Матеріально-побутові проблеми студентів наддніпрянської України та спроби їх вирішення (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матеріально-побутові проблеми студентів наддніпрянської України та спроби їх вирішення (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.)

Ховрич С.М.

Проаналізовані причини та суть головних фінансових та побутових проблем студентів деяких українських вишів, а також досліджені шляхи подолання їх в умовах російського самодержавного режиму наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. У світлі розглядуваної проблематики автор здійснив розбір, зокрема, станового складу дорадянського студентства. Розкриті умови організації студентських гуртожитків при окремих університетах та інститутах Наддніпрянської України. Виділені як позитивні, так і негативні сторони названого процесу. Автор торкнувся деяких аспектів повсякденного життя студентів. У ході дослідження, окрім іншого, виявлено причинно- наслідковий зв 'язок між невдалою політикою самодержавства в соціальній сфері та ускладненням суспільно-політичної ситуації в Російській імперії.

В дорадянську добу зазвичай оприлюднювалися документи (звіти, протоколи т. ін.) та праці, де перевага надавалася статистичним даним, “голим фактам”

(огляди з історії заснування того чи іншого вишу, аналіз статистичних даних тощо: Д. І. Багалій, Т. Л.

Крівоносов, І. М. Ганицький і т.д.). Вони насичені багатим фактажем, цінність якого не піддається сумніву. Доцільно згадати і про масив спогадів викладачів й випускників університетів (інститутів) - джерело цікавої, хоча, безумовно, суб'єктивної

інформації (Б. М. Мартос, С. Й. Завадзький, К. М. Галкін, М. В. Беренштам-Кістяківська і т.д.).

Радянські ж науковці, перебуваючи під жорстким ідеологічним контролем влади, трактували

імператорську добу дещо однобоко, аби тим

підкреслити переваги “радянського способу життя”. Комуністичний підхід щодо оцінки подій минувшини з його безапеляційністю (відвертим критиканством минулого і вихвалянням досягнень “країни Рад”) стимулював народження історичних праць доволі тенденційного та упередженого характеру (І. Г. Малінко, В. Р. Лєйкіна-Свірська, колективні праці “Киевский индустриальный институт” (1939) та “Вища школа Української РСР за 50 років” (1967) і т.д.), що, зрозуміло, створило певні труднощі при сучасному аналізі радянського наукового доробку. Позаяк ними зроблений вагомий внесок в упорядкуванні та опрацюванні накопиченого попередниками матеріалу.

На сьогодні активно пропагуються та розвиваються нові концепції висвітлення історії суспільства різних періодів. Природно, з'явилася потреба в наукових виданнях, у яких би зосереджувалася увага на дослідженнях передусім повсякденного життя українського населення. Серед сучасних українських і зарубіжних дослідників виділимо таких: Н. А. Шип, О. О. Драч, А. Ф. Лапюк, Н. М. Левицька, А. Є. Іванов (Російська Федерація), Б. М. Міронов (РФ).

Мета статті: проаналізувати причини та суть

головних фінансових і побутових проблем студентів деяких українських вишів, а також з'ясувати шляхи подолання їх в умовах російсько-імперського режиму наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Більшість дослідників слушно наголошують на соціально-економічних і суспільно-політичних негараздах Російської імперії, котрі завдали удару по найбільш незахищеним категоріям населення. До однієї з таких категорій належало студентство. На думку українських дослідників, “Тяжка промислова криза кінця сторіччя [ХІХ ст. - С. Х.] відбилась на всіх галузях громадського життя. Надто важке матеріальне становище студентства спричинялось до більш масової участі молоді у громадсько-політичних виступах” [6, с. 41]. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. активізувався загальностудентський рух за корпоративні права [12, с. 11], що, гадаємо, продемонструвало громадянську зрілість переважної частини молоді: ведучи боротьбу за академічну та соціально-культурну автономію вишів, вона відчула необхідність в об' єднанні розрізнених сил різноманітних студентських угруповань.

Часто-густо більша частина студентів витрачала чимало часу на пошуки тимчасових заробітків, аби хоча б якось, на період навчання, забезпечити себе найнеобхіднішим. Для іногородніх традиційно неабиякою проблемою залишалося винаймання недорогого помешкання. Особливо потерпали вихідці з незаможних родин. Наприклад, у Києві квартирна плата за кожну кімнату складала від 150 до 250 руб. на рік [11, с. 22] (для порівняння: в Санкт-Петербурзі

середньомісячні витрати на приміщення в 1909 р. становили 11,5 руб., себто: 138 руб. на рік [3, с. 465]), що, звичайно, вкрай ускладнювало життя для незаможних студентів (не забуваймо ще й про оплату за навчання). Тож не дивно: окремі із них жили в борг. В оприлюдненій інформації Товариства сприяння нужденним студентам Київського політехнічного інституту імператора Олександра ІІ (далі - ТСНС) нараховувалося 161 боржників, які, отримавши упродовж 1903-1905 рр. короткострокові грошові позички, не зуміли їх вчасно повернути [9, с. 24-26; 10, с. 23-26]. Кричущі факти поширення бідності серед слухачок Одеських Вищих жіночих курсів (далі - ВЖК) та неспроможність протидіяти цьому ганебному явищу визнало і Товариство допомоги слухачок названого закладу [3, с. 353].

Слід зазначити, особливі складнощі побутового характеру, порівняно з студентами-чоловіками, відчували курсистки, адже вища жіноча освіта в Російській імперії тільки-но зводилася на ноги й ставлення до неї з боку і держави, і громадської думки було неоднозначним. Сучасний український історик О. О. Драч у монографії “Вища жіноча освіта в Російській імперії другої половини ХІХ - початку ХХ століття” (Черкаси, 2011) дійшла висновку: “...омріяна вища освіта передбачала фінансові витрати не тільки на оплату навчання. а й на проживання у великому університетському місті, що включало в разі відсутності родичів чи знайомих наймання житла, харчування. Міське життя швидко спустошувало гаманець.” [3, с. 344]. Натомість лише в 1916 р. адміністрація ВЖК в м. Києві таки спромоглася відкрити гуртожиток для слухачок на 20 місць [3, с. 467], що власне, на наш погляд, засвідчило про нездатність місцевих органів влади належним чином вирішити квартирне питання учнівської та студентської молоді (найбільш креативної частини соціуму).

До традиційних соціальних проблем, зауважимо, додалися і труднощі воєнного лихоліття (Перша світова війна 1914-1918), які практично призвели до гуманітарної кризи загальноімперського рівня. Її наслідки, як відомо, проявилися в період 1917-1930-х рр. Тож, переконані, під час українсько-російської війни 2014 р. наша влада, ні за яких обставин, не повинна ігнорувати вирішення кризових моментів соціальної й культурної сфер життєдіяльності суспільства; для успішного вирішення означених проблем потрібно застосувати системний підхід з широким використанням передового

західноєвропейського та американського досвідів ХХІ ст.

Тогочасні соціально-політичні кризи, наголосимо, погіршили і без того обмежені фінансові ресурси амбітних здобувачів вищої освіти. Держава ж не надто

опікувалася ситуацією в цій сфері, внаслідок чого, показують факти, соціальна напруга в країні

неодноразово загострювалася. Приголомшливі дані зафіксовані, в результаті анкетного опитування 1909 р. респондентів університету, Ветеринарного інституту та ВЖК м. Харкова: “...з загальної кількості студентів, які наймали приватні квартири, 18,8% жили у сирих кімнатах, 26,6 - у холодних, 17,1 - у темних, 7,9 - у підвалах” [1, с. 17]. Звичайно, такий стан речей не міг не вплинути на загальні суспільно-політичні настрої студентів; адже чинилися додаткові перепони на шляху самореалізації самодостатньої творчої особистості.

Тут, на наш погляд, очевидні певні аналогії із ситуацією на початку ХХІ ст. Так, в одному із звернень до Кабінету Міністрів України від профспілкових організацій студентів України стверджувалося: “.незначне підвищення стипендії в квітні 2003 року майже не вплинуло на становище молоді, яка навчається у вузах. Отримуючи 46 гривень 75 копійок стипендії, яка набагато нижче прожиткового мінімуму в Україні, студент має майже всю її віддати за проживання у гуртожитку. Причому, за несвоєчасну оплату проживання студент може бути виселений з гуртожитку, тому намагається, перш за все, зберегти дах над головою” (березень, 2004) [8, с. 156]. Коротко, погіршення добробуту більшості студентів в 1990-х - на початку 2000-х рр. спричинило різку радикалізацію їхніх поглядів; соціальна незахищеність на тлі політичної кризи “підштовхнула” молодих активістів до діяльної участі в масових антиурядових протестах кінця 2004 - початку 2005 рр.

Повернемося до подій на межі ХІХ-ХХ ст. За умов політичного безправ'я та соціальної незахищеності, креативна частина соціуму проявила здібності до самоорганізації. Силами професорів (викладачів) і студентів виникли різні товариства соціально- культурного й доброчинного характеру. Зазвичай вони утримувалися за рахунок благодійних внесків меценатів та освітян. Небайдужі педагоги та ініціативні студенти становили надійний кістяк об'єднань. Серед інших слід згадати такі товариства Києва, Катеринослава (з 1926 р. Дніпропетровськ), Одеси, Харкова і т.д.: Товариство допомоги нужденним студентам Катеринославського вищого гірничого училища, Товариство сприяння нужденним студентам КПІ, Товариство швидкої допомоги голодуючим студентам вищих навчальних закладів м. Києва, Товариство допомоги слухачкам Одеських Вищих жіночих курсів тощо [6, с. 41; 8, с. 16; 7, с. 12; 3, с. 353].

Проблеми зародження громадянської зрілості молоді наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. залишаються актуальними і на сьогодні, бо існуючі самоврядні утворення в університетах та інститутах

постколоніальної епохи малоефективні. Тяжкі умови життя, повторимо, стимулювали студентів дорадянської доби щодо організації певних об'єднань. Щоправда, через малочисельність та невеликі фінансові ресурси своєю діяльністю останні охопили доволі нечисленну групу побратимів. Враховуючи досягнення та недоліки соціальної політики в освіті упродовж ХІХ-ХХІ ст., слід визнати: покращення добробуту молоді, що

навчається можливе за умови системної взаємодії державної і приватної підтримки.

Загальновідомо: у пільговому житлі потребувало порівняно незаможне юнацтво. Не забуваймо, вступити до вишу могли насамперед вихідці з родин, котрі посідали в соціальній ієрархії не останні позиції. Класичний соціальний склад студентів навчальних закладів того періоду був таким: дворяни і діти чиновників, почесних громадян і купців І-ї гільдії, духовного звання, військової верстви, міщан і купців ІІ- ї гільдії, заможних селян, козаків, різночинців (інтелігенти недворянського походження), а також громадяни іноземних країн (подеколи це були українці, приміром, з Австро-Угорської імперії).

Зазвичай кількісно переважали представники дворян, гідну конкуренцію яким становили міщани (не в усіх вишах), котрі випередили перших лише після повалення російського самодержавства. Так, якщо станом на 1915 р. в КПІ навчалося 34% дворян, а міщан - 27%, то вже в 1918 р. картина виявилася іншою: відповідно 30% та 34% [4, с. 55]. За підрахунками авторів видання "Вища школа Української РСР за 50 років” (К., 1967. - Ч.І), розподіл студентів Київського, Харківського та Одеського університетів за названими станами в 1913 р. був таким: дворян - 34,3%, міщан і цеховиків - 26,4% [1, с. 16]. Це та інше свідчить про активну підтримку з боку імператорського режиму саме дворянства - надійну опору династії Романових. За радянської доби, наголосимо, дворянство, як соціальний клас, припинило своє існування. студент наддніпрянський дорадянський

Тож, попри буржуазно-демократичні перетворення 1860-х - 1870-х рр., радикальних зрушень у політиці верховної влади щодо доступності освітніх послуг дітям нижчих категорій соціальної драбинки, по-суті, не відбулося. З іншого боку, поява у вищій освіті вихідців, приміром, з сімей різночинців і заможних селян продемонструвала позитивні симптоми соціально- економічного та культурно-освітнього розвитку країни. Ось динаміка росту кількості дітей заможних селян в Політехнічному інституті: 1904 р. нараховувалося 110, 1913 р. - 354 осіб [4, с. 55]. Вона (динаміка), безсумнівно, слабка, але поступальна. Додамо: до категорії потенційно матеріально конкурентнослабких належали вихідці з родин козаків і різночинців. Хоча представники і з деяких інших прошарків, не виключено, мали "шанс” потрапити в скрутне становище. Обмеження ж доступу широких верств населення до освіти лише дискредитувало деморалізоване самодержавство, суттєво послабивши його позиції.

Враховуючи наведені дані, можна стверджувати: кількісне збільшення селян у вишах стало наслідком соціально-економічних перетворень у Російській імперії на початку ХХ ст. Колишні кріпаки, думаємо, суто прагматично оцінили практичну користь від підвищення освітнього рівня їхніх дітей (зокрема, для подальшого росту особистого та сімейного добробуту). Тут доречно порівняти із ситуацією в наступні два десятиліття. Нагадаємо, в 1920-1930-х рр. головною турботою (у сфері освіти) більшовиків в країні, де переважали селяни (станом на 1 січня 1930 р. в Українській соціалістичній радянській республіці проживало 25 млн. осіб), була політика “пролетаризації” студентства [13, с. 239, 667]. Так, у 1933-1934 навчальному році у КПІ у відсотковому співвідношенні з робітниками селяни програвали в рази: робітників - 65%, селян - 6% (щоправда, треба враховувати явище радянської дійсності - соціальне маскування) [4, с. 57].

Кожна вища школа дорадянського періоду,

зважаючи на власні фінансові можливості, по-своєму вирішувала матеріально-побутові умови студентства. При багатьох університетах, скажімо, існували

гуртожитки не завжди пристойної якості. Один з випускників Ніжинського історико-філологічного

інституту залишив спогади про його не просте виживання в гуртожитку - змальована ним картина сірого й буденного життя мешканців мало оптимістична. Чого варті лише непроглядні й казармені спальні, які розраховані на 20-25 ліжко-місце [5]. До слова, житлову проблему не вирішили і в перші десятиліття радянської влади: зафіксовані випадки співіснування 90 молодиків в одній кімнаті, де панувала цілковита антисанітарія [13, с. 723]. Привертає увагу відповідний досвід Політехнічного інституту м. Києва. З документів випливає: перші креслення будівель двох гуртожитків КПІ були складені наприкінці 1899 р. [2, арк. 2-5].

Таким чином, соціально-економічні та суспільно- політичні негаразди Російської імперії, власне, завдали удару по найбільш незахищеним категоріям населення (зокрема, творчій молоді). Значна частина студентів витрачала чимало часу на пошуки тимчасових заробітків, аби хоча б якось, на період навчання, забезпечити себе найнеобхіднішим. Для іногородніх традиційно неабиякою проблемою залишався найм недорогого житла. Особливо потерпали вихідці з незаможних родин. За таких обставин при університетах та інститутах насамперед за рахунок благодійників, товариств допомоги нужденним студентам (слухачкам) та інших громадських об'єднань організовували студентські гуртожитки (не завжди належної якості).

Список використаних джерел

1. Вища школа Української РСР за 50 років: У 2-х ч. (19171967) / від. ред. В. І. Пітов. - К. : Вид-во Київ. у-ту, 1967. - Ч.1. (1917-1945 рр.). - 395 с.

2. Державний архів міста Києва. - Ф.18. - Оп.1. - Спр.88. - 13 арк.

3. Драч О. О. Вища жіноча освіта в Російській імперії другої половини ХІХ - початку ХХ століття [Текст]: монографія / О. О. Драч. - Черкаси: “Вертикаль”, ПП Кандич С. Г., 2011. - 532 с.

4. Киевский индустриальный институт: Юбил. сб. к 40-летию института. - К. : КИИ, 1939. - 360 с.

5. Кругляк М. Біля витоків ідеї студентських гуртожитків в

Україні за імператорської доби (друга половина ХіХ - початок ХХ ст.) / М. Кругляк. - Режим доступу:

http://history.ui.ua/ukraine_in_19century/studentski_gurtojytky_ukr_i mperat_doba

6. Любомудрова А. Л. КПІ крізь роки: історичний огляд 6 етапів: до 75 річчя Жовтневого району міста Києва / [авт.: Любомудрова А. Л., Лиховодов В. І., Лиховодова О. В.]. - К. : Такі справи, 1997. - 147 с.

7. Миколаєнко В. М. Студентський профком НТУУ “КПІ” - історія та сучасність: 1898-2000 / В. М. Миколаєнко, К. П. Двірна, А. Ф. Лапюк. - К. : Альтерпрес, 2000. - 222, [2] с.: іл., табл.

8. Миронов В. Ю. Профспілкова організація студентів НТУУ “КПІ” - історія та сучасність / В. Ю. Миронов, А. Ф. Лапюк. - К. : Конус-Ю, 2005. - 169 с.

9. Отчет за 1904 год. (Год второй). О деятельности Общества вспомоществования нуждающимся студентам Киевского Политехнического Института Императора Александра ІІ. - К. : Типо-Лит. Т-ва “Печатня С. П. Яковлева”, 1905. - 32 с.

10. Отчет за 1905 год. (Год третий). О деятельности Общества вспомоществования нуждающимся студентам Киевского Политехнического Института Императора Александра II. - К. : Типо-Лит. Т-ва “Печатня С. П. Яковлева”, 1906. - 34 с.

11. Отчет за 1908 год. (Год шестой). О деятельности Общества вспомоществования нуждающимся студентам Киевского Политехнического Института Императора Александра II. - К. : Т-во “Печатня С. П. Яковлева”, 1909. - 64 с.

12. Парфиненко А. Ю. Страницы истории студенческой науки в Харьковском университете [Текст] / А. Ю. Парфиненко, С. И. Посохов. - Х.: НМЦ “МД”, 2002. - 115 с.: фотоил.

13. Українське радянське суспільство 30-х рр. ХХ ст.: нариси повсякденного життя [Текст]: кол. моногр. / [Гогохія Н. Т. та ін.; відп. ред. С. В. Кульчицький]; Нац. акад. наук. України, Ін-т історії України. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2012. - 785 с.: табл.

Размещено на Allbest.ru