Однак виявлення обдарованої дитини Ї це тільки початок шляху. Найважливішим є інший етап, який передбачає психологічну і педагогічну організацію роботи з обдарованими дітьми. Вона вимагає наявності таких педагогічних умов: по-перше, уміння змістовно і грамотно скласти програми розвитку й саморозвитку дитини, організувати нові зв’язки і контакти керівника гуртка з дитиною з метою ствердження виявлених здібностей; по-друге, професійної здатності вселити віру в творчі сили та здібності, бо саме «фактор успіху» має виняткове значення в реальному розвитку обдарованості; по-третє, поводження з дитиною як з особистістю, рівною педагогу. Цьому сприяють спільні роздуми, духовна єдність, дружні стосунки; по-четверте, переваги ускладненого типу пізнання, який передбачає пошук складних, розрахованих на перспективу рішень, здатність мислити по-новому і оригінально, чутливість до нових ідей, винахідливість тощо.

Виконання зазначених вище умов неможливе без використання принципів диференціації й індивідуалізації в роботі з обдарованим дітьми, що відкриває широкий простір для опрацювання надзвичайно гнучкої, педагогічно доцільної методики, особливістю якої є чітка спрямованість на загальний і гармонійний розвиток обдарованої особистості, розширення її соціального досвіду, виховання в неї духовно-моральних якостей.

Вибір способів педагогічної роботи з обдарованим дітьми залежить від їхнього життєвого досвіду, особистих якостей та мотивів діяльності. Проте є одна небезпека: багато обдарованих дітей, особливо в ранньому віці, повністю поринають у світ своїх захоплень, у «свою справу» і не хочуть знати нічого іншого. У такому разі треба терміново створювати умови, за яких учні на власному досвіді переконуються у важливості широкого світогляду. Саме для цього слід залучати їх до критичного аналізу наукових відкриттів для людства, моральних наслідків цих відкриттів для людства, учити ставити власні досліди.

Важливим завданням позакласної та позашкільної роботи є забезпечення належного виховного процесу як складової соціально-педагогічної функції. Невтішні реалії сьогодення (зростання дитячої злочинності, бездоглядності, наркоманії серед неповнолітніх та інше) спонукають суспільство, у перше чергу освітян, до глибокого переосмислення виховної роботи з дітьми.

Хоча в самій назві Закону України «Про за шкільну освіту» вилучено слово «виховання», виховна робота в позашкільному закладі має особливе значення і свою специфіку. Труднощі в її здійснені полягають у тому, що позашкільні заклади часто дублюють ті заходи, які проводяться у школах. Тому позашкільні заклади і школи повинні інтенсивно співпрацювати, щоб доповнювати зміст виховання, виокремлювати і урізноманітнювати ті чи інші найбільш прийнятні й ефективні для кожної освітньої ланки форми та методи виховної роботи.

Першочерговим завданням є забезпечення національно-патріотичної спрямованості навчально-виховного процесу. Інші складові виховного процесу (естетичне, духовне, екологічне, фізичне виховання, правовиховна робота тощо) потрібно розглядати у контексті національно-патріотичного виховання.

Водночас необхідною є робота щодо вдосконалення духовного виховання молодших школярів, які кожного разу, обираючи власну поведінку, орієнтувалися б на цінності гуманного суспільства.

Громадянське виховання – проблема надзвичайно складна, бо об’єднує багато аспектів виховання, у першу чергу таких, як національно-патріотичне, правове, інтернаціональне, екологічне, економічне, моральне і ряд інших. Щоб сформувати в дитини всі необхідні якості громадянина, лише шкільних років не вистачить.

Головна функція громадянськості виражається в усвідомлені особистістю себе як представника свого народу, нації, держави. Основним її аспектом є любов до батьківського роду, повага до старших і турбота про них, бережливе ставлення до природи та її ресурсів, уміння підпорядковувати особистісне суспільному, дотримання звичаїв, обрядів, традицій власного народу, відповідальність перед суспільством за свою поведінку і спосіб життя, відповідальне виконання громадянських обов’язків, правових норм, правова свідомість і самосвідомість, громадянський обов’язок перед родичами, сусідами, земляками.

Наступний пріоритет у позакласного та позашкільної роботи, що сприятиме громадянському вихованню підростаючого покоління Ї упровадження в практику виховної роботи ідей полікультурності й толерантності.

Україна Ї багатонаціональна держава, і для її стабільності названі ідеї життєво необхідні. Майже у всіх країнах світу, як би вони не різнились своїми політичними чи культурними традиціями, існує однакове розуміння слова «толерантність». Терпимість містить в собі повагу до інших і відмову від домінування чи насильства, це властивість відкритості і вільної думки.

Серед важливих громадянських якостей особистості чільне місце належить правовій свідомості.

Правова свідомість Ї це здатність людини через правове мислення правильно відтворювати реальну правову дійсність, адекватно реагувати на неї. Щодо поняття «правова культура», то його слід розглядати як стосовно суспільства в цілому, так і особистості окремо.

Говорячи про правову культуру дитини, необхідно мати на увазі рівень її правової свідомості і правової поведінки, ні в якому разі не можна зводити сутність правової культури до системи правових знань.

Правові знання Ї лише необхідна умова, початок для тривалого процесу її формування. Цей процес передбачає комплексний підхід до формування необхідних якостей особистості. Як один з показників правової культури виступає правова вихованість людини.

Переконливим показникам сформованої правової культури є готовність громадянина особисто брати участь у соціальному і політичному житті держави, вирішенні питань організації роботи колективу тощо.

Важливим і складовим орієнтиром виховного процесу ПНЗ є проблема професійного виховання дітей. На сучасному етапі свого розвитку ПНЗ відіграють значну роль у закладанні основ професійного становлення особистості.

Відповідно до Концепції позашкільної освіти та виховання практична спрямованість діяльності ПНЗ передбачає набуття учнями допрофесійних знань, умінь і навичок, орієнтацію на професійну діяльність у ринкових умовах, упровадження в життя інноваційних педагогічних технологій за умов інтеграції з наукою і виробництвом.

Метою професійного виховання є спрямування особистості на вибір певного виду діяльності та прищеплення молоді професійно важливих якостей.

Відповідно до сучасних запитів дітей і батьків, навчальна

програма кожного гуртка творчого об’єднання включає професійне виховання за двома напрямами:

допомогти учневі оволодіти професійно важливим навичками;

сприяти розвитку особистості.

Сьогодні десятки тисяч дітей потребують екстреної соціальної допомоги та захисту. У проекті Закону України «Про соціальну роботу з дітьми, молоддю, жінками та окремими категоріями сімей» визначені головні завдання соціальної роботи, які висувають потребу пошуку нових форм організації соціального виховання дітей та молоді, реорганізації діяльності ПНЗ в соціальному середовищі.

Безперечним завданням педколективів мають стати: турбота про дітей з неблагополучних та малозабезпечених сімей, профілактична робота з попередження безпритульності та злочинності серед неповнолітніх, організація змістовного дозвілля з учнівською молоддю тощо. Ця діяльність педагога розширить його зв’язки з різними службами органів внутрішніх справ, управлінням молодіжної політики, спорту та туризму, закладами культури, охорони здоров’я, громадськими організаціями, батьками тощо.

Отже, позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчанням. Перед ним не ставиться завдання опрацьовувати державний стандарт загальної освіти. Його варто розглядати в руслі соціологічної комунікації як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени симпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції.

Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного процесу Ї надзвичайно важливий момент.

Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети Ї всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв;язки здійснюються в різних педагогічних секціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, збагачення досвіду соціальних дій тощо.

Заняття дітей в гуртках і секціях не повинні бути для вчителів справою тільки позашкільних закладів. Взаємодія Ї двобічний процес, в ході якого зміни відбуваються не тільки в житті вихованців, а й у їхніх вихователів.

Дух взаємодії Ї у взаємній зацікавленості школи і позашкільного закладу в повноцінному розвитку дітей. Цьому сприяють узгодженість і гармонійність запланованих спільних справ і засобів виховання, повна підтримка дитячих обдарувань і сприяння їх розвитку.

Відсутність хоча б одного з цих компонентів взаємозв’язку призводить до втрати виховного авторитету як школи, так і позашкільного закладу. Професіоналізм взаємодії школи і позашкільного закладу починається з усвідомлення їх спільної мети, з переходу від стадії з’ясування до стадії точного передбачення шляхів налагодження зв’язків, створення умов для подальшого їх розвитку.

Спільна діяльність школи і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний час, доступно показати батькам методику домашньої педагогічної роботи щодо закріплення особистих здібностей та інтересів дітей знайомство з науково-популярною літературою, поїздки в музей, бібліотеки, відвідування виставок тощо.

Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками, надзвичайно важлива тоді, коли діти переживають складні періоди життя. В молодшому шкільному віці часто спостерігаються своєрідний «пік» якісних змін дитини, коли вона природно самостверджується, замислюється над своїм «завтра».

Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із рештою виховних інститутів якомога ближче підійти до дитини, щоб повести в потрібному напрямі розвиток її внутрішніх сил.

Головна турбота такої спільної роботи Ї зробити все для того, щоб дитина і в сім’ї, і в позашкільних закладах, і в школі ні на хвилину не залишилася в ізоляції, не допустити того, щоб вона втратила самоповагу.

Позашкільні заклади повинні орієнтуватися на знання і вміння, які одержують гуртківці в шкільному навчально-виховному процесі і навпаки. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні неперервної освіти школяра, її збагаченні і розвитку, бо дають дітям знання й практичні вміння, що наближені до життєвих умов, можливість реалізувати їх у практичній діяльності, допомагають краще засвоїти шкільні предмети. Проте аналіз роботи ПНЗ засвідчує, що в більшості випадків вони працюють автономно, залучаючи школи на допомогу тільки на початку навчального року, коли проводиться набір дітей у гуртки.

2.3 Театр у школі. Драматичний гурток. Розвиток творчих здібностей. Природа і театр

Важливими завданнями початкової школи є оволодіння учнями рідною мовою, її милозвучністю, виховання учнів засобами художніх творів, розвиток їх творчих здібностей. Поряд з уроками читання реалізувати ці завдання допоможе програма роботи гуртка «Казкарик».

Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість - у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з задоволенням відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Тексти багатьох казок піддаються читанню в особах. Саме тому дуже важливо залучати дітей до діалогу, застосовувати прийоми інсценізації та драматизації. У захоплюючому творенні сценарію розкриваються акторські здібності дітей, розвивається мовлення. Задовольнити такі навчальні, виховні і розвивальні можливості казки допомагає заняття дітей в драматичному гуртку.

Заняття гуртка спрямовані на: 

- розвиток інтересу до читання;

- розвиток емоційної й чуттєвої сфери учнів, образного мислення;

- розвиток творчих здібностей школярів;

- формування морально-етичних уявлень і почуттів;

- збагачення словникового запасу учнів.

Нині соціокультурна ситуація характеризується цілим рядом негативних процесів, що намітилися у сфері духовного життя - втратою духовно-моральних орієнтирів, відчуження від культури і мистецтва дітей, молоді та дорослих, істотним скороченням фінансової забезпеченості закладів культури, у тому числі і діяльність сучасних центрів дозвілля.

Перехід до ринкових відносин вимагає постійного матеріального статку приватних культурних закладів, що унеможливлює відвідування таких акторських шкіл простими дітками, батьки яких не можуть сплатити за навчання, тому обов'язок вчителя-режисера наповнити урок такими техніками, аби дитина змогла проявитися творчо і неординарно.

Я маю на меті довести необхідність розвитку творчих здібностей засобом театру, взявши за основу традиційні школи та системи розвитку акторських вмінь відомих педагогів, режисерів, акторів, а також новітні акторські техніки. Вивчити теоретичну базу, визначити методичні умови ефективного формування знань, умінь та навичок, сформулювати методичні рекомендації, описати власну систему роботи.

Основне завдання школи, як соціального інституту, полягає в розвитку соціальної активності і творчого потенціалу особистості, організації різноманітних форм навчання і відпочинку, створення умов повної самореалізації у житті.

. Добрим стимулом для творчого розвитку дітей, підлітків і юнацтва, розквіту їх здібностей, розширення діапазону інтересів, гуманізації думок, почуттів і вчинків, творчої активності є гра, незапланована ситуація, творче завдання на уяву, мислення, рольова вправа, акторський діалог, монолог, робота з партнером, програвання загадки, вигадування ситуації на вислів і т.д.. 

Тому у позакласній роботі повинна здійснюватися ситуація розвитку акторських творчих здібностей, адже акторські вміння - це розвиток уваги, уяви, фантазії, мислення, воля почуттів та дій, свобода внутрішня ті зовнішня - все те, чого не вистачає нашим дітям сьогодні.

Недаремно, споконвіків у всіх розвинутих освітніх системах світу однією з основних дисциплін був і є театр. А в США та Англії нині обовґязковим є іспит з акторської майстерності у коледжі.

Саме походження слова «школа» розкриває зміст сучасної освіти. У Стародавній Греції слово «SCHOLE» означало « дозвілля, серйозна діяльність без тиску необхідності». Англійське слово «SCHOOL» походить від грецького слова «SCHOLE» (дозвілля), що передбачає остаточне з'єднання між дозвіллям і освітою. Тож і планувати урок мови чи літератури вчитель повинен так, щоб він набув форми дозвілля, будив інтерес і стимулював до творчості. Оскільки дозвілля - це вільна форма вияву творчості, то ми сьогодні маємо відходити від добровільно-примусової орієнтації у школі і віддатися потоку самовираження та самореалізації через бажання та вільний вибір дитини. Тільки в таких умовах можна виховати особистість такою, якою ми всі її собі уявляємо. Без примусу, коли дитина не боїться йти на урок, щоб не отримати поганої оцінки. І одвічне питання про виконання домашніх завдань учнями ліквідується само собою, коли дитина не захоче йти зі школи, з радістю працюватиме на гуртках, займатиметься творчістю. Адже кожна людина є обдарована і завдання вчителя стати режисером, щоб відкрити дитячий потенціал.

Що дає нам розвиток акторських здібностей на уроках гуманітарного напрямку?! ( Науменко В. Робота з художнім твором у 2 класі //Учитель початкової школи. -2013. -№2)

1.Урок, заснований на добровільності при виборі роду занять і рівня активності, розкомплектованої поведінки і відвертого пошуку, - це майбутній стовідсотковий успіх дитини у вирішенні складних питань життя.

2. Вміння швидко реагувати і пристосовуватися до ситуації

3. Вміння практично застосовувати вивчене, а не вчитися «для галочки», адже, я переконана, що отримані знання повинні зразу застосовуватися в житті і приносити прибуток, а відтак і радість існування, бо ж неможливо без хорошої матеріальної складової вільно творити.

4. Це самовираження, самоствердження та саморозвиток особистості

5.Це формує потребу дітей у свободі і незалежності, сприяє розкриттю природних талантів і придбання корисних для життя умінь і навичок; 

6. Стимулює творчу ініціативу дітей; 

7.Це сфера задоволення потреб особистості; 

8.Формування ціннісних орієнтацій; 

9. Театр, акторська діяльність на уроці - це «зона обмеженого втручання дорослих»; 

10. Це виховання об'єктивної самооцінки дітей, формування позитивної «Я-концепції»; 

11. Театр забезпечує задоволення, веселий настрій і персональне задоволення; 

12. Сприяє самовихованню особистості, колективній діяльності

13. Театр формує соціально значимі потреби особистості і норми поведінки в суспільстві;

Таким чином, можна констатувати, що застосування при потребі театралізованих вправ більш ефективний прийом засвоєння знань, ніж постійне повторювання та «зубріння»!

Театр як геніальний винахід людства - це є саме життя, і така форма роботи як театр повинно посідати провідне місце серед навчальних дисциплін. У театрі дитина будь-якого інтелектуального рівня може «віднайти» себе, самовпевнитися і розвинутися.

Щоправда, про творчість говорять і пишуть багато. І на це є свої причини. Розвиток суспільства у нових умовах ставить завдання-формування творчого потенціалу особистості. Але саме поняття "творчість" кожен з нас розуміє по-різному. Для одного вчителя творчий підхід до навчання - це здібність учня творчо розвивати та доповнювати його (вчителя) точку зору. А для іншого - це вміння учня мати й відстоювати іншу (часто протилежну) точку зору. А що ж таке творчість з наукової точки зору?

Творчість - це сукупність різних здібностей людини. Творче мислення - це своєрідний експеримент індивідуального характеру з використанням традиційного логічного мислення та фантазії. При творчій роботі відбувається кілька складних розумових процесів, але людина цього не усвідомлює. Зазвичай, людина не замислюється над тим, якими здібностями вона володіє. Тому змалку необхідно спонукати дитину до участі в різних заходах, що сприятимуть розвитку її творчих здібностей.

(Науменко В. Робота з художнім твором у 2 класі //Учитель початкової школи. -2013. -№2) Проблема творчості стала в наші дні найактуальнішою, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у вузі здобуває одне з найважливіших значень.

Слово «творчість» в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості. І тому, обираючи акторські техніки на урок, вчитель повинен керуватися їх необхідністю та ефективністю у вирішенні даних питань уроку чи розвиткові навичок. Це не є стихійне втручання в урок, а продумана імпровізація вчителя.

Що ж таке теорія творчості?! Чому так важливо сьогодні шукати у собі те, що закладено Всесвітом, витягувати на поверхню найсокровенніші наші обдарування і пристосовувати їх до життя. У психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. Одним із перших авторів теорії творчості був С. О. Грузенберг. Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. Особлива увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки з'явилась після запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі, а згодом і польоту в квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки людей стали цінним підтвердженням можливостей їх творчих здібностей, що спонукало до більш активних пошуків, спрямованих на розкриття механізму самої творчості.

У наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки. У філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності". (Чечетін А.І. «Основи драматургії: Навчальний посібник для вузів культури і мистецтв». М.: МДУКМ, 2004.) 

Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес.

Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури...". Як бачимо, дане визначення творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.

"Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через функціональну активність в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д".

Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що "творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо".

У сучасних умовах проблемі творчості і творчих здібностей особистості приділяють увагу педагоги, соціологи, психологи. Вітчизняні психологи переконливо довели, що задатки творчої здібності властиві будь-якій людині, будь-якій дитині. Не менш важливим є висновок психолого-педагогічної науки про те, що творчі здібності необхідно розвивати з раннього віку. Якщо ж дитину з перших років не привчати до творчої діяльності, то втрати від цього важко буде виправити в наступні роки. Отже, розвитку творчих здібностей дітей слід приділяти увагу з раннього дитинства. Над проблемою розвитку творчих здібностей працювали багато науковців. Різні аспекти цього питання розглядалися у працях Л. Виготського, Г. Костюка, Т. Кудрявцева, Л. Леонтьева, А. Пономарьова, М. Левітова, В. Сидоренка.

Учені стверджують, що найбільш сприятливі умови для розвитку творчих здібностей створюються у процесі праці. Основна праця дітей - навчання. Цілком закономірно, що для виховання в учнів творчих рис їх навчання треба зробити творчим. На жаль, у нашій школі переважає репродуктивне навчання. Цей процес часто являє собою передачу інформації від учителя до учнів. Учитель подає готові знання, а учні пасивно їх запам'ятовують, і чим точніше на наступних уроках вони відтворюють одержані в готовому вигляді знання, тим краще вони „встигають ”. Але репродуктивно набуті знання й уміння не знаходять застосування на практиці. Учителі рідко залучають дітей до розв'язання творчих задач, створюють проблемні ситуації, організовують творчі експерименти. (Чечетін А.І. «Основи драматургії: Навчальний посібник для вузів культури і мистецтв». М.: МДУКМ, 2004. )

Процес навчання у школі має бути спрямований не тільки на набуття учнями певних знань та вмінь, а й на формування в них інтересу і здібностей до певної діяльності, зокрема навчальної. На уроках і практичних заняттях з української мови до того ж здійснює підготовка школярів до вибору професії, трудової діяльності взагалі. Учні мають постійно вчитися застосовувати на практиці свої знання і вміння. І тут як ніщо краще допоможе театр. Розігруючи етюди, діти побувають в різних соціальних ролях, разом з тим застосують вивчені лексеми, по практикують виразне читання і т.д.

Разом з теоретичними задачами вчитель повинен використовувати і практичні задачі, які можна виконати у матеріалі. Це, безумовно, правильно, оскільки практична перевірка теоретичного рішення забезпечує закріплення його у пам'яті, формує в учнів упевненість у важливості і необхідності теоретичних знань та своєї праці. Але, на жаль, використання творчих задач ще не набуло широкого застосування у практиці навчання. Інколи вчителі додатково пропонують учням, які раніше за інших виконали завдання, окремі вправи. А згадавши емоції, пережиті під час розіграного діалогу, смішні ситуації чи серйозні висновки, які дитина зробила сама, без вчителя, учень згадає і тему уроку, і зміст. І як результат - дасть продукт своєї творчості - знання. Коли учень виконує понад заплановане, виявляє бажання створити щось матеріальне - ось найвища мета сучасної школи. Акторство стимулює дитину до самоосвіти - це головний результат навчання з учителем, а не зразковий атестат чи медаль. Так як життя постійно змінюється, то посісти в ньому почесне місце зможуть тільки ті, хто вміє імпровізувати, тобто спрямовувати і пристосовувати знання до сучасної ситуації. А цих навичок можна набути, розвиваючи акторські здібності.

У формуванні знань і вмінь також важливу роль відіграє систематичний контроль за діями і операціями учнів із зазначенням помилок і досягнень. Але успішність пошуку правильних засобів виконання тих чи інших дій залежить не тільки від зовнішнього контролю та оцінки, але й від самоконтролю. На засвоєння нових умінь великий вплив мають попередній досвід та знання. Чим більша в учня база попередніх знань та вмінь, тим швидше він оволодіє новими вміннями та пристосується до роботи в нових умовах, до вирішення нових творчих задач. Відносно малий досвід дитини не дає їй можливості проявитися в акторстві наповну, але це спосіб і шанс правильно здобувати такий досвід.

Творчий характер задачі для учня залежить від його підготовки до розв'язання подібних задач. Тому одна і та ж задача для одного учня є творчою, а для іншого - ні. Більш того, для одного і того ж учня певна задача в різний час може мати різний рівень складності. Якщо учень не володіє необхідним мінімумом інформації або не може використати на практиці раніше засвоєну інформацію, то задача для нього стає не творчою, а просто непосильною. Задача не є творчою і в тому випадку, якщо учень добре володіє алгоритмом її розв'язання.

Для опанування раціонального способу розв'язання творчих задач важливе значення має послідовне виконання певних розумових дій. А для цього необхідно навчити школярів аналізувати задачу, чітко виділяти в ній дані, відомі та невідомі елементи і умови, розчленовувати процес розв'язання на окремі етапи з використанням відповідних алгоритмічних, напівевристичних, евристичних прийомів тощо. Приступаючи до розв'язання творчої задачі, учень повинен добре зрозуміти та наочно уявити її зміст, визначити її приналежність до одного з відомих класів задач. А це вже перегукується із системами роботи актора над роллю. Тому я вбачаю у розвиткові творчих здібностей саме розвиток акторських навиків і технік. І, до речі, базою для цього може бути будь-яка навчальна дисципліна.

Щоб працювати з учнями, як з акторами, перш за все, учитель повинен максимально активізувати їх розумову діяльність. Як уже зазначалось, проблемні ситуації є одним з найважливіших засобів формування і розвитку творчих здібностей учнів. Для цього необхідно згадати раніше засвоєні та придбати нові знання та вміння, ліквідувати невідповідність між науковими та практичними знаннями й уміннями. Учитель використовує проблемні ситуації, для розв'язання яких учням необхідно застосовувати набуті знання та вміння в нових конкретних умовах. Цей методичний прийом дозволяє залучати до розв'язання проблеми весь клас. Тобто учням необхідно вибрати з набутої системи знань ті, які дозволять успішно вирішити поставлену задачу. Аналіз проблемної ситуації, використання раніше засвоєних та нових знань (довідкова література) дозволяє учням успішно розв'язувати проблемні задачі, а отже, розвивати їхні творчі здібності.

Позаурочна та самостійна робота має начні можливості для організації творчої діяльності учнів, яка сприяє розвитку їх творчих здібностей. На цих заняттях можна здійснювати постановку та розв'язання будь-якого типу творчих задач та виконувати інші роботи творчого характеру. Види занять, які існують у позаурочній та самостійній роботі, більшою мірою можуть задовольнити запити учнів як щодо вибору об'єктів творчості, так і щодо вибору форми роботи (індивідуальної чи групової). На уроках мови та літератури надається можливість кожному учню долучитися до літератури як мистецтва слова, до творчого осмислення почутого чи прочитаного та самоствердження власного «Я», забезпечується творче самозростання особистості. Мене завжди пригнічували ті шаблонні правила вивчення поезій чи прози, коли головною складовою успішної здачі вірша була точність вивчення тексту. Я ж відходжу від стандартів і пропоную вчителям звернутися до вправ із сценічного мовлення аби навчити учнів відчувати текст, передати емоції, почуття, інформативність, які автор вклав у твір. Передати по-акторському, сценічно, уявивши ситуацію, намалювати голосом картину, зображену у вірші, досягти ефекту присутності у творі. Саме робота з твором, словом на драмгуртку позбавляє учня закомплексованості, і він вчить вірш, прозу із бажанням, бо знає, що його очікує сцена, а не під примусом.

Цілісною системою навчальної діяльності є поєднання фронтальної, індивідуальної та групової форм роботи. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку, вдало слід вдало поєднувати різні види діяльності, навчати учнів самостійно здобувати знання. Учитель добирає оригінальні акторські техніки - зміна емоції, голосу, позиції тіла. Роботи з партнером - вправи, завдання для розвитку творчих здібностей учнів, що дозволяють перетворити навчальний процес у пізнавально-творчу діяльність і розвивати креативні здібності дитини.

Учитель прагне навчити учнів творчо мислити, грамотно викладати свої думки письмово, створювати асоціативні проекти, передавати свої відчуття за допомогою кольору, руху, міміки, жестів..

Разом із традиційними формами навчання на уроках та драмгуртку широко застосовувати елементи інноваційних технологій (інтерактивні вправи, критичне мислення, елементи ейдетики)

Різні види традиційних і нетрадиційних вправ, лінгвістичних задач, творчих робіт сприяють створенню атмосфери зацікавленості, ситуації успіху для кожного учня, творчої співпраці вчителя та учнів. Та акторські вправи на увагу, уяву, роботу з предметом, голос, міміку сприяють всебічному розвитку акторського творчого потенціалу.

Вчитель повинен забезпечити всебічний розвиток і саморозвиток особистості, сприяти міцному засвоєнню програмового матеріалу, формуванню комунікативних компетентностей, розвитку таких показників творчого мислення, як гнучкість, точність, швидкість, оригінальність, бо ж лише в умовах творчого підходу можливий розвиток творчих здібностей дитини. Робота з обдарованими завжди плідна й благодатна, хоча, як правило, непроста, незвичайна, яка не терпить стандарту, вимагає творчості, нетрадиційного вирішення, оптимального розв'язання, пошуку.

Пропоную деякі вправи на розвиток акторської майстерності учнів початкової школи

1. «Кінопроба».

Уявіть, що ви актори, яких запросили зніматися у фільмі. Зобразіть:

- пінгвіна, який потрапив на спекотний пляж;

- слоника, який виконує «Танець маленьких лебедят»;

- стареньку бабусю, якій раптом закортіло пострибати через мотузку тощо.

2. «Ось так».

Учитель питає дітей:

- як ідеш?; (діти показують - «Ось так»)

- як біжиш?;

- як вночі спиш?;

- як береш?;

- як даєш?;

- як пустуєш?;

- як грозиш?

1. Рухливі ігри з казковими персонажами,які вимагають театралізації.

2. Обігрування іграшок - театр іграшок.

3. Знайомство з кращими зразками народного казкового фольклору та їхня театралізація.

4. Вправляння у звуконаслідуванні.

5. Образні вправи, дії.

6. Театр ляльок для одного виконавця.

7. Знайомство з образами героїв казок, за допомогою музики, слова.

8. Знайомство з фланелеграфом і можливості його використання у театралізованих іграх.

9. Малювання, ліплення персонажів казок з передачею пластики рухів.

10. Вправи для розвитку пластичності рук.

11. Вправляння у водінні ляльок різних видів лялькового театру.

12. Спостереження за тваринами та людьми в процесі роботи, та передача їхніх характерних рухів поведінки засобами пластики, пантоміми.

13. Бесіди за змістом улюблених казок про характерні особливості герої та їхні міжособистісні стосунки.

14. Розігрування мініатюр з використанням епізодів казок.

15. Перегляд дитячих театралізованих вистав у виконанні професійних артистів та однолітків.

16. Залучення дітей до виготовлення елементів костюмів,декорацій.

17. Проведення психогімнастики під музику.

18. Вправи на вироблення правильної артикуляції звуків та мовного дихання.

19. Ігри-імпатії.

20. Переказ творів у дійових особах.

21. Розвиваючі ігри, які сприяють розвитку уяви і творчому мисленню.

Гурткова робота, яка знайомить дітей з особливостями роботи актора, формує поняття, що театр це взаємодія людей багатьох професій.

У іграх-драматизаціях дитина-артист, самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів виразності (інтонація, міміка, пантоміма), проводить власні дії виконання ролі. У грі-драматизації дитина виконує який-небудь сюжет, сценарій якого заздалегідь існує, але не є жорстким каноном, а служить канвою, в межах якої розвивається імпровізація. Імпровізація може стосуватися не тільки тексту, але і сценічної дії.

Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів або носити характер концертного виконання. Якщо вони розігруються в звичайній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми і так далі) або у формі масового сюжетного видовища, їх називають театралізаціями.

Види драматизації: ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту; інсценування творів; постановки вистав поодинці або за декількома творами; гри-імпровізації з розігруванням сюжету без попередньої підготовки. Драматизації грунтуються на діях виконавця, який може використовувати ляльки.

У традиційній педагогіці гру-драматизацію відносять до творчих, таких, що входять в структуру сюжетно-рольової гри. Гра-драматизація розглядається в рамках театралізованої ігри тому, що входить разом з режисерською грою в структуру сюжетно-рольової гри. Проте режисерська гра, включаючи такі складові, як уявна ситуація, розподіл ролей між іграшками, моделювання реальних соціальних стосунків в ігровій формі, є онтогенетично ранішим видом ігор, чим сюжетно-рольова, оскільки для її організації не вимагається високого рівня ігрового узагальнення, необхідного для сюжетно-рольової гри (С.А. Козлова, Е.Е. Кравцова). Заняття з дітьми драматизацією дуже продуктивні. Основною метою є формування думаючої і такої, що відчуває, люблячої і активної людини, готової до творчої діяльності.

Отже, за допомогою ігор-драматизацій діти активніше розвивають свої здібності, особливо акторські. 

Висновки до II розділу

Коли найстарішого театрального педагога М. О. Кнебель попросили одним словом. охарактеризувати найсуттєвіше у акторських здібностях, вона не замислюючись вимовила: Ще Дідро в знаменитому «Парадоксі про актора » писав: «Ніщо так не схоже на актора на сцені або в його роботі, як діти.

Кожна дитина вміє правильно говорити, логічно виражати свої думки, емоційно впливати на співрозмовника.

Причому така постійна робота над розвитком акторських здібностей сприяє розвитку таких цінних якостей як творча уява, спостережливість, чутливе і уважне ставлення до оточуючої дійсності. Щодо уяви, то варто відзначити, що її розвиток відбувається саме під час читання. Особливо цьому сприяє опис зовнішності персонажа, його думок, настрою. Тому ці уривки необхідно уважно читати, щоб розвинути відтворювальну уяву. Ще розвивати уяву можна у процесі творення казок, віршів.

К.С.Станіславський про моральне виховання актора казав:

„Актор-творець повинен бути в силі зрозуміти все найвеличніше в своїй епосі, повинен розуміти цінність культури в житті свого народу і усвідомлювати себе його одиницею. Він повинен розуміти вершини культури, куди прагне мозок країни в особі його великого сучасника. Якщо актор не володіє великою витримкою, якщо його внутрішня організованість не створить творчої дисципліни, уміння відходити від особистого, де ж взяти сил, щоб відобразити висоту суспільного життя?

... епоха нашого життя вимагає другого актора. В кожному акторі, слузі своєї держави, люблячому синові своєї Батьківщини, повинна бути та сила відмежування від особистого, яка навчає підніматися до героїчної напруги духу”.

(Станіславський К.С. Бесіда, статті, мови, листи. - М., 1953. - с.251)

Так сформулював вимоги до актора нової епохи великий художник К.С.Станіславський.

Головним у творчості Костянтин Сергійович завжди бачив високий моральний смисл сценічного творіння, так як справедливо вважав театр слугою своєї Батьківщини, який бере участь „у створенні всього життя своєї сучасності”.

Література

1. Науменко В. Робота з художнім твором у 2 класі //Учитель початкової школи. -2013. -№2

2. Мельникова О. Г. Виховання творчої особистості учня засобами театрального мистецтва // Педагогічна майстерня. -2013. -№4

3. Костюченко Л. С. Розвиток читацької компетентності // Педагогічна майстерня. -2013. -№3

.4. .Мещерякова М. «Література в таблицях і схемах». 3-тє вид. М.: Айрис-пресс, 2003. 

5.Чечетін А.І. «Основи драматургії: Навчальний посібник для вузів культури і мистецтв». М.: МДУКМ, 2004. 

6.Туманов М. «Режисура масового свята та театралізованого концерту». Рекомендовано Управлінням навчальних закладів Міністерства культури РРФСР як навчальний посібник для інститутів культури. Москва, 1976. 

7.Рубіна І.Ю. «Театр і підліток». Науково-дослідний інститут художнього виховання. Академія педагогічних наук СРСР. Рекомендовано до друку Вченою радою Науково-дослідного інституту художнього виховання Академії педагогічних наук СРСР М, «Просвещение», 1970. 

8.Бескова І.А. «Як можливе творче мислення?» М., 1993. 

9.Дуганов Р.В., Велімир Хлєбников «Природа творчості». Москва «Радянський письменник», 1990. 

10.Морозова Г.В. «Пластичне виховання актора». Вид-во «Терра». 1998. 

11. Опаріна Н. «Шкільний театр». М., 2002. 

12. Корогодський З.Я. «Етюд і школа». М., «Радянська Росія», 1975. 

13. Крісті Г. «Виховання актора школи Станіславського». «Мистецтво». Москва, 1968. 

14. Буров А.Г. «Режисура та педагогіка». Москва, «Советская Россия», 1987. 

15. «Сценічна мова». Підручник / За ред. І.П. Козляніновой, І.Ю. Промптова. - М., 1995. 

16. Станіславський К.С. «Етика». М., «Мистецтво», 1956. 25. Горчаков Н.М. «Робота керівника театрального колективу з виконавцями». М., «Мистецтво», 1963. 

17. Закону України «Про освіту»

Размещено на Allbest.ru