Метод навчання як система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метод навчання як система

Як елемент дидактичної системи, “метод навчання” дає відповідь на запитання: як вчити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього упродовж усієї своєї учительської діяльності. Вічне питання школи і педагогічної науки!

Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того “як вчити?” Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів'я українського народу:

“Бурчання наскучить, приклад научить”;

“Добрий приклад кращий за сто слів”;

“Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”;

“Говори мало, слухай багато, а думай ще більше”;

“Ліпше раз переписати, ніж десять раз прочитати”;

“Мудрий той, хто думає, як зробити”.

Червоною ниткою ідея методу навчання проходить крізь усю педагогічну систему Я.А. Коменського. Щоб переконатися у цьому, достатньо розкрити “Велику дидактику” і прочитати її повну назву: “Велика дидактика, або мистецтво вчити всіх і вчити всьому, причому з надійним успіхом, так, щоб невдач ніяких не було”.

Питання “як вчити?” цікавило Я.А. Коменського чи не найбільше. Говорячи про користь дидактики, він пише, що якщо метод виховання (тут він має на увазі і навчання) доведений до безпомилкової правильності, то результат, на який не завжди надіються, не може з Божою допомогою не наступити.

У розділі XVI Я.А. Коменський пише: “А хто не знає, що для посіву і насадження потрібні деяке мистецтво і досвідченість... Звичайно, інколи невдача спіткає навіть досвідчених людей... однак мова йде зараз не про передбачуваність і випадковість, а про мистецтво попереджувати випадковість передбачуваністю”.

Великий педагог був твердо переконаний, що можна розробити такий метод навчання, який би не допускав випадковостей, або, в усякому разі, зводив би їх до мінімуму, тим самим він передбачив появу педагогічних технологій. коменський навчання педагогічний

Намагаючись відкрити універсальний метод навчання (виховання), він звертається до природи і, вважаючи людину частинкою природи, опирається на паралелізм природного і штучного. “Розглядаючи, як йдучи слідами природи, вдало наслідують її садівники, художники, архітектори, ми легко побачимо, яким чином повинні наслідувати її і учителі юнацтва”.

Метод, який Я. Коменський бачить як універсальний, це і є метод паралелізму природного і штучного [5].

Певний вклад у розробку проблеми методів навчання внесли Й. Песталоцці, Й. Гербарт, А. Дістервег, вітчизняний класик наукової педагогіки К. Ушинський.

Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827 pp., народився у Швейцарії) одним із найважливіших засобів виховання і розвитку людини вважав працю, яка розвиває не тільки фізичні сили, а й розум. Він стверджував, що розум людини розвивається в процесі роботи власної думки, а не через механічне засвоєння чужих думок. Всяке навчання повинно засновуватися на спостереженні і досліді, підніматися до висновків і узагальнень. Воно сприяє нагромадженню учнем на основі його чуттєвого досвіду запасу знань і розвиває його розумові здібності. Без застосування наочності, як основи навчання, не можна добитися правильних уявлень про оточуючий світ, розвинути мислення і мову. Ідея розвивального навчання, висунута Й. Песталоцці, вплинула на подальший розвиток передової педагогічної теорії і практики.

Можна, таким чином, виділити такі характерні особливості методу навчання у розумінні Й. Песталоцці: метод навчання забезпечує роботу власної думки учня; матеріалом для цієї роботи є спостереження і дослід; метод орієнтує не тільки на нагромадження певного запасу знань, а й на розвиток розумових здібностей.

Йоган Фрідріх Гербарт (1716-1841 pp. народився у Німеччині) вважав навчання головним і основним засобом виховання. Він розрізняв три види навчання: описове, аналітичне, синтетичне, серед яких описове має на меті виявити досвід дитини і доповнити його. Шляхом живої, образної розповіді вчитель розширює знання учнів.

Як і в усій педагогіці, в розв'язанні проблеми “як вчити?” значне місце належить вітчизняному видатному педагогу К.Д. Ушинському. Він відстоював принцип природовідповідності, вважав, що педагог повинен насамперед вчитися у природи і, аналізуючи дитяче життя, виводити правила для школи, а врахування психологічних особливостей дитини є найважливішою умовою правильної побудови навчальної роботи.

К.Д.Ушинський виділяв два головні методи навчання: синтетичний та аналітичний. Крім того, велику цінність він убачав у таких методах, як лабораторно-практична робота, усні і письмові вправи, робота над книгою та ін. Сократичний метод, на його думку, є “кращим способом переведення механічних комбінацій у розмірковуванні для будь-якого віку і особливо для дитячого”. “При сократичному методі, власне кажучи, не дається ніяких нових рядів і груп уявлень, а вже існуючі ряди і групи приводяться у нову мислительну систему” - писав він (там же) [12].

Слово “метод” грецького походження і в перекладі означає дослідження, спосіб, а філософський словник визначає метод як спосіб досягнення мети. Для більш глибокого і всестороннього вивчення методу розглянемо його як систему, тобто застосуємо до його вивчення системну призму. Для цього визначимо всі функціонально-морфологічні компоненти системи. Однак перед цим конкретизуємо, яка система нас цікавить і яку систему ми можемо вивчити. Аналіз відповіді на це запитання показує, що такою системою є: “Метод як елемент дидактичної системи”.

Отже, рівень ієрархії: у дидактичній системі метод - це її елемент, який дає відповідь на запитання: як вчити? Він зв'язаний з усіма іншими елементами системи зв'язками субординації та зв'язками координації, тобто зв'язками підпорядкування та врахування. На схемі дидактичної системи ці зв'язки показано у вигляді однонаправлених (1-2, 1-3, 1-4, 1-5) та двонаправлених (2-3, 3-2, 4-5, 3-4 і т. д.) ліній (рис. 13). Зв'язки субординації (метод - ціль навчання) приводять до закономірності: кожна ціль навчання вимагає для своєї реалізації відповідного їй методу навчання, тобто кожен метод має бути адекватний своїй цілі навчання, іншими словами має бути забезпечена відповідність методу навчання цілям навчання (як нам уже відомо з попереднього - це закон відповідності (адекватності) методів навчання цілям навчання.

Зв'язки координації - це двонапралені зв'язки, як, наприклад, зв'язок “метод навчання - зміст навчання”, “методи навчання - засоби навчання”, “методи - організаційні форми навчання”.

Зв'язок “Метод - зміст навчання” означає, що оскільки в зміст навчання входить той метод, який є специфічним для дослідження цієї теми, то метод навчання має відповідати науковому методу дослідження цієї теми і його відображати або ж копіювати, повторювати його в змісті і структурі самого метода.

Зв'язок “метод навчання - засоби навчання” накладає таку вимогу: кожен засіб навчання повинен у максимально можливій мірі сприяти реалізації можливостей методу. Оскільки зв'язок “3-4, (4-3)” двосторонній, то засіб навчання не повинен зменшувати навчально-пізнавальних можливостей цього методу.

Організаційні форми навчання повинні сприяти повному використанню можливостей методу навчання.

Функція системи “Метод”, Функція системи “Метод” полягає в тому, щоб забезпечити рух учня від незнання до знання.

Системоутворювальний чинник: ним є такі положення - метод навчання повинен відповідати специфічному для цієї теми науковому методу; він повинен базуватись на психологічній закономірності засвоєння навчального матеріалу.

Навчальний процес, як відомо, - це не що інше як процес досягнення цілей навчання, він є сукупністю двох взаємопов'язаних діяльностей - діяльності учителя (викладання) і діяльності учнів (учіння). Ці дві діяльності певним чином між собою зв'язані.

Діяльність - це активний і свідомо регульований процес взаємодії людини з оточуючим її світом. Вона носить суспільний, перетворюючий характер і не зводиться до простого задоволення потреб, а переважно визначається цілями і вимогами суспільства. Як довели психологи, особистість людини і формується, і проявляється в її діяльності (С.Л .Рубінштейн).

Способи діяльності учня і способи діяльності вчителя між собою взаємозв'язані, і цей зв'язок між ними є характерною рисою методу навчання, він забезпечується через одну або декілька психологічних закономірностей засвоєння матеріалу, які виконують роль внутрішнього системоутворюючого чинника системи “метод навчання”, Існування цих закономірностей зумовлено тим, що процес навчання здійснюється людиною, живою біологічною і соціальною істотою, яка володіє свідомістю, пам'яттю, мисленням, уявою, задатками, здібностями, інтересами, нахилами, емоціями, почуттями.

Самі закономірності є основою, у просторі якої відбувається взаємодія усіх елементів. Без такої основи об'єднання названих вище елементів принципово неможливе, адже йдеться про методи навчання людини, а не яких-небудь тіл.

Елементами системи є: ціль навчання, способи діяльності вчителя, способи діяльності учня, психологічна закономірність засвоєння матеріалу. У структурі методу навчання способи діяльності учителя і способи діяльності учнів - взаємозв'язані між собою елементи системи, між ними існує органічний зв'язок, суть якого субординація, підпорядкування. Це означає, що методи навчання є такою взаємопов'язаною сукупністю, при якій способи діяльності учнів адекватні, тобто відповідні способам діяльності учителя.

Можна також стверджувати, що зв'язок між цими елементами односторонній, у напрямку від способів діяльності учителя до способів діяльності учнів, тобто перший елемент (способи діяльності учителя) вимагає наявності адекватного йому другого елемента (способи діяльності учнів). Зрозуміло, що це не проста сукупність елементів, а власне така, яка забезпечує досягнення цілком конкретної цілі навчання. Саме ціль навчання і визначає способи діяльності учителя і відповідних їм способів діяльності учнів, тому вона служить зовнішнім системоутворюючим чинником.

Вище вже зазначалося, що метод навчання можна визначити як шлях розвитку досвіду суб'єкта навчання. Зрозуміло, що цей розвиток йде у напрямі його збагачення. Очевидно, взаємодія всіх елементів системи “метод навчання” створює потенційні можливості для збагачення, розвитку цього досвіду, тобто для досягнення конкретної цілі навчання. З погляду системи ці потенційні можливості для досягнення цілей навчання і є системною (емерджентною) властивістю системи “метод навчання”, вони складають необхідну основу для досягнення вказаної цілі навчання на максимально можливому рівні засвоєння при практичному застосуванні цього методу.

Ці потенційні можливості можуть знайти практичний вихід за умови, що буде відбуватися процес навчання, а психологічні закономірності засвоєння матеріалу, вибрані для конструювання методу навчання, відповідатимуть закономірностям розвитку конкретного учня. Таким чином, з вище наведених міркувань випливає, що в структуру методу навчання входять такі елементи: ціль навчання, способи діяльності вчителя, способи діяльності учнів та конкретна психологічна закономірність засвоєння матеріалу.

Схематично вона виглядає так:

Рис. 17. Структура методу навчання

1 - цілі навчання;

2 - способи діяльності вчителя (викладача);

3 - способи діяльності учня (студента);

4 - психологічна закономірність засвоєння матеріалу, яка забезпечує зв'язок між елементами системи, а відомо, що структура - це схема зв'язків між складовими, з яких складається це ціле;

5 - очікуваний результат в досягнені цілі навчання.

Размещено на Allbest.ru