Методи навчання у "Школі життя" Ш. Амонашвіл

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ІНДЗ

з педагогіки

на тему:

«Методи навчання у «Школі життя» Ш.О. Амонашвілі»



Зміст

Вступ

1. Гуманна педагогіка і «Школа життя» Ш.О. Амонашвілі

2. Взаємозв'язок цілей уроку і методів навчання за Амонашвілі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В педагогічній практиці метод - впорядкований спосіб діяльності з досягненням навчально-виховних цілей. Методи навчання - це способи спів діяльності викладача і учнів, направленої на розв'язок задач навчання (дидактичних задач) і дає позитивні наслідки у засвоєнні знань учнями.

Таким чином, поняття методу навчання відображає:

способи навчальної роботи викладача і способи навчальної роботи учнів у їх взаємозв'язку,

специфіку їх роботи по досягненню різних цілей навчання.

І.Ф. Харламов дав таке визначення поняття методу навчання: «Під методами навчання слід розуміти способи навчання роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів по розв'язанню дидактичних задач, направлених на засвоєння учбового матеріалу». Ю.К. Бабанський визначив метод навчання як «спосіб впорядкованої спів діяльності викладача та учнів, направленої на розв'язання задач навчання».

Вибір методів навчання залежить від: загальних цілей освіти, виховання та розвитку учнів і провідних установок сучасної дидактики; особливостей предмету, що вивчається; особливостей методів викладання конкретних навчальних дисциплін, що визначаються специфікою вимог до відбору загально-дидактичних методів; мети задач і змісту матеріалу конкретного уроку; часу, що відведений на вивчення того чи іншого матеріалу; вікових особливостей учнів; рівня підготовленості учнів (освіта, вихованість, розвиток); можливостей та особливостей вчителя, рівня теоретичної та практичної підготовленості, його особистих якостей.

На зміну авторитарно-імперативній педагогіці в сучасну школу, школу ХХІ століття, надходить і отримує широке визнання гуманно-особистісна педагогіка.

Гуманно-педагогічне мислення ґрунтується на духовно-моральних цінностях православ'я, світової філософії, психології і педагогіки. Воно покладає в основу ідеї виховання особистості через розвиток її духовного і морального потенціалу.

педагогічний мислення амонашвілі навчальний

1. Гуманна педагогіка і «Школа життя» Ш.О. Амонашвілі

Амонашвілі Шалва Олександрович (нар. 1931) -- грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО. Педагог-новатор, розробник педагогіки співробітництва. Народився 8 березня 1931 року в Тбілісі (Грузія). Закінчив сходознавчий факультет Тбіліського державного університету в 1955 році. З 1951 року почав працювати в школі піонервожатим , учителем праці, історії. У 1974 році захистив докторську дисертацію з психології. Тривалий час працював у Грузії в Науково-дослідному інституті педагогіки імені Я. С. Гогебашвілі.

З 1964 року проводив масовий експеримент у багатьох районах Грузії. На базі детального дослідження була створена нова педагогічна система, відома зараз як гуманно- особистісна педагогіка.

Ш.О. Амонашвілі є автором праць з проблем ролі оцінки у педагогічному процесі, гуманістичного підходу у вихованні. Основні праці: «Навчання», «Оцінка», «Відмітка» (1970), «Здрастуйте, діти!» (1983), «Як живете, діти?» (1986), «В школу з шести років» (1986), «Єдність мети «(1987) та ін.

Кдятва педагога: «Я, Амонашвілі Шалва Олександрович, добровільно обравши професію Вчителя і знайшовши в ній своє покликання, усвідомлюючи свою причетність до збереження і розквіту життя на Землі, беру на себе турботу про долю Дитини. Клянусь: Любити дітей, кожну дитину. Бути оптимістом за будь-яких обставин. Зобов'язуюсь турбуватися про олюднення знань, олюднення середовища навколо кожної дитини».

Гуманна педагогіка - це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка - це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов'язок учителя дати дитині радість пізнання. Учитель - творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх виконавцях, дати їм крила для польоту у життя.

Учитель - носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі - доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, війти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими. Гуманна педагогіка визначає характер учителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість

В основі гуманної педагогіки є тези: «Вищий духовний світ - це реальність. Душа кожної людини є безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя - це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в Школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.»

Ш. О. Амонашвілі говорить, що це не педагогіка, яка ні слова не говорить про почуття, про любов, про серце, не хоче бути найвищим мистецтвом самого життя. Частиною гуманної педагогіки є «посмішка». Посмішка вчителя має бути особлива, яка живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і бути проникнена любов'ю.

За рівнем застосування технологія - загально педагогічна.

За філософською основою - гуманістична + релігійна. За орієнтацією на особистісні структури-емоційно -моральна.

За характером навчання: навчально-виховна, гуманітарна, загальноосвітня, особистісно-орієнтована.

За організаційними формами: традиційна класно-урочна з елементами індивідуалізації та диференціації.

По підходу до дитини: гуманно-особистісна, педагогіка співробітництва.

За методом навчання: пояснювально-ілюстративна, ігрова з елементами проблемності, творчості.

За типом управління: система малих груп.

Цільові орієнтації:

-сприяти становленню, розвитку і вихованню в дитині благородної людини шляхом розкриття її особистісних якостей;

-облагороджувати душу і серце дитини;

-розвиток і становлення пізнавальних сил дитини;

-забезпечення умов для розширеного і поглибленого об'єму знань і вмінь;

-ідеал виховання - самовиховання.

Концептуальні положення.

1.Положення особистісного підходу педагогіки співробітництва.

2.Дитина як явище несе в собі життєву місію, якій вона повинна служити.

3.Дитина - вище створіння Природи і Космосу і несе в собі їх риси - могутність і без граничність.

4.Цілісна психіка дитини включає три пристрасті: до розвитку, до свободи і до дорослішання.

Особливості змісту.

Важливіші уміння і здібності і відповідні їм дисципліни чи уроки:

Пізнавальне читання, письмово-мовленнєва діяльність, лінгвістичне чуття, математична уява, осмислення високих понять ( вічність, нескінченність, світостворення), осягнення прекрасного ( уроки про природу), планування діяльності, сміливість і витривалість, спілкування, іноземна мова, шахи, духовне життя, осмислення високих духовних цінностей ( Дух, Душа, Серце, Благородство, Любов, Життя, Смерть та ін.), осягнення краси всього оточуючого за допомогою музики, образотворчого мистецтва, балету, театру.

Особливості методики.

-гуманізм: мистецтво любові до дітей, дитяче щастя, свобода вибору, радість пізнання;

-індивідуальний підхід: вивчення особистості, розвиток здібностей, заглиблення в себе, педагогіка успіху;

-майстерність спілкування: закон взаємності, гласність, його величність - запитання, атмосфера романтики;

-резерви сімейної педагогіки: батьківські суботи, геронтогогіка, культ батьків;

-навчальна діяльність: квазічитання і квазіписьмо, прийоми матеріалізації процесів читання і письма, літературна творчість.

Особливості оцінювання.

Використання оцінки дуже обмежене, бо оцінки - це «костилі хромої педагогіки», замість кількісної оцінки - якісне оцінювання: пакети результатів, навчання самоаналізу, самооцінці.

У навчанні за технологією Ш.О.Амонашвілі управління шкільним життям учнів з їх позиції здійснюється за допомогою методичних прийомів, які ставлять учнів у ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень.

На запитання, чи відрізняється чимось українська освіта від освіти Росії чи Грузії, Шалва Олександрович відповів: «Відмінністю є те, що ви маєте таких видатних педагогів, як В. Сухомлинський, А. Макаренко, К.Ушинський. Адже освіта потребує національного духу, національної культури».

«Школа життя» Ш.А. Амонашвілі заснована на принципах гуманно-особистісної педагогіки. Автор виділяє 6 особливостей освітнього процесу.

Перша полягає у внутрішній наступності творчої діяльності Природи і людини-вихователя. Природа, на думку Ш.А. Амонашвілі, закладає в дитини можливості безмежного розвитку. Школа бере на себе відповідальність продовжити справу природи і створити з нього благородної людини.

Друга особливість освітнього процесу в гуманній школі - його цілісність, що розуміється як цілісність життя дитини, спрямованого в майбутнє.

Третя особливість стосується уроку, який розглядається як акумулятор, як провідна форма життя дітей, а не тільки їх вчення.

Благополуччя життя дитини на уроці забезпечується завдяки співпраці з учителем, іншими дітьми. Четверта особливість педагогічного процесу і полягає в тому, що колективні взаємовідносини вчителя з дітьми стають його природною якістю.

П'ята особливість гуманного педагогічного процесу проявляється у розвитку у дітей здатності до оціночної діяльності при одночасному скасуванні шкільних оцінок, що є запорукою успіхів дітей у навчанні.

Шоста особливість «Школи життя» - в особливій, гуманній місії вчителя в ній. «Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і самого педагогічного процесу є вища турбота вчителя».

Гуманного вчителя не залишає «любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності перед долею кожної дитини; прагнення до розуміння кожної дитини».

«Інструментованого вчення як вільно вибрану учнем діяльність, - пише Ш. О. Амонашвілі, - це означає:

* по-перше, створювати найкращі умови для його цілеспрямованого, соціального і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом;

* по-друге, керувати цим процесом у злагоді з потребами його міцніючих внутрішніх сил, тобто з позиції самої дитини (виділено автором), його інтересів.

Звернення до культурних зразків педагогічної практики дозволяє зробити деякі висновки про найбільш істотних рисах гуманістичної парадигми освіти. Перша з них полягає в особливому ціннісному відношенні до дитини і дитинства як унікального періоду життя людини. Потім - визнання розвитку особистості (розумового, фізичного, морального, естетичного) головним завданням школи, а становлення унікальної індивідуальності дитини - її головним результатом. Зміст освіти включає когнітивний, креативний і етичний (моральний) компонент в їх єдності і взаємодії.

Що стосується педагогічних засобів, методів і форм організації педагогічного процесу, то кожна освітня система веде творчий пошук і знаходить власний зміст, методи, засоби виховання та навчання. Гуманістичний напрямок передбачає свободу і творчість як учнів, так і педагогів.

2. Взаємозв'язок цілей уроку і методів навчання за Амонашвілі

Ш. Амонашвілі вважає, що треба постійно виявляти віру в можливості і перспективи кожного школяра. Педагог має справді вірити в можливості кожної дитини і будь-які відхилення в її розвитку розглядати в першу чергу як результат недиференційованого методичного підходу до неї. Сприйняття природних невдач школяра як його нездібності і засуджуюче реагування на них, навіть із глибоким співчуттям, але без орієнтування на їхнє обов'язкове подолання в майбутньому є негуманним щодо особистості дитини.

Позитивне вираження педагогом своїх засмучень через невдачі школяра знову ж таки має спиратися на віру в його майбутні успіхи. Воно має носити форму обнадійливого співчуття, в якому одночасно закладена думка про те, що педагог переживає біду учня як свою і готовий прийти йому на допомогу.

У центрі наших зусиль -- інтереси школяра, тому технологія підготовки і проведення уроку має відмінності від традиційної: головними дійовими особами на ньому мають бути окремі діти, групи і клас у цілому. Учитель же повинен виконати роль невидимого диригента, який вчасно вміє почути, помітити, допомогти, підтримати кожного, залучити до праці. Безумовно, це потребує від учителя великої підготовчої роботи до уроку, напруженої праці під час його проведення, глибокого розуміння особливостей розвитку кожної дитини. Адже необхідно підготувати зміст навчального матеріалу, визначити види діяльності учнів, підготувати завдання на вибір, організувати різні форми роботи на уроці, врахувати обсяг навчального матеріалу, рівень складності завдань.

Водночас ми орієнтуємось не тільки на зміст уроку, тобто не тільки на те, що потрібно засвоїти дітям, а й на те, як зробити це з найбільшою користю для розвитку як сильних, так і слабких учнів, як зберегти їхнє емоційне благополуччя, оптимізм, віру в свої сили, дати поштовх до саморозвитку.

Особистісно-орієнтовані уроки -- це витвір мистецтва гуманної педагогіки, цінний перспективний досвід педагогічної науки, який дає простір для творчості вчителя й учня, втілення різноманітних форм, методів навчання, потужних прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів. Їхнє творче поєднання показало, наскільки ефективнішими стали уроки, а взаємини і спілкування з учнями -- більш демократичними та довірливими.

Досягнення мети уроку, побудованого на принципах гуманно-особистісного мислення, передбачає поєднання доброзичливої атмосфери міжособистісного спілкування на уроці з широким застосуванням методів і прийомів, що прямо впливають на мотиваційний компонент уроку. Таке поєднання передбачає взаємодію таких умов:

гуманне ставлення до дітей;

задоволення їхніх потреб у спілкуванні і співробітництві з учителем і однокласниками в процесі навчальної роботи на уроці;

збагачення мислення емоціями, інтелектуальними почуттями;

стимулювання допитливості, пізнавальних інтересів і потреб;

формування правильної оцінки своїх можливостей, збудження і закріплення прагнення до самовдосконалення;

виховання відповідального ставлення до навчальної праці.

Визначальним, звичайно, є дієвий гуманізм учителя. Як сонце всьому живому, так дитині для розвитку мотивації навчання перш за все потрібна впевненість у тому, що її навчає добрий і справедливий учитель, який розуміє всі труднощі дитини, терпляче ставиться до її навчальних невдач, пустощів, виявляє до неї інтерес як до людини.

Думаючи про майбутнє своїх вихованців, гуманний учитель не забуває про самоцінності дитинства і тому створює такі умови, щоб малюк не просто готувався до дорослого життя, а вже зараз переживав усі радощі і труднощі свого віку, міг своєчасно і багаторазово виявити себе в різних видах діяльності: навчальній, ігровій, трудовій, громадській, художній. Тільки особистий досвід участі у різних видах діяльності дозволить дитині пізнати себе і дати поштовх тому, що закладено в ній природою. Саме створення умов для розвитку молодшого школяра є надійною основою для того, щоб подолати розбіжність між закликом до гуманізації освіти і реальним шкільним життям. Такі умови можуть бути створені лише на засадах співпраці, співробітництва дитини і педагога.

Молодший школяр дуже хоче добре вчитися. Думки Ш. Амонашвілі і нашого співвітчизника, видатного педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського збігаються. Саме вчителю маленький школяр із безмежним довір'ям несе слабкий і беззахисний вогник цього бажання. Його легко загасити необережним різким словом чи байдужістю, але можна, і необхідно, підтримати його горіння, забезпечивши можливість у всій повноті пережити радість успіху. «Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, вогник прагнення до знань згасає, дитина втрачає віру у свої сили, насторожується, наїжачується, відповідає зухвалістю на поради й зауваження вчителя. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона звикається з думкою, що ні до чого не здатна», -- так писав В.О. Сухомлинський.

Така ж необхідність розуміння емоційних переживань учня і недопустимість будь-яких негативних засобів впливу на неї стверджується і в словах Ш. Амонашвілі: «Кожне спілкування дитини зі своїм педагогом має вселяти в неї радість і оптимізм».

На уроці мають створюватися особистісно-орієнтовані доброзичливі стосунки, за яких діти не бояться висловити свою оцінку, навіть ту, що не збігається з думкою вчителя. Цим самим вони реалізують своє право самостійно мислити.

Педагогічна мудрість учителя, котрий обрав стиль справді гуманного, зверненого до особистості кожної дитини спілкування, у тому й полягає, щоб дитина ніколи не втратила віру у свої сили, не відчувала, що в неї нічого не виходить. При цьому виховувати в школярів відповідальність перед колективом за свої успіхи й успіхи класу, вчити їх радіти досягненням інших, переживати радість за успіхи товаришів: «Діти, а Сергійко сьогодні постарався і виконав завдання акуратно і правильно! А завтра в нього вийде ще краще!». Вираження вчителем своєї оцінки успішності вихованців має ґрунтуватися саме на вірі в їхні майбутні успіхи.

На своїх уроках варто застосовувати прийом «обнадійливого співчуття» (за висловом Ш. Амонашвілі), що ґрунтується на переживанні педагогом невдачі кожної дитини й готовності прийти їй на допомогу.

Класовод зобов'язаний глибоко вивчити можливості кожного вихованця й уміло зміцнювати впевненість у власних силах. Мудрий педагог, за переконанням Амонашвілі, має стверджувати в дитині впевненість у тому, що її помилки, а тим більше невдачі в навчанні мають бути не лише поодинокими, а й головне -- завжди подоланими. Після виконання важкого завдання або, помітивши, що засвоєння дітьми матеріалу не йде бажаними темпами, такий учитель із розумінням промовить: «Бачу, діти, що нелегко було вам виконати цю роботу. Спробуймо ще раз поміркувати разом. Ось побачите: завтра всі ви будете легко розв'язувати схожі задачі». Зверніть увагу: не «я вже з вами вибилася з сил», а «вам, діти, важко, але ви подолаєте».

Спілкування на уроці зумовлене навчальною необхідністю, але це лише зовнішній бік навчання. Головне ж полягає в його внутрішньому змісті, тобто в тих стосунках, що складаються в процесі спілкування. Тут важливе сполучення розумної вимогливості вчителя з педагогічною зіркістю, умінням не пропустити той момент, коли дитина особливо потребує підтримки. Наприклад оточити увагою учня, котрий прийшов у клас після хвороби, підбадьорити невпевненого, приголубити малюка з неблагополучної сім'ї.

У кожному класі є учні, що мають невисокі навчальні можливості. Саме такі учні найбільше потребують чуйного ставлення і підтримки педагога, індивідуалізації перевірки й оцінювання їхніх знань.

Гуманно-особистісний підхід до таких учнів полягає у створенні відповідних умов і застосуванні специфічних прийомів перевірки й оцінювання. Необхідно знижувати темп опитування, створити атмосферу максимальної доброзичливості.

Ш. Амонашвілі наголошує, що педагог зобов'язаний оволодіти системою емоційних засобів, які є складовою частиною техніки кожного уроку. Тепло і доброзичливо сказані слова «так», «молодець», «правильно», «гарно», «продовжуй» тощо надзвичайно благотворно впливають на дитину, на її почуття, настрій, стимулюють її до навчальної діяльності, зміцнюють віру дитини в її сили і можливості як особистості.

До невдач дитини слід ставитися дуже обережно. Висловлюючи зауваження, коригуючи помилки у відповіді учня, вчитель має дбати про те, щоб не посіяти в дитині почуття невпевненості, тривоги, розпачу, не відлякати її своєю недовірою і сумнівами в успіхах дитини.

Щоб школа для учня стала Школою Радості, Школою Життя, психологічною основою спілкування, в такій школі має бути постійне вивчення особистості дитини, розуміння мотивів її поведінки. Не менш важливим є усвідомлене прагнення вчителя до оволодіння все більш тонкими засобами впливу, незмінний такт, різноманітність і обґрунтованість способів заохочення й корекції поведінки дітей.

Усі засоби педагогічного спілкування (слово, інтонація, міміка, практичні дії) в сукупності мають забезпечити емоційний комфорт учня, задоволення від напружених розумових і практичних зусиль. На уроці ніхто не повинен відчувати себе обділеним увагою вчителя. Спілкуючись із дітьми щоденно на трьох-чотирьох уроках, учитель зобов'язаний знайти можливість, щоб кожна дитина змогла відповісти йому кілька разів, щоб вона отримала підтримку своїх зусиль словом, поглядом чи дотиком. Інакше поступово зростає відхилення дитини від учителя, народжується замкненість, невпевненість у своїх силах і невдоволення навчанням. Тому необхідно, переконані педагоги-гуманісти, спеціально продумувати, як розширювати і збагачувати взаємодію вчителя з дітьми й учнів одне з одним.

Одним із важливих засобів такої взаємодії, розкриття можливостей дитини є широке використання ігрових ситуацій та групових форм роботи.

До ігрової діяльності дитину спонукають різні мотиви, потреби й інтереси, але провідними, вважає Ш. Амонашвілі, є потяг до неформального спілкування, інтерес до незвичного.

Так у багатьох сюжетно-рольових іграх виявляється здібність дітей моделювати дії та стосунки, які недоступні їм у реальному житті. Граючись, дитина може виконувати різні ролі й займати позиції виконавця чи лідера. Навчальні, розвивальні та виховні функції гри обумовлені не тільки цінністю їхнього навчального змісту, а й привабливістю ігрових дій, реквізиту, поведінкою самого вчителя під час гри. Тому кожен учитель має мати широкий діапазон ігор та ігрових прийомів, які можна використати протягом усієї початкової школи, змінюючи правила, ускладнюючи зміст.

У всіх класах молодші школярі емоційно чутливі до постановки навчальних завдань шляхом використання римування, акровіршів, кросвордів, ребусів, загадок, виправлення «помилок учителя». Часто для постановки завдань ми використовуємо різних персонажів, пальчикових ляльок тощо. Неоціненну роль виконують вони і в залученні дітей до вирішування морально-етичних завдань.

У спільній грі дитина порівнює себе з іншими, починає бачити себе збоку, зіштовхується з необхідністю узгоджувати свої дії з діями інших дітей.

Під час організації кооперативної форми навчальної діяльності учнів провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів одне з одним. Продуктивною групова робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється, кожен учень має можливість спілкуватися з усіма іншими.

Спільні дії в малих групах, обговорення матеріалу з іншими, навчання одне одного дають можливість краще зрозуміти й опанувати матеріал. Використовуючи групові форми роботи, вчитель запускає механізм співробітництва, стимулює особистісну взаємодію дітей. Як партнери, вони навчатимуться співробітництва та вміння враховувати іншу позицію. Як друзі, діти будуть навчатися, довіряти та піклуватися про інших, доходити висновку, що до них ставляться так само, як вони до інших.

Функція вчителя -- забезпечувати учням позицію справжнього суб'єкта навчання. Він опосередковано керує і спрямовує роботу груп. Розумна вимогливість учителя нерозривно поєднується з гуманністю: він допомагає, якщо цього потребують діти, виправляє, підтримує кожного учня, організовує співпрацю дітей.

Заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, кооперація учнів, створення ситуації взаємодопомоги і т. д. -- це прийоми психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів у педагогіці Ш. Амонашвілі. Однак видатний учитель, знавець дитячих душ наголошує, що результативність їхнього використання залежить передовсім від майстерності вчителя.

Учитель має пам'ятати, що є несправедливим оцінювати тільки кінцевий результат навчання, ігноруючи при цьому ступінь старанності, ретельності учня. Адже учні мають не однакові здібності. Один і той же бал для одного учня є показником успіху за мінімум докладених зусиль, а для іншого -- великим досягненням. Оцінка відображає фактичний рівень знань, але ми маємо знайти спосіб, щоб належним чином оцінити також і зусилля учнів.

Саме тому кожен успіх дитини має бути відзначеним. Найголовніша ж вимога до оцінки в початкових класах її оптимістична життєрадісна сутність. Вона повинна винагороджувати працьовитість, а не карати за лінощі й недбальство. Тому під час оцінювання високий позитивний ефект має емоційне ставлення вчителя до відповіді учня, що може бути виражене в короткій схвальній фразі, усмішці, погляді, інтонації, міміці, жесті, що означають згоду, схвалення, похвалу. Коментувати оцінку слід так, щоб учень був упевнений у її справедливості, у зацікавленості вчителя в його успіху. Інакше дитина починає думати про вчителя як про злу, а не вимогливу людину.

Так само діти ставляться до зауважень учителя щодо дисципліни. Ш.Амонашвілі на запитання «Чи потрібно строго вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках не ворухнувшись?» дає рішучу відповідь: «Ні!». Якщо вчитель цінує перш за все позу, а не зосередженість уваги учня, то, безумовно, його учні будуть приречені на нервозну обстановку в класі.

У всіх класах дітей радує можливість відповісти вчителю «на вушко». Цей прийом нашіптування, описаний Ш.О. Амонашвілі, сприяє особистому контакту з учителем, знімає боязкість неправильної відповіді, дозволяє опитати багатьох, не знижуючи важкості завдання. Всі ці прийоми знімають напруженість чекання відповіді, використовують силу мимовільності уваги.

Значний мотиваційний потенціал уроку ми бачимо в збагаченні мислення дітей яскравими почуттями, що викликають особистісне ставлення до засвоєння навчального матеріалу, у зверненні до думки дітей.

Час від часу учнів можна попросити висловитися усно або письмово щодо того чи іншого уроку. («Скажіть, будь ласка, чи сподобався вам наш урок? Що вам не сподобалося на уроці?»).

Іноді можна попросити школярів написати вчителю лист про те, що найбільше захоплює їх на уроці, що вони радять йому зробити, аби уроки стали цікавішими, які завдання їм найбільше подобаються.

Цікавою формою стимулювання сильних учнів до гуманного співробітництва можуть бути доручення самостійно дібрати завдання для наступного уроку, виконати пошукові завдання, скласти перевірну роботу. Такі доручення дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й забезпечити достатню навчальну насиченість завдання.

Позитивну мотиваційну роль виконує систематичне виконання самостійних завдань на вибір, звільнення деяких дітей від обов'язкових домашніх завдань, можливість для сильних дітей самим визначати своє домашнє завдання та ін.

Організація уваги

Організовувати увагу школярів на уроці, значить зорієнтувати їх свідомість на зміст навчальної діяльності, включити їх в роботу, змусити мислити.

Щоб увага учнів була стабільною під час пояснення нового матеріалу, вчителю необхідно не тільки пояснювати факти, а й розмірковуючи, втягуючи до власного рішення.

Шалва Олександрович Амонашвілі розпочинав свої уроки незвичними та загадковими назвами, і разом з дітьми протягом уроку розкривали їхнє поняття.

Пропонує план і завдання уроку, надихає на роздуми, перевіряє всебічний розвиток.

« Сім раз відміряй, один раз відріж».

За прийомами роботи Ш.О. Амонашвілі, учнів, які дали правильну відповідь всі підтримують аплодисментами, або потисканням руки вчителя і захоплюємося відповідями. А учні, які ще не виконали завдання, ми підтримуємо поглядом віри в нього, що він сам досягне поставленого завдання.

Якщо діти стомилися, він пропонує покласти руки на парту, опустити голову на них. Ми будемо розв'язувати приклади, але так його мовлення значно зменшується, відчувається повага до дітей, адже діти стомилися. Ніхто нічого не говорить, відповідь показується на пальцях рук.

Вчитель проходить поміж рядами і якщо учень дав правильну відповідь, він своєю долонею стискає долоню учня і цим вказує на правильну відповідь. А якщо неправильно - підходить до цього учня, кладе його руку на стіл і нашіптує йому слова, що наступна задача буде саме для нього, тому нехай слухає уважно, тобто «сім раз відмір, один раз відріж».

Він обов'язково нагадує: «сім раз відмір, один раз відріж».

Щоб наш урок жив ще більше, педагог дає домашнє завдання для батьків.

Батьки виконують, діти спостерігають за діями та емоціями батьків. Коли батьки все виконали, то вони задоволені, горді, живуть життям дітей. А дітям радісно за батьків.

Підсумок уроку

- Встаньте, закрийте очі і уявіть. Ви прийшли додому, а батьки запитують, що нового ви дізнались у школі?

- Що ви зможете відповісти батькам?

Вчитель дякує дітей за співпрацю.

Діти радісно йдуть на урок до радісного вчителя. Ви зможете допомогти їм зрозуміти і полюбити математику.

Шалва Олександрович Амонашвілі спілкується з Дитиною, як із дорослим, від якого чекають взаємної довіри, поваги, розуміння.



Висновки

Відомий грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі, автор багатьох навчально-методичних збірок, в художній формі аналізує головні чинники та методи формування у школяра початкових класів бажання вчитися, дізнаватись нового та постійно вдосконалюватися. На думку Амонашвілі, “головною силою, яка встановлює погоду в духовному світі дитини є враження, і тому потрібно, щоб воно було добрим і звеличуючим. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховальному процесі - від цього буде залежати направленість її особистісних орієнтацій, мислення та поведінки.»

Гуманне педагогічне мислення знаходиться в постійному пошуку свого «моменту істини», через те кордони його більш розширені, ніж кордони відповідної практики». Оволодіння основами гуманного педагогічного мислення -- неодмінна умова формування вчителя третього тисячоліття. У цьому впевнені всі педагоги, котрі творчо працюють і котрі хочуть позбутися у своїй роботі шаблонів авторитарної педагогіки.

Вчитель повинен не тільки ставити ціль або задачу і показувати шлях до її досягнення, а намагатись запропонувати різні підходи і заохочувати дитину робити власний вибір, шукати свою стежку до мети.

На думку педагога-новатора головне у навчанні - це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов'язок вчителя та вихователя.



Список використаної літератури

1. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. -- Минск: Универс, 1990.

2. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. -- М., 2001.

3. Амонашвили Ш.А. Школа Жизни. -- М., 2000.

4. Телячук В. Інноваційні технології в початковій школі / В. Телячук, О. Лесіна. -- Х.: Основа, 2007.

5. Бех І.Д. Почуття успіху у вихованні особистості // Початкова школа. -- 2004. -- N 12; 2005. -- N 1.

6. Газета «Початкова освіта». -- 2003. -- N 6; 2006. -- N 15 (передові статті).

7. Савченко О.Я. Урок у початкових класах. -- К.: Освіта, 1993

8. Освітній портал «Класна оцінка» - Інтернет-ресурс

9. http://klasnaocinka.com.ua/uk/article/gumanno-osobistisna-tekhnologiya-shoamonashvili.html

10. Тетяна Бізенкова «Прийняти серцем…» - За редакцією К.Л. Крутій, К.Б. Голдобіної. -- Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2009. -- 144 с.

Размещено на Allbest.ru