Суб'єктно-об'єктна взаємодія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єктно-об'єктна взаємодія

Є необхідність виокремити два види суб'єктно-об'єктної взаємодії: учень (суб'єкт) - фрагмент змісту (об'єкт); учитель (суб'єкт) - учень (об'єкт). Розглянемо першу з них. У ній є два учасники: учень та об'єкт (фрагмент змісту). Якщо цю взаємодію розглядати на загальному рівні, то вона виглядатиме таким чином.

Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики, пов'язаний з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Суб'єкт - це той, хто впливає, хто діє на об'єкт. Людина не є суб'єктом пізнання сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Однак, суб'єкт здатний не лише відображати, а й формувати об'єкт пізнання, тобто він має активний і конструктивний характер поведінки. Індивід може виступати в статусі суб'єкта пізнання лише постільки, оскільки він оволодів створеним людством світом культури. З огляду на вище сказане дуже важливим є попередньо набутий досвід учня, його тезаурус, його пізнавальні можливості, його знання, уміння, навички, які мають хоча б якесь відношення до об'єкта вивчення.

Важливою проблемою є формування об'єкта пізнання, а для учня - об'єкта вивчення, яким є тіло, предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктами стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Тобто об'єкт - це те, що виділено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства. Об'єкт пізнання - це лише та частина об'єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб'єктом. Об'єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись та поглиблюючись та частина матеріального і духовного світу, яка включається в сферу діяльності суспільства і тим самим стає об'єктом інтересів суб'єкта.

Суб'єкт і об'єкт слід розглядати у діалектичному взаємозв'язку, у взаємодії, у єдності, де активною стороною є суб'єкт пізнання. Проте активність суб'єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та вираження мовою науки, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.

І об'єкт, і суб'єкт формуються у процесі практичної діяльності і невіддільні одне від одного у своєму виникненні та функціонуванні. В цьому плані як без об'єкта не може бути суб'єкта, так і без суб'єкта не може бути об'єкта. Хоч об'єкт звичайно конструюється суб'єктом, його свідомістю, а існує об'єктивно, проте об'єктивна реальність не може стати об'єктом без активної діяльності суб'єкта.

Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб'єкта та об'єкта, в якій суб'єкт є носієм діяльності, а об'єкт - предметом, на який вона спрямована.

Якщо з погляду вище викладеного перейти тепер на рівень конкретного навчального предмета та на рівень конкретної предметної теми, то слід зауважити таке. Насамперед, необхідно акцентувати увагу учнів не на конкретні знання, уміння, навички, компетенції та компетентності, які необхідно засвоїти, а на вивчення конкретного об'єкта вивчення. Саме він у першу чергу повинен потрапляти в поле зору учня. Далі наявний досвід учня, що має певне відношення до об'єкта вивчення, в тому числі і попередньо засвоєні знання, дозволяють до певної міри звузити і конкретизувати об'єкт вивчення.

Участь учня у формуванні об'єкта вивчення - важливий етап процесу навчання. Упродовж усього навчання учень весь час має тримати у своєму полі зору об'єкт вивчення, формувати на його основі гносеологічний образ, виділяти предмет вивчення і вже далі здійснюючи суб'єктно-об'єктну взаємодію наповнювати процес навчання новими знаннями про нього і про предмет вивчення, уміннями і навичками, компетенціями і компетентностями. Однак тут варто зупинитись на наступному.

Під час навчання має місце три види взаємодії, кожна з яких створює свої характерні впливи на процес навчання: суб'єктно-суб'єктна взаємодія (учитель-учень, як суб'єкт навчання); суб'єктно-об'єктна взаємодія (учитель-учень, як об'єкт навчання); суб'єктно-об'єктна взаємодія (учень-об'єкт вивчення).

Характер перших взаємодії залежить від мети, поставленої учителем стосовно учня. Якщо він бачить в учневі об'єкт педагогічного впливу, то взаємодія матиме один механізм перебігу, якщо учитель має за мету перевести учня на рівень суб'єкта навчання, то механізм взаємодії буде зовсім іншим. У першому випадку вчитель сам конструює дидактичну систему, тобто розробляє всі елементи системи і застосовує її як інструмент педагогічного впливу. При цьому він знає, що найвищий результат такого застосування буде тоді, коли вся дидактична система, тобто всі її елементи будуть розроблені з врахуванням індивідуальних особливостей кожного з учнів, інакше кажучи, будуть гармонізованими стосовно цих особливостей.

У другому випадку, коли вчитель прагне перевести учня у статус суб'єкта навчання, механізм суб'єктно-суб'єктної взаємодії буде зумовлений тим, що учитель організовує суб'єктно- об'єктну взаємодію учня (третій вид взаємодії). Саме ця обставина дозволяє стверджувати, що обидва способи взаємодії "учитель-учень" відрізняються один від одного відсутністю чи наявністю суб'єктно-об'єктної взаємодії учня. Проте, і в першому, і в другому випадках об'єктом перетворення є досвід учня, а перетворення, як відомо, здійснюється через навчально-пізнавальну діяльність учнів. Однак у першому випадку взаємодії пізнавальна складова цієї діяльності практично виконується самим учителем, учневі залишається тільки запам'ятати, відтворити, а згодом застосувати знання у типових чи нетипових ситуаціях. Зовсім інший механізм суб'єктно-об'єктної взаємодії у другому випадку.

Як пишуть вітчизняні та зарубіжні дослідники цієї проблеми необхідною передумовою будь-якої взаємодії є деяка всезагальність тіл, що дає можливість забезпечити певний канал зв'язку. Завдяки цьому каналу, який виконує роль системоутворювального зв'язку в момент взаємодії, виникає деяка нова цілісність, нова система, яка може бути або дуже короткочасною, або дуже стабільною. При цьому в цьому каналі зв'язку взаємодіючі системи обов'язково ототожнюються, тоді як на полюсах створеної єдиної взаємодіючої системи залишається та область властивостей і параметрів вихідних взаємодіючих систем, які зберігають якісну специфіку цих систем.

Нижче поданий рисунок ілюструє наведену думку, А і В - об'єкти, які взаємодіють.

Для вивчення всіх типів взаємодії необхідно з'ясувати суть і природу відображення під час взаємодії двох об'єктів, оскільки теоретична психологія стверджує, що знання тісно пов'язані саме з відображенням. Відображення є характерним результатом взаємодії. Відображення - це особлива (внутрішня) сторона, особливий результат взаємодії, це всезагальна властивість матерії, воно розглядається філософською думкою як один із атрибутів матерії.

Рис. 10. Взаємодія об'єктів

У психологічній літературі зустрічається така точка зору, згідно якої відображення і є взаємодія, однак, більшість авторів відкидають її і вважають, що взаємодія є всезагальною формою взаємозв'язку явищ дійсності, що виражається в їх взаємній зміні, або в "обміні змінами". Психологи вважають, що від ображу вальний об'єкт, тобто той, що відображає, відтворює своїми особливостями не безпосередньо особливості відображуваного об'єкта, а модифікує, перетворює відповідно своїй власній природі те "всезагальне", яке притаманне системі як цілому.

Те, що відображає, сприймає не механічний відбиток (форму, образ, вид) відображуваного, а під його впливом як другої частини єдиного природного цілого, тільки розвиває всередині себе відомі стани.

Джерелом образу є об'єкт відображення, саме відповідно йому і його відтворює зміст відображення, але причиною формування образу, способом його формування є взаємодія суб'єкта і об'єкта, бо саме під час взаємодії природа суб'єкта і об'єкта відтворюється одночасно і в однаковій мірі.

Оскільки за Г. Костюком навчання - це процес, який безпосередньо пов'язаний з управлінням, то розглянемо і його характерні риси. Відомо, що управління як кібернетичний (управлінський) процес відбувається на основі управлінського циклу, який за формою організації є цілим і може бути розглянутий як система. Схематично він виглядає так, як показано на рис. 11. Кібернетичний цикл управління включає в себе формулювання цілей, розробку способів діяльності для досягнення запланованого результату та реалізацію цих способів, отримання інформації про ступінь досягнення цілей, здійснення коригуючого впливу. На схемі: І - висунення цілей діяльності; II - розробка і реалізація способів діяльності, спрямованих на досягнення цілей діяльності; III - отримання інформації про ступінь досягнення цілей діяльності; IV - планування і здійснення коригуючого впливу.

Зрозуміло, що сам процес суб'єктно-об'єктної взаємодії включає всі етапи зазначеного циклу. Початок взаємодії пов'язаний із постановкою суб'єктом діяльності низки запитань, адресуючи їх об'єкту вивчення.

Рис. 11. Управлінський цикл

Суб'єкт, визначаючи ціль діяльності у формі образу передбачуваного результату, визначає тим самим загальну спрямованість дій, адже ціль - це осмислений майбутній результат. Визначивши ціль діяльності, суб'єкт формує в уяві разом з тим й очікувану відповідь, майбутній конкретний результат. І йде робота з уточнення образу цього результату. Як пише відомий дослідник проблеми образу у психології С. Смирнов "...будь-який пізнавальний акт, що розглядається як реальна дія, вимагає, як і всяка дія, вихідних уявлень про той результат, до якого вона має призвести, і про ті умови, в яких вона протікатиме. Звідси випливає, що у функціональному плані будь-який пізнавальний акт починається не з впливу стимула, а з деякої пізнавальної гіпотези стосовно характеру об'єкта, що виступає як джерело здійснюваної стимуляції.

Суб'єкт, сформувавши образ майбутнього результату, керується ним у своїх діях, оскільки образ має здатність впливати на матеріальну організацію суб'єкта, викликати відповідні рухи органів тіла, а через них знову впливати на предмети оточуючого світу".

Вихідним і початковим моментом у створенні образу є конкретна задача, конкретне запитання. Наприклад, виводячи формулу Герона для визначення площі трикутника, можна створити уявлення про спосіб визначення площі трикутника на основі його сторін. Учням неважко збагнути, що чим більші сторони трикутника, тим більша і площа трикутника. Отже, можна зробити припущення, що у формулу входить або сума сторін трикутника, або їх добуток, або одне і друге разом. Задача полягає в тому, щоб знайти, в яких співвідношеннях вони до неї входять. Образ майбутнього результату не має конкретних рис, він окреслює тільки його контури, але цього достатньо, щоб образ визначив напрям і поле діяльності з його отримання. У системі, якою є суб'єктно-об'єктна взаємодія, системоуторювальним чинником є саме образ.

Наступним кроком, як це видно з циклу управління, у суб'єкт-об'єктної взаємодії (а йдеться саме про два види суб'єктно-об'єктної взаємодії) є розробка та реалізація способів діяльності з перетворення об'єкта взаємодії, щоб отримати відповідь на сформульовані запитання чи вирішити поставлену проблему. Тут під способом діяльності ми розуміємо схему дій, своєрідну модель діяльності, яка адекватна змісту діяльності.

В ідеальному варіанті всі кроки циклу мав би здійснювати учень самостійно: сам поставив і сформулював задачу (ціль діяльності), сам п розв'язав, перевірив, оцінив. Але, навіть якщо він і спроможний це зробити, то час навчання іде так швидко, що учитель не завжди наважується все доручити учневі. Однак, своєрідний ідеал здійснення продуктивного навчання а, звідси, і формування розумової самостійності учнів ми бачимо саме таким.

Як видно з попереднього, для правильної побудови процесу навчання вчитель у першу чергу повинен здійснити оцінку розумових можливостей учня, його теоретичної підготовки до засвоєння нового матеріалу, визначити всі елементи дидактичної системи, врахувавши при цьому рівень розумового розвитку учня, наявний рівень знань, умінь і навичок, його індивідуально-типологічні якості, далі привести в дію цю дидактичну систему, запропонувати учневі ряд завдань, відповідь на які дасть можливість оцінити ступінь досягнення цілі навчання, сформувати і реалізувати корекційний вплив. суб'єкт об'єкт пізнання взаємодія

Для характеристики обох видів взаємодій важливо встановити суть і природу суб'єкта навчання, поняття, яке сьогодні ввійшло в теорію і практику педагогіки дуже міцно. Суб'єктом навчання може виступати як окремо взятий учень, так і група, чи навіть весь клас. Однак при цьому має бути виконана така умова, що кожен суб'єкт навчання має виконувати свою діяльність. Вивчення цієї діяльності педагогікою як наукою і як навчальною дисципліною переслідує дві мети: наукову і навчально-методичну. Перша: це дуже важливий і складний процес і знання його закономірностей є необхідним для розвитку педагогічної теорії і практики; друга - щоб успішно навчати учнів вчитися, учителеві самому потрібно бути добре обізнаним із цією діяльністю суб'єкта навчання. Таким чином, сучасна педагогіка розглядає навчання як спільну діяльність учителя та суб'єктів навчання. Суб'єкт навчання (учень, група, клас) має ту характерну рису, за якої він самостійно формулює мету, цілі і завдання в конкретній навчальній ситуації, сам розробляє спосіб діяльності, спрямований на досягнення сформульованих цілей навчання, здійснює практичну реалізацію цього способу, отримує інформацію щодо ступеня досягнення цілей навчання, порівнює з тим ступенем, який був запланованим, оцінює міру розсіяння результатів, тобто міру відповідності отриманих результатів результатам запланованим, здійснює корекцію і результатів, і цілей навчання. Такі дії суб'єкта навчання цілком вписуються у логіку навчально-пізнавальної діяльності учнів. Отже учіння - це діяльність суб'єкта навчання.

За формою свого протікання навчання - процес, який відбувається як взаємодія "учитель-учень", тобто як суб'єктно-суб'єктна взаємодія. Однією з характерних особливостей суб'єктно-суб'єктної взаємодії є те, що вона відбувається у просторі дидактичної системи (рис. 9). Це означає, що всі дії учителі пов'язані безпосередньо з елементами дидактичної системи і їх зв'язками. Крім того, вчителя завжди цікавить результат цих дій і він, у силу своїх функцій, повинен організовувати процедуру отримання інформації про цей результат (зворотний зв'язок). Оскільки результат цих дій видно не відразу, то і дія-реакція (отримання інформації) як правило відстрочена у часі. Усе вище викладене створює основу для конкретного розгляду навчання. Сам же процес навчання розглядається нами як взаємопов'язана сукупність різних видів взаємодії. Як випливає з попереднього, дидактична суб'єктно-суб'єктна взаємодія має форму замкнутого циклу (ми його називаємо дидактичним циклом), він складається з двох етапів: АВ (через базову дидактичну систему) і ВА - як зворотний зв'язок, що дає інформацію про ступінь прямого впливу учителя на учня (рис. 9).

Якщо узагальнити всі елементи дидактичної системи на навчальний предмет, а потім і на весь процес навчання, то базова дидактична система є, очевидно, тим об'єктом, який становить інтерес для всієї дидактики як науки. Однак ця система є статичною. Для того, щоб запрацювали зв'язки між елементами системи, її необхідно включити в систему вищого рівня ієрархії, систему "учитель-учень". Зрозуміло, що такою системою є дидактичний цикл в узагальненому варіанті, бо в конкретно-змістовому варіанті він перетворюється в методичну систему.

У дидактичному циклі починають працювати всі зв'язки (на схемі вони позначаються лініями), а оскільки закони і закономірності - суть зв'язки, то виходить, що саме в дидактичному циклі виявляються всі закони і закономірності процесу навчання.

Це означає, що можливе і таке розуміння об'єкта і предмета дидактики: об'єктом дидактики як педагогічної науки є дидактичний цикл як система, а Ті предметом - закономірності і механізми функціонування цієї системи.

У базовій дидактичній системі (рис. 8) визначальним і системоутворювальним елементом є цілі навчання, а її фундаментом, основою - зміст навчання як її елемент. Оскільки зміст навчання може бути визначений на основі змісту освіти, то об'єкт дидактики включає в себе не лише зміст навчання, але й увесь процес навчання, тобто весь дидактичний цикл як штучно організовану системну цілісність, що бере участь у засвоєнні цього змісту.

Размещено на Allbest.ru