Размещено на http://www.allbest.ru/

Безперервна освіта та перепідготовка кадрів

В ядерній фізиці є виразний термін "період напіврозпаду". Стосовно освіти період напіврозпаду шкільних знань орієнтовно становить 20 років, інститутських - десять, спеціальні інженерні знання знецінюються наполовину за три роки, а в обміні телекомунікацією половина знань старіють чи втрачаються вже через рік [133, с. 12]. Ось чому свідомість системи безупинного навчання і перепідготовки кадрів набуває особливого значення.

Розуміння бакалаврами необхідності подальшого підвищення своєї освіти виявляється в тому, що більшість із них продовжують навчання на спеціаліста чи магістра. Дещо старше покоління найчастіше вступає на факультети підготовки і перепідготовки, що діють при більшості вищих навчальних закладів України. Людині з вищою освітою в умовах ринкової економіки часом необхідне одержання другої спеціальності чи підвищення кваліфікації через систему підготовки або перепідготовки кадрів. Економісти прагнуть одержати юридичну освіту, інженери переучуються на бухгалтерів і аудиторів, опановуючи спеціалізацію "Фінанси і кредит", педагоги одержують знання спеціальних працівників і стають держслужбовцями, психологи здобувають спеціальність соціолога чи педагога. І таких прикладів можна навести чимало.

Займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів не тільки ВНЗ України, а й великі підприємства. Так, при Запорізькому ВАТ "Мотор Січ" створене управління підготовки й перепідготовки кадрів, де навчаються не тільки ті, хто влаштувався на роботу, але й ті, хто вже працює на підприємстві (фахівці, керівний склад заводу).

Система корпоративної підготовки і перепідготовки кадрів у великих фірмах здійснюється за кордоном. Наприклад, у Дойче Телекомі кожен співробітник раз на рік протягом 5-7 днів підвищує свою кваліфікацію. Керівний склад, що найчастіше збирається для ознайомлення із найостаннішими новинками з технічних проблем і управління, навчається в спеціально створеній для них корпоративній академії. Дойче Телеком на підготовку і перепідготовку кадрів витрачає 1 млрд марок щорічно [133, с. 12].

Для здійснення безпреревного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів особливе значення має методологія: "Розумним людям, які вміють працювати, мають великий досвід і багаті спостереження, треба пояснити не рецепти, а принципи. Роз'ясняти не як робити (питання тактики), а що робити (питання стратегії), і якщо тут підходить слово "просвітительство", то просвіщати в першу чергу в методології, а не в методиці" [133, с. 12].

Дистанційне навчання

Останнім часом у засобах масової інформації на різних науково-практичних і науково-теоретичних конференціях, присвячених розвитку вищої освіти, дискутуються проблеми заочної і дистанційної освіти. Багато хто вважає, що заочна освіта давно себе віджила і пропонує замінити її на дистанційне навчання. Проте у цієї форми навчання багато і супротивників, насамперед тому, що дистанційне навчання не може забезпечити безпосереднє спілкування вчителя з учнем.

Але, незважаючи на суперечливу громадську думку щодо дистанційного навчання, у Києві вже склався ряд цікавих колективів, що працюють над цією проблемою. Серед них Академія державного управління при Президентові України, Інститут заочної і дистанційної освіти при Національному авіаційному університеті (ІЗДО НАУ), Український центр дистанційної освіти при КПІ, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Києво-Могилянська академія. У цих колективах активно йде робота з практичної реалізації дистанційних методів навчання, упровадження модульної системи освіти, створення електронних бібліотек. Активно працюють у цьому напрямі вищі навчальні заклади Харкова, Донецька, Одеси, Львова [133, с. 12].

У ІЗДО НАУ пішли не від нагромадження техніки і створення одного - двох електронних курсів, а спробували побачити весь процес навчання в цілому, розробивши підручник програми бакалаврату за десятьма напрямами. Тут є досвід створення моделей, застосування яких підтверджує, що це найбільш правильний шлях засвоєння студентами конкретного обсягу матеріалу й одержання заданої якості знань. У модульних курсах чітко відпрацьовані ключові питання: що фахівець повинен знати, уміти, яке практичне застосування можуть мати отримані знання. Дистанційна форма навчання має ряд переваг:

- забезпечує неперевершену швидкість відновлення знань, що отримуються зі світових інформаційних ресурсів;

- вона дає змогу без обмежень розширити аудиторію викладача, ігноруючи при цьому географічні кордони;

- ця форма освіти дає можливість навчати молодь сільської місцевості й інших регіонів без відриву від виробництва або з відривом на незначний період;

- вона максимально наближена до специфічних потреб інвалідів при одержанні ними освіти.

Найбільш ефективною формою дистанційного навчання є не розміщення в електронній мережі підручника чи спеціального підготовчого лекційного курсу, а забезпечення принципу взаємодії викладача і того, кого навчають, у рамках інтерактивних (он-лайнових) курсів, що сьогодні широко розробляються і застосовуються зарубіжними університетами. Наприклад, у Техаському університеті, де було проведено спеціальне дослідження для порівняння ефективності інтерактивного навчання (он-лайнового) і традиційного лекційного, виявилося, що "ті, кого навчають, згідно з он-лайновою методикою показали не тільки глибокі знання, але й виявили себе більш творчими людьми" [133, с. 12].

За даними Всесвітнього банку, тільки в США функціонує понад 3 тис. навчальних закладів, що спеціалізуються на професійному навчанні в діалоговому режимі. У 33 штатах США створені віртуальні університети, 85% усіх місцевих коледжів пропонують дистанційні курси в режимі он-лайн. Віртуальний університет ім. Монтеррея (Мексика) пропонує 15 програм підготовки магістрів за допомогою системи телеконференцій та Інтернету. Ці програми охоплюють 50 тис. студентів Латинської Америки. У Південній Кореї нараховується 50 віртуальних університетів, що пропонують 66 програм підготовки бакалаврів і охоплюють навчанням 14550 студентів свого регіону. Кілька сотень дистанційних програм пропонують різні університети Європи, активно починає діяти в цій сфері Росія [63, с. 17].

"Ясно одне: дистанційне навчання - це адаптована до умов новітніх інформаційних технологій заочна форма одержання освіти, яка гарантує значно вищий рівень одержання знань" [151, с. 12].

В Україні дистанційне навчання визначене як окрема форма в Законі України "Про вищу освіту", розроблена і затверджена Кабінетом Міністрів України "Концепція розвитку дистанційного навчання в Україні", передбачена програма розвитку цієї нової форми.

Дистанційне навчання поставило перед вищою школою ряд серйозних проблем, що стосуються педагогіки, методики адміністративного управління і фінансування, забезпечення якості навчання, розробки багатьох нормативних документів, уведення відповідних навчальних планів, розрахунків навантаження викладачів, захисту інтелектуальної власності, авторських прав на електронні навчальні курси тощо.

Найбільш важливі аспекти дистанційного навчання, виділені академіком НАНУ, ректором Національного технічного університету України "КПІ" М. Згуровським, такі:

1. Навчальні програми мають забезпечувати студентів базовими знаннями і навичками, необхідними для розвитку всіх навчальних можливостей і потреб обновляти свої знання.

2. Навчальні заклади мають пропонувати ширший вибір програм для моделей з різними мотиваціями і цілями, що враховували б зменшення кількості населення України (незалежно від віку, статі), що бажає змінити професію, отримати другу освіту, підвищити свій професійний рівень і кваліфікацію за рахунок короткострокового навчання.

3. Необхідно виробити ефективні механізми взаємодії з ринком праці: налагодити постійну систему моніторингу роботи випускників з місцевим працевлаштуванням, проводити регулярні консультації з роботодавцями і випускниками і за їх результатами здійснити корекцію навчальних програм.

4. Потрібні надійні, прозорі і зрозумілі процедури оцінювання якості дистанційного навчання, що відрізняються від традиційних. Оцінювати слід не стільки матеріальну базу, професорсько-викладацький склад, методичне забезпечення, тому що в умовах віртуальних університетів ці показники втрачають свій звичайний зміст, скільки кваліфікацію, здібності і знання випускників.

5. Зменшується дистанція між фундаментальними і прикладними дослідженнями. Нові сфери знань вимагають інтеграції ряду дисциплін, що вважалися раніше самостійними і не пов'язаними між собою, у результаті чого виникають міждисциплінарні і мультидисциплінарні програми навчання. Нові форми генерування знань вимагають реконструкції університетських кафедр і факультетів, реорганізації наукових досліджень і підготовки спеціалістів, орієнтованих на вирішення складних міжнародних проблем.

6. Одночасне використання мультимедійних засобів, комп'ютерів та Інтернету дає змогу зробити процес навчання більш інтенсивним та інтерактивним [63, с. 17].

До цього можна ще додати присвоєння дистанційному навчанню самостійного офіційного статусу.

Нетрадиційні форми навчання

При викладанні кожної навчальної дисципліни, у тому числі й соціології, у ВНЗ України широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. До традиційних методів зараховують лекції, семінари, що включають написання й обговорення рефератів, самостійну роботу студентів, консультації, заліки, іспити. Вищеперелічені традиційні методи викладання є базою для передачі знань слухачам. Жодною мірою не відмовляючись від традиційних методів викладання у вищій школі, все частіше стали використовуватися нетрадиційні методи, тому що вони більше активізують студентів, розвивають їх індивідуальні здібності, ерудицію й уяву, сприяють діалогу між викладачем і студентами, виявленню часом суперечливих проблем.

Проведені соціологічні дослідження різних форм і методів викладання показують, що "системи засвоєння матеріалу лекції становлять 20%, лекція з використанням наукових посібників дає змогу підвищити цей показник до 30%, лекція з використанням аудіовізуальних засобів дає 50% засвоєння інформації, дискусія -70%, гра - 90%" [123, с. 169].

Ось чому їх слід використовувати одночасно.

До нетрадиційних методів зараховують ділові, рольові, ситуативні або імітаційні, операційні ігри (тренінги); використання психологічних тестів, які дають змогу визначити характерні риси особистості, тестів для контролю знань; творчу, активну роботу з понятійним апаратом; складання тематичних кросвордів; вибір теми, маршруту та написання сценаріїв екскурсій; проведення різноманітних соціологічних досліджень, експериментів, педагогічного практикуму. Всі ці нетрадиційні методи будуть докладно викладені в наступних розділах посібника.

Для того, щоб уникнути корупції у вищих навчальних закладах, за вимогою Міністерства освіти і науки України для вступних та держаних іспитів у ВНЗ України вводяться тести для контролю знань за різними дисциплінами.

Це дуже важливий крок у демократизації навчального процесу вищої школи. Перехід до тестування на вступних іспитах у вузах України має ряд суттєвих переваг:

- дає змогу абітурієнтам за допомогою Інтернету та електронної пошти відповідати на тести різних інститутів, не приїжджаючи на іспит;

- надає можливість абітурієнтам брати участь у тестуванні різних вузів одночасно;

- дистанційність тестування значно поширює географію учасників вступних іспитів до ВНЗ, охоплюючи мешканців не тільки великих міст, а й сільської місцевості, а також інвалідів;

- дає змогу об'єктивно оцінити знання абітурієнтів;

- надає можливість покінчити з корупцією у вищій школі. Переведення на тестування держіспитів бакалавра, спеціаліста і магістра має своєю метою:

- поставити всіх студентів в однакові умови;

- об'єктивно оцінити їх знання;

- виключити суб'єктивність оцінювання знань з боку викладацького складу вузів.

Соціальні проблеми реформування освіти

Перехід на 12-бальну систему оцінювання знань, виділення 12-річної шкільної освіти, збільшення кількості років навчання у вищій школі за рахунок магістерської освіти дають змогу наблизитися до світових стандартів у плані освіти й певною мірою вирішують проблему зайнятості молоді. Однак після закінчення навчання у вищій школі багато фахівців не можуть працевлаштува-тися. Основні причини скрутного працевлаштування такі:

- мала кількість робочих місць через кризу в промисловості і сільськогосподарському виробництві;

- конверсія оборонної промисловості, непідготовленість її до переходу на випуск товарів масового споживання;

- в основному неготовність і нездатність керівних кадрів промисловості і сільськогосподарського виробництва працювати в нових ринкових умовах;

- зайнятість робочих місць пенсіонерами, які не можуть прожити на злидарську пенсію, а тому змушені працювати.

Крім того, в реформі освіти є й негативні соціальні аспекти. По-перше, якщо раніше молодий фахівець починав активну трудову діяльність у віці 22-23 роки, то зараз він практично почне працювати на 3 роки пізніше, коли йому виповниться 25-26 років. І до цього віку його зобов'язані забезпечувати батьки і суспільство в цілому. По-друге, затягується і без того тривала соціалізація особистості. Так, якщо за кордоном молодою вважається людина у віці до 25 років, то в нас раніше цей термін дорівнював 30 років, тому що практично молодь не здатна була прожити без матеріальної допомоги батьків. Після впровадження нової реформи школи утриманство молоді збільшується. По-третє, практично збільшується вік тих, хто буде брати шлюб, а тому формується пізня репродуктивність сім'ї, що негативно позначається на скороченні життєвого циклу, репродуктивного періоду і здоров'ї жі-нки-матері, а суспільство в майбутньому недоодержить необхідних трудових ресурсів.

Змінити становище може тільки поліпшення економіки країни, пов'язане з пожвавленням промислового і сільськогосподарського виробництва, що здатне значно збільшити кількість робочих місць і валовий національний продукт, забезпечити відрахування до Державного бюджету. А зі зростанням бюджету можна буде мати можливість виділити кошти для бюджетної і соціальної сфери.

Якщо в транзитивному суспільстві сучасної України будуть вирішені економічні проблеми, то обов'язково будуть вирішені і проблеми соціального характеру, у тому числі й щодо освіти.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити основні контури нової моделі вищої освіти України:

- відповідність суспільним потребам, які змінюються згідно з можливостями економіки;

- перехід від жорстких, уніфікованих схем до різноманіття форм власності, джерел фінансування навчання і наукових досліджень;

- багатоваріантність навчально-методичної роботи;

- демократизація управління вищої освіти, об'єднання демократичного управління з державними вимогами відносно змісту та якості освіти, розробка й упровадження загальних державних стандартів;

- інтеграція освіти та науки;

- удосконалення принципів формування контингенту студентів, створення умов для відбору та навчання обдарованих студентів;

- формування механізмів розподілу та соціального захисту випускників, які навчаються за рахунок держави;

- відродження ролі виховної роботи як одного з основних напрямів діяльності вузів;

- комп'ютеризація освіти від початкової до вищої школи з підключенням до Інтернету;

- забезпечення безперервної освіти та перепідготовки кадрів;

- перехід вищої школи на дистанційне навчання;

- створення для дистанційного навчання різноманітних програм та методик;

- подальша інтеграція української школи і науки до європейського та світового навчального й наукового простору.

Отже, досліджуваний предмет як наука і як навчальна дисципліна відрізняються. Сучасний підхід до освіти в Україні виражений у реформі школи, що торкнулася і вищих навчальних закладів. Освіта стала менш підпорядкованою панівній у суспільстві ідеології, використовується плюралізм у поглядах на розвиток науки, офіційно дозволені для вивчення нові навчальні дисципліни, такі як політологія, релігієзнавство, загальна і спеціальні соціології тощо. Широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. Більше уваги стали приділяти особистості педагога, його мистецтву, передачі знань, умінь і навичок, формуванню і вихованню молодого покоління. Учитель зобов'язаний володіти мистецтвом діалогу і подачі навчального матеріалу в доступній для розуміння і водночас науковій формі викладу понять і закономірностей.

Гарантом просування країни шляхом прогресу все більшою мірою виступають не тільки показники зростання виробництва, а й рівень освіти населення, її якість і глибина. Знання й інформація стають усе більш зростаючою цінністю, основою розвитку всього суспільства. Формується новий тип працівника: не просто виконавець будь-яких розпоряджень, а творча особистість, яка поєднує знання, ініціативу і здатність втілити ідеї в життя. Україна зацікавлена у формуванні таких якостей людини й у створенні людини майбутнього.

Згідно з висновками Всесвітнього банку, "найкращий результат досягається шляхом таких методів, як взаємне навчання, самодіяльність, емпіричне навчання, навчання в умовах, наближених до реальних, навчання з використанням ресурсів та проблемно орієнтоване навчання, рефлексія, критичний самоаналіз, а також поєднання цих методів у будь-яких варіантах" [63, с. 17]. дистанційне навчання перепідготовка лекція

Вища школа України постійно працює над рівнем наукового потенціалу викладачів, поглиблення наукових навчальних програм, досліджуваних предметів, і саме це може стати запорукою успішної підготовки молодих фахівців, які так необхідні українському сучасному транзитивному суспільству.

Нетрадиційне проведення лекцій

Основні правила, яких зобов'язаний дотримуватися лектор для підготовки навчальної лекції, такі:

- підбір, вивчення й аналіз здобутків класиків соціології з досліджуваних проблем;

- підбір, вивчення й аналіз літератури сучасних соціологів, соціальних психологів і соціальних педагогів, що стосується теми лекції;

- добір найбільш істотного, головного в розроблювальній темі, що аналізується;

- складання плану робочої лекції;

- вибір стилю викладу;

- підбір наочного приладдя: таблиць, рисунків, схем, діаграм.

Ці правила є загальними при підготовці як традиційних навчальних лекцій, так і нетрадиційних. Крім того, будь-яка навчальна лекція має за своїм змістом відповідати ряду вимог:

- послідовність у викладі досліджуваної проблеми;

- стислість і ясність висунутих гіпотез, які розвиває лектор;

- переконливість і логічність у викладі матеріалу;

- взаємозв'язок і взаємозумовленість окремих розділів лекції.

Вище перелічені вимоги щодо змісту лекції також є універсальними. А методика піднесення досліджуваного матеріалу чи стиль лекції із соціології можуть бути дуже різноманітними. Нетрадиційними методами викладу навчальної лекції можуть бути: есе, використання міфів і легенд, казок і сказань, прислів'їв і приказок, притч і народної мудрості, образних порівнянь, прикладів з художніх творів, гумору, трактування понятійного апарату.

Лекція-есе

Насамперед, розглянемо жанр есе. Це незвичайний виклад навчального матеріалу. Жанр есе, що торкається індивідуально-психологічного боку соціальних явищ, виступає як метод популяризації соціологічних знань, дає можливість знайти моральну позицію автора, активізує соціологічну свідомість, руйнує давні стереотипи і шукає нові форми розуміння соціологічної дійсності. У жанрі есе лектор, крім наукових тверджень, використовує суперечності, сумніви, роздуми, художні образи.

Наприклад, починаючи вивчати курс "Соціологія сім'ї" і говорячи про сім'ї як про соціальне явище, лектор малює живу картину такого змісту:

"Уявіть собі літній вихідний день. Яскраво світить сонце. Безхмарне небо, слабкий вітерець ледь гойдає листя дерев і кущів. На лавці в парку, розташованому на березі величного Дніпра, сидять троє: молодий чоловік, молода жінка, а між ними - їх п'ятирічний син Борис, який тримає батьків за руки і безтурботно гойдає ногами.

Молодий чоловік закоханими очима дивиться на молоду жінку, милується її величною поставою, прекрасною посмішкою і думає: яке щастя бути поруч з нею, кохати її і бути коханим; як добре, що в нас є Борис, як приємно в цій маленькій істоті помічати свої власні риси, що виявляються в маленьких вухах, формі носа, овалі обличчя, вмінні широко на весь рот посміхатися, нахиляти голову і навіть ходити як я, його батько.

А Борис, сидячи поруч з батьками, був сповнений гордощів, тому що його мама і тато найкрасивіші, найніжніші, найсміливіші і взагалі в усьому найкращі.

Борі набридло сидіти нерухомо. Він зіскакує з лавки, підхоплює м'яч, вибігає на зелену галявину і невміло б'є по м'ячу ногою, останній відкочується і опиняється в кущах. Батько підхоплюється з лавки майже одночасно з малям, дістає м'яч з кущів, і ось вони вже разом пасують м'яч один одному.

Молода жінка мовчки спостерігає за ними. У її погляді любов, ніжність і гордість за свою сім'ю. їй приємно, що видався такий прекрасний день, коли вся її незвичайна сім'я зібралася разом, щоб провести ці короткі хвилини відпочинку на свіжому повітрі, ближче до первозданної природи".

У цій коротенькій замальовці розкрита особливість сім'ї як соціального інституту, тому що саме в сім'ї наявне таке соціальне явище, що поєднує в собі любов подружньо-батьківську.

Порушення цього союзу двох видів любові призводить до серйозних соціально-психологічних наслідків. Ослаблення подружньої любові часто закінчується розлученням, що порушує нормальні стосунки в сім'ї між батьками і дітьми. Можна знайти собі іншого супутника в житті, але як бути дітям? Адже в дітей один батько й одна мати. Що можна очікувати від дитини, якщо їй забороняється бачити своїх законних батьків, особливо якщо вже склалася нова сім'я, де з'являється мачуха чи вітчим. Чи задумувалися Ви про те, що почуває маленька дитина, якщо мати кинула чоловіка-п'яницю? Адже дитина не завжди вважає батька поганим, тому що бачила і його ніжність, і турботу про себе. Вона прив'язана до батька і особливо його жаліє як слабку людину. їй не завжди зрозуміла поведінка матері, а тому зростає стіна відчуження і нерозуміння.

А як оцінити поведінку вже дорослих дітей, що відмовляють своїм батькам у можливості створення нової сім'ї після смерті одного з подружжя чи після розлучення. У цьому випадку порушується вже не подружня, а батьківсько-дитинська любов, коли старші, борючись за своє щастя, відгороджуються від дітей, а ті відмовляють батькам у повазі, любові, підтримці. Де знайти правильну відповідь на всі запитання, що ставить перед нами життя? Де та межа, через яку не можна переходити ні дружинам, ні батькам, ні дітям? Скільки людей, стільки й різних поглядів, думок, понять про щастя, сім'ю, обов'язки, тому що сім'я - це не тільки любов і радість, це й величезна відповідальність за себе, партнера по життю, за дітей.

Можна все правильно говорити, але чинити всупереч словам, проте всі наші вчинки будуть повторюватися нашими дітьми. Чи задумувалися Ви про те, чому в сім'ї, де вже булорозлучення, діти часто почувають себе нещасливими, але коли вони виростають, то інколи самі підсвідомо вже не дорожать своїми сім'ями і явно йдуть на їх руйнування.

Далі лектор говорить про те, що, на відміну від психології сімейно-шлюбних відносин, яка, насамперед, вивчає це соціальне явище з погляду міжособистісних відносин, соціологія сім'ї вивчає розвиток сім'ї, виникнення та різні види шлюбу, критерії вибору шлюбного партнера, життєвий цикл сім'ї, різні форми і види сім'ї та шлюбу, специфічні й неспецифічні функції сім'ї, шукає причинно-наслідкові зв'язки соціальних явищ, пов'язаних із сімейно-шлюбними відносинами, розкриває такі поняття, як одностатеві сім'ї, гендерна ідентичність і гендерні ідеали, трансексуальність і трансвестизм, сексуальні ролі, розкриває сутність негативних явищ у сім'ї та її кризи. Усе вищеперелічене буде висвітлено в досліджуваному курсі.

Такий початок, поданий лектором у другій лекції з вивчення курсу спеціальної соціології сім'ї, має зацікавити студентів. Жива картинка, виражена в художній формі, фрагмент есе збуджують уяву студентів. Ці міркування лектора вголос змушують студентів задуматися про такі, здавалося б, повсякденні явища, як розлучення, бездоглядність, сімейно-шлюбні відносини. Лектор спонукає студентів самим робити висновки і шукати шляхи вирішення соціальних проблем, що виникають у сім'ї.

Есе найбільш важкий вид інтелектуального контексту, що вимагає наявності в лектора найвищої майстерності, здатності постійно перебувати в діалозі зі слухачами. Така лекція несе в собі достоїнства "сократичної бесіди" [123; 13]. А ось один із прикладів використання жанру есе в художньому творі П. Таранова "Логика хитрости: о поведении людей конкретно и откровенно", де він міркує про минуле і сьогодення.

"Нас лякають теперішнім, розхвалюючи минуле. Перед нами чорнять минуле, щоб ще чорнішим видавалось теперішнє. Нам малюють повітряні замки, щоб відвести погляд від дійсних будівель. Нас кличуть до бою за народ і його світлу долю..., право на свободу не хотіти і не слухати такі заклики. Нам розповідають казки про Батьківщину, щоб приховати правду минулого, чи вводять в оману минулим, щоб "заколисати в казку".

Людина дуже схожа на човен. Що він? - На перетині хвиль і вітру. Так давайте пам'ятати про ці сили і відразу ж уявляти собі: якщо заколисує, то виходить, що хвилювання в природі вже позначилися.

А далі вибір: чи погйодатися на хвилях подій, відчувши "гостренькі" моменти, і не більше, чи, втративши рівновагу, перекинутися, після чого залишитися зовсім непотрібним тим, хто перекидав човен. Чи Ви коли-небудь бачили, щоб вітер поправляв те, що зруйнували хвилі?!" [180, с. 159-160].

Але ж якщо продовжити цю думку про минуле і сьогодення, то наступні міркування лектора теж можуть бути виражені у формі есе.

Не випадково загальновідомим є вислів: "Якщо сьогодення вистрілить у минуле з рушниці, то майбутнє випалить у сьогодення з гармати". Звідси можна зробити висновок: у тому, що залишилось, не все гідне загибелі. Менш розвинуті рівні розвитку суспільства мають свої переваги. їх нечіткі риси продовжують жити в нескінченному відродженні, і поступальний розвиток суспільства завжди повертається до минулого, звільняючи з "мертвого царства" все, що гідне життя.

У нашій країні, де без кінця заперечується минуле, ми є свідками того, як спочатку знищуються священнослужителі, руйнуються церкви, які перетворюють на кінотеатри і склади, а потім, навпаки, відроджується релігія, а замість складів і кінотеатрів відновлюються церкви і будуються нові храми.

Чому ми такі нетерпимі до минулого? Чому США більше ніж 200років користуються своєю Конституцією, а ми переробляємо її при будь-якому коливанні кон'юнктури, при будь-якій зміні ідеології. Чи не задумувалися Ви про те, чому на одному з майданів Парижа з одного боку встановлений пам'ятник королю Людовику XVI, а з іншого боку - пам'ятник Робесп'єру, який його обезглавив? Адже, здавалося б, як можуть два серйозних ідеологічних супротивники уміститися на одному майдані, не заважаючи один одному? Але якщо замислитися, то ці пам'ятники - персонажі історії одного народу Франції. І ця країна дорожить історією свого народу. У нас же спочатку знищувались унікальні пам'ятки царської Росії, зараз - пам'ятки радянського періоду, а що буде очікувати нас у майбутньому? Якщо зараз паплюжать могили учасників Великої Вітчизняної війни, то є побоювання, що з нами наші нащадки можуть вчинити так само, як ми чинимо з попереднім поколінням. Адже недарма говорять: "Хто посіє вітер - той пожне бурю".

"У греків був культ мертвих. Вони вірили в те, що мертві потребують турботи живих, мають потребу в їжі і воді, які родичі приносили до їх могил. Через ці забобони бездітні греки всиновлювали чужих дітей" [84, с. 24]. Чи не від культу мертвих беруть свій початок два явища навколишньої дійсності: взяття на виховання дітей у сім'ю і так звані "батьківські дні", коли молодь приходить на цвинтар, щоб ушанувати пам'ять покійних, прибирає могили, а потім організовує поминання померлих родичів"?

У Запорізькому національному університеті для студентів 5-го курсу спеціальності "Соціологія" викладається курс "Методи викладання соціології", а для студентів спеціальності "Соціальна робота" - "Методи викладання суспільних дисциплін". Обом групам було задано домашнє завдання: написати фрагмент лекції-есе. Всі без винятку студенти виконали це завдання. Кращі фрагменти лекції-есе зачитувалися на практичних заняттях, а деякі з них подані у додатку 4. У зв'язку з тим, що студенти самі обирали теми лекцій-есе, а також з огляду на те, що дехто дуже щиро описував не тільки власні думки, але й свої потаємні почуття, за узгодженням зі студентами фрагменти лекцій-есе, розміщені у додатку 4, подані анонімно, без зазначення авторів.

Далеко не завжди все заняття будується у вигляді лекції-есе. Найчастіше її використовують як фрагмент навчальної лекції. Дуже важливим є перехід від звичайного викладу навчального матеріалу до лекції-есе. Тут доречні цитати, вислови вчених, видатних політиків, письменників або звичайна пауза.

Наприклад, у Гуманітарному університеті "Запорізький інститут державного та муніципального управління" в одній із груп спеціальності "соціальний працівник - соціолог", що вивчає курс "Методи викладання соціології", проводилося практичне заняття на тему "Есе". Кожен студент після попередньої підготовки виступив із фрагментом есе на обрану ним тему. На цьому занятті було багато вдалих, цікавих робіт. Але особливо запам'ятався і несподіваним був виступ одного зі студентів, який почав його з незвичайної фрази: "Краще вмерти, коли хочеться жити, ніж жити, коли хочеться вмерти". Промовивши це, він замовк, а потім уже в принишклій аудиторії у філософській формі у вигляді есе став розповідати цю вічну тему життя і смерті, боротьби духу, що перемагає важкі хвороби, не піддається невдачам. Цей виступ був як гімн життю, у якому схиляємо голови перед героями, перед тими, хто славить життя і навіть гине з невтомним прагненням до нього. Звичайно, таке заняття надовго залишиться в пам'яті студентів.

У жанрі есе іноді пишуть історичні й теоретичні статті, публіцистичні праці. Наприклад, у книзі М. Ліфшиця "Мифология древняя и современная" (видана в м. Москва, видавництвом "Мистецтво" в 1980 р. - 582 с.) знаходимо такі міркування про науку, написані в жанрі есе:

"Сучасна наука доводить свою зрілість, коли вона, подібно до Орфея в грецькому міфі, спускається в підземний світ, щоб повернути нескінченному життю його втрати. Нехай вирок остаточний і оскарженню не підлягає, проте ми можемо зробити його більш точним, більш гнучким і справедливим. Зрозуміло, що за однієї умови. Орфею не вдалося оживити Евридику, тому що на зворотному шляху з царства тіней він озирнувся назад. Жахлива помилка! У ній, як завжди у греків, глибокий зміст. Щоб відновити живе значення раз і назавжди пройдених епох, відкрити у цьому безмовному світі щось несправедливо забуте, затоптане в бруд низкою прогресивних тупаків, потрібно дивитися вперед, а не назад. Тому що при всій відносності прогресу залишається непереборною різниця між відродженням старих начал в ім'я вищої історичної дійсності, що проходить перед нами, і зворотним ходом у власному значенні слова.

Людина-артист, яка зробила своє тіло предметом художнього розвитку, може робити під куполом цирку дивні рухи: недарма ж її далекі предки жили на деревах. Але ось перед нами інший випадок: коли людина, за словами Вольтера, стає поміссю "тигра з мавпою" - рятуйся, хто можеі... Люди часто бувають гірші за звірів, і гіршим видом регресу загрожує їм шкідлива радіація їх власного розвитку. Герцен цю небезпеку змалював в образі Чингісхана з електричним телеграфом. Лев Толстой писав про Чингісхана з двома палатами, пресою і журналістикою. А ми знаємо тепер, що можливий Чингісхан з атомною бомбою і навіть Чингісхан з революцією, начебто "культурною революцією" Мао. Мертве тягнеться до володінь життя і так само, як і життя, бере свій початок в ідеальному царстві минулого.

Чи можна зробити вибір, зупинитися на чомусь конкретному в цьому потоці суперечливих образів, безглуздо пов'язаних між собою ворожих начал? Легко було б жити, якби, наприклад, добро і зло не були іноді до повної ілюзії подібні один до одного так, що людський розум у жаху відступає перед цією безоднею. Але вибір усе-таки є. Пройшовши через тисячі ототожнень, історія знаходить різницю двох світових шляхів. Зливаючись і відокремлюючись у самостійні течії, загальний потік зберігає великі вододіли, що служать нашому внутрішньому оку опорою справжнього змісту серед безглуздої, на перший погляд, течії" [84, с. 565-566].

Яскрава, образна, жива мова есе має виконувати певні умови, а саме: "простота і стислість тексту повинні поєднуватися з високою значеннєвою й інтелектуальною концентрацією, есе має бути якомога привабливішим" [123 с. 17].

Замислюючись над питанням: коли і в яких випадках використання лекції-есе є більш ефективним, ми доходимо висновку, що найефективнішим воно є тоді, коли ця лекція є вступною до нового курсу, який запропонований для вивчення студентам. Така лекція з курсу "Соціологія управління виробничим колективом" була розроблена та прочитана Ж.Д. Малаховою на початку лютого 1991 р. студентам IV курсу радіоелектронного факультету Запорізького машинобудівного інституту (нині - Запорізький національний технічний університет) (див. додаток 3).

Звичайно, фрагменти лекції-есе можуть бути використані як на початку викладання курсу, коли викладач прагне викликати у студентів інтерес до предмета, так і в її середині та кінці, залежно від змісту лекції, ситуації, що виникла в аудиторії, або настрою лектора.

Використання у лекціях міфів і сказань

Найчастіше в текстах лекцій використовуються різні міфи і сказання. Слово "міф" грецького походження і в перекладі означає "оповідання". Міфами прийнято називати фантастичні оповідання, засновані на релігійних віруваннях, у яких розповідається про богів, створення світу, "початок всіх речей". Дія в міфах відбувається за давніх часів. Це не просто віддалена епоха, а особливі "прачаси", що не піддаються звичайному хронометричному виміру.

Сюжети ж, що належать до реально доступного для огляду, хоча й давно минулого часу, стають об'єктом уже не міфів, а сказань, що поділяються на епос, легенди і перекази. До епосу належать сказання героїчного характеру, у легендах наявні фантастичні, надприродні сили, перекази є більш реалістичними і часто засновані на подіях, що дійсно відбулися. Розподіл цей досить умовний, тому що епос може містити в собі і елементи фантастики; переказ може бути героїчним, а легенди іноді мають під собою реальну основу.

"Міф відображає великі реальні ситуації в житті народів і в цьому значенні, об'єктивно та несвідомо, несе в собі думку або ряд думок - "елементарних думок людства " [84, с. 71].

У міфах і сказаннях різних народів зустрічаються схожі сюжети, образи, ситуації. Про причину цього явища серед учених існують різні думки. Так, деякі вчені пояснюють це взаємопроникненням культур і запозиченнями, інші - спільністю походження і паралельністю розвитку всіх народів світу.

Сюжети багатьох народних сказань і міфів є "вічними". Вони співзвучні будь-якому епосу, цікаві людям різного віку і соціального стану. Кожний відкриває в них істину, щось важливе і потрібне для себе. Вони задовольняють дитячу допитливість, юнацьке жадання романтики, прагнення зрілої людини долучитися до людської мудрості, спонукають старість до роздумів про вічність.

Міфи і сказання мають глибокий філософський зміст, захоплюють цікавістю сюжету, красою і поетичністю образів. Вони є джерелом пізнання, дають привід для міркувань, зіставлень з навколишньою дійсністю, розвивають уяву і дарують естетичну насолоду. Міфи і сказання зберігають історичну пам'ять народу, його менталітет. Вони відображають національні особливості, характер, побут і, насамперед, прагнення до добра і справедливості як до вічних категорій, які за всіх часів цікавили людство. Ось чому в освіті в цілому, і особливо при викладанні соціології, є можливим звернення до міфів і сказань, адже соціальна реальність тісно пов'язана своїми категоріями з минулими епохами, багато сучасних подій співзвучні з подіями давно минулих днів і зберігають свою актуальність і сьогодні.

"Ще з дитинства ми пам'ятаємо міф про Прометея - найтрагічний і найбільш піднесений образ у грецькій міфології, героя, який добровільно пішов на боротьбу в ім'я своїх переконань. Прометей - символ незламної і всепереможної сили духу. Відповідно до грецької міфології, Прометей був сином титана Іапета і богині правосуддя Феміди. Коли почалася війна титанів з богами, Прометей став, за порадою своєї бабці Геї - богині землі, на сторону богів, і боги завдяки мудрості Прометея, перемогли титанів. На Олімпі запанував Зевс-громовержець, а Прометей став його радником. З доручення Зевса Прометей створив людство.

Прометей замісив глину і узявся до роботи. За помічника він узяв свого брата Епніметея. За задумом Прометея, люди повинні були вийти досконалими істотами, але безглуздий Епніметей (його ім'я означає "той, хто думає після") усе зіпсував.

Згідно з однією версією, Епніметей насамперед виліпив із глини тварин, наділивши їх різними засобами захисту від ворогів: одних - гострими зубами і пазурами, інших - швидкими ногами, третіх - тонким чуттям, але забув залишити що-небудь людям. Тому люди від природи слабкі і погано пристосовані до життя.

В іншому варіанті міфу Епніметей узагалі витратив на тварин усю глину, і Прометею довелося створювати людство, відщипуючи по шматочку від різних тварин. Тому люди мають ослину впертість, хитрість лисиці, заяче боягузтво і тому подібні якості у найнесподіваніших сполученнях.

Прометей навчив людей обробляти землю і вирощувати хліб, будувати будинки і виготовляти корисні у господарстві речі, читати і писати, розрізняти пори року і лікувати хвороби.

Але люди, створені Прометеєм, не поклонялися богам-олімпійцям, тому незадоволений цим Зевс вирішив їх знищити. Прометей вирушив до Зевса і пообіцяв навчити людей поклонятися богам і приносити їм жертви.

Прометей заздалегідь заколов жертовного бика і розділив його на дві частини: м'ясо покрив шкірою, а голі кістки сховав під пластом жиру.

У призначений день боги спустилися на Землю і зійшлися з людьми на великій галявині. Прометей запропонував Зевсу обрати для жертви богам будь-яку частину бика. Зевс вибрав ту, яка видалась йому найжирнішою, і з того часу люди стали приносити в жертву богам жир і кістки, а м'ясо їли самі.

Зевс, довідавшись, що його обдурили, розгнівався й на знак помсти відібрав у людей вогонь. На землі запанували холод і голод.

Прометей почував себе мимовільним винуватцем нещастя, що трапилося з людством, і заприсягнувся добути для людей незгасимий небесний вогонь, що палає у вогнищі у самого Зевса [117, с. 129].

Він, дійсно, здобув цей вогонь і повернув його людям. Тоді Зевс послав красуню Пандору до Прометея, але той не прийняв її. З нею одружився його брат Епніметей. Зевс дав Пандорі щільно закриту скриню, не сказавши, що в ній знаходиться. Зацікавлена Пандора, ледь переступивши поріг будинку чоловіка, відкрила скриню, з якої по всьому світу розлетілися людські вади, хвороби і нещастя.

Зевсу здалося, що цього замало, і він наслав на Землю потоп, але Прометей попередив про потоп свого сина Девкаліона, який побудував корабель і врятувався разом з дружиною. Мати Прометея Феміда веліла набрати каменів Девкаліону і його дружині Піррі та кинути їх собі за спину. Ці камені перетворилися на людей, і рід людський відродився.

Тоді Зевс увесь свій гнів спрямував на Прометея, і не тільки тому, що йому не вдалося знищити людей, а й тому, що Прометей знав таємницю, коли і ким буде перерване правління Зевса на Олімпі. Спочатку за його велінням Прометей був прикутий ланцюгами до скелі в дикій Скіфії, а щоб зовсім зломити його, Зевс наказав прикувати Прометея до скелі в горах Кавказу і послав до нього орла, який пазурами і дзьобом роздирав живіт титана і клював його печінку. На наступний день рана затягувалася, і орел прилітав знову.

Минали роки і століття. Безсмертний титан Прометей усе нудився, прикутий до скелі, його мучили спека і холод, голод і спрага, біль від заподіяних орлом ран.

Однак Прометей не здався. Він - єдиний персонаж у грецькій міфології, який відкрито протистояв Зевсу і морально його переміг. Зрештою Зевс послав у гори Кавказу свого сина Геракла, який убив орла і розбив кайдани Прометея. Одне кільце з уламком каменя Прометей зберіг на згадку, і з того часу люди, щоб не забувати про страждання, яких зазнав Прометей за людський рід, стали носити перстніз каменями" [117, с. 130].

Прекрасний і поетичний грецький міф про Нарциса, що належить до етіологічних, які пояснюють походження чого-небудь. Він розповідає про виникнення на Землі широковідомої, красивої, але холодної квітки. Сама назва "нарцис" співзвучна з грецьким дієсловом, що у перекладі означає "завмирати" чи "ціпеніти", тому не випадково в Греції нарцисами прикрашають мертвих.

Ім'я "Нарцис" стало загальним, позначаючи самозакохану, зосереджену на собі людину. Ось чому тих людей, які розуміють тільки себе, дослухаються тільки до себе, виправдовують тільки свої вчинки, незалежно від того, подобаються вони іншим чи ні, називають егоїстами чи нарцисами.

Приклад Нарциса можна використовувати при викладі матеріалу про формування і виховання особистості як у психології, соціальній психології, так і в соціології.

"Колись Нарцис був прекрасним юнаком, сином річкового божества Кефіса і німфи Лиріони. У дитинстві віщун пророкував йому, що він щасливо доживе до глибокої старості, якщо ніколи не побачить свого відображення.

Нарцис жив легко і безтурботно, захоплювався полюванням і не підозрював про свою незвичайну красу, через яку страждало багато жінок.

Одного разу Нарциса покохала німфа Ехо, але він жорстоко відкинув її почуття. Нещаслива німфа станула від кохання так, що від неї залишився тільки голос.

Богиня правосуддя Немезіда вирішила, що варто покарати безтурботного красеня і змусити його відчути ті страждання, які він заподіював іншим.

З волі богів Нарцис, повертаючись з полювання, захотів пити. Він схилився над прозорим струмком і в тихій воді побачив своє відображення. Відразу його охопило невтомне і безмежне кохання до самого себе. Він помер від серцевої туги і перетворився на квітку" [117, с. 154].

У міфі про Нарциса наявні найдавніші уявлення людини про відображення як межу двох світів - реального й ілюзорного. Наближення до цієї межі таїть небезпеку втратити себе, перейти в щось інше. Не випадково до цього часу існує звичай не давати дзеркала дитині до року і завішувати дзеркала в будинку померлої людини. Пояснює цей міф не тільки походження і холодність квітки нарциса, але й появу на Землі луни (рос. мовою - еха), що подає за певних умов свій голос, нагадуючи людям про свої страждання.

Повчальність міфу про Нарциса привертає увагу художників і поетів різних країн і різних епох. Не випадково в ботаніці квітка нарциса називається "Narcissus Poeticus", тобто "Нарцис поетичний".

Історія зберігає багато повчальних міфів різних цивілізацій і народів, що можуть бути використані в лекціях. До них, крім грецьких міфів, належать міфи Давнього Риму і Давнього Єгипту, Індії, Японії, Китаю і, звичайно ж, найдавніша з існуючих на Землі шумеро-акадівська міфологія.

Не менш цікавими і повчальними є сказання середньовічної Європи чи Давньої Русі. Наприклад, російський поет М. Лермонтов вважав своїм предком легендарного Томаса Лермонта. Дійсно, на початку XVII ст. шотландський дворянин Георгій Лер-монт вступив на службу до російського царя Михайла Федоровича і "навчав тонкощам ратної будівлі дворян і дітей боярських". М. Лермонтов є нащадком цього Г. Лермонта у восьмому поколінні. Філософ і літературний критик В. Соловйов писав, що М. Лермонтов був дуже близький за духом до Т. Лермонта - "давнього свого предка, віщого і демонологічного..., з його любовними нещастями, ліричними пророкуваннями, загадковим подвійним існуванням і фатальним кінцем" [117, с. 297].

Напівлегендарний шотландський поет Т. Лермонт із Ерсілдуна, який жив у XIII ст., вважався засновником шотландської літератури. У легенді про Т. Лермонта розповідається про те, як він віднайшов свій поетичний дарунок.

"У Ерсілдуні жив шляхетний, хоча й небагатий шотландський дворянин, який славився співом і грою на арфі. Одного травневого ранку, сидячи під старим дубом, Томас задумливо перебирав струни арфи. Раптом почув тупіт копит, передзвін бубонців, і з лісу виїхала молода красива вершниця в зеленій сукні на ставному сірому коні. Вона була такою прекрасною і мала так багато прибраного коня, що Томас подумав, що перед ним Свята Діва і хотів схилити перед нею коліна.

Але вершниця зіскочила з коня і сказала, що вона королева фей і ельфів, та попросила його зіграти їй на своїй арфі, а якщо гра їй сподобається, то вона Томаса нагородить. Гра сподобалася і королева сказала, що виконає будь-яке бажання Томаса. Він попросив її поцілувати. Королева спочатку заперечила, а потім пояснила, що якщо він її поцілує, то йому доведеться служити їй сім років. Томас сказав, що готовий служити королеві довічно і поцілував її.

І раптом з королевою відбулася страшна зміна: її золоте волосся посивіло, білосніжна шкіра пожовкла і покрилася зморшками, зелена сукня злиняла і стала сірою. Ставний кінь перетворився в заморену шкапу, а хорти і гончаки, що супроводжували королеву, - у голодних вовків.

Посадила королева Томаса позад себе на стару шкапу і повезла його через пустирище. Тут він побачив три дороги. Одна з них - вузька і кам'яниста, заросла терником і колючою шипшиною - виявилася дорогою правди. Інша - широка і гладка, на узбіччі якої цвіли лілеї - виявилася дорогою неправди, а по третій дорозі, яка то з'являлася, то зникала і була заросла зеленою папороттю та вереском, королева фей привезла Томаса у своє королівство.

Тут до королеви повернулася її колишня врода і чудове вбрання, кінь знову став статним, а голодні вовки перетворилися на породистих собак. Королева попередила Томаса, що в країні фей він має їсти тільки те, що вона сама йому запропонує, і ні з ким не розмовляти, крім неї, інакше він залишиться тут назавжди.

Томас виконав усі умови, крім того, виграв змагання музикантів і виявився кращим, ніж музиканти країни фей. Королева дала Томасові три дарунки за те, що він виконав усі умови. Перший - дарунок віршотворця. Другий - дарунок пророцтва. Третій - дарунок правдивості. Від третього дарунка Томас хотів відмовитися, але королева переконала його і сказала, що цей дарунок має велику силу.

Прощаючись з королевою, Томас гукнув: "Я не хочу з тобою розлучатися назавжди". Королева йому відповіла, що вона надішле за ним своїх посланців, але не найближчим часом.

Відтоді минуло 14років. Томас жив у Ерсілдуні, але слава про нього котилася всією Шотландією. Його шанували як мудрого віщуна і як натхненного поета.

Але одного разу до села прийшли два білих олені і направилися прямо до замку, де жив Томас. Він узяв свою золоту арфу та разом з оленями перейшов убрід річку і зник у лісі. Більше його ніхто не бачив" [117, с. 297].

Вибір міфів, сказань, що використовуються в лекціях, залежить від особистості педагога, його схильностей, здатності донести в цікавій формі навчальний матеріал до аудиторії.

Размещено на Allbest.ru