Закономірності процесу навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ ВИКЛАДАЧІВ ШКІЛЬНОЇ, ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ТА ОКРЕМИХ МЕТОДИК

РЕФЕРАТ

ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

студентки 3 - Б курсу

спеціальності 5.010102.01

«Початкове навчання»

Томчук Олени

Науковий консультант:

викладач педагогіки

Марчук С.С.

Луцьк

2012



План

Вступ

1. Поняття «закономірність» і «закон» . Історія виникнення

2. Сучасні закономірності процесу навчання

3. Закономірності навчання за І. П. Підласим

4. Об'єктивні і суб'єктивні закономірності процесу навчання

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

У рефераті досліджується актуальна проблема сьогодення - закономірності навчання як об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність. У ньому схарактеризовано основні класифікації законономірностей навчання.

Античні вчені Платон, Арістотель і особливо Квінтіліан роблять перші спроби узагальнення практики навчання у вигляді зводу рекомендацій -- правил. У XIII столітті педагогіку розглядали як прикладне природознавство і вважали, що вона підкоряється законам біології. Я.А. Коменський зробив першу спробу представити педагогіку у вигляді системи -правил, практичних керівництв до дії, згрупованих за тематичною ознакою К.Д. Ушинський майже не вживав слів «закономірність», «закон». Але його численні правила і настанови можна назвати основними закономірностями дидактики. Усі видатні теоретики педагогіки намагалися встановити закономірні зв'язки. Зокрема, відомий педагог С.Т. Шацький вивів такі закономірності: учні в процесі роботи витрачають свої зусилля, але суть учіння в тому й полягає, що чим більше вони їх витрачають, тим більше набувають; розум і почуття учнів повинні бути в злагоді, інтелектуальна й емоційна сфери повинні допомагати одна одній.

До 70-х років у вітчизняній дидактиці намагалися не вживати поняття «закон», а поняття «закономірність» використовувалося лише при розгляді найбільш загальних проблем навчання.

Мета дослідження: розкриття особливостей закономірностей процесу навчання. Досягнення зазначеної мети передбачає, по-перше, обґрунтування поняття «закономірності навчання», а по-друге, здійснити класифікацію закономірностей процесу навчання.

Завдання:

1. Проаналізувати теоретичні джерела з даної проблеми.

2. Відібрати та систематизувати закономірності процесу навчання.

3. Узагальнити висновки.

Структура реферативної роботи:

Реферативна робота складається із вступу, чотирьох пунктів плану, висновків, списку використаних джерел і літератури .



1. Поняття «закономірність» і «закон». Історія виникнення

Закономірність виражає об'єктивні, суттєві, постійні, необхідні для того чи іншого явища зв'язки, які за певних умов повторюються. Закон -- зафіксована закономірність. Закономірність визначається як науковий закон у тому випадку, коли об'єкти, між якими встановлюються зв'язки, чітко зафіксовані; досліджені вид, форма і характер цих зв'язків; встановлені межі їхньої дії.

Уже в первіснообщинному суспільстві були виявлені правила навчання підростаючих поколінь. Одним з них було навчання через практику життя, наслідування досвіду старших.

Античні вчені Платон, Арістотель і особливо Квінтіліан роблять перші спроби узагальнення практики навчання у вигляді зводу рекомендацій -- правил. Деякі правила античних часів діють і в сучасній школі, зокрема таке: «призначення вчителя -- допомогти народитися думці в голові учня» (Сократ). Проте античні мислителі навіть не намагалися виявити закони і закономірності в навчанні, бо розуміли його не як науку, а як практичну діяльність людей, як мистецтво навчати іншим наукам. Мистецтво ж законам не підкоряється.

У XIII столітті педагогіку розглядали як прикладне природознавство і вважали, що вона підкоряється законам біології. Я.А. Коменський зробив першу спробу представити педагогіку у вигляді системи -правил, практичних керівництв до дії, згрупованих за тематичною ознакою: «Основні правила легкості навчання і учіння», «Основні правила природного учін-ня і навчання», «Дев'ять правил мистецтва навчати наукам» («Велика дидактика»). А. Дістервег збільшив кількість правил до 33. Перша група його правил -- правила відносно вчителя; друга --правила щодо предмета викладання, третя -- правила стосовно учня. При цьому деякі правила Дістервег називає ще й законами.

Й. Песталоцці сформулював закон розумового розвитку дитини -- від невиразного споглядання до ясного уявлення, а від них до ясних понять; а також великий, як його назвав сам Песталоцці, закон: «Кожний предмет діє на наші почуття залежно від ступеня його фізичної близькості чи віддаленості».

К.Д. Ушинський майже не вживав слів «закономірність», «закон». Але його численні правила і настанови можна назвати основними закономірностями дидактики. Наприклад: «Чим більше фактичних знань здобув розум і краще їх переробив, тим він більш розвинений і сильний».

Спроби сформулювати закони знаходимо у Дж. Дьюї, Е. Торндайка, Е. Меймана. Е. Мейман сформулював три закони. Перший: розвиток індивідуума з самого початку здебільшого визначається природними задатками. Другий: передусім розвиваються ті функції, які є найважливішими для життя і задоволення елементарних потреб дитини. Третій закон стверджує нерівномірність духовного і фізичного розвитку дитини. Крім цього, Е. Мейман формулює ще два закони про фактори розвитку дитини: закон видозмінення і закон повторення. Усі ці закони Мейман залежно від контексту називає принципами і навіть правилами.

У колишній радянській педагогіці замовчувалися, перекручувалися, заперечувалися закони, сформульовані видатними американськими педагогами Дьюї і Торндайком, на яких виховано не одне покоління активних, ділових, розкріпачених людей. Американські вчителі добре засвоїли вимоги п'яти основних законів Торндайка:

1) закону взаємопов'язаності: якщо два психічних акти розвиваються у взаємозв'язку, то повторення одного з них веде до появи або закріплення другого;

2) закону тренування: чим вищою є інтенсивність тренування, тим краще засвоюється зворотна реакція і довше зберігається в пам'яті;

3) закону інтенсивності: чим інтенсивніше тренування відповіді, тим краще вона засвоюється і довше зберігається в пам'яті;

4) закону асиміляції: кожний новий стимул має здатність викликати реакцію, яка в минулому була пов'язана з цим самим стимулом;

5) закону результативності: реакцію, яка супроводжується приємними наслідками, закріплюють, а тої, що має неприємні наслідки, уникають чи намагаються заглушити.

Усі видатні теоретики педагогіки намагалися встановити закономірні зв'язки. Зокрема, відомий педагог С.Т. Шацький вивів такі закономірності: учні в процесі роботи витрачають свої зусилля, але суть учіння в тому й полягає, що чим більше вони їх витрачають, тим більше набувають; розум і почуття учнів повинні бути в злагоді, інтелектуальна й емоційна сфери повинні допомагати одна одній.

До 70-х років у вітчизняній дидактиці намагалися не вживати поняття «закон», а поняття «закономірність» використовувалося лише при розгляді найбільш загальних проблем навчання.

2. Сучасні закономірності процесу навчання

Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності.

Закономірності навчання - об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Закономірності навчання -- стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання - діяльністю вчителя, діяльністю учня та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. Закономірності навчання є об'єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежними від учителя, його діяльності.

У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.

Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники. На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторення; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєння простих способів тощо. закономірність навчання виховний розвиваючий

3. Закономірності навчання за І. П. Підласим

За І.П. Підласим, закономірності навчання визначаються як наукові закони тільки за умов, коли: «1) чітко зафіксовано об'єкти, між якими встановлюється зв'язок; 2) досліджено вид, форму й характер цього зв'язку; 3) встановлено межі дії (прояву) зв'язку».

Він виокремлює загальні закономірності (які охоплюють своєю дією всю систему навчання) та часткові (конкретні) (коли дії поширюються тільки на окремі компоненти системи навчального процесу).

Загальні закономірності навчального процесу:

- закономірність мети навчання (залежить від рівнів і темпів розвитку суспільства, потреб і можливостей суспільства, рівня розвитку і можливостей педагогічної науки та практики);

- закономірність змісту навчання (залежить від суспільних потреб і цілей навчання, темпів суспільного і науково-технічного прогресу, рівня розвитку теорії та практики навчання, матеріально-технічних і економічних можливостей навчальних закладів);

- закономірність якості навчання (залежить від продуктивності попереднього етапу і досягнутих на ньому результатів, характеру та обсягу матеріалу, що вивчається, організаційно-педагогічного впливу суб'єктів викладання, здібностей до учіння суб'єктів учіння, часу навчання);

- закономірність методів навчання (залежить від знань і навичок у застосуванні методів, мети і змісту навчання, віку суб'єктів учіння, здібностей учнів, матеріально-технічного забезпечення, організації навчального процесу);

- закономірність управління навчанням (залежить від інтенсивності зворотних зв'язків у системі навчання, обгрунтованості коригувальних впливів);

- закономірність стимулювання навчання (залежить від мотивів навчання, суспільних, економічних і педагогічних стимулів).

Часткові (конкретні) закономірності стосуються окремих компонентів навчального процесу та проявляються в них. Це: * Дидактичні (змістово-процесуальні) закономірності:

результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні його тривалості;

продуктивність засвоєння заданого обсягу знань, умінь (у певних межах) зворотно пропорційна кількості матеріалу, що вивчається, чи обсягові виконуваних дій;

продуктивність засвоєння заданого обсягу знань, умінь (у певних межах) зворотно пропорційна трудності та складності виучуваного матеріалу, дій, що формуються;

результати навчання (у певних межах) прямо пропорційно залежать від усвідомлення вчителями цілей навчання;

результати навчання (у певних межах) прямо пропорційно залежать від значущості для учнів змісту навчального матеріалу, що засвоюється;

результати навчання залежать від способів залучення учнів до навчальної діяльності (Л. В. Занков);

результати навчання залежать від використовуваних методів навчання;

результати навчання залежать від використовуваних засобів навчання;

продуктивність засвоєння заданого обсягу знань, умінь залежить від характеру навчальної ситуації, яка створюється вчителем;

результати навчання залежать від способу розчленування навчального матеріалу на частини, які необхідно засвоїти;

результати навчання прямо пропорційно залежать від майстерності вчителів;

навчання шляхом «роблення» в 6-7 разів продуктивніше, ніж навчання шляхом «слухання».

* Гносеологічні закономірності навчання:

результати навчання (у певних межах) прямо пропорційно залежать від уміння учнів учитися;

продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна обсягові навчальної (пізнавальної) діяльності учнів;

продуктивність засвоєння знань, умінь (у певних межах) прямо пропорційна обсягові практичного їх застосування;

розумовий розвиток учнів прямо пропорційний засвоєнню обсягу взаємозв'язаних знань, умінь, досвідові практичної діяльності (І. Я. Лернер);

результати навчання залежать від уміння вводити предмет, що вивчається, в ті зв'язки, носієм яких є якість виучуваного об'єкта;

результати навчання залежать від регулярності та систематичності виконання учнями домашніх завдань;

продуктивність засвоєння знань, умінь прямо пропорційно залежить від потреби вчитися;

продуктивність творчого мислення учнів підвищується під час застосування «збільшених кроків» навчання, а результат вербального запам'ятовування знань (у певних межах) поліпшується під час використання зменшення порцій матеріалу;

продуктивність засвоєння залежить від рівня проблемності навчання, інтенсивності залучення учнів у розв'язання посильних і значущих для них навчальних проблем.

* Психологічні закономірності навчання:

продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна інтересові учнів до навчальної діяльності;

продуктивність навчання прямо пропорційна навчальним можливостям учнів;

продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна кількості тренувальних вправ;

продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна рівню пізнавальної активності учнів;

продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна рівню і стійкості уваги учнів;

результати засвоєння конкретного навчального матеріалу залежать від здібностей учнів до конкретних знань, умінь, від індивідуальних нахилів учнів;

продуктивність навчання залежить від рівня, сили, інтенсивності та особливостей мислення учнів;

продуктивність навчання (у певних межах) залежить від рівня розвитку пам'яті;

результативність учіння прямо пропорційна здатності до учіння;

продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна працездатності учнів;

у підлітковому віці шкільна успішність погіршується: в 11-15 років вона у середньому на 25% нижча, ніж у віці 6-10 і 16-17 років;

закон Йоста: із двох асоціацій однакової сили, з яких одна давніша за іншу, під час наступного повторення краще актуалізуватиметься давня асоціація;

закон Йоста: за решти рівних умов для досягнення критеріїв засвоєння потрібно менше спроб під час заучування матеріалу методом розподіленого учіння, ніж методом концентрованого учіння;

стійкість запам'ятовування вивченого матеріалу залежить від способу відтворення цього матеріалу (Е. Р. Хілгард);

продуктивність діяльності залежить від рівня сформованості навичок і вмінь;

кількість повторень справляє сильний вплив на продуктивність учіння (фон Кубе);

відсоток збереження вивченого матеріалу зворотно пропорційний обсягові цього матеріалу (Г. Еббінгауз);

за інших рівних умов ефективність розподіленого заучування матеріалу вища від ефективності концентрованого заучування (І. Канн, Р. Уіллі).

* Кібернетичні закономірності навчального процесу:

ефективність навчання (у певних межах) прямо пропорційна частоті та обсягові зворотного зв'язку;

якість знань залежить від ефективності контролю;

якість навчання прямо пропорційна якості управління навчальним процесом;

ефективність керування прямо пропорційно залежить від кількості та якості керівної інформації, станів і можливостей учнів, які сприймають і переробляють керівні впливи;

продуктивність навчання підвищується, коли модель дії, яку слід виконувати, - «програма рухів» - та її результати - «програма мети» - випереджають у мозку саму діяльність (П. К. Анохін).

* Соціологічні закономірності:

розвиток індивіда зумовлений розвитком всіх інших індивідів, з якими він прямо чи опосередковано спілкується;

продуктивність навчання залежить від обсягу та інтенсивності пізнавальних контактів;

ефективність навчання залежить від рівня «інтелектуального середовища», інтенсивності взаємонавчання;

ефективність навчання підвищується в умовах пізнавального напруження, викликаного змаганням;

престиж учня в класі залежить від: а) позиції, яку він займає; б) ролі, яку він виконує; в) академічних успіхів і досягнень; г) індивідуальних якостей;

ефективність навчання залежить від якості спілкування учителя з учнями;

дидактогенія (зневажливе ставлення вчителя до учнів) веде до зниження ефективності навчання всього класу в цілому, кожного учня зокрема.

* Організаційні закономірності:

ефективність навчання залежить від управління;

результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні ставленню учнів до навчальної роботи, до своїх навчальних обов'язків;

результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні працездатності вчителя;

залежність між наповненістю класу , середнім обсягом контролю поточної успішності з розрахунку на одного учня і середньогрупової успішності класу : (Г. В. Воробйов);

розумова стомленість призводить до гальмування органів почуття: чотири години навчальних занять знижують поріг чутливості аналізаторів більше ніж удвоє (Вагер, Блажек);

розумова працездатність дитини залежить від стану здоров'я, режиму розумової діяльності, пори року, дня тижня, часу доби (М. В. Антропова та ін.);

активність розумової діяльності учнів залежить від розкладу навчальних занять, місця у ньому уроків фізичного виховання і праці (М. В. Антропова та ін.);

продуктивність навчання залежить від рівня організації педагогічної праці.

Усі ці закономірності тією чи іншою мірою безпосередньо проявляються в навчальному процесі. Вони в дидактиці мають ймовірнісно-статистичний характер.

Певна їх частина функціонує завжди, залежно від дій учасників і умов процесу (наприклад цілі та зміст навчання залежать від суспільного устрою), а більшість закономірностей виявляється як тенденція. Найголовніші критерії зв'язків - об'єктивність, усезагальненість і повторюваність.

Знання цих закономірностей та їхніх вимог сприяє цілеспрямованості, систематизованості, організованості, всебічній забезпеченості, ефективності й оптимальності дидактичного процесу.

4. Об'єктивні і суб'єктивні закономірності процесу навчання

Об'єктивні закономірності процесу навчання.

Виховний і розвиваючий характер навчання. У процесі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил - мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін.

Ефективність реалізації закономірності виховного і розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання. Першорядне завдання педагога - навчити школярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здатність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.

Зумовленість навчання суспільними потребами, її сутність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвічених, усебічно розвинутих громадян, національне свідомих, з почуттям причетності до державотворення. На вирішення цього завдання повинні спрямовуватися навчально-виховна діяльність школи, потенційні виховні можливості всіх навчальних дисциплін.

Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, навчально-матеріальної бази (навчальні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засобами навчання, приладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо).

Процес навчання залежить від вікових і реальних навчальних можливостей учнів. Його зміст і методи визначають передусім з огляду на вікові особливості дітей. Реальні навчальні можливості учнів зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю. Свідчення цього - у школі різні діти вчаться по-різному.

Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учня. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання учня залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчителя, учня і виучуваного об'єкта. Навіть якщо учень опановує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує його пізнавальну діяльність і контролює її.

Навчальний процес ефективний лише за умови активності учнів. Що більша різноманітність діяльності учнів на уроці, що більша інтенсивність їхньої праці, організованої педагогом, то результативніший процес навчання.

Суб'єктивні закономірності процесу навчання

Поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли організовано пізнавальну діяльність учнів щодо співвідношення понять, відокремлення одних понять від інших.

Навички сформуються лише за умови організації відтворення операцій і дій, покладених в їх основу.

Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організовано пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення в систему вже засвоєного раніше змісту.

Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані.

Рівень і якість засвоєння за рівних умов (пам'ять, здібності) залежить від урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту.

Використання вчителем варіативних завдань, що передбачають застосування засвоюваних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію.

У навчальному процесі виявляються й такі закономірності: методи, форми і засоби навчання залежать від його змісту і завдань; взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні результати навчання, розвитку та виховання.



Висновки

На основі вивченого та аналізу низки науково-літературних джерел, педагогічної періодики, історико - педагогічної літератури, першоджерел видатних педагогів можна зазначити, що до 70-х років у вітчизняній дидактиці намагалися не вживати поняття «закон», а поняття «закономірність» використовувалося лише при розгляді найбільш загальних проблем навчання.

Також необхідно акцентувати увагу на те,що за І. П. Підласим, закономірності навчання визначаються як наукові закони тільки за умов, коли:

«1) чітко зафіксовано об'єкти, між якими встановлюється зв'язок; 2) досліджено вид, форму й характер цього зв'язку; 3) встановлено межі дії (прояву) зв'язку».

Він виокремлює загальні закономірності (які охоплюють своєю дією всю систему навчання) та часткові (конкретні) (коли дії поширюються тільки на окремі компоненти системи навчального процесу).

Отже, унаслідок дослідження було також визначено, що у навчальному процесі виявляються й такі закономірності: методи, форми і засоби навчання залежать від його змісту і завдань; взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні результати навчання, розвитку та виховання.

Узагальнюючи все сказане, зазначеним ,що усі закономірності тією чи іншою мірою безпосередньо проявляються в навчальному процесі. Вони в дидактиці мають й мовірнісно-статистичний характер.

Певна їх частина функціонує завжди, залежно від дій учасників і умов процесу (наприклад цілі та зміст навчання залежать від суспільного устрою), а більшість закономірностей виявляється як тенденція.

Найголовніші критерії зв'язків - об'єктивність, усезагальненість і повторюваність.

Знання усіх закономірностей та їхніх вимог сприяє цілеспрямованості, систематизованості, організованості, всебічній забезпеченості, ефективності й оптимальності дидактичного процесу.

Список використаних джерел і літератури

1. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник / Кузьмінський А.І. - К.: Знання, 2005.- 486 c.

2. Дидактика. Навчальний посібник / Малафіїк І. В. - К.: Кондор, 2009.- 406 c.

3. Вихрущ В.О. Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

4. Фіцула М.М. Педагогіка. К.: Вид. центр Академія. 2001.

5. Кузьмінський А.., Омеляненко В.Л. Педагогіка. К.: Знання-Прес. 2003.

6. Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2005. -670 с.

7. Ягупов В. В. Педагогіка: Навчальний посібник. -К.: Либідь, 2002. -559 с.

8. Вітенко І.С., Борисюк А.С., Вітенко Т.І. Основи психології. Основи педагогіки: Навчально-методичний посібник. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2006. - 200 с.

9. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. -- К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. -- 576 с.

10. Основи психології і педагогіки : навчальний посібник / О. М. Степанов, М. М. Фіцула. - 2-ге вид., виправ., доп. - Київ : Академвидав, 2006. - 520 с

11. Лазарчук Л.Ю.Основи педагогіки: Матеріали для лекційного курсу та семінарських занять/ Л.Ю.Лазарчук, І.З.Майданюк.- Тернопіль: Укрмедкнига, 2005.- 550 с.

12. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995

13. http://www.pidruchniki. ws.

Размещено на Allbest.ru