Досвід організації соціально-виховної роботи з дітьми за місцем проживання у ІІ половині XХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід організації соціально-виховної роботи з дітьми за місцем проживання у ІІ половині XХ століття

Іващенко К.В.,

доцент кафедри соціальної педагогіки, соціальної роботи та історії педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, кандидат педагогічних наук

Рецензент: Коляда Н.М.,

професор кафедри соціальної педагогіки, соціальної роботи та історії педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, доктор педагогічних наук

У статті представлено основні напрями соціально-виховної роботи з дітьми за місцем проживання у ІІ половині ХХ століття. Розкрито особливості практичного втілення ідей соціального виховання в досліджуваний період: розглянуто зміст, форми, методи соціально-виховної роботи з дітьми за місцем проживання. Проаналізовано роль та діяльність основних соціальних інститутів досліджуваного періоду, за підтримки яких здійснювалося соціальне виховання.

Ключові слова: соціальне виховання в ІІ половині ХХ століття, позакласна та позашкільна виховна робота, соціально-виховна робота за місцем проживання, "педагогіка середовища", "педагогіка мікрорайону".

Иващенко Е.В. Опыт организации социально-воспитательной работы с детьми по месту жительства во II половине ХХ века.

В статье представлены основные направления социально-воспитательной работы с детьми по месту жительства во II половине ХХ века. Раскрыты особенности практического воплощения идей социального воспитания в исследуемый период: рассмотрено содержание, формы, методы социально-воспитательной работы. Проанализированы роль и деятельность основных социальных институтов исследуемого периода, при поддержке которых осуществлялась социально-воспитательная работа по месту жительства.

Ключевые слова: социальное воспитание во ІІ половине ХХ века, внеклассная и внешкольная воспитательная работа, социально-воспитательная работа по месту жительства, "педагогика среды", "педагогика микрорайона".

Ivaschenko, K. Experience of Organization of Social and Educational Work with Children in the Community in the Second Half of the 20^thCentury

The main directions of social and educational work with children in the community in the second half of the 20^th century have been presented in the article. The author reveals the peculiarities of the practical implementation of social education ideas in the studied period. The content, forms and methods of social and educational work with children in the community have been characterized. The role and activities of the main social institutions which support social and educational work of the studied period have been analyzed.

Key words: social education in the second half of the 20^th century, extra-curricula educational work, social and educational work in the community, "education of environment", "education of microdistrict".

Постановка проблеми. Для успішності процесів розвитку соціальної роботи та навчання соціальної педагогіки в Україні особливої актуальності набуває осмислення практичного досвіду соціально-виховної роботи з дітьми за місцем проживання у ІІ половині ХХ століття. Теоретичне обґрунтування цієї ідеї, а також накопичений досвід практичної діяльності в цьому напрямі суттєво вплинули на формування соціально-педагогічної теорії та практики нашої держави.

Аналіз наукових досліджень та публікацій. Вивчення історико-педагогічних аспектів розвитку соціального виховання в Україні у ІІ половині XX століття розпочалося вже з кінця 50-х років. Саме тоді постало питання про створення ефективної системи громадського виховання. У 60-х роках з'явились наукові праці О. Завадовської, К. Присяжнюка, у яких автори аналізували проблеми організації навчання.

У дослідженнях 70-х - початку 80-х років XX століття (В. Бєляєв, Л. Ваховський, Б. Горячев, Н. Кузін, З. Равкін) автори розглядали окремі аспекти проблеми соціального виховання, пов'язані зі змістом і методами формування соціально активної життєвої позиції молоді в мікрорайоні.

У кінці 80-х років XX - на початку XXI століття значно активізувалося історико-педагогічне вивчення проблем соціального виховання й соціальної педагогіки. Автори публікацій, присвячених соціально-педагогічній проблематиці (Ю. Василькова, М. Галагузова, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Ковальчук, В. Курило, О. Любар, М. Стельмахович, О. Сухомлинська, С. Хлєбік та ін.), намагались простежити генезис соціально-педагогічної теорії та практики, етапи становлення й розвитку соціальної педагогіки.

Останнім часом виконано низку досліджень, присвячених окремим аспектам соціального виховання й соціально-педагогічної роботи з дітьми (О. Безпалько, О. Вакуленко, І. Козубовська, А. Малько, Л. Міщик, В. Оржехівська, Ю. Поліщук С. Толстоухова, С. Харченко, Н. Чернуха, Л. Штефан та ін.).

Метою статті є розкриття особливостей організації соціально-виховної роботи з дітьми за місцем проживання у ІІ половині ХХ століття.

Виклад основного матеріалу Соціально-педагогічною ідеєю, яка активно досліджувалась у період з середини 60-х до кінця 80-х років ХХ століття, була організація соціального виховання дітей за місцем проживання. Значного поширення та масового характеру вона набула з другої половини 60-х років ХХ століття, після прийняття постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1966 року "Про заходи подальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи", у якій на школу було покладено відповідальність за організацію виховання в закладі та поза його межами [8]. Перед загальноосвітньою школою було поставлено завдання організації виховної роботи та забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на дітей в районі своєї діяльності. Пріоритетності набули нові соціально-педагогічні ідеї: організації позакласної й позашкільної виховної роботи та організації виховної роботи за місцем проживання.

Найпоширенішим варіантом організації соціально-виховної роботи за місцем проживання було створення рад громадськості (за ініціативою партійних і радянських органів), які координували виховну діяльність різних соціальних інститутів. Громадськість приділяла значну увагу соціальному вихованню дітей за місцем проживання. У мікрорайонах шкіл було створено форпости, дитячі майданчики, до роботи залучались учителі, працівники, батьки, пенсіонери.

У різних містах України створювалися міські та будинкові ради громадськості, активно діяли ради батьків [12]. Свою роботу громадські органи розпочали з організації дитячих кімнат за місцем проживання на громадських засадах. На околицях міста актив батьків разом із працівниками домоуправління та старшокласниками споруджували різні спортмайданчики: футбольні, волейбольні, баскетбольні тощо. Будинкові ради залучали юне покоління до суспільно корисної праці: діти й дорослі облаштовували подвір'я, садили дерева та квіти.

Ради громадськості разом із дитячими кімнатами міліції посилили боротьбу з бездоглядністю й правопорушеннями серед неповнолітніх. Проводилась індивідуально-профілактична робота з дітьми, застосовувались заходи громадського впливу на батьків, які недостатньо займалися вихованням дітей.

На початку 70-х років ХХ століття в організації соціально-виховної роботи за місцем проживання значно активізувались житлово-експлуатаційні контори (ЖЕК) й домоуправління [2]. У містах України на базі ЖЕК почали створюватися і працювати дитячі форпости, у яких було створено різноманітні гуртки, клуби цікавих справ; будувалися спортивні комплекси із душовими, роздягальнями, залами для тенісистів та секціями атлетичної гімнастики. У цих організаціях створювались оперативні загони, які проводили індивідуальну роботу з "важкими" підлітками, допомагали їм зрозуміти їхні помилки, зацікавлювали чимось корисним, практикували різноманітні виховні заходи

Ініціатором організації виховної роботи за місцем проживання були, звичайно, і загальноосвітні школи, які безпосередньо керували соціально-виховною діяльністю [15]. У навчально-виховній роботі шкіл на початку 70-х років минулого століття діяла система виховних заходів у мікрорайоні: надання шефської допомоги дитячим кімнатам; організація гуртків та секцій; створення підліткових клубів; організація літніх дитячих майданчиків

З середини 70-х років ХХ століття наявна тенденція до переходу від безсистемних виховних заходів у мікрорайоні до якісно нової стадії - організації соціально-педагогічної діяльності на основі діагностики й педагогічно доцільного використання виховних можливостей мікрорайону. Переосмислено місію школи, на яку раніше покладалась уся відповідальність за продовження виховання поза її межами. Основна функція школи вбачалась у створенні колективу вихователів у мікрорайоні, до якого входили б державні, профспілкові, культурні заклади, громадські організації, підприємства, установи та організації, що здійснюють виховання дітей на шефських засадах, добровільні товариства, штатні вихователі й організатори спортивно-масової роботи в ЖЕК.

Було досить чітко визначено функцію загальноосвітньої школи щодо соціально-виховної роботи за місцем проживання - "забезпечення кваліфікованого керівництва роботою в мікрорайоні, педагогічне спрямування її, погодженість дій школи, сім'ї й громадськості в цій справі" [14, с. 68_69]. Також зверталась увага на необхідність педагогізації соціального середовища за допомогою засобів масової пропаганди, підвищення соціального характеру виховання, яке повинне перетворюватись у керовану соціалізацію, посилення безпосереднього впливу виробничих колективів на виховання молоді, пожвавлення шефської роботи.

Оскільки виховна робота в мікрорайонах набула соціального контексту, практики, які здійснювали соціально-виховну роботу, не погоджувалися з тим, що тільки школа повинна нести повну відповідальність перед державою за виховання юного покоління, і підтримували ідею залучення громадськості й інших соціальних інститутів до соціально-педагогічної діяльності в мікрорайоні. Тому координаційним центром цієї діяльності стали районні й міські ради з роботи із дітьми [6]. Методичне забезпечення й педагогічне керування здійснювали відділи народної освіти й освітні заклади. Так, у навчально-виховних закладах було створено координаційні ради, які об'єднували різні соціальні інститути, що займались вихованням. Вони працювали під супроводом місцевих органів влади й домагались, щоб діяльність дітей і підлітків у позаурочний час була суспільно корисною, посильною, різноманітною, мала ігровий характер і передбачала різні форми активного відпочинку.

Важливе місце в системі соціально-виховної роботи за місцем проживання займали самодіяльні дитячі та юнацькі клуби й об'єднання. Вони найбільш ефективно впливали на розвиток соціальної активності дітей, оскільки основними виховними заходами були лекції, бесіди, тематичні вечори, ігри, розваги, заняття гуртків, обговорення книг і кінофільмів, зустрічі тощо. соціальний виховання проживання діти

Самодіяльні клуби почали виникати ще з кінця 50-х років ХХ століття, але тоді вони створювались не за місцем проживання дітей, а на базі шкіл [3]. У клубах спочатку організовувалися переважно цікаві тематичні вечори художнього спрямування. Через деякий було здійснено вихід за межі художньо-музичної тематики; об'єктом розгляду стали питання соціального характеру, найбільш актуальні для молоді (призначення людини, вибір життєвого шляху, та ін.).

Згодом дитячі клуби створювались переважно в мікрорайоні кожної загальноосвітньої школи міста. Їх передбачалось розміщувати у кварталах від двох до чотирьох тисяч чоловік, тобто по два-три клуби в зоні кожної загальноосвітньої школи.

Особливо активно в досліджуваний період працювали дитячі спортивні клуби й гуртки, які за місцем проживання дітей здійснювали соціально-педагогічну роботу із формування здорового способу життя. У багатьох містах України в ЖЕК організовувалися підліткові спортклуби, започатковувалися групи здоров'я. Юні футболісти, тенісисти, боксери, легкоатлети здобували перемоги на змаганнях різного рівня. До роботи в таких клубах залучали й громадських інструкторів, і фахівців на договірній основі, зокрема керівників фізкультурно-оздоровчих абонементних груп.

Узагальнення досвіду дало змогу дослідникам зробити висновок, що створення дитячо-юнацьких спортивних клубів, у яких функціонували секції з різних видів спорту, є однією з провідних форм фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання дітей [5]. Саме діяльність клубів і гуртків уможливила залучення кожного учня до щоденних занять фізичними вправами в мікрорайоні школи, що компенсувало рухову недостатність дітей, сприяло розвитку фізичних здібностей, умінь і навичок фізичного самовдосконалення.

Діяльність спортивних об'єднань безперечно мала соціально-виховне значення, оскільки сприяла створенню виховного середовища. Школярі, які відвідували клуби, отримували досвід соціальної поведінки, мали можливість набути соціально значущих особистісних якостей.

Інколи участь у гуртках, секціях, клубах визначалась лише інтересами дітей та підлітків, які були ще досить нестійкими. Це створювало своєрідну проблему: дитина, яка відвідувала гурток або клуб, інколи втрачала бажання займатися обраним видом діяльності й залишалась за межами дитячого об'єднання. Педагоги-організатори намагались вирішити цю проблему різними методами [13]. Наприклад, у виховних установах дітям не заборонялось відвідувати будь-який гурток і виходити з нього. Підліток мав змогу "спробувати" себе, перевірити свій інтерес, власні сили в різних видах діяльності. Педагог намагався допомогти дитині визначитись. Однак це важко було зреалізувати в одному гуртку в домоуправлінні.

У середині 80-х років ХХ століття почали з'являтися багатопрофільні клуби за місцем проживання [1]. Вони стали ефективною формою залучення підлітків до позитивної соціальної діяльності. У багатопрофільних підліткових клубах кожен мав змогу проявити себе в тій галузі, яка найбільше відповідала його здібностям і можливостям. Це давало почуття задоволення та впевненості в собі, допомагало підлітку стати повноцінним членом колективу.

Ще однією ефективною організаційною формою соціального-виховної роботи за місцем проживання дітей були так звані різновікові загони, які дозволяли вирішити проблему безперервного педагогічного впливу на вихованців. Такі колективні об'єднання успішно функціонували в сільських школах. Вони допомагали розв'язати низку завдань: активізувати діяльність органів самоврядування; здружити дітей; залучати до виконання громадських доручень; учити дітей жити в колективі за принципом "керувати й підкорятись", формувати в них цілеспрямованість, уміння критично ставитись до власних вчинків; налагоджувати тісний контакт між школою та сім'єю, організовувати змістовне проведення вільного часу, дозвілля дітей та їх участь у суспільно корисній праці.

Різновікові загони об'єднували не більше 15 осіб, що давало можливість налагодити між дітьми "наставницькі" стосунки, коли старші дбали про молодших, допомагали їм готувати домашні завдання, формували навички самообслуговування. Молодші, намагаючись наслідувати старших, переймали їхній досвід і знання, засвоювали елементи соціальної поведінки.

Особливо цінним було те, що в різновіковому загоні за місцем проживання зв'язки старших з молодшими набували сталого характеру [11]. Дітей об'єднували спільні суспільно значущі заходи: вони разом проводили свята вулиць, готували звіти до свят, садили дерева й кущі, разом влаштовували дозвілля, змагання тощо. Різновікові загони першими реагували на вчинки й поведінку дітей, представляли й захищали їхні інтереси. Саме завдяки цьому створювалась така атмосфера, у якій не виникали правопорушення.

У 90-ті роки ХХ століття в Україні почався новий етап розвитку соціально-виховної роботи за місцем проживання [7]. Більшість шкіл почали працювали в режимі повного дня. За кожним з педагогів було закріплено декілька будинків зі спільним двором. У них проживали діти та молодь різного віку, які навчалися в різних навчальних закладах. Шкільні педагоги організовували індивідуальну та групову роботу з дітьми будинків, закріплених за ними, організовували діяльність клубів вихідного дня для дітей і дорослих, проводили дворові свята, акції тощо. Учителі надавали також необхідну соціально-педагогічну допомогу сім'ям. Зауважимо, що робота школи як головного організатора соціально-педагогічної діяльності дітей і дорослих у мікрорайоні призвела до перевантаження педагогічних колективів.

Соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні в 90-ті роки ХХ століття, курс держави на побудову громадянського суспільства потребували переосмислення змісту соціально-виховної роботи за місцем проживання, створення нових варіантів її практичного здійснення. 1993 року в державі було започатковано створення соціальних служб для молоді, які складали організовану частину молодіжної інфраструктури.

Для забезпечення різних напрямів соціально-виховної роботи з дітьми в межах територіальних громад було створено різноманітні соціальні служби, що мали певну спеціалізацію: кризові центри, центри соціальної реабілітації для дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, центри сім'ї, клубні об'єднання за місцем проживання тощо [9].

Значний вплив на активізацію соціально-виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання в цей період мав дитячий і молодіжний рух, який суттєво змінився у зв'язку із припиненням діяльності піонерської і комсомольської організацій. На початку 90-х років ХХ століття поновила роботу Національна скаутська організація "Пласт", утворилися інші потужні дитячі та молодіжні організації з осередками за місцем проживання: Асоціація гайдів України, Всеукраїнська дитяча спілка "Екологічна варта", Українське дитяче юнацьке товариство "Січ", Спілка української молоді, Спілка дитячих та юнацьких організацій м. Києва та інші.

Створення низки різноманітних соціальних служб, активізація громадського руху в соціально-педагогічній практиці наприкінці XX століття сприяли зародженню та розвитку волонтерського руху, який виник на початку 90-х років [10].

Варто зазначити, що поява нових суб'єктів соціально-педагогічної роботи за місцем проживання в 90-ті роки минулого століття, виникнення нових напрямів соціально-виховної діяльності, застосування ефективних технологій, що передбачали соціальну активність дітей і молоді, безперечно сприяли кардинальним змінам у цій галузі. Разом з тим було втрачено цінний і дієвий досвід соціального виховання в мікрорайоні школи, накопичений за попередні десятиріччя.

Висновки. Отже, практичний досвід організації соціально-виховної роботи з дітьми в ІІ половині ХХ століття може стати одним з чинників оптимізації сучасної системи соціалізації юного покоління. По-перше, історико-педагогічний досвід показує, що соціально-виховна робота набуває ефективності лише за умови, якщо вона здійснюється не тільки державними установами, освітніми закладами, а й усією громадою, суспільством. Тому створення суспільно-педагогічного руху сьогодні є одним з важливих завдань. По-друге, потребує поновлення соціально-виховна робота за місцем проживання: діти не можуть залишатись під впливом вулиці, їм потрібно забезпечувати педагогічно доцільну організацію вільного часу.

Список використаних джерел

1. Баженов В.Г. За місцем проживання / В. Баженов // Радянська школа. - 1980. - № 12. - С. 52-56.

2. Данилова Л. Ф. Є при ЖЕК піонерська кімната / Л. Данилова // Міське господарство України. - 1975. - № 2. - С. 15-16.

3. Дем'янчук С.Я. Самодіяльні клуби як засіб виховання старшокласників С. Дем'янчук // Радянська школа. - 1971. - № 11. - С. 67-70.

4. Драган В.Г. Шефська робота з підлітками / Г. Драган // Радянська школа. - 1974. - № 4. - С. 86-89.

5. Заплішний І.І. Спортивні клуби за місцем проживання - ефективна форма фізичного виховання учнів / І. Заплішний, М. Зубалій // Фізичне виховання дітей та молоді : республіканський міжвідомчий збірник. - К., 1988. - Вип. 12. -С. 83-84.

6. Лещинська А.З. Виховна робота в промисловому мікрорайоні / А. Лещинська // Радянська школа. - 1976. - № 3. - С. 79-82.

7. Муравьев Г.В. "ДОМ" - макеевский вариант / Г. Муравьев, В. Сидоров // Теория и практика социальной работы : отечественный и зарубежный опыт. - М. ; Тула, 1993. - Т. 1. - С. 409-412.

8. О мерах дальнейшего улучшения работы средней общеобразовательной школы. Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 10 ноября 1966 года // Нар. образование в СССР. - М. : Педагогика, 1974. - С. 219-220.

9. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект) / М. Перепелиця. - К. : Український ін-т соц. досліджень, 2001. - 242 с.

10. Підготовка волонтерів до соціальної роботи : навч. посібник / за ред. А.Й. Капської. - К. : Держсоцслужба, 2005. - 152 с.

11. Расевич Р.П. Місце проживання - місце виховання / Р. Расевич // Радянська школа. - 1981. - № 9. - С. 49-52.

12. Сімковський А. Дітей виховують усі / А. Сімковський, М. Срібняк // Радянська школа. - 1966. - № 9. - С. 84-87.

13. Тіне В. Ласкаво просимо до підліткового клубу / В. Тіне // Радянська школа. - 1986. - № 2. - С. 83-85.

14. Феоктистова О.Л. Про створення колективу вихователів у мікрорайоні школи / О. Феоктистова // Радянська школа. - 1975. - № 3. - С. 68-72.

15. Юр'єва Ю.М. Школа - центр виховної роботи в мікрорайоні / Ю. Юр'єва // Радянська школа. - 1970. - № 8. - С. 57-58.

Размещено на Allbest.ru