Етіопатогенез заїкання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

імені А.С. Макаренка

Кафедра корекційної освіти

Реферат з неврологічних основ логопедії

На тему: Етіопатогенез заїкання

м. Суми 2015

Заїкання - порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату.

Синоніми: Balbuties, Disphemie, Spasmophemie, Lalonewros.

Проблему заїкання можна вважати однією з найдавніших в історії розвитку вчення про розлади мовлення. Різне розуміння його сутності зумовлено рівнем розвитку науки і позицій, з яких автори підходили і підходять до вивчення цього мовленнэвого розладу.

У стародавні часи в заїкання переважно вбачали хворобу, пов'язану з накопиченням вологості в головному мозку (Гіппократ) або неправильним співвідношенням частин артикуляційного апарату (Арістотель). Можливість порушень у центральному чи периферичному відділах мовленнєвого апарату при заїкання визнавали Гален, Цельс, Авіценна.

Інші дослідники пов'язували заїкуватість з порушенням в функціонування мовленнєвих органів: судорожне закриття голосової щілини (Арнот, Шультесс); надмірно швидкий видих (Беккерель); спазматическое скорочення м'язів, що утримують мовлення в порожнині рота (ІТАР, Лі, Диффенбах); неузгодженість процесів мислення й мовлення (Блюмі); недосконалість волі людини, що впливає на силу м'язів мовленнєво рухового механізму (Меркель) і т. д. заїкання мовний ендогенний психічний

Частина дослідників пов'язувала заїкуватість з порушенням в протіканні психічних процесів.

У виникненні заїкання першочергову роль грають порушені взаємовідносини нервових процесів (перенапруження їх сили і рухливості) в корі головного мозку. Нервовий зрив у діяльності кори великих півкуль може бути зумовлений, з одного боку, станом нервової системи, її готовністю до відхилень від норми. З іншого боку, нервовий зрив може бути обумовлений несприятливими екзогенними факторами, на значення яких в генезі заїкання вказував ще В. А. Гіляровський. Відображенням нервового зриву є розлад особливо вразливою і вразливою у дитини області вищої нервової діяльності - промови, що проявляється в порушенні координації мовленєєвих рухів з явищами аритмії і судорожности. Порушення коркової діяльності є первинне і призводить до порушення індукційних відносин між корою і підкіркою і порушення тих умовно рефлекторних механізмів, які регулюють діяльність підкіркових утворень.

Р. Є. Левіна, розглядаючи заїкання як мовленнєве недорозвинення, бачить сутність його в переважному порушенні комунікативної функції мовлення. Вивчення дослідниками загального мовленнєвого розвитку дитини, стану його фонетичного і лексико-граматичного розвитку, співвідношення активного і пасивного словника, умов, при яких заїкання посилюється або слабшає, підтверджує спостереження Р. М. Боскис, Е. Пишон. Мовленнєві труднощі, на думку Р. Е. Левиной, залежать від різних умов: з одного боку, від типу нервової системи, з іншого - від розмовного середовища, від загального і мовленнєвого режимів. Перші прояви заїкання характеризуються ефективною напруженістю, що супроводжує ще непосильну розумову операцію пошуку слів, граматичної форми, обороту мовлення.

Більшість авторів, які вивчали патогенез заїкання, відзначають у заїкуватих різні вегетативні зміни. Наприклад, М. Земан вважає, що у 84% заїкуватих є вегетативна дистонія. На думку Сконді, з 100 заїкаються 20% які мають підвищений внутрішньочерепний тиск і екстрапірамідні порушення.

У важких випадках порушення вегетативної нервової системи власне заїкання відступає на другий план, переважають страхи, хвилювання, тривога, недовірливість, загальна напруженість, схильність до тремтіння, пітливість, почервоніння. У дитячому віці у заїкуватих спостерігаються порушення сну: здригання перед засипанням, виснажливі, неспокійні неглибокі сни, нічні страхи. Хворі більш старшого віку намагаються зв'язати всі ці неприємні переживання з порушенням мовлення. Думка про її розлад набуває сталого характеру відповідно до постійно порушеним самопочуття. На тлі загальної збудливості, виснаження, нестійкості і постійних сумнівів мовленнєва діяльність звичайно піддається поліпшенню лише на короткий час. На заняттях у заїкуватих часто відсутня цілеспрямованість і наполегливість. Власні результати ними недооцінюються, оскільки поліпшення в мовлення мало полегшує їх загальне самопочуття.

Причини заїкання

Ще Хр. Лагузен (1838) до причин заїкання відносив афекти, сором, переляк, гнів, страх, сильні травми голови, важкі хвороби, наслідування неправильної промови батька і матері. І. А. Сікорський (1889) першим підкреслив, що заїкання властиво дитячому віку, розвиток формування мовлення ще не закінчено. Вирішальну роль він відводив спадковості, вважаючи інші психологічні і біологічні причини (переляк, забій, інфекційні хвороби, наслідування) лише поштовхами, що порушують рівновагу у нестійких дітей мовленнєвих механізмів. Г. Д. Неткачев (1909) причину заїкання шукав в неправильних методах виховання дитини в сім'ї і вважав шкідливим як суворе, так і розпещене виховання.

Зарубіжні дослідники в числі причин виникнення заїкання виділяли неправильне виховання дітей (А. Шервен, 1908); астенизацію(ослабленість) організму внаслідок інфекційних захворювань (А. Гутцмана, 1910); недорікуватість, наслідування, інфекції, падіння, переляк, ліворукість при перенавчанні (Т. Гепфнер, 1912; Е. Фрешельс, 1931).

Таким чином в етіології заїкання відзначається сукупність екзогенних і ендогенних факторів (В. А. Гіляровський, М. Є. Хватцев, Н. А. Власова, Н. І. Красногорський, Н. П. Тяпугин, М. Земан і ін.).

В даний час можна виділити дві групи причин: що призводять ( «грунт») і виробляють ( «поштовхи»). При цьому деякі етіологічні фактори можуть як сприяти розвитку заїкання, так і безпосередньо викликати його.

До сприяючих причин належать такі:

-невропатична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні

- невропатичні особливості самого хворого (нічні страхи, енурез, підвищена дратівливість, емоційна напруженість);

- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи і підвищена вразливість вищої нервової діяльності, її особлива схильність психічним травмам);

- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватися у спадок в якості рецесивної ознаки). При цьому необхідно обов'язково брати до уваги вплив екзогенних факторів, коли схильність до заїкання поєднується з несприятливими впливами навколишнього середовища;

- ураження головного мозку в різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробні і родові травми, асфіксія;

- постнатальні - інфекційні, травматичні та обмінно-трофічні порушення при різних дитячих захворюваннях.

Зазначені причини викликають різні патологічні зрушення в соматичної і психічної сферах, призводять до затримки мовного розвитку, до мовним розладам і сприяють розвитку заїкання.

До несприятливих умов відносяться:

фізична ослабленість дітей;

вікові особливості діяльності мозку;

великі півкулі головного мозку в основному формуються до 5-го року життя, до цього ж віку формується: функціональна асиметрія в діяльності головного мозку. Мовленнєва функція, онтогенетично найбільш диференційована, особливо тендітна і вразлива. Причому більш повільне її дозрівання у хлопчиків у порівнянні з дівчатками, що обумовлює більш виражену нестійкість їх нервової системи;

прискорений розвиток мови (3-4 роки), коли її комунікативна, пізнавальна і регулююча функції швидко розвиваються під впливом спілкування з дорослими. У багатьох дітей в цей період спостерігається повторення складів і слів (ітерації), вона має фізіологічний характер;

підвищена реактивність на грунті ненормальних відносин з оточуючими;

конфлікт між вимогами середовища і ступенем його усвідомлення;

недостатність позитивних емоційних контактів між дорослими і дитиною. Виникає емоційна напруженість, яка нерідко зовні виявлєтся заїканням;

недостатність розвитку моторики, почуття ритму, міміка-артікуляційних рухів. При наявності тих чи інших з перерахованих несприятливих умов досить будь-якого надзвичайного за своєю силою подразника, щоб викликати нервовий зрив і заїкання.

У групі виробляючих причин виділяються анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні.

Анатомо-фізіологічні причини:

фізичні захворювання з енцефалітичними наслідками;

травми - внутрішньоутробні, родові, нерідко з асфіксією, струс мозку; органічні порушення мозку, при яких можуть пошкоджуватися підкіркові механізми, що регулюють рух;

виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикацій і інших захворювань, які ослаблюють центральні апарати мовлення: кір, тиф, рахіт, глисти, особливо кашлюк, хвороби внутрішньої секреції, обміну; хвороби носа, глотки і гортані;

Психічні і соціальні причини:

- короткочасна - одномиттєва - психічна травма (переляк, страх);

- тривало діюча психічна травма, під якою розуміється неправильне виховання в сім'ї: розпещеність, імперативне виховання, нерівне виховання, виховання «зразкової» дитини;

- хронічні конфліктні переживання, тривалі негативні емоції у вигляді стійких психічних напруг або недозволених, постійно закріплених конфліктних ситуацій;

- гостра важка психічна травма, сильні, несподівані потрясіння, що викликають гостру афективну реакцію: стан жаху, надмірної радості;

- неправильне формування мовлення в дитинстві: мова на вдиху, скороговірна, порушення звуковимови, швидка нервова мова батьків; перевантаження дітей молодшого віку мовним матеріалом;

невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу і мислення (абстрактні поняття, складна конструкція фрази);

- поліглоссія: одночасне оволодіння в ранньому віці різними мовами викликає заїкання зазвичай на одній мові;

- наслідування заїкающимся.

Література

1. Логопедия: Учебник для студентов дефектол. фак. пед. вузов / Под ред. Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. -- 680 с.

2. Логопедія. Підручник, друге видання, перероблене та доповнене. За ред. М.К.Шеремет. - К.: видавничій дім "слово" ,2010. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru