Порівняльна характеристика систем вищої освіти України і Великобританії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звіт

"Порівняльна характеристика систем вищої освіти України і Великобританії"

Гагулаєва О.В.

Донецьк, 2015

Реферат

Звіт з навчальної практики:

Об'єкт дослідження: система вищої освіти України і Великобританії.

Предмет дослідження: ВНЗ України і Великобританії.

Мета навчальної практики: отримання навичок бібліографічного пошуку необхідної літератури, уміння аналізувати інформацію.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел, статистичні методи, методи порівнянь, аналітичні методи.

ОСВІТА, УНІВЕРСИТЕТ, БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС, УКРАЇНА, ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

Вступ

Сьогодні наша країна стоїть на порозі визначних змін, особливо на царині освіти, яка є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил людини, саме тому в наші дні вона посідає головне місце у сфері концептуально важливих питань людини ХХІ століття. На цей час освіта України знаходиться в проміжному стані переходу від застарілої та нездатної задовольнити вимоги у наданні якісних освітніх послуг системи до нової, європейської, що претендує на конкурентоспроможність на ринку освіти, є мобільною та здатна співпрацювати з цим самим ринком.

Для того, щоб мати більш чітке уявлення про ті зміни, які повинні відбутися в Європі у відповідності до Болонського процесу, розглянемо систему вищої освіти Великобританії та України, яка існувала до підписання конвенції та після неї.

Система вищої освіти може бути унітарною - з одним основним типом ВУЗу (наприклад, університетами) або бінарною - з двома типами ВУЗів (наприклад, університети і інститути).

Вища освіта може бути однорівневою - включає один завершальний цикл вищої освіти (після якого видається диплом про вищу освіту) або дворівневою - включає як мінімум два цикли вищої освіти (після кожного циклу видається диплом, який можна використовувати для роботи або продовження навчання).

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Освіта в Україні має складну структуру і включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Крім того, встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта, а освітньо-кваліфікаційні рівні мають градацію: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здатностей. Згідно із Законом України "Про освіту" громадяни України мають право на отримання освіти за різними формами: очною, вечірньою, заочною або екстернату. З розвитком інформаційних технологій успішно розвивається й удосконалюється дистанційна освіта

Сьогодні в Україні функціонує 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, якими охоплено 1055 тис. дітей, або майже 39 відсотків від загальної кількості дітей дошкільного віку. Для дітей з вадами у психофізичному розвитку, які мають хронічні захворювання внутрішніх органів, працюють заклади компенсуючого типу: 1,3 тис. спеціальних; 507 санаторних.

Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму діяльності, такі, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого й сучасності, надають додаткові освітні послуги. Таких закладів налічується вже понад 1,7 тисячі.

Національна система Середньої освіти в Україні має у своєму складі 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів. Для обдарованих дітей створені і функціонують 273 гімназії, 232 ліцеїв, 25 колегіумів, при цьому мережа таких закладів освіти збільшується щороку.

Ступенева система вищої освіти України

Вища освіта, як одна з найважливіших складових системи освіти, формує в людини певний рівень знань умінь та навичок, які можна застосувати до відповідних видів діяльності. Ступневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів (характеристики, яка визначає ступінь сформованості знань, умінь та навичок особи, що надають здатність виконувати завдання та обов'язки певного рівня професійної діяльності). на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здатностей.

Ступневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступневості.

Термін навчання:

· молодший спеціаліст - на базі повної загальної середньої освіти - не більше 3 років;

· на базі базової загальної середньої освіти - не більше 4 років;

· бакалавр - на базі повної загальної середньої освіти - не більше 4 років;

· при наявності "молодшого спеціаліста" - 2-3 роки;

· спеціаліст - на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра - не більше 1 року чи 1,5 для певних спеціальностей;

· магістр - на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра - не більше 1 року чи 1,5 для певних спеціальностей;

· на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста - не більше 1 року.

Важливе завдання перед освітою України поставлено тезою навчання впродовж усього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати система післядипломної освіти.

Сьогодні відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти. Функціонує понад 500 державних та недержавних навчальних закладів та підрозділів, із яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти, підпорядковані безпосередньо Міністерству освіти й науки України.

Поряд із цим 23 міністерств та відомств мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. отримують вищу освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей[1].

Вища освіта в Україні у контексті Болонського процесу.

Державний стандарт вищої освіти в Україні Прагнення до європейської інтеграції суттєво впливає на всі сфери життєдіяльності Української держави, включаючи і вищу освіту. Наразі Україна чітко окреслила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, активно здійснює модернізацію освітньої системи у контексті вимог Болонських угод, наполегливо працює над приєднанням до Болонського процесу.

Відтак слід ураховувати основні цілі Болонського процесу:

- побудова європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності національних систем і в цілому європейської системи вищої освіти;

- досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти; формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, фінанси та престиж.

Стояти осторонь цього процесу Україна не може, тому необхідно прогнозувати процес трансформації національної системи освіти, оптимально поєднуючи накопичений зарубіжний та вітчизняний досвід.

Цей процес має будуватися на наступних засадах:

1. Побудова оновленої системи освіти - повинна стати національною ідеєю, зміст якої полягає у збереженні і примноженні давніх освітніх традицій українців. Під цим кутом зору необхідно ураховувати аргументи, які висловлюють корифеї української науки та відомі педагоги-практики. Так, на думку професора Кузьмінського А.І., ректора Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького: "Нашій постколоніальній науці слід уважніше осягати власну спадщину, а не відшукувати десь там - у далеких світах - те, що давно вже відоме і чомусь забуте тут.

2. Оновлена система вищої освіти покликана виховувати громадянина держави Україна, всебічно розвинену особистість, для якої потреби у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави.

3. Розвиток національної системи вищої освіти має підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас важливо враховувати при цьому не менш важливі чинники - соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та моральнопсихологічних цінностей.

4. Розвиток вищої освіти України слід розглядати у контексті тенденцій розвитку і досвіду світових освітніх систем. Зокрема, необхідно привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України у відповідність до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти і наповнити його новітніми технологіями; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Необхідна гармонізація освітнього простору України через створення архітектури вищої освіти, яка узгоджується з європейським і світовим освітнім простором та сприяє її інтеграції. Наразі актуальними завданнями вищої школи постають:

- Завершення переходу до динамічної двоступеневої підготовки фахівців.

- Упровадження системи академічних кредитів, аналогічної ECTS (Додаток А).(від англ. - Europian Credit Transfer System - Європейська система перезарахування кредитів - залікових одиниць трудомісткості).

- Упровадження в навчальний процес кредитно - модульної і модульно-рейтингової технологій навчання.

- Забезпечення дієвих внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю за якістю вищої освіти.

Стаття 12. Державний стандарт вищої освіти

1. Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.

2. Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об'єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності.

3. Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови.

4. Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

5. Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, вимоги до освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Якісні та кількісні характеристики вищих навчальних закладів України.

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності.

Функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів.

Мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 392 студентів на 10 тис. населення. освіта болонський вищий

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей[2].

ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Вимоги вступу до ВНЗ Великобританії

Для вступу в університет усім, хто вчився у Великій Британії, необхідно здати іспити A-levels. Згідно даним Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Посвідчення про здачу трьох іспитів A-levels GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою С) або прирівняні до цього посвідчення українського зразка.

Зрозуміло, для вступу на університетський курс, по закінченні якого присуджується ступінь бакалавра, потрібен високий рівень мовної підготовки. Якщо вона нижче необхідної, вам можуть запропонувати підготовчий мовний курс.

Якщо ваші оцінки не цілком відповідають прийомним вимогам, університет може запропонувати пройти підготовчий курс. Тривалість такого навчання звичайно - від шести місяців до року. Є курси, що забезпечують предметну підготовку, але здебільшого їхнє завдання - удосконалення англійської мови відповідно до академічних вимог, а також вироблення навичок навчання.

Особливості навчального процесу у Великобританії.

Коледжі подальшої освіти також пропонують навчальні курси, що готують дипломованих фахівців зі ступенем. Такі курси найчастіше діють у контакті з підприємствами й установами, працівники яких відвідують їх ввечері або у вільний від роботи час. Подібна система взаємодії навчальних закладів, промисловості та комерції заохочується урядом країни.

Одержавши вчений ступінь першого щабля в інших країнах, багато хто спеціально приїжджає у Велику Британію для одержання так званої пост-дипломної освіти.

Так склалося історично, що структура системи освіти у Великій Британії дозволяє британським університетам з високим ступенем самостійності формувати навчальні програми пост-дипломного навчання. Дотримання єдиних загально-університетських стандартів забезпечується практикою запрошення незалежних екзаменаторів, однак навчальні програми, скажімо, з літературознавства, у різних університетах можуть значно відрізнятися одна від одної.

На рівні пост-дипломного навчання практикується два основних види курсів: теоретичний і науково-дослідний.

Теоретичні курси мають три рівні, завершуючись одержанням ступеня магістра, диплома або посвідчення. Навчання проводиться у формі лекцій і консультацій та, як правило, триває рік (це менше, ніж в інших країнах). Протягом всього навчання результати її оцінюються за письмовими роботами. Подекуди для одержання ступеня магістра потрібно написати дисертацію.

Науково-дослідний пост-дипломний курс являє собою наступний щабель навчання й відрізняється від теоретичного тим, що студенти, рідше відвідуючи заняття, більше часу приділяють дослідженням. Кінцева мета навчання - одержання вищого вченого ступеня - доктор філософії (Doctor of Philosophy, Ph), для чого необхідно, провівши оригінальне дослідження в певній області, опублікувати статтю або дисертацію, що відбивають результати цієї роботи. Тривалість навчання, як правило, - два роки. Здобувачами ступеня доктора філософії можуть бути особи, що вже одержали ступінь магістра (MPhil). Слово філософія у назвах ступенів зовсім не означає, що їхній власник - неодмінно філософ - це ще одна данина традиції.

У цілому ряді навчальних закладів у рамках двостороннього міжнародного співробітництва створені навчальні курси підготовки здобувачів ступеня доктора філософії. Частину навчального часу студенти проводять у навчальних закладах Великій Британії, частину - у навчальних закладах своєї країни. Присуджувана деякими навчальними закладами ступінь бакалавра - наприклад, бакалавр філософії (BPh) - насправді еквівалентна ступені магістра, оскільки її одержують після пост-дипломного навчання.

Для вступу на курс пост-дипломного навчання необхідно мати вчений ступінь першого щабля з відповідної дисципліни (тобто для того, щоб одержати ступінь магістра наук з фізики, ви повинні мати еквівалент ступеня бакалавра фізики ж). Є деякі виключення: приміром, на курс бібліотечної справи, інформатики, окремих управлінських спеціальностей можуть бути прийняті випускники будь-яких вищих навчальних закладів. Часом потрібно мати досвід роботи, часом - на тих курсах, по закінченні яких ви одержуєте посвідчення про право на викладання, - досить тільки бажання викладати. Зрозуміло, необхідно гарне знання англійської мови: абітурієнт повинен здати іспит IELTS або його еквівалент.

В основі програм заочного навчання лежить принцип самостійності. Деякі курси (наприклад, заочна програма при Лондонському університеті) дозволяють студентам будувати навчання за своїм розсудом. Навчальні програми інших вищих шкіл, таких, як Відкритий університет, гнучкі й добре структуровані. Звичайно студент займається вдома, спираючись на цілий ряд спеціально розроблених освітніх пакетів. Допомога викладача здійснюється засобами звичайної або електронної пошти. Для заочної освіти починають застосовуватися й інші засоби комунікації: телебачення, відео, Інтернет.

Більше 50 університетів пропонують заочні програми пост-дипломного навчання. Найбільшим попитом користуються курси комерції, права, природничих і технічних наук, медицини.

До навчальних закладів заочної освіти належать: Лондонський університет, Відкритий університет, Національний коледж подальшої освіти.

Більшість курсів будується на модульній основі з використанням накопичених балів (кредитів).

Росте число Коледжів дальньої освіти. До них відносяться домовленості, за якими весь курс або його частина читається в коледжі і визнається університетом. Більшість таких коледжів пропонує Вищі національні дипломи та Вищі національні сертифікати.

Сучасні системи освіти Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії відрізняються певними деталями, але основні їхні структури подібні. Всі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати інтереси держави й вищих шкіл, досить обєктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

Нині в країні існує 89 університетів і 70 інших закладів вищої освіти, у тому числі коледжі для підготовки вчителів, технічні та інші коледжі. Закінчивши університет, випускник одержує ступінь або свідоцтво про здобуту професію. Слід зазначити, що британські кваліфікації визнаються всіма як найкращі в світі. Професійні кваліфікації встановлюють, як правило, певні асоціації (ради) за дуже жорсткими вимогами. Для їх виконання випускникам університетів необхідні роки праці й самостійного вдосконалення. У Великобританії, як і в інших західноєвропейських країнах, найпоширенішими вважаються такі кваліфікації: бакалавр (Ваchelог), магістр (Master), доктор філософії (Doctor of Philosophy). Більшість студентів у Великобританії обирають курсові програми, що дають змогу здобути першу кваліфікацію.

Хоч у країні дотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти - для вчителів, департамент охорони здоровя - для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Суттєві відмінності в доступі у ВЗО спостерігаються в Шотландії, втім, це не заважає їй мати майже удвічі більшу кількість студентів (у розрахунку на 100 000 населення), ніж в інших регіонах Великобританії.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має серединні канікули (до 8 тижнів читання), як час для самостійного навчання студентів. Дедалі помітніша тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи two-two), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий (магістерський) необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрі знання з предмета спеціалізації. Із цього правила є й винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Більшість абітурієнтів у Великобританії обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації. Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впровадження курсів меншої тривалості (прискорених) і можливість, внаслідок зміни тривалості навчання й інтенсивнішої роботи, отримання першого диплома вже за два роки. В Обєднаному Королівстві найпоширеніші такі кваліфікації: бакалаври - мистецтв, наук, освіти, інженерії, права, медицини. Кваліфікація бакалавра має три варіанти з відзнакою, залежно від кількості поглиблено вивчених і складених дисциплін. Менш престижним є навчання і отримання середньої бакалаврської кваліфікації з не поглибленим вивченням і засвоєнням дисциплін програм.

Отримання цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєнням звання доктор філософії, рідше магістр філософії (якщо рецензенти визнали рівень написаної дисертації нижчим від докторського). Інколи, і лише за умови виконання належних самостійних досліджень, докторське звання отримується відразу після бакалаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію бакалавр другого рівня.

На відміну від українських, британські дипломи мають переважно академічне наповнення, надаючи право продовжувати навчання і виконувати певні професійні обовязки на невисокому рівні. У регульованих та інших професіях (юристи, медики, вчителі, інженери) необхідний період стажування і складання додаткових екзаменів відповідній фаховій комісії.

З метою забезпечення професійної спрямованості вже на першому курсі студентів знайомлять з кваліфікаційними характеристиками спеціальностей, що дає їм змогу бачити мету своєї навчальної діяльності, ставити конкретні завдання самоосвіти й повязувати їх з професійними функціями. Додамо, що левову частку освітньо-професійних програм становлять цикли спеціальних дисциплін, починаючи з першого року навчання, а також різні види практичної підготовки. Університет надає можливість студентам, які не мають попереднього практичного досвіду, проходити стажування як на підприємствах Великобританії, так і за кордоном (здебільшого у Франції і Німеччині).

На останньому курсі навчання студенти виконують науково-дослідну роботу. Більшість дипломних проектів виконуються на замовлення підприємств і рекомендуються до впровадження у виробництво. Після здобуття ступеня бакалавра інженерії з відзнакою студенти мають можливість визначитися щодо подальшої професії, тобто продовжувати навчання на другому рівні для одержання диплома (ступеня) магістра інженерії.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, як правило, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги.

Найвища академічна кваліфікація в країні - докторська.

Доктор має два рівні. Перший докторський ступінь - доктор філософії (PhD чи DPhil). Це звання, яке можна отримати у багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право (відзначимо, що царина знань не вказується у назві ступеня).

У Великобританії немає встановлених правових норм щодо визнання закордонних дипломів і кваліфікацій. Академічні дипломи розглядаються у ВЗО суто індивідуально, а у випадку вимоги професійного визнання оцінку і перевірку ведуть визнані професійні асоціації, які мають право надати дозвіл на регульовану діяльність.

Очевидним достоїнством освітньої системи Великобританії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того - при бажанні вибрані предмети і напрямки можна поміняти. Незалежно від віку, національності і віросповідання навчатися в навчальних закладах Великобританії може кожен. Треба лише відповідати вимогам, висунутих до всіх абітурієнтів.

Таким чином, вища освіта Великобританії є дуже привабливою і відкритою для всіх громадян Великобританії та Євросоюзу (і не тільки для них). Маючи давні добрі традиції навчання і виховання молоді ВНЗ Великобританії користуються великим авторитетом. Постійно дбаючи про доступність і гнучкість, система вищої освіти Великобританії ще до підписання Болонської угоди була реформована і стала взірцем для наслідування[3].

На шляху до створення Європейської зони вищої освіти.

Болонський процес почався 25 травня 1998 року, коли Великобританія, Німеччина, Італія и Франція прийняли в Болоньї спільну декларацію. Сьогодні в процесі беруть участь уже 40 країн. Якщо коротко, то Болонська декларація зводиться до наступного: незалежність університетів від держав, взаємне визнання іноземних документів про освіту, загальні критерії присвоєння ступенів і кваліфікацій. Саме ці умови стимулюють ВУЗи краще викладати і дають студентам вибір - де учитися, а потім працювати. Декілька років у Європі дискутували про необхідність зближення поглядів на часові рамки отримання ученої степені, на розвиток і стимулювання академічної мобільності, на реальне взаємовизнання дипломів і кваліфікацій. І ось у червні 1999 року в Болоньї результат був досягнутий: люди, відповідальні за вищу освіту в європейських країнах, підписали декларацію, ціллю якої було об'явлено створення до 2010 року європейської зони вищої освіти. Кожна із цих країн зобов'язалась виробити систему легко порівнюваних учених ступенів, яка повинна опиратися на 2-во рівневу (або 2-во циклову) систему навчання. Причому, другий повинен слідувати за першим, а не бути паралельним. Розвиток академічної мобільності об'явлено пріоритетною ціллю не тільки на словах: Європейський союз виділяє спеціальні засоби на те, щоб студенти в обов'язковому порядку частину курсів або навіть цілих два семестри проходили в другом університеті. А в якості одного із механізмів забезпечення цієї мобільності робиться спроба розповсюдження європейської моделі перезарахувань кредитів (EСTS). Так що чи не найголовніша ціль створення європейської зони вищої освіти, це закріплення позицій європейської вищої школи на світовому ринку освітніх послуг. Заради цього з 1999 року багато країн і, перш за все, країни Північної Європи змінили свої закони про вищу освіту, ввели у себе 2-во циклову систему навчання "бакалавр-магістр". Однак не можна сказати, що зміни дались всім легко и успішно. В Великобританії, наприклад, визначально система вищої освіти дворівнева, на бакалавра учать 3 роки, але там загальна школа - 13 років. Однак і в Англії, і в Шотландії, і в Північній Ірландії програми, які дають людині реальний доступ до посади інженера, передбачають 4-річне навчання у вузі. Поступити в університет або заклад, який має відповідну акредитацію можна, пред'явивши сертифікат про здачу екзаменів з двох або трьох предметів навчального курсу середньої школи просунутого рівня. При випуску можна отримати диплом про професійну кваліфікацію і вчену ступінь. Очевидним достоїнством освітньої системи Великобританії є її виняткова гнучкість. Серед різноманітних навчальних курсів завжди знайдеться той, який найбільше підходить саме вам. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того - при бажанні вибрані предмети і напрямки можна поміняти. Незалежно від віку, національності і віросповідання навчатися в навчальних закладах Великобританії може кожен. Треба лише відповідати вимогам, висунутих до всіх абітурієнтів. Таким чином, вища освіта Великобританії є дуже привабливою і відкритою для всіх громадян Великобританії та Євросоюзу (і не тільки для них). Маючи давні добрі традиції навчання і виховання молоді ВНЗ Великобританії користуються великим авторитетом. Постійно дбаючи про доступність і гнучкість, система вищої освіти Великобританії ще до підписання Болонської угоди була реформована і стала взірцем для наслідування [4].

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМ ОСВІТИ УКРАЇНИ І ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Висновки

Зробивши порівняльну характеристику можна зробити висновки. Що вищих навчальних закладів в Україні набагато більше ніж у Великобританії. Але якість навчання нижча. Набагато гірше і студентське дозвілля і самоврядування, і ще багато іншого. Тому я вважаю, що Україні є чого повчитись у Великобританії.

Список використаних джерел

1. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу.- За ред. Кременя В.Г. - Тернопіль, 2004.

2. Тадіян С.В. Проблеми формування професійної свідомості фахівця ДПО в умовах ВНЗ. Формування та розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України. Матеріали 1 міжвузівської науково-практичної конференції 19 грудня 2003р. - Харків, 2003.

3. Вища освіта в Великій Британії #"justify">Геймер X., Геймер Р. Система высшего образования в Германии - камо грядеши. Реформы и инициативы для XXI века // Образование и наука. 1999. - № 2/3.

4. Кісіль М.В. Система зовнішньої оцінки якості вищої освіти в Англії // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. - Вип. 53. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - С. 32-38. [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru