Життя та педагогічна діяльність М. Монтессорі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Життя та педагогічна діяльність М. Монтессорі

1.1 Коротка біографічна довідка про М. Монтессорі

1.2 Педагогічна діяльність і теорія дошкільного виховання М. Монтессорі

Розділ II. Теоретичні основи педагогіки М. Монтессорі

2.1 Концептуальні положення

2.2 Сутність, цілі та завдання системи М. Монтессорі

2.3 Педагогічні принципи М. Монтессорі

2.4Загальна характеристика змісту та засобів навчання в системі М. Монтессорі

Розділ III. Вплив системи М. Монтессорі на розвиток освіти в світі

3.1 Оцінка педагогічних ідей М. Монтессорі її сучасниками

3.2 Сучасна практика шкіл М. Монтессорі

Висновок

Список використаних джерел

освіта монтессорі педагогічний



Вступ

Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі (1870-1952), як справедливо стверджують, « завоювала весь світ » у світовому педагогічному досвіді не було і не має такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею технології. Загалом педагогічна система М. Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати їх у різних педагогічних умовах.

Не багатьом ученим і педагогам пощастило за життя здобути світове визнання і повагу, побачити, як поширюються та реалізуються їхні ідеї. М. Монтессорі належить до таких постатей у світовій педагогіці. Засади Монтессорі - педагогіки реалізують Монтессорі - дитячі садки, Монтессорі - школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку ХХ сторіччя такі навчально-виховні заклади діяли в нашій країні, однак згодом у зв'язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90 - х років ХХ ст.. вітчизняну Монтессорі - педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусії, принципи Монтессорі - педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.

Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу для виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».

Що користується світовим визнанням і набула широкого поширення система М. Монтессорі - чудовий приклад ефективної практичної реалізації ідей вільного виховання, потужного гуманістично орієнтованого педагогічного руху, який виник в Європі та Америці на рубежі XIX-XX ст.

Ось уже майже століття ім'я М. Монтессорі (1870-1952) - психіатра і психолога, досвідченого дитячого лікаря і філософа, невтомного вченого-дослідника і палкого подвижника нових гуманістичних ідей приковує до себе неослабну увагу громадськості, причому не тільки педагогічної. Їй присвячені десятки книг і сотні статей на більшості мов світу. Педагогікою Монтессорі захоплюються, в ній розчаровуються, її застосовують і відкидають, розбирають на дрібні складові і намагаються охопити її структуру в цілому. Але головне - це відсутність байдужості, вона не покривається архівним пилом, як це часто трапляється з багатьма ззовні абсолютно вірними педагогічними системами. Чарівна, як дитинство, педагогіка Монтессорі, увірвавшись в XX ст. "Негадано метеоритом серед розрахованих світил", продовжує власний шлях, залучаючи в свій шлейф все більшу кількість країн, вчителів, дітей. Це відбувається тому, що такого органічного сплаву різних знань про людину, які дають наука і філософія, релігія і мистецтво, синтезовані М. Монтессорі в цілісну "Педагогічну антропологію", до того ж оснащену тонким дидактичним і методичним інструментарієм, в світовому досвіді ще не було . У результаті багаторічної напруженої творчої діяльності їй вдалося створити струнку систему, яка завдяки високому технологізму може бути перенесена до дошкільного, шкільне, сімейне виховання.

Тема "Педагогічна філософія Монтессорі", є актуальною, так як Монтессорі, використовуючи гуманістичний підхід до дитини і ставлячи його в центрі своєї педагогічної системи, підпорядковує всі свої педагогічні принципи потребам дитини. Педагог виступає як помічник дитини, а не як регламентатор його розвитку. Таким чином, Монтессорі-педагогіка орієнтована на особистість дитини, і визнається унікальною, а також гуманістично спрямованої і дуже продуктивною багатьма педагогами по всьому світу.

Мета: розкрити особливості педагогічної діяльності та педагогічні погляди Марії Монтессорі

Предмет: педагогічна філософія М. Монтессорі

Об'єкт: педагогічна діяльність і педагогічні погляди Марії Монтессорі

Завдання:

1.Розглянути життя і педагогічну діяльність М. Монтессорі.

2.Розкрити теоретичні основи педагогіки М. Монтессорі.

3.Виявити вплив системи М. Монтессорі на розвиток освіти в світі.

Теоретична значимість. Іманентність базових цінностей, таких як: права кожної дитини бути суб'єктом навчання, здатним протистояти свавіллю вчителя; факту, що в освіті велика роль особистісного компонента, його зміст створюється індивідуально кожною людиною; важливості опори на базові основи (сучасний стан науки і культури ), а не на ідеологізовані схеми, що надає дитині можливості для вільного відкриття світу, необхідності здійснювати в освітньому процесі гармонійне поєднання знань і моральності, тим самим готуючи дитину до взаємодопомоги та співробітництва з іншими людьми, для російської системи освіти створює передумови для аксіологічної адаптації педагогічної системи М. Монтессорі, але піднімає питання про наявність психологічного та методико-дидактичного механізму реалізації цих цінностей в реальному освітньому просторі Росії.

Практична значимість: дана робота може надати допомогу батькам і педагогам в організації навчально-виховної роботи з дітьми дошкільного віку, з придбання знань і вихованню моральності, а також підготовці дитини до взаємодопомоги та співробітництва з іншими людьми.

Розділ I. Життя та педагогічна діяльність М. Монтессорі

1.1 Коротка біографічна довідка про М. Монтессорі

31 серпня 1870 в маленькому італійському місті Кьярвалле в сім'ї високопоставленого державного чиновника Алессандро Монтессорі та Ренільде Стопані народилася довгоочікувана дочка. Її назвали Марією.

Її батько був високопоставленим чиновником держави, а мати походить з найстарішого італійського pода Стопані, в якому переважають вчені. Про дитинство Марії відомо небагато, лише тільки те, що її батьки робили для своєї дитини все, щоб вона в майбутньому могла реалізувати високе людське призначення, а в суворій католицькій Італії це не відповідало звичному становищу жінки. Будучи ще в початковій школі, Марія помітила, що навчання та іспити даються їй легко, тому вона почала займатися з притаманній їй дисциплінованністю. Особливо старанно вона пpоявила себе в математиці. Зі спогадів її однокласниць ми дізнаємося, що навіть в театр Маpія бpала з собою підручник і pозвґязувала в півтемряві задачі, радіючи знайденому неоpдинаpному розв'язку. У 12 років вона мріє про навчання в гімназії, яку відвідувати особам жіночої статі заборонено, але її наполегливість перемогла всі перешкоди і вона була прийнята в технічну школу для юнаків. Тут Маpія вирішила, що зробить все від неї залежне, щоб перешкодити придушення особистості учня.

Вона все більше захоплювалася природознавством і зробила, нарешті, свій пpофесіональний вибір - дитячий лікар. Але в тодішній Італії це було неможливо. Медицина була пpівелегіей чоловічої половини. Але завзятість Маpії Монтессоpі знову дало плоди - вона стала пеpшою жінкою-лікарем Італії. Йшов 1896 рік. Працюючи в університетській клініці, вона отримала приватну практику. Тут відбулася її пеpша зустріч з дітьми з обмеженними можливостями. Ніхто не сприяв просуванню цих дітей впеpед, вони були надані собі - після прийому їжі хворі діти повзали по підлозі і, збираючи хлібні кpихти, виліплювали кульки . Ніщо не могло спонукати їх до активної корисної дії. Спостерігаючи за цими нещасними, Монтессоpі зміцнилася в думці, якому стала відправним пунктом її педагогічної системи, що для дітей як хворих, так і здоpових- розвивалось необхідне спеціальне середовище, в якому будуть сконцентpовані всі знання про світ, уявлення чеpез еталони основних досягнень людської думки, а дитина повинна пpойти шлях людини у цивілізацію в дошкільному віці.

Занурившись в пpоблему лікування та навчання дітей з обмеженим pозвитком, Монтессоpі вивчала праці фpанцузьких психіатрів - Едуаpда Сегена і Гаспаpа Ітаpа. Монтессоpі приходить до висновку, що недоумство - це більше пpоблема педагогічна, ніж медична. Її слід вирішувати не в лікарнях і клініках, а в дитячих садках і школах [5, c. 3].

Монтессоpі починає вивчати педагогіку і психологію. Але ще більше її цікавила антpопологія, а саме, аналогічні питання еволюційного pозвитку людини, природи фактоpа, що впливають на розумовий pозвиток дитини.

У 1898 році у Монтессоpі народився син. Її стосунки з коханим не пpивели до заміжжя і вона віддала свого сина на виховання в інтеpнат, відчуваючи, що її пpизначення на цій землі - присвятити себе чужим дітям.

У 1900 році Ліга жінок Італії відкрила в Римі ортофренічеську школу. Очолила її Марія Монтессорі. Тут вона вперше спробувала створити для дітей з обмеженими можливостями спеціальне розвиваюче середовище. Уже через три місяці після відкриття Школи комісія, яка завітала з перевіркою, визнала результати побаченого приголомшливими.

У 1904 році Марія Монтессорі отримує кафедру антропології в Римському університеті та проводить антропологічні дослідження. Вона працює з дидактичними матеріалами Сегена, удосконалює і доповнює їх, пробує розвивати свою методику навчання письма та читання. Її відкриття первинності листи, а не читання у дошкільнят стало справжньою сенсацією. Паpаллельно вивчає педагогіку на розумововідсталих дітях у медико-педагогічному інституті. На цей час пpиходить фоpмулювання основ її власної педагогіки. Вона багато працює з дидактичними матеpіалами Сегена, удосконалює і доповнює їх, пpобує розвивати свою власну методику навчання дітей письма та читання. Монтессоpі жваво починає цікавитися методикою адвокатури зі здоpовими дітьми і вона вирішує пpодовжувати вчитися далі. Тепеp вона вивчає педагогіку pазвитку здоpової дитини.

6 січня 1907 в Сан-Лоренцо відкрився перший "Будинок дитини", робота в якому була побудована за принципами Монтессорі. Його мешканцями стають 50 дітлахів від 2 до 6 років з найбідніших верств населення найближчих околиць. З турботою і увагою Марія Монтессорі обладнає середу, замовляє сенсомоторний матеріал, підбирає меблі. З надзвичайним терпінням і завзятістю вона веде заняття з дітьми, спостерігаючи за дивовижними змінами, що відбуваються з ними. Вона розробляє свої матеріали [1, c. 6-7].

Марія Монтессорі замовляє сенсомотоpний в матеріалі і спостерігає, як її діти із задоволенням займаються. Вона зауважила, що під час цих занять діти,перебуваючи в дружній атмосфері, розвивалась позитивна соціальна поведінка, демонстpуючи живий інтеpес до речей навколо.

У 1908 році відкривається друга школа Монтессорі, а роком пізніше Марія Монтессорі проводить свій самий перший курс з підготовки Монтессорі-вчителів. На ньому навчалося 100 наставниць. Метод Монтессорі починає свій тріумфальний хід по всьому світу. До неї приїжджають педагоги з різних країн. Курс лекцій, які читала професор Монтессорі, був опублікований окремою книжкою ("Антропологічна педагогіка").

З 1909 року метод Монтессоpі активно впроваджується в життя. Відкривається куpс по Монтессоpі-педагогіки. До Марії пpиїжджають педагоги з Лондона, Баpселони, Паpижу. У ті роки зустрілася з Маpією Монтессоpі і наша співвітчизниця Юлія Фаусек, якій пеpша в Росії відкpила монтессоpіанскій дитячий сад.

У 1910 році вийшла книга "Метод Монтессорі", яку відразу ж перевели на 20 мов світу.

У 1913 році Монтессорі проводить у Римі перший міжнародний курс, куди приїхали не лише італійські вчителі, але й педагоги з європейських країн, а також Австралії, Африки, Індії, Китаю, США, Канади. У цьому ж році відбулася перша поїздка М. Монтессорі в Америку з циклом лекцій, які викликали там справжній бум. Там створюється Монтессорі-Асоціація.

У цьому ж році Росії виходить книга Монтессорі "Будинок дитини. Метод наукової педагогіки". Натхненна поїздкою до Італії, Юлія Фаусек відкриває в Санкт-Петербурзі перший у Росії монтессорі-сад.

У 1915 році в США в Сан-Франциско на міжнародній виставці Марія Монтессорі з блиском демонструє свій метод американцям у спеціально організованому класі за склом, який створили за її проектом виставковому павільйоні [10, c. 212-214].

Монтессорі-рух росте і розвивається по всьому світу. У 1929 році разом зі своїм сином Маріо вона організовує Міжнародну Монтессорі Асоціацію (AMI - Association Montessori-International), створює спеціальний коледж і школу. На відкритті коледжу М. Монтессорі сказала, що її не цікавить політика, а головним для неї є створення умов для вільного розвитку і виховання дітей.

Однак політика незабаром сама стала впливати на вільні школи Монтессорі.

У Росії, на догоду ідеям поголовного колективізму, сади Монтессорі були заборонені і закриті. В Іспанії вони також були заборонені, а у фашистській Німеччині та Італії вони були розгромлені войовничими націонал-соціалістами.

Рятуючись від переслідувань, Марія Монтессорі їде спочатку в Іспанію, потім до Голландії, а в 1936 році - в Індію, де вимушено проведе з сином сім довгих років. Їм, як представникам Італії - країни, яка у другій світовій війні підтримувала фашистський режим Гітлера, заборонили залишати Індію до кінця війни. М. Монтессорі, зазначивши своє сімдесятиріччя, продовжує активну педагогічну діяльність.

До Європи Марія Монтессорі повернулася у віці 76 років, відразу після війни. На початку 50-х вона пише свої головні праці, багато виступає, веде навчальні курси.

Останні роки М. Монтессорі провела з сином в Голландії, країні, яку вона дуже любила. У 1950 році їй було присвоєно звання професора Амстердамського університету. Її двічі висували на Нобелівську премію.

У 1951 році відбувся 9-й міжнародний Монтессорі-конгрес у Лондоні. Свій останній навчальний курс 81-річна Марія Монтессорі провела в австрійському місті Інсбрук [http://www.montessori-divss.ru/history/idea.php].

6 травня 1952 її не стало. Вона померла в голландському місті Нордвіг, поблизу Амстердама, і похована там же на маленькому католицькому кладовищі.

З 1952 року AMI - Міжнародну Монтессорі-Асоціацію очолив її син Маріо. Він зробив дуже багато для популяризації Монессорі-педагогіки.

Після його смерті, у лютому 1982 року, президентом AMI стала внучка Марії Монтессорі - Ренільде Монтессорі. Вона очолює AMI в даний час.

1.2 Педагогічна діяльність і теорія дошкільного виховання М. Монтессорі

У 1900 р. вихованці Монтессорі перевершили дітей зі звичайних шкіл з письма, рахунку та читання. Це було громом серед ясного неба. Результати багаторазово перевірялися і перевірялися, однак спростувати їх було не можна. "Справжнім дивом" назвав цю подію англійський посланець у доповіді британському Міністерству закордонних справ.

Прагнучи спертися на сучасні наукові знання, вона знову вступає до університету - на філософський факультет, де вивчає експериментальну психологію і одночасно викладає педагогічну антропологію. Пізніше сама М. Монтессорі згадувала, що її надихала велика віра, хоча вона й не знала, чи буде коли-небудь можливість перевірити правильність обстоюваної нею ідеї.

Монтессорі хотіла будувати свою методику на спостереженнях за дитиною в природних умовах і розумінні його таким, яким він є. З цією метою М.Монтессорі відвідує безліч початкових шкіл, уважно придивляючись до методів навчання, і все більше відчуває почуття гіркоти й розчарування. Як можна спостерігати за дитиною, якщо він, як автомат, виконує лише те, що пропонується викладачем. Діти не мають можливості виявляти себе, і тому зовсім неможливо пізнати справжню природу їх успішного навчання [12, c. 8-10].

Так, поступово, у М. Монтессорі кристалізується її перше педагогічне кредо: гуманна педагогіка можлива тільки тоді, коли дитині надається свобода дій, а стримують його лише в особливих випадках. Звідси вона робить закономірний висновок: якщо не можна вивчати учня, зв'язаного по руках і ногах шкільної дисципліною, то як же його можна утворювати і виховувати. Замість того щоб сприяти фізичному розвитку дитини, школа затримує його і майже не дає проявлятися вільній ініціативі. М. Монтессорі приходить до висновку, за її висловом, "глибоке, як натхнення", що методи, які застосовувалися нею настільки ефективно для навчання аномальних вихованців, можуть бути продуктивно використані і для розвитку нормальних дітей.

У 1907 р. їй представилася можливість широко застосувати на практиці результати своїх перших спостережень і дослідів, перевірити правильність зроблених висновків. Едуард Таламо - італійський мільйонер і талановитий інженер, директор "Товариства дешевих квартир" - зважився на соціальний експеримент. Він запропонував М. Монтессорі створити в 58 переобладнаних цим товариством будівлях новий тип дошкільного закладу - денний притулок, школу для дітей, що отримала назву "Будинок дитини" [14, c. 28-30].

На додаток до точності і впорядкованості М. Монтессорі визначила вимоги до уроку: простота ("нічого, крім безумовної істини"); стислість ("веди рахунок словами своїм"); об'єктивність ("кинути промінь світла і піти своєю дорогою. Тривалість уроку незначна - від 0,5 до 2-3 хвилин. Урок має виходити від самої дитини, а не від дорослого. Вчитель, спостерігаючи за дітьми, повинен зрозуміти, коли можна перейти до уроку, створити відповідну атмосферу і встановити особистісний контакт з дитиною. На килимку ( на столі) повинен лежати тільки матеріал для уроку для того, щоб "обмежити поле свідомості дитини предметом уроку" (М. Монтессорі). Спочатку вчитель показує всю послідовність дій при роботі з матеріалом. Після цього він пропонує дитині спробувати використовувати матеріал так, як тільки що було показано, якщо дитина зрозуміла презентацію, вона переходить до самостійної роботи, а вчитель спостерігає,щоб не зачіпати свободу дитини, необхідно дотримуватися таких умов: не можна змушувати дитину виконувати показане вправу; якщо дитина після презентації працює з матеріалом неправильно, його ні в жодному разі не можна засуджувати за це. "Наполягаючи на тому, - відзначала М. Монтессорі, - щоб дитина повторила вправу або, примушуючи його відчувати, що він зробив помилку або чогось не зрозумів, ми таким чином, змінюємо його природний стан, яке треба було використовувати в психологічних спостереженнях "[28, c. 44]. Отже, основним керівництвом для ведення уроку є метод спостереження, який включає також свободу і самостійність дитини. Особливо привабливим здається один з найважливіших принципів педагогіки Монтессорі" допоможи мені це зробити самому " , який свідчить саме про те, що вчитель або інший дорослий не вчить дитину, а допомагає йому освоювати навколишній світ. Якщо з реакції дитини вчитель розуміє, що момент для презентації вибрано неправильно, він пропонує відкласти матеріал, і пробує повторити це пізніше, в більш сприятливий момент.

Дізнатися, як правильно використовувати матеріал, - на думку М. Монтессорі, - тільки початок його корисності для дитини. Справжнє зростання дитини, що виявляється в розвитку його психічної природи, відбувається в процесі повторення цього використання. Цей процес відбувається в тому випадку, якщо дитина зрозуміла ідею вправи, і ця ідея відповідає його внутрішньої потреби. Саме повторення вправи очікує вчитель. Коли цей феномен відбувається, вчитель знає, що він уже допоміг, щоб внутрішні потреби дитини знайшли в навколишньому середовищі допомогу для подальшого розвитку, і тепер можна самій дитині надати його навчання.

Після періоду повторення вправи в його первинній формі виникає ще один феномен - дитина починає створювати нові способи використання матеріалу, часто комбінуючи кілька взаємопов'язаних вправ або порівнюючи матеріал з відповідними об'єктами в навколишньому середовищі. Цей "вибух" творчої активності стає можливим завдяки внутрішньому розвитку дитини в поєднанні з творчими можливостями, прихованими в задумі матеріалів. Так як дитина не знає, що багато хто з його відкриттів відносно матеріалів були вже зроблені раніше іншими, ці відкриття по-особливому належать йому, даючи хвилююче відчуття відкриття нового для нього.

Оскільки дітям спочатку показують спосіб використання матеріалу так, щоб вони могли розвивати з ним якісь знання та вміння, багато людей не усвідомлюють потенціалу матеріалу Монтессорі для розвитку дитячої творчості. Вони уявляють собі, що діти проробляють ланцюг одних і тих самих механічних дій з матеріалом постійно триваюче повторення того, що їм показали і яке не веде до нової діяльності. Джон Дьюї бачив метод Монтессорі саме таким чином, стверджуючи, що Монтессорі досягла в своїх школах фізичної, але не інтелектуальної свободи: "У Монтессорі немає свободи, що дозволяє дитині творити. Дитина вільна у виборі матеріалу, який буде використовувати, але вона ніколи не вибирає мету , ніколи не пов'язує матеріал зі своїми власними планами, тому що матеріал зводиться до певної кількості предметів, з якими треба звертатися певним чином ". Можна погодитися з Дьюї, але слід зазначити, що така позиція може виникнути у педагога, який не навчений спеціально методикою роботи з Монтессорі-матеріалом. Ця помилка сьогодні виникає у більшості практиків, які намагаються застосувати цей метод без належної підготовки [19, c. 70-73].

Одну з причин обмеженого погляду на матеріали М. Монтессорі бачила в тому, що вихователі і батьки зазвичай не спостерігають, як маленькі діти вільно працюють з істинно творчими матеріалами. Більшість іграшок і матеріалів, які дають дитині, так обмежені у своїх цілях і дизайні, що йому доводиться робити спроби зробити з них щось інше, бо він не потребує презентації таких матеріалів, тому що в них практично нічого уявляти, в них немає нічого для "відкриттів" дитини. У своєму прагненні знайти в них щось цінне для себе, дитина розбирає їх на частини і з-за нетривкою конструкції ненавмисно ламає їх.

Після того, як вчитель переконався, що ідея дитиною засвоєна, він представляє той самий матеріал, але як вираження нової ідеї. Це реалізується у формі індивідуальних уроків - "уроків номенклатури" (М. Монтессорі), на яких закріплюються навички роботи і вводяться нові поняття. Такий урок складається з трьох ступенів:

1) асоціація сенсорного сприйняття з назвою (встановлення педагогом зв'язку між предметом або ознакою і назвою);

2) розпізнавання предмета або ознаки, що відповідає назві;

3) запам'ятовування слова, відповідного предмету або ознакою.

Після того, як у дитини склався певний словниковий запас, він в змозі передавати узагальнені ідеї.У навколишньому його середовищі він знаходить предмети, які відповідають його нових знань:

"Листя зелене (жовті, червоні)", "квітка добре пахне" і т.д. "Якщо дитина розвивається нормально, - писала М. Монтессорі, - ми повинні очікувати такого спонтанного вивчення всього, що його оточує. У таких випадках діти відчувають величезну радість від кожного нового відкриття. Вони сповнені почуття гідності і задоволеності, підштовхуючого їх, щоб шукати все нові відчуття від навколишнього середовища, і що робить їх мимовільними спостерігачами "[http://www.babyschool.ru/].

Розділ II. Теоретичні основи педагогіки М. Монтессорі

2.1 Концептуальні положення

Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. Впродовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місті. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. З двох до чотирьох років - час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до шести років діти « убирають » у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким вона його і сприйматиме на слух, на зір, на запах. У 4-6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В дев'ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ.

Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:

1. Виховання повинно бути вільним;

2. Виховання повинно бути індивідуальним;

3. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Звернення дитини до вчителя: « Допоможи мені це зробити самому » - девіз педагогіки Монтессорі.

Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Біологічною передумовою тут є ідея про те, що життя будь-якої людини є існуванням вільної активності, а, отже, дитина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам. При цьому обов'язково враховувалися перспективи того, що Л.С. Виготський назвав «зоною найближчого розвитку».

Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізувати свої інтереси.

Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.

Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень.

2.2 Сутність, цілі та завдання системи М. Монтессорі

Головна мета педагогіки Монтессорі виховання вільної і самостійної людини з почуттям власної гідності. Принцип Монтессорі - педагогіки полягає в тому, що дитина творить себе сама, у власній діяльності. Свідомість дитини вбирає все навколишнє як губка. Освіта дитини відбувається відповідно до його біологічного ритму, індивідуальним темпом.

Перш за все, справжній гуманізм виховної та освітньої систем, спрямованість до природи дитини, відсутність будь-якого авторитаризму.

У рамках, визначених педагогом, дитина могла вибирати роботу, яка подобалася їй і відповідала її внутрішнім інтересам. Вона вільно і спонтанно вправляла свої почуття, більше того, відчувала задоволення і ентузіазм від подібної діяльності, тому що надходила не за чиєюсь вказівкою, а за власним бажанням.

Іншою домінантою системи Монтессорі є максимально можлива індивідуалізація навчально-виховної діяльності, використання чітко продуманої і вміло інструментованої програми розвитку кожної дитини, розрахованої і на сьогоднішній день, і на багато років вперед, органічно сполучає в собі і навчання, і виховання на основі пробудження і підтримки дитячої активності. Удосконалюючи свої вміння, дитина поступово набуває почуття незалежності і впевненості. Разом з тим у неї пробуджувалася любов до навчання і формувалися мотиви для напруженої самостійної пізнавальної діяльності.

Важливою новацією М. Монтессорі стало руйнування традиційної класно-урочної системи та створення оригінального навчального процесу для дітей від 3 до 12 років, побудованого на визнанні за кожним учнем права на значну автономію і самостійність, на свій темп роботи і специфічні способи оволодіння знаннями. Не випадково девізом школи Монтессорі є слова: "Допоможи мені зробити це самому". Це досягалося за рахунок реалізації в Монтессорі-школах дуже широкої освітньої програми, яка не є програмою в нашому звичному розумінні цього слова. Швидше, це визначення стратегії і тактики діяльності дітей [30, c. 391-394].

Монтессорі-клас охоплює ряд зон:

1.Зону практичного життя - має особливе значення для маленьких дітей (2,5-3,5 років). Тут розташовані матеріали, за допомогою яких дитина вчиться стежити за собою і своїми речами. Використовуючи рамки з застібками (гудзики, кнопки, блискавки, пряжки, шпильки, шнурки, банти і гачки), дитина вчиться самостійно одягатися; пересипати і переливати (рис, воду); мити стіл і навіть полірувати срібло;

2.зону сенсорного розвитку - дає дитині можливість використовувати свої почуття при вивченні навколишнього світу. Тут дитина може навчитися розрізняти висоту, довжину, вагу, колір, шум, запах, форму різних предметів; познайомитися з властивостями тканин;

3. зони - мовну, математичну, географічну, природничо забезпечують матеріалами, основною метою яких є розумовий розвиток дитини.

Багато Монтессорі-школи доповнюють середовище, що оточує дитину, такими зонами, як музична, мистецтва і танців, роботи по дереву, іноземної мови, що сприяють подальшому збагаченню загального розвитку дитини. Рухові вправи розвивають дитину фізично і допомагають їй відчути своє тіло і усвідомити свої можливості.

Завдяки всьому цьому, а також тонкому психологічному підходу, обліку індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини, опорі на природні особливості людського сприйняття "монтессоріанські діти" раніше (до 5 років) і краще за своїх однолітків оволодівають листом і рахунком, у них формується схильність до навчання, розвивається воля.

Педагог у школі Монтессорі впливає на дитину не прямо, а за допомогою дидактичних матеріалів - різних ігор, пристосувань, - з якими дитина діє по підготовленій педагогом програмі. На відміну від педагога в традиційній школі Монтессорі-вчитель не є центром класу. Коли діти займаються в класній кімнаті, він ледь помітний. Учитель не сидить за столом, а проводить час в індивідуальних заняттях, працюючи з дитиною за столиком або на килимку.

Монтессорі-керівник повинен бути проникливим спостерігачем і мати чітке уявлення про індивідуальний рівень розвитку кожної дитини. Він вирішує, які матеріали більше підходять для роботи в даний момент. Індивідуальні спостереження дають можливість вчителю допомогти дитині в оптимальному використанні матеріалів; потім він залишає дитину з матеріалом і повертається до спостереження.

Педагог втручається в діяльність дитини тільки в тому випадку, якщо це необхідно. Він повинен вміти виявити гнучкість і бути в змозі знайти адекватні способи для надання допомоги вихованцю. Дитина звертається до вчителя як до доброзичливого помічника, який завжди поруч у разі необхідності, але головним чином як до людини, здатного допомогти йому зробити що-небудь самостійно. В результаті у дітей поряд з отриманням знань дивно глибоко і міцно розвиваються увага, слух, пам'ять та інші важливі якості. У школах Монтессорі відсутні змагання дітей один з одним, їх результати ніколи не порівнюються, кожний працює сам, на своєму окремому, автономному килимку або столику, і прогрес його видно тільки по відношенню до нього самого [7, c. 8-12].

Кожен Монтессорі-клас неповторний. Незважаючи на те, що метод має цілком певну структуру, він гнучкий і відкритий для індивідуальної інтерпретації. Тому що не буває двох абсолютно однакових людей, і кожен Монтессорі-клас, будучи залежним від тлумачень методу і можливостей вчителя, є унікальним.

Отже, феномен педагогіки М. Монтессорі полягає і в її безмежній вірі в природу дитини, і в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на несформовану людину, і в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Віра в дитину - наріжний камінь педагогіки М. Монтессорі, найбільш повне вираження її гуманістичних устремлінь. Ця установка була притаманна всім без винятку представникам вільного виховання, проте Монтессорі пішла далі своїх "ідеологічних" соратників. Вона зуміла подолати властивий їм негативізм по відношенню до педагогічних методик, нібито заважає прояву спонтанної активності дітей.Навпаки,вона зуміла розробити до найдрібніших нюансів метод, що забезпечує максимальний розвиток дитячої активності. Саме цим насамперед і пояснюється феномен життєвості педагогіки М. Монтессорі, її успіх і популярність протягом багатьох десятиліть.

М. Монтессорі була переконана в тому, що практично будь-яка дитина є нормальною людиною, здатною відкрити себе в активній діяльності. Дитина повинна мати можливість задовольняти свої інтереси, проявляти властиву йому від природи активність. Саме ця установка і дозволила онукові італійського педагога - Маріо звернути увагу в посланні парафіяльному Монтессорі-суспільству на те, що "М. Монтессорі відкрила" секрет дитинства "та його важливість для формування людини" [6, c. 115-120].

Школа М. Монтессорі - відкрита система, далеко вийшла сьогодні за межі педагогічної теорії та методики своєї створювачки. Це - величезний колективний досвід її учнів та послідовників, що постійно розширюється і розвивається, який у собі безліч нових елементів і особливостей, зумовлених місцем і часом використання, віком дітей, конкретними педагогічними завданнями, типом виховного закладу, особливостями і складом сім'ї та ін.

Батьки - головні вихователі дитини від народження до трьох років, а багато хто й далі - до шкільного віку, і кому, як не їм, важливо зрозуміти принципи вільного і гуманного виховання, затверджені Марією Монтессорі, освоїти прийоми діяльного спостереження і допомоги власній дитині, тим більше що основи його особистості закладаються саме в цьому, зовсім ранньому віці і те, що сьогодні втрачено, надолужити не вдається вже ніколи. "Цьому періоду (більш ніж будь-якому іншому), - читаємо у Монтессорі, - вкрай необхідно приділяти саме головне увагу. Якщо ми будемо дотримуватися цих правил, дитина, замість того щоб обтяжувати нас, проявить себе як найбільше і втішне диво природи! Ми стаємо свідками розвитку людської душі, появи Нової Людини, яка не буде більше жертвою подій, а завдяки ясності бачення зможе направити і створити майбутнє людства "[11, c. 33-36].

Дитина вчиться жити в навколишньому його соціальному середовищі, завдання педагога - організувати для нього можливість прояву навичок і тренування культурного спілкування з іншими людьми [12, c. 236-238].

2.3 Педагогічні принципи М. Монтессорі

Коли дитина читає слова на табличках, що лежать біля відповідних предметів, - ми це називаємо інтуїтивним читанням. Зауважимо, що він їх може прочитати, навіть не знаючи шрифту, не знаючи літер. Магічна сила? Результат попередньої роботи з рухомим алфавітом? Ні. Інтуїтивне читання відбувається завдяки інтересу, що виросло в дитині, яка прагне проникнути у таємницю знаку. Цей інтерес за своїм значенням дорівнює матеріалу. Якщо б на дві чаші терезів поклали алфавіт і інтерес до нього, вони опинилися б на одному рівні. Вчитель повинен вдихнути в дитину цей інтерес і знати, як надалі його розвивати, розуміючи, що сила впливу на дитину природна і в кожному випадку є індивідуальною. Як же дізнатися, запитаєте ви, який інтерес дитини і який матеріал годиться для нього? Коли прийде час почати з ним щось нове? [15, c. 4]

Багато хто думає, що відповідь на ці питання повинен виходити від вчителя. Зараз психологи стверджують, що в одного вчителя не повинно бути більше 6-7 учнів, щоб увагу можна було приділити кожному. Такий напрям в освіті називають індивідуальним методом. У мене інший погляд на цю проблему, оскільки фундаментальним нашим принципом не є освіта дитини як таке. Індивідуальність навчання полягає в створюваному нами підготовчому середовищі, де дидактичний матеріал вибирає не вчитель, а сама дитина. Індивідуальне навчання засноване на свободі вибору дитини.

Вперше на неї звернув увагу Декролі. Він вважав, що інтерес у дитини може вирости тільки лише на основі вільного вибору. Його метод заснований на "центрах інтересу". Часто цей метод зіставляли з методом Монтессорі.

Декролі поряд з центрами інтересу говорив і про те, що саме вчитель шукає загальний інтерес не тільки для всього класу. Але й на весь навчальний період. Тобто ми бачимо старий підхід інструктування учнів. По суті, вчитель сам вибирає центри інтересу і на них будує свої вказівки учням.

Метод Монтессорі відрізняється і від індивідуального навчання, і від методу Декролі, хоча ключові слова одні: індивідуальність і інтерес.

Є ще один метод, що з'явився в Англії. Його автор, колишній учень М. Монтессорі, назвав його методом "індивідуальної роботи". Тут також є матеріал і вільний вибір. Але дітям надається право користуватися будь-яким матеріалом, вони можуть приносити його з дому. Головне, щоб дитина була зайнята матеріалом - неважливо, яким [18, c. 54-57].

У методі Монтессорі культура доходить через матеріал до дітей наймолодшого віку. Культура ця виражена в систематичній індивідуальній роботі, що має у своїй основі індивідуальний інтерес.

Всім відомий також метод Фребеля - найдосконаліший серед колективних методів, коли учителем направляється колективна робота всього класу. У методі Фребеля також використовується матеріал, проте його показує всьому класу вчитель на своєму столі, тоді як за партою в кожного такий же. При цьому кількість однакових зразків повинна дорівнювати кількості дітей у класі. Учитель показує сам матеріал і як ним користуватися, кожна дитина копіює дії вчителя. Матеріал підібраний за якістю, формою, розміром і кольором і, звичайно, викликає інтерес. При навчанні за Фребеля діти проходять ручну працю, спів, заучують прості віршики.

Багато з дидактичних матеріалів Фребеля я використовувала у своїй первісній роботі. Сьогоднішній же матеріал нашої школи заснований на безлічі виборів, які діти роблять самі по собі з великої кількості речей, що знаходяться в їх розпорядженні. Такий відбір привів мене до думки, що існує цілком певне число матеріалів, достатніх для культурного розвитку дитини. Фундаментальним при підготовці матеріалу є вимога мати на класі лише один зразок даного типу. Ми йшли за дитиною, і він підказав нам, як організувати і побудувати школу, скільки дітей має бути в одній групі. Ми вважаємо, що краще всього, якщо їх буде 30-40 або навіть більше. Це залежить від можливостей вчителя. Коли дітей менше 25, показники знижуються, а в класі з 8 дітей позитивних результатів взагалі важко досягти [4, c. 42-51].

У більшості шкіл в одному класі вчаться діти одного віку. Їхня програма на цьому віці і базується. Досвід відвів нас від цього загального правила. У нашій школі ми прагнемо до різновікової або, принаймні, до різниці в 3 роки. Таку вимогу висуває життя: як у сім'ї, де діти і трьох, і п'яти, і шести років.

Де б цей метод як розвивався, скрізь видно зв'язок між шкільним та дошкільним навчанням. Один з секретів цього - відкриті двері. Діти вільно переміщаються з кімнати в кімнату, потрапляючи туди, де займаються старші. У заняття звичайної школи це внесло б жахливий безлад. Якщо спробувати порівняти школу з закритими дверима з організацією школи Монтессорі, то різниця здасться неймовірною. Вони припускають абсолютно різні взаємини, атмосферу і організацію.Тому в школах Монтессорі є маленькі стінні шафки, де у кожної дитини свій ящичок, в якому він може зберігати, що йому хочеться [3, c. 19-25].

Діти хочуть, щоб речі стояли на одних і тих же місцях; вони беруть матеріал, працюють з ним в саду, а потім ставлять на полицю точно на те місце, звідки взяли. Свобода пересування розвиває в людині нагальну потребу до фіксації місця. Ось чому дитина, покидаючи клас, не тікає на вулицю, а ходить по інших групах і бачить, що цікаві речі мають своє продовження.

"У Голландії я спостерігала маленьких дітей, які перебували зі старшими, і бачила, як вони починають цікавитися матеріалом, занадто складним для них. Виявляється, маленька дитина в змозі вивчити набагато більше, ніж ми могли б припустити. Старші діти іноді поверталися в кімнати молодших в пошуках роботи і брали вправи. Їм не вистачало ясності у своїх просунутих вправах. Діти вчаться один у одного і тому ростуть і розвиваються.

Ви не можете собі уявити, наскільки добре молодший вчиться у старшого, наскільки терплячий старший до ускладнень молодшого. Немає нічого, що змусило б вас дізнатися що-небудь краще, ніж навчити цьому іншого, особливо якщо самі ви знаєте предмет недостатньо зовсім. Адже робота іншого виступає як контроль помилок і спонукає отримати більше знань "[13, c. 6-8].

Все це наштовхує на думку, що існують градації психічного розвитку, і різниця між дитиною і дорослим так велика, що дорослий може надати маленькій дитині допомогу набагато меншу, ніж той, хто ближче до нього за віком. Тому кажуть: "Щоб зрозуміти дитину, треба самому бути дитиною".

Отже, головне, що ми повинні пам'ятати. По-перше, це інтерес дитини, який приводить його до зосередження на навчанні. По-друге, співпраця дітей неоціненна база якого - різновікові. По-третє, існування людського інстинкту автономності, який призводить до дисципліни і порядку. І все це основи організації школи мого напрямки.

2.4 Загальна характеристика змісту та засобів навчання в системі М. Монтессорі

У баченні Монтессорі-педагога кожна дитина від народження наділена потенціалом розвитку. Розкритися цей потенціал може тільки у власній діяльності дитини.

Шлях розвитку і вдосконалення у кожної людини свій. Завдання освіти при цьому зводиться до того, щоб створити середовище, що полегшує дитині можливості розкриття власного потенціалу, пристосування до навколишнього світу і дозволити їй вільно діяти, пізнаючи це середовище, а через неї і навколишній світ.

Зміст цього середовища має допомогти дитині упорядкувати і систематизувати уявлення про навколишній світ відповідно до завдань і можливостей кожного вікового етапу.

При виділенні цих етапів ми дотримуємося вікової періодизації Марії Монтессорі, а також її положень про Сензитивність (особливо чутливих) періодах розвитку дитини.

Роль педагога полягає в тому, щоб організувати і обладнати відповідну віковим завданням розвитку і актуальним можливостям і потребам дитини освітнє середовище і спонукати дитину до пізнання, до діяльності за рахунок створення атмосфери безпеки і прийняття.

Педагог не є головною діючою фігурою освітнього процесу, цією фігурою є сама дитина. Педагог володіє досить багатим арсеналом засобів педагогічного впливу.

Основними ж засобами впливу на дитину у педагога є прийоми гуманістичної психотерапії, що сприяють розвитку позитивної я-концепції у дитини, розвитку потреби в самоактуалізації [28, c. 24-29].

Вчитель є найважливішою складовою частиною навколишнього середовища дитини, він надає зразки соціальної поведінки, побудови відносин, способів вирішення конфліктів, допомагає дитині навчитися розуміти інших людей і самого себе.

У традиційній дошкільної системі працювати легше. Є план і завдання - виконувати його якомога точніше. І якщо у тебе з року в рік в один і той же день повторюється одна і та ж тема, ти можеш придумати тільки черговий новий хід, щоб донести тему до дітей. Ти не знаєш, якими до тебе прийдуть діти в цей день, чи буде їх хвилювати та тема, яку ти їм запропонуєш, але ти йдеш і працюєш, в кращому випадку як масовик-витівник на дитячому ранку. План не залежить від того, чи існує в дитини потреба дізнатися або зробити те, що пропонує вихователь в групі.

Ми готуємо дитину не до школи, а до життя в досить складному і суперечливому світі. Даємо малюкові можливість отримати соціальний досвід, що відповідає його розвитку. Звичайно, дитина живе своїм життям і не повинна пристосовуватися до нашого.

Існує дуже багато міфів про Монтессорі-педагогіку. По одному з них, дитині в Монтессорі-групі все дозволено. Вона робить що хоче. Це не так. Коли приходить новий малюк, то ще до початку занять його приводять до групи і кажуть: "Подивися, ти можеш взяти все, що тобі сподобається, але у нас є правило: коли ти пограв, ти повинен поставити все на місце і в тому ж вигляді . Ти можеш працювати на столі або на килимі "[32, c. 48-53].

Цих дітей (як правило, трирічних) ведуть у практичну зону і дають їм першу презентацію, як правило пересипання або переливання.

Іноді пропонують дитині блоки циліндрів. Показують, що можна робити з матеріалом, де його взяти і в якому вигляді повернути на місце. Так демонструють, як діє правило: "Взяв - поклади на місце".

Інші правила діти дізнаються, вже прийшовши до групи і зіткнувшись з їх застосуванням. Навіть найменші швидко розуміють, що не можна ходити по чужому килимку. Завдання - акцентувати увагу дитини на той момент, коли правило порушується, або попередити порушення. Педагог не вчить дитину правилам і не змушує дотримуватися їх під страхом покарання, а допомагає зрозуміти, чому те чи інше правило існує і що поганого в тому, що воно порушується. Зазвичай якщо новачки пробігають по чужому килимку, на якому працює інша дитина, то кличуть новачка до себе і з ним говорять.

І вихователь в процесі обговорення виводить правило разом з дитиною. Зазвичай все це відбувається в перший місяць після приходу дитини. Головне, що дитина розуміє в цей час, що будь-яке наше правило - це не заборона, за порушення якого карають, а те, що допомагає нам жити дружно.

Конкретне правило, якщо воно порушене під час заняття, ми іноді обговорюємо, збираючись на лінії. Нагадуємо один одному про те, що робочий килимок - це особистий простір, і все, що знаходиться на ньому в моменти моєї роботи, - це моя особиста власність, яку чіпати не можна. Можна підійти і подивитися, але треба спитати дозволу у того, хто працює [37, c. 7-10].

Складніше, коли приходять кілька нових дітей. Діти починають говорити, намагаючись перекричати один одного. Але малюкам важко запам'ятати і це правило, і тоді педагог вводить такий елемент, як свічка. Коли ми збираємося разом, говорити може той, у чиїх руках свічка. Це непросто не лише для малюків, а й для дорослого. Для того щоб правило стало органічним елементом життя дитини, треба три-чотири місяці.

Тим не менш день у день говорить той, у кого свічка, говорить тихо, щоб не завадити тому, хто не прийшов у коло, а залишився за столом або на килимку і працює. Якщо ж хочеш щось запитати - підніми руку.

Трирічний малюк, тільки що прийшов у групу, повинен елементарно адаптуватися до нових умов. Його вперше відірвали від мами, кинули в незнайомий дитячий колектив. Малюкові треба звикнути до нової обстановки і для цього потрібен час. А коли малюк звикає, то в першу чергу впадає до того, що вдома заборонено.

У перший рік дитина, засвоюючи правила життя в групі, працює в основному в зоні практичного життя і в зоні сенсорики. Здається, що у неї немає ніякого просування вперед. Вона не приносить додому ніяких конкретних знань. Дитина накопичує в собі певний потенціал для того, щоб почати працювати з конкретними знаннями. Вона насичує свою потребу доторкнутися світ руками, вчиться розрізняти кольори і відтінки, співвідносити велике і маленьке, довге та коротке - руками, очима, носом.

Приблизно другий рік навчання в Монтессорі-школі - це період вбирання дитиною конкретних знань. Вона знайомиться з літерами, цифрами та іншими конкретними предметними знаннями.

Останній рік - це перехід від конкретних знань до абстрактним. Дитина вчиться вичитати і складати, нормально читати і т.д. Дуже часто в цей період діти повертаються у практичне життя, але вже на зовсім іншому рівні. У практичній зоні вони розслабляються, отримують задоволення.

Тут же вони проводять маленькі експерименти, дізнаючись щось нове про властивості речовин [36, c. 62-67].

І вже на другому році різновікової дітей в групі дозволяє старшим спробувати себе в ролі вчителя. Їх пояснення часом навіть більш дієво, ніж педагога. Як правило, діти зважуються на цю роль, тільки коли повністю впевнені в своєму знанні. А якщо вони все ж помиляються, педагог поправляє помилки.



Глава III. Вплив системи М. Монтессорі на розвиток освіти в світі

3.1 Оцінка педагогічних ідей М. Монтессорі її сучасниками

Марія Монтессорі була першою жінкою-лікарем в Італії. Почавши працювати асистентом лікаря в університетській клініці, вона зацікавилася методами лікування та реабілітації дітей з обмеженими розумовими здібностями. Монтессорі прийшла до висновку, що проблеми розумово відсталих дітей - це проблеми не стільки медичні, скільки педагогічні.

Усвідомивши це, вона почала працювати з розумово відсталими дітьми. В 1900 році в Римі ортофренічеська школа запросила її на посаду директора, і тут вона вперше створила для дітей з обмеженими здібностями спеціальне розвиваюче середовище. А в 1907 році вона відкрила в Римі "Будинок дитини" для здорових дітей. Саме там був розроблений той метод, який сьогодні носять ім'я Марії Монтессорі.

У 1909 році педагог організувала перший міжнародний курс, який відвідали близько 100 вчителів, і видала свою першу книгу - "Метод наукової педагогіки, застосований до виховання маленьких дітей в Будинку дитини". Ця робота відразу була перекладена на багато мов, у тому числі і на російську. З 1910 року і до кінця свого життя Марія Монтессорі постійно організовувала навчальні курси для педагогів різних країн. В Італії, Англії, Німеччини, Голландії, Швейцарії стали виникати "Монтессорі-суспільства", а в 1929 році була заснована Міжнародна Асоціація Монтессорі, і з тих пір діяльність з впровадження цієї методики координується в міжнародному масштабі.

Як і багато педагогів, які стали основоположниками російської системи дошкільної освіти, Ю.І. Фаусек прийшла в дошкільну педагогіку зі значним педагогічним досвідом, що вже склалися інтересами і своїми проблемами. У 1912 році, коли Юлія Іванівна, "стомлена особистими обставинами життя", вже хотіла відійти від педагогічної діяльності, вона вперше познайомилася з педагогічною системою Марії Монтессорі і, повіривши в можливості цієї системи для поліпшення вітчизняної теорії і практики виховання, стала до кінця життя активним прихильником і пропагандистом Монтессорі-педагогіки в Росії.