Самостійна робота молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Загальновизнаним є той факт, що майбутнє будь-якої держави визначається тим, яка в ній буде створена система освіти. Вирішального значення для економічної ефективності і конкурентоспроможності країни, забезпечення її інтелектуального потенціалу і власного місця в сучасному світі набувають наукові, технічні знання, високі моральні якості особистості, її творчий потенціал, ініціатива, відчуття нового, здатність адаптуватися до умов, що швидко змінюються. Ці вимоги суспільства до особистості викликані тим, що сьогодні за наявності досконалої техніки і високих технологій, їх високоефективне використання можливе лише за наявності працівників з вказаними якостями.

Сьогодні все частіше звучать переконання в тому, що ключ до майбутнього, до розв'язання сучасних проблем людства, до розвитку суспільства лежить в освіченості всього населення, у постійному підвищенні рівня його освіти (принцип безперервного навчання, навчання впродовж життя). самостійний педагогічний учень

В Законі України «Про освіту» визначено напрямок розвитку національної системи освіти в Україні, який спрямований на підвищення інтелектуального потенціалу нації, на виховання творчої особистості, здатної до активної участі в розбудові української держави [14]. Тому саме зараз, як ніколи, сім'я, школа, громадськість мають бути зацікавлені і нести відповідальність за створення максимально сприятливих умов для розвитку природних задатків дітей в узгодженні з принципом природовідповідності, на що звертав увагу в свій час ще К.Ушинський.

Аналіз процесів функціонування освітньої системи в усьому світі й зокрема в Україні засвідчив необхідність пошуку і формулювання нової сучасної парадигми освіти. Мова йде про принципово нову мету освіти, яка полягає в досягненні нових рівнів освіченості окремої особистості і суспільства в цілому. Вимоги сучасного суспільства до загальноосвітньої школи, з одного боку, та інтереси особистості, що розвивається, з іншого, викликають необхідність нового підходу до організації навчально-виховного процесу школи. Особливу актуальність набуває зараз проблема формування самостійності мислення учнів, спроможності самостійно отримувати, аналізувати інформацію і приймати адекватні рішення, використовувати в практичній діяльності нові інформаційні технології. У зв'язку з цим особлива роль відводиться самостійній роботі в організації навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам'ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.

Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об'єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених ітиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об'єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.

Питання удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи знайшли своє відображення в роботах Я. Коменського, Й. Песталоцці, Г. Ващенка та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в працях А. Алексюка, В. Онищука, О. Савченко, І. Чередова, Ю. Мальованого, В. Вихрущ тощо.

Практичною стороною організації самостійної діяльність учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги Б. Єсипов, О. Нільсон, П. Підкасистий та інші.

Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. У ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Актуальність проблеми та її недостатня розробленість як в теоретичному, так і в практичному плані зумовили вибір теми курсової роботи: «Особливості організації самостійної роботи на уроках у початкових класах».

Об'єкт дослідження - самостійна робота на уроках у початкових класах.

Предмет дослідження - педагогічні умови організації самостійної роботи на уроках у початкових класах.

Метою дослідження є виділення педагогічних умов організації самостійної роботи на уроках у початкових класах та розробка методичних рекомендацій вчителю щодо організації самостійної роботи учнів початкових класів.

У відповідності з метою і гіпотезою визначені завдання дослідження:

1. Проаналізувати сутність поняття самостійної роботи як форми організації навчальної діяльності.

2. Вивчити питання організації самостійної роботи на уроках у масовому педагогічному досвіді.

3. Виділити педагогічні умови ефективної організації самостійної роботи на уроках у початковій школі.

4. Розробити методичні поради вчителю щодо організації самостійної роботи на уроках у початковій школі



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ У СУЧАСНІЙ ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Визначення поняття «самостійна робота учня»

Ідея особистісного підходу в освіті ставить у центр уваги саму людину. «Мета особистісно орієнтованої гуманної освіти - не сформувати й навіть не виховати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації», - зазначає академік В.Кремень [30]. Реалізація особистісно орієнтованого навчання визначає необхідність пошуку нових освітніх технологій, зміни форм і методів навчання у кожній ланці освітньої системи. Сьогодні нашій державі потрібні кадри, які, маючи ґрунтовну фахову підготовку, зможуть самостійно приймати рішення, спроможні через самоосвіту постійно оновлювати власні знання, здатні адаптуватися до змін та коригувати свою професійну діяльність.

Організацію самостійної роботи можна розглядати як одну із педагогічних умов навчання учнів. Тільки через активну самостійну діяльність, а не через сприйняття знань у їхньому готовому вигляді, учень зможе якісно оволодіти спеціальними знаннями. Тому особливої уваги заслуговує сьогодні питання організації самостійної роботи учнів на різних етапах їх навчання. Саме самостійна робота сприяє формуванню грамотної, творчо мислячої людини, розвиває ініціативу, самостійність, що у свою чергу є важливим чинником підвищення ефективності навчального процесу. Саме через самостійну роботу можна поєднати теоретичну діяльність з практикою.

Питання розвитку в школярів самостійності, критичності мислення, здатності до творчих пошуків у педагогічній науці не є новим. Перші вимоги до учнів бути творцями, активними співучасниками процесу пізнання відомі ще за часів античності. Наприклад, метод навчання, застосований Сократом, названий «маєвтикою» . Він полягає в умінні вести діалог так, що внаслідок руху думки за допомогою суперечливих висловлювань позиції учасників діалогу згладжуються, однобічність поглядів кожного з них долається, здобувається істинне знання. Тобто Сократ у процесі бесіди, діалогу допомагав «народитися істині в душі співрозмовника».

Елементи евристичного навчання використовували також Архит, Аристоксен, Платон, Піфагор, які надавали великого значення зацікавленому, активному самостійному оволодінню знаннями учнями. У власних міркуваннях вони виходили із суджень, в основі яких - думка про те, що розвиток мислення людини може успішно здійснюватися лише за умови самостійного пошуку, діяльності.

Ж.-Ж.Руссо у власній теорії виховання також радив не передавати вихованцю знання в готовому вигляді, а зробити його дослідником, відкривачем істин: «... ставте доступні його розумінню запитання і надайте можливість йому вирішувати їх. Нехай він дізнається не тому, що ви сказали, а тому, що сам зрозумів» [38, с.156].

Отже, організація самостійної роботи учнів є однією з давніх проблем теорії і практики педагогіки. Вона знайшла своє відображення у класичній педагогічній спадщині Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинського, В. Сухомлинського. Ця проблема досліджувалась у працях вчених і практиків нашого часу (С. Архангельського, Ю.Бабанського, М. Гарунова, В. Загвязинського, Б. Єсипова, В. Козакова, М. Кас'яненко, І. Лернера, П. Підкасистого та ін. ).

Аналіз психолого-педагогічної літератури вказує на те, що в педагогіці немає єдиного підходу до визначення поняття самостійної роботи. Деякі дослідники вважають самостійну роботу формою організації навчального процесу, інші - методом навчання. Існують й інші підходи, коли самостійну роботу розуміють як засіб досягнення конкретної мети, спосіб здобуття знань з різних джерел.

У педагогічному словнику самостійна робота визначається як «діяльність учня в процесі навчання, яку він виконує по завданню вчителя під його керівництвом, але без його безпосередньої участі» [31]. У педагогічній енциклопедії самостійну роботу визначено як «різноманітні види індивідуальної та колективної діяльності учнів, що здійснюються на класних і позакласних заняттях або вдома за завданнями, без безпосередньої участі вчителя»[32].

Під самостійністю розуміють здатність суб'єкта діяльності організовувати і реалізовувати свою діяльність без стороннього керівництва і допомоги. Самостійність є основою активності, ініціативності, творчості, наполегливості, тобто таких якостей, що характеризують сучасного професіонала.

Самостійність учнів у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Самостійна робота має особливо важливе значення як в організації навчання, так і у формуванні усестороннє розвиненої особистості. Систематично організована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов'язковість і різноманітність самостійних робіт [39].

Проблемою самостійної роботи займалися багато вітчизняних дослідників, серед яких можна виділити Н. Дайрі, Б. Єсипова, П. Підкасистого, Т. Шамову, Г. Щукіну та ін., які у 50-70 р.р. визначили сутнісні ознаки самостійної роботи, створили класифікацію самостійної роботи тощо. Серед сучасних дослідників проблемою самостійної роботи займаються Л. Тернавська, О. Ващук, Н. Лукінова та ін. Але і дотепер немає однозначного поняття «самостійної роботи», не з'ясовано її місце у навчальному процесі.

У розумінні самостійної роботи учнів у навчальному процесі існує багато різних точок зору. Аналіз педагогічної літератури дає підстави виділити деякі підходи до визначення самостійної роботи.

Один із підходів полягає в тому, що самостійну роботу розглядають як відповідну форму навчального процесу. Так, в Педагогічному енциклопедичному словнику самостійну роботу учнів визначено як «індивідуальна або колективна навчальна діяльність, що здійснюється без безпосереднього керівництва вчителя» [32, с. 528].

Існують і інші підходи, коли самостійну роботу розуміють як засіб досягнення конкретної мети. Вчитель повинен організувати учнівську діяльність для досягнення поставленої мети. В. Тюнін під самостійною роботою розуміє таку роботу, під час виконання якої школярі, оволодіваючи знаннями, вчаться під керівництвом вчителя здобувати з різних джерел ці знання і застосовувати їх на практиці. Самостійну роботу часто трактують і як мету. Наприклад, у дослідженні О. Мороза самостійну роботу визначено як набуття вмінь і навичок самоосвіти.

У педагогічній літературі зустрічаються найрізноманітніші визначення самостійної роботи. Р. Мікельсон під самостійною роботою розуміє “виконання учнями завдань без будь-якої допомоги, але під наглядом вчителя” [26, с. 28]. Аналіз даного визначення дозволяє зробити висновок про те, що автор не враховує активності учнів при виконанні ними розумових і практичних діях. Окрім того, викликає сумнів те, чи справді під час виконання учнями завдань відкидається будь-яка допомога зі сторони вчителя.

Аналіз наукових досліджень дозволяє виділити підходи до визначення поняття «самостійна робота», в основі яких лежать різні ознаки.

Самостійною роботою прийнято вважати:

* роботу, яка виконується власними силами без сторонньої допомоги та керівництва, під час аудиторних занять ( Н. Кружальний );

* різноманітність типів навчальних завдань, які виконуються під керівництвом викладача (М. Гарунов);

* систему організації педагогічних умов, яка забезпечує управління навчальною діяльністю і відбувається за відсутності викладача й без його безпосередньої допомоги та участі (В Граф, І. Ільясов та ін.);

* різноманітні види індивідуальної, групової пізнавальної діяльності учнів, які здійснюються ними на аудиторних заняттях і в позааудиторний час (В. Нізамов);

* обов'язкову роботу, яка проводиться у процесі навчальних занять і підготовки до них, або ж додаткову -- позаобов'язкову академічну роботу чи за спеціальним індивідуальним планом, складеним на основі врахування особистих інтересів і нахилів учнів (С. Архангельський);

* самостійна робота -- це спеціально організована діяльність учнів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, спрямована на самостійне виконання навчальних завдань різних рівнів складності як на аудиторних заняттях, так і в позааудиторний час. Метою самостійної роботи учнів є її спрямування на виконання соціального замовлення, тобто у формуванні в учнів уміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у потоці наукової інформації.

Ми погоджуємося з ученими, які важливе місце в розв'язанні даної проблеми відводять здійсненню індивідуально орієнованого підходу до учнів, тому, що, як свідчить педагогічний досвід, індивідуально орієнтований підхід сприяє підвищенню ефективності навчального процесу, формуванню та розвитку пізнавальної активності, самостійності, розвитку вмінь і навичок, формуванню індивідуального стилю діяльності.

Самостійна робота учнів -- спланована пізнавальна, організаційно й методично спрямована діяльність без прямої допомоги учителя.

Спробу дати визначення самостійній роботі учнів робив Р. Срода. Під самостійною роботою учнів він розуміє «таку їх діяльність, яку вони виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійного мислення, ініціативи» [44 с. 7]. Це визначення може бути віднесене лише до робіт, у яких учні проявляють найвищу степінь самостійності («максимум активності»). Воно звужує коло різноманітних видів самостійної роботи.

Як відомо, кожне поняття має свій обсяг (об'єкти, які до нього входять) і зміст (ті суттєві ознаки, завдяки яким його можна відрізнити від інших понять). Аналізуючи різні точки зору науковців на визначення поняття самостійної роботи можемо зробити наступний висновок: одні занадто обмежують обсяг поняття самостійної роботи, інші - неправомірно розширюють його, через що воно втрачає свою специфіку.

Б. Єсипов пропонує, на наш погляд, найоптимальніше визначення поняття самостійної роботи: «Самостійна робота учнів, яка входить у навчальний процес, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, за його завданням у спеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, використовуючи свої зусилля і висловлюючи в тій чи іншій формі результати розумових і фізичних (або тих чи інших разом) дій»[ 12, с. 15]. Це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких учні самостійно закріплюють і поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички і вміння, а також оволодівають новими. Науковець зауважує, що у визначенні самостійної роботи вживається вираз «без безпосередньої участі вчителя». Воно правильніше відображає суть справи, ніж вираз «без допомоги вчителя». Допомога зі сторони вчителя здійснювалася в ході уроку. Вона полягала в його інструктуванні, коли він давав учням завдання; допомога його не виключена і під час виконання завдання учнями, коли окремі з них не можуть подолати труднощі, які виникнули. Зрозуміло, що ця допомога надається прийомами, які направляють учня все-таки на самостійну діяльність. Наприклад, вчитель нагадує учню будь-який знайомий йому приклад; формулює запитання, яке викликає в учня труднощі; вводить додатковий етап в роздуми учня, полегшуючи йому розуміння того, в чому він повинен розібратися тощо.

Інколи під самостійною роботою розуміють тільки самостійність висновків і роздумів учнів, викликаних матеріалом, запропонованим учителем. Така активна мислительна діяльність дуже цінна, але не можна зводити до неї самостійну роботу учнів.

Для самостійного виконання роботи потрібен такий час, коли в діяльність учня ніхто не втручається, коли він сам зосереджує свої зусилля, сам вирішує поставлене перед ним завдання.

Розуміння самостійної роботи, при якому остання зводиться до роздумів учня, які виражаються тільки в усних відповідях, приховує в собі небезпеку обмеження навчання діяльністю лише словесного характеру; воно не приведе до всебічного розвитку самостійності і ініціативи учнів у процесі навчання.

Деякі науковці відзначають, що у такому визначенні недостатньо уваги приділяється творчості учня, яка є істотною ознакою самостійної роботи. Так, Є. Змієвська вважає, що наведені дефініції з визначення самостійної роботи по суті зводяться до одного: «...коли учні виконують свою діяльність без безпосереднього керівництва з боку педагога, то це свідчить про те, що в навчальному процесі застосовується метод самостійної роботи. Проте такий підхід до визначення цього поняття не може бути задовільним у системі розвиваючого навчання, оскільки він виходить лише з форми організації навчального процесу, а не його сутнісної сторони. Самостійна робота студентів повинна передбачати свідому постановку перед собою тих або інших завдань, самостійне планування та здійснення своєї діяльності» [13, с. 14].

Тієї ж думки дотримується В. Буряк, який вважає, що під самостійною роботою слід розуміти організовану самим учнем діяльність, яка залежить від його пізнавальних мотивів, здійснюється у найзручніший для нього час та контролюється ним самим [4, с. 49]. Тобто дослідники ототожнюють поняття «самостійна робота» з поняттям «самоосвіта», що на нашу думку, не є ідентичними поняттями.

Достатньо цікаве, на нашу думку, тлумачення П. Підкасистого, який вважає самостійну роботу засобом навчання, що у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті та завданню; є необхідною умовою самоорганізації і самодисципліни учня в оволодінні методами пізнавальної діяльності; виробляє у школяра психологічну установку на самостійне систематичне поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та іншої інформації при вирішенні нових пізнавальних завдань; є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва і управління самостійною пізнавальною діяльністю учнів у процесі навчання [33, с. 149].

Саме в цій площині розглядає це поняття Т. Шамова, яка вважає, що самостійна робота стає засобом активної пізнавальної діяльності за певних умов, якщо:

а) чітко поставлена мета роботи;

б) учень усвідомив і прийняв цю мету;

в) у процесі роботи учень долає інтелектуальні труднощі, проявляючи вольові зусилля;

г) у процесі роботи закріплюються або отримуються нові знання і способи діяльності [54, с. 32].

Проаналізувавши різні підходи до визначення самостійної роботи, можемо сформулювати власне бачення даного феномена. Ми вважаємо самостійну роботу частиною освітнього процесу, яка відмічається певною обов'язковістю виконання, контролем зі сторони вчителя (планування завдань, підбір літератури для вивчення, контроль за виконанням роботи тощо). Ми погоджуємося з Н. Дайрі, який вважає, що сутність самостійної роботи не слід розглядати тільки з позиції однієї якості, тому що діяльність людини різнобічна. Дослідник виділяє щонайменше чотири компоненти самостійної роботи:

- самостійність мислення, яка має вплив на формування особистісних переконань при розгляді явищ, подій та процесів;

- самостійність характеру, яка проявляє себе при виконанні якоїсь дії відповідно до своїх переконань;

- самостійність спонукання до діяльності та її мотивів;

- самостійність в практичній діяльності, до якої входять попередні компоненти тощо [10, с. 27].

Дослідник виділяє наступні ознаки самостійної роботи:

- учень виконує самостійну роботу без зовнішнього прямого спонукання;

- єдність логіки змісту та мети заняття, яка розвиває мислення, виховує, збагачує учня знаннями, формує в них уміння та навички;

- учень використовує свої знання, уміння та навички, правильно розкриває сутність явищ та процесів, проявляє ініціативність та творчість.

Звичайно, методично спланована самостійна робота може допомогти учням досягти певних можливостей, а саме:

- отримувати знання з більш новітніх джерел; робота із різними джерелами інформації дозволить розширити кругозір та вдосконалити світосприйняття;

- придбати навички самостійного планування та організації свого навчального процесу;

- поглибити та розширити знання з різних дисциплін, що сприятиме поліпшенню розумового потенціалу;

- сформувати та розвинути пізнавальний інтерес, оволодіти прийомами пізнання навколишнього середовища;

- знизити негативний вплив окремих психологічних та фізіологічних індивідуальних особливостей учнів та максимально використовувати позитивні сторони особистості завдяки самостійному вибору часу та способів роботи над навчальним матеріалом тощо;

- у процесі самостійної роботи формується та розвивається уміння творчої пошукової діяльності, що є однією із головних властивостей сучасної людини.

Проте варто зазначити, що і дотепер у педагогічній реальності існують певні проблеми у зв'язку з використанням самостійної роботи в навчальному процесі, серед яких можна виділити наступні:

- недостатній рівень знань, умінь та навичок самостійної роботи учнів;

- недостатньо враховуються індивідуальні фізіологічні та психологічні особливості учнів;

- відсутність в учнів мотивації виконання того чи іншого завдання;

- поверхова перевірка виконання завдань;

- недостатньо акцентується уваги на підготовку вчителя у зв'язку зі складанням завдань для самостійної роботи;

- відсутність мотивації до виконання того чи іншого завдання;

- певна відсутність зв'язку між теоретичними знаннями та їх практичним застосуванням тощо.

В наш час дослідниками проводиться розробка психологічної концепції самостійної роботи учнів, про її структуру, про закономірності та психолого-педагогічні умови її організації, При такому підході головною метою у формуванні і поліпшенні навчального процесу виступає розвиток і удосконалення в учнів різних мотивів, стимулюючих навчання, психологічні механізми цілепокладання.

1.2 Аналіз проблеми організації самостійної роботи учнів у педагогічній теорії та шкільній практиці

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.

М. Казанський та Т. Назарова [15] класифікують самостійні роботи таким чином:

За дидактичною метою - спрямовані на підготовку учнів до сприймання нового матеріалу; засвоєння нових знань; закріплення, розширення і удосконалення засвоєних знань; вироблення, закріплення і удосконалення умінь і навичок.

При використанні самостійної роботи з метою одержання нових знань вчитель детально продумує план цієї роботи, який може бути записаний на дошці, на картці. У плані передбачається і пояснюється мета роботи і шляхи її досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи містить два основних розділи: що учень повинен зробити для одержання нових знань і що потрібно для цього знати (взнати) і вміти розказати.

Проте в такій роботі всі її структурні елементи дані учителем у готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів у такій роботі недостатньо високий. Її слід розглядати як певну сходинку в озброєнні учнів умінням самостійно здобувати знання.

До виконання самостійної роботи, що вимагає виконання нових завдань, учнів необхідно готувати. Слід вчити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на карточці, розібратися в послідовності наступної роботи, виконати її і в результаті зробити потрібний висновок. По ходу оволодіння учнями необхідними уміннями їм потрібно надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, в плануванні роботи і т. п.

Однією із важливих умов успішного формування у молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які потрібно використовувати, щоб виконати дане завдання, виконати орфографічне, математичне чи інше завдання.

Усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню певного способу дій і тим самим чіткого, послідовного і строгого доведення думки сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, в яких даються: 1) вказівки про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання; 2) програма дій, яка визначає, які операції потрібно виконати учневі і в якій послідовності; 3) алгоритмічні приписи.

За навчальним матеріалом - пов'язані із лічбою, вимірюванням, спостереженням, постановкою дослідів, роботою з книгою і т. ін. Навчальним матеріалом можуть бути предмети і явища оточуючої дійсності. Дидактичний матеріал може бути трьох видів: а) для закріплення і повторення набутих знань, умінь і навичок; б) пропедевтичний; в) позапрограмовий. Значне місце у початкових класах займає самостійна робота з навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картинами і т. ін.

Виходячи з того, що дидактичними засобами пред'явлення навчального матеріалу в підручнику є текст, завдання і вправи, ілюстративний матеріал тощо, важливо правильно організувати роботу з кожним із основних структурних компонентів навчальної книжки.

Чільне місце у підручнику займає текст, а робота над текстом - важливий етап кожного уроку.

Складання плану прочитаного тісно пов'язане з умінням встановлювати послідовність подій та виділяти головну думку твору. Щоб сформувати у другокласників узагальнений підхід до з'ясування структури тексту (відношення «спочатку - потім»), радимо звернути увагу учнів на такі взаємопов'язані моменти: про що йде мова на початку оповідання; що було потім; чим закінчується твір.

Пропедевтикою до самостійного складання плану є такі прийоми:

- демонстрування зразка складеного плану;

- відповіді на запитання, які є вузловими (канвою) для подальшої роботи над складанням плану;

- поділ тексту на логічно завершені (смислові) частини (як на основі плану, запропонованого вчителем, так і самостійно);

- підбір до них заголовків;

- пошук частин тексту за сформульованим планом;

- складання малюнкового плану;

- відновлення деформованого плану відповідно до тексту тощо.

Зауважимо, що план не лише сприяє глибшому усвідомленню та розумінню змісту прочитаного, а й є важливим прийомом запам'ятовування навчального матеріалу, необхідною умовою підготовки учнів до переказу твору. Поширеними видами переказів у початкових класах є такі: дослівний, стислий, вибірковий, творчий. Як свідчить практика, молодшим школярам найбільш доступний детальний переказ (його різновидом є переказ тексту за поданим планом), що передбачає переважно репродуктивну діяльність (основний акцент робиться на дитячу пам'ять). З іншого боку, він формує уміння висловлювати одну й ту ж думку різними способами, тобто розвиває синонімічність мовлення.

Самостійна робота учнів з підручником, на думку дидактів, включає такі етапи: підготовчий (орієнтувальний); виконавчий; перевірний (контролюючий) (М. Казанський, Т. Назарова). Особливо важливий підготовчий етап, основне призначення якого полягає в тому, щоб дитина усвідомила, чого буде навчатися, виконуючи дане завдання; які знання та уміння необхідні; вибрала серед них найраціональніші; склала план виконання. Таким чином, даний метод передбачає формування важливих загальнонавчальних умінь (аналізувати, планувати, порівнювати, контролювати тощо), певних рефлексивних якостей, що у кінцевому рахунку забезпечує розвиток самостійності як якості особистості, формує суб'єкта навчальної діяльності.

Самостійна робота з підручником може застосовуватися на різних етапах уроку: у процесі підготовки до вивчення нового матеріалу, на етапі закріплення вивченого і рідше - під час ознайомлення з новим матеріалом.

На етапі актуалізації опорних знань вона використовується для повторення того навчального матеріалу, без якого не може відбуватися ефективне засвоєння нового. Це - читання однієї чи навіть кількох статей з метою пригадати певні відомості (вчитель дає чітку установку, на що потрібно звернути увагу); повторення правила, способу виконання завдання тощо; ознайомлення учнів з так званими перед текстовими запитаннями та ін.

Самостійна робота на ознайомлення з новим матеріалом рідко практикується у початковій школі, особливо на перших порах навчання. Мотивується це тим, що у молодших школярів ще не сформовані навички самостійного учіння. Не заперечуючи вказаного твердження, вважаємо, що майстерність вчителя саме і полягає в тому, щоб правильно визначити, що із нового матеріалу пояснити учням, а що запропонувати на самостійне опрацювання. Знаючи рівень розвитку свого класу, такі розрахунки можна зробити досить точно. Доречною у зазначеному аспекті є установка на сприймання тексту (Прочитайте і подумайте, чому…, Прочитайте і дайте відповідь…, Прочитайте і порівняйте… та ін.); проведення підготовчої бесіди; аналіз ілюстративного матеріалу підручника тощо.

Закріплення вивченого передбачає виконання певних завдань підручника - тренувальних (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчих; повторне читання матеріалу.

В останній час поширилися самостійні роботи над таким матеріалом, як навчальні фільми, радіо- і телепередачі тощо.

За характером навчальної діяльності - пов'язані із роботою за заданим зразком, за правилом чи системою правил, творчими завданнями. Даний вид самостійної роботи виражається у цілісній системі окремих завдань, спрямованих на розв'язання тих чи інших задач. У цій системі учні поступово, крок за кроком, просуваються вперед, стаючи все більш самостійними.

У процесі самостійної роботи доцільно використовувати диференційовані завдання за ступенем складності і за ступенем самостійності.

Диференціація завдань за ступенем складності - це завдання творчого характеру, підвищеної складності, з логічним навантаженням, завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування, завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і систематизації.

Диференційовані завдання за ступенем самостійності - це завдання, що містять певну міру допомоги учням у їх розв'язанні. Поступово ця міра допомоги зменшується, зростає ступінь самостійності учнів. Допомога учням може носити такий характер: зразок способу дії, пам'ятки, теоретичні довідки, допоміжні запитання, завдання з додатковою конкретизацією, з виконанням частини завдання та ін.

За способом організації виділяють такі види самостійної роботи:

а) фронтальна, коли всі учні виконують однакове завдання;

б) групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;

в) індивідуальна, коли кожен учень виконує особливе завдання.

Найчастіше самостійна робота організовується фронтально, однак у цьому випадку одні учні працюють не на повну силу, для інших вона виявляється непосильною. Групова форма організації самостійної роботи проводиться з метою попередження списування і пов'язана з організацією непостійних груп. Індивідуальна форма самостійної роботи використовується лише у випадку необхідності (хвороба, пропуск занять, відставання учнів).

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Основна функція перевірних самостійних робіт - контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.

Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо. До навчальних самостійних робіт відносять ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу.

Плануючи самостійну роботу в класі, вчитель повинен:

§ визначити її місце в структурі уроку кожного класу;

§ добре орієнтуватися у вимогах до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

§ передбачати труднощі, які можуть виникнути під час роботи в різних групах дітей;

§ правильно визначити зміст та обсяг завдань, а також форму, в якій вони пропонуватимуться;

§ визначити тривалість самостійної роботи;

§ визначити, який дидактичний матеріал треба підготувати;

§ продумати раціональний спосіб перевірки роботи [46].

Самостійній роботі властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко - до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Таким чином, самостійна робота займає вагоме місце у навчальному процесі початкової школи. У практичній діяльності використовуються різні види самостійних робіт та різноманітні способи їх подачі. Також для ефективної організації самостійних робіт необхідно враховувати їх структурні компоненти з метою розвитку самостійності молодших школярів.



РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Організація самостійної роботи на уроці у початковій школі

В сучасних умовах організації навчальної діяльності школярів увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву «самостійна робота учнів».

Як уже неодноразово наголошувалося, проблема самостійної роботи учнів у процесі навчання є нині однією з найбільш актуальних. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки в повсякденній діяльності учителя найбільше недоліків зустрічається саме в організації і проведенні самостійної роботи учнів. У дослідження Б. Єсипова, М. Данилова, В. Онишука, П. Підкасистого та інших науковців відзначається, що причини цього такі:

а) формування умінь і навичок самостійної роботи є одним з найскладніших видів діяльності педагога, що вимагає ретельної підготовки учителя і учнів;

б) відсутність певної системи в діяльності учителя по прищепленню учням умінь і навичок самостійної роботи;

в) у шкільному навчально-виховному процесі спостерігається неправильне співвідношення репродуктивних і творчих самостійних робіт.

І нарешті, розумовий розвиток школярів у процесі навчання, їх активність і самостійність багато залежить від навчання їх прийомам роботи і розумової діяльності.

Відомо, що в засвоєнні учнями знань і вмінь в процесі навчання провідна роль належить такому виду діяльності як мислення. Сприйняття нового матеріалу, закріплення і відтворення його, оволодіння різними навичками і вміннями вдосконалюється при безпосередній участі мислення.

Особливість процесу мислення полягає в тому, що він спрямований на вирішення будь-якого завдання. В кожному з них закріплена мета, на досягнення якої спрямований пізнавальний процес учня. Рух до мети обумовлений і вдосконалюється в певних умовах без урахування умов, у яких відбувається мисленнєвий процес в своєму рухові до мети, важко досягти вирішення поставленого завдання. Ось чому початковим моментом в процесі мислення є проблемна ситуація, яка виникає внаслідок утруднення, потреби щось зрозуміти.

Процес мислення виникає із спроб знайти вихід з складного становища.

Внаслідок цього визначаються шляхи виходу з суперечливої ситуації.

Відбувається певна система дій: аналіз, синтез, порівняння, аналогія, узагальнення тощо. Якщо дії відповідають розкриттю об'єктивних причинно-наслідкових дій об'єкта, що вивчається, значить, процес мислення завершується формуванням нових уявлень і понять.

Слід відмітити, що утруднення виникає в тому випадку, коли той, хто пізнає, побачив суперечність, яка є основою утруднення і стимулом до пошуку.

Першим етапом пошуку є відтворення наявних знань, фактів, які лежать поруч з новим явищем і при співставленні з'ясовується їх схожість і відмінність. Причому, неминуче відбувається удосконалення досвіду під кутом зору вирішення нових завдань. Проте завдання проблемного характеру будується не тільки на основі наявних знань. Лише поліпшення старого досвіду не може привести до успіху. Необхідно шукати нові зв'язки, уявлення, які дозволяли б добитися правильного вирішення.

Пошук вступає в другий етап - накопичення фактів доказу, встановлення нових зв'язків і закономірностей, які дозволяють дати вичерпне пояснення об'єкта, що вивчається, і вирішити суперечність. Важливо, щоб учень самостійно переконався, що для вирішення даного завдання в нього не досить знань і загорівся бажанням здобути їх.

Отже, в процесі проблемного навчання перша спроба вирішити труднощі з допомогою наявного досвіду, хоча сама по собі не приводить до успіху, але важлива як необхідна умова для усвідомлення, що не досить не тільки знань, а й появи бажання поповнити їх. Психічний стан учня до пошуку створено. Він прагне здобути знання, потрібні для вирішення труднощів, що виникли.

Яка ж при цьому дидактична роль учителя? Завдання його на цьому етапі пошуку полягає в тому, щоб учні мали під руками все необхідне для розширення своїх знань у кожний проміжок навчального часу, добивалися кращих результатів у самостійній пізнавальній діяльності. На початковій стадії проблемного навчання учні повинні одержати від вчителя точні вказівки, де вони можуть знайти додаткові відомості, що з чим слід спів ставити, з якими різними варіантами вони можуть зустрітися при ознайомленні з новим матеріалом. Ні в якій мірі не повинна знижуватись активність пошуку учнів, якщо їм заздалегідь буде відомо від учителя, що існують різні, часто діаметрально протилежні властивості явищ і процесів.

Суть пошуку полягає не тільки в тому, щоб назвати ці властивості, а навчати учнів умінню розкривати, показувати їх. Організовуючи цей пошук, учитель повинен чітко уявляти, з якими труднощами в засвоєнні матеріалу зіткнуться слабкі, середні і сильні учні, і надати їм диференційовану допомогу.

Спостереження свідчать, що найсильніші учні активно включаються в пошук додаткового матеріалу для вирішення поставленого завдання, намічають і застосовують при цьому різні підходи. Вони не чекають від вчителя часткового втручання в процес пошуку, навпаки, бувають невдоволені його підказуванням, прагнуть проявити якомога більше самостійності. Слід відзначити, що поняття «сильний учень», тобто здатний швидко включитися в пошук і успішно вести його, не завжди співпадає з поняттям добре встигаючий.

Учні з середньою успішністю здатні цілком включитися в пізнавальний пошук з даної проблеми. На відміну від сильних вони потребують допомоги з боку вчителів. Головна трудність для них - правильно визначити етапи дій по вирішенню проблеми, послідовно і логічно чітко розкрити зміст найважливішого завдання. Часті помилки в їх пошуковій діяльності, пропуски окремих важливих ланок і доказів, просте перерахування фактів без встановлення причин, що породили їх, відсутність висновків і узагальнень з наведеного матеріалу. Допомога вчителя повинна бути спрямована на попередження цих помилок. Головне - донести до свідомості учнів, що становить основу чіткої логічної послідовності в міркуваннях і доказах, що є причиною і наслідком, без розкриття чого пошук не дасть бажаних результатів.

І, нарешті, група слабких учнів, як показали спостереження, спочатку розгублюється і часто відмовляється від самостійного пізнавального пошуку; чекає допомоги від учителя при кожному, навіть найменшому, кроці вперед.

Для них становлять великі труднощі подумки охопити в цілому процес пошуку з даної проблеми, розчленувати її на важливі питання, вибрати шляхи і засоби їх розкриття. Характерно, що на дане запитання вони формулюють відповідь, використовуючи зовсім віддалений матеріал і швидко припиняють пошук, задовольняючись відповіддю лише на якусь частину проблеми, вважаючи її вирішеною. На початковій стадії застосування в навчанні пізнавального пошуку процес самостійної діяльності для слабких учнів повинен своєрідно програмуватись з визначенням дій і джерел, до яких слід звертатися. Слабких учнів у процесі пізнавального пошуку спочатку треба навчити процесу доказовості, підтвердження вже відомого. Важливо також озброїти їх умінням контролювати хід самостійного пошуку, звіряючи його з кінцевим результатом, і, лише набувши певного досвіду самостійного здобування знань, можна висувати цей результат в альтернативній формі. Якщо для виникнення проблемної ситуації і здійснення диференційованого керівництва з боку вчителя педагогічно правильно створити умови, то і слабкі учні успішно оволодівають прийомами пізнавального пошуку в навчанні.

Тільки в самостійному пошуку створюються необхідні умови для підвищення активності учнів і творчого підходу при оволодінні знаннями.

Третій етап - це створення системи дій по добору і групуванню фактів, обґрунтуванню доказів, виділенню принципів і головної ідеї, формуванню узагальнень і висновків. Це найважливіший етап пізнавального пошуку на уроці. Тут проявляється і вдосконалюється рівень аналітико-синтезуючої діяльності учнів, їх здатність до зосередженої уваги, прагнення самостійно розкрити і зрозуміти невідоме.

Часто ця важлива ланка самостійного пізнавального пошуку піддається критиці за некерованість: на цьому етапі дії учня в напрямку до мети нерідко помилкові. Чи справді це так? Відомо, що будь-який пізнавальний пошук передбачає кілька варіантів, що включають в себе ймовірність досягнення мети. Але вибирається один, найефективніший. Якщо гіпотеза сформульована правильно, то вирішення її неминуче співпадає з найбільш раціональним варіантом дії, з основним принципом і головною ідеєю дослідження. Добір фактів, встановлення їх взаємозв'язку з головним принципом може бути вдалим і невдалим. Але спрямування пошуку лишається правильним, якщо веде до розкриття об'єктивних закономірностей, які лежать в основі явища, що вивчається. Ось чому при формулюванні гіпотези вкрай важливо, щоб вона не наштовхувала учня на хибний шлях, а підказувала такі прийоми і засоби розширення невідомого, які б успішно вели до досягнення мети. Помилковий пізнавальний пошук свідчить, перед усім, про помилкові принципи, що були покладені в основу пошуку. В процесі проблемного навчання цьому слід всіляко запобігати. Не можна будувати проблемне навчання тільки на емпіричних фактах. Спостереження фактів і явищ потрібне при зародженні гіпотези як керівне начало для пошуку. Звичайне собі співставлення і вивчення фактів без керівного принципу, без завдання розкрити і пізнати якісь закономірності, не може привести ні до свідомого засвоєння нових знань, ні до розумового розвитку учнів. Як бачимо, наступне нагромадження і вивчення фактів або підтверджують основні ідеї гіпотези, уточнюючи і розширюючи її, або перебуває в повній суперечності з нею, тобто вказує, що гіпотеза не підтверджується, вона помилкова.

Отже, керівництво самостійною пізнавальною діяльністю учнів на третьому етапі полягає в розгортанні пошуку відповідно до правильно сформульованої гіпотези, хоча при цьому можлива й певна кількість помилкових дій.

Вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, невизначеною, випадковою, що вона повинна відображати закономірності і логіку процесу навчання як явища дійсності, закономірності і логіку процесу засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відображає логіку пізнавальної діяльності людини; логіку викладання; види діяльності учителя і учнів як зовнішні форми вияву сутності педагогічного процесу.

Елементами уроку, що у взаємозв'язаному функціонуванні відображають ці закономірності, є: актуалізація, формування нових понять і способів дій, застосування засвоєного. В реальному педагогічному процесі вони є й етапами процесу навчання, і основними, незмінними, обов'язковими на кожному уроці узагальненими дидактичними завданнями, компонентами дидактичної структури уроку. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні й достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь, навичок, активізації розумової діяльності учнів у процесі виконання самостійних робіт, розвиток їх інтелектуальних здібностей. Характер зв'язків і взаємодії цих компонентів забезпечені логікою процесу навчання, поетапним рухом від незнання до знання, який передбачає, що будь-яке формування нових знань і способів діяльності здійснюється безпосередньо на ґрунті актуалізації попередніх знань і досвіду діяльності та систематичного використання засвоєних знань і досвіду теоретичної і практичної діяльності школяра.

Послідовність формування знань на тому чи іншому уроці може бути різною: в одному випадку, урок може розпочинатися не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення учителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку - на початку уроку може бути контрольна чи самостійна робота. Така дидактична структура уроку.

Відзначений підхід до визначення структури уроку усуває шаблонність при проведенні уроків, рецептурність у діяльності учителя, розширює межі його творчої майстерності розробки і проведення уроків.

Досвід показує, що останнім часом відбулися позитивні зрушення в методиці самостійної роботи, зокрема в розширенні видів самостійних завдань на користь таких з них. які не тільки тренують уміння й навички, а й розвивають пізнавальну активність. Значно урізноманітнилися способи постановки самостійних завдань.

Вчитель проводить на уроках самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Так, перевірні роботи допомагають їй контролювати знання учнів; підготовчі -- актуалізують опорні знання, які необхідні для наступного сприйманим нового матеріалу; навчальні -- під час вивчення нової теми, але лише тоді, коли переконана, що попередні знання, на яких ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні школярами.

Самостійній роботі на уроці властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу в школі, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко -- до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Щоразу, готуючись до уроку, вчитель розв'язує принципове питання, як краще організувати засвоєння нового матеріалу. Цьому сприяють доступні та ефективні для учнів початкових класів п'ять форм пошукової діяльності:

1.Система пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності.

2. Евристичні бесіди.

3. Метод аналогії.

4. Самостійне ознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби і без них.

5. Елементарні дослідницькі завдання.

Критеріями відбору навчального матеріалу, який планується для організації пошукової діяльності молодших школярів на уроці, є такі:

1. зв'язок нового із засвоєним матеріалом;

2. можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;

3. наявність суперечностей між опорними і новими знаннями;

4. готовність школярів до участі в пошуковій діяльності [26].

Через систему пізнавальних завдань за допомогою прийомів розумової діяльності учні вдосконалюють уміння аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити.

Це той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи. Розвивальні функції самостійної роботи під час ознайомлення з новим матеріалом виявляються в тому, що вона передбачає самоорганізацію і виконання учнями у взаємозв'язку багатьох навчальних дій, які спрямовані на один результат.

Самостійно ознайомлюючись із новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує декілька супідрядних завдань: визначає мету, виділяє невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх.

Орієнтиром вчителя у визначенні матеріалу для самостійної роботи є:

1) міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;

2) можливість актуалізації опорних знань виконанням підготовчих вправ;

3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;

4) рівень сформованості вмінь працювати з підручником, картками, достатній темп письма і читання. Розвиток самостійності учнів - це мета діяльності як вчителів так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету - розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.

Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв'язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці, розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість. Логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати; готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно займатися після закінчення школи.