Педагогічна діяльність Степана Томашівського в Ягеллонському університеті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна діяльність Степана Томашівського в Ягеллонському універистеті

Одним із найбільш актуальних завдань сучасної української археографії є пошук матеріалів, котрі стосуються життя та діяльності представників вітчизняної культурної еліти, в архівних та бібліотечних колекціях інших країн світу Як свідчить наявна література, надзвичайно багато у цій сфері дослідниками вже зроблено. Зокрема на сьогодні опубліковані численні розвідки з україніки в архівних зібраннях Польщі [1 - 4]. Втім, як свідчить зміст цих публікацій, вони практично не враховують матеріалів, котрі відклалися в архівних фондах навчальних закладів, з якими співпрацювали українські інтелектуали. Проте, внаслідок тривалого перебування українських земель у складі польських держав, саме з навчальними закладами цієї країни найбільш щільно пов'язана творча доля вітчизняних учених. У статті ми спробуємо показати важливість звернення дослідницької уваги на документальні колекції польських університетів, на прикладі аналізу вибраної україніки в Архіві Яґеллонського університету.

Серед польських університетів Ягеллонський посідає особливе місце як один із найстарших і найбільш реномованих у Центрально-Східній Європі [5]. Практично від часу заснування, цей навчальний заклад своїми високими освітніми стандартами приваблював українців - головним чином вихідців із Г аличини та Волині. Найчастіше українські прізвища трапляються у списках студентів Ягеллонського університету. Проте, і серед членів професорської корпорації зустрічаємо імена знаних українських науковців. Найбільш активною співпраця українських учених з Ягеллонським університетом була у міжвоєнний період, коли в різні роки у ньому працювали філолог І. Зелінський, географ В. Кубійович, дослідник української мови та літератури Б. Лепкий та історик С. Томашівський [6; 7].

У творчій біографії останнього роки життя у Кракові та праці у Ягеллонському університеті є особливими, оскільки позначені останнім спалахом творчого таланту цього видатного українського історика, публіциста, громадського та політичного діяча. Дещо більше трьох років судилося вченому прожити у Кракові, що став останнім місцем його спочинку. Про ці роки сучасним дослідникам практично нічого не відомо, свідченням чого є лаконічність і фактична помилковість інформації про них, наведеної у нечисленних біографіях С. Томашівського [8 - 10]. Сподіваємося, віднайдені нами джерельні свідчення в Архіві Ягеллонського університету, дозволять значно більше дізнатися про останні роки життя та творчості видатного вченого.

Матеріали, котрі стосуються С. Томашівського, в архіві Ягеллонського університету знаходяться серед документів двох фондів - Сенату університету та Філософського факультету, оскільки окремих особових справ працівники цього навчального закладу до середини ХХ ст. не мали [11, 240]. При цьому, у фонді Сенату університету відклалися матеріали, котрі ілюструють процес призначення С. Томашівського на посаду професора, а документи Філософського факультету відображають перебіг здобуття габілітації українським ученим у Яґеллонському університеті. Вказані документи на сьогодні зберігаються у двох окремих папках, що містять ненумеровані аркуші паперу різного формату.

Хронологічно найбільш ранніми є документи, пов'язані зі справою переїзду С. Томашівського до Кракова та його габілітації в Ягеллонському університеті. Щодо причин, котрі спонукали вченого залишити Львів, ми дізнаємося лише в загальних рисах з його листа до представників професорської корпорації Філософського факультету Краківського університету від 24 травня 1926 р. Висловлюючи прохання допустити його до викладацької роботи в університеті на посаді приват-доцента, С. Томашівський вказує на «неможливість в існуючих обставинах… підняти наново (підкреслення С. Томашівського. - В.Т.) академічну працю у Львові». Учений стверджує, що має для роботи в Ягеллонському університеті і необхідний педагогічний досвід («як габілітований доцент львівського університету, мав у 1911-1914 рр. низку викладів з австрійської та руської історії, про що свідчать тогочасні програми того університету»), і достатню наукову кваліфікацію (про що мали свідчити, надіслані разом із листом, автобіографія, список публікацій з відбитками найважливіших з них, копія докторського диплому, лист декана філософського факультету Львівського університету про затвердження габілітації). У разі позитивного рішення, С. Томашівський висловив намір читати лекції та проводити практичні заняття з історії Галицько-Волинської Русі, над проблемами якої, як вказував, «головно працюю останніми роками» [12].

У відповідь на цю заяву С. Томашівського досить швидко відгукнувся декан факультету, знаний польський історик В. Собєський [13]. У своєму листі до українського вченого він висловив готовність донести до колег його звернення на найближчому засіданні Ради Філософського факультету. Разом із тим, апелюючи до вимог університетського уставу, декан попросив свого кореспондента про докладнішу інформацію стосовно кількох пунктів: вказати власну національність, назвати найважливіші з надісланих праць, окреслити галузь науки, до якої відноситься габілітація. Втім, найбільше запитань викликав намір С. Томашівського перенести львівську габілітацію та, здобуте перед війною, veniam legendi (право на викладання в університеті) до Кракова. В. Собєський вказував, що, згідно польського законодавства, габілітаційна праця має бути написана винятково польською мовою. Також під сумнів було поставлено легітимність наукової галузі, з якої була зроблена львівська габілітація - австрійська історія. Все це, - підсумував адресат, - актуалізує проблему нової габілітації.

Відповідь С. Томашівського не забарилася [14]. Підкреслюючи, що вважає себе українцем, історик також додав, що є «польським громадянином та державним службовцем». Найбільше місця у листі відведено справі перенесення львівської габілітації до Кракова. Вчений висловив переконання, що, надане у Львівському університеті veniam legendi, цілком можна перенести до Кракова, оскільки перерва у викладацькій роботі була викликана політичними подіями 1918-1919 рр., отже, виявилася лише «призупиненою» (формулювання С. Томашівського), з незалежних від нього обставин. Наполягаючи на слушності наведеного формулювання, С. Томашівський вказує, що польські викладачі, котрі, після здобуття Польщею незалежності, з різних причин опинилися без роботи, отримують фінансову допомогу саме як доценти та професори, котрих службові обов'язки виявилися призупинені з об'єктивних причин. Втім, зауважив учений, суттєвою проблемою в цьому випадку постає наукова спеціальність, з котрої було зроблено львівську габілітацію, що, на його думку, «давно вже стала анахронізмом». Окреслюючи актуальне коло своїх наукових зацікавлень, С. Томашівський називає історію України княжої доби. Торкаючись, піднятої у листі

В. Собєського, теми нової габілітації, українець вказує на відсутність у нього відповідної за обсягом праці польською мовою. Приготування ж нової, слушно зауважив він, вимагатиме значного часу та коштів. Вирішення цих складних питань, підсумовував С. Томашівський, вимагає всебічного обговорення за його особистої присутності. Тому наприкінці листа попросив польського колегу призупинити формальне провадження своєї справи, вказуючи, що 1 липня 1926 р. матиме можливість особисто завітати до Кракова.

Спілкування з деканом та професорами Філософського факультету переконали С. Томашівського у необхідності підготовки нової габілітації. У листі з Берліну до В. Собєського, написаному через кілька днів після відвідин Кракова, український учений визнав рацію своїх співбесідників, що формальні труднощі з перенесенням старої габілітації до Кракова ніколи не вдасться владнати цілком [15]. Тому єдиним виходом він бачить пристати на пропозицію краківських колег і «приготувати невелику розправу польською мовою як підставу для нової габілітації».

Більше півроку пішло у С. Томашівського на опрацювання нової теми для габілітації. В лютому 1927 р. він звернувся до декана Філософського факультету з листом, яким запропонував на вибір Ради факультету дві, пов'язані між собою, праці - українською «Предтеча

Ісидора» та польською «Руський епізод Ліонського собору 1245 р.» [16]. У кінці листа С. Томашівський просив краківських колег про якомога швидший розгляд його пропозицій. Це прохання знайшло підтримку і вже за кілька днів, 18 лютого 1927 р. на Раді факультету вперше формально було поставлено справу габілітації українського вченого. Члени Ради одноголосно проголосували за допущення С. Томашівського до габілітації. Доповідачами у справі габілітації українського історика - фактично опонентами - було обрано знаних польських істориків В. Конопчинського та В. Семковіча [17]. У справі габілітації львівського дослідника була скликана спеціальна Комісія, до складу якої, крім декана, увійшли професори факультету І. Хшановський, В. Семковіч, Я. Домбровський, Я. Бистронь, К. Нітсх. Своє перше засідання Комісія відбула 9 березня 1927 р. [18]. На ньому темою габілітації С. Томашівському було визначено «Руський епізод Ліонського собору 1245 р.». [19].

Зауважимо, що, розглядаючи кандидатуру С. Тома - шівського як майбутнього працівника факультету, його керівництво звернулося за характеристиками до львівських колег - декана гуманістичного факультету Львівського університету та членів редакційного комітету знаного журналу «KwartaШk Historyczny», з яким українського історика пов'язували довгі роки співпраці. Отримані рекомендації були надзвичайно прихильними. Наприклад, львівський декан інформував, що, звернувшись до грона професорів гуманітарного факультету, отримав від них схвальні відзиви про українського історика. Узагальнивши отримані рекомендації, він зазначив: «В часі війни та після неї др. Томашівський перебував у Берліні, зараз живе у Львові та працює в одній із місцевих гімназій, належить до полонофільського грона, в будь-якому випадку - залишається в опозиції до знаних місцевих шовіністів» [20].

Ознайомлення рецензентів з науковим доробком та габілітаційною працею українського вченого зайняло декілька місяців. У своїх відгуках вони високо оцінили науковий доробок українського колеги. В. Конопчинський, проаналізувавши головні віхи творчого шляху претендента від першої наукової розвідки - до зрілих повоєнних студій, вказав на різнобічність його дослідницької лабораторії, оскільки вона обіймала і ґрунтовні синтетичні праці з багатьох галузей гуманітарного знання (історіографії, статистики, історичної демографії тощо), і розлогі джерельні публікації. З огляду на це, рецензент запропонував «допустити кандидата до подальших стадій габілітації» [21].

Інший рецензент - В. Семковіч зосередився на оцінці габілітаційної праці С. Томашівського «Руський епізод Ліонського собору 1245 р.». Вказавши, що рецензований текст є лише частиною більшої україномовної студії львівського історика, присвяченої митрополиту Петру Акеровичу, він наголошує на значній науковій вартості, піднятої вченим проблеми. Адже ані польським, ані українським попередникам С. Томашівського не вдалося створити скільки-небудь цілісної картини взаємин Русі та Заходу в княжу добу. Своєю розвідкою, - наголошував В. Семковіч, - український учений «продемонстрував повне знання історичних джерел - західних та руських., вміння їх використовувати, застосовуючи необхідні засади історичної критики, що дало в результаті сумлінну та цікаву працю, котра є цінним причинком до історії унії грецької церкви на Русі з Римом» [22]. З огляду на це, твердив рецензент, студія С. Томашівського «відповідає всім вимогам до габілітаційних праць».

Декан факультету досить оперативно та докладно інформував львівського історика про просування його габілітаційної справи [23]. Оскільки рецензії надійшли до габілітаційної комісії наприкінці навчального року, справу габілітації довелося відкласти на осінь 1927 р. На прохання самого С. Томашівського, з огляду на його зайнятість вчительськими обов'язками у Львові, датою габілітаційного колоквіуму було призначено 7 листопада 1927 р. [24]. На колоквіумі, що відбувся того дня після обіду були присутні вісім професорів Філософського факультету, включаючи рецензентів В. Семковіча та В. Конопчинського, а також нового декана С. Закшевського [25]. Як свідчить протокол засідання габілітаційного колоквіуму, претендентові було задано чотири запитання: постать руського митрополита Петра в 1244-1245 рр. на підставі габілітаційної праці; місце польської церкви на Русі; П. Орлик - останній представник польської орієнтації в українській політиці; мотиви молдавської кампанії Б. Хмельницького [26]. Широка ерудиція та високий фаховий рівень, продемонстровані С. Томашівським під час проведення габілітаційного колоквіуму, дали підстави членам комісії затвердити габілітацію українського претендента без необхідного в таких випадках габілітаційного викладу.

Рішення габілітаційної комісії було затверджене на засіданні Ради Філософського факультету 25 листопада 1927 р. Як говорить мова документу: «Рада Факультету… ухвалила одноголосно надати Йому [С. Томашівському] veniam legendi, з окресу «Історії Руси» [27]. Вже 29 листопада необхідний комплект документів, супроводжуваний клопотанням декана Філософського факультету, був надісланий у Варшаву до Міністерства віровизнань та громадської освіти. 13 лютого 1928 р. міністр затвердив рішення Ради факультету, котрим С. Томашівський був габілітований як доцент історії України на Філософському факультеті Яґеллонського університету [28]. Про це рішення міністра львівського історика повідомив декан В. Закшевський через десять днів [29].

Захист габілітаційної праці відкрив С. Томашівському можливість викладати українську історію в Яґеллонському університеті на посаді приват-доцента. Історик, як свідчить його власноручний план занять, у перший рік своєї праці читав лекційні курси та проводив семінарські заняття з історії Київської, Галицько-Волинської та Литовсько-Польської доби українського минулого [30]. Тижневе викладацьке навантаження вченого складало три лекційні й дві семінарські години. Перебіг викладацької діяльності С. Томашівського в Яґеллонському університеті висвітлюють документи, що відклалися серед актів Сенату. На посаді приват-доцента український учений пропрацював один рік, суміщаючи її з подальшим вчителюванням у VI Краківській гімназії. Останнє вочевидь відволікало його від наукової та педагогічної праці в університеті. Цінуючи свого працівника, адміністрація факультету, на засіданні спеціально скликаної комісії, підняла перед міністерством питання щодо призначення С. Томашівського на посаду професора, з відповідною оплатою праці, що дозволило б йому зосередитися виключно на роботі в університеті [31].

У клопотанні до Міністерства віровизнань та громадської освіти декан Філософського факультету підкреслював, що український учений «працює як сила педагогічна на університеті з надзвичайно добрими результатами, не занедбуючи при цьому праці наукової, котрої результати представляв на засіданнях Краківського Кола Польського Історичного Товариства» [32]. Це клопотання знайшло прихильний відгук у міністра. В його постанові вказувалося, що міністерство готове за - ключити контракт із С. Томашівським щодо покладання на нього повних обов'язків професора історії України в Яґеллонському університеті терміном на один рік - з 1 жовтня 1929 до 30 вересня 1930 рр., з можливістю подальшої пролонгації. При цьому, український учений не звільнявся з посади гімназійного вчителя, формально перебуваючи у безкоштовній відпустці. Цікаво, що посада С. Томашівського мала оплачуватися з фондів, котрі міністерство планувало використати на організацію Руського Інституту [33].

Після року перебування на посаді професора, С. То - машівський у травні 1930 р. звернувся з проханням до керівництва факультету відносно продовження з ним контракту на наступний навчальний рік. У цій справі декан письмово звернувся до членів Ради факультету з запитом, чи варто у справі продовження контракту з С. Томашівським скликати спеціальну комісію? Всі члени Ради одноголосно висловилися за продовження контракту на наступний навчальний рік без окремого обговорення цієї справи [34]. Невдовзі відповідне клопотання, підписане деканом, було надіслане до Варшави. У ньому зокрема зазначалося: «Оскільки нам залежить на тому, щоби проф. Томашівський міг цілковито віддатися праці на Університеті в галузі своєї спеціальності та не відволікався від своїх наукових і університетських занять працею в середній школі, Рада Філософського факультету прийняла згадану ухвалу (продовжити контракт із С. Томашівським - В.Т.), котру деканат представляє до затвердження» [35]. Міністерство затвердило клопотання Ради факультету і контракт було підписано терміном на рік - до 30 вересня 1931 р. [36].

Останніми, за хронологією, документами, що відклалися у фондах Архіву Яґеллонського університету та стосуються С. Томашівського, є листи вдови видатного історика до ректорату Філософського факультету. Після передчасної смерті чоловіка 21 грудня 1930 р., М. Томашівська у своїх зверненнях просила керівництво університету порушити клопотання перед Міністерством віровизнань та громадської освіти щодо виплати їй одноразової грошової допомоги та призначення удовиної пенсії [37].

Найцннішим, серед віднайдених нами, документів є остання (з відомих на сьогодні) автобіографія С. Томашівського, написана за декілька місяців до смерті. Найвірогідніше, мотивом для її написання послужило чергове продовження контракту з ученим, що вимагало подання до міністерства усталеного комплекту документів, включно з автобіографією претендента [38].

Такими у світлі документальних матеріалів, котрі зберігаються в архіві Яґеллонського університету, постають останні роки життя та діяльності С. Томашівсь - кого. Їх вивчення наштовхує нас на подальші пошуки документів, що висвітлюють життя та діяльність видатного історика-державника, в інших архівосховищах Польщі. Так, як свідчить листування керівництва університету та Філософського факультету, матеріали, котрі стосуються працевлаштування С. Томашівського та захисту ним габілітаційної дисертації, відклалися також серед документів Міністерства віровизнань та громадської освіти (IV Департамент), що зберігаються в Архіві Нових актів у Варшаві. Також, віднайдені документи стимулюють подальші архівні пошуки у сховищах багатьох навчальних закладів не тільки Польщі, але й інших країн Центрально-Східної та Західної Європи, з якими була пов'язана доля українських науковців у міжвоєнне двадцятиліття.

Загалом же, дослідження архівних матеріалів, що проливають світло на співпрацю українців з Яґеллонським університетом, значно розширюють наші знання про особливості міжнаціональної комунікації в ньому та дозволяють реконструювати малознані сторінки життя та діяльності, пов'язаних з ним, українських інтелектуалів. Проте, найважливіше, що вони дають можливість суттєво розширити наші уявлення про польсько-українські культурні взаємини у міжвоєнний час, а це дозволить переосмислити та скоригувати, поширені дотепер, численні негативні стереотипи як у колі дослідників, так і в масовій свідомості.

Література

томашівський яґеллонський університет педагогічний

1. Філяр Т. Україніка у Кракові // Між сусідами. - Краків, 1993. - Вип. 3.

2. Місило Є. Українські цінності у варшавському сховищі // Слідами пам «яті. Літописний календар. - Варшава, 1996.

3. Тельвак В. Листи Михайла Грушевського у краківських архівах // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. VIII. - Дрогобич, 2004.

4. Сварник Г. Архівні та рукописні збірки Наукового Товариства ім. Шевченка в Національній бібліотеці у Варшаві. Каталог-інформатор. - Варшава; Львів; Нью - Йорк, 2005.

5. Stopka K., Banach A., Dybiec J. Dzieje Uniwersytetu Jagiel - lonskiego. - Krakow, 2000.

6. Саган Г.В. Наукові зв «язки українських та іноземних вчениху міжвоєнний період (1918-1939 рр.): Автореф. дис…. канд. іст. наук. - К., 1999.

7. Литвин М. Українське культурно-освітнє життя в Кракові (кінець ХІХ - перша третина ХХст.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 16. - Львів, 2008.

8. Бортняк Н., Швагуляк М. Томашівський Степан // Довідник з історії України. - Т. 3. - К., 1999.

9. Халак Н.В. Наукова спадщина і громадсько-політична діяльність Степана Томашівського: Автореф. дис…. канд. іст. наук. - К., 1999.

10. Suchyj O. Stepan Tomaszewski (1875-1930) //Zlota ksiзga historiografii lwowskiejXIX iXX w. /Pod red. J. Maternickiego, L. Zaszkilniaka. - Rzeszow, 2007.

11. Michalewska K. Wydzial Filozoficzny Uniwersytetu Jagiel - lonskiego (1849-1945 //Inwentarz akt wydzialow i studiow Uniwersytetu Jagiellonskiego 1850-1939 (1954) / Pod red. J. Michalewicza. - Krakow, 1997.

12. Archiwum Uniwersytetu Jagiellonskiego. - Syg. WFII121: List S. Tomaszewskiego do Grona profesorow Wydzialu filozoficznego Wszechnicy Jagiellonskiej w Krakowie, Lwow, dnia 24 maja 1926.

13. Ibid.: List W. Sobieskiego do S. Tomaszewskiego, Krakow,

14. Ibid.: List S. Tomaszewskiego do W. Sobieskiego, Lwow,

15. Ibid.: List S. Tomaszewskiego do W. Sobieskiego, Berlin,

16. Ibid.: List S. Tomaszewskiego do W. Sobieskiego, Lwow,

17. Ibid.: Sprawozdanie w sprawieprzebiegu habilitacjip. dra Stefana Tomaszewskiego z zakresu historii Rusi.

18. Ibid.: Zaproszenie Dziekana Wydzialu filozoficznego, Krakow, 5.03.1927.

19. Ibid.: Protokol spisany na posiedzeniu Komisji dnia 9 marca 1927 r

20. Ibid.: List do JWielmoznego Pana Dziekana Wydzialu filozoficznego Uniwersytetu Jagiellonskiego w Krakowie, Lwow, 6.05.1927.

21. Ibid.: Wl. Konopczynski. Ocena prac dra Stef. Tomaszews - kiego z zakresu historii nowozytnej.

22. Ibid.: Wl. Semkowicz. Ocenapracy dra Stefana Tomaszewskiego p.t. «Ruski epizod soboru lugdunskiego 1245».

23. Ibid.: List S. Tomaszewskiego do W. Sobieskiego, Lwow,

24. Ibid.: List S. Tomaszewskiego do S. Zakszewskiego, Lwow,

25. Ibid.: Protokol spisany na posiedzeniu Rady Wydzialu w dniu 7 listopada 1927 r

26. Ibid.: Protokol dyskusji habilitacyjnej (kollokwjum).

27. Ibid.: Do Ministerstwa wyznan religijnych i oswiecenia publicznego w Warszawie, Krakow, dnia 29 listopada 1927 r

28. Ibid.: Do Dziekanatu Wydzialu filozoficznego Uniwersytetu Jagiellonskiego w Krakowie na rзce Rektoratu, Warszawa, 13 lutego 1928 r

29. Ibid.: ListS. Zakszewskiego do S. Tomaszewskiego, Krakow,

23.02.1928.

30. Ibid.: Program wykladow, ktore zamierzam miec w roku akademickim 1928/9.

31. Ibid. - Syg. SII619: Protokol spisany na posiedzeniu Komisji odbytej w dniu 22 kwietnia 1929 r

32. Ibid.: Do Ministerstwa wyznan religijnych i oswiecenia publicznego w Warszawie, b. d.

33. Ibid.: Odpis. Ministerstwo Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego. Warszawa. Dn. 17 czerwca 1929 r

34. Ibid.: Do JWPanow Czlonkow Komisji Historycznej, Krakow, dnia 20 maja 1930 r

35. Ibid.: Do Ministerstwa wyznan religijnych i oswiecenia publicznego w Warszawie, Krakow, dnia 26 maja 1930 r

36. Ibid.: Dziekanatowi Wydzialu filozoficznego U.J. w Krakowie, Krakow, dnia 18 czerwca 1930 r.

37. Ibid.: ListMarii Tomaszewskej do Rektoratu Uniwersytetu Jagiellonskiego w Krakowie, Lwow, dnia 2 stycznia 1931 r.

38. Ibid.: Curriculum vitae Stefana Tomaszewskiego.

Размещено на Allbest.ru