Ефективність використання усної народної творчості для розвитку мови у ранньому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Малі фольклорні жанри як джерело народної мудрості

1.1 Колисанки і забавлянки - перші поетичні твори

1.2 Скоромовки та лічилки - засоби розвитку мовного апарату

1.3 Прислів'я, приказки та загадки - справжні перли народної мудрості

Розділ ІІ. Вплив малих форм українського фольклору на розвиток мови дітей раннього віку

2.1 Мовленнєва компетентність дітей раннього дошкільного віку

2.2 Використання малих форм фольклору в процесі розвитку мови у дітей раннього віку

Розділ ІІІ. Експериментальне дослідження впливу малих форм українського фольклору на розвиток мовлення у дітей раннього віку

3.1 Педагогічна цінність малих фольклорних жанрів у розвитку мовлення дітей раннього віку

3.2 Аналіз експериментальної роботи

Висновки

Література



ВСТУП

Людське суспільство створює величні цінності матеріальної і духовної культури. Людина - не пасивний споглядач навколишнього світу. Вона змінює природу речей: перетворює пісок і глину в цеглу, зводить із цегли й каменю будинки, заводи, фабрики, одомашнює диких тварин, перетворює у високоврожайні культури дикоростучі злаки, дерева, кущі, пізнає таємниці каменю й металу і створює могутню техніку. У процесі олюднення природи людина пізнає красу творення, усвідомлює радість, яку несе в собі творче спілкування, і увічнює свої мрії про щасливий світ у витворах мистецтва.

Активно перетворюючи світ, пізнаючи його, люди постійно обмінюються думками. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Людська думка народжується, існує, розвивається в мові. Мова і мислення нерозривно пов'язані між собою, але їх не можна ототожнювати. Мислення - явище загальнолюдське, а кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності). Та сама думка по-різному передається засобами численних мов, які різняться й звуковою, і граматичною будовою, і словником. Проте, хоч як багато в світі різних мов, всі вони виникли й розвиваються в зв'язку з потребами суспільної праці, з потребами спілкування людей.

Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимось з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з величезним досвідом попередніх поколінь людства.

Серед національних духовних цінностей можна виокремити яскравий та унікальний феномен - фольклор - своєрідна художньо-філософська система, що відтворює характер зв'язків етносу з навколишнім світом на різних етапах його історичного розвитку. Він є найважливішою опорою національної самосвідомості, засобом національного виховання й соціалізації людини в народній культурі. Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, у ціннісному ядрі національної культури, бо саме у художніх образах, у системі мови, в жанровій визначеності явищ фольклору поєднались та знайшли втілення духовні засади життя, морально - естетичний кодекс, продуктивний досвід обрядової діяльності, пов'язаної з працею, родинним побутом народу. В цьому великий потенціал фольклору, відмова від якого руйнує і культуру, і суспільство, і особистість.

Фольклор - невичерпне джерело тем, ідей, образів для письменників, вчених усіх часів та епох. Найкращі твори великих поетів усіх країн взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. Як справедливо підкреслював М.Т. Рильський: «Народна творчість - це той грунт, на якому виростають література, театр, музика і образотворче мистецтво - без якого вони б засохли». [4]

Перші записи зразків народної творчості, як вважають вчені, зробив Аристотель;крім того , прислів'я та приказки трапляються у біблійних оповідях, а в слов'янських літературах - на полях хронік та житейських описів. Народ так зафіксував їх значення: «Мудре слово глибше безодні, прислів'я гостріше голки», «Приказка у мові, як сіль у страві».

Г. Сковорода радив учням обов'язково вивчати усну народну творчість, яка найповніше зберігає скарби народної мудрості. Немає жодного сумніву в тому, що вся педагогічна система видатного просвітителя свого часу була пройнята ідеєю народності. В цьому Г. Сковорода, безумовно, був предтечею таких педагогів, як О. Духнович, К. Ушинський, та багатьох інших, які також відстоювали ідею народності школи і виховання.

Особливу роль мови, усної народної творчості, літератури К.Д. Ушинський вбачав у справі виховання у дітей почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, його традицій, звичаїв, його мистецтва, культури, історії. Саме у фольклорних формах К.Д. Ушинський бачив «кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови». У фольклорі він вбачав велике значення не лише з погляду дидактики, а ще більшою мірою - з виховного, бо кожний малий жанр творчості відображає життя народу в його історичному розвитку. [25]

Вивчення творів усної народної творчості має важливе виховне значення. Вони містять великий запас моральних принципів, якими повинна користуватися людина у своєму житті; невичерпне джерело народних традицій, звичаїв, які наповнені естетичним принципом. Твори народного фольклору розповідають про життя і побут нашого народу у різні історичні періоди.

Об'єктом дослідження є малі жанри народної творчості та їх вплив на розвиток мови дітей раннього віку.

Предметом дослідження є шляхи впровадження вивчення малих фольклорних жанрів з дітьми раннього віку.

Гіпотеза дослідження - систематичне використання малих форм усної народної творчості впливає на розвиток мови дітей раннього віку.

Мета дослідження - вивчення ефективності використання усної народної творчості для розвитку мови у ранньому віці.

Завдання дослідження:

1. Вивчити історичні аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.

2. Проаналізувати та узагальнити вплив малих фольклорних жанрів на розвиток мови у дітей раннього віку.

3. Охарактеризувати розвиток мовлення у дітей раннього віку і доцільність використання малих фольклорних жанрів в роботі з дітьми.

4. Експериментально перевірити вплив усної народної творчості на розвиток мови дітей раннього віку, зробити якісний аналіз одержаних результатів.



РОЗДІЛ І. МАЛІ ФОЛЬКЛОРНІ ЖАНРИ ЯК ДЖЕРЕЛО НАРОДНОЇ МУДРОСТІ

1.1 Колисанки і забавлянки - перші поетичні твори

Українці, як соловейки - співучий народ. Кажуть, де три українці, там цілий хор. Споконвіку наші предки мали хист до співу. Ще змалку знали вони багато пісень. Спочатку мама співала над колискою немовляти колискові пісні, які пам'ятаються все життя. Після того, як маленька дитина вчиться робити перші кроки, вчиться плескати в долоні, з нею розучують пісеньки - забавлянки. Люблять діти і заклички та примовки. Народна пісня - це невеликий усний віршований твір, що співається. За змістом інколи вони нагадують казки, а природні явища та рослини у них можуть бути зображені як живі істоти Колискова - це пісня материнської душі й любові, ласки й неповторної ніжності. Із колискової народжувалися всі інші пісенні жанри. Бо тільки той, хто виростав під мамину пісню, здатний примножувати невмирущу пісенну народну творчість. Біля колиски, плетеної лози або різьбленої із дерева, творилася найбільша таїна людського буття.

Надзвичайна ліричність колискової здавна привертала увагу письменників, діячів культури, вони збирали, записували і друкували колискові. Учені різних країн неодноразово доводили, що діти, які виховуються під спів і казку матері, мають розвинені естетичні почуття, лагідну вдачу і добрий розум. [9]

Колискова пісня - є особливим діалогом між матір'ю і дитиною, підказаним серцем. Кожна мати вносить щось і в ритміку, і в мелодію, що підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів - закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яке може заспокоїти і приспати дитину.

Колискові пісні мають чітко окреслену тематику і функцію, вони призначені для одного слухача - дитини і мають одного виконавця - матір чи близьку людину. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю і дитиною, відбиваються у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якими ланками підступає до колисочки пухнастий, вуркотливий котик, голуби, ластівочки, фантастичні Сон і Дрімота. Колискові пісеньки є першими уроками прилучення малюків до моральних цінностей, сприймання музичного ритму. [20]

Колискові пісні - жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов'язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них немає складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети, порівняння (золотенькі бильця; білий, як лілея). Всі інші засоби спрямовані на створення специфічної звукоритмічної оболонки твору, яка навіває дитині сон. Основним її виразником є мелодія, яка відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколисати. [17]

1.2 Скоромовки та лічилки - засоби розвитку мовного апарату

Лічилки - невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників. В основі багатьох лічилок лежить лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм (одіян, двіян, тріян), слів позбавлених з сенсу (ені-бені, калякі, шмакі).

Сюжетні лічилки - сучасніші за походженням, вони є звичайними віршиками на різні теми:

Раз, два, три, чотири,

Козі дзвоника вчепили,

Коза бігає, кричить

Просить дзвоник відчепить.

Отже, лічилка - віршик із лічбою, за допомогою якого діти перед грою визначають ролі окремих гравців. [13]

Дитячі ігри - трансформовані, спрощені варіанти народних ігрищ, які первісно мали ритуальне значення. Вони становлять єдиний жанр дитячої драматургії, тобто вид творчості, де люди грають ролі відповідних персонажів, імітуючи їхні рухи, мову і вчинки.

Ігри бувають дуже різноманітними:

хороводні драматичні ігри (« Просо », « Мак »)

драматичні мініатюри з імітацією вчинків та поведінки

звірів, птахів (« Шуліка », «Котик і мишка »)

суто спортивні ігри («Хованки», естафети).

Жодна дитяча гра не обходиться без лічилок. Тому вони дуже часто використовуються під час змагань, ігрових уроків, щоб визначити черговість виступу тієї чи іншої команди, групи, окремих учнів. [21]

Котилася торба з високого горба,

А в тій торбі хліб-паляниця.

Кому доведеться той буде журиться.

Своєрідним художнім жанром народної творчості є скоромовки - невеликі прозові або віршовані твори, побудовані на алітераціях. Специфіка творів полягає у тому, що вони повинні вимовлятися дуже швидко. Це надає їм ігрового характеру. За змістом вони подібні до небилиць, бо поєднання співзвучних слів не завжди має логічний зв'язок. Діти сприймають скоромовки як своєрідну гру, розвагу. Тексти легко запам'ятовуються, бо римовані або ритмізовані. Народна педагогіка здавна використовувала скоромовки як засіб розвитку мовного апарату дитини, постановки правильної артикуляції звуків. Зміст скоромовок нескладний, пов'язаний з повсякденним життям людини, природою, близький і зрозумілий дітям.

Скоромовка - жартівливий вислів, спеціально складений із важких для швидкої мови слів, за допомогою якого можна розвивати свою мову і кмітливість. «На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль», «Хитру сороку піймати морока, а на сорок сорок - сорок морок». [8]

1.3 Прислів'я, приказки та загадки - справжні перли народної мудрості

Загадка - стислий опис предметів і явищ, які треба впізнати, відгадати, виявляються народна спостережливість, дотепність і фантазія.

У загадках наявний елемент гри, а тому цим жанром захоплюються діти. Загадки розвивають кмітливість, увагу, стимулюють уяву, допитливість, спостережливість дитини при вивченні явищ природи, навколишнього оточення, трудової діяльності людини, тому мають велике етнопедагогічне значення.

Загадка - народний твір, який з'явився ще задовго до того, як люди навчилися читати й писати. З давніх-давен до загадування й розгадування загадок ставилися відповідально. У наш час загадки є одним з видів розваг, але ця розвага має серйозний підтекст.

Діти легко запам'ятовують і завчають напам'ять віршовані рядки, і захопившись грою, дитина навіть не помічає, що вчиться. Короткі віршовані твори приваблюють дітей співзвуччям. А це значно допомагає оволодіти рідною мовою.[2]

Загадка - це дуже корисна вправа для розуму дитини. Вони розвивають абстрактне мислення, кмітливість. Загадки інтригують дітей та стимулюють їхню фантазію. Із задоволенням діти слухають і розгадують загадки на рими. Віршовані загадки збагачують знання учнів, розвивають, виховують в них любов до рідної мови; розширюють уявлення про навколишній світ. Використання цих різноманітних віршованих вправ і загадок сприятиме всебічному розвитку дітей.

Назва «загадка» походить від слова гадати, думати. Невеликий фольклорний твір в іномовній формі описує предмет, котрий слід назвати. Тут широко використовується метафора, алегорія, уособлення, метонімія, порівняння. Загадка дає багато можливостей для мовного розвитку дітей, для прилучення їх до словесної художньої творчості. У наш час загадка використовується з виховною метою, для розвитку в дітей кмітливості, уміння зіставляти, у звичайному бачити прекрасне, привабливе, гарне і таємниче.[3]

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Найбільше серед них творів про явища природи: зміну дня і ночі(«За лісом, за пралісом золота діжа сходить»), пори року та явища з ними пов'язані («Без рук, без ніг, а малювати вміє»), рослинний і тваринний світ («Без вікон, без дверей повна хата людей»). Такі загадки образно, поетично розповідають про навколишній світ, виховують спостережливість.

Визначаючи педагогічну цінність загадок, К.Д. Ушинський писав: «Загадки я вміщую не для того, щоб дитина відгадала саму загадку …, а для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказану можливо, вчителем, до загадки і дати привід до цікавої та корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича й цікава для неї загадка заляже міцно в її пам'яті, приєднуючи до себе й усі пояснення, до неї прив'язані».

Отже, загадки - то справжні перли народної мудрості, коштовні згустки думки і почуттів, що хвилюють розум та уяву людей.

У прислів'ях виражений життєвий досвід, узагальнена народна мудрість. Прислів'я - не минуле, не старовина, а живий голос народу : народ зберігає у пам'яті тільки те, що йому необхідно сьогодні і потрібно буде завтра. Прислів'я створюються всім народом тому виражають колективну думку. Народні прислів'я легко запам'ятовуються завдяки грі слів, різним співзвуччям, римам, ритміці.

Близькі до прислів'їв приказки. Відрізняються лише тим, що у приказках немає висновків, повчань, які є у прислів'ях. Приказка тільки натякає на висновок. Прислів'я - це поширене повне речення, а в приказці висловлюється незакінчена думка. Приказка дає дотепну оцінку події, вчинкам людини, але тут нема повчань, висновків. [16]

У прислів'ях та приказках всі слова вжиті переважно у прямому значенні, як ось : «Вік живи - вік учись». Та все ж багато з них мають переносне значення, людям на здогад: «Порожня бочка гучить, а повна мовчить». Звичайно, з порожньою бочкою народна мудрість порівнює людину, яка багато говорить, а все це непотрібне; а з повною - ту, яка мовчить, виважує кожне слово, щоб воно було мудре і лагідне.

У прислів'ях і приказках використовуються різні художні засоби: метафори («Заздрість - здоров'я з'їсть»), порівняння («Повертається, як ведмідь за горобцями»), епітети («Від теплого слова і лід розмерзається»). Прислів'я та приказки не мають чітко визначеної будови. Тут можливе римування слів та ритміка: «Хто людей питає, той розум має». Та в більшості прислів'їв це звичайна прозова мова, в якій головну роль відіграє не форма, а зміст. Кожне прислів'я чи приказка - утвердження народної мудрості, наказ прийдешнім поколінням,добра порада.

Походження прислів'їв і приказок таке ж давнє, як і мовлення людини. У глибоку давнину їх ще називали приповідками, пословицями. Глибокий зміст прислів'їв і приказок, їхня мудрість, стислість, високохудожня форма завжди привертали і привертають увагу письменників. Вони збирають їх, записують і використовують цей вид усної народної творчості у байках, оповіданнях, поезії, тощо. [9].



РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ МАЛИХ ФОРМ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ НА РОЗВИТОК МОВИ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

2.1 Мовленнєва компетентність дітей раннього дошкільного віку

Ранній вік - другий і третій рік життя дитини. В Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» сказано, що у мовленнєвому розвитку 2-3-річних дітей спілкування з людьми та предметні дії потребують використання активного мовлення, на основі якого в дитини розвиваються узагальнення та символічна функція мислення. Вона активно опановує мову: від розуміння поодинокої схожості вона переходить до дедалі ширших і точніших узагальнень (за допомогою одного й того ж слова виражає різноманітні значення). Дитина навчається оперувати словом, а пізніше -- дво-, трислівними реченнями. Мовлення має репродуктивний характер з елементами продуктивного.

Завдання розвитку

Розвиток слухових відчуттів та вміння правильно вимовляти звуки, слова. Передбачається вивчення стану мовленнєвих умінь дитини, визначення індивідуального змісту роботи з нею. Важливо навчати малюка слухати, чути й розрізняти: інтонації голосу дорослого (лагідну, суворішу, веселу, наказ /вимогу/, запитання тощо); звуки природи (шум вітру, дощу, гавкання собаки, нявкання кішки, щебетання пташок, кукурікання півня тощо); музичних інструментів (розрізняти повільну й швидку гру, гру на сопілці, піаніно тощо); чути наголоси у словах; розвивати мовне дихання проспівуванням голосних звуків; розвивати фонематичний слух: розрізняти слова, що різняться одним звуком, та співвідносити їх з предметами (чашка - кашка, кішка - мишка -мушка); вчити слухати ритмомелодику поетичного мовлення (потішок, забавлянок, віршиків); вловлювати римовані закінчення в словах у кінці рядків віршів ("Заглянуло сонечку у моє віконечко"); вчити чітко вимовляти звуки у словах, договорювати слова, не оглушувати дзвінких приголосних (дід, гриб, казка, берізка, кізка); вимовляти слова із збігом приголосних (лювчати, хустка, ведмедик, іграшка): приголосні на початку і в кінці слова: Галя, Валя, груша, зайчик, хлібчик; трискладові слова: голова, колобок, кімната, весело; чітко вимовляти звук [о] у ненаголошених складах: вода, молоко, колобок; твердо вимовляти звук [ч]: чай, чашка, хлопчик, дівчинка; диференціювати звуки (г) і (г) у словах гав-гав, гуля, ґава, ґавеня, ґудзик, дзиґа тощо.

Збагачення словникового запасу. Словниковий запас дітей поповнюється за рахунок слів, пов'язаних з різними сферами життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам". Цей процес відбувається за рахунок повідомлювальної функції (показ дорослим предметів, об'єктів, явищ, дій та їх називання); відтворювальної, репродуктивної (дитина наслідує дорослого, повторюючи за ним окремі слова, словосполучення); продуктивної (дитина вживає у власному мовленні раніше засвоєні слова та словосполучення, що пов'язується з розвитком граматичної будови мовлення та комунікативною активністю). Словник збагачується завдяки вживанню дорослими в спілкуванні з малюком слів-назв, слів-дій, слів-ознак, слів на позначення просторових, часових категорій. Рідні та близькі люди разом з дитиною розглядають предмети, об'єкти навколишнього середовища, поступово розширюючи його, називають ознаки, дії, явища, емоційне ставлення до них; звертають увагу малюка на самого себе, виокремлюючи і характеризуючи частини тіла, якості, вбрання.[1]

2.2 Використання малих форм фольклору в процесі розвитку мови у дітей раннього віку

З раннього дитинства діти чують колискові пісні, казки, потішки. На другому році життя з малятами провадяться організовані заняття з читання доступних їм художніх творів: «Ладусі», «Сорока-ворона», «Кую, кую чобіток», «Водичка», «Іде коза рогата», «Курочка ряба», «Пальчик-пальчик», «Наш хлопчик»; твори радянських письменників: А. Варто -- «Сонечко», С Павлович -- «Зайчик», Є. Ільїної -- «Тупай, тупай ніжками», Г. Бойка---«Хлюп-хлюп, водиченька». Наприклад, читання вірша «Іде коза рогата»; діти сидять за столом, сестра-вихователька показує іграшкову кізочку, діти розглядають її, беруть у руки, називають, звуконаслідують: «Кізочка ме-ме-ме». Дорослий бере в руки кізочку і читає вірш. Слова супроводжує діями. Віршик читається 2--3 рази. Можна запитати у дітей: «Як коза ніжками робить? Як віченьками?»

Забавлянки, утішки -- це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своєрідний тип забавлянок -- чукикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:

Ой чук, чук, чук,

Наловив дід щук!

А бабуся пліточок --

Годувати діточок,

А бабуся карасиків --

Годувати Тарасиків;

А бабуся окунців --

Годувати молодців.

Для немовлят -- утішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашечку»:

Варила мамочка кашечку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому до мисочки,

Третьому до кайстроника,

Четвертому дала до ложки,

А п'ятому не дала,

Бо не приніс сала.

Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):

-- Лася-Прася, Де була?

-- У лісі.

-- Що їла?

-- Горісі.

-- Чим кусала?

-- Зубами.

-- Куди клала?

-- До мами.

У більшості забавлянок закладена практично-діяльна

функція, яка передається різноманітними рухами:

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб!

Ця утішка супроводжує навчання ходінню. Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами («Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Куй-кую чобіток», «Печу, печу хлібчик»), прославляють працю, засуджують

нероб.

У змісті забавлянок передаються морально-етичні повчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:

Гопа, гопа, гопа-чуки, -- А ви, діти, не сваріться,

Наварила мама щуки, Та рибкою поділіться.

Та не знала, де подіти, А ви, діти, пам'ятайте,

Та кинула межи діти. Свою матір споминайте.

Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуко-наслідуваннями. Тут і скрекіт сороки _(скро-ко-ко), скигління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця, курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означення руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).

Враховано й особливості запам'ятовування дітей, тому кожна утішка має багато повторів. Повторюються початкові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Ладки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику-зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («їхали-їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються числа, звуконаслідувальні слова:

Та й було у баби

Сім котів,

Сім котів, сім котів,

Сім котів.

Та й виорала

Сім ланів, сім ланів,

Сім ланів...

До особливого виду жартівливих забавлянок належать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «кумулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Вони мають зачин, оповідальність як і в справжніх казках. Ефект безконечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тексту:

Послухайте, люди, -- А хто збив нам горнець?

Дивна байка буде! Баба каже: -- Горобець!

Був собі раз горобець, -- Підіб'ю йому крильця!

Бабі збив новий горнець. Чи казати знов з кінця?

Прилетіла горобчиха, Як казати, то казати:

Питається баби стиха: Був собі раз горобець...

Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дитини, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх вікових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх розігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному віці -- з підгрупами дітей (до 12 чоловік).

Так, у групах раннього віку розігрування утішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователька читає сама і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст. Наводимо приклади розігрування утішок, забавлянок.

Кую-кую чобіток

На столі лялька, взута в чобітки, лежить молоточок. За столом сидять троє-четверо дітей і вихователька. Вона знімає чобіток з ляльки, свої дії супроводжує словами: «Які гарні червоні чобітки у нашої Ганнусі. Та ось біда, вони трохи зносилися, їх треба підкувати. Де мій молоток? А ось і він».

Читає утішку, тримаючи в одній руці чобіток:

Кую-кую чобіток,

Подай, бабо, молоток. (Бере сама молоток й імітує підбивання чобітка.) Не подаси молоток -- Не підкую чобіток.

Під час повторного читання замість слова бабо вихователь називає ім'я дитини: «Подай, Олю, чобіток!» Через день-два діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, взяти молоток і підбивати чобіток.

Отже, забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачують словник образними виразами та поетичними рядками.

Окремо треба сказати за казки. Казки дітям раннього віку читають, розповідають у супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та протягом дня у вільний від занять час. Для дітей раннього віку рекомендовані до знайомства народні казки, такі, як: «Курочка ряба», «Ріпка», «Колобок», «Рукавичка».[3]

розвиток фольклорний мова дошкільний



РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ МАЛИХ ФОРМ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ НА РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

3.1 Педагогічна цінність малих фольклорних жанрів у розвитку мовлення дітей раннього віку

У дослідженні засобом розвитку художньо-мовленнєвої та фонетичної компетенцій дітей дошкільного віку було обрано саме малі фольклорні жанри.

Відповідно до завдань дослідження нами було розроблено експериментальну методику виховання звукової культури мовлення дітей середнього дошкільного віку засобами фольклору, яка обіймала чотири взаємопов'язані етапи: організаційно-методичний, пізнавальний, діяльнісний, комунікативно-творчий.

Перший етап - організаційно-методичний - передбачав роботу щодо забезпечення навчально-виховного процесу необхідним експериментальним матеріалом: було дібрано різні жанри фольклору на кожний звук, який не вимовляли або спотворювали діти, на розвиток фонематичного слуху та інтонаційних засобів виразності мовлення.

Другий етап - пізнавальний - передбачав ознайомлення дітей із розмаїттям жанрів фольклору (скоромовки, забавлянки, лічилки, колисанки, утішки, мирилки, заклички, примовки), заучування їх напам'ять, збагачення словника дітей словами-назвами малих жанрів фольклору, образними виразами.

Специфікою експериментальної методики виступили розроблені нами казки з постійно діючими героями, з якими траплялися різні пригоди. Проілюструємо прикладом заняття.

Заняття. У нас у гостях герої казки (групове).

Мета: ознайомити дітей з забавлянкою, утішкою, спонукати повторювати за вихователем ці фольклорні твори з відповідною інтонацією.

Матеріал: іграшковий зайчик, забавлянки “Біжить зайчик дорогою”, утішка “Зайчику-Плаксунчику, не плач”,ляльки.

Хід заняття. Експериментатор розповідає казку. Жили-були собі дід та баба. І виховували вони двох маленьких онучок: Ясочку-Незнайку та Вседізнайку (показує ляльок). Вседізнайка була дуже гарною дівчинкою, завжди посміхалася, і все, що знаходилося поряд неї, - дізнавала, тому й назвали її бабуся з дідусем Вседізнайкою. А ось Ясочка-Незнайка нічим не цікавилася, нічого не хотіла знати, то й прозвали її Незнайкою.

Вирішили якось онучки піти до лісу. Ідуть-блукають, як-то чують: хтось голосно плаче. Незнайка злякалася, а Вседізнайка одразу ж впізнала, чий це голос. Підішли вони разом до деревця і побачили там зайчика. “Познайомся, - сказала Вседізнайка, - це Зайчик-Плаксунчик. Скільки я його знаю, стільки він і плаче. Скажи мені на вушко, чому ти плачеш? Ой, Плаксунчик плаче, бо хоче капусти, а ще тому, що ніхто не слухає його забавлянки.

Діти, давайте послухаємо забавлянки про зайчика:

Біжить зайчик дорогою та й скаче,

Затуляється лапками та й плаче:

“Усі ж бо я городи обійшов.

Ніде ж бо я капустиці не знайшов”.

(Промовляє забавлянки двічі-тричі, імітуючи відповідні дії. Потім пропонує дітям розіграти її). - Ось бачите, чому Зайчик-Плаксунчик так голосно плакав. Діти, давайте, дізнаємося, чи допомогли дівчатка зайчику заспокоїтися (знову розповідає казку). “Занепокоїлася Вседізнайка, що Плаксунчику так сумно, і запропонувала Ясочці-Незнайці допомогти йому. Пішли вони шукати капусточку. Довго блукали вони, раптом бачать: посеред лісової галявини стоїть чарівний замок, зраділи дівчатка та підішли до нього. Щойно доторкнулися до дзвіночка, як-от двері самі й відчинилися. Зайшли дівчатка з Плаксунчиком до замку й бачать багато хлопчиків, і кожний з них займається своєю справою. Помітив один хлопчик гостей і підійшов до них. Вседізнайка представила Ясочку-Незнайку та Зайчика-Плаксунчика і попросила допомогти їм утішити зайчика. “Так, - сказав хлопчик, - йому зможе допомогти мій брат. Познайомтеся, це - Утішаймо. Він знає дуже багато утішок, знає, як утішити маленьких діточок, тому ми і назвали його Утішайко. Він охоче поділиться з вами, щоб наступного разу ви змогли утішити свого Плаксунчика. Ось послухайте:

Зайчику-Плаксунчику, не плач,

Спечу тобі калач,

Медом помажу, усім покажу,

А тобі дам! (Промовляє утішку 2-3 рази).

Наприкінці заняття експериментатор пропонує дітям утішити Плаксунчика за допомогою утішки.

Третій етап - діяльнісний - передбачав роботу, спрямовану на використання малих жанрів фольклору у вихованні звукової культури мовлення в різних видах діяльності (навчально-мовленнєва, художньо-мовленнєва, ігрова, театрально-ігрова).

Завданнями цього етапу виступили:

1) навчити дітей правильно вимовляти звуки рідної мови у словах і словосполученнях (формувати правильну артикуляцію звука);

2) розвивати фонематичний слух (уміння диференціювати схожі звуки на слух та правильно відтворювати їх у мовленні);

Основна увага у процесі експериментального дослідження надавалася коригуванню вимови таких звуків: свистячих [с, з, ц], шиплячих [ш, ж, ч], сонорного [р] та задньоязичного [г].

Проілюструємо прикладом заняття.

Фрагмент заняття. Тема: Вчимо Ясочку-Незнайку вимовляти звук [ш] (індивідуально-групове).

Мета: вчити дітей правильно вимовляти звук [ш], розвивати фонематичний слух, тренувати мовний апарат.

Матеріал: лялька-дівчинка, лялька-коваль, іграшковий котик, забавлянки “Ой ковалю, ковальочку”, скоромовка “Для мишки немає звіра страшнішого від кішки”.

Словник: Ясочка-Незнайка, коваль, ковальочок.

Хід заняття: - Діти, прибігла до мене вранці Ясочка-Незнайка (дістає ляльку) і плаче: вона хотіла підкувати чобіток, а коваль їй відмовив. Давайте дізнаємося, чому? Вихователь бере ляльку і йде до коваля:

- Ой ковалю, ковальочку, підкуй мені чобіточки!

- Почекай-но, Ясочко-Незнайко, нехай вуглі розпалю.

Куй, куй, чобіток, подай, Ясочко, молоток.

Не подаси молотка - не підкую чобітка.

- На! Стук-тук! Стук-тук! Пш-ш-ш, чш-ш-ш!

Коваль пропонує Ясочці-Незнайці повторити, як шипить вогонь, вона не може. Ось чому коваль не хоче підкувати чобітки. Виявляється, що молоток не простий, а чарівний, і якщо ви хочете, щоб він швидше підкував чобітки, то треба правильно вимовити, як шипить вогонь: пш-ш-ш (вихователь нагадує, що в українській мові звук [ш] вимовляється твердо, показує артикуляцію звука: губи витягують уперед, зуби злегка розтулюють. Широкий кінчик язика піднятий до піднебіння за зуби. Бічні краї його притиснуті до верхніх кутніх зубів. Голосові зв'язки розімкнені, [ш] вимовляється без голосу, а видихуваний струмінь повітря теплий). Діти разом з Ясочкою-Незнайкою вимовляють звук [ш]. Ось і Ясочка-Незнайка правильно вимовила звук [ш], і чобітки їй коваль підкував. Ой, діти, погляньте, дівчинка знову плаче. Чому ж ти плачеш, Ясочко-Незнайко? Вона боїться, що мишка, яка з'явилася в коморі, перегризе її чобітки. А щоб мишка нічого більше не пошкодила, треба промовити скоромовку: “Для мишки немає звіра страшнішого від кішки” (вихователь пояснює дітям, що скоромовку треба промовляти з острахом, начебто зараз з'явиться кішка і з'їсть мишку). Діти промовляють. Давайте подаруємо Ясочці-Незнайці кішку. А для того, щоб вона з'явилася, треба назвати слова зі звуком [ш], які є у скоромовці (вправа “Виділи у скоромовці слова зі звуком [ш]” (вихователь промовляє скоромовку). Якщо діти правильно називають слова - з'являється кішка.

У дослідженні використовувалися традиційні методи і прийоми виховання звукової культури мовлення. Серед методів: імітаційно-комунікативний, розігрування фольклорних жанрів, ігри різного характеру. З-поміж прийомів: показ, пояснення артикуляції, демонстрування зразка правильної вимови звука, імітаційні рухи з елементами звуконаслідування, постійне тренування в техніці мовлення (правильне дихання, оволодіння правильно поставленим голосом, чітка дикція, уміння використовувати відповідний темп і тембр мовлення).

Четвертий етап - комунікативно-творчий - було спрямовано на активне використання дітьми набутих умінь і навичок звукової культури мовлення та малих жанрів фольклору у різних ситуаціях спілкування. Для реалізації означеної мети використовувалися комунікативно-творчі вправи: “Розкажи віршик із визначеним забарвленням”, “Пригадай скоромовку”, “Розкажи забавлянки так, щоб тебе почули” і т.ін. Мовленнєві ситуації слугували перехідним етапом від виховання звукової культури мовлення до самостійного використання набутих умінь і навичок у різних ситуаціях.

3.2 Аналіз експериментальної роботи

Педагогічну переддипломну практику я проходила в ДНЗ №1 «Горобина» в м. Путивлі. В групі 25 дітей. В експериментальному дослідженні брали участь 15 дітей віком 3років.

На прикінцевому етапі дослідження було проведено порівняльні підсумкові зрізи з метою виявлення ефективності розробленої експериментальної методики розвитку мови дітей дошкільного віку засобами фольклору. За результатами виявилося, що у дітей в процесі експерименту відбулися відчутні позитивні зміни. Отже, ми спостерігали, як діти вимовляють слова, чи достатній словниковий запас мають відповідно до свого віку, як діти оперують словами і складають їх в речення, наскільки в них розвинений фонематичний слух та пам'ять. В процесі спостереження за дітьми було виявлено рівень розвитку кожної дитини. На початковому етапі експерименту рівні розвитку розподілились наступним чином.

Таблиця 1. Констатуючий експеримент

№ п/п	Прізвище дошкільника	Словниковий запас	Фонематичний слух	Пам'ять	Мовлення	Рівні
1.	Аксенко І.	+	-	+	-	С
2.	Ємельянов Г.	-	-	-	+	Н
3.	Гуляєв Є.	+	+	-	-	С
4.	Капіна С.	+	+	+	+	В
5.	Кутак М.	-	+	-	-	С
6.	Літвиненко В.	+	-	-	-	Н
7.	Петруня Б.	-	-	+	-	Н
8.	Стріжаков Д.	+	+	-	-	С
9.	Терещенко О.	+	+	+	+	В
10.	Сахаров Д.	+	-	+	-	Н
11.	Умрюхін О.	+	-	-	-	Н
12.	Бугрім В.	+	+	-	-	С
13.	Расказ І.	-	+	-	-	Н
14.	Христюк К.	-	+	+	-	С
15.	Яровенко К.	-	-	+	-	Н

За допомогою математичної формули ми обчислили процентне відношення на початку експерименту та наприкінці.

В.р. = кількість дітей - 100% = 15 - 100% = 13%

кількість з в.р. - х 2 - х

С.р. = кількість дітей - 100% = 15 - 100% = 40%

кількість з с.р. - х 6 - х

Н.р. = кількість дітей - 100% = 15 - 100% = 47%

кількість з н.р. - х 7 - х

Покажемо відсотковий рівень мовленнєвого розвитку дітей в констатуючому експерименті на діаграмі.

Для порівняльної характеристики відобразимо дані експерименту на стовпчиковій гістограмі.

Таблиця 2. Формуючий експеримент

№ п/п	Прізвище дошкільника	Словниковий запас	Фонематичний слух	Пам'ять	Мовлення	Рівні
1.	Аксенко І.	+	+	+	-	С
2.	Ємельянов Г.	-	+	-	+	Н
3.	Гуляєв Є.	+	+	+	-	С
4.	Капіна С.	+	+	+	+	В
5.	Кутак М.	+	+	-	+	С
6.	Літвиненко В.	+	-	-	-	Н
7.	Петруня Б.	+	+	+	-	С
8.	Стріжаков Д.	+	+	+	-	С
9.	Терещенко О.	+	+	+	+	В
10.	Сахаров Д.	+	-	+	-	Н
11.	Умрюхін О.	+	+	+	-	С
12.	Бугрім В.	+	+	-	+	С
13.	Расказ І.	+	+	-	-	Н
14.	Христюк К.	+	+	+	-	С
15.	Яровенко К.	+	-	+	-	Н

В.р. = кількість дітей - 100% = 15 - 100% = 27%

кількість з в.р. - х 4 - х

С.р. = кількість дітей - 100% = 15 - 100% = 53%

кількість з с.р. - х 8 - х

Н.р. = кількість дітей - 100% = 15 - 100% = 20%

кількість з н.р. - х 3 - х

В результаті формуючого експерименту отримані дані відсоткового відношення рівнів мовленнєвого розвитку показані на круговій діаграмі 2.

На середньому рівні виховання звукової культури мовлення в процесі формуючого експерименту знаходилося 53% дітей (на констатувальному етапі було всього 40%). Щодо низького рівня, то рівень знизився до 34% дітей (на констатувальному етапі було 47%).Порівняємо отримані дані на стовпчиковій діаграмі.

Результати констатуючого і формуючого експерименту показані на кругових діаграмах в порівнянні.

Констатуючий експеримент

Формуючий експеримент

Дані досліджень показані в порівнянні на стовпчикових діаграмах.

У дослідженні було виявлено, що ефективність виховання звукової культури мовлення залежить від низки педагогічних умов, а саме: адекватне використання малих фольклорних жанрів відповідно до типових помилок кожного з чинників фонетичної правильності мовлення; комунікативно-ситуативний підхід до розвитку фонетичної компетенції; раціональне поєднання різних видів і типів занять, з їхньою максимальною емоційною насиченістю; комплексне розв'язання всіх завдань щодо фонетичної правильності мовлення в різних видах діяльності; доцільна частість планування малих жанрів фольклору відповідно до завдань звукової культури мовлення впродовж року.

Отже, одержані дані засвідчили ефективність запропонованої методики й визначених педагогічних умов.



ВИСНОВКИ

Усна народна творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання підростаючого покоління. У ній відбивається життя народу, його історія, мова, мораль, народна мудрість. Серед величезного багатства усної народної творчості в роботі з дітьми раннього та дошкільного віку використовують колисанки, забавлянки, пестушки, потішки, небилиці, заклички, примовки, голосилки, мовчанки, лічилки, прислів'я, загадки, дражнилки, мирилки.

Уже на першому році життя дитині співають народні колисанки. Народні колискові пісні, як відмічає М. Г. Стельмахович, вчать любити рідну землю, батьків, працю, захищати правду, поважати старших.

Мова колискових пісень барвиста, соковита, приваблива, сюжети прості й зрозумілій насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей -- матері, батька, братиків і сестричок. Вони належать до поезії пестування. Колисанки розвивають слух та чуття мови, відчуття мелодики української мови, створеної народом. Колискові пісні глибоко гуманні й зворушливі, бо йдуть від щирого материнського серця. Вони збагачують словник дітей пестливою лексикою.

У дошкільному закладі колискові пісні заучують на музичних заняттях, використовують у дидактичних іграх: «Покладемо Ганю спати», «Покличемо сонка Ганусі», «Катруся хоче спати», «Оксанчине ліжко». Діти разом з вихователькою, вкладаючи ляльку спати, співають українські народні колискові пісні.

Потішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи дитини.

Український фольклор зберіг забавлянки -- ігри з пальцями на руках («Ладусі -- ладусі», «Наш хлопчик», «Печу, печу хлібчик», «Тосі-тосі» та ін.), з різними частинами тіла («Іде коза рогатая», «Біжить зайчик дорогою», «Водичко, водичко»).

Народ створив забавлянки, які знайомлять дітей з трудовими процесами: «Сорока-ворона», «Гу-ту-ту, гу-ту-ту», «Два півники», «Столярики-молодці», «Куєм, куєм ніжки», «Гандзуню-мадзуню».

Є також забавлянки на розвиток уваги і зосередженості. Вони побудовані «ланцюжком» у розмовній, діалогічній, дотепній формі: «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Війна грибів», «Ой, загадав комарик», «Скажу вам байку».

У забавлянках широко використовуються звуконаслідування: «Дир-дир-дир, диркач, загубив плескач...».

Розігрування потішок проводять у групах раннього віку (переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми) та в другій молодшій групі з підгрупками дітей. Розігрування потішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей.

Для того, щоб твори усної народної творчості завжди були постійними помічниками вихователя, їх потрібно збирати, групувати по темах, адже ці народні перлини знадобляться у вихованні мови не тільки дітей раннього віку, а й в процесі навчання та виховання дітей в дошкільному закладі в середньому та старшому віці.

Постійне використання малих фольклорних жанрів в дитячому садку сприятиме збагаченню українського мовлення дітей чудовими народними зразками, образними виразами, перлинами народної мудрості.



ЛІТЕРАТУРА

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»/ Наук.кер.та аг.ред. О.Л.Кононко. - 3-тє вид., випр.. - К.: Світич, 2009. -430с.

2. Богуш А.М. Мова дітей. Посібник для батьків дошкільнят та соціальних педагогів / Під загальною редакцією С.Чередниченко. - К.: Кобза, 2003. - 144 с.

3. Богуш А.М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: Підручник. - К.: Видавничий дім “Слово”, 2000. - 408 с.

4. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку: Програма та методичні рекомендації. - К.: ІЗМН, 1997. - 112 с.

5. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Вища шк., 2002. - 407 с.

6. Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах: Навч.посібник. - К.: Вища школа, 1993. - 327с.

7. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі // За ред. А.М.Богуш. - К.: Вища шк., 1992. - 4

8. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. / К.: Веселка. - 1989.-с.9-19

9. Лановик М. Лановик З. Українська усна народна творчість. / К.: Знання - прес, 2006.- с.95-116.

10. Лоза Г.Ф. Методичні вказівки для використання картинок для розвитку мови дітей раннього віку/ Г.Ф.Лоза. - К.: Рад.школа, 1975.

11. Лямина Г.М. Развитие речи у детей в раннем воздасте/Г.М.Лямина. - М.: просвещение, 1964.

12. Маляточко. Програма розвитку, навчання та виховання дітей раннього віку. - Запоріжжя, 2000.

13. Методичні рекомендації щодо розвитку мови дітей раннього віку/Укл. А.М.Богуш, А.П.Іваненко. - К.: Освіта,1987.

14. Павлюк С.Г. Українське народознавство./ Львів, Фенікс, 1994.-с.79.

15. Радина Е.И. Методические указания к картинам для расширения представлений и развития речи детей второго и третього года жизни/ Е.И.Радина, В.А.Езикеева.- М.: Просвещение, 1983.

16. Развитие речи детей раннего возраста в дошкольном учреждении/Под ред. Г.И.Николенко. - К.: Рад.школа, 1990.

17. Розенгарт-Пупко Г.Л. Формирование речи у детей раннего возраста/ Г.Л.Розенгарт-Пупко. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963. - 95с.

18. Сохин Ф.А. Психолого-педагогические основы развития речи дошкольников. - М.: Изд-во Моск.психол.-соц.ин-та; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2002. - 224с.

19. Тихеева Е.И. Развитие речи детей/Под ред.. Ф.А.Сохина. - М.: Просвещение, 1981. - 174с.

20. Трифонова О.С. Реалізація ідей А.М.Богуш щодо виховання звукової культури мовлення в дошкільників/ Дошкільна освіта 2004. - № 4 (6). - С.15.

21. Федоренко Л.П. Методика развития речи детей дошкольного возраста. - М.: Просвещение, 1984. - 240с.

22. Фонарева С.В. Формирование словесно-управляемых действий у детей раннего возраста: автореф.дис. … канд..пед.наук (по психологии) С.В.Фонарева. - М., 1966. - 15с.

23. Фрадкина Ф.И. Возникновение речи у детей: учене записки ЛГПИ им.Герцена/ Ф.И.Фрадкина. - Т. - ХII, 1955.

24. Юртайкина Т.М. Развитие речи и речового общения детей третього года жизни/Под ред.. О.С.Ушаковой. - М.: Просвещение, 1995. - С.47-64.

25. Ярмаченко М.Д. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г.Сковороди // Початкова школа. - №12, 1995,- с.4.

Размещено на Allbest.ru