Функціонування освіти для дорослих у 1920-середині 40-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

освіта довоєнний війна молодь

Стаття з теми:

Функціонування освіти для дорослих у 1920 - середині 40-х рр.

О.В. Компанієнко

У статті розглядається розвиток освіти для дорослих, працюючої молоді в довоєнний період та роки Другої світової війни.

Ключові слова: освіта для дорослих, вечірні школи, школи робітничої молоді

Освіта населення, зайнятого на виробництві, як і кожне суспільне явище, має свою історію: її витоки слід шукати у тих організаційних формах, що почали формуватися в країні після встановлення радянської влади. Від створення системи освіти для дорослих, до неї входили, перш за все, загальні школи грамоти, школи для працюючих підлітків та дорослих, школи для дорослих підвищеного типу, а також робітничі факультети. Завдяки узгодженості навчальних програм, їх учні мали можливість переходити зі шкіл нижчих ступенів - до вищих, а закінчивши робітфак - вступати до ВНЗ. Метою цієї статті є аналіз становлення масової системи освіти для дорослих та працюючих підлітків України в 1920 - середині 40-х рр.

Слід зазначити, що радянський етап історіографії означеної проблеми не був однорідним. У загальному масиві тогочасних досліджень освітніх проблем працюючої молоді можна виділити кілька змістових блоків, які містять різноплановий матеріал з питань становлення та функціонування шкіл працюючої молоді. Початковий етап дослідження проблеми представлений працями істориків ще першого повоєнного десятиріччя. Так, спробу проаналізувати тяжкі наслідки війни для шкільної мережі освіти працюючої молоді через призму тогочасних світоглядних орієнтирів зробила О. Курочка [1]. На дотичному рівні до окремих аспектів проблеми зверталися також І. Газова [2], Б. Комма- новський [3-4], Ю. Орловський [5-7], А. Шпортенко та І. Стафєєв [8]. Проте, безпосередньо проблема функціонування шкіл робітничої та сільської молоді все ж не стала для них спеціальним предметом вивчення.

До 1925-1926 навч. р. в Україні працювала лише 71 вечірня школа підвищеного типу для дорослих, і навчалися в них всього 5059 осіб. Така вкрай не чисельна мережа не могла, звісно, задовольнити бажання, все зростаючої кількості зайнятих на виробництві, отримати освіту. Тому Політбюро ЦК КП(б)У в 1927 р. зобов'язало Наркомат освіти УСРР розширити мережу вечірніх шкіл і курсів для робітників і селян. У розробленому ним плані розвитку системи освіти для дорослих в республіці на 1928-1933 рр., передбачалося збільшення кількості вечірніх шкіл другого типу. Зокрема планувалося, що до 1933 р. у республіці діятиме вже 320 вечірніх шкіл другого типу, в яких буде навчатися біля 77 тис. учнів. При цьому контингент майбутніх учнів загальноосвітніх шкіл підвищеного типу для дорослих на той час вже був сформований, адже 1933 р. у початкових школах республіки навчалися 3,7 млн. дорослих учнів, а до 1939 р. - 4,7 млн. Значна частина робітників і селян, отримавши початкову освіту, хотіли продовжувати навчання, що спричиняло подальше зростання учнів в школах для дорослих підвищеного типу.

У 1936 р. вечірні загальноосвітні школи було поділено на два типи. Перший склали неповні середні школи загальної і технічної освіти, на базі 4-річної школи, з терміном навчання 3 роки. Другий - середні школи, на базі 7-річки, з терміном навчання 3 роки. Загальноосвітні школи дорослих зіграли помітну роль у підвищенні рівня освіченості і культури народу: за короткий відрізок часу було ліквідовано неграмотність, а в 1930-х рр. вони щорічно (без відриву від виробництва) надавали освіту десяткам тисяч громадян [10, 33].

Друга світова війна нанесла велетенську шкоду господарству та культурній сфері України, загальмувавши розвиток освіти, порушивши зокрема планомірну роботу мережі навчання дорослих. Тому, попри колосальну напругу, зумовлену війною, радянський уряд 1943 р. прийняв спеціальну постанову «Про навчання підлітків, які працюють на підприємствах» [11, 247], що дала поштовх до створення масової мережі вечірніх шкіл для робітничої і селянської молоді, яка після звільнення від окупації пішла на виробництво і не могла далі продовжити навчання у масових школах. За розробки змісту навчання для цих шкіл, були використані попередні плани, програми і досвід робочих шкіл для робітничої і сільської молоді, які функціонували у довоєнний період [12, 47]. З метою виконання цієї постанови, уряд зобов'язав місцеві ради депутатів трудящих відновити роботу шкіл для працюючої молоді вже з 1 жовтня 1943 р. [13, 312], а вже на кінець року в багатьох населених пунктах почали працювати загальноосвітні школи для підлітків, зайнятих на виробництві [14, 73].

Разом із тим, ще до прийняття 15 червня 1943 р. вище зазначеної постанови, відділи народної освіти Москви, Свердловська і Ленінграду, з власної ініціативи організували навчання біля 10 тис. підлітків, зайнятих на виробництві. Досвід роботи цих шкіл показав, що вони цілком себе виправдовують. Цим було зроблено важливий внесок у прийняття урядового рішення щодо організації вечірніх шкіл для працюючої молоді та дорослого населення, яке не мало належної освіти [15, 3]. Прикладом роботи таких шкіл був Жовтневий р-н м. Києва. Відразу після його звільнення, в цьому районі розпочалась активна робота зі створення шкіл для підлітків, зайнятих на виробництві. Бажання навчатися виявили 370 осіб, тому було створено 2 школи. Однак відразу з'явився ряд проблем: до вечірніх шкіл ходило мало учнів, характерними стали великий відсів і нерегулярне відвідування занять, були й значні труднощі з укомплектуванням цих шкіл і кваліфікованими кадрами викладачів, підручниками, навчальними посібниками. Тривалість навчального року в таких школах становила 48 тижнів (9 год. на тиждень) [16, 4]. Вона виявилася настільки доцільною, що проіснувала до кінця 1980-х рр.

У 1944 р. школи для підлітків були перейменовані на школи робітничої та сільської молоді, оскільки тепер навчалося багато молодих людей, які вже вийшли за межі шкільного віку [17, 247]. З 1944 р. школи для працюючої молоді почали створювалися і в сільській місцевості [11, 250]. У такі школи приймали підлітків не молодше 14 років, які готові були навчатись без відриву від сільськогосподарського виробництва [13, 315]. Впродовж 1943-1945 навч. рр. педагогічні колективи вечірніх шкіл зуміли в основному подолати численні труднощі викликані війною. Однак ще довго вони працювали в приміщеннях масових шкіл. Більшість з них у зимовий період додатково не опалювалась. Навіть лампами та гасом школи забезпечувались з перебоями. Не вистачало зошитів, ручок, пер, чорнильниць, олівців, лінійок. Мало було підручників, не вистачало і викладачів. Однак з кожним роком ці труднощі успішно долалися.

Вже в перші повоєнні роки в Україні знову діяла чітка система освіти для працюючої молоді - вечірні школи робітничої та сільської молоді, як частина загальної системи народної освіти. Вони стали важливою складовою життя працюючої молоді та давали можливість вступати до вищих навчальних закладів. Між масовими середніми школами та вечірніми школами робітничої та сільської молоді існувала послідовність у змісті освіти, завдяки чому учні могли переходити з одного типу шкіл до іншого. Більш того уряд встановив ряд пільг для працюючої молоді і дорослих, які навчалися в школах без відриву від виробництва: додаткові відпустки, зі збереженням заробітної платні на період випускних екзаменів (для учнів X класу - 20 робочих днів, VII - 15). Учні інших класів у дні перевідних екзаменів мали звільнятися від роботи. Освіта працюючої молоді була включена в державну систему народної освіти СРСР. Найважливішими соціальними функціями освіти працюючої молоді в той період були ліквідація неграмотності, малограмотності, підготовка професійних кадрів, підвищення ідейно-політичного та культурного рівня.

Отже, вже наприкінці 1940-х рр. в УРСР почався процес становлення системи вечірньої освіти для населення зайнятого на виробництві. Це було пов'язано з потребою країни у значній кількості освічених і головне - кваліфікованих робітників, без яких плани більшовиків щодо модернізації країни були просто не реальними. До системи освіти для дорослих в 192030-х рр. входили, перш за все, загальноосвітні, школи грамоти для робочих підлітків і дорослих, школи дорослих підвищеного типу, а також робочі факультети. Загальноосвітні школи дорослих зіграли істотну роль в підвищенні рівня освіченості та культури народу, а за короткий відрізок часу було ліквідовано неграмотність. Проте, з початком Другої світової війни, розвиток системи освіти для дорослого населення призупинився. Новим поштовхом до становлення системи вечірньої освіти стало виникнення в 1943 р. шкіл для підлітків, спершу у містах, а дещо згодом й у сільській місцевості. У 1944 р. ці навчальні заклади були перейменовані на школи робітничої та сільської молоді й саме вони стали основою мережі вечірніх шкіл.

Література

1. Курочка О.Г. З досвіду боротьби за сталий склад учнів школи робітничої і сільської молоді // Радянська школа. -- 1955. -- № 7.

2. Газова В.И. Производительность труда стала выше // Вечірня середня школа. -- 1967. -- № 3.

3. Коммановський Б.М. Навчальні комбінати -- нова форма освіти дорослих // Радянська школа. -- 1964. -- № 1.

4. Коммановський Б.М. Навчальні комбінати -- нова форма освіти дорослих // Радянська школа. -- 1964. -- № 2.

5. Орловский Ю. Подростки на производстве. Условие труда и учёбы по советскому законодательству. -- М., 1966.

6. Орловский Ю.П. Совмещение труда с обучением. -- Барнаул, 1987.

7. Орловский Ю.П. Труд молодёжи в СССР. Правовое исследование. -- М., 1974.

8. Шпортенко О.М. Розвиток освіти дорослих в УРСР (1917--1967рр.). -- К., 1969.

9. Стафєєв I.I. Організація набору і збереження контингентів учнів шкіл працюючої молоді. -- К., 1968.

10. Гончаренко С.У. Науково-технічний прогрес і вдосконалення змісту середньої освіти в процесі здійснення реформи школи // Радянська школа. -- 1985. -- № 1.

11. Народное образование в СССР /Под ред. И. Каирова и др. -- М, 1957.

12. Зубкова Е.Ю. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945--1953 гг. -- М., 2000.

13. Навчально-виховна робота в школах робітничої і сільської молоді. -- К., 1962.

14. Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР (1917--1967). -- К., 1967.

15. Народное образование в СССР / Ред. И. Каирова, М. Гончаров. -- М., 1957.

16. Огнев'юк В.О. Осягнення освіти: Підсумки XX століття. -- К., 2003.

17. Анайкина Л.И. Партийно-государственная политика в сфере народного образования РСФСР (1922--1991). -- М., 2001.

Размещено на Allbest.ru