Студенти університета Святого Володимира та їх побут

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вивчаючи історію університетської освіти в Україні, не можна залишити поза увагою побут та повсякденне життя студентської молоді, особливо університету Святого Володимира в місті Києві.

У першій половині ХІХ ст. завдяки заснуванню та розвитку навчальних закладів змінюється сам Київ, його характер, побут і звичаї. Свою роль у цьому процесі виконував Університет Св. Володимира, що почав функціонувати у 1834 р. і займав особливе місце в системі освіти тогочасної Росії. Особливе становище університету в Києві не могло не відобразитися і на становищі студентства. Намагаючись підготувати відданих імперії фахівців, влада, фактично, займалася соціальним захистом своїх підопічних, створюючи найкращі умови для навчання. З огляду на це , цікаво було б ознайомитися з досвідом університету вирішення повсякденних справ, у тому числі, враховуючи періодичні сплески моди на звертання до споконвічних традицій.

Отже, метою реферату є створення загальної картини повсякденного життя студентів Київського університету та докладне розкриття деталей побуту. Крім того, робота містить інформацію про раціон та щоденне меню «казеннокоштних» студентів , що є особливим пунктом плану, адже в ньому висвітлена культура харчування тогочасного студентства.

Мій інтерес до цієї теми зумовлен соціальною значимістю та популярністю, бо у сфері сучасних наукових досліджень дедалі поширенішими стають роботи присвячені історії повсякдення. Вивчення предметів побуту середовища в якому перебувала людина , розгляд її щоденної поведінки надає додаткову інформацію для повнішого відображення минулого.



1. Устрій університету Святого Володимира на початку його існування( середина XIX- початок XX століття)

Як і всі класичні університети Європи, Київський університет св. Володимира Великого ( сьогодні відомий як Київський Національний університет ім. Т. Шевченка) мав серйозні автономні права, окреслені в університетських статутах 1833,1842,1863 та 1884 років. Ці статути, зрештою, регулювали не лише навчально-наукове, але й значною мірою приватне життя викладачів та студентів в XIX і на початку XIX століття та формували устрій університету.

1.1 Викладацький склад

В університеті працювало чотири категорії викладачів - професори, ад'юнкти, лектори та вчителі. До обов'язків університетського професора входило: читання лекцій, і проведення практичних занять, науково-дослідницька робота в тій чи іншій царині знань, моніторинг останніх досягнень світової науки, щорічне звітування перед Вченою Радою про здійснену протягом року наукову роботу, а також участь у засіданнях університетської Ради, Рад факультетів та в Училищному комітеті, який за тих часів працював при Київському навчальному окрузі.

Ад'юнкт поєднував обов'язки сучасних аспірантів та асистентів. Кожен ад'юнкт був закріплений за професором, під керівництвом якого він готував дисертаційну роботу, а також допомагав професорові в його дослідницькій праці, асистував пі час лекцій і проводив зі студентами ( часто самостійно) практичні заняття.

Лекторами в Університеті св. Володимира йменувалися викладачі іноземних мов та верхової їзди. Починаючи з 1860-х рр., в університеті зявилася ще одна викладацька посада - приват-доцент. Приват-доценти, як і професори, читали лекції й проводили практичні заняття, однак вони не брали участь в безпосередньому керівництві університетом ( тобто не засідали у Вчених радах, не обиралися ректорами, деканами та завідувачами кафедр).

1.2 Університетська поліція

Важливу роль в організації учбового процесу відігравала університетська поліція. Спочатку вона складалася з чотирьох осіб: інспектор, два його помічники і один педель, а в 1837 році налічувала 12 осіб: інспектор, п'ять помічників і шість педелів. З появою у 1842 році медичного факультету була збільшена до п'ятнадцяти осіб. Головною задачею поліції було пильно слідкувати за моральним обличчям не лише студентів, але й викладачів, та їхніми політичними вподобаннями і «благонадійністю». Сьогоднішні дисциплінарні вимоги керівництва вузу щодо студентів виглядають небаченим лібералізмом порівняно з тим, що вимагалося від студентів університету св. Володимира.

Згідно інструкції інспекторові студентів університету за 1835 рік він був зобов'язаний: суворо переслідувати та викорінювати всяку розкіш і марнотратство у студентів, слідкувати, щоб вони не відвідували трактирів і їм подібних закладів, щоб студенти не читали і не мали при собі заборонених цензурою книжок, щоб всі студенти університету обов'язково відвідували лекції , слухання яких є їхнім обов'язком і ухилятися від яких студенти не мають права під будь-яким виправданням, окрім хвороби, щоб студенти не дозволяли собі запізнюватися і заходити після початку лекції, щоб вони пристойно та уважно поводилися на заняттях. Якщо котрийсь із студентів не з'являвся на заняття більше двох днів підряд без повідомлення про причину відсутності, або дав знати, що він захворів, то інспектор був зобов'язаний через своїх помічників: в першому випадку дізнатися причину відсутності, а в другому - переконатися, чи насправді студент є хворим, наказавши його оглянути в своїй присутності університетському лікареві. Невиконання розпоряджень інспектора або порушення встановлених дисциплінарних вимог каралося перебування в карцері на «хлібі та воді».

Сучасники згадували, що «догани, арешти, карцери за все сипалися на студентів наче з рогу достатку», в штрафних журналах траплялися навіть такі помітки : «За невміння належним чином пояснити ситуацію інспекторові - карцер на 1 добу», або просто без пояснення причини - «карцер на 1 добу». Влада інспекції була настільки сильною, що студент не отримував переводу на наступний курс, казенного утримання або медалі, хоча б навіть заслуговував цього за рівнем знань, якщо інспектор студентів давав негативний відгук про його поведінку.

1.3 Вступна компанія Університету св. Володимира та навчальний процес

Як і сьогодні, система вступу до ВНЗ залишилася майже не змінною. Перш ніж розпочати чотирирічний курс навчання в Університеті св. Володимира, кожен учорашній гімназист мав пройти через сито вступних іспитів. Іспити складали спеціальні комісії, утверджені ректором, які складалися з професорів університету,фахівців різних наук. Згідно з правилами прийняття студентів до університету , іспити були з таких дисциплін: Закон Божий, священна й церковна історія, російська граматик,словесність, логіка,латинська мова (від абітурієнта вимагалося, щоб він міг перекладати і знав із прозаїків Саллістія, Лівія та Циццерона,із поетів Вергілія та найкращі оди Горація, міг рівно викладати свої думки латиною без граматичних помилок), німецька мова. Бажаючий вступити до університету повинен був розуміти й розбирати кращих письменників цією мовою, подібно як і латинською, без граматичних помилок. На тому ж рівні вимагається від абітурієнта знання французької мови. Арифметика, алгебра до рівня другого ступеня включно, геометрія та тригонометрія, історія всесвітня та російська, географія і в скороченому огляді статистика та загальна фізика. Успішно подолавши вступні випробування, абітурієнт міг розраховувати на те, що він буде здійснювати навчання за державний кошт.

Заняття починалися з вересня з урочистої церемонії вручення студентських квитків ректором. Вчилися студенти Університету св. Володимира в одну зміну, мали по 3-4 пари щодня, складали так звані семестрівки (сучасною мовою - зимові та літні сесії), які оцінювалися п'ятибальною системою - відмінно,цілком задовільно,задовільно , погано, дуже погано. Іспити були комбіновані: складалися з письмової та усної частини. Студенти,котрі виявили низький рівень знань протягом семестру, до іспитів не допускали. Як бачимо,картина подібна до нашого сьогодення.



2. Форми навчання студенті: «казеннокоштні» та «своєкоштні»

Новоспечених студентів одразу ділили на 2 категорії: більшу - своєкоштних студентів (тобто тих, що самі сплачували за навчання ) та меншу - казеннокоштних студентів (які навчалися коштом державного бюджету). Існували ще недостатні студенти, які користувалися допомогою держави лише частково, різного роду стипендіати, але їх було небагато. Казеннокоштні студенти фактично на чотири роки перетворювалися на людей цілком залежних від університетської адміністрації ,вони перебували на повному державному утриманні , змушені були під час навчання і шість років після його закінчення працювати на державній службі, чи бути дрібними чиновниками або гімназійними викладачами.

Казеннокоштні студенти цілодобово, а своєкоштні майже цілодобово перебували під суворим наглядом університетської поліції.

Казеннокоштні студенти мешкали разом у своєрідних гуртожитках, що називалися Інститутом казеннокоштних студентів. До побудови в 1842 році головного університетського корпусу приміщення для інституту казеннокоштних студентів винаймали на Печерську ( у т.зв. прибутковому домі пані Бухтєєвої), а з 1842 р. інститут було перенесено на четвертий поверх червоного корпусу університету, де розташовувалися студентські житлові камери ( кімнати), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека та студентський карцер. Зокрема, студенти медичного факультету займали приміщення

в південній частині четвертого поверху, а філологи -- у північній. На другому поверсі містилася університетська їдальня, в якій харчувалися казеннокоштні студенти.

Аналізуючи, можна сказати, що казеннокоштні студенти були забезпечені в усіх аспектах: прекрасна їжа, повне обмундирування, вентильовані спальні з гарними ліжками, лікарня -- на випадок хвороби, лазня кожні два тижні; бібліотека для кожного факультету -- все було передбачено.

Водночас розпорядок дня казеннокоштних студентів чітко регламентувався. Зокрема, їм заборонялося читати в спальні, бути в ліжку після 7 години ранку, перебувати в їдальні без сюртука, відвідувати трактири та кондитерські під час лекцій та після 10 години вечора, приймати в приміщеннях для занять гостей тощо. За порушення встановлених правил студентів переводили з державного утримання на власний кошт або взагалі виключали з університету.

Навчальні вимоги до казеннокоштних студентів були суворішими, відповідно, вони більш інтенсивно працювали. Зазвичай кращими студентами в університеті завжди були ті, хто навчався за казенний кошт. Семестрові роботи, випускові роботи з відзнакою (т. зв. медальні), літографування лекцій -- все це виконували у своїх кімнатах (т. зв. камерах) казеннокоштні студенти.

Інститут казеннокоштних студентів існував з 1834 по 1858 р. Надалі казеннокоштні отримували суми, з яких мали платити за проживання, харчування та одяг. Недостатні студенти та окремі стипендіати, що проживали в «Загальній квартирі студентів Університету Св. Володимира», або «штрафгаузі», отримували мізерні щомісячні виплати [25, c. 662, 672].

На відміну від казеннокоштних студентів , своєкоштні могли вільно наймати собі помешкання,але тільки в певних районах , визначених університетською поліцією (якнайдалі від всіляких «розважальних закладів») і повинні були вносити плату за слухання лекцій. Усі своєкоштні студенти були зобов'язані подавати точну адресу свого місця помешкання і могли стати об'єктом детальної перевірки з боку університетських інспекторів у будь-яку годину доби. «Нагляд за своєкоштними студентами був колосальним і проникав навіть у їхні житла , в яких інспектори спостерігали за способом життя і заняттям студента. Один інспектор Тальберг чого був вартий,а йому допомагали в нагляді за побутом своєкоштних студентів чотири помічники, серед яких ми особливо боялися Семена Прилуцького - правої руки Тальберга, від якого нічого неможливо було приховати, він наскріб бачив усе, що роблять студенти. Дім його був на Васильківській вулиці, неподалік від Троїцької церкви, а ми одного разу грали в більярд на пиво в готелі «Франкфурт» у віддаленій частині Хрещатика. Досі не розумію, як нас побачив Прилуцький ,однак він нас таки побачив і наступного дня доніс Тальбергу. В наслідок чого, ми з головами хворими від пива переселилися до карцеру.» ,- писав один із «студентів-своєкоштників» університету св. Володимира у своїх спогадах.



3. Повсякденне життя студентів та викладачів й деталі побуту

3.1 Уніформа

Студенти отримували набір одягу (в різний час форма була різною і поділялася на декілька видів) та речей. Видавалися в одному примірнику із розрахунку на певний час: мундир з жилетом і брюками (на 2 роки), кашкет, сюртук з жилетом і брюками, літні брюки і літні брюки білі і такі самі жилети (1 р.), шинель (4 р.), трикутний капелюх, шпага, шкіряна портупея, темляк - усе на 4 р., гребінець (2 р.), щітка для волосся (2 р.), щітка зубна (2 р., згодом вирішено було саме цей предмет гігієни видавати на 4 р.,байкова ковдра (4 р.), чохли для ліжка, крісел та стільців (3 р.), щітка (віничок) для чищення одягу.

Наприкінці 1830-1840-ві мундир, мундирні жилет і брюки шилися із сукна темно-зеленого кольору і мали сині комір та обшлаги; темно-зеленим, із голубим околишем, був кашкет. Шинель шилась із сірого сукна і мала синій або сірий комір. Жилет і брюки могли були також сірими і білими.

Підтяжки для брюк видавалися у кількості 2 пар, хустини з чорної тафти - 3 штук, підгалстучник - 1, замшеві рукавички - 2 пари, сорочок - 4, підштаників - 3, рушників - 2, носових хустин - 4, по 2 простирадла, підковдри і наволочки, 6 пар нитяних шкарпеток, 4 пари чобіт , передбачався нічний халат, що використовувався в якості одягу для дортуарів (спалень). Все це планувалося змінювати щороку.

Окрім того, студенти інституту забезпечувалися обслуговуючим персоналом, до обов'язків якого входило дбати про взуття і чистоту приміщень, застеляти ліжка, слідкувати за наявністю мила, свічок, кімнатних підсвічників, служити при столі. Лакеїв у різний час було від 3 до 12 .Одягом займалися гардеробники. Свій гардеробник був у «штрафгаузі», а також обслуга (близько 5 чоловік на 60 студентів, щоправда, кількість останніх була несталою). В гардеробних кімнатах зберігався одяг, тримати який у спальнях або інших приміщенням заборонялося, і саме звідси студенти отримували його щоранку, а щовечора здавали. Стрижку та гоління щодня зранку здійснював цирульник.

Студент забезпечувався індивідуальним столовим начинням та речами спільного користування (скатертями тощо). Спільними були шафи для одягу та білизни, шафа для дрібних речей, рукомийники, нічники. Індивідуальними - столики, стільці, матраци та ліжка у дортуарах.

Носити форму студент був зобов'язаний не лише на заняття, але й поза домом, причому, бути застібнутим на усі ґудзики. Влада поблажливіше ставилася до безпутств студентства у «непристойних» закладах, аніж до розхристаної шинелі, оскільки, на думку її представників, недотримання порядку зовнішнього могло перерости у непорядок в умі: «порушення форми переслідується за законом як порушення меж наданих кожному прав і привілеїв» . Від форми не звільняло навіть перебування за межами Києва під загрозою штрафних санкцій. Згодом правила змінювалися, дозволялося носити у місті звичайний цивільний одяг, проте не костюм.

Необхідні студентам речі купувалися на торгах, або у купців, які самі зверталися до університету, після ознайомлення із списками цін на речі, послуги та продукти, які надавала університету поліція (т. зв. «довідкові ціни»). Пошиття одягу замовлялося кравцю, з яким укладався контракт і який виготовляв його за вказаною у законодавстві формою після знімання мірок із трьох студентів великого, середнього і невисокого зросту. Одяг для інших шився за цими трьома зразками .Якщо студента виключали з казеннокоштних, він мав здати отримані речі. Якщо помирав, частина речей ішла на поховання, те, що залишалося - поверталося університету.

Чистоту одягу забезпечували пралі. У 1834 р. за свої послуги праля брала по 15 руб. на рік за обслуговування одного студента [2, арк. 56] при тому, що воду та дрова їй надавав університет. Згодом ціни на цю послугу значно знизилися. До обов'язків праль входило також лагодження розірваної чи ушкодженої білизни. Білизна мала доставлятися вчасно (спочатку - в п'ятницю, згодом - у суботу) для переміни після недільної лазні: гарно вимитою, виполосканою в річці, викачаною і поремонтованою Змінювати білизну студенти повинні були двічі на тиждень.

Пралися речі, очевидно, в різний час там, де були для цього умови, згодом - в одному із флігелів при головному корпусі університету, а завершувало процес виполіскування в річковій воді.

3.2 Гігієна студентів

Гігієна тіла студентів першої половини - середини ХІХ ст. мало чим відрізнялася від того, що ми знаємо про неї з наступних часів. Заборонялося заходити у верхньому одязі до дортуарів та їдальні. Руки мили милом, пуд якого коштував від 2 руб. 70 коп. до 4 руб. Мило закуповувалося різної якості, найдорожчим було доволі екзотичне для нашого регіону кокосове.

Спершу університет не мав власної лазні і наймав її із розрахунку по 2 руб. сріблом (згодом - по 57 коп.) на рік за кожного студента.

Після будівництва головного корпусу Університету Св. Володимира відпала потреба у оренді лазня приміщень - власна лазня знаходилася в одному із флігелів, збудованому у 1842 р. При лазні був служитель, до обов'язків якого входило наглядати за її чистотою та справністю, віниками і топлення самої лазні. Складалася вона із 4-х кімнат. В першій знаходилася піч із вмурованим казаном для нагріву води (очевидно, сюди зі спеціального резервуару подавалася вода, а до самого резервуару її накачували з допомогою спеціального механізму,вздовж стін стояли лавки, остання, четверта, була мийнею, в яку спеціальним краном подавалася вода. Студенти відвідували лазню раз на тиждень,в суботу (можливо,раз над два тижні ,після чого змінювали білизну на чисту. Ванни використовувалися лише у лікарняних приміщеннях виключно із лікувальною метою.

У 1835 р. було вирішено побудувати спільну для вихованців університету та Київської І гімназії купальню (будівлю на воді чи біля води для купання та переодягання; у даному випадку, очевидно, було збудовано дерев'яний настил зі сходами у воду і будку для перевдягання, що стояла на воді), що було зроблено лише 1837 р. через бюрократичну тяганину та невдалі спроби орендувати подібну споруду у когось із місцевих жителів - їх у Києві майже не виявилося . Функціонувати купальня могла, звісно ж, лише у сезон, тому повністю проблему із миттям студентів не вирішувала.

Проблеми із постачанням води вирішувалися у першій половині ХІХ ст., як правило, двома шляхами: з допомогою місцевих річок, криниць та спеціальних фонтанів. В цей же час почалося використання різних механічних засобів для подачі води та з'явилися перші локальні водогони . Університет на початковому етапі свого існування задовольняв потреби у воді обома шляхами: у дворі усіх орендованих ним приміщень були криниці, у випадку, якщо їх не було, власник зобов'язувався їх збудувати. Також 2-3-чі на день коні їздили за річковою водою для кухонь. Воду привозили й тримали у бочках та різного роду дерев'яних і мідних посудинах - чанах, діжах, цебрах. Щодня для господарських потреб використовувалося 200 відер води, до чаю - 16, для пральні - 20, а в лазню -500 відер. Для умивання студентів (лише у домі І. Корта, орендованого 1834 р., було 5 мідних рукомийників) використовувалося 35 відер.

Водогін з'явився тільки в новому корпусі Університету Св. Володимира. Справа будівництва водогону виявилася доволі складною: його планувалося спорудити одночасно із самою будівлею, а розрахунки і схему мав зробити В. Беретті, проте не встиг. Тому його схему склав інженер - поручик Філоферро, щоправда, затверджена вона була уже після зведення головного корпусу, у липні 1843 р. За реалізацію проекту взявся англієць І. Джаксон руками підрядника В. Ньюкома. Будівництво його було завершено, ймовірно, до 1846 р. Водогін планувалося збудувати на основі наявних джерел води, оскільки він мав бути локальним. Біля приміщення університету знаходилося 4 криниці, лише 2 з яких можна було використати для цієї мети. Причому вода, яка вважалася придатною для пиття і приготування їжі,для чаю визнавалася «неспособною» , тому для цих потреб її привозили окремо. Але,схоже,що перший водогін в університету виконував функції не так постачання води у приміщення, як обслуговування каналізації. Відомо про існування окремих умивальних кімнат, куди вода могла надходити централізовано(на4 -му поверсі університетського приміщення знаходилися умивальні кімнати, які окремо опалювалася), а також використовувалися звичайні умивальники. У 1844-45р.лікар при лікарні казеннокоштних студентів просив надати йому умивальник із жовтої міді «з кришками на тазах і з дерев'яними фарбованими підставками». Коштував він доволі дорого-16 руб, а це є вартість слухання лекції протягом. Очевидно,використовувалися і великі пристінні умивальники-шафи, і настінні рукомийники.

Оскільки водогін був локальним, то накачування води в резервуар з допомогою насосів вимагало наявності спеціальних служителів, проте фахівців для такої справи на той час було ще замало, що створювало певні проблеми. Так, у 1849 р. один зі службовців університетських клінік писав, що «влаштовані в університетській будівлі крани від водогонів закриті через нестачу води в університетських закритих колодязях, в незакритих же вода зовсім нечиста», тому він просив дозволу найняти водовоза,який привозив би для клінік воду по3коп.за бочку, що й було зроблено. Возили так воду , що найменше,цілий рік, і це дає підстави припускати, що подібним чином вода постачалася й для гігієнічних потреб студенті він інституту.

Відхожі місця могли розташовуватися як у приміщеннях, де проживали студенти, так і в окремих будівлях. У першому випадку вони влаштовувалися у відособленому місці у спеціальних ящиках, які згодом виносилися для очистки. Під час будівництва університету було передбачено влаштування т. зв. ватерклозів, проте справ із ними рухалася повільно через відсутність водогону. Тому спершу влаштували традиційні на той час відхожі місця,що опалювалися, і очищалися вручну. Протягом 1845-48 рр. було споруджено локальну каналізацію і поставлено 48 ватерклозів, що на той час, разом із водогоном, було вершиною побутових зручностей у Києві.



4. Раціон харчування «казеннокоштних» студентів

У цьому пункті плану буде висвітлено раціон харчування саме «казеннокоштних» студентів, адже вони були на суцільному державному забезпеченні, у тому числі й харчувалися за казенний кошт. Тому це реально дослідити культури та традиції харчування студентства середини XIX ст., бо збереглося доволі інформації та документів на цю тему.

Імператорський Університет Св. Володимира у Києві, які би він перед собою не мав політичні завдання, займав особливе місце у розвитку такого явища, як міська культура, і, фактично, на багато років став центром, довкола якого розвивалося економічне, культурне життя міста. З огляду на це цікаво було б ознайомитися з його досвідом вирішення повсякденних справ, у тому числі, враховуючи періодичні сплески моди на звертання до традицій, із такою його частиною, як культура їжі наших предків, представлена, зокрема, меню Інституту казеннокоштних студентів університету (Далі -ІКС) (1834 - 1858).

Питання, що так чи інакше стосуються історії студентського повсякдення, розглядались і продовжуються розглядатися у низці праць, присвячених поведінковим аспектам, майновому забезпеченню, одягу тощо. Це і роботи, що стосуються студентства загалом, і ті, що висвітлюють окремі події чи явища .У них, так чи інакше, згадувалось і харчування. Варто зауважити, що сама по собі проблема меню, його відповідності потребам молоді й фінансовим можливостям навчального закладу є доволі широкою і, потенційно, може зацікавити не лише істориків, але й лікарів чи кухарів. Я ж намагатимусь дати загальний огляд культури харчування.

Студенти ІКС перебували на повному державному утриманні, у більшості випадків, до кінця навчання. У різний час їх нараховувалося від кількох десятків до майже півтори сотні разом із т. з. «пансіонерами громадської опіки» та деякими стипендіатами, що фінансувалися приказами або з відповідного фонду. Розміщувався він спершу у найманих приміщеннях, згодом - у головному корпусі, разом із кухнею і службовими приміщеннями при ньому. При університеті існував ще один заклад, що займав окреме приміщення - «Загальні квартири студентів Університету Св. Володимира», перебування у яких передбачалося для незаможних студентів або тих, які потребували нагляду і могло тривати тимчасово. І для перших, і для других саме те, що було пов'язано з забезпеченням харчуванням, становило значне полегшення життя і побуту, даючи можливість приділяти увагу навчанню.

Шлях продуктів до студентського столу починався з ринку або торгів, на які службовці університету вирушали, орієнтуючись на друковані довідкові ціни, що надходили від міської поліції.

Згодом продукти розподілялися або у підвальний поверх головного корпусу, або у погреби чи льодовні (льодовики) за ним. Льодовня, викладена зсередини льодом, і періодичним відкачуванням води, могла забезпечити порівняно непогане збереження продуктів.

Свіжість продуктів, з яких готувалися страви, щоденно мала засвідчуватися економом. Якось А. Ліппоман, економ ІКС, протягом 1848 - 1849 р. двічі отримав застереження з приводу того, що до столу подавалися страви з несвіжих запасів, зокрема, яловичина [2, арк. 10, 21]. Інший економ, А. Фомішкін, говорячи про рибу, м'ясо і масло вказував, що зберігаються вони лише у льодовні. При переплавленні масла, його засолюванні і консервації м'яса доступними на той час засобами продукти не втрачали своїх якостей і без льоду. Але, схоже на те, що університет не користувався таким популярним консервантом на початку ХІХ ст., як селітра, якою пересипали м'ясо, заливаючи розсолом [3, с. 77]. Немає відомостей і про купівлю готових засолених чи замаринованих продуктів. Рекомендації економам заготовлювати м'ясо, чорнослив, сіль і перець «економним» (заощадливим) способом передбачали оптову купівлю в період найнижчих цін на ці товари [4, арк. 23]. Хоча засолювання, як порівняно простий спосіб зберігання, повинно було застосовуватися; інші засоби, які допомагали зберегти продукти свіжими - звичайно ж, прянощі. Овочі могли розміщувалися у ящиках з землею у погребі. Те, що вимагало сухості, знаходилося у коморах.

Очевидно, спершу меню формувалося спеціальною групою фахівців - викладачів, чиновників і лікарів, а згодом уже економом з урахуванням фінансових побажань навчального закладу, і, можливо, під контролем інспектора студентів та медиків. Зокрема, останні в обов'язковому порядку складали меню для хворих - загальне або індивідуальне[5, арк. 8-17].

У травні 1837 р. попечитель Київського учбового округу Є. фон Брадке разом з директором казенних училищ Ф. фон Люце скликали комісію з інспектора студентів М. Ліндена, директора І-ї Київської гімназії О. Петрова, професора В. Бессера, університетських і київських лікарів А. Маєвського, Я. Пассовера, І. Бєловського та ін. і розробили «розклад» вживання їжі в різні пори року [6, арк. 3-4]. Особливою різноманітністю вона не відзначалась: цілорічно сніданок і вечеря складалися з чаю з білим хлібом. Натомість на обід завжди , незалежно від зміни цін і меню, передбачалися три страви. Це могли бути борщ чи суп на основі бульйону з яловичини, навесні з зеленню, влітку - з зеленню і «корінням» (петрушка, морква, цибуля, пастернак, селера тощо), восени і взимку - з кислою капустою і буряками, відповідно, кислими і солодкими.

Зазвичай, українські борщі готувалися з великою кількістю м'яса, розрізаною на кілька частин капустиною, квасолею і з дрібно порізаними «коренями». Ну, і, звісно ж, буряками. Якщо додавалось борошно, то воно підсмажувалося на маслі з цибулиною.

Влітку пропонувався холодець, ймовірно, холодник - холодна страва з молоком, овочами, буряковим квасом .За першими стравами йшли каші гречана або ячмінна, яловичина з хріном, капуста з соусом, соус з бобовими, яловичина з соусом (під соусом тоді могла виступати як підлива, переважно, кисла, так і безпосередньо м'ясо, приготоване у підливі з гарніром або без) [8, с. 117], котлети, підсмажений хліб, вареники з ягодами. Третьою стравою рекомендувалася печеня з яловичини або відбивні (на свята - телятина і гуси з чорносливом), салат (подібний вид страв згадується лише один раз), малосольні огірки, пироги з м'ясом, сиром, кашею і грибами або ягодами, млинці з ягодами і чорносливом і напій - компот з фруктів. Яловичина у 1835 р. коштувала 5 руб. 20 коп. за пуд (1 пуд - близько 16 кг), натомість телятина - 9 руб. 20 коп., а пара гусок - 3 руб. 20 коп. Для порівняння: сотня огірків - 80 коп., а стопа найкращого паперу (480 листків) - 18 руб. (у 1839 - 1843 рр. було проведено грошову реформу, протягом якої колишні асигнації були замінені на розрахунки в сріблі і ціни змінилися).

Звісно, враховувались пости - пісні дні, під час яких подавались борщі з рибою і грибами, гороховий суп. Із меню більш раннього часу видно, що до горохового супу, як і зараз, готувалися грінки з хлібу [10, арк. 170; 7, с. 5, 11]. Риба в переліках довідкових цін на продукти майже завжди продавалась така: білуга, осетрина, оселедці, снітки. В меню називалась остання - вид корюшки або тюльки (ймовірніше), риба невеликого розміру. Друга страва на обід складалася з гречаної, манної, ячмінної, перлової і рисової каші на маковому молоці чи горіховому маслі з медом, риби з соусами, наприклад, грибним, чи з хріном, буряками, що засмажувалися з цибулею і тушкувалися з оцтом [7, с. 1-3, 146; 11, с. 157]. Доволі цікавим пропонувався вінегрет: з огірками, капустою і рибою. Третя страва - з риби смаженої з гарніром у вигляді огірків, пирогів з кашею, грибами, чорносливом, картоплі печеної або смаженої.

Картопля тоді використовувалась порівняно рідко, власне, в українській традиції вона була, радше, кормовою культурою. Пропонувалась звична українська страва - коржі з пшеничного борошна з маком [6, арк. 1-4] (готувалися з тіста, замішаного на маслі, сметані або кислому молоці і пшеничному борошні, з яйцями або без; запікалися коржі на листі або сковороді, згодом розламувалися або надрізалися перед запіканням). Мак розтирався, розводився водою і, зазвичай, медом [10, арк. 170]. До чаю, теоретично, мали давати вершки, але це, очевидно, залишалося на папері, за винятком хворих: у 1862 р. студенту М. Масальському, крім молока, портеру, пива, якогось невідомого вина і хересу мали видати 6 склянок вершків, але, як зазначалось у примітці кошторису лікарні - «грошей нема» [12, арк. 92]. Обов'язково до обіду на стіл подавався хліб. Треба зауважити, що подібний «розклад» якщо і не повністю, то все ж використовувався у повсякденній практиці. Сніданок студентів університету розпочинався о 7-й годині, обід - після 3-ї, вечеря - о 6-7-й. Найситнішим і найдорожчим був саме обід, тому документи зберігають розрахунки саме його, а сніданок і вечеря особливої фантазії не вимагали, хоча витрат - так. У 1836 р. на харчування для 36 студентів потрібно було 45 коп. на добу [13, арк. 7].

Власне, до складення «розкладу» їжа принципово не відрізнялася. Наприклад, за два місяці до того меню пропонувало студентам тамувати голод з усе тих же трьох видів страв, причому послідовність «солона - солодка» не завжди витримувалась і манна каша могла бути як другою, так і третьою: перша - борщ з яловичиною або суп з рисом, перловою крупою і рибою, гороховий; друга - риба і снітки, риба в соусі, смажена риба, яловичина у червоному соусі на основі підрум'яненого борошна з оцтом, яловичої печені, печені з капустою, смажених грибів; третя - риба під грибним соусом, гречана каша з маслом, манна з маковим молоком, ламанці (ті самі коржі) з маком і медом, лазанки (шматочки пшеничного або житнього пісного тіста, схожі на лапшу) з сиром, картопля з булкою.

Цікавою є згадка про «макарон». Наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. так називали один із видів десертів - тісто на основі, як правило, мигдалевих горіхів у вигляді продовгуватого або круглого печива із додаванням начинок [14, с. 108]. У меню лікарні 1843 р. на обід теж подавались 3 страви, третя - солодка, в один із днів як третя згадувалися макарони з маслом [12, арк. 92]. Сир використовувався м'який, звичайний і просолений, хоча твердий виготовлявся і у приватних маєтках, і на продаж.

Ці страви готувалися у березні 1837 р., тобто, ймовірно, під час посту, але яловичина, сир і масло, очевидно, заперечень не викликали. Усі страви вимагали солі, спецій і приправ - англійського і простого перцю, лаврового листка, «коріння», олії, оцту, масла, яєць, дріжджів. Кожен день обід на кілька десятків студентів коштував від 9 до 19 руб. [10, арк. 170-171 зв., 191], а у 1848 р. на кожного зі 130 казеннокоштних студентів і 14 пансіонерів щодня виділялось по 13 коп. на добу (10 коп. коштувала, наприклад, кварта молока). Тобто, в місяць виходило по 3 руб. 90 коп. в середньому на харчування однієї людини, тоді як зарплатня помічника буфетника і лакея становила 4 руб., а пекарки - лише 2 [15, арк. 3-9].

У розрахунку меню, кількості і вартості продуктів на 1856, 1857 - 1858 рр., складеному на підставі дійсного стану речей економом І. Тімассоном на 130 студентів згадувалися ті самі борщ з яловичиною, суп з перловою крупою на яловичині, щі, рисовий суп, борщ, суп з макаронами. Яловичини на борщ відводилося по 1 і ј фунта на людину (1 фунт - близько 453 г). Перловий суп готувався на яловичому бульйоні з морквою і картоплею, рисовий - так само, але з рисом, суп з макаронами (тут уже макарони означали те, що і зараз) наповнювався макаронами, сирними кльоцками і картоплею, щі - капустою, морквою, цибулею і «корінням».

Другими стравами йшли котлети під червоним соусом і з картопляним гарніром, біфштекс з соусом, зрази з гречаною крупою, що за технологією приготування нагадували котлети (зараз таку страву дехто вважає гречаниками, проте М. Маркевич і З. Клиновецька називають гречниками вироби з гречаного тіста, запечені на капустяних листках у печі), яловичої печені з картоплею, котлет з буряками з соусом з цукром або кислим соусом, де до смаженого на салі борошна додавались і цукор, і оцет. Третя страва обіду була, зазвичай, солодка: запечена з цукром локшина (порції на 130 чоловік потребували 60 штук яєць), дріжджові пончики з цукром або чорносливом, пироги з яловичиною, ватрушки з чорносливом, пироги з цукром з листкового тіста, налисники з сиром, кльоцки з сиром. Вечерю наприкінці 50-х рр. пропонувалося змінити, розширивши кількість страв за рахунок супу яловичого чи круп'яного, пирога з м'ясом, гречкою або котлет, зраз,біфштексу, ватрушок з повидлом, хліба або каші з маслом і налисників. Розрахунок було затверджено і університет просив надати додаткові суми на харчування, але, схоже, що все залишилось на папері, а згодом стало непотрібним через ліквідацію ІКС.

Дещо відрізнялось лікарняне меню. Воно залежало від стану хворого. Звичайна порція відповідала їжі усіх студентів, «середня» складалася виключно з супів: яловичого з перловою крупою або з овочами і курячого з манною крупою і рисом. Другою стравою йшли котлети, смажена курка або телятина, морква з грінками. Третьою - яблучний компот, макарони, налисники і манна каша. «Слабка» порція приблизно відповідала середній, але з двох страв, однією з яких міг бути кисіль, або однієї - з круп'яних (вівсяна, манна, перлова, рис) супів чи супу з курки [16, арк. 8 зв.-9 зв., 16 зв.-17]. університет студент поліція побут

Отже, порівняно з 30-ми роками формально асортимент страв збільшився і покращився. Ширше вживаною стала картопля. Ціни на різні види товарів залежали від пори року і, загалом, зростали, що і викликало постійні намагання економів добитися збільшення фінансування кухні. Кількість усіх продуктів щоденно розраховувалась відповідно до кількості студентів, проте, звісно, частина їх купувалась з запасом. Цікавим є те, що м'ясо використовувався яловиче, жодного разу не згадувалась свинина чи гриби. Рідко використовувалася птиця, трави, овочі (окремо), хіба що солоні огірки до котлет, і фрукти. Але навряд чи на кухні не розуміли, що для повноцінного харчування все це потрібне. Можливо, вони відображені в інших документах, можливо, разом з «корінням» використовувалася їхня зелень, а згадки про компот, повидло тощо говорять, що фрукти хоча би так потрапляли до студентського столу.

Меню, формально, було доволі калорійним з огляду на те, що більшість солоних і солодких страв смажились чи готувались на салі, але в документах не зазначено, яловиче чи свиняче. Рідше застосовувалося масло. Котлети, або січеники, готувалися з січеного м'яса. Чи використовувалися для цього якісь механічні пристрої у той час, відомостей нема, скоріше за все, це робилося з допомогою ножів. У фарш клалися черстві булки і яйця. Щодо булок, то треба зазначити, що під ними тоді мався на увазі білий хліб з крупчастого борошна 1-го сорту, який університет не пік, а купував. Натомість міг виготовлятися хліб з додатками житнього, і його, принаймні, на початку випікали самі з закваски з кислого тіста, оскільки серед кухонного начиння згадується діжа для хліба. Такий хліб подавався нарізаним до кожного обіду у кількості 4 пудів по 60 коп. за пуд. Борошняні вироби, як і соуси, що потребували борошна, виготовлялися з найкращого - уже згадуваного крупчастого 1-го сорту по 4-5 коп. за фунт. Дріжджове тісто, мабуть, робилося на винних дріжджах. Пироги готувалися на тісті, що нагадувало сучасне, або на листковому, технологія приготування якого теж практично не змінилась до сьогодні. Випікалися вони у вигляді великого пирога у спеціальній формі. Не зазначаються уже вареники.

Обов'язковим елементом обіду була сіль різної якості - для кухні і приготування страв крупніша, для столу дрібна. Зовсім не згадуються прянощі, за винятком перцю, хоча університет їх купував і використовував, що засвідчує наявність спеціальної шафки для них, можливо, вони йшли окремим списком через відносну недешевизну. Інформації щодо напоїв менше. Форми для киселю, придбані у 1830-х, засвідчують те, що його готували. Киселі виготовлювалися на основі житнього, пшеничного або вівсяного борошна чи висівок, з молоком або без [3, с. 74]. Відомо про те, що варили компоти. Для хворих студентів замовляли лимонний сік, яблучний компот і обов'язково молоко. Макове молоко свого часу теж могли вживати як напій. Для звичайної води могли призначатися графини і склянки. Джерела від місця, де будувалось приміщення університету, було відведено з самого початку, а криниці, що знаходилися поруч із ним, з часом замулювались, вода там ставала несмачна. Тому її використовували для технічних потреб, а для приготування їжі та напоїв, зокрема, чаю, воду привозив водовоз із Подолу; на тиждень могло йти близько 9 діж.Головним напоєм був чай. Чай зранку, чай увечері, з половиною булки або цілою. Щоденно витрачався 1 лот (1 лот - близько 13 г) чаю на 7 людей, на 170 чоловік - 22 лоти, тобто, близько 300 г. Він був лише чорним, і велика кількість чайного посуду засвідчує звичність чаю, як напою і його широке вживання, попри те, що спочатку в українському суспільстві він не користувався особливою любов'ю і називався «кацапською юшкою» [17, с. 71; 18]. Звісно, вічно голодній молоді краще було би мати справу з узварами, але вони, скоріше за все, попри пристрасть університетських кухарів до чорносливу, не готувалися. Принаймні, згадок про це поки не знайдено. Тому саме чай з цукром і черствою, замалою чи з піском булкою тримав життєві сили студента з вечора до наступного обіду. «Хороший фамільний» чай коштував близько 2 руб за фунт, дешевий «австрійський» з тютюновим присмаком, який продавали євреї і який споживали студенти, проживаючи за межами ІКС - 1 рубль [19, с. 1].

Університет надавав додаткові кошти для їжі у найбільші релігійні свята. Зокрема, на Великдень за рахунок додаткових 75 коп. на студента готувалися паски (папушники), які випікалися зі здобного дріжджового тіста з великою кількістю жовтків у формах, які З. Клиновецька називала «пушками», шинка, поросята, баранчики, ковбаси, крашанки, а обід - з птиці. На Різдво таку добавку отримували навіть своєкоштні з «Загальних квартир студентів Університету Св. Володимира».

Чи було цього достатньо? У 1849 р. інспектор студентів, до обов'язків якого входив нагляд за усіма, і, особливо, за станом справ в ІКС, наказував помічникам слідкувати за тим, щоб під час обіду ніхто не брав понад 3 обов'язкових для нього страви, не отримував порцій товариша, а на вечерю не вимагав дві склянки чаю і цілої булки замість, відповідно, однієї і половини, хоча згодом чаю таки давали по дві [2, арк. 13, 51]. Трохи раніше, у лютому 1848 р. економ А. Ліппоман отримав зауваження з приводу того, що неодноразово, всупереч наказу інспектора Г. Тальберга, подавав до чаю надто малі і неякісні булки, а у квітні - догану за те, що обід був приготований «дурний і недостатній» і наказ приготувати додаткову страву на вечерю за свій кошт [2, арк. 3, 14]. Нічого не допомагало, навіть грошові стягнення, роком пізніше історія повторилася, і не одного разу, всього економ отримав 8 зауважень. Зрештою, Г. Тальбергу увірвався терпець і він вирішив донести справу до відома начальства. Економ, натомість, просячи додаткові суми на покращення харчування студентів, у 1848 р. зазначав, що витрачав на це власні кошти протягом перших місяців року і навіть вліз у борги [20, арк. 3 зв.].

«Безкорисливість» економів засвідчують періодичні скарги студентів на погану їжу, наприклад, на А. Фомішкіна [21, с. 173], а Чепурковського навіть намагались побити у його ж власному домі за несмачний несолодкий чай і дешеві черстві булки [22, с. 190-191]. Так докладно і смачно розписані борщі і супи, за винятком вихідних днів, виявлялися без м'яса, яловичину обливали підгорілим соусом з борошна і яловичого сала, печеня готувалася погано, так само каша і несмачне солодке, і все це - з несвіжих продуктів [22, с. 190-191]. Зрештою, характеризуючи ІКС як заклад, що давав можливість безбідно існувати, з захопленням згадуючи одяг, білизну, посібники, навчальне приладдя, спальні, лікарню і баню і те, що казеннокоштні студенти «катались, як сир в маслі», ніхто не казав, що були вони ситі [21, с. 173]. Хоча потрапити туди намагались за будь-якої нагоди. Якщо дозволяли кошти, студенти запрошували до університету рознощиків, які продавали в ІКС різні «лакомства» пропри те, що це заборонялося [2, арк. 30].

Згодом казеннокоштні студенти отримували певну суму грошей, які видавалися 4 рази на рік, за винятком тих випадків, коли студент знаходився у лікарні. У 1858 р. на лікарняне харчування з нього вираховували, залежно від місяця, 14 або 15 коп. за добу [23, арк. 45 зв.]. Такі самі суми витрачалися і на інших студентів, що становило 42 руб. 56 коп. зі 143 р., які після 1858 р. видавались казеннокоштним у вигляді коштів на проживання. Як уже зазначалося, раніше на харчування в добу передбачалось 13 коп. і цього було катастрофічно мало; економи постійно намагалися довести до відома начальства, що ціни ростуть, а сума, яку відпускали на студента, залишались незмінними. Студенти, які харчувались у приватних столовниць наприкінці 50-х рр., за спогадами, їли не дуже смачно, зате ситно, маючи змогу на обід замовляти 1, 5, 2 і 3 страви, кожна з яких коштувала 1 рубль у місяць. Найчастіше це були борщ, щі, зрази, смажене м'ясо (той самий біфштекс), вареники, кльоцки, пончики, хліб тощо. Запивався обід склянкою води [19, с. 2]. З початку свого існування і до середини ХІХ ст. університет, загалом, мав польський характер і польську мову там було чути найчастіше. Звучала німецька, російська. Завдання, яке ставилось перед навчальним закладом - «обрусіння краю» і витіснення польських впливів, звісно ж, не означало, що він матиме місцевий, український характер.

На всіх сферах його буття відбивалися економічні реалії і зовнішні впливи, вони ж позначились на повсякденному житті студентства та ІКС, залучаючи до його функціонування новітні досягнення, що покращували побут і давали змогу зосередитись на навчанні. Не оминули вони і найконсервативнішої його частини - кухні. Кухня, що не могла не зазнати як польських, так і європейських, і, зрештою, російських впливів, як не дивно, несла на собі відбиток суто українських традицій, подаючи до столу місцеві наїдки у вигляді борщів, вареників, коржів з маком тощо. І хоча деякі зі страв належать до інтернаціональної кухні, проте серед кухонного, як і серед іншого персоналу університету, повинні були зустрічалися місцеві жителі, які однозначно надавали їм відповідного колориту. Головними стравами були супи і борщі, котлети і печеня, яловичина з соусом, страви з сиром тощо. Прикметним було те, що, на відміну від, наприклад, польської кухні, з якої, можливо, брали налисники або пончики (тільки смажились вони на маслі, а не салі [24, с. 171-73]), університетська значну увагу віддавала хлібу. Порівняно бідною була кухня на напої, і це при тому, що в українській традиції можна було запозичити цілу їх низку. Майже не використовувалися фрукти, а овочі - переважно, у складі перших страв і соусів. Останні, у свою чергу, могли бути як підливою, так і м'ясною з гарніром стравою.

Звісно, якість страв чи їхнє наповнення жодним чином не могли позначитися на функціонуванні університету і виконанні його місій. Але вони доволі відчутно впливали на стан здоров'я студента, який або задовольнявся ними і успішно завершував навчання, приносячи суспільству і науці користь, або час від часу, в тому числі, через ослаблений організм завдяки їжі, хворів та опинявся у лікарні, що могло відбитися на навчанні і його подальшій долі.



Висновок

Виходячи з вище сказаного, доцільним буде висновок, що на основі історичних досліджень, наукових праць вчених була змальована загальна картина повсякденного життя студентства університету св. Володимира у 1834-1840-з рр. Більше того, можна відзначити, що побутові умови студентів, що перебували на частковому, а, особливо, повному державному утриманні, були більш ніж задовільними.

Використання ж для забезпечення повсякденних потреб студентів та викладачів новітніх досягнень може слугувати підтвердженням думки про те, що Університет Св. Володимира став своєрідною основою нового Києва та, значною мірою, зразком для розвитку міської культури. З іншого боку, така турбота і новітні досягнення створювали не лише найсприятливіші умови для навчання молоді, але й становили разючий контраст із умовами, в яких опинялася більшість із них по закінченні навчального закладу, що, зі свого боку, може слугувати проявом суперечностей в історії повсякдення.



Використані джерела

1. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 370. - Спр. 12.

2. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 370. - Спр. 46.

3. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 371. - Спр. 60

4. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 381. - Спр. 77.

5. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 381. - Спр. 194.

6. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 384. - Спр. 267.

7. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 385. - Спр. 268.

8. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 386. - Спр. 216.

9. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 392. - Спр. 231.

10. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 393. - Спр. 222.

11. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 465. - Спр. 1990.

12. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 465. - Спр. 2038.

13. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 478. - Спр. 8.

14. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 478. - Спр. 147.

15. Державний архів м. Києва. - Ф. 16. - Оп. 478. - Спр. 158.

16. 478. - Спр. 160.

17. Державний архів м. Києва. - Ф. 241. - Оп. 1. - Спр. 36.

18. Державний архів м. Києва. - Ф. 241. - Оп. 2. - Спр. 245.

19. Державний архів м. Києва. - Ф. 241. - Оп. 2. - Спр. 262.

20. Державний архів м. Києва. - Ф. 241. - Оп. 2. - Спр. 272.

21. Державний архів м. Києва. - Ф. 241. - Оп. 2. - Спр. 298.

22. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф. 707. - Оп. 19. - Спр. 81.

23. ЦентральнийдержавнийісторичнийархівУкраїни,м.Київ. -Ф. 707. -Оп. 87. -Спр. 125 а.

24. Центральний державний історичний архівУкраїни, м. Київ. -Ф. 707. -Оп. 87. - Спр. 195.

25. Владимирский-Буданов М. Ф. История Императорского Университета Св. Владимира /

26. Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. - СПб.: Тип. И. А. Ефрон,

1890-1907. - Т. 44. - С. 540-545.

27.ДАК. - Ф. 16. - Оп. 392. - Спр. 247.

28. ДАК. - Ф. 16. - Оп. 379. - Спр. 98.

29. Центральний державний архів України, м. Київ (Далі - ЦДІАК України). - Ф 707. - Оп. 87. - Спр. 318.

30. Клиновецька З. Страви й напитки на Україна / З. Клиновецька. - К. : Час, 1991. - 218 с. - Репринт. - Ел. ресурс. [Режим доступу]: http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=50443

Використана література

1.ЭссенФ.Историческийочеркразвитияводоснабженияг.Киева/Ф.Эссен//Труды руських водопроводных съездов .СъездV-й. -М.:Тип.И.Кушнерев иКо, 1902. -С. 20-29

2. Кругляк М. Е. Життя та побут студентства підросійської України другої половини XIX -початку XX ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук / М. Е. Кругляк. - К., 2010. - 16 с.

3. Молчанов В. Добробут студентів України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. /В. Молчанов // Український історичний журнал. - 2005. - № 2. - С. 39-53.

4. Посохов С. Регламентація студентського життя в університетах Російської імперії:питання історіографії / С. Посохов // Краєзнавство. - 2000. - № 1/2. - С. 112-115.

5. Романович-Славатинский А. Моя жизнь и академическая деятельность / А. Романович- Славатинский // Вестник Европы. - 1903. - № 2. - С. 606-650.

6. 11. Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян /

Н. А. Маркевич // Українці : народні вірування, повір'я, демонологія. - К. : Либідь, 1991.- С. 152-169.

7. Вільшанська О. Повсякденне життя міст України кін. ХІХ - поч. ХХ ст.: європейські впливи та українські національні особливості / О. Вільшанська. - К. : Ін-т історії НАН України, 2009. - 171 с.

8. Королева Н. Без коріння. - Ел. ресурс. Режим доступу: http://divczata.org/

natalena-koroleva-bez-korinnya-9.html

9. Бахтин. Воспоминания из университетской жизни (конца пятидесятых годов): Записки покойного киевского студента / Бахтин // Киевлянин. - 1878. - № 85-88; 113; 115. - С. 1-2.