти поглиблюють свої знання за фахом. Після закінчення навчання можна починати професійне життя або вступати до аспірантури.

Державний іспит (Staatsexamen): це не академічний ступінь, а державне визнання здобутої освіти. Це означає, що порядок складання іспиту встановлюється не університетом, а Федеральною землею. Крім того, іспити проводяться під державним наглядом. Той, хто хоче працювати в Німеччині лікарем, адвокатом, вчителем або фармацевтом, має скласти такий іспит. Перший державний іспит можна скласти після успішного завершення навчання за спеціальностями "Право", "Медицина та фармацевтика", а також "Педагогіка". Після цього, закінчивши практичну частину навчання, можна скласти Другий державний іспит та/або почати навчання в аспірантурі.

Доктор (Doktor, PhD) - це навчання в аспірантурі, в межах якого готується наукова робота (дисертація), а завершується, зазвичай, присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання залежить від відповідної наукової теми і триває від двох до п'яти років. Існує дві форми навчання в аспірантурі: робота над дисертацією під керуванням професора з вільним вибором теми дисертації або навчання в межах структурованої аспірантської програми (Graduiertenkolleg, GraduateSchool, internationales Promotionsprogramm).

Для того, щоб підвищити інтерес іноземних абітурієнтів до навчання у Німеччині, було введено міжнародні бакалаврські та магістерські програми, мовою викладання яких є переважно англійська.

Вищі навчальні заклади поділяються на факультети (Fakultдt) або відділення (Fachbereich), якими керує обраний декан і які беруть участь в укладанні навчальних програм та розкладу занять. У межах факультетів і відділень існують окремі інститути або семінари, у яких, зазвичай, розміщені галузеві бібліотеки.

Однією з найважливіших установ, яка надає допомогу іноземним студентам, є відділ міжнародних зв'язків (AkademischesAuslandsamt - ААА або InternationalOffice).

Для захисту інтересів студентів існують різноманітні спеціальні організації. Один раз на рік студентами ВНЗ обирається Студентський парламент (StuPa). Студентський парламент, в свою чергу, обирає представників Загального студентського комітету (AStA) або Ради студентів (вона може називатися по-різному) - найвищий орган студентства. Рада студентів представляє інтереси студентів у визначенні політики ВНЗ і піклується про соціальні й культурні потреби студентів.

ВНЗ керує ректор або президент, кілька проректорів або віце-президенти та канцлер. Академічний сенат відповідає за загальні університетські питання у сфері науки, викладання та навчання.

Щодо вищої педагогічної освіти, у Німеччині готують вчителів для викладання у таких ланках освіти а) початкових, основних, реальних шкіл - у вищих педагогічних навчальних закладах; б) гімназій - в університетах [2].

Підвищення кваліфікації вчителів здійснюється на різноманітних курсах, семінарах і в спеціалізованих інститутах.

Вищі педагогічні навчальні заклади утворилися на базі педагогічних училищ, кількість яких у 50-х роках XX століття досягла 80, а до кінця 60-х років зросла до 100. На початку 70-х років близько 30 з них як самостійні педагогічні вищі школи було приєднано до різних галузевих навчальних закладів, деякі - до університетів. Самостійні педагогічні вищі школи залишилися тільки в трьох землях (зазвичай, у них навчаються 1-3 тис. студентів). У 80-х роках значну кількість педагогічних навчальних закладів було закрито через скорочення потреби в учителях початкових і основних шкіл.

Найбільшими навчальними заклади, що функціонують і нині, є заклади у Дортмунді й Мюнстері (по 5 тис. студентів), Кельні, Бонні, Геттінгені, Кілі, Ганновері.

Навчання у вищих педагогічних закладах Німеччини триває 3-4 роки і завершується державним іспитом.

Список використаних джерел

1. Галус О.М. Порівняльна педагогіка : навч. пос. / О.М. Галус, Л.М.Шапошнікова. - К. : Вища школа, 2006. - 215 с.

2. Лекції з педагогіки вищої школи : навч. пос. / за ред. В.І.Лозової. - Харків : ОВС, 2006. - 496 с.

3. Педагогічний словник / за ред. М.Д.Ярмаченка. - К. : Педагогічна думка, 2001. - 516 с.

4. International Guide to Qualifications in Education / The British Council, The National Academic Recognition Information Centre (NARIC) for the United Kingdom. - Fourth Edition. - Manchester : The Bath Press, 1996. - 919 p. - ISBN 0-7201-2217-1.

5. Rьckert, H. - W.Studieneinstieg, aberrichtig! Das mьssenSiewissen: Fachwahl, Studienort, Finanzierung, Studienplanung / Hans - Werner Rьckert. - Frankfurt/New York : Campus Verlag, 2002. -258 р.

Размещено на Allbest.ru