Деякі методичні аспекти культурологічної підготовки у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ У ВНЗ СИСТЕМИ МВС УКРАЇНИ

ЗЕЛЕНСЬКА О. П., доктор педагогічних наук, доцент, професор кафедри іноземних мов Львівського державного університету внутрішніх справ, м. Львів

Анотація

Нові освітні парадигми у вищий школі закономірно вимагають перехід до нових технологій навчання, тобто, комплексу взаємопов'язаних форм, методів, прийомів і засобів навчання, зокрема в процесі культурологічної підготовки курсантів ВНЗ системи МВС України. Проектування високоефективної навчальної діяльності курсантів та управлінської діяльності викладачів - важливий фактор їх розробки. У цьому плані дієвими виявляються створення комунікативних ситуацій у навчальному процесі та спілкування між викладачами і курсантами.

Новые образовательные парадигмы в высшей школе закономерно требуют переход к новым технологиям обучения, то есть, комплексу взаимосвязанных форм, методов, приемов и способов обучения, в частности в процессе культурологической подготовки курсантов ВУЗов системы МВД Украины. Проектирование высокоэффективной учебной деятельности курсантов и управленческой деятельности преподавателей - важный фактор их разработки. В этом плане действенными представляются создание коммуникативных ситуаций в учебном процессе и общение между преподавателями и курсантами.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді. У широкому розумінні культурологічна підготовка курсанта ВНЗ системи МВС України включає в себе аналіз і відбір культурологічних знань, які становлять основний методологічний зміст культурологічної діяльності фахівця правоохоронних органів. Вони мають стати природним компонентом методологічних уявлень курсантів про морально-етичні, аксіологічні та соціальні функції, норми їх використання, про певні оціночні критерії їх продукції, професійної культури фахівця. Мається на увазі такий зміст освіти, оволодіння яким приводило б до власне соціокультурного розвитку індивіда, до становлення та розвитку його особистісних культурно значущих функцій. У процесі такої освіти курсант опановує особливим видом життєвого досвіду - бути особистістю, виконувати певні дії, які характеризують особистісний спосіб життєдіяльності індивіда. Для реалізації таких цілей необхідний пошук і використання нових технологій, прийомів, форм і методів навчання тих предметів, у рамках яких культурологічна проблематика могла б знайти для себе найорганічніший простір: культурологія, професійна культурологія, історія української культурології, історія держави і права України та зарубіжних країн, філософія, українська та іноземна мови за професійним спрямуванням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Питанням форм і методів навчання у вищій школі присвячені праці таких науковців, як С. Арутюнов, Ю. Бабанський, В. Беспалько, І. Борисова, А. Вербицький, С. Вітвицька, Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, В. Комаров, І. Лернер, О. Ліванова, О. Лівшиць, Д. Лордкипаридзе, Є. Перовський, Ю. Порховник, В. Рибальський, М. Скоткин, Ю. Сурмін, Н. Тулєнков та інші. Проте, враховуючи надзвичайну актуальність проблеми, необхідність пошуку нових форм і методів навчання, зокрема в процесі культурологічної підготовки курсантів ВНЗ системи МВС України, визначення передумов їх формування, необхідно продовжувати її вивчати та досліджувати.

Метою статті є дослідження деяких передумов, які визначають розробку нових форм і методів навчання в процесі культурологічної підготовки курсантів ВНЗ системи МВС України, та ефективності використання комунікативних ситуацій у цьому процесі.

Виклад основного матеріалу дослідження

В основі розробки форм і методів культурологічної підготовки курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України лежить проектування високоефективної навчальної діяльності курсанта та управлінської діяльності викладачів. Логіку такого проектування в узагальненому вигляді можна представити таким чином [5, с. 33].

1. Опис у характеристиках, що спостерігаються, та у вимірних параметрах очікуваного результату навчання (ступінь володіння поняттями, способами діяльності, характеристики інтелектуального розвитку тощо).

2. Визначення природи, складу, проявів тих психологічних процесів (орієнтовних, логічних, креативних, емоційних тощо), які повинні бути актуалізовані в свідомості курсантів, щоб наслідком їх став прояв тих новоутворень, які спроектовані з метою навчального процесу.

3. Обґрунтування змісту тієї предметної діяльності, на основі якої можуть бути актуалізовані проектовані психічні процеси, розробка тих ситуацій спілкування, які можуть привести курсантів до отримання потрібного пізнавального та професійного досвіду.

4. Розробка змістовної і процесуальної сторін сучасних педагогічних технологій: надання досвіду, що підлягає засвоєнню у вигляді системи пізнавальних або практичних завдань, пошук спеціальних дидактичних процедур його засвоєння (організація індивідуальної та колективної навчальної діяльності, імітаційних моделей досліджуваних процесів, навчально-ділових ігор).

5. Розробка процедур контролю, діагностики, вимірювання якості засвоєння, способів індивідуальної корекції навчальної діяльності.

Освітня практика породжує складне і суперечливе різноманіття методів, методик, технік і технологій навчання у вищій школі. Проте методологічно неправильно і практично неможливо брати їх на озброєння в первісному вигляді. Зберігає свою актуальність висловлена К. Ушинським [8] думка про те, що передача готових порад, незалежних від конкретних умов навчання та виховання, неможлива, тому що передається ідея, виведена з досвіду, але не сам досвід.

Надійну основу для переконливого відтворення і творчого впровадження передового досвіду, для пошуку та прийняття інноваційних рішень створює професійно-технологічна культура майбутнього фахівця МВС України. Технологія культуротворчої діяльності фахівця МВС України як компонент його культурологічної підготовки реалізується в процесі вирішення бінарних груп професійних завдань:

- аналітико-рефлексивних - завдання аналізу та рефлексії цілісного професійного процесу та його елементів, суб'єкт-суб'єктних відносин, труднощів, що виникають, тощо;

- конструктивно-прогностичних - завдання побудови цілісного професійного процесу відповідно до загальної мети професійної діяльності, вироблення та прийняття рішення, прогнозування результатів та наслідків прийнятих рішень;

- організаційно-діяльнісних - завдання реалізації оптимальних варіантів професійного процесу, поєднання різноманітних видів фахової діяльності;

- інформаційно-оціночних - завдання збору, обробки та зберігання інформації про стан і перспективи розвитку професійної системи, її об'єктивної оцінки;

- корекційно-регулюючих - завдання корекції перебігу, змісту і методів професійного процесу, встановлення необхідних комунікативних зв'язків, їх регулювання та підтримки [2].

Таким чином, зі зміною освітніх парадигм у вищий школі закономірно здійснюється перехід до нових технологій навчання (тобто, комплексу взаємопов'язаних форм, методів, прийомів і засобів навчання, спрямований на формування у суб'єкта навчання знань, умінь і навичок, необхідних для оволодіння конкретною навчальною дисципліною), орієнтованих не на пріоритет знання та виконання, а на культуровідповідність, варіативність, суб'єктивність, індивідуально-творчі, особистісно центровані форми та методи професійного навчання та виховання.

Культурологічні технології навчання проектують механізм управління перетворенням і розвитком особистості (за допомогою пізнавально-інструментальної сукупності дій фахівця та оточуючих людей). При цьому змістовно-інформаційний аспект управління визначається переважно освітніми технологіями, а процесуальний - технологіями навчання, хоча чіткі розмежування цих технологій у науці не встановлені. Всі відомі моделі управління реалізуються в навчальних системах за допомогою ефективних стратегій вирішення навчально- пізнавальних завдань і завдяки цьому безпосередньо інтегруються в інтелектуальні та ціннісні структури цілеспрямованої людської діяльності [6].

Більшої актуальності набуває акмеологічний підхід до розробки сучасних технологій навчання професійної майстерності. Такі технології орієнтовані на розкриття психологічних резервів і особистісного потенціалу професіонала - його здібності, компетентності, уміння, на збільшення рівня його особистісної свободи, стимулювання процесу визначення цілей діяльності [1].

Специфіка фахової діяльності правоохоронців полягає в тому, що дуже часто це - діяльність спілкування. Спілкування при цьому слід розглядати як цілісний процес у єдності трьох його сторін: перцептивної, комунікативної та інтерактивної. Тому різні аспекти професійного спілкування правомірно розглядати як найважливіші умови формування культури особистості майбутнього фахівця системи МВС України. Професійна діяльність характеризується такою структурою комунікативного впливу [4, с. 231]: суб'єкт комунікативного впливу (в цьому випадку фахівець системи МВС України) - суб'єкт комунікативного впливу (тобто окрема людина або група людей) - зміст комунікативного процесу - конкретна професійна техніка, кістяк якої становить засіб спілкування - ефективність повідомлення (ступінь збігу змісту, переданого та сприйнятого).

Нас цікавить у культурологічному плані те, що акцент необхідно зробити на вдосконаленні соціально-психологічних властивостей особистості курсанта та оптимізації засобів професійного впливу. Зрозуміло, що вдосконалення цих параметрів повинно охоплювати як перцептивну, так і комунікативну та інтерактивну складові процесу спілкування. Важливо також підкреслити, що названі три сторони спілкування тісно пов'язані з основними компонентами культурологічної підготовки: когнітивним, аксіологічним, управлінсько-регулятивним та процесуальним. Тому формування культури професійного спілкування означає одночасно і вдосконалення культурологічної підготовки курсанта в цілому.

У цьому плані високу ефективність, на нашу думку, виявляє створення комунікативних ситуацій у навчальному процесі вищих навчальних закладів. Людська комунікація - дуже важливий процес, без якого неможливе існування людського суспільства, тому що вона - ефективна передача повідомлень, інформації, обмін думками, передача певного змісту від однієї свідомості до іншої, здійснення необхідного впливу, тобто процес спілкування. Комунікативна ситуація - складний комплекс зовнішніх умов спілкування і внутрішніх станів тих, хто спілкується, представлений в мовленнєвому творі, висловлюванні, дискурсі [9, с. 16]. Взаємодія в процесі навчання, що має форму спілкування між викладачами і курсантами, а також курсантів між собою - один із найпоширеніших засобів трансляції інформації. Вона відрізняється високим рівнем взаєморозуміння, низьким рівнем надмірності інформації, економією часу її передачі. Саме комунікація, спілкування сприяє формуванню стійкої мотивації навчальної діяльності курсантів на заняттях на основі систематичного застосування комунікативних чи мовленнєвих ситуацій, різних матеріалів, обговорення не тільки питань до певної теми, визначеною програмою предмета, але й актуальних проблем, які цікавлять усіх і кожного. А роль викладача - підтримувати і направляти розвиток особистості курсантів, їх творчий пошук.

Активізації навчального процесу сприяють фронтальні, колективні, групові та дидактичні комунікативні ситуації [3, с. 26].

Фронтальні комунікативні ситуації передбачають взаємодію викладача з групою курсантів (чи то академічна група, чи потік або курс), в якій у визначені моменти курсанти можуть опинитись у суб'єктивній ситуації (тобто вони стають суб'єктами активної взаємодії з викладачем), або між курсантами виникає зумовлена навчальними завданнями взаємодія. Типовою фронтальною ситуацією є лекція.

Комунікативні ситуації у навчальному процесі, які можна віднести до типу колективних, передбачають включення курсантів до спілкування між собою та з викладачами в рамках контактної ситуації (академічної групи) в процесі реалізації пізнавальної діяльності. Комунікативна ситуація на заняттях в академічній групі стає колективною, якщо мета заняття досягається. Це трапляється тоді, коли:

- всі члени групи (або більша її частина) об'єднують для цього свої зусилля;

- члени групи повинні вступити у взаємодію для оволодіння певними знаннями та для створення суб'єктивно нових знань;

- члени групи неминуче змушені вступати у вербальну взаємодію на всіх етапах пізнавальної діяльності (або частині з них);

- здійснюється визначення цілей, планування, розподіл функцій, реалізація планів, підбиття підсумків, аналіз у процесі пізнавальної діяльності (комунікативна процесуальність);

- члени групи розробляють і засвоюють певні норми колективної пізнавальної діяльності (продуктивність), комунікативні ситуації, які віднесені до типу колективних, є найефективнішими в процесі семінарських чи практичних занять.

Групові комунікативні ситуації в навчальному процесі передбачають вирішення пізнавальних завдань групами курсантів (оптимально п'ять осіб) переважно на лабораторно-практичних заняттях.

Що стосується дидактичної комунікативної ситуації, тобто послідовності комунікативних актів, то вона передбачає ефективну взаємодію суб'єктів освітнього процесу (вчителя і учнів), а також професійний вплив на тих, хто навчається, зі сторони того, хто навчає. При цьому виникає проблема релевантності мовленнєвих дій, що дозволяють ефективно вирішити комунікативне завдання в різних умовах дидактичного спілкування, до яких відноситься характер дидактичної ситуації і комунікативного акту [7]. Відбувається педагогічна взаємодія, спрямована на розвиток особистості, що полягає в діалоговому спілкуванні, яке передбачає вибір таких стратегій, які б були спрямовані на досягнення гармонійного діалогу між учасниками комунікації. У зв'язку з посиленням уваги до самостійної роботи курсантів та проблем керівництва нею з боку викладачів особливої актуальності набувають дидактичні комунікативні ситуації, учасниками яких є курсанти-викладачі. Під час індивідуальних консультацій, пов'язаних з організацією самостійної роботи курсантів та керівництвом нею, дидактична комунікативна ситуація виникає тому, що курсант об'єктивно потребує інструктування, а суб'єктивно (головним чином, хоча і об'єктивно теж) відчуває потребу в отриманні інформації, поради, допомоги та розуміння з боку викладача.

Висновки

Використання нових технологій навчання, комплексу взаємопов'язаних форм, методів, прийомів і засобів навчання, зокрема в процесі культурологічної підготовки курсантів ВНЗ системи МВС України робить процес навчання більш творчим, цікавим і ефективним. Технологія культуротворчої діяльності фахівця МВС України як компонент його культурологічної підготовки та формування його культури професійного спілкування є певними передумовами створення та розробки таких форм, методів і засобів навчання. Застосування комунікативних ситуацій у навчальному процесі сприяють його активізації.

навчання курсант культурологічний підготовка

Література

1. Вакуленко В.М. Акмеологічний підхід у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз): дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Вакуленко Валентина Миколаївна. - Луганськ, 2008. - 412 с.

2. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход / А.А. Вербицкий. - М.: Высш. шк., 1991. - 208 с.

3. Герасина Л.Н. Современная высшая школа в условиях реформирования / Л.Н. Г ерасина. - Харьков: ХГПУ, 1993. - 152 с.

4. Добрович А. Общение: наука и искусство / А. Добрович. - М.: АОЗТ "Яуза", 1996. - 376 с.

5. Крюкова Е.А. Личностно-развивающие образовательные технологии: природа, проектирование, реализация: [монография] / Е.А. Крюкова. - Волгоград: Перемена, 2000. - 196 с.

6. Макарова Л.Н. Индивидуальный стиль профессиональной деятельности преподавателя высшей школы (индивидуальнотипологический подход): [учеб. пособ.] / Л.Н. Макарова. - Тамбов: ТГУ им. Г.Р. Державина, 1999. - 276 с.

7. Олешков М.Ю. Особенности профессиональной коммуникации в образовательной среде урока (на примере дидактического дискурса) / М.Ю. Олешков. - Режим доступа: oleshkov.info-tag.ru/doc/285/doc

8. Ушинский К.Д. Педагогическая антропология / К.Д. Ушинский. - М.: Просвещение, 1986. - Т. 4 - 388 с.

9. Формановская Н.И. Речевое общение: коммуникативно-прагматический подход / Н.И. Формановская. - М.: Русский язык, 2002. - 216 с.

Размещено на Allbest.ru