Елементи та логіка процесу наукового дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет митної справи та фінансів України

Контрольна робота

з дисципліни

«Методологія системного підходу та наукових досліджень»

на тему:

«Елементи та логіка процесу наукового дослідження»

Виконала:

Свердлова К.А.

Перевірив:

Івашова Л.М.

м.Дніпропетровськ 2015

Наукове дослідження - це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді системи понять, законів і теорій.

Наукове дослідження - процес досягнення нових наукових знань, один із видів пізнавальної діяльності. Воно повинно відповідати певним вимогам: бути об'єктивним, доказовим, точним і відтворюваним.

Отримання нових знань це складний творчий процес, що характери- зується певною логічною по слідовністю наукової діяльності дослідника. Спираючись на систему методологічних принципів, дослідник визначає:

- об'єкт і предмет дослідження;

- послідовність їх вирішення;

- застосовувані методи.

Можна умовно виділити два основних етапи, два характерних рівня наукового дослідження:

а) емпіричний;

б) теоретичний.

Емпіричний етап пов'язаний з отриманням та первинною обробкою вихідного фактичного матеріалу. Зазвичай поділяють: факти дійсності і наукові факти.

Факти дійсності - це події, явища, які відбувалися або відбуваються насправді, це різні сторони, властивості, відносини досліджуваних об'єктів.

Наукові факти - це відображені свідомістю факти дійсності, причому обов'язково перевірені, осмислені і зафіксовані в мові науки у вигляді емпіричних суджень.

Емпіричний етап складається з 2-х ступенів роботи:

- перша стадія - це процес добування, отримання фактів, бо очевидно, що для осмислювання, аналізу фактів їх потрібно передусім мати;

- друга стадія емпіричного дослідження включає в себе первинну обробку і оцінку фактів у їх взаємозв'язку, тобто:

- осмислення і суворий опис здобутих фактів в термінах наукової мови;

- класифікацію фактів за різними підставами та виявлення основних залежностей між ними.

В ході цього етапу дослідник здійснює:

а) критичну оцінку і перевірку кожного факту, очищаючи його від випадкових і несуттєвих домішок;

б) опис кожного факту в певних термінах тієї науки, в рамках якої ведеться дослідження;

в) відбір з усіх фактів типових, найбільш повторюваних і, які виражають основні тенденції розвитку;

г) класифікацію фактів за видами досліджуваних явищ, по їх істотності, приводить їх в систему;

д) розкриває найбільш очевидні зв'язки між відібраними фактами, тобто на емпіричному рівні досліджує закономірності, які характеризують досліджувані явища.

Теоретичний етап і рівень дослідження пов'язаний з глибоким аналізом фактів, з проникненням в сутність досліджуваних явищ, з пізнанням і формулюванням в якісній та кількісній формі законів, тобто з поясненням явищ.

Далі на цьому етапі здійснюється прогнозування можливих подій або змін в досліджуваних явищах, виробляються принципи дії, рекомендації щодо практичного впливу на ці явища.

Вивчати - значить:

а) не просто сумлінно зображувати або просто описувати, але і дізнаватися відношення досліджуваного до того, що відомо;

б) вимірювати все, що підлягає вимірюванню;

в) визначати місце досліджуваного в системі відомого, користуючись як якісними, так і кількісними відомостями;

г) знаходити закон;

д) складати гіпотези про причинний зв'язок між досліджуваними явищами;

е) перевіряти гіпотези дослідом;

ж) складати теорію досліджуваного.

Теоретичний етап включає в себе ряд послідовних стадій роботи, на яких наукове знання вбирається в певні форми, існуючи і розвиваючись в них і через них.

Сполучною ланкою між емпіричним і теоретичним етапом є постановка проблеми. Це означає:

- визначити відоме і невідоме; які факти, пояснені і які вимагають пояснення; факти, відповідні теорії і які суперечать їй;

- сформулювати питання, що виражає основний зміст проблеми, обґрунтувати його правильність і важливість для науки;

- намітити конкретні завдання, послідовність їх вирішення та вживані при цьому методи.

Головне завдання дослідника - виявити причини явищ, закони, які ними керують. Тому і основним різновидом гіпотези є припущення про причини, про умови, про закон виникнення, існування, розвитку досліджуваних явищ.

Доказ - наступна необхідна стадія і форма, в якій існує і розвивається далі наукове знання.

Доказ здійснюється передусім практичним шляхом, але в даному випадку мова йде про логічний, теоретичний доказ, суть якого полягає у підтвердженні або спростуванні висунутих положень теоретичними аргументами.

Отже, наукове дослідження в кожному циклі робить рух від емпірії до теорії і від теорії до перевіряючої її практики.

Цей процес включає певні стадії і характерні форми, в яких існує і розвивається наукове знання:

- отримання та опис фактів - постановка наукових проблем;

- висунення гіпотез нових ідей і положень;

- формування теорії, органічне включення в неї доведених положень. Завершення кожного циклу є одночасно і початком нового циклу, який веде до подальшого розвитку і збагаченню теорії.

Задум дослідження - це основна ідея, яка пов'язує воєдино всі структурні елементи методики, визначає порядок проведення дослідження, його етапи.

У задумі дослідження викреслюються в логічний порядок:

- мета, завдання, гіпотеза дослідження;

- критерії, показники розвитку конкретного явища співвідносяться з конкретними методами дослідження;

- визначається послідовність застосування цих методів, порядок управління ходом експерименту, порядок реєстрації, накопичення і узагальнення експериментального матеріалу.

Задум дослідження визначає і його етапи. Зазвичай дослідження складається з трьох основних етапів.

Перший етап включає в себе:

- вибір проблеми і теми;

- визначення об'єкта і предмета, цілей і завдань;

- розробку гіпотези дослідження.

Другий етап роботи містить:

- вибір методів і розробку методики дослідження;

- перевірку гіпотези;

- безпосередньо дослідження;

- формулювання попередніх висновків, їх апробація і уточнення;

- обґрунтування заключних висновків і практичних рекомендацій. Третій етап (заключний) будується на основі впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Логіка кожного дослідження специфічна. Дослідник виходить із характеру проблеми, цілей і завдань роботи, конкретного матеріалу, яким він володіє, рівня оснащеності дослідження і своїх можливостей.

Перший етап складається з вибору області сфери дослідження, причому вибір обумовлений як об'єктивними факторами (актуальністю, новизною, перспективністю і т. д.), так і суб'єктивними - досвідом дослідника, його науковим і професійним інтересом, здібностями, складом розуму.

Проблема дослідження приймається як категорія, що означає щось невідоме в науці, що належить відкрити, довести.

Тема - в ній відбивається проблема в її характерних рисах. Вдала, точна в смисловому відношенні формулювання теми уточнює проблему, окреслює рамки дослідження, конкретизує основний задум, створюючи тим самим передумови успіху роботи в цілому.

Об'єкт - це та сукупність зв'язків і відносин, властивостей, яка існує об'єктивно в теорії і практиці і слугує джерелом необхідної для дослідника інформації.

Предмет дослідження більш конкретний і включає тільки ті зв'язки і відносини, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, встановлюють межі наукового пошуку; в кожному об'єкті можна виділити декілька предметів дослідження.

З предмета дослідження випливають його мета і завдання.

Мета формулюється коротко і гранично точно, в смисловому відношенні висловлюючи те основне, що має намір зробити дослідник. Вона конкретизується і розвивається в задачах дослідження.

Завдання.

Перша задача, як правило, пов'язана з виявленням, уточненням, поглибленням, методологічним обґрунтуванням сутності, природи, структури досліджуваного об'єкта.

Друга - з аналізом реального стану предмета дослідження, динаміки, внутрішніх протиріч розвитку.

Гіпотези бувають:

а) описові (передбачається існування якогось явища);

б) пояснювальні (розкривають причини його);

в) описово-пояснювальні.

До гіпотези висуваються певні вимоги:

- вона не повинна включати в себе занадто багато положень: як правило, одне основне, рідко більше;

- в неї не можна включати поняття і категорії, що не є однозначними, не з'ясовані самим дослідником;

- при формулюванні гіпотези слід уникати ціннісних суджень, гіпотеза повинна відповідати фактам, бути перевіряємого до широкого кола явищ;

- потрібно бездоганне стилістичне оформлення, логічна простота, дотримання наступності.

Гіпотези з різними рівнями узагальненості, в свою чергу, можна віднести до інструктивних або дедуктивних.

Дедуктивна гіпотеза, як правило, виводиться з уже відомих відносин або теорій, від яких відштовхується дослідник. У тих випадках, коли ступінь надійності гіпотези може бути визначена шляхом статистичної переробки кількісних результатів досліду, рекомендується формулювати нульову, або негативну, гіпотезу.

Формулюючи гіпотезу, важливо віддавати собі звіт в тому, чи правильно ми це робимо, спираючись на формальні ознаки гіпотези:

а) адекватність відповіді питання чи співвіднесеність висновків з посиланнями (іноді дослідники формулюють проблему в певному, одному плані, а гіпотеза з нею не співвідноситься і відводить людину від проблеми);

б) правдоподібність, тобто відповідність вже наявних знань з даної проблеми (якщо такої відповідності немає, нове дослідження виявляється ізольованим від загальної наукової теорії);

в) перевірюваність.

Другий етап дослідження носить яскраво виражений індивідуалізований характер, не терпить жорстко регламентованих правил і приписів.

І все ж є ряд принципових питань, які необхідно враховувати: питання про методику дослідження, так як з її допомогою можлива технічна реалізація різних методів. У дослідженні мало скласти перелік методів, необхідно їх сконструювати й організувати в систему. Немає методики дослідження взагалі, є конкретні методики дослідження.

Методика - це сукупність прийомів, способів дослідження, порядок їх застосування та інтерпретації отриманих за їх допомогою результатів. Вона залежить від характеру об'єкта вивчення; методології; мети дослідження; розроблених методів; загального рівня кваліфікації дослідника.

Скласти програму дослідження, методику неможливо:

- по-перше, без з'ясування, в яких зовнішніх явищах проявляється досліджуване явище, якими є показники, критерії його розвитку;

- по-друге, без співвіднесення методів дослідження з різноманітними проявами досліджуваного явища.

Тільки при дотриманні цих умов можна сподіватися на достовірні наукові висновки.

У ході дослідження складається програма. У ній має бути відображено:

- яке явище досліджується;

- за якими показниками;

- які критерії дослідження застосовуються;

- які методи дослідження використовуються;

- порядок застосування тих чи інших методів.

Таким чином, методика - це як би модель дослідження, причому розгорнута в часі. Певна сукупність методів продумується для кожного етапу дослідження.

При виборі методики враховується багато факторів, і перш за все предмет, мета, завдання дослідження.

Методика дослідження, незважаючи на свою індивідуальність, при вирішенні конкретного завдання має певну структуру.

ЇЇ основні компоненти:

- теоретико-методологічна частина, концепція, на підставі якої будується вся методика;

- досліджувані явища, процеси, ознаки, параметри;

- субординаційні і координаційні зв'язки і залежності між ними;

- сукупність застосовуваних методів, їх субординація і координація;

- порядок застосування методів і методологічних прийомів;

- послідовність і техніка узагальнення результатів дослідження;

- склад, роль і місце дослідників у процесі реалізації дослідницького задуму.

Уміле визначення змісту кожного структурного елементу методики, їх співвідношення і є мистецтво дослідження.

Добре продумана методика організовує дослідження, забезпечує здобуття необхідного фактичного матеріалу, на основі аналізу якого і робляться наукові висновки.

Реалізація методики дослідження дозволяє отримати попередні теоретичні і практичні висновки, що містять відповіді на завдання які вирішуються в дослідженні.

Ці висновки мають відповідати наступним методичним вимогам:

- бути всебічно аргументованими, узагальнюючими основні підсумки дослідження;

- випливати з накопиченого матеріалу, будучи логічним наслідком його аналізу та узагальнення.

Третій етап - впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Літературне оформлення матеріалів дослідження - трудомістка і дуже відповідальна справа, невід'ємна частина наукового дослідження.

У роботі з оформлення матеріалів дослідження слід дотримуватися загальних правил: наукове дослідження логічний гіпотеза

- назва і зміст розділів, а також параграфів має відповідати темі дослідження і не виходити за її рамки. Зміст розділів повинно вичерпувати тему, а зміст параграфів - розділ в цілому;

- спочатку, вивчивши матеріал для написання чергового параграфа (розділу), необхідно продумати його план, провідні ідеї, систему аргументації і зафіксувати все це письмово, не втрачаючи з виду логіки всієї роботи. Потім провести уточнення, шліфування окремих смислових частин і пропозицій, зробити необхідні доповнення, перестановки, забрати зайве, провести редакторську, стилістичну правку;

- відразу уточнювати, перевіряти оформлення посилань, скласти довідковий апарат і список літератури (бібліографію);

- не допускати поспіху з остаточною обробкою, поглянути на матеріал через деякий час. При цьому деякі міркування і умовиводи, як показує практика, будуть представлятися невдало оформленими, малодоказовими і несуттєвими. Потрібно їх поліпшити або опустити, залишити лише дійсно необхідне;

- уникати наукоподібності. Велика кількість посилань, зловживання спеціальною термінологією ускладнюють розуміння думок дослідника, роблять виклад надмірно складним. Стиль викладу повинен поєднувати в собі наукову строгість і діловитість, доступність і виразність;

- в залежності від змісту виклад матеріалу може бути спокійним, аргументованим або полемічним, критикуючим, коротким або докладним, розгорнутим;

- перед тим як оформити чистовий варіант, провести апробацію роботи: рецензування, обговорення. Усунути недоліки, виявлені при апробуванні.

На стадії узагальнення, апробації і реалізації результатів проводиться літературний виклад висновків і пропозицій наслідків виконаної роботи, апробація їх у колективі наукової організації, рецензування та експертиза, дослідне впровадження, коригування і доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.

Дотримуючись даних рекомендацій, науковий працівник отримує свого роду нормативні методологічні орієнтири організації дослідницької діяльності. Послідовне виконання переліку робіт, коли кожна з попередніх логічно забезпечує виконання наступної, формує остаточний результат, який в цьому випадку буде мати більше шансів відрізнятися повнотою, доказовістю і прикладними якостями.

Отже, науково-дослідний процес є системним впливом на об'єкт дослідження з метою вивчення, виявлення способів удосконалення і оптимізації його використання у практичній діяльності людей.

Література

1. Бірта Г. О. Методологія і організація наукових досліджень.: навч. посіб. / Г. О. Бірта, Ю.Г. Бургу- К. : "Центр учбової літератури", 2014. - 142 с.

2. Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових дослі- джень: Курс лекцій. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. - 124 с.

3. П'ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищій школі. Навч. посібник - К.: Вища шк., 2003. - 116 с.

4. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е. І. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчальний посібник. - К.: Лібра, 2004. - 344 с.

5. Рач В.А. Методологія системного підходу та науових досліджень.: підручник/ Рач В.А., Ігнатова О.В., Борзенко-Мірошниченко А.Ю.- Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля. 2013. - 252с.

Размещено на Allbest.ru