Валентин Радін-Уцехівський (1890-1937) - останній директор Польського педагогічного інституту у Києві

Запропонувати т[ов]. Гіттелю, Кете Поль, Радіну та Хінчиній негайно повідомляти відділу друку й видавництв ЦК КП(б)У про всі недоліки, що вони їх знайдуть в газетах»³².

Цензорські доручення Валентин Петрович виконував й наступного року. Так, наприклад, 2 березня 1936 р. Секретаріат ЦК КП(б)У розглянув питання «Про уповноваженого Головліту для контролю за польською газетою “Глос Радзецькій”», ухваливши:

«Затвердити тов. РАДІНА В. П. уповноваженим Головліту для контролю за газетою "Глос Радзецькій" по сумісництву з роботою в Педінституті»³³.

4 березня того ж року той самий Секретаріат ЦК КП(б)У розглянув питання «Про перегляд і вилучення забороненої іноземної літератури». Відповідним рішенням декретувалося упродовж місяця «вилучити з бібліотек та книгосховищ, де є іноземна література, всі книги, журнали і газети, що заборонені до розповсюдження в СРСР».

Перевірку й вилучення забороненої літератури мали здійснювати органи Головліту та НКВД. У переведенні цієї роботи Головліту «для допомоги» виділялася група осіб, серед них й В. П. Радін-Уцехівський. Насамкінець у рішенні йшлося:

«4. Обкомам відібрати перевірених членів партії, які знають іноземні мови, на допомогу обллітам для переведення очистки та перевірки бібліотек області, де є іноземна література. 5. Від перевірки і вилучення звільняються бібліотеки: ЦК КП(б)У, Раднаркому УСРР, Уповнаркомзаксправ, УАМЛІН та НКВС УСРР»³⁴.

Головлітівські повноваження щодо контролю за республіканською польськомовною газетою Radziecki» мали для Валентина Петровича дещо несподівані наслідки. Службові контакти з її редактором А. Д. Зільбербергом, а через нього й з численною кореспонденцією цього польськомовного часопису, а відтак й інформацією «з місць», дозволили колишньому директору КППІ скласти собі виразніше уявлення про ситуацію на «фронті» радянського будівництва серед «польських трудящих мас» УСРР (вірніше про занепад, а то й крах цієї роботи).

9 березня 1936 р. завідувач Польського відділення Українського педагогічного інституту у Києві В. Радін адресував секретарям ЦК КП(б)У П. П. Постишеву та М. М. Попову доповідну записку «Щодо стану окремих ділянок польської роботи» Уперше на цей документ В. Радіна звернув увагу О. С. Рубльов у статті 1995 р. Див.: Рубльов О. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті роки /

О. С. Рубльов, В. Ф. Репринцев // З архівів ВУчК-ГПУ-НКВД-КгБ. 1995. № 1/2 (2/3). С. 142..

Автор меморандума вважав за свій обов'язок довести до керівництва ЦК КП(б)У занепокоєння ситуацією на «фронті» «польської роботи» в УСРР, оскільки, на його думку, «ділянка ця не має повсякденного керівництва, й усі недоліки використовуються ворогом» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 431, арк. 56.:

«Вважаю за необхідне довести до Вашого відома щодо стану на окремих ділянках польської роботи.

Ділянка ця не має повсякденного керівництва, й усі недоліки використовуються ворогом:

За даними Наркомосу, в областях, крім Київської й Вінницької, потрібно для польських початкових шкіл 37 учителів.

Даних по Вінницькій й Київській областях немає.

При мені тов. КОПЕЛЬОВИЧ (Відділ шкіл [ЦК КП(б)У]) запитував апарат Київського обкому обіцяли відомості зібрати.

Поки заходів щодо комплектування шкіл не вжито, а низка можливостей є (використання студентів колишнього третього курсу [Київського] польського Технікуму, які закінчують цього року /ґрунтовно їх перевіривши/, організація курсів). І це слід зробити зараз, щоби встигнути до початку [навчального] року.Підручники для польських шкіл є не усі (так, бракує підручників з польської мови, хрестоматій).

Реорганізований з Інституту польськой пролетарської] культури кабінет при УАНі не функціонує.

Бібліотека цього Інституту (26 000 томів польської літератури) лежить нерозібраною у підвалах бібліотеки УАНу»³⁷.

Валентин Петрович подавав й власне тлумачення такого ставлення до «польської роботи» у республіці, притлумлено натякаючи на низку сфабрикованих республіканськими енкаведистами «справ» «польського антирадянського підпілля», у вир яких було втягнуто упродовж 1933-1935 рр. сотні громадян УСРР польської національності, в тому числі студентів польських педтехнікумів, Київського Польського педагогічного інституту, Науково-дослідного Інституту польської пролетарської культури у Києві, численні педагоги польських шкіл УСРР³⁸. Відтак, навчання у польськомовних навчальних закладах, участь у «радянській польській роботі» дедалі більше у масовій свідомості асоціювалося з приналежністю до «групи ризику» кола осіб, які з великою вірогідністю мали потрапити до категорії жертв репресій за національною ознакою.

Отже, у листі В. Радіна наголошувалося:

«Усе це, по-моєму, відбувається тому, що організації пильність підмінюють небажанням або й острахом доторкатися до польських справ. Польське відділення Українського педагогічного інституту здали мені на руки, й з того часу (п'ятий місяць) ніхто й не поцікавився його життям.

Це факти перевірені. Крім того, за відомостями редакції ["Glos Radziecki"] (повідомив редактор "Глоса радецкого" тов. ЗІЛЬБЕРБЕРГ), мали місце наступні факти:

1. Поширення польської газети зустрічає спротив в окремих районах з боку РПК.

2. У одній із Сільрад було вивішене гасло польською мовою (вирізане з [московської] "Трибуни Радецкой"), а потім було зняте за розпорядженням Парткомітету.

3. Уже після перегляду мережі польських шкіл, нещодавно закрили [польську] школу у Казатині. У Вінниці зайняли приміщення польської школи» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 431, арк. 56-57..

Підсумовуючи меморандум «Щодо стану окремих ділянок польської роботи», його автор висував тезу щодо вірогідної «доцільності й потрібності» вищезгаданих заходів компартійної номенклатури республіки різного рівня у царині згортання «політики коренізації» стосовно польського населення УСРР. Одначе особиста думка Валентина Петровича лунала виразною антитезою вищезгаданій «доцільності й потрібності» перерахованих «ліквідаційних заходів»:

«Можливо, це небажання мати установи, що вимагають ретельної уваги й турбот, або пряме викривлення нашої національної політики.

Ворог використовує й помилки наші, до них додає свої вигадки й усе це широко розносить.

Ці розмови й серед наших студентів, й серед колишніх працівників і студентів Польського інституту.

Вважаю за необхідне Ваше втручання й вказівки щодо організації цієї роботи.

Я стикаюся з цими питаннями, інформую завідувачів] від[ділами] ЦК, але не бачу руху» Там само, арк. 57..

На це звернення В. П. Радіна керівництво ЦК КП(б)У, принаймні спершу, відреагувало доволі мляво. Так, 15 березня 1936 р. Оргбюро ЦК КП(б)У «взяло до відома» повідомлення третього секретаря ЦК М. М. Попова, який інформував присутніх щодо «записки т. Радіна від 9.Ш.1936 р.», «що з цих питань, які порушені в листі т. Радіна, вжито відповідних заходів» Там само, спр. 422, арк. 42..

До цього питання Оргбюро ЦК КП(б)У змушене було повернутися влітку 1936 р. Так, 25 липня 1936 р. було ухвалено постанову ЦК КП(б)У «Про стан партійної роботи й культурне обслуговування у районах і селах з німецьким та польським населенням». Тоді, заслухавши інформацію з місць компактного проживання німецького й польського населення республіки, Оргбюро ЦК визнало «цю роботу Одеського, Дніпропетровського, Київського й Вінницького обкомів незадовільною й роботу обкомів комсомолу цих областей недостатньою».

Одночасно констатувалося, що й «відділи ЦК КП(б)У цілком недостатньо займаються цією роботою, не надають практичної допомоги місцевим парторганізаціям у справі постановки роботи серед німецького й польського населення» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 443, арк. 62..

Відтак ЦК КП(б)У зобов'язував міськкоми і райкоми партії, «не послаблюючи пильності й рішучої боротьби щодо викриття та ліквідації решток польсько-німецької фашистської агентури, зосередити увагу на проведенні повсякденної масово-політичної роботи й культурному обслуговуванні основної маси національних меншин польської й німецької національностей», а також запропонував здійснити низку «практичних заходів» Там само, арк. 62-66..

Вірогідно, Валентину Петровичу вже не було відомо про вищезгадану ухвалу Оргбюро ЦК КП(б)У від 25 липня, оскільки 11 червня 1936 р. він виїхав на кількамісячну перепідготовку до Медичної академії у Ленінграді, маючи, вочевидь, намір повернутися до свого фаху хірурга. Вже під час арешту колишній директор Польського педінституту у Києві свідчив, що упродовж 1934-1935 рр. у розмовах з завідувачем культпропу ЦК КП(б)У М. М. Кіллерогом Докладніше про нього див., напр.: Наберухін А. Один з псевдотроцькістів: [М. М. Кіллерог] / Аркадій Наберухін // З архівів ВУЧКГПУ-НКВД-КГБ. 1995. № і/2 (2/3). С. 341-355. неодноразово порушував питання про своє повернення на роботу за спеціальністю, висловлюючи обґрунтоване невдоволення ставленням до себе керівних партійних органів як до фахівця й старого члена партії ГДА СБ України, ф. 6, спр. 36980-ФП, арк. 12.. Після повернення з Ленінграда Валентин Петрович мав розмову з третім секретарем ЦК КП(б)У М. М. Поповим, якому також висловив своє наполегливе бажання повернутися до системи охорони здоров'я й працювати за фахом. Одначе Микола Миколайович з'ясував співбесіднику, що той має лише дві альтернативи або залишатися працювати керівником Польського відділення Київського педінституту або ж перейти до республіканського Радіокомітету. Валентин Петрович віддав перевагу останній пропозиції⁴⁶.

2 листопада 1936 р. ухвалою Політбюро ЦК КП(б)У В. П. Радін-Уцехівський був призначений начальником сектору мовлення мовами національних меншин (нацменмовлення) Українського комітету радіомовлення із одночасним звільненням його «від інших робіт»⁴⁷.

Українські сторінки біографії В. П. Радіна-Уцехівського давали можливість репресивним органам інкримінувати йому декілька «серйозних» обвинувачень. Найвірогіднішою, здавалось би, виглядала «польська лінія» тобто віртуальна приналежність до «Польської військової організації» («ПОВ») або ж потурання «контрреволюційним елементам» у керованому Валентином Петровичем Польському педінституті у Києві (тобто торований шлях його попередника Ю. Бодняка-Грабського). Одначе не менш «перспективною» виглядала й «троцькістська лінія», під прикриттям якої у республіці 1935-1936 рр. відбувся ряд гучних арештів представників партійної й наукової номенклатури.

16 липня 1937 р. Валентин Петрович був виключений з партії «за зв'язок з контрреволюційним троцькізмом». Лише через місяць 11 серпня 1937 р. був підписаний «польський наказ» НКВД СРСР № 00485.

Антитроцькістську кампанію у республіканському Радіокомітеті ініціювала Москва. Упродовж 9-28 липня 1937 р. у центральному партійному органі «Правдє» з'явилося вісім замовних публікацій, які закликали навести «більшовицький лад» у республіканському радіомовленні⁴⁸. У першовитоків кампанії стояв якийсь позапартійний «громадянин Шухман» співробітник київської «Пролетарської правди», настійливі «сигнали» якого, приглушені, на його думку, у Києві, нарешті були сприйняті у Москві⁴⁹.

Публікація спеціального кореспондента «Правды» Григорія Певзнера дала старт цій кампанії. «Обвинувальний висновок» правдиста на адресу республіканських радіомовників формулювався таким чином:

«Деятельность Всеукраинского радиокомитета должна привлечь к себе самое пристальное внимание. Вот уже год как не прекращаются сигналы о вражеской работе в радиовещании. Странно только, что из этих сигналов не делают большевистских выводов.

Обратимся к фактам.

24 августа прошлого года в Киеве транслировался из Москвы приговор Военной коллегии Верховного суда СССР над троцкистско-зиновьевской бандой. Вслед за передачей приговора № 187. С. 6; Собрание киевского партийного актива // Правда. 1937. 13 июля. № 191. С. 4; Фоменко Е. Ещё раз об украинском радиовещании: От киевского корреспондента «Правды» // Правда. 1937. 15 июля. № 193. С. 6; Странное бездействие: [Дважды уже в последнее время «Правда» писала о вражеской работе в радиокомитетах на Украине] // Правда. 1937. 17 июля. № 195. С. 4; Глазов Л. Только ли беспечность?: [В радиовещании на Украине неблагополучно] // Правда. 1937. 20 июля. № 198. С. 4; Навести большевистский порядок в радиовещании: [Редакционная] // Правда. 1937. 22 июля. № 200. С. 1; Гикало, секретарь Харьковского обкома КП(б)У. О радиовещании в Харьковской области: По следам материалов «Правды» // Правда. 1937. 22 июля. № 200. С. 6; Крашаныця. Как поставлено радиовещание в Чернигове // Правда. 1937. 28 июля. № 206. С. 6.

Редакційна стаття «Правди» повчально стверджувала з цього приводу: «В радиовещании пора навести твердый большевистский порядок [...]. Большую помощь в этом деле оказывают [...] массы радиослушателей, партийных и непартийных большевиков, своими замечаниями, советами, сигналами. Добивался же упорно разоблачения вражеских элементов в радиовещании Украины беспартийный гражданин Шухман. Он не мог добиться этого в Киеве мешала глухота местных газет и организаций. Тогда он поехал в Москву, и здесь его сигналы были приняты [...]» (див.: Навести большевистский порядок в радиовещании: [Редакционная] // Правда. 1937. 22 июля. С. 1) (виділення у тексті статті).

студия Всеукраинского радиокомитета, под видом общеобразовательного концерта, стала передавать траурную музыку.

Какие выводы сделали украинские руководящие организации из этого факта? Никаких. Всё ограничилось приказом по радиокомитету. Виновные в этой преступной передаче [...] отделались кое-какими формальными взысканиями [...]. 31 января [1937 р.], после передачи приговора Военной коллегии Верховного суда СССР над троцкистской бандой Пятакова и других Йшлося про сфабриковане судилище у Москві у «справі» так званого «Паралельного антирадянського троцькістського центру» (23-30 січня 1937 р.)., Харьковская радиостанция РВ-4 передала траурный марш. Одновременно этот же марш передала студия Молдавского радиокомитета [...]. Совсем недавно, 12 июня текущего года, во время трансляции из Москвы "Последних известий", в которых сообщался текст приговора над шпионами Тухачевским, Якиром и другими, радиостанция имени Косиора в Киеве была неожиданно выключена на всё время передачи приговора, якобы по техническим причинам.

Этот перечень вражеских проделок далеко не полный. Можно ли после всего этого сомневаться, что в радиокомитетах Украины действует вражья организация?! [...] Нынешнее состояние радиовещания на Украине требует немедленного и серьёзного вмешательства ЦК КП(б)У» Певзнер Гр. Кто руководит радиовещанием на Украине: От специального корреспондента «Правды» / Гр. Певзнер // Правда. 1937. 9 июля. № 187. С. 6..

Змушені реагувати на цю критику з Центру, 19 липня 1937 р. члени Політбюро ЦК КП(б)У опитом ухвалили рішення «Про стан Радіокомітету УРСР». Постанова ЦК розпочиналася з грізної констатації:

«ЦК КП(б)У встановлює, що матеріали, вміщені в "Правде" 9-го, 15-го і 17-го липня 1937 р. про стан радіомовлення на Україні, цілком підтвердились.

Перевіркою встановлено, крім того, ряд нових фактів використання радіомовлення ворожими елементами як в Радіокомітеті УРСР, так і в ряді обласних радіокомітетів.

Радіокомітет УРСР і обласні радіокомітети засмічені ворожими елементами. В складі працівників цих апаратів є також чимало випадкових людей і осіб, що зовсім не відповідають своєму призначенню [...]. Колишній голова Радіокомітету Кулик І.Ю. Докладніше про нього див., напр.: Рубльов О. Іван Кулик (1897-1937): український поет, компартійний урядовець, «літературний генерал»: портрет особиу тоталітарному інтер'єрі/ О. Рубльов // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика / НАН України. Ін-т історії України; редкол.: В. М. Даниленко (відп. ред.) та ін. К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. Вип. 15. С. 45-62. не тільки не вжив заходів до очищення Радіокомітету від ворожих елементів, але припустив дальніше його засмічення. Нинішній голова Радіокомітету Грекун І.М. не вжив заходів по зміцненню роботи Радіокомітету й очищенню його апарату, не реагував на ворожі вихватки при пересиланні важливіших повідомлень. Колишній завідувач культурно-освітнього відділу ЦК КП(б)У Червоний [С.Л.], під головуванням якого працювала комісія по перевірці й зміцненню апарату Радіокомітету, нічого не зробив щодо викриття ворогів, які орудували в Радіокомітеті [,..]» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 440, арк. 20-21.

За преамбулою, у якій констатувався «розвал роботи» Радіокомітету УСРР й «засміченість» його апарату «ворожою агентурою», слідували оргвисновки:

«ЦК КП(б)У ухвалює:

Кулику І.Ю. колишньому] голові Радіокомітету УРСР за те, що він за час своєї роботи не тільки не вжив заходів до очищення Радіокомітету від ворожих елементів, але припустив поновлення на роботі людей, усунутих за ворожі вихватки (Сопелкін, Родкіна), і дальніше засмічення апарату Радіокомітету, оголосити сувору догану з попередженням.

Зняти Кулика І.Ю. з роботи директора Партвидаву ЦК КП(б)У.

Голову Радіокомітету Грекуна І.М. за те, що не вжив заходів по налагодженню роботи й очищенню апарату Радіокомітету, не реагував на контрреволюційні вихватки при пересиланні важливіших повідомлень та за приховання від партії своїх троцькістських виступів у 1923 р. з роботи зняти і з лав партії виключити» Там само, арк. 21..

Позбулися посад й керівники структурних підрозділів Радіокомітету УРСР:

«3. За припущення ворожих вихваток при пересиланні важливіших матеріалів зняти з роботи таких працівників Радіокомітету: Завідувача сектору радіомовлення для національних меншостей Радіна В.П.

Завідувача відділу музичних пересилань Губермана П.М. Завідувача відділу літературно-драматичних пересилань Спектора Б.М. [...]»⁵⁵ (виділення наше. К. Г).

Окремою постановою Політбюро ЦК КП(б)У «негайно усувалися» з роботи у Радіокомітеті «за протягування ворожої контрабанди, непридатність для виконання дорученої роботи» такі його співробітники: редактор «Останніх вістей» П. М. Фельдман; завідувач сектору випуску Б. Л. Бенін; завідувач відділу пропаганди й самоосвіти Б. М. Гріншпун; керівниця дитячого відділу П. Д. Загорська; завідувач бюро масової роботи А. М. Хмелевський; завідувач сектору кадрів М. В. Коваль; завідувач відділу радіофікації І. Г. Більдюков; завідувач сектору актуальних передач М. Є. Жерновський та завідувач бюро технічного обслуговування В. А. Грохольський⁵⁶.

Властиво, «провина» Валентина Петровича (якщо вона й була), одного з функціонерів середньої ланки Радіокомітету УРСР, принаймні виглядала мінімальною. У публікації у «Правде» його стосувалося хіба що єдине речення. У ширшому контексті обвинувачення на адресу завідувача сектору радіомовлення для національних меншостей формулювалося так:

«В Киеве в передаче на немецком языке обвинительной речи прокурора Вышинского по делу троцкистского центра были вычеркнуты места о связи троцкистов с Гестапо [,..]»⁵⁷ (виділення наше. К. Г).

Ймовірно, у даному випадку йшлося про елементарне перестрахування й небажання наражатися на дипломатичний скандал відверто згадувати про «німецький/фашистський слід» у «справі» «троцькістських змовників» могли собі дозволити у Москві (тим паче патронований радянським диктатором А. Вишинський), натомість на республіканській «периферії» були значно обережнішими (не маючи, вочевидь, виразних директив з Центру).

23 липня 1937 р. виключений з партії й вже безробітний В. Радін був заарештований у Києві у своєму помешканні по вул. Обсерваторній, 11 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 36980-ФП, арк. 6-6 зв..

Вже через тиждень енкаведисти звичними для себе методами подолали опір в'язня, який спершу заперечував інкриміновані йому «злочини» «активну участь у контрреволюційній троцькістській терористичній організації». 29 липня, очевидно, під диктовку слідчого Валентин Петрович написав покаянну заяву на ім'я наркома внутрішніх справ УСРР І. Леплевського:

«Заперечуючи свою участь у контрреволюційній троцькістській організації, я давав слідству брехливі покази Ці «брехливі покази», тобто правдиві свідчення В. П. Радіна за перший тиждень його ув'язнення, «слідством» звично не фіксувалися, а тому й не відклалися у його архівно-слідчій «справі»..

Я вирішив розповісти усю правду щодо своєї підлої контрреволюційної діяльності.

Дійсно я був до останнього часу учасником контрреволюційної троцькістської організації, до якої втягнув мене колишній завідувач культпропвідділом ЦК КП(б)У Кіллерог. Організація поклала собі за мету активну боротьбу з керівництвом партії та уряду й захоплення у країні командних висот у свої руки» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 36980-ФП, арк. 8-9..

Заявник стверджував, що з 1936 р. він, мовляв, «організаційно був зв'язаний з одним з керівників [контрреволюційної троцькістської] організації на Україні М. М. Поповим (колишнім секретарем ЦК КП(б)У)», який спрямував його на роботу до Українського радіокомітету з завданням провадити там «шкідницьку роботу» й вербувати нових спільників. Завершувалася заява традиційною обітницею:

«Докладні покази щодо усього відомого мені про діяльність й склад контрреволюційної троцькістської організації, а також щодо моєї практичної роботи у цій організації подам додатково» Там само, арк. 9-10..

31 серпня 1937 р. керівництвом НКВД УСРР та помічником Прокурора СРСР М. Рогінським було затверджено обвинувальний висновок у «справі» В. П. Радіна-Уцехівського, в якому стверджувалося, що Управлінням державної безпеки НКВД УСРР «виявлена й ліквідована контрреволюційна троцькістська терористична організація, що поклала собі за мету боротьбу з партією й радвладою та підготовку терористичних актів проти керівників партії й радянського уряду»⁶².

Валентин Петрович атестувався «активним учасником цієї організації» з 1935 р., до якої був завербований, мовляв, колишнім завідувачем відділу ЦК КП(б)У М. М. Кіллерогом й керувався у своїй «контрреволюційній шкідницькій роботі у галузі радіомовлення» також вказівками колишнього секретаря ЦК М. М. Попова:

«Виконуючи вказівки Попова, обвинувачений Радін-Уцехівський з шкідницькою метою припинив передачі по радіо на нацменмовах, а також скоротив передавання найбільш важливих заходів партії й уряду»⁶³.

1 вересня 1937 р. у Києві відбулося закрите судове засідання виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР, яке тривало п'ятнадцять хвилин (18-30-18-45). На пропозицію Головуючого диввоєнюриста А. М. Орлова секретар засідання воєнний юрист I рангу А. А. Батнер оголосив обвинувальний висновок. Головуючий запитав Валентина Петровича, чи розуміє він, що йому інкримінується, й чи визнає себе винним. Підсудний відповів ствердно й підтвердив свої «покази» на попередньому «слідстві», а в останному слові висловив щире каяття у (не)скоєних «злочинах»⁶⁴.

У вироку стверджувалося, що «попереднім й судовим слідством встановлено, що підсудний Радін-Уцехівський був активним учасником контрреволюційної троцькістської терористичної організації, до якої був втягнутий 1935 р. активним троцькістом-терористом Кіллерогом».

Крім того, мовляв, В. Радін-Уцехівський «був організаційно пов'язаний з одним з керівників контрреволюційної троцькістської терористичної організації на Україні Поповим, за завданнями якого залучав до контрреволюційної троцькістської терористичної організації нових осіб й провадив шкідницьку діяльність у галузі радіомовлення».

Вирок був не лише заздалегідь передбачуваним вища міра покарання, а й остаточним, оскарженню не підлягав й на підставі постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. мав бути виконаним негайно. У ніч на 2 вересня 1937 р. В. П. Радіна-Уцехівського стратили ГДА СБ України, ф. 6, спр. 36980-ФП, арк. 43-44..

Посмертну реабілітацію Валентина Петровича ініціювала його дружина Клавдія Іванівна Радіна, заарештована невдовзі після ув'язнення чоловіка й засуджена Особливою нарадою при НКВД СРСР до восьми років позбавлення волі як «член родини зрадника Батьківщини» (так звані «ЧСИР» /рос./ «члены семей изменников Родины») Докладніше див.: Вронська Т. Упокорення страхом: сімейнезаручництво у каральній практиці радянської влади (1917-1953 рр.) / Тамара Вронська. К.: Темпора, 2013. С. 142-245 (розділ 2. Каральна політика стосовно жінок та дітей у добу Великого терору /1937-1938 рр./).. У листопаді 1952 р. розпочалося оформлення матеріалів на зняття судимості щодо неї відповідно до директиви МГБ СРСР № 27 від 29 лютого 1952 р. Відтак виявилося необхідним з'ясувати долю й справедливість вироку щодо самого «зрадника Батьківщини» й «ворога народу» Валентина Радіна-Уцехівського ГДА СБ України, ф. 6, спр. 36980-ФП, арк. 157..

3 листопада 1955 р. свідок Вікентій Адамович Грохольський, колишній завідувач бюро технічного обслуговування Радіокомітету УРСР, звільнений з посади вищезгаданим рішенням Политбюро ЦК КП(б)У від 19 липня 1937 р. В. А. Грохольський був заарештований УГБ НКВД УРСР 23 жовтня 1937 р., на запитання слідчого, чи спостерігалися будь-які «шкідницькі дії» у республіканському радіомовленні 1936-1937 рр., відповідав:

«У період 1936-37 рр., як мені відомо, у Радіокомітеті жодних шкідницьких дій не було. Втім, повинен зазначити, що улітку 1936 чи 1937 р., точно не пам'ятаю [12 червня 1937 р.], після передачі вироку Верховного Суду про розстріл Тухачевського,

Якіра та інших, Радіокомітетом була передана траурна музика.

Я вважаю, що тут ніякого заміру чи шкідництва не було. Це було так: у неділю влітку 1936 або 1937 р. Радіокомітет передавав загальноосвітній концерт "Що таке сюїта?" Було передано дві частини концерту. У цей час зателефонували з Москви, щоби Радіокомітет терміново передавав вирок Верхсуду над Тухачевським, Якіром та ін. Передача концерту "Що таке сюїта?" була припинена, й був переданий вирок.

Після закінчення передачі вироку черговий [...] зателефонував начальнику Республіканського радіомовлення Долгіну27 жовтня йому було висунуто обвинувачення у приналежності до «агентури іноземної розвідки» й проведенні «шпигунської та контрреволюційної роботи проти СРСР». Під час попереднього слідства ув'язнений не визнав себе винним. Рішенням Особливої наради при НКВД й запитав, що далі передавати після вироку. На це Долгін запитав чергового, що передавали до вироку, й отримав відповідь, що передавали концерт "Що таке сюїта?" дві частини передали, а третьої не встигли. Тоді Долгін наказав продовжувати передачу третьої частини концерту [...]. У цій частині концерту смерть Ази й траурна музика.