Проблеми модернізації вищої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Реферат

З дисципліни «Університетська освіта»

на тему: «Проблеми модернізації вищої школи»

Студентки 6 курсу групи ДЗ-64 м/с

Желєзнікової М.С.

Викладач: Різник Н. А.

м. Переяслав-Хмельницький 2015 р.

Зміст

Вступ

1. Проблеми модернізації вищої школи та шляхи їх вирішення

2. Нові форми організації

3. Якість вищої освіти і ринок праці

Висновки

Список використаних джерел

навчання освіта школа програма

Вступ

За останній рік наше суспільство суттєво наблизилось до стану, коли основними цінностями все більшою мірою стають людський капітал, отримання знань та вміння їх ефективного використання, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Запровадження нових навчальних програм і технологій навчання, розширення доступу молоді до безплатної вищої освіти та наукових досліджень, поліпшення рівня соціального захисту всіх учасників навчально-виховного процесу, безперечно, стали вагомим внеском освітян в реалізацію політики соціально-економічного зростання держави, що проголошено на Майдані, а згодом відображено в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», в Указах Президента України, постановах Уряду, відповідних рішеннях Міністерства освіти і науки.

Приєднання України до Болонського процесу є незаперечним фактом міжнародного визнання нашої системи вищої освіти, важливим кроком на шляху реалізації стратегічного курсу України до Європейського Союзу.

Разом з тим це вимагає від нас подальших колективних зусиль щодо забезпечення відповідності вітчизняної вищої освіти європейським стандартам та успішного її входження до єдиного європейського освітнього простору як рівноправного партнера.

1. Проблеми модернізації вищої школи та шляхи їх вирішення

Перелік здобутків, безперечно, можна продовжувати. Вони є - в кого більші, в кого менші. Хоча те, на чому я наголошував, швидше стосується норми життєдіяльності вищої школи. Водночас проблеми все більше проявляються на поверхні.

А тому нам треба відверто, критично і конструктивно обговорити недоліки, проблеми, що є у вищій школі, і вже з європейських позицій, як країни-учасниці Болонського процесу, визначити конкретні етапи та шляхи розвитку вищої освіти України. Власне часові рамки визначено групою супроводу Болонського процесу та Болонською декларацією: 2007 рік - моніторинг діяльності міністерства щодо реалізації цілей створення європейського освітнього простору; 2010 рік - повна адаптація вищої освіти до вимог та принципів Болонського процесу.

При цьому хочу зауважити, що Болонський процес є важливим механізмом узгодження, взаєморозуміння, оптимізації відносин між країнами та їх освітніми системами. Проте реформування та модернізацію національної вищої освіти необхідно здійснювати у двох площинах:

1) у площині національної стратегії соціально-економічного розвитку України;

2) у площині європейської співпраці.

Створення ефективної системи вищої освіти України

Основоположним принципом досягнення результативності діяльності вищої школи та забезпечення високої якості підготовки фахівців є функціонування ефективної системи вищої освіти в державі.

Треба визнати, що сьогодні в Україні склалася певна суперечність між вимогами сучасного суспільства до фахівця і реальним рівнем його підготовки у вищих навчальних закладах.

Нинішня система вищих навчальних закладів, їх структура, діяльність не забезпечують сучасного рівня надання освітніх послуг. І тут вже не обійтися закликами, гаслами щодо необхідності оптимізації мережі вищих навчальних закладів, їх структури, централізації управління ними тощо.

Саме рейтингова система оцінювання діяльності вищих навчальних закладів дасть можливість інформувати суспільство про стан вищої освіти, рівень досягнень щодо якості освітньої діяльності та підготовки фахівців, динаміку розвитку вищих навчальних закладів, їх позиціювання на ринку освітніх послуг і ринку праці, приймати адекватні управлінські рішення щодо вдосконалення системи управління якістю вищої освіти.

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів - це об'єктивна необхідність, зумовлена вимогами сучасного інноваційного суспільства щодо високої якості підготовки фахівців з вищою освітою.

Така позиція має право на життя, оскільки враховує національні інтереси і відповідає вимогам часу.

У цьому контексті необхідно не залишити поза увагою і достатньо розгалужену мережу коледжів, технікумів, училищ. Це своєрідний тип навчальних закладів з розвинутою матеріально-технічною базою, створеною з участю відповідних галузей. У силу практичної спрямованості навчального процесу в цих закладах сформовано своєрідні педагогічні колективи і технології навчання. Навіть в умовах економічного спаду вони зуміли залишитися на рівні галузевих вимог.

Які ми бачимо шляхи розвитку такого типу навчальних закладів?

По-перше. Необхідно визначитися з назвою «технікум», яка вже не відповідає спеціальностям нетехнічного профілю, які вони надають. Можливо, всіх їх назвати коледжами.

По-друге. Реалізувати ідею, що це суто професійний тип вищої освіти за межами системи університетської освіти. Під це переглянути програми молодшого спеціаліста, зорієнтувавши їх на практичну складову підготовки.

По-третє. Розглядати ці програми як програми короткого циклу вищої освіти за європейською термінологією. І тоді у них з'явиться неформальний шанс бути інтегрованими з бакалаврськими програмами університетів. Саме цим нині займається європейська асоціація вищої освіти EURASHE. Там напрацьовуються механізми інтеграції програм короткого циклу вищої освіти в перший цикл університетської освіти - бакалавр.

По-четверте. Знайти ефективні зв'язки з роботодавцями, з підприємствами, які працюють в нових умовах. Без цього, як не називати ці навчальні заклади, чи заклади вищої освіти І-ІІ рівнів акредитації, чи професійної вищої освіти, перспективи розвитку вони не матимуть.

Сьогодні нам треба підтримати діяльність технікумів, бо на виробництві є потреба у фахівцях, яких вони готують. Їх закриття, насамперед вдарить по маленьких містах і малозабезпечених верствах населення, вітчизняному виробництву.

По-п'яте. Серйозного перегляду потребує зміст підготовки фахівців у технікумах. Так, випускники старшої школи продовжують опановувати дисципліни гуманітарного циклу, нерідко дублюючи зміст навчання у середній загальноосвітній школі. Це дублювання ще більше посилиться, коли з'являться випускники школи, які навчалися 12 років.

Перехід на 12-річне навчання в загальноосвітній школі потребує взаємоузгодженого формування дисциплін гуманітарного, економічного, правового профілю навчання у старших класах школи, в університетах, коледжах, технікумах. Особливо складно сформувати програми навчання у коледжах і технікумах для студентів, що вступили на базі 9 класів. Адже сьогодні, щоб здобути повну загальну середню освіту, вони навчаються на рік більше, ніж ті, хто закінчив 11 класів. Це дає їм право отримати атестат про здобуття повної загальної середньої освіти одночасно з кваліфікацією на рівні молодшого спеціаліста. Але ж тепер буде не 11-річна, а 12-річна програма у середній школі. Як вмістити нові предмети загальноосвітньої школи в ті ж самі 4 роки?

Впевнений, що розв'язання проблем технікумів і коледжів треба шукати не в прагненні давати в технікумі освіту за програмами бакалавра університетського рівня і не в тому, щоб перейти в структуру університету, а в удосконаленні змісту і методів навчання, програм технікумів як закладів професійної освіти.

Вважаю, що нам слід налагодити зв'язки з EURASHE, членами якої можуть бути як національні асоціації коледжів, так і індивідуальні інституції, а також професійні асоціації.

2. Нові форми організації

Підвищення ефективності вищої школи неможливе без зміни парадигми організації навчального процесу. Зокрема, на зміну традиційній освітній моделі, що базується на пріоритеті простого засвоєння і відтворення інформації, має прийти нова модель, головною метою якої є всебічний розвиток особистості.

Якщо ми говоримо про стратегічні принципи, на яких мають ґрунтуватися зміни у вищій освіті, треба відмовитись від застарілого уявлення про те, що вища освіта може насамперед сьогодні готувати фахівців, які готові працювати з отриманим багажем знань все життя. У сучасних умовах вищу освіту потрібно переорієнтувати на вироблення компетенцій, що дають змогу опановувати досить широку довільну множину спеціалізацій в процесі практики та подальшої додаткової освіти.

Зміни у вищій освіті набули нової тенденції. Вона перестає бути елітарною, стає масовою, щоб дати первинні кваліфікації.

Водночас це породжує проблеми якості та проблеми розширення спектру програм навчання, що відрізняються за змістом освіти, термінами навчання і співвідношенням практичної та академічної складових навчання відповідно до його кінцевого результату. Проте і за цих умов одним з головних завдань системи вищої освіти залишається формування професійної еліти - тих 3-5 відсотків працівників, здатних долати стереотипи, робити відкриття і пропонувати нові підприємницькі схеми.

Проблеми є і з наданням первинних кваліфікацій. Результатом навчання за такими програмами повинно одночасно бути: здатність випускника до самостійної праці, неперервного самонавчання та навчання, гнучкої зміни спеціалізацій та видів діяльності впродовж життя. Введенням нового переліку бакалаврських та магістерських програм ми не зможемо вирішити це завдання. Потрібно надалі чітко для кожного профілю визначити терміни навчання і зміст, де треба ввести бакалаврські та магістерські програми двох типів - з акцентом на практичну та на академічну скерованість. Всі випускники мають бути урівняні в академічних правах щодо продовження навчання, але не автоматично, а через перехідні навчальні програми. Це нескладно реалізувати, оскільки нами розроблено методичні основи і в більш як в 120 університетах впроваджено кредитно-трансферну систему, сумісну з європейською ЕСТS.

Стає зрозумілим, чому сьогодні все більше піддається сумніву концепція лекційно-семінарського навчання як така, що не вписується в інтенсивні темпи підготовки фахівця і не здатна забезпечити високий рівень якості здобуття вищої освіти.

Провідні університети світу переходять (а фактично вже перейшли) від розповідних до діяльнісних форм навчання. У таких університетах ширше застосовуються навчальні програми у вигляді набору варіативних модулів і моделей. Проектування (моделювання) сучасного освітнього простору (середовища) університету стало нормою передових освітніх систем.

Характерно, що сьогодні загалом зросла доступність «книжкових» знань. Однак реальна ринкова ціна інформації, що міститься в традиційних підручниках і конспектах лекцій, помітно впала. Так само змінюються підходи до оцінки якості підготовки фахівців.

Традиційні екзамени і заліки, при яких швидше випробовується пам'ять студента, а не його здатність використовувати здобуті знання, вміння і навички або компетентності в європейському розумінні, повинні йти у минуле.

Ми маємо чіткий план поліпшення системи освіти, що утворився на базі узагальнення світових тенденцій. Водночас, як не прикро, це стосується не всіх вищих навчальних закладів. Дивно, але як можуть навчати, наприклад, у Житомирському інституті менеджменту і підприємництва, якщо немає робочих навчальних планів з таких спеціальностей, як «Міжнародна економіка», «Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності», «Маркетинг», а навчальні програми є лише з половини дисциплін. Тут уже не йдеться про літературу, науку, комп'ютери, їдальні, навчальні площі тощо.

Вважаю, що треба провести серйозну ревізію організації навчального процесу, щоб позбутися псевдовузів і забезпечити виконання таких основних завдань на найближчий час.

Перше. Перехід з 2006/2007 навчального року всіх вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації на кредитно-модульну систему навчання як сучасну модель організації підготовки фахівців.

Паралельно необхідно створювати умови для інтеграції з 2007/2008 навчального року окремих програм підготовки молодшого спеціаліста у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації та бакалаврських програм професійного типу, можливо, через той самий кредитно-модульний механізм.

Друге. Запровадження інноваційної (інтерактивної) моделі навчання (бізнес-планування, макетування, ситуативне прийняття рішень) з використанням сучасних комп'ютерних, інформаційних та комунікативних технологій, нарощування дослідницького, експериментального потенціалу як основи підготовки магістрів та аспірантів. Забезпечення досягнення партнерських, довірливих стосунків між студентами і викладачами.

Третє. Перехід на створення і випуск навчальної літератури як на паперових, так і паралельно на електронних носіях, зокрема, створення електронних навчально-дидактичних комплексів, інтерактивних посібників тощо.

Четверте. Створення системи підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників з новітніх форм організації навчального процесу та технологій навчання.

Зрозуміло, що без активної позиції науково-педагогічних колективів, керівників вищих навчальних закладів реалізувати цю програму буде неможливо.

Окремо звертаюся до ректорів педагогічних університетів, які спільно з компаніями Майкрософт та Інтел беруть участь у педагогічному експерименті щодо підготовки вчителів з інформаційно-комунікативних технологій, стати активними партнерами інших університетів з організації і проведення підвищення кваліфікації викладацького корпусу вищої школи України.

3. Якість вищої освіти і ринок праці

Шукати шляхи підвищення ефективності вищої освіти можна лише на основі глибокого аналізу взаємодії таких взаємопов'язаних факторів, які проявляються у трикутнику - ринок освітніх послуг, ринок праці та якість підготовки.

Виходячи на проблему формування обсягів прийому на перші курси вищих навчальних закладів, ми чітко повинні усвідомлювати, що структура ринку праці тепер і в найближчому майбутньому не зможе знайти застосування неспіврозмірно великій кількості випускників вищих навчальних закладів.

З іншого боку, питання про невідповідність номенклатури дипломів, де переважають економісти, менеджери, правознавці, реальному попиту на ринку праці. Це питання минулого. Прагнення вирішити його в сучасних умовах не перспективне.

Адже сьогодні щорічно з'являються нові спеціальності і зникають за 3-5 років ті, що є. Вища освіта не може адекватно і вчасно зреагувати на такі зміни. Людина за життя кілька разів змінює профіль діяльності і конкретні знання, отримані за первинною спеціальністю, суттєво не впливають на її успішність та кар'єру в певній галузі.

Це водночас змінює характер впливу конкуренції на ринку освітніх послуг. Хоча для окремих ВНЗ головним стає будь-який спосіб набрати побільше абітурієнтів.

Потрібно також рішуче упередити спрощення окремими вищими навчальними закладами навчальних програм і вимог заради переманювання до себе абітурієнтів і студентів, для яких головне не знання, а сам факт отримати диплом.

Така боротьба за студента нікому не потрібна.

Як бачимо, конкуренція на ринку освітніх послуг між університетами сприяє поширенню неякісних освітніх програм і послуг. І це в той час, коли ринок праці зі своїми вимогами повинен генерувати стимули до підвищення якості вищої освіти. На жаль, нині він сформувався в умовах, коли високотехнологічні галузі, що потребують високоосвічених кадрів із глибокими спеціалізованими знаннями, не є ключовими, а домінує сектор послуг, де беруть людей із знаннями, отриманими за 1-2 роки. Тобто знову ж таки ринок не стимулює розвиток найсучасніших фундаментальних напрямів підготовки фахівців, здатних забезпечити наукові та технологічні прориви.

Такий ринок задовольняється випускниками ВНЗ - «середнячків». Вони готують «недорогих» фахівців, які відповідають стандартним кваліфікаційним вимогам. Як не парадоксально, але дипломи більш престижних вищих навчальних закладів поки що не дають їх власникам тих переваг на ринку праці, на які вони заслуговують. Головна причина в тому, що останнім часом справді талановитих студентів, які пройшли суворий конкурсний відбір при вступі на бюджетні місця, елітні ВНЗ «розбавляють» платними студентами, серед яких вже чимало середняків. Але отримують вони такі самі дипломи.

Стимулюючи елітні університети фінансово, держава захищає їх ще більше. Начебто все правильно. Проте, це може призвести до втрати стимулів, до конкурентної боротьби. Частина українських університетів, отримавши статус національного, не змогла утриматись і опустилася до рівня «масових» університетів, захопившись створенням відокремлених структурних підрозділів та збільшенням кількості платних студентів.

Такі ж проблеми існують і в інших державах, про що йдеться в роботах В.Глазичева, Л. Поліщук, Е. Лівні.

Набираючи надвелику кількість платних студентів, що не пройшли вступних випробувань, ми розбавляємо навчальну групу з талановитими студентами і автоматично понижуємо рівень навчання всіх. Адже добре відомий принцип (peer effect) ефекту співнавчання - студент навчається тим успішніше, чим успішніше навчаються інші члени групи (зворотне теж справедливе). Отже, прийняте Президентом України рішення щодо обмеження кількості платників 50 відсотками від загального прийому за денною формою навчання на перші курси є правильним і не тільки поліпшує соціальний захист молоді, а й позитивно впливає на підвищення якості підготовки.

У контексті якості та ефективності освіти важливою є так звана вертикальна інтеграція університетів з провідними підприємствами. Якісна практична підготовка в цьому випадку забезпечується узгодженими програмами, досконалими умовами практики, можливістю оснащення лабораторій сучасним обладнанням. Це шлях до створення так званих «Корпоративних університетів», що цілком скеровані на певну галузь всіма видами своєї діяльності. Шлях зміцнення позицій університетів також проходить через розширення їх участі у розв'язанні кадрових, економічних, виробничо-господарських проблем міст і регіонів, в яких вони розташовані. «Корпоративний» заклад як форма все частіше використовується також приватними ВНЗ, що знаходять коло споріднених підприємств. Це дає змогу їм приваблювати до себе студентів, гарантуючи їм працевлаштування по закінченні навчання.

Однак чи може бути така схема ефективною, наприклад, для широкопрофільної університетської освіти?

Торкнуся ще одного аспекту діяльності вищої школи - взаємозв'язку якості навчання, обсягів підготовки та самостійного вибору змісту освіти автономії ВНЗ у вирішенні цих питань.

Згідно з Болонськими принципами якість освіти має гарантуватися на рівні держави та на рівні кожного університету, така сама і структура відповідальності.

Нерідко можна почути думку, що все вирішується автономізацією ВНЗ і впливом конкуренції на ринках освітніх послуг та праці. Дехто вважає, що ВНЗ обмежені в своїй можливості щодо розподілу ресурсів між спеціальностями і дисциплінами, набір на які квотується ліцензією. Надання ВНЗ більшої самостійності у визначенні прийому дало б їм можливість швидко реагувати на сигнали ринку праці.

Висновки

Входження України в європейський освітній простір зумовлює необхідність поглиблення демократичних процесів у системі вищої освіти. Це важливий напрям сучасної освітньої політики. Однак таке завдання вирішується непросто. Ми відчуваємо, як складно вищим навчальним закладам навчати і сприймати принципи чи ідеї демократизації, розкріпачення особистості, розвитку її здібностей, відкритості і гласності прийняття рішень та постійного і прямого діалогу із суспільством. Таку ситуацію можна зрозуміти, але не прийняти як норму діяльності сучасного вищого навчального закладу.

Влада, керівники і викладачі вищих навчальних закладів, студенти, громадськість повинні стати повноправними суб'єктами освітньої політики.

Міністерством освіти і науки зроблено певні кроки в цьому напрямі: створено громадську колегію, громадські ради з питань загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти, Всеукраїнську студентську раду, відкрито обговорюються проекти законів, нормативних актів, здійснюється інформування про використання коштів, працюють консультативні телефони тощо.

Список використаних джерел

1. Байденко, В.И. Болонские реформы:некоторые уроки Европы/ В.И. Байденко //Высшее образование сегодня. 2004. N2. С. 14-22.

2. Сидоренко, Г. Формування європейської зони вищої освіти/ Г. Сидоренко //Вища освіта України. Киiв, 2004. N1. С. 27-36.

3. Корсак, К. Формування культури оцінювання і забезпечення якості роботи вищих шкіл/ К. Корсак //Вища освіта України. Киiв, 2004. N1. С. 41-49.

4. Грязнова, А. Проблема "вузовская экономическая теория и нужды хозяйственной практики" в контексте присоединения России к Болонскому соглашению/ А. Грязнова //Российский экономический журнал. 2004. N3. С. 50-58.

5. Чи визнаватиме Європа українські дипломи про вищу освіту //Сучасна освіта. 2004. N3. С. 10-11.

Вища технічна освіта України і Болонський процес //Сучасна освіта. 2004. N3. С. 12-13.

6. Поляков, М. Болонський процес: зближення, а не уніфікація/ М. Поляков //Вища освіта України. Киiв, 2004. N2. С. 47-50.

7. Колот, А.М. Реалізація засад Болонської декларації при підготовці фахівців економічного профілю/ А.М. Колот //Маркетинг в Україні. 2004. N3. С. 59-66.

8. Сопко, В. Болонський процес: вопрос высшего образования и науки по специальности "Бухгалтерский учет (контроль), анализ и аудит/ В. Сопко //Бухгалтерский учет и аудит. Киев, 2004. N6. С. 25-31.

Размещено на Allbest.ru