Роль трудового та патріотичного виховання у соціалізації особистості в педагогічній спадщині І. Ткаченка

Кульчицький В.Й.

Анотації

Іван Гурович Ткаченко (1919-1994 рр.) - став в Україні фундатором школи нового типу побудованої на засадах педагогіки співробітництва, поцінування людини, розбудови моделей шкіл на принципах демократизму, патріотизму, відкритості, прогностичності.

Аналіз історико-педагогічних джерел, численних наукових і методичних статей дозволяє зробити висновок про те, що педагогічна діяльність та науковий доробок І. Ткаченка викликають інтерес і піддаються аналізу проблеми експериментальної діяльності школи як своєрідної наукової лабораторії, розвиток змісту та форм трудової підготовки та морально-патріотичного виховання учнівської молоді в сільській школі, управлінські технології, соціалізація учнівської молоді, авторські системи виховання особистості підлітків.

У контексті модернізаційних змін у національній системі освіти і виховання освітня діяльність і педагогічна спадщина І. Ткаченка набувають особливого значення, адже він, як педагог-новатор став творцем педагогічної системи, яка перебуває в органічній взаємодії з педагогічною системою В. Сухомлинського. Дитина в системі виховання, упровадженій у І. Ткаченком, передусім - об'єкт любові та піклування, об'єкт виховання.

В. Сухомлинський високо оцінював педагогічну діяльність І. Ткаченка: "Справді народний учитель - людина, що вміє "глаголом жечь сердца людей". Є у нас на Україні прекрасний майстер - учитель математики Іван Гурович Ткаченко, директор Богданівської школи Знам'янського району Кіровоградської області, заслужений учитель школи. Послухайте, як він говорить зі своїми вихованцями, і ви відчуєте, що означає виховання словом. Здається, що кожне слово, з яким він звертається до дітей, направлене на ту саму хвилю, що й потаємні струни дитячої душі. Це уміння володіти словом іде від великої внутрішньої культури, від знання душі дітей, від життєвої мудрості, від морального права вчити і повчати" [10, с. 251-252].

Подальший розвиток української школи неможливий без глибокого систематичного вивчення попереднього досвіду, зокрема, нагромадженого українською радянською школою в 50-90-ті роки XX ст., адже з проголошенням незалежності нашої держави відкрилися нові можливості об'єктивного, незаангажованого дослідження радянського етапу розвитку педагогічної науки й шкільної практики. Таким чином, ґрунтовне, неупереджене вивчення та переосмислення педагогічної спадщини подвижників національного шкільництва, таких як І. Ткаченко, їх внеску в теорію і практику розбудови авторських шкіл збагачують вітчизняну сучасну педагогічну думку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Різним аспектам педагогічної діяльності І. Ткаченка були присвячені статті, рецензії в періодичних виданнях радянського періоду (О. Володін, П. Зеленгур, А. Розенберг, С. Шиповський) та в пострадянський час (Я. Береговий, А. Іванко, Н. Калініченко, А. Кендюхова, Н. Котелянець, В. Корецька, В. Кузь, Г. Левченко, В. Мадзігон, О. Максимчук, Т. Мантула, В. Моцак, В. Невєров, Г. Перебийніс, Б. Хижняк) [5].

Цінними для розуміння педагогічної системи І. Ткаченка є праці вітчизняних учених О. Іванова, О. Моторного, Н. Ратушної та інші. У дослідженнях цих та інших авторів визначено внесок І. Ткаченка в розвиток вітчизняної науки в цілому [8].

Метою статті є аналіз педагогічної спадщини І. Ткаченка присвяченої ролі трудового та патріотичного виховання у соціалізації особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодення вимагає підвищення рівня духовності усієї нації. Відродити її найкращі просвітницькі традиції, досягти певного успіху на цій ниві можливо лише шляхом глибокого вивчення й усвідомлення досягнень минулих поколінь у галузі освіти і виховання, без яких не можна вирішити чимало теоретичних проблем сучасної освіти.

З точки зору сучасної соціальної філософії виховання в особистості працелюбства, трудової активності - необхідна умова формування її інтелектуальних, моральних, патріотичних та психологічних рис [12, с. 474].

І. Ткаченко був одним із новаторів і визначних педагогів України й розглядав трудову підготовку як одну із надзвичайно важливих складових формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості. Протягом 35 років він очолював Богданівську середню школу № 1 Знам'янського району Кіровоградської області й присвятив усе своє життя практичній і теоретичній педагогічній діяльності [2, с. 12-20].

Деідеологізація усіх сфер суспільного буття та освіти зокрема спричинила певною мірою розгубленість, втрату орієнтирів щодо виховання молоді. Тому з усією гостротою постає проблема вдосконалення навчально-виховного процесу, пошуку нових засобів впливу на формування особистості учня. Розуміючи все це, І. Ткаченко зробив висновок про необхідність широкого використання в школі національно-патріотичних цінностей. "Етнопедагогіка, - наголошував він, - вічне джерело народної моралі і мудрих повчань" [1, с. 115]. На його думку, вивчення історії рідного краю, звичаїв та традицій свого народу - основа духовного та морально-патріотичного стержня, який повинен бути у кожної молодої людини.

І. Ткаченко підтримуючи педагогічні погляди В. Сухомлинського про те, що лише та молода людина є справжнім патріотом котра віддано працює на благо своєї Вітчизни, вважав суспільно корисну, продуктивну працю могутнім вихователем. У його діяльності вона постає серцевиною гармонійного розвитку особистості, тому що саме в праці людина утверджує себе як громадянин, який прилучається до сфери суспільного життя. Він вважав, що праця лише тоді стає виховною силою, коли збагачує інтелектуальне життя, сповнює багатогранним змістом розумові інтереси, перетворюється в органічну потребу [7, с. 3].

І. Ткаченко зробив значний внесок в теорію і практику поєднання навчання та виховання з продуктивною працею. У продуктивній праці педагог вбачав два важливі аспекти: по-перше, це усвідомлення взаємозв'язку людини з природою (особистісна сторона праці, в якій проявляються індивідуальні нахили, творчість, майстерність); по-друге, створення матеріальних цінностей для суспільства (суспільна сторона продуктивної праці).

Цікавим є те, що В. Сухомлинський свій педагогічний експеримент розпочав з вирішення організації праці дітей, а І. Ткаченко, з його ініціативи, тему дитячої праці, її виховного потенціалу визначив як провідну в науковій і практичній діяльності. Педагог-новатор теоретично обґрунтував зв'язок трудового виховання з морально-патріотичним, естетичним та фізичним розвитком молоді, показав роль праці у формуванні особистості, у вихованні в учнів любові до людей праці, постійно наголошуючи на тому, що трудова активність школярів відкриває широкі перспективи для подальшого розумового розвитку та трудового становлення молодої особистості. Адже від того, яким буде погляд на працю у тих, хто вступає в життя, якими темпами просуватиметься вперед кожне нове покоління порівняно з попередніми в своєму морально-патріотичному розвиткові залежить поступовий перехід до нового демократичного суспільства.

Допомогти кожному школяреві відчути почуття морального задоволення від багатогранної трудової діяльності і вибрати головний напрямок у житті - в цьому І. Ткаченко вбачав одне з найважливіших завдань з трудового виховання і формування морально-патріотичного обличчя своїх учнів [4, с. 69].

У науково-пошуковій і практичній діяльності видатний педагог керувався фундаментальним визначенням мети освіти - виховання особистості. Одним із важливих шляхів досягнення цієї мети в будь-які періоди людської історії були одні - навчання, передача підростаючим поколінням всього змісту соціальної культури в широкому розумінні цього поняття для її відтворення і розвитку.

І. Ткаченко з усього арсеналу педагогічної спадщини В. Сухомлинського вибирає одну, але дуже важливу проблему: його роздуми щодо ролі колективу у вихованні особистості у всіх аспектах - інтелектуальному, моральному, патріотичному, фізичному, естетичному. З метою морально-патріотичного виховання учнівського колективу і кожного школяра, педагогічний колектив Богданівської школи вважав за необхідне розширювати і поглиблювати духовне життя членів трудового колективу учнівської виробничої бригади і їх моральні відносини. З цією метою на початку 70-х років ХХ століття було створено шкільний інтернаціональний табір праці і відпочинку "Дружба". В режимі дня і тижня були чітко визначені такі напрямки практичної діяльності: продуктивна праця у навчально-дослідному господарстві учнівської бригади (кожен день тривалістю 4-5 годин в першій половині дня); виробничі екскурсії у передові спецгоспи району і області, зустрічі з людьми трудової слави на місці їх праці; краєзнавчі екскурсії до джерел духовної культури народу; інтелектуальні ігри і спортивні змагання; спільні вечори - свята інтернаціональної дружби з участю громадськості села [11, с. 30-34].

За порадою В. Сухомлинського в Богданівській середній школі була розроблена програма трудового і духовного спілкування наставників базового сільськогосподарського підприємства з членами учнівської бригади, здійснення її позитивно позначалось на формуванні світогляду вихованців.

І. Ткаченко акцентував увагу на тому, що дуже важливо, ким учень стане в майбутньому, але ще важливіше його ставлення до праці, до людей та інтересів колективу. Значний вплив на формування в учнів такого ставлення, на думку педагога, мала особистість педагога-вихователя, його моральність та інтелектуальність.

Результатом глибокого осмислення педагогічної практики в Богданівській школі були сформульовані І. Ткаченком чинники, які визначають ефективність спільної діяльності учителя-вихователя і його вихованців у процесі позаурочної і позакласної роботи: улюблений вид праці для кожного вихованця, в основі якого лежить його пізнавальний інтерес, цікавість, допитливість; колективна праця вихованців, але не як проста арифметична сума індивідуальної праці, а як єдине ціле трудового процесу, кінцевою метою якого є створення матеріальних і моральних цінностей для суспільства, тобто колективна трудова діяльність, необхідна суспільству, але в загальному варіанті та, що не завжди співпадає з особистими пізнавальними інтересам школярів; органічна єдність процесу організації праці і суспільно-політичного та патріотичного виховання школярів; психологічна глибина виховного заходу, тобто від глибини емоцій до зрілої думки як основи моральності; яскраво виражене моральне кредо самого вчителя в процесі спілкування зі своїми вихованцями.

Саме тому, кожен учитель Богданівської середньої школи мав свою особливість. Це і вміле використання краєзнавчого матеріалу на уроках, і демонстраційний фізичний експеримент, і диференціювання навчання в межах одного класу, і емоційність навчання, і задачі з виробничим та духовним змістом тощо. При цьому учитель виступав своєрідним прикладом моральності та патріотизму, поєднував урочну та позаурочну роботу, в якій виконував роль керівника, наукового консультанта гуртка, студії чи наукового товариства [6]. Організована навчально-продуктивна діяльність ефективно впливала на морально-ціннісні мотиви і поведінку як учнів, так і вчителів.

Опираючись на дослідження Г. Касьянова, Є. Сверстюка, О. Сухомлинської, О. Вишневського ми можемо стверджувати про близькість педагогіки В. Сухомлинського та І. Ткаченка. Основу цієї педагогіки становили ідеї людиноцентризму, бачення дитини як неповторної особистості, диференційований підхід до організації навчально-виховного процесу.

Таким чином, педагогічна спадщина І. Ткаченка набуває особливого значення передусім тому, що він, разом із В. Сухомлинським, став творцем нової гуманістичної педагогіки. У повсякденному житті, будучи вчителем і директором, він завжди вважав головним у своїй діяльності людяне ставлення до дітей. Гуманне суспільство зможуть побудувати лише гуманні, добрі, мудрі люди, а виховати таких людей - тільки розумні вчителі, які не лише приймають ідеї гуманної педагогіки, а й володіють її інструментарієм.

Обидва педагоги і науковці визначили стратегію і тактику впровадження праці у навчально-виховний процес. В Богданівській і Павлиській школах органічно поєднувались праця і краса, культ матері, Батьківщини, книги, хліба. У цих сільських школах панувала висока управлінська культура, наукова думка, функціонували навчально-дослідні ділянки, майстерні, теплиці, шкільні сади, діяли наукові товариства, технічні гуртки тощо [5].

Надзвичайно актуальними в сучасних умовах розвитку нашої держави є погляди педагога на проблеми і перспективи сільської школи. Стратегічне завдання цієї школи І. Ткаченко вбачав у вихованні високоосвіченого, всебічно розвинутого громадянина і молодого господаря нашої держави, спроможного у своїй практичній діяльності використовувати найновіші досягнення науки і техніки, ефективно працювати в умовах науково-технічного прогресу у сфері сільськогосподарського виробництва.

Проблема морально-патріотичного занепаду значної частини молоді, знецінення чеснот, які споконвіку були у пошані українського народу, не могли не турбувати І. Ткаченка. І ми бачимо, що в своїх останніх виступах і статтях він приділяє цьому значну увагу й говорить про необхідність пошуку нових підходів до трудового, морального-патріотичного і громадського виховання підростаючого покоління, не забуваючи про те, що було напрацьовано В. Сухомлинським та іншими видатними представниками української педагогіки [3, с. 48-51].

Висновки. Життя і діяльність Івана Ткаченка - це блискучий приклад служіння українському народові. Отже ми переконані, що І. Ткаченко, безперечно, заслуговує на звання відомого українського вченого-педагога другої половини XX ст. Його ідеї були і залишаються новими і прогресивними. Значну частку їх втілено в життя.

Видатний педагог, ініціатор і організатор інноваційних підходів у навчанні і вихованні школярів, Іван Ткаченко залишив глибокий слід у педагогічній теорії і практиці України другої половини XX ст. Спираючись на досягнення педагогічної і психологічної науки, узагальнюючи власний багатий досвід роботи в системі народної освіти, педагог-новатор на науковій основі розв'язував складні проблеми трудового та морально-патріотичного навчання і виховання, соціалізації учнівської молоді, зробив значний внесок в розробку актуальних проблем управління школою, післядипломної освіти керівних педагогічних кадрів.

1. Ангелуца Н. Вирішення проблем підготовки молоді до життя у творчій діяльності В.О. Сухомлинського / Н. Ангелуца, І. Ткаченко // Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського і розбудова національної освіти: [матер. міжнар. науково-практ. конф.], ч. 2. - Кіровоград: КДПІ, 1993. - С. 114-120.

2. Жосан О. Є. Інноваційність педагогічних ідей І. Г. Ткаченка / О. Є. Жосан // Управління школою. - 2010. - № 5. - С. 12-20.

3. Іванко А.Б. В.О. Сухомлинський, І. Г. Ткаченко: діалог самодостатніх педагогічних систем / А.Б.Іванко. - Кіровоград: Центр.- Укр.вид-во, 2002. - 60 с.

4. Іванко А.Б. Освітня діяльність та педагогічна спадщина І. Г. Ткаченка / А.Б. Іванко. - Кіровоград: ПП Поліграф-Терція, 2004. - 188 с.

5. Іванко А.Б. Освітня діяльність та педагогічна спадщина І. Г. Ткаченка (1919-1994 рр.): дис...кандидата пед. наук: спец. 13.00.01 "загальна педагогіка та історія педагогіки" / Андрій Борисович Іванко. - К.: Кіровоградський державний педагогічний університ імені Володимира Винниченка, 2006. - 222 с.

6. Калініченко Н.А. Творче використання спадщини педагогів- новаторів в системі післядипломної педагогічної освіти / Н.А. Калініченко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cippe.edu.ua.

7. Мадзігон В. Життя і діяльність І. Г. Ткаченка - блискучий приклад служіння українському народові / В. Мадзігон, Г. Шевченко. - Трудова підготовка в закладах освіти. - 2004. - № 3. - С. 3.

8. Максимчук О.В. Система трудового виховання в педагогічній спадщині І. Г. Ткаченка: дис.кандидата пед. наук: спец. 13.00.01 "загальна педагогіка та історія педагогіки" / Оксана Володимирівна Максимчук. - К.: Кіровоградський державний педагогічний університ імені Володимира Винниченка, 2002. - 234 с.

9. Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002 [Електронний ресурс] / Президент України. - Офіційне Інтерент-представництво Президента України, 2004. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.prezident.gov.ua/dokuments/.

10. Сухомлинський В.О. Народний учитель / В.О. Сухомлинський / Вибрані твори: В 5-ти томах. - К.: Рад.школа, 1977. - 678 с.

11. Ткаченко І. Г. Виховуємо інтернаціоналістів / І. Г. Ткаченко // Радянська школа. - 1975. - № 5. - С. 30-34.

12. Філософія / За ред. І. Ф. Надольного. - К.: Вікар, 1998. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru