Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Використання в лекціях розповідей про історичні події

Можна використовувати в лекції і розповіді про історичні події, якщо вони підтверджують чи, навпаки, спростовують основну тезу лекції. Наприклад, на лекціях з історії, релігієзнавства можна було б навести приклад трагедії афінських стратегів, описаної Ксенофонтом у "Грецькій історії" (том 1, с. 7). Афінські стратеги врятували своє рідне місто у жорстокій битві з морськими силами Спарти.

"Оскільки цей бій відбувався під час страшної бурі, і оскільки потрібно було завершити перемогу переслідуванням супротивника, то флотоводці не могли вжити достатніх заходів, щоб підібрати трупи загиблих і забезпечити їм похоронний обряд. Таке недотримання давнього звичаю викликало ненависть родичів загиблих і справа скінчилася тим, що герої були засуджені на страту афінськими народними зборами. Це, зрозуміло, призвело до того, що в наступній битві командувач флоту більше піклувався про трупи, ніж про перемогу, а рік по тому обезголовлений афінський флот зазнав повної катастрофи при Егоспотомах, що й вирішило найближчим часом результат Пелопоннеської війни" [84, с. 23].

Афіняни вірили в страшну долю людини, позбавлену поховання, а релігія відокремлює душу від тіла, що пом'якшує культ мертвих, коли поховання людини не вважається настільки істотним. Адже зараз уже стало традицією спускати вінки на води моря чи озера, де загинули люди, коли їх поминають родичі чи друзі.

У лекціях можна використовувати історичні події давно минулих днів: Троянську війну, переслідування інакомислячих у період середньовіччя, що виявилося в інквізиції церкви, Варфоломіївську ніч, Французьку буржуазну революцію, період нашестя Наполеона в Росію тощо. Не менш показовими можуть бути і теперішні історичні події: путч ДКНС, зруйнування табору соціалізму, розпад СРСР, початок економічного перетворення в країнах СНД та інше. Важливо, щоб історичні події підтверджували думки лектора, тоді лекція буде особливо запам'ятовуватися.

Використання у лекційному матеріалі історичних подій може бути не тільки в лекціях з історії, політології, релігієзнавства, культурології, демографії, а й при викладанні інших суспільних дисциплін. Наприклад, в лекції, що стосується моральності, можна нагадати історію про виникнення гостинності: "Даю, щоб ти дав!".

У первісному світі обмін подарунками та гостинність призводять до таких дивних форм "взаємності", як обмін дружинами або віддання гостю власних доньок (так званий "гетеризм гостинності"). Ці гіперболи, що нагадують дивні перебільшення реальних рис в примітивному мистецтві, відіграють на перших етапах історії цілком поясненну роль. Так, виражаються крайні символи суспільного згуртування, незрозумілі сучасним людям, оскільки "взаємність" надається їм об'єктивно, як примусовий факт суспільного розподілу праці. Гостинність та дарування належать зараз до добрих звичаїв, які прикрашають суспільство, а не до його істотних умов [84, с. 61].

Використання в лекціях сюжетів художніх творів

Для переконливості і привабливості викладу навчального матеріалу лектору можна використовувати сюжети художніх творів. Наприклад, у курсі "Економічна соціологія", розглядаючи історію розвитку підприємництва, лектору бажано послатися на ряд художніх творів, що зафіксували історичні типи підприємництва у вигляді войовничих торговців, рицарів, які годувалися "зі стремена", аристократів, які промишляють морським розбоєм, першовідкривачів типу сера Уолтера Рейлі та Френсіса Дрейка, які займаються піратством, місіонерів і шукачів незліченних багатств, корсарів і флібустьєрів. Серед таких художніх творів можна назвати: Блон Жорж. Флибустьерское море: Пер. с франц. -М.: Мысль, 1985. - 350 с.

Говорячи про соціально-психологічні наслідки розлучення, можна послатися на такий відомий художній твір, як оповідання Ю. Трифонова "Чужа", а також на книгу, укладачем якої була Т. Разумовська, "Узы брака, узы свободы", де сучасні письменники, психологи і соціологи розкривають позитивні (свобода) і негативні моменти розлучень (Узы брака, узы свободы / Сост. Т. Разумовская. - М., 1990).

Щоб змусити молодь задуматися про відповідальність за сім'ю і, як-то кажуть, позначити міру як плату за любов, варто порекомендувати студентам прочитати книгу Т. Катасонової "Кому потрібен синій птах", а потім провести за цим художнім твором диспут, де вислухати різні погляди, як дівчат, так і хлопців, що, як правило, мають бути діаметрально протилежними.

Багато лекторів як приклади успішно використовують персонажів з художніх творів українських, російських та зарубіжних письменників, таких як Т. Шевченко, Леся Українка, Панас Мирний, О. Пушкін, І. Тургенєв, Т. Драйзер, Джек Лондон, У. Фолкнер, Е. Хемінгуей та багато інших, розповідають про долю таких відомих письменників, як І. Бунін, М. Бердяєв, О. Солженіцин, М. Гумільов та інших.

Використання сюжетів з художніх творів багато в чому залежить від особистості лектора, його світобачення, естетичного сприйняття навколішнього світу, його соціальної орієнтації, психологічних установок.

Використання прислів'їв, народної мудрості

Нетрадиційним методом викладу навчальних дисциплін можна вважати і використання лектором прислів'їв і приказок, що є душею народу і характеризують його менталітет. Так, при викладанні курсу "Соціологія міжнаціональних відносин" бажано навести ряд прислів'їв, що розкривають характер, традиції, побут різних національностей, зокрема тих, що населяють Україну. Такий матеріал може добре запам'ятатися. Наприклад, характеризуючи українців як націю, можна відзначити гостинність народу, підкресливши це прислів'ям: "Гість у дворі - хліб-сіль на столі".

Досвідчений лектор знає, що аудиторія слухає його уважно тільки 20-25 хвилин, а потім увага розсіюється. Щоб постійно підтримувати пожвавлений інтерес до лекції, бажано використовувати гумор чи цікаві вирази. Так, при викладанні соціології управління та при розкритті труднощів роботи керівника можна розповісти притчу про ворону і зайця.

"Біжить лісом заєць і бачить: на високій сосні сидить ворона.

- Що ти робиш? - запитує заєць.

- Нічого не роблю, - відповідає ворона.

- От і добре, - подумав заєць, - і я теж нічого робити не буду. Сів заєць під дерево і задрімав. Пробігав повз нього вовк, побачив зайця, який спав, узяв і з'їв його. Подивилася на це ворона і говорить: "Ех, ти, щоб нічого не робити, треба високо сидіти!".

Багатьом людям, які поверхово знають управлінську працю, здається, що керівник нічого не робить. Однак це не так. Більше того, керівник повинен мати певні особистісні якості, він багато чого має знати і вміти.

А далі лектор викладає навчальний матеріал, де висвітлює проблему застосування професійної майстерності сучасного керівника. Лектор змушує аудиторію задуматися про труднощі управлінської праці, тому що його діяльність складається з двох факторів: 1) управління технологічне, технічне; 2) соціальне управління людьми, колективом. Головним об'єктом в управлінні є людина зі своїми потребами, інтересами, цілісними орієнтирами, психологічними установками. Від керівника як від суб'єкта управління залежить не тільки успіх організації в цілому, а й соціально-психологічний клімат, настрій колективу, його спрацьованість, згуртованість, працездатність і навіть загальне самопочуття людей, втягнутих у трудовий процес. навчальний лекція історичний гумор

При вивченні курсу "Методи викладання соціології", розкриваючи проблему взаємодії і відносин учителя й учня, можна розповісти необразливий анекдот, що легко запам'ятовується:

"Викладач інтернату для розумово відсталих дітей, Марія Павлівна, готуючи дитину Петра Іванова до вступу у перший клас, спочатку ніяк не могла передати йому потрібні знання. На жодне запитання комісії, що відбирала дітей для навчання в школі, Петро Іванов відповісти не зміг.

- Як тебе звуть?

- Не знаю.

- У якій країні ти живеш?

- Не знаю.

- Скільки тобі років?

- Не знаю.

- Ну, так от що, Маріє Павлівно, Ви будете особисто готувати Петра Іванова до першого класу і відповідати за це. Через рік ми з Вас спитаємо за його підготовку, - заявили члени комісії.

Минув рік. Знову приїхала комісія. Викликають Марію Павлівну та Петра Іванова, якому ставлять запитання:

- Як тебе звуть?

- Петя Іванов, - жваво відповідає хлопчик.

- У якій країні ти живеш?

- В Україні.

- Скільки тобі років?

- Сім.

- Маріє Павлівно, як Вам це вдалося? - запитують члени комісії.

- Не знаю, - відповідає Марія Павлівна, тупо дивлячись у підлогу."

Потім викладач наводить формулу взаємодії вчителя й учня, що раніше використовувалася в колишньому СРСР і розглядалася як однобічний процес: 8 О, де вчитель - 8 (суб'єкт), а учень -О (об'єкт). Однак це не так. Правильною формулою для позначення взаємовпливу вчителя (суб'єкта) і учня (об'єкта) буде: 8 <- О, де наявний зворотний зв'язок - вплив об'єкта на суб'єкт. Ось чому в учительки Марії Павлівни після року тісного спілкування з учнем Петром Івановим стали явно проглядатися ознаки дебілізму.

Використання образних порівнянь

Іноді при читанні лекції корисно використовувати образні порівняння, наприклад, якщо її тема пов'язана із соціальним контролем, то можна навести такий приклад.

У Франції є оригінальні ваги, на яких вимірюється вага людини. До 100 кг ця вага позначається, а якщо людина важить більше ніж 100 кг, то вага вже не позначається, а включається музика. Симфонічний оркестр грає "Похоронний марш" Шопена. Це означає, що людина має обов'язково замислитися над проблемою зменшення ваги, тому що інакше "за нею навіть музика плаче".

Такі ваги нагадують нам соціальний контроль, коли порушення соціальних норм призводить до застосування соціальних санкцій. І далі викладач розвиває тему лекції.

Говорячи про безглуздість праці, ми часто порівнюємо її з працею царя Сізіфа, який "намагається перехитрити смерть".

З того часу він виконує безглузду роботу: котить на гору важке каміння [84, с. 84], а коли майже викотить його на вершину гори, то воно одразу ж скочується донизу і йому знову доводиться робити те саме.

Злу людину часто порівнюють з міфічним образом Медузи Горгони, у якої замість волосся були змії. В природі немає такого чудовиська, але образне порівняння пережило століття. Таких порівнянь можна навести велику кількість.

Робота з понятійним апаратом

Наука як форма пізнавальної діяльності має специфічні риси. Якщо мистецтво осягає світ через художні образи, релігія - через одкровення, то наука вирішує це завдання через абстракцію, ідеалізацію, втілену в наукових поняттях.

Поняття - це форма мислення, що відображає предмети в їх істотних ознаках. Наукове поняття - це форма мислення, що відображає не реальні предмети, а сконструйовані вченим абстракції, необхідні для виявлення істотних і закономірних зв'язків дійсності.

Особливістю понять гуманітарних дисциплін є те, що якщо в точних дисциплінах, таких як математика, фізика, астрономія, хімія тощо, вони визначаються точно, то окремі поняття гуманітарних наук і суспільно-наукових текстів можуть розміщуватися на декількох сторінках. Це пояснюється тим, що, наприклад, соціологічна наука відображає специфіку суспільства і соціальних явищ, дослідження яких пов'язане не тільки з розумінням, поясненням, але й з чуттєвим осягненням. Таке саме пояснення може бути застосоване і до філології, релігієзнавства, політології і, звичайно ж, психології, тому що вона просто немислима без чуттєвого сприйняття.

Вивчення понятійного апарату науки не зводиться до рутинного завчання визначень, тому що вивчення понятійного апарату гуманітарних дисциплін дає змогу:

- розвивати навички наукового мислення;

- домагатися глибокого і якісного засвоєння навчального матеріалу;

- активізувати пізнавальну діяльність студентів;

- надавати процесу навчання творчого характеру.

Таким чином, результатом вивчення наукових понять є не тільки знання визначення і його пояснення, а й аналіз зв'язків різних понять та їх відносин між собою. Для аналізу зв'язків понять як основного методичного прийому можуть бути використані структурно-логічні схеми. Головна перевага структурно-логічних схем - наочність. Вони спрощують запам'ятовування і засвоєння навчального матеріалу.

Кожне поняття, використовуване при викладанні соціології, має свою історію, інколи складну і заплутану. Викладачу бажано розповісти, звідки виникло те чи інше наукове поняття: з повсякденного життя, інших мов чи давньої історії. А також із зацікавленням сприймається розповідь про те, хто з учених вперше ввів поняття у науковий обіг. Іноді при цьому розповідається про самого вченого, наводяться цікаві біографічні дані, показується як він дійшов до відкриття якого-небудь феномену і чому так чи інакше назвав певне поняття. Такі заняття збагачують знання студентів, суху мову роблять образною, створюють довірчу атмосферу при викладі лекції, вимальовують іноді нудний матеріал живими картинками з життя видатних учених чи політичних діячів.

Виникнення наукових термінів часто буває пов'язане із запозиченнями з іноземних мов. У будь-якій науці, і, насамперед, соціології, потрібно простежити, чому саме так було названо певне наукове поняття, що означає це слово в перекладі українською мовою. Наприклад, російське слово "руководитель" походить від двох старослов'янських слів: "рука" і "водити". Здавалося б, у буквальному перекладі "руководитель" означає "водити руками", однак це не так. У старослов'янській мові слово "рука" означає: "кисть руки, коли пальці зібрані в кулак". Практично слово "руководитель" означає: зібрати всіх разом і потім вести за собою. Слово "керівник" не використовується як наукове поняття в інших мовах, а натомість послуговуються синонімами: "менеджер", "керівник".

Крім того, сучасна ситуація ставить перед ученими України завдання розвитку й удосконалення української термінології з багатьох наук, тому що в минулому, за радянських часів, в Україні багато підручників, як з природознавчих, так і з гуманітарних дисциплін, видавалися тільки російською мовою, і багато наукових понять ще й дотепер не мають українських відповідників.

Під час роботи з понятійним апаратом потрібно пам'ятати, що, вивчаючи людину, соціальне суспільство, багато наук, такі як філософія, психологія, соціальна психологія, соціологія й інші, використовують ті самі поняття. Однак специфіка кожної науки накладає відбиток на їх зміст, що необхідно педагогу використовувати і враховувати при роботі з понятійним апаратом.

Таким чином, при підготовці і компонуванні змісту наукової лекції викладачу необхідно користуватися універсальними вимогами, щоб лекція мала науковий характер і дійсно служила засобом передачі в усній формі наукових знань від учителя до учня. Ці вимоги відповідають традиційній формі підготовки і читання лекції, стосуються її змісту і їх не можна порушувати, вони непорушні і є загальними для вищої школи.

Отже, нетрадиційний виклад навчальної лекції передбачає: використання есе, міфів і легенд, казок і сказань (билин), прислів'їв і приказок, притч, образних порівнянь, гумору, прикладів з художніх творів, а також незвичайне трактування понятійного апарату.

Нетрадиційне читання лекції робить її легко засвоюваною, наочною, образною і незабутньою. Вона частіше несе в собі заряд сократівської бесіди і скорочує соціальну дистанцію між учителем і учнем, робить їх ближчими і зрозумілими один одному.

Підготовка та проведення практичних занять

Традиційною формою закріплення прослуханого курсу лекцій і перевірки знань є семінар, написання та обговорення рефератів. Семінар - форма заняття, під час якої відбувається спілкування вчителя та учня, своєрідний діалог, тому вчителю необхідно знати особливості його проведення. Вдало проведений семінар сприяє взаєморозумінню вчителя й учня, закріплює знання студентів, а за рахунок відпрацьованого зв'язку при діалозі викладач отримує цікаву інформацію, має можливість зрозуміти світогляд студентів, їх ставлення до навколишнього світу.

Мистецтво діалогу

Сучасний підхід до освіти вимагає від педагога володіння навичками і теоретичними знаннями діалогу. Слово "діалог" походить з грецької (dialogos - розмова між двома чи декількома особами). Діалогічність педагогічної діяльності сприяє реалізації творчого злету та розвитку наукового спілкування. Методичному осмисленню діалогічних форм, реалізованих у процесі викладання, сприяють спеціальна педагогічна література, наукові розробки, що аналізують проблеми діалогіки і творчості, а також найдавніші діалоги Платона і сократівські бесіди.

Учені виділяють такі види діалогу:

1) діалог-суперечка;

2) діалог-конфіденційне пояснення;

3) діалог-емоційний конфлікт;

4) діалог-унісон.

Педагог зобов'язаний опанувати всіма видами діалогу, тому що це необхідно йому при підготовці до проведення бесід, семінарів і практичних занять. Проблема діалогу стає особливо важливою при визначенні проблемної ситуації, коли виникає потреба осмислити її і виразити через запитання, що передбачає пошук необхідної відповіді. До цього основного питання активний педагог додає уточнюючі, навідні, зустрічні чи казусні запитання стратегічного й тактичного призначення. Запитання можуть бути складними і простими, парадоксальними, полемічними, випереджальними, прогнозуючими. Сама постановка запитання для діалогу вимагає від викладача такту, уміння знайти підхід до людей різного соціального стану, рівня освіти, інтелектуального розвитку. Одному студенту можна поставити запитання простіше, а іншому складніше, третьому таке, щоб він зміг показати свій інтелект, знання, а можливо, й розкрити філософське бачення проблеми.

У самій постановці запитання може бути закладений той елемент імпровізації й несподіванки, що так необхідний для живого творчого діалогу, адже запитання практично завжди містить лексику, що народжує відповідну думку. Тому діалог є найважливішим елементом організації активних форм роботи в навчальному процесі.

В умовах сучасного плюралізму думок питання взаємодії і відносин представників різних поглядів у науці становить особливий інтерес. У діалозі в комплексі спрацьовує все: доказовість, обґрунтування власної точки зору, спростування позицій, заперечення несумісних поглядів партнера. Для методики викладання важливий як аналіз логіко-методичної сторони діалогу, так і створення задушевної емоційної атмосфери, одночасне звернення і до розуму, і до почуттів сторін, що полемізують.

Для підвищення ефективності діалогу і посилення активізації наукового спілкування викладачу варто продумати і підібрати для аналізу окремі конкретні ситуації, обговорення яких становило б інтерес для студентської аудиторії.

Існують різні типи ситуацій:

- ситуація-ілюстрація, коли за допомогою конкретного епізоду, випадку, події з реальної практики можна використовувати аналогічні прийоми аналізу, той чи інший спосіб вирішення проблеми;

- ситуація-вправа, коли за допомогою конкретної ситуації підсилюється інформація, краще і надійніше запам'ятовується те, що буде потрібно надалі;

- ситуація-оцінка, коли конкретна ситуація має різні оцінки залежно від методичного моменту;

- ситуація-проблема, коли визначаються лише окремі умови і моменти, що відбуваються, необхідно осмислити цю ситуацію, сформулювати саму проблему і запропонувати варіанти її вирішення.

У процесі проведення семінару мета викладача - викликати непідробний інтерес студентів до розглянутих проблем, перевести діалог внутрішній у зовнішній, коли сам студент проводить діалог з викладачем, виступаючи одночасно від себе особисто і від імені тієї людини, з якою у своїх думках він полемізує. Саме тоді, коли точка зору студента у внутрішньому діалозі стане для нього досить доказовою, у нього виникне бажання озвучити свій внутрішній діалог і перевести його в зовнішній, де його погляди знайдуть собі прихильників чи супротивників у результаті обміну думками. Дуже бажано, щоб студенти могли дати оцінку розглянутих ситуацій, осмислили тему і свідомо залишили ту чи іншу точку зору.

Головне завдання педагога - дати змогу студентам вступити в діалог, полеміку, забезпечити взаємодію поглядів співрозмовників. Результативним є виявлення позицій з погляду їх динаміки. Діалог містить у собі такі можливості:

- зближення позицій (аж до збігів);

- розбіжність точок зору діалогічних партнерів;

- суперечливість позицій (аж до виникнення повної несумісності).

Діалог сприяє підвищенню ефективності процесу викладання, тому що приводить в активний рух думку співрозмовника, змушує студентів шукати потрібну відповідь на поставлене запитання, прагнути до істини. Важливо розвинути у студента потребу в інтелектуальному діалозі, в активному пошуку відповіді не тільки на питання теорії, а й на проблеми самого життя. Життя бурхливе, неоднозначне, інколи складне для розуміння, і в кожного студента може бути свій особливий, відмінний від інших погляд на ті процеси, що відбуваються навколо нас.

Іноді на семінарі діалог мимовільно переходить у дискусію. Дискусія - розгляд, дослідження. У буквальному розумінні дискусія - це обговорення будь-якого суперчливого питання на зборах, при бесіді, у тому числі й на семінарі. Іншими словами, дискусія - суперечка. Дискусія може виникнути на семінарі при розгляді проблемного питання, коли студенти займають різні, іноді діаметрально протилежні позиції, або коли обговорюються основні поняття досліджуваного предмета та зміст, який у них вкладали різні вчені. Дуже важливо для викладача володіти ситуацією і не дати дискусії перетворитися на хаос, коли всі кричать, а чому чи про що кричать - не зрозуміло.

Дискусія себе виправдовує, якщо при відповіді студент розкриває яку-небудь проблему, не розглянувши її всебічно, або коли висловлює помилкову думку, а хтось з інших студентів групи доповнює його виступ, уточнює деталі або критикує помилковий вислів.

Найгірша форма проведення семінару буває тоді, коли досвідчені студенти, а це буває серед студентів курсів, самі починають ставити викладачу провокаційні запитання, а він, захоплюючись, розповідає увесь семінар, розкриває всю проблему, забувши, що в цей час він зобов'язаний опитати студентів та визначити рівень їх знань, а не вражати їх своєю ерудицією.

Підготовка до проведення семінару

При розробці семінарського заняття важливо грамотно визначити коло питань, які будуть винесені для обговорення, виділити проблеми для написання рефератів, підібрати літературу для самостійної роботи. Заздалегідь студентів треба ознайомити з основними питаннями і темами рефератів для чергового семінару, щоб вони могли підготуватися до занять. У деяких вузах, у тому числі і в Гуманітарному університеті "Запорізький інститут державного та муніципального управління", в бібліотеках та на кафедрах соціології є навчально-методичні вказівки з різних предметів, якими користуються студенти при підготовці до семінарів та практичних занять.

У цих навчально-методичних комплексах подано тематичний план курсу, практичний виклад лекцій, теми для самостійної роботи, контрольних або курсових робіт, розроблено теми всіх семінарів і практичних занять та зазначено літературу, якою зобов'язаний скористатися студент для успішного засвоєння досліджуваного матеріалу.

Особлива форма проведення семінару - контроль знань за вхідним, поточним, кінцевим зрізом знань. Так, для вхідного контролю достатньо заздалегідь дати студентам частину запитань для ознайомлення (вони подані в навчально-методичних комплексах), а інші викладач повинен формулювати та ставити студентам у ході заняття. Причому запитання слід використовувати диференційовано, залежно від особистості студента. Найбільш підготовленим студентам, тим, хто більш розвинутий інтелектуально, треба ставити складні запитання, що потребують посиленого, глибокого мислення безпосередньо в аудиторії. Дуже важливо викликати студента на відвертість та послухати, як він трактує ту чи іншу проблему, яким чином він її переломлює у своїй свідомості, які шляхи шукає для вирішення проблемної ситуації.

Семінар для поточного контролю дає уявлення про те, як засвоюється навчальний матеріал, озвучений на лекціях, і що студенти взяли для себе з рекомендованих підручників, навчально-методичних посібників та іншої літератури, рекомендованої викладачем для самостійної роботи. Такий семінар необхідний не тільки студентам, а й викладачу, тому що є зворотним зв'язком, який може підказати педагогу, яким проблемам курсу, що викладається, потрібно приділити більше уваги, що посилити, поглибити при читанні лекцій, а що можна усунути, оскільки ця проблема добре висвітлена в рекомендованих підручниках, якими студенти можуть скористатися самостійно.

Семінар за остаточним зрізом знань дає можливість педагогу більш об'єктивно та адекватно оцінити знання студентів на майбутніх заліках та іспитах.

На семінарських заняттях обговорюють заздалегідь підготовлені студентами реферати. Бажано привчити студентів до того, щоб вони не зачитували текст реферату, а озвучували усно тільки основні поняття, головні думки, ідею. Таке завдання, поставлене перед студентами, особливо першокурсниками, здається їм складним, але з часом вони зможуть виконувати цю вимогу. Переказ основних думок реферату має на меті таке:

1) розвиває пам'ять;

2) сприяє послідовності викладу;

3) надає можливість проявити вибірковість думок, тому що студент в усній формі обирає головне, а не другорядне;

4) дає змогу студенту ще раз усвідомити досліджувану проблему, побачити її нібито зі сторони;

5) знайти шляхи вирішення проблеми;

6) розвиває у студента мовленнєву культуру, яка йому знадобиться в подальшій практичній діяльності.

Якщо ж реферати зачитуються, то затягується і практично непродуктивно використовується час, відведений для семінарського заняття. При читанні реферату найчастіше озвучуються банальні фрази або подається трактування навчального матеріалу, узятого з прочитаних першоджерел. Творчих думок самого студента, його істинного ставлення до досліджуваної проблеми почути при такому проведенні семінару практично неможливо. Ось чому навіть традиційні семінари, що служать для контролю знань студентів, викладачу можна теж проводити творчо, незвичайно, змушуючи студентів думати, мислити, прогнозувати розвиток того чи іншого явища або проблеми, що вивчається.

Бажано, щоб викладач не дозволяв студентам розробляти, а потім нав'язувати обговорення на заняттях реферату за довільно обраною темою, а не за тією, яка заздалегідь була запропонована викладачем. Як правило, такий реферат - це переписані думки із самостійно знайдених студентами статей або брошур. Реферати на довільні теми педагогу потрібно просто забирати для перевірки, ставити оцінку, яку заносити до журналу. Якщо реферат вдалий, то тему можна запропонувати взяти студенту для наукового дослідження, для цього його думку потрібно спрямувати до русла дослідження проблеми та запропонувати з цим текстом виступити на черговій науково-теоретичній студентській конференції.

Усе вищеперелічене - звичайна методика певної дисципліни у вищому навчальному закладі. Вона перевірена практикою, є визнаною формою контролю знань і не вважається інноваційною. Цими методами проведення семінарських занять володіє кожен педагог вищої школи. Навіть при використанні нетрадиційних методів навчання ці три види семінару (контроль знань за вхідним, поточним та остаточним зрізом знань) мають бути включені до будь-якої навчальної програми.

Складання робочих програм

У Запорізькому національному університеті в рамках вивчення курсів "Методи викладання соціології" та "Методи викладання суспільних дисциплін" студентам було запропоновано як домашнє завдання розробити робочі програми для викладання різноманітних навчальних дисциплін, що вивчаються у вузах. У лекції, спеціально присвяченій темі розробки робочих програм навчальних дисциплін, було роз'яснено, з яких розділів складається робоча програма, що потрібно знати і як грамотно її скласти.

Студенти творчо підійшли до виконання цього домашнього завдання. Вони розробили робочі програми для таких курсів: "Філософія", "Філософія права", "Політологія", "Соціальна психологія", "Соціологія сім'ї", "Електронна кібернетика", "Соціологія політики", "Соціальна робота", "Основи менеджменту", "Менеджмент соціальної роботи", "Культурологія", "Конфліктологія", "Основи демографії" та ін.

Назва курсів, за якими повинні були розробляти робочі програми, заздалегідь не зазначалась, щоб не сковувати ініціативу студентів. Саме тому подані робочі програми були різноманітні та оригінальні за своїм виконанням.

У додатку 1 подані методичні вказівки до вивчення курсу "Соціологія кар'єри" для студентів денної та заочної форм навчання факультету менеджменту, розроблені одним із авторів цього навчально-методичного посібника. У додатку 2 подана робоча програма "Методи викладання соціології".

Якими методами користуються педагоги вищої школи України при проведенні практичних занять, які вивчають навчальні предмети? Що можна було б порекомендувати для того, щоб активізувати студентство, змусити його творчо підходити до проблем, які розглядаються. І це далеко не весь перелік запитань, що хвилюють викладачів вищої школи.

"Круглий стіл"

До нетрадиційних методів викладання можна зарахувати проведення "круглого столу". Відомо, що вперше про "круглий стіл" було згадано в середині ХІІ ст. у творі англо-нормандського трубадура Васа: "збираючись навколо нього, рицарі короля Артура розповідали про свої подвиги та пригоди. Круглий стіл - символ рівності, за ним немає перших чи останніх місць" [117, с. 279]. Англійський король Артур сидів за "круглим столом" разом зі своїми рицарями. Він також мав право голосу, як і його рицарі. Іншими словами, "круглий стіл" забезпечував рівність не тільки згідно із становищем, але й рівність при голосуванні.

Сама ідея "круглого столу", де всі мають однакові права, дає змогу на рівних проводити діалоги-дискусії за участю різних людей: студентів, асистентів, викладачів, доцентів, професорів, адміністрації вузів, представників ЗМІ, священиків, державних службовців, представників органів самоврядування регіонів або інших осіб. Усі вони сидять за "круглим столом", де ніхто не скривджений місцем розташування, ніхто не встає, коли говорить, і відбувається дивний за відвертістю обмін думками з якоїсь проблеми.

З навчальною метою для "круглого столу" обирається одне проблемне питання, досліджуване навчальною дисципліною. Дається час не тільки студентам, але й усім учасникам "круглого столу" для підготовки. Висловлювані судження особами, які беруть участь у роботі "круглого столу", дають можливість з різних поглядів розкрити обговорювану проблему. Неоднаковий статус особистостей, які беруть участь у такому діалозі-дискусії, дає можливість з різних позицій оцінити обговорюване питання. Виходить цікаво, жваво, незвичайно і повчально. Використання цієї форми є особливо прийнятним замість останнього підсумкового семінару, але може бути використане й усередині семінару з будь-якої дискусійної проблеми [93; 94; 95; 96; 97].

Размещено на Аllbеst.ru