Порівняльна характеристика освітньої політики України та США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Фізико-математичний інститут

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Кафедра педагогіки вищої школи

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

на тему:

«Порівняльна характеристика освітньої політики в Україні та США»

Нікітіна Олена Андріївна

Київ

2017 р.



План

Вступ

1. Освітня політика в Україні

2. Освітня політика США

3. Порівняльна характеристика освітньої політики України та США

3.1 Дошкільна освіта

3.2 Шкільна освіта

3.3 Вища освіта

Висновки

Література



Вступ

У всі часи держава приділяла особливу увагу системі освіти, яка в різних соціально-економічних і соціокультурних умовах виконує соціальне замовлення на формування особистості.

Пильна увага держави до системи освіти зумовлена тим, що остання отримує державне замовлення на формування особистості визначеного типу. А керівництво нею держава здійснює через державну освітню політику.

Термін «державна політика в галузі освіти» або «державна освітня політика» почав використовуватися у науковій літературі 60-70-х років ХХ століття, коли в СРСР, США, державах Європи та в Японії освіту почали розглядати як найважливіший чинник економічного розвитку й соціального прогресу, як сферу, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні. Цей період характеризується «інформаційним вибухом», тобто бурхливим розвитком природничих і фізико-математичних наук.

Державна політика в сфері освіти як частина соціальної політики відіграє найважливішу роль у функціонуванні американського і українського суспільства і держави. Освіта є одним з ключових факторів сучасного суспільного розвитку і найважливішою складовою людського капіталу. Не випадково в світі спостерігається зростання числа країн, в яких освіта усвідомлюється і розглядається як один з основних стратегічних ресурсів соціального та економічного розвитку.

Політика в сфері освіти зачіпає суттєві інтереси практично всіх верств, груп і класів суспільства, які перебувають в центрі політичного життя країни: зростає соціальна і політична значимість проблем, пов'язаних з освітою.

Актуальність даного дослідження полягає у:

· необхідності системного аналізу соціального інституту освіти, виходячи з усвідомлення пріоритетності розвитку цього соціального інституту як такого, що забезпечує стабільне прогресивне і стійке функціонування всіх сфер життя суспільства;

· доцільність зіставлення підходів різних країн до освітньої політики, різних політичних концепцій і парадигм з метою постійного коригування

вітчизняної освітньої політики.

· важливості комплексного дослідження стійких тенденцій в системах освіти різних країн (на прикладах США та України) для осмислення ролі, місця та значення політики держави в сфері освіти як складової частини його соціальної діяльності на сучасному етапі.

· необхідності в умовах глобалізації забезпечення якості освіти на основі збереження його фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства і держави, що є пріоритетним напрямком для світової освітньої політики (і зокрема для освітньої політики України).

Дослідження системи освіти в Сполучених Штатах обумовлено наступними причинами:

1) система освіти США - одна з небагатьох систем в світі з домінуючим приватним сектором, в якій саме недержавними університетами були сформульовані правила гри, що визначили інституційний образ сучасної освітньої моделі;

2) запропонована в американській моделі система акредитації вузів по суті є прообразом механізмів управління якістю освіти, які поширюються сьогодні, але, на відміну від європейських аналогів, вона ґрунтується на університетських ініціативах («акредитація знизу»);

3) система управління вищою освітою в США відрізняється від більшості систем (як атлантичних, так і континентальних) своєї децентралізацією і особливою роллю регіональних влад.

Об'єктом дослідження в даній роботі є освітня політика України та США.

Предметом дослідження є механізми і особливості формування та реалізації державної освітньої політики в сучасному суспільстві.

Мета і завдання дослідження. Головною метою даного дослідження є аналіз існуючих основних компонентів американської та української моделей освіти, а також визначення ступеня і меж впливу державної політики всього державного механізму на еволюцію системи освіти. У більш конкретному плані поставлені такі дослідницькі завдання:

* провести аналіз освітньої політики і сформулювати розуміння її структури і соціального призначення;

* виділити і проаналізувати процеси формування і реалізації державних освітніх політик в Україні та в США;

* проаналізувати зміст і інноваційний характер державної політики України в сфері освіти;

* виявити і визначити основні особливості політики США в сфері освіти, показати, як відбуваються перетворення в системі вищої освіти країни.

Моя робота складається зі вступа, трьох пунктів: перший пункт розповідає про сутність та історію становлення державної політики в Україні. Другий пункт розкриваєнаукові та методологічні основи сучасної освітньої політики в США. Третій пункт розглядає розбіжності та однакові риси в питаннях сучасної освітньої політики США та України.Також висвітлено отримані висновки, та представлений список використаної літератури.



1. Освітня політика в Україні

Згідно статті 6 Закону України "Про освіту" освітня політика України ґрунтується на принципах орієнтованих на досягнення національною системою вищої освіти сучасного світового рівня, відродження її самобутнього національного характеру, докорінне покращення змісту, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни.

Державна освітня політика ґрунтується на конституційних нормах; стратегічних документах розвитку освіти (доктрини, програми, концепції тощо); міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом; законах, законодавчих актах; указах і розпорядженнях Президента України; постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; наказах, розпорядженнях Міністерства освіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, виданих у межах їхньої компетенції.

Державна політика в галузі освіти ставить за мету розвиток системи освіти в інтересах формування гармонійно розвинутої, соціально активної, творчої особистості, а також як одного з чинників економічного й соціального прогресу суспільства.

На формування державної політики в галузі освіти впливають зовнішні чинники, що дає змогу враховувати стан, тенденції та перспективи розвитку освіти, потреби суспільства та держави в освіті, розробляти реалістичну освітню політику, побудовану на вітчизняному досвіді освітньо-педагогічної діяльності з урахуванням досягнень міжнародного співробітництва в освітній сфері.

Реалізація державної політики в галузі освіти покладається на спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади в галузі освіти, інші міністерства та відомства, котрим підпорядковані навчальні заклади, відповідне міністерство Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Про формування освітньої галузі законодавства України, то можна виділити кілька етапів:

1. Нормативна база на початковому етапі незалежності України

2. ЗУ «Про освіту» 04.06.1991 р;Створення Академії педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи - 1992р.;

3. прийняття Державної національної програми "Освіта" яка стала першим стратегічним документом розвитку національної системи освіти.

4. Зміни та доповнення до ЗУ Про освіту 23.04.1996 р.

5. прийняття Конституції України 28.06.1996 р.

Конституція України юридично закріпила процеси демократизації освіти в нових суспільно-політичних умовах після розпаду СРСР. Повна загальна середня освіта визначалася в ній не тільки гарантованою, але і обов'язковим. Громадянам, які належать до національних меншин, Основний Закон України гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

6. Прийняття законів прямої дії, які регулюють відносини в підсистемах освіти, а саме закони України:

Закон України "Про освіту"

Закон України "Про загальну середню освіту"

Закон України "Про дошкільну освіту"

Закон України "Про позашкільну освіту"

Закон України "Про професійно-технічну освіту"

Закон України "Про відпустки"

Закон України "Про охорону праці"

Закон України "Про охорону дитинства"

Кодекс законів про працю України.

4. Розробка положень, постанов, наказів інструкцій.

5. Подальший розвиток законодавства про освіту:

Прийняття Національної доктрини розвитку освіти 17.04 2002

Концепція державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 роки.

Головні принципи освітньої політики України:

Ш Доступність усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, для кожного громадянина. Принцип доступності реалізується через можливість безплатного навчання в усіх типах державних навчальних закладів і забезпечення студентів стипендією.

Ш Забезпечення рівних умов для повної реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку особистості. Навчальні плани ВНЗ у своїй структурі мають дисципліни, які передбачають як професійну підготовку майбутніх фахівців, так і їх всебічний розвиток. З цією метою студентам забезпечується право самостійного вибору окремих предметів, спеціальних (елективних) курсів тощо.

Ш Гнучкість і прогностичність системи освіти. Цей принцип передбачає варіативність, саморегуляцію і безперервне оновлення освіти, її адаптацію до вимог суспільства згідно визначених Болонськими угодами європейських стандартів.

Одним з головних завдань модернізації системи вищої освіти має стати чітке прогнозування потреб суспільства на підготовку фахівців, усунення структурних невідповідностей між потребами економіки та структурою підготовки і перепідготовки фахівців. Слід, наприклад, урахувати тенденцію зростання попиту на інженерів-механіків, інженерів-приладобудівників, енергетиків, хіміків-технологів, фахівців у галузі інформаційних технологій та електроніки у США - 2,5 мли. осіб. У той же час в Україні зафіксовані випадки, коли випускники ВНЗ не можуть працевлаштуватися, оскільки їх професії не мають попиту або рівень кваліфікації не відповідає вимогам роботодавця.

Ш Забезпечення органічного зв'язку освіти з національною історією, культурою, традиціями. Реалізації цього принципу повинна сприяти національна спрямованість виховання, вивчення рідної мови, історії культури і народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури всіх народів, що населяють Україну. У Національній доктрині розвитку освіти визначено: "Освіта має гуманістичний характер і грунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності" .

Ш Незалежність навчально-виховного процесу від діяльності політичних партій і релігійних організацій. Реалізація цього принципу забезпечується вимогою Конституції України про недопустимість втручання у навчально-виховний процес закладу освіти політичних партій, громадських і релігійних організацій..

Ш Інтеграція навчання з наукою і практикою, професійна спрямованість навчального процесу. На основі цього принципу в навчальному процесі забезпечується вивчення найновітніших наукових здобутків, постійне використання у навчальному процесі інноваційних інформаційних, педагогічних і комунікативних технологій, досягнень науки, Взаємозв'язок з освітніми системами інших країн, відповідність вищої освіти України світовому рівню

Ш Єдність і наступність системи освіти. Система освіти в Україні побудована на принципі послідовності, який забезпечується внутрішньою єдністю структури освіти та узгодженістю ступенів і етапів навчально-виховного процесу

Нині Україна чітко визначила орієнтири на входження в науковий та освітній світовий простір, згідно Болонських угод здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог. 4 березня 2008 року в Брюселі (Бельгія) Україна стала повноважним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (ЕQAR). Це надзвичайно важливе досягнення нашої держави в орієнтації на забезпечення якості вищої освіти європейського рівня.

Освіта в нашій країні ґрунтується на широкому використанні досягнень світової науки та національних надбань. Важливими завданнями сучасної української вищої школи є участь у науково-технологічному діалозі, скоординованому учасниками Болонського процесу, та розвиток трансрегіонального наукового партнерства, яке сприятиме сталому розвиток і соціально-економічному, інтелектуальному, культурному прогресу держав-учасниць.

Реалізація головних принципів побудови вищої освіти в України має забезпечити ефективність її функціонування, підвищити статус освіти як "вікна у майбутнє".

Згідно Державної Національної програми "Освіта (Україна XXI століття)" вища освіта спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної та професійної підготовки фахівців, має визначати рівень науково-культурного прогресу українського суспільства, інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства.

2. 

2. Освітня політика США

Наукові та методологічні основи сучасної освітньої політики в США були сформульовані американським філософом Дж. Дьюї ще в кінці ХІХ - початку ХХ століття [4, с.6]. «Єдиним фундаментальним інститутом, що творить краще суспільство, є громадська шкільна система» [6, с.469], - писав Дж. Дьюї. Якщо коротко підсумувати його позицію в цілому, то вона може бути виражена декількома і чіткими тезами: «поєднання навчання з продуктивною працею; єдність теорії і практики в процесі навчання; постійний зв'язок школи з життям; побудова викладання на близькому до інтересів учнів матеріалі »[5, с.7-9]. Звичайно, не випадково, як пише дослідник Б.С. Гершунский, «... саме США мають всі необхідні фінансові, матеріально-технічні, а головне, ідейні, світоглядні передумови для побудови справді лідируючої освітньої системи в світі» [7, с.473].

Одне з головних завдань державної політики в галузі освіти Сполучених Штатів сформульоване як відтворення людини-особистості, «сумісного» з функціонуючими різноманітними відносинами американського суспільства. Не випадково однією з цілей освітніх процесів в США є не тільки засвоєння знань, а й формування у індивіда цілісної усвідомленої картини світу і суспільства, «вбирання» особливостей американської культури, формування особливого менталітету і певних орієнтацій (ціннісних, політичних та ін.), Вироблення способів взаємодії з іншими людьми.

Аналіз освітньої політики США доцільно почати з розгляду деяких базових акцентів, які регулярно розставляють в своїх програмних виступах американські президенти, оцінюючи освітні перспективи суспільства. Так, наприклад, Б. Клінтон в своєму Посланні конгресу США на 2000 рік на перше місце поставив розділ «Можливості і відповідальність в галузі освіти», в якому досить чітко визначив пріоритети освітньої політики. Серед них: здійснення революції XXI ст. в галузі освіти; більше інвестувати в освіту, але при більш строгому попиті; підтримка того, що добре працює, і припинити підтримку того, що неефективно; збільшення числа такзваних чартерних шкіл; зв'язок всіх класів з Інтернетом; забезпечення загальної доступності навчання в коледжі. Згідно з планом Клінтона відповідальність за прогрес в галузі освіти покладено на штати і шкільні округи, які повинні отримувати винагороду в залежності від результатів.

У своєму Посланні конгресу США на 2002 р Президент Америки Дж. Буш висловив позицію, згідно з якою головна мета реформи освіти повинна бути спрямована на те, щоб «... жодна дитина не залишився за бортом». Завданням влади було позначено створення умов для підготовки учнів до успішного освоєння шкільного рівня знань за рахунок вдосконалення програм дошкільного розвитку. Крім того, треба було поліпшити роботу педагогічних коледжів, підвищити рівень підготовки вчителів і приступити до реалізації широкомасштабної програми набору кадрів в рамках найважливішої мети для Америки: висококваліфікованого вчителя - в кожен клас[1,с. 60-61]. При цьому Дж. Буш наголосив на необхідності вдосконалення освітньої політики, яка повинна передбачати те, що «... діти обов'язково навчаться чогось, пройшовши через систему державної освіти». В рамках законопроекту про освіту повинні були бути прийняті активні заходи щодо поліпшення навичок читання [1, с. 77].

У свою чергу Б. Обама в книзі «Зухвалість надії: Думки про відродження американської мрії», виданій в США в 2004 р, відніс американську систему освіти до національних неминущимх цінностей [1, с. 67-68]. При цьому можна простежити деяку уявну амбівалентність позиції сучасного вищого керівництва американської держави. З одного боку, мова йде про те, що національна система освіти постійно перебуває в полі зору державної влади, а з іншого - саме влада першою реально відчуває, осмислює і розуміє наявні проблеми, що виникають знову, як в системі освіти, так і в системі національної безпеки, та ініціює зміни (а потім саме влада вживає заходів щодо виправлення ситуації).

Фактично, пише дослідник Б.С. Гершунский, щодо системи освіти в США існує чітке розуміння цілісності системи «освіта - суспільство», що передбачає (в першу чергу, для влади) одночасність і цілеспрямованість дій по перетворенню цих взаємопов'язаних компонентів [6, с. 474]. Саме освіта як найбільш технологічна менталеформуючачастина культури принципово здатна зробити стратегічний прорив у майбутнє, внести свій вагомий внесок в оновлення морально-етичної та ментальної сфери сучасної цивілізації.

Слід зазначити, що майже всі президенти США, від Д. Ейзенхауера до Б. Обами, робили зусилля для підвищення якості освіти і розробляли свої програми, з яких жодна не була реалізована повністю.

Одне з пріоритетних завдань державної політики Сполучених Штатів в галузі освіти сформульоване як відтворення людини-особистості, «сумісного» з функціонуючими різноманітними відносинами американського суспільства. Невипадково акцентом в освітньому процесі є не тільки засвоєння знань, а й формування в учнів цілісної картини світу і суспільства, «вбирання» особливостей американської культури, формування особливого менталітету і певних орієнтацій (ціннісних, політичних та ін.), Вироблення способів взаємодії з іншими людьми [8, с. 8].

На початку 2000-х роківСША позначили вектор політики в галузі освіти, названий «соціальним». Серед головних пріоритетів розвитку економіки країни основним названо середню освіту. В галузі вищої освіти продовжилася політика попередньої адміністрації і, в той же час, втілилася в життя частину обіцянок президента, що стосувалися змін у витратах студентів. Але освітні пріоритети були швидко забуті, бо проблеми, пов'язані з національною безпекою (після подій 11 вересня 2001 г.) і спадом в економіці, зайняли провідне місце. В якості головних пріоритетів державної політики були висунуті програми для афроамериканців (Historically Black Collegesand Universities) та іспаномовного населення (Hispanic-Serving Institutions). Більше половини населення США з низькими доходами (менше 25 тис. дол.) становлять расово-етнічні сім'ї. Тому система допомоги, що розробляється для цієї категорії населення, частково є і системою допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Одночасно вирішувалася проблема якості середньої освіти та проблема доступності вищої школи. У вищій школі основні заходи сконцентрувалися на тому, щоб підтримувати досягнутий рівень доступності вищої освіти і по можливості його розширювати. В цілому були виконані практично всі обіцянки, дані президентом Дж. Бушем у галузі вищої освіти. Але разом з тим частина з них була виконана тільки в роки другої адміністрації Буша, а частина була реалізована в повному обсязі.

Головною особливістю освітньої політики після 2007 р стали дві нові програми. Перша - це Програма підвищення американської конкурентоспроможності (AmericanCompetitivenessInitiative - ACI), яка не має, за твердженням адміністрації президента США, аналогів. Згідно з цією програмою, кожен випускник американської середньої школи, чи збирається він вступати до вузу або відразу працювати, повинен володіти аналітичним мисленням, яке забезпечують точні науки, і особливо математика.

Другою новою програмою, висунутої бюджетом на 2007 рік, стала Програма поліпшення знань іноземних мов з метою національної безпеки (NationalSecurityLanguageInitiative - NSLI), що охоплює середню і вищу освіту. В даний час дослідники виділяють три основні види послуг федеральної політики в сфері вищої освіти: фінансова допомога студентам; надання учням допомоги в закінченні середньої школи та здобуття ними в подальшому вищої освіти; допомога по зміцненню вищих навчальних закладів; допомога для поліпшення підготовки в вузах шкільних вчителів.



3. Порівняльна характеристика освітньої політики України та США

Згідно QS SAFE NationalSystemStrength 2016 -Британському рейтингу країн з найкращими системами освіти, Україна посідає 45 місце із 50, а США перше[19]. Проаналізуємо рівні реалізації освітньої політики США та України.

3.1 Дошкільна освіта

У Сша не існує дошкільної освіті в українському розумінні, дитячий садок (Preschool) не є обов'язковим. У нього приймаються діти 3-5 років. У віці 5 років діти обов'язково йдуть до так званого «підготовчого класу» «Kindergarten». В залежності від Штату, він може належати як до дитячого садку, так і до початкової школи, що зветься «Elementaryschool»

3.2 Шкільна освіта

Залежно від штату різниться вік для початку навчання і його тривалість. Для дітей освіту в США, як правило, починається з п'яти-восьми років, а закінчується у віці вісімнадцяти-дев'ятнадцяти років. Спочатку американські дітлахи йдуть в початкову школу і навчаються в ній до п'ятого-шостого класу (залежить від шкільного округу). Потім вони надходять в середню школу, навчання в якій закінчується восьмим класом. Старша, або вища, школа - це дев'ятий-дванадцятий класи[12].

Приблизно 85% дітей навчаються в державних школах. Більшість інших йдуть в платні приватні школи, багато з яких - релігійні. Інші приватні школи, часто дуже дорогі і іноді з великим конкурсом на вступ, існують, щоб підготувати учнів до вступу в престижні вузи. Менше 5% батьків з різних причин вирішують навчати своїх дітей вдома.

Початкові школи (elementaryschools) зазвичай навчають дітей з 5 років до 11 або 12. Один вчитель викладає всі предмети, крім образотворчих мистецтв, музики і фізкультури, уроки яких проходять раз або два на тиждень. З академічних предметів викладаються, як правило, арифметика (зрідка - початкова алгебра), читання і письмо, з акцентом на орфографію і підвищення словникового запасу. Природні і суспільні науки викладаються мало і не різноманітно. Часто громадські науки приймають форму краєзнавства.

Часто в початковій школі навчання складається з художніх проектів, екскурсій, і інших форм навчання через розвагу. Це сталося через течію прогресивної освіти початку XX століття, яка вчила, що учні повинні навчатися за допомогою праці та звичайних дій і вивчення їх наслідків.

Середня школа

Середні школи (англ. Middleschools, англ. Juniorhighschools, або англ. intermediateschools) як правило навчають дітей у віці від 11 або 12 до 14 років - з шостого або сьомого по восьмий клас. Зазвичай в середній школі, на відміну від початкової, один вчитель викладає один предмет. Обов'язковими предметами є математика, англійська мова, природничі науки, соціальні науки (часто включають в себе світову історію) і фізкультура. Один або два предмети учні вибирають самі, зазвичай це іноземні мови, мистецтво і технологія.

У середній школі також починається поділ учнів на звичайні і просунуті потоки. Учні, які навчаються краще за інших з даного предмета, можуть вчитися в просунутому («почесному») класі, де швидше проходять матеріал і задають більше домашніх завдань.

Старша школа

Старша школа (англ. Highschool) - останній етап середньої освіти в США, що триває з дев'ятого по дванадцятий клас. У старшій школі учні можуть вибирати предмети більш вільно, ніж раніше, і тільки повинні виконати мінімальні критерії для отримання диплома, які встановлює шкільна рада. Типові мінімальні вимоги такі:

* 3 роки вивчення природничих наук (рік хімії, рік біології і рік фізики);

* 3 роки вивчення математики, аж до другого року алгебри (математика в середніх і старших школах як правило ділиться на перший рік алгебри, геометрії, другий рік алгебри, введення в аналіз і математичний аналіз, і проходиться в цьому порядку);

* 4 роки вивчення літератури;

* 2-4 роки вивчення соціальних наук, зазвичай включають в себе історію і державний устрій США;

* 1-2 роки вивчення фізкультури.

Для вступу до кількох вузів потрібна повніша програма, в тому числі 2-4 роки вивчення іноземної мови. Більшість відомих вузів в правилах прийому чітко вказують вимоги до предметів, які повинен пройти в школі майбутній абітурієнт.

Решту предметів учні повинні вибирати самі. Набір таких предметів буває різним за кількістю і якістю, в залежності від фінансового становища школи і нахилів школярів. Типовий набір необов'язкових класів такий:

* додаткові науки (статистика, інформатика, енвіроніка);

*іноземні мови (найчастіше іспанська, французька та німецька; рідше японська, китайський, російська, латинь і грецька);

* образотворчі мистецтва (живопис, скульптура, фотографія, кінематограф);

* ігрове мистецтво (театр, оркестр, танець);

* комп'ютерна техніка (користування комп'ютером, комп'ютерна графіка, веб-дизайн);

* видавнича справа (журналістика, редагування щорічника);

* праця (обробка дерева, ремонт автомобілів).

У деяких випадках учень може взагалі не вчитися в жодному з навчальних класів. інноваційний освіта америка україна

У старшій школі, особливо в останні два роки, з'являється новий тип просунутого класу. Школярі можуть вибирати предмети, які повинні готувати їх до іспитів Advanced Placement або Міжнародного бакалаврату. Більшість вузів зараховує хорошу оцінку на цих іспитах як початковий курс з відповідного предмета [11].

Для вступу у Вищій навчальний заклад в Україні у 2008 українське Міносвіти і науки реалізувало програму повного переходу на нові умови вступу до вишів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) знань випускників шкіл. Кожного року система поліпшувалася, останній раз у 2015 році до системи ЗНО внесли наступні зміни:

У 2015 році для вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ) абітурієнти подають сертифікати ЗНО лише 2015 року. Кожен учасник ЗНО має право скласти тести не більш як із чотирьох навчальних предметів з переліку.

Два рівні складності сертифікаційної роботи (тесту)

Абітурієнти складатимуть тести ЗНО з української мови і літератури та математики двох рівнів складності -- базового і поглибленого, обрати який слід буде під час реєстрації. Рівень складності тесту, необхідний для вступу на навчання, визначатиметься Правилами прийому до вищого навчального закладу.

Державна підсумкова атестація (ДПА) з української мови

Для усіх випускників загальноосвітніх навчальних закладів 2015 року результати ЗНО з української мови і літератури зараховуватимуться як результати ДПА. Вони визначатимуться на основі кількості балів, набраних за виконання завдань лише з української мови.

Встановлення «порогового бала»

Для визначення результатів ЗНО-2015 з кожного предмета буде встановлено «пороговий бал», тобто та кількість тестових балів, яку може набрати мінімально підготовлений абітурієнт. Учасники тестування, які не подолають «поріг», не зможуть використати результат ЗНО з цього предмета для вступу до ВНЗ. Усі абітурієнти, результати яких будуть не нижчими від «порогового бала», отримають оцінку за шкалою 100--200 балів та матимуть право брати участь в конкурсному відборі при вступі на навчання.

У 2016 році на ЗНО з математики Пороговий бал «склав/не склав» -- 9 балів.Відсоток учасників, які не подолали поріг «склав/не склав» -- 15%.

Порівняняємо результати вимірювання навчальних досягнень, отриманих шляхом стандартизованого рейтингового та суб'єктивного критеріального оцінювань, випускників навчальних закладів 2014 року, нагороджених золотою (срібною) медаллю

Майже 3% медалістів склали тести гірше ніж середній випускник (результат нижче 149,5 балів), а один випускник, нагороджений медаллю, взагалі має середній бал сертифіката нижче 124. Фактично наочним показником об'єктивності шкільного оцінювання є показник 175 балів і більше, оскільки він показує 10% кращих, а враховуючу, що середній відсоток випускників-медалістів по країні (близько 8), усі абітурієнти, які закінчили загальноосвітній навчальний заклад з медаллю, повинні були б потрапити до групи учасників ЗНО із середнім балом сертифіката від 175, але таких виявилося лише близько половини [16].

У 2016 році в Україні прийняли законопроект про запровадження 12- річної школи. Законопроект передбачає, що повна середня освіта буде тривати 12 років і складатися з початкової освіти тривалістю 4 роки, базової середньої освіти тривалістю 5 років, яка отримується в гімназії, і профільної середньої освіти тривалістю 3 роки, яка отримується в ліцеї або закладах професійної освіти.

Навчання в школі діти можуть починати з 6 або 7 років.

Профільна середня освіта (старшікласи) може бути двох напрямків - загальноосвітнім і професійним. Загальноосвітній передбачає поглиблене вивчення деяких предметів з урахуванням потреб і здібностей учня. Професійна освіта передбачає велику орієнтованість учня на потреби ринку праці з урахуванням його здібностей.

Навчання учнів за програмами 12-річної школи для початкової освіти розпочинається 1 вересня 2018 року, для базової середньої освіти - 1 вересня 2022 року і для профільної середньої освіти - 1 вересня 2018 року[14].

В останні роки витрати на первинну, середню і професійнуосвіту в Україніпостійно падали - до 3,5% ВВП в 2016р. Незважаючи на відносно високі обсяги фінансування первинної, середньої професійної освіти, середній рівень математичних і природничих знань в Україні низький. Відсутність очевидного взаємозв'язку між обсягом фінансування первинної та середньої освіти та рівнем знань з математики і природничих наук свідчить про недостатню ефективність використання фінансових ресурсів в окремих країнах, в тому числі і в Україні[13].



3.3 Вища освіта

Систему вищої освіти США було сформована завдяки зусиллям емігрантів-європейців, разом з тим, вона багато в чому відрізняється від західноєвропейських стандартів. Історію виникнення вищої освіти у даній державі прийнято відносити до періоду створення коледжів вільних мистецтв. Вони були утворені за зразком англійських коледжів для підготовки священиків і в подальшому переросли в університети, найстаріші у США. До їхнього числа належать Гарвардський (1636 р.), Йєльський (1701 р.), Принстонський (1746 р.), Колумбійський (1751 р.) та ін. Разом з тим, якщо до громадянської війни вирішальний вплив на розвиток вищої школи США робили англійські і французькі освітні інститути, то після неї почав посилюватися німецький вплив. Свідченням цього є поява наприкінці XIX ст. університету, створеного за німецькими стандартами [10].

Вища освіта не є загальнообов'язковою в Сполучених Штатах, хоча серед промислово розвинених країн США займають перше місце в світі за кількістю молоді, що вчиться в вищих навчальних закладах [3]. Вищі навчальні заклади в США існують двох видів - державні і приватні. Останні є приватною власністю і утримуються для отримання прибутку, при цьому, так само як і у випадку зі школами, приватні вищі навчальні заклади вважаються більш престижними. За вищу освіту як в державних, так і в приватних вузах США необхідно платити. Державні навчальні заклади штату фінансуються в основному з бюджету штату[2] .

В даний час в США налічується більше 160 університетів, майже 2000 коледжів з чотирирічним терміном навчання і 1378 дворічних вузів. Так, більшість університетів США - це великі навчальні заклади, які поєднують різні школи, коледжі, інститути та науково-дослідні центри[20]. Університет дозволяє продовжити освіту для отримання вищих наукових ступенів: ступеня магістра і ступеня доктора наук. У США існують два види програми підготовки магістрів - академічний і професійний. Професійна магістратура має на меті підготувати студентів для практичної роботи. Академічна ж магістратура завершується присвоєнням ступеня магістра гуманітарних наук або магістра природничих наук. Цей шлях обирають ті, хто далі збирається отримувати докторську ступінь [20].

Станом на 2007 рік в Україні налічувалось 951 вищих навчальних закладів: університетів, академій, інститутів, консерваторій, коледжів, технікумів, вищих професійних училищ та ін.У березні 2015 року міністр освіти і науки Сергій Квіт повідомив, що після вступу в силу закону "Про вищу освіту" кількість вузів в Україні вже зменшилася з 802 до 317. Цей закон відокремив університетську освіту від того, що надається в коледжах і технікумах, які раніше трактувалися як вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації. В цілому станом на 2015 рік було закрито близько 100 вузів, які не надавали освіту належної якості [9].

Станом на січень 2017 в Україні мережа вищих навчальних закладів І--II рівнів акредитації (коледжів, технікумів і училищ) налічує 742 заклади, з них 418 самостійних (175 -- державної форми власності, 179 -- комунальної та 64 -- приватної форм власності), 324 структурні підрозділи університетів й академій.

Сектор державної форми власності (вищі навчальні заклади, шо засновані державою, фінансуються з державного бюджету й підпорядковуються відповідному центральному органу виконавчої влади) включає 232 виші III-IV рівнів акредитації та 517 -- I-II рівнів&. Серед них 141 університет, 52 академії, 39 інститутів і консерваторій, 128 коледжів, 231 технікум і 158 училищ.

Сектор приватної форми власності (вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності й підпорядкований власнику (власникам)) налічує 126 вишів III-IV рівнів акредитації та 76 -- I-II рівнів. У тому числі 35 університетів, 9 академій, 82 інститути, 55 коледжів, 18 технікумів і 3 училища.[17].

Розглянемо «рівень централізації» освіти. Існуючу в Україні систему відрізняє високий рівень централізації управління. Діяльність усіх вищих навчальних закладів регламентована єдиними принципами, нормами, стандартами, програмами. Разом з тим, у Федеральному Законі «Про вищу і післявузівську професійну освіту» автономію вищих навчальних закладів визначено в аспекті самостійності в підборі і розміщенні кадрів, здійсненні навчальної, наукової, фінансово-господарської й іншої діяльності відповідно до законодавства і статуту ВНЗ, затвердженому у встановленому законодавством порядку [5, с.40-42].

6 вересня 2016 року набрав чинності революційний закон «Про вищу освіту», який повинен кардинально змінити останню. Завдяки прописаному в ньому підходу відбудеться модернізація української вищої освіти -- і випускникам вузів стане легше інтегруватися в європейське співтовариство.

Головна перевага нового закону «Про вищу освіту» від 1.07.2014 №1556-VII полягає в тому, що він базується на ідеї автономії ВНЗ. Це означає, щоукраїнські вузи отримали велику самостійність у фінансовій, економічній та організаційній сферах діяльності. Вузи зможуть самостійно розробляти й упроваджувати освітні та наукові програми, нові спеціалізації. Вони також самі розпоряджатимуться своїми доходами, відкриватимуть рахунки в банку та братимуть кредити. Державні вузи зможутьрозміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Також передбачено, що про свою фінансовудіяльність ВНЗ звітуватимуть не перед чиновниками, а перед громадськістю на своємусайті. Крім того, університети, щомають статус національних, отримаютьпріоритетне право на фінансування з держбюджету.

ТакожпередбаченостворенняНаціонального агентства іззабезпеченняякостівищоїосвіти (ст.17 закону). Цепостійнодіючийколегіальний орган, якийреалізує «державнуполітикувсферізабезпеченняякостівищоїосвіти». Членами агентства будутьусівузи,незалежновідформивласності. Агентство контролюватимеякістьвищоїосвіти й формуватиме рейтинги вишів. На підставіцихданихМіністерствоосвіти та науки видаватимеліцензії на відкриттяновихспеціальностей і затверджуватименовістандартивищоїосвіти.

Всеукраїнська атестаційна комісія, яка займалася атестацією наукових кадрів вищої кваліфікації, остаточно ліквідовується. Ці функції тепер покладено на агентство, яке також проводитиме ліцензування й акредитацію вузів.

«Паралельно із цим законом незабаром повинні вийти постанови Уряду про нову систему ліцензування й акредитації вузів, які стануть прозорішими та зрозумілішими», -- повідомив міністр освіти України Лілія Гриневич[18] .

Систему вищої освіти США відрізняє великий ступінь децентралізації. По суті, кожен штат має власну систему вищої освіти, що відрізняється своїми особливостями.

Міністерство освіти США, що володіє повноваженнями у сфері управління і контролю за цільовим і ефективним використанням коштів федерального бюджету, виконує три ключові функції:

1) формує федеральну політику в сфері вищої освіти та вносить пропозиції щодо реформування існуючого законодавства про вищу освіту;

2) здійснює адміністрування програмами у сфері вищої освіти, спрямоване на полегшення доступу до вищої освіти, зміцнення вищих навчальних закладів та забезпечення розвитку викладачів і студентів;

3) організовує управління федеральними освітніми програмами і належним фінансуванням цих заходів.

У США регіональні органи управління освітою (ради або департаменти) визначають освітню політику штатів і одночасно є провідниками коштів федерального бюджету, які виділяються на певні потреби всіх регіональних систем. Контроль в системі загальної освіти включає кілька складових, серед яких головна - академічний контроль і система оцінки успішності учнів. Контроль над станом системи вищої освіти має специфічні особливості. Оскільки на федеральному рівні ніяких освітніх стандартів для вищих навчальних закладів в США не встановлюється, основу академічного контролю тут становить система акредитації вузів.

У США застосовуються дещо інші механізми фінансування: істотне значення має бюджетне фінансування, а також в більшій мірі використовуються ресурси місцевих бюджетів і бізнес-структур. Крім того, в США значно активніше використовуються фінансові проекти у вигляді федеральних і відомчих цільових програм в рамках т.зв. «програмово-цільового управління»[3 с. 23-38].

Що стосується фінансування в США державних вузів з бюджетів штатів, то тут простежується тенденція до скорочення віділення коштів на потреби вищих навчальних закладів. Це стимулювало здійснення державними університетами політики залучення додаткових коштів з приватних джерел для фінансування своєї діяльності[3,72-73].

Контингент студентів за джерелами фінансування в Україні розподіляється так:

у вишах I-II рівнів акредитації:

· 51,3% студентів навчаються на кошти державного бюджету,

· 35,5% -- на кошти фізичних і юридичних осіб,

· 11,7% -- на кошти місцевого бюджету,

· 1,5% -- на галузеві кошти;

у вишах III-IV рівнів акредитації:

· 54,9% студентів навчаються на кошти державного бюджету,

· 43,0% -- на кошти фізичних і юридичних осіб,

· 0,4% -- на кошти місцевого бюджету,

· 1,7% -- на кошти зацікавленої галузі.

Тобто кожен другий студент є інвестором системи вищої освіти.[17]

У США за структурою, рівнем і змістом ВНЗ розділяють на шість груп. До першої відносяться заклади післясередньої освіти різного виду і напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від одного до трьох років і присудженням посвідчень низьких рівнів. Коротка освіта закінчується одержанням сертифіката про неповні професійні уміння, більш тривала - присвоєнням асоційованого ступеня з правом виконання робіт рівня техніків і вступом на третій курс коледжів з бакалаврськими програмами. До другої групи відносяться місцеві і молодші коледжі з дворічними програмами, виконання яких дозволяє вступити на третій курс «бакалаврських» коледжів і одержати асоційований ступінь або професійну ліцензію. Дані вищі навчальні заклади спеціалізуються на гуманітарних і точних науках. Третю групу утворюють коледжі вільних мистецтв, що є особливістю системи вищої освіти США, у яких чотирирічна програма підготовки відрізняється викладанням в основному загальних дисциплін, по закінченні навчання видається диплом бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Для регульованих державою професій, таких як медицина, право, для одержання професійної кваліфікації студент проходить також програму післядипломного спеціалізованого навчання для досягнення рівня магістра в університетських школах. Четверту групу ВНЗ складають загальноосвітні коледжі з присудженням диплома як бакалавра, так і магістра. П'ята група нечисленна і включає незалежні професійні школи з бакалаврським (найчастіше і магістерським) рівнем дипломів. У шосту, найбільш престижну групу ВНЗ, входять університети з правом підготовки докторів і з усіма циклами навчання [2,100].

Влітку 2016 року Міністерство освіти і науки України відмінило освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста. При цьому на дипломах все одно буде писати "спеціаліст", але студенти автоматично будуть вважатися магістрами - раніше отриманий диплом спеціаліста прирівнюється до диплома магістра. Взагалі в Україні буде всього 5 освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор наук. Отримання ступеня бакалавра означатиме отримання повної вищої освіти. Зникає і поняття "кандидат наук". Всі, хто захистили дисертацію, навіть по машинобудуванню або фізики, стануть докторами філософії. При бажанні нинішні кандидати наук зможуть отримати диплом доктора філософії. Експерти кажуть, що реформа все далі відводить вищу освіту від радянської класифікації до європейських стандартів[15].

Отже, охарактеризувавши системи вищої освіти в аспекті даної типологічної риси, можна зробити висновок про наявність усюди ВНЗ різних типів. Достатню диференціацію вищих навчальних закладів обумовлено національними традиціями і наробками різних систем вищої освіти.



Висновки

Підведемо загальні підсумки дослідження і викладемо висновки, представлені в наступних положеннях:

1. «Освітня політика» - це політика, спрямована на створення і вдосконалення національної системи освіти. Сутність «освітньої політики» становить спільна діяльність органів державної влади та інших авторів з реалізації даної політики в рамках національної системи освіти з урахуванням основних сучасних тенденцій світового розвитку.

2. Структура освітньої політики представлена ??сукупністю взаємопов'язаних об'єктів (система освіти, структурні елементи системи освіти, регіональні підсистеми освіти, науково-дослідні інститути системи освіти, міжнародні зв'язки національних освітніх систем), суб'єктів (держава, громадянське суспільство, бізнес-структури) і засобів її реалізації, діяльність яких може бути охарактеризована як складний і часом суперечливий пошук різних варіантів розвитку національної освіти. Соціальне значення освітньої політики реалізується в тих функціях, які вона виконує для особистості, суспільства і держави, до них відносяться: пізнавальна, прогностична, регулятивна, інноваційна, інтеграційна, комунікативна.

3. Система освіти України зазнає поступові зміни по ряду показників в напрямку моделі європейського типу, а за деякими параметрами (наприклад, за кількістю приватних навчальних закладів і спроб посилити ефективність взаємодії навчальних закладів з бізнесом і промисловістю) стає ближче до американської моделі. Сформована в України освітня політика потребує цілісної стратегії для подолання своєї фрагментарності і непослідовності.

4 Особистісно-орієнтований характер освітньої політики в США дозволив усунути наявні суперечності між інновацією і традицією; між професіоналізацією освіти і збереженням її культурної та інтелектуальної єдності і наступності. Суб'єктами американської освітньої політики вироблений збалансований інтегральний підхід до змісту сучасної вищої освіти, що враховує потреби науково-технічного прогресу, цінності національної культурно-інтелектуальної інтеграції. У США відсутня сувора система регулювання сфери освіти (вищої школи), що обумовлено децентралізацією, автономією складових частин політичної системи в цілому. Багаторівневі, складні системи управління та фінансування системи вищої освіти свідчать про розвиток тенденції до зростання державного контролю та його координуючої функції.

5 Соціальна спроможність і самодостатність системи освіти забезпечуються солідною фінансовою базою і високим ступенем автономії навчальних закладів, що в умовах загальнонаціональних стандартів і ефективного контролю за допомогою ринкових інструментів сприяє розвитку гнучкості, динамічності, високого ступеня мобільності даної системи, що, в свою чергу, призводить до соціальної стабільності суспільства. Модель організації системи освіти в США здатна до саморегулювання за рахунок внутрішніх чинників і має тенденцію до вдосконалення під впливом мінливої ??соціальної дійсності.

6 Серед гострих проблем американської вищої освіти виділяють у фінансовому відношенні - висока вартість освіти, незважаючи на спеціальні дотації; в структурно-організаційному плані - надмірно орієнтована на професіоналізацію навчальна програма коледжів; в змістовному аспекті - недолік знань, спрямованих на формування загальнокультурного рівня, розвиток у студентів «свідомості причетності до спільних цінностей та знань», яке традиційно об'єднує американців в єдине ціле. В України спостерігається прагнення до державної централізації всіх процесів, що відбуваються в освіті вищої школи. Решта суб'єктів освітньої політики несамостійні в рішеннях правових, управлінських і фінансових питань, що в цілому перешкоджає орієнтації вищої освіти на потреби цих суб'єктів.

7 Виконана порівняльна характеристика вітчизняної і системи вищої освіти США в аспекті розглянутої типологічної риси дозволяє зробити висновок, що в Україні порівняно з США, система управління освітою відрізняється більш високим рівнем централізації.



Література

1. Каверіна Э.Ю. Політика США в галузі вищої освіти // США. Канада: экономика - политика - культура. 2008. № 3. С. 85.

2. Пономарьов Н.Л., Смірнов Б.М. Освітні інновації. Державна політика та управління.М.:Академія,2007.208с.

3. Рузанова О.В. Сучасні тенденції підвищення якості освіти в США /наук. ред. А.М. Калімуллін. Казань: Вид-во Каз. держ. ун-та, 2008.

4. Смакотін А.С., Сорвіров Б.В., Четвериков В.М. Освітні інновації в зарубіжних країнах. М.: Интеграція, 2007. С. 128-129.

5. Солдаткін В.И. Сучасна державна освітня політика автореф. дис. … д-ра полит. наук.М.,2000.52с.;

6. CongressionalRecord (dailyedition). Washington: U.S.G.P.O., 2000-2008;

7. CongressionalQuarterlyWeeklyReport, 2005-2007.

8. DavidMiller, AninditaSen, LydiaMalley, StephanieBurns, EugeneOwen. ComparativeIndicatorsofEducationintheUnitedStatesandOther G-8 Countries: 2009.

9. http://dt.ua/UKRAINE/v-ukrayini-zakriyut-sche-desyat-vnz-201218_.html

10. http://edworkforce.house.gov/

11. https://en.wikipedia.org/wiki/Education_in_the_United_States

12. http://faqukr.ru/osvita/38412-osvita-v-ssha-riven-i-osoblivosti.html

13. http://gazeta.zn.ua/finances/finansirovanie-obrazovaniya-skolko-komu-i-kak-_.html

14. http://korrespondent.net/ukraine/3754555-12-letniaia-shkola-novyi-zakon-ob-obrazovanyy

15. https://strana.ua/news/22097-v-ukraine-iz-vuzov-ischeznut-kandidaty-nauk.html

16. http://testportal.gov.ua/files/reports/Zvit_medals_2014.pdf

17. https://uk.wikipedia.org/wiki/Вища_освіта_в_Україні#.

18. http://zib.com.ua/ua/101584yaki_novovvedennya_chekayut_studentiv_vikladachiv_i_sami_vuz.html

19. https://ria.ru/sn_edu/20160518/1432025012.html

20. TheInformationAge: Economy, SocietyandCulture. Volume I. Blackwell, Oxford. Castells, M. 1997.;

Размещено на Allbest.ru