Принципи та методичні прийоми навчання петриківському розпису

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Петриківський розпис - самобутня галузь українського мистецтва, один з видів українського народного малювання. Розвиток петриківського розпису бере початок ще в другій половині XVIII ст. та традиції українського народного декоративного розпису розвиваються й сьогодні. Це давнє мистецтво вивчає молодь, зокрема петриківська, яка прагне продовжити справу своїх батьків. У багатьох школах нашої країни діють гуртки, відвідуючи які, учні опановують техніку декоративного розпису, вчаться створювати власні композиції, тому цю тему вважаю актуальною.

Петриківське малювання другої половини ХХ ст. - явище набагато раціональніше, складніше й суперечливіше, оскільки кожен майстер у свою роботу вносить щось нове, нові елементи, нові спостереження та нові сполучення кольорів. Чим талановитішій майстер, тим багатше його здобутками все ремесло, тим воно різноманітніше і витонченіше, тим більше прихильників воно має.

Отже, володіючи технікою петриківського розпису можна не лише копіювати твори відомих митців таких як: Тетяна Пата, П. Глущенко та інших, а й самому створювати незвичайні композиції користуючись прийомами петриківського розпису.

Над методикою навчання учнів петриківського розпису працювали такі методисти і вчителі як В. Соколенко, С.Трач та інші.

Метою курсової є ознайомити з петриківським декоративним розписом, специфікою та прийомами його виконання на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

Об`єктом виступатиме прийоми та форми роботи над створенням композиції петриківського розпису.

Предметом є принципи та методичні прийоми навчання петриківському розпису.

Завданням курсової роботи є:

- ознайомити з історією розвитку петриківського декоративного розпису та народними майстрами, які працювали у цьому жанрі;

- інформувати про основні прийоми та техніки виконання петриківського декоративного розпису;

- дослідити методи вивчення петриківського декоративного розпису на уроках у початковій школі;

- опрацювати програму для 1-4 класів середньої загальноосвітньої школи, методичні посібники та навчальні підручники;

- розробити тренувальні вправи , які б сприяли кращому засвоєнню учнями мазків петриківського розпису;

- перевірити ефективність використання тренувальних вправ перед початком роботи у 4 - А класі СШ№3.

Гіпотеза: якість та успішність виконання петриківського розпису учнями, буде залежати від проведених на початковому етапі уроку тренувальних вправ.

Курсова робота складається з : вступу , трьох розділів , висновку , списку використаних джерел та додатків .

У Розділі 1 « Петриківський декоративний розпис» міститься інформація про заснування села Петриківки, історію розвитку петриківського розпису та видатних майстрів цього жанру.

У Розділі 2 « Вивчення петриківського декоративного розпису» йдеться мова про педагогічні методи та прийоми, доцільний під час навчання петриківського розпису.

Розділ 3 « Експериментально - дослідницька робота» складається з опрацьованих результатів щодо використання прийомів та методів навчання петриківського розпису в практичній діяльності учнів.

Висновки складає інформація про виконану роботу, опрацьований матеріал та ефективність поставленої гіпотези.

петриківський декоративний розпис образотворчий школа

РОЗДІЛ 1. ПЕТРИКІВСЬКИЙ ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗПИС

1.1 Історія розвитку петриківського розпису

Петриківський декоративний розпис - один з видів українського народного малювання, що виник у селі Петриківка ( Царичанського району, Дніпропетровської області) - відомому осередку народного мистецтва. З часу свого заснування у 1772 р. (первинно село дістало назву Петрівка, від імені старшого кошового гетьмана війська Запорізького Петра Калтиглевського ) Петриківка була важливим адміністративним та торгівельним центром Протовчанської паланки, де тричі на рік збирався ярмарок, на якому місцеві майстри продавали килими, вибойчасті тканини, а також вироби з дерева - скрині, сани, вікна, народні музичні інструменти (кобзи, бандури, сопілки), розмальовані самобірним рослинним орнаментом.

Після ліквідації у 1775 році Запорізької Січі село стало казенною слободою, жителі якої не зазнавали постійного кріпацького гніту, що також сприяло розвиткові народного мистецтва.

Петриківський декоративний розпис розвивався у вигляді стінопису житлових приміщень та декору речей господарського і хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавалися традиції розпису, образотворчі мотиви якого виявилися і в народних картинах. На початку 20 ст., в зв`язку з появою паперу на селі та широким попитом на хатні настінні розписи, почалось виготовлення петриківськими майстрами і паперових прикрас - мальовок (рушники, килими, деталі архітектурного декору - стрічки і квіти для комина тощо), якими оздоблювали інтер`єр житлового приміщення.

Характерним для мистецтва петриківського декоративного розпису є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів - цибульки, кучер явки.

Широке застосування у петриківському декоративному розписі мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід - калини, полуниці і винограду.

Характерні для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (місцева назва - папороть), пуп`янків, перистого ажурного листя. Подібні рослинні мотиви зустрічаємо й на стародавніх речах, що належали колись запорізьким козакам.

В 19 ст. Петриківка була центром розповсюдження стіно розпису на Україні, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалась в побуті козаків для оздоблення їх житла , начиння та зброї.

Основними видами орнаментальних композицій стінного розпису були вазони, букети, гілочки, окремі квіти та смуги фриза - бігунчики. Вони застосовували або поодинці або поєднувалися у складну композицію, підпорядковану архітектурній структурі печі. Настінний розпис використовувався за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольорові глини та саморобні рослинні фарби, які виготовлялися виварюванням трав, листя пасльону, ягід та квітів (наприклад, зелену фарбу видобували з листя пасльону та пирію, синю - х квітів проліска, жовту - з пелюсток соняшника та лушпиння цибулі, жовтогарячу - з кори молодих яблуневих пагонів, фіолетову різних відтінків - з ягід бузини та шовковиці, червону - з соку вишні, коричневу - з ягід жостеру). Вживали також природний барвник - вохру. Розріджувачами та закріплювачами фарб у давнину були яєчний жовток, молоко, природний вишневий клей, пізніше стали вживати цукор.

За інструмент у майстрів петриківського декоративного розпису правили самородні пензлики з котячої шерсті та палички з болотної рослини оситину, деякі деталі(наприклад, ягоди) малювалися просто пальцем. Оскільки настінний розпис часто відновлювався, то не було потреби застосовувати консервуючи засоби, що запобігають загниванню білкових речовин. Але коли розписували дерев`яні речі домашнього вжитку, то в розведену на яєчному жовтку фарбу додавали трохи оцту або для розпису застосовували олійні фарби. Роботи петриківських майстрів (І. Пилипенко, Н. Білокінь та інших) - малюнки-розписи становили орнаментальні композиції: квіти, гілочки, букети, фризи, кашпо-килимки, виконані на папері темперою - експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936р) У 1936-1941р.р. у Петриківці існувала школа декоративного народного малювання, в якій композицію петриківського орнаменту викладали відома майстерня, заслужений майстер народної творчості України Т. Пата та її дочка В. Кучеренко. Випускники школи працюють у різних галузях художньої промисловості, застосовуючи орнаментику петровського розпису в оздобленні тканин, розписі фарфорового посуду, виробів з дерева тощо.

З 1958 року в Петриківці відкрито цех під лакового розпису, де виготовляють скриньки й декоративні тарілки з пресованої тирси, розписані фарбами. В експериментальному цеху (1970р.) виробляють декоративні панно, намальовані на папері яєчною темперою, точені з дерева розмальовані декоративні вази, тарілки, корали, цукерниці, яйця - мальовки тощо. Сформована художня школа петриківського декоративного розпису, якій притаманні енергійність, чіткість декору, яскравість фарб, у наш час вийшла далеко за межі окремого осередку і набула поширення в ряді міст і сіл України.

1.2 Майстри петриківського розпису

Далеко за межами України відомі імена народних майстрів села Петриківки Дніпропетровської області. Ажурний, графічно чіткий орнамент, що в минулому розвивався як настінний розпис та декор побутових предметів, сьогодні широко використовується в художній промисловості, книжковій графіці, оформленні тощо. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовій фарфоровій вазі, прегарним візерунком лягла на шовкову тканину, коштовним самоцвітом загорілася на лакованій поверхні сувенірної шкатулки. Своєрідний орнамент петриківчан має давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсенал художніх образів. Назву свою він дістав від села Петриківки Дніпропетровської області. Із покоління у покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, який щодалі все більше удосконалювався. Поступово із петриківських селян виділилася група напівпрофесійних майстрів, які розписували не тільки інтер'єри хат, а й скрині, народні музичні інструменти, сани, віялки, а на початку XX сторіччя почали робити і паперові мальовки. Побутові речі з петриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до XVIII-XIX сторіч. Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, яка широко застосовувалася в побуті запорожців, прикрашаючи житла, начиння і зброю. Сучасний петриківський орнамент характеризується насамперед як рослинний, переважно квітковий. Він грунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів (наприклад, «цибульки» або «кучерявки»). Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів та ягід калини, полуниці й винограду. Характерними є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя. Для петриківських орнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір та дивовижна спритність руки - всі майстри малюють без попереднього наміченого контуру, не користуючись жодним мірильним інструментом. Віртуозність виконання досягається письмом за допомогою тоненького пензлика з котячої шерсті. Крім пензля, петриківчани застосовують сухі стеблини, трісочки, а ягоди малюють просто пальцем.

Петриківські майстри застосовують для розпису на папері яєчну темперу, в настінному розпису - гуаш, яєчну темперу і олійні фарби на левкасовому грунті, а на дереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розпису є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX ст., «вазон», «букет», окрему «гілочку» і «фриз». Ці види композицій використовувалися у настінному розпису як компоненти архітектурного декору інтер'єра. Характерною особливістю традиційної композиції, наприклад, петриківського «букета» є розташування в його центрі трьох великих квіток, по боках яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових травок. Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних акцентуючих плямах (в даному разі - на трьох центральних квітках), котрим ритмічно відповідають-перекликаються з ними - маленькі кольорові плямочки другорядних елементів композиції. Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне сполучення основних і додаткових кольорів спектра, причому переважають червоні та зелені барви. Нині петриківські майстри, які мають вже певну художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі. Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять, наприклад, хохломські майстри декоративного розпису. До старшого покоління петриківських майстрів належать Тетяна Пата, Ірина Пилипенко, її ровесниця Надія Білокінь, Надія Тимошенко, Поліна Глущенко та Ганна Ісаєва.

Спільною рисою творчості майстринь цього покоління є безпосередність, щирість, загострене відчуття декоративності. Вони будують свої композиції на одночасному контрасті основних і додаткових кольорів, досконало володіють традиційною технікою розпису яєчною темперою. Для композиційних схем їхніх творів характерна деяка статичність, врівноваженість усіх елементів, ритмічне перекликання кольорів. Проте їхні сюжети не однакові і несуть на собі риси неповторної індивідуальності.

Т. Пата - одна з найстаріших петриківських майстринь декоративного розпису. Її техніка надзвичайно різноманітна. Художниця поєднує широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими мазками, вишкрябує трісочкою тоненькі прожилки в середині листочка, пензлем з котячої шерсті виписує його краєчки, рогозинкою вибирає пелюстки квітів, пальцем вимальовує прозорі округлі ягоди. Особливо плодотворною й інтенсивною була творчість Тетяни Пати в 30-і роки, її численні букети ніколи не повторюють ні попередньої композиційної схеми, ні художніх орнаментальних мотивів.

У 40-х та 50-х роках серед улюблених орнаментальних композицій художниці з'являються нові мотиви: тепер вона охоче зображує птахів - як фантастичних («Панно з птахами»), так і реальних («Зозуля на калині»). Твори Пати позначені надзвичайною життєрадісністю, так би мовити, мажорним сприйняттям кольору, її розписи ніби наскрізь пройняті гарячим сонячним промінням. Сильні контрастні сполучення кольорів - червоного різних відтінків, синього і жовто-зеленого - не порушують загальної цілісності та одноплановості площинного, декоративного трактування букета. Тут ніщо не губиться, все урівноважене і ритмічно погоджене, хоч в композиції відсутня суха дзеркальна симетрія. Надзвичайно винахідлива Пата у передачі матеріальності листочків, пелюсток та квітів. З тонкою спостережливістю любовно відтворює вона найхарактерніші риси кожної гілочки, кожної лугової травинки, зберігаючи одночасно принцип узагальненості й типізації. Все зображуване трактується майстринею однопланове, площинно, окремі елементи композиції - ягідки та листя - не закривають одне одного, а ритмічно розташовуються на папері у найвигіднішому для показу своєї форми положенні. Тому й однакові мотиви композиції у Пати не здаються одноманітними, сухими та нудними. «Вони, - як каже сама Тетяна Якимівна, - і всі однакові, і всі різні».

Дуже своєрідним майстром є Н. Білокінь. Для її творчості характерні традиційні квіткові мотиви («цибульки», «жоржини», «кучерявки» тощо). Спостерігаючи навколишній рослинний світ, вона створює нові форми, підкреслюючи певні риси зображуваної рослини. Поряд з орнаментальними рослинними малюнками відомі жанрові композиції Білокінь, зокрема «Пряха», «Роман і Оксана», «Українські дівчата» та інші. Усі вони відзначаються динамічністю та яскравою колоритністю малюнка.

І. Пилипенко та Н. Тимошенко пишуть здебільшого традиційні букети фантастичних квітів і кальовки - фризи, лиштви та окремі гілочки з квітами для архітектурного декору, що замінює собою настінний розпис. У них переважають контрастні кольорові відношення. Пишуть вони аніліновими фарбами, розведеними на яєчному білку.

П. Глущенко та Г. Ісаєва - художниці, так би мовити, перехідного типу. Вони не вчилися в школі у Пати, але працювали разом з нею. Глушенко виконувала замовлення для ескізів архітектурного оформлення, написала багато декоративних панно, вирізала витинанки з паперу. Працює вона переважно гуашшю, застосовуючи тонові (червоний і зелений) фони.

Вона добре володіє чітким рисунком і малює здебільшого традиційні букети, окремі елементи яких використовує для підлакового розпису на сувенирних виробах. У зв'язку з підготовкою до Першої республіканської виставки українського народного мистецтва до Києва були запрошені народні майстри з усієї України. З Петриківки до Києва у 1935 році приїхали Т. Пата, Н. Білокінь. В. Вовк, Г. Павленко, Г. Ісаєва. Тут було відкрито експериментальні майстерні при Київському державному музеї Українського мистецтва, де поряд з народними майстрами працювали і художники-професіонали, серед яких були живописець і графік Рокицький, керамісти П. Іванченко, О. Грядунова і багато інших, співдружність художників-професіоналів і народних майстрів була тісною, бо поклала початок зближенню народного декоративного мистецтва з художньою промисловістю, збагатила петриківський розпис прийомами професійної станкової та книжкової графіки, Т. Пата, І. Пилипенко, Н. Білокінь брали участь в оформленні декадного складання українських пісень.

Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві, відбулася в 1936 році, малюнки петриківських майстрів мали великий успіх. Декілька учасниць виставки були нагороджені дипломами І ступеня (І. Пилипенко, Г. Ісаєва), а Т. Паті та Н. Білокінь, крім того, було присуджено почесне звання майстра народної творчості. Важливу роль відіграла відкрита в 1936 році в Петриківці школа декоративного малювання, що почала готувати художників-виконавців та інструкторів для роботи в різних галузях художньої промисловості. Експозицію орнаменту викладала в школі Т. Пата, а згодом і її дочка Векла Кучеренко. Школа існувала з 1936 по 1941 рік і зробила чотири випуски; перший був з дворічним навчанням, а три останні - з трирічним. З Петриківської школи декоративного мистецтва вийшло ціле покоління учеників Т. Пати, в тому числі й відомі нині майстри: Марфа Тимченко, Галина Прудникова, Векла Кучеренко, Іван Завгородній, Віра Клименко - Жукова, Ніна Шулик, Василь Соколенко, і Зоя Кудіш. Під впливом цієї школи формувалася творчість сестер Віри й Галини Павленко - Черниченко.

Згадані вище учні Пати належать до середнього покоління петриківських майстрів. Серед них треба передусім відмітити М. Тимченко, Клименко-Жукову та сестер В. Павленко і Г. Павленко - Черниченко, творчість яких пов'язана з працею на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Розписані ними фарфорові вироби (декоративні вази й різноманітні сервізи) давно відомі далеко за межами нашої Вітчизни й користуються успіхом на міжнародних виставках і ярмарках. Твори петриківських майстрів, які працюють у галузі розпису по фарфору, мають специфічні риси петриківського орнаменту, проте різняться колоритом і манерою виконання, своїми мотивами і композиційними прийомами. На ювілейних виставках, крім розписаних ними фарфорових виробів, експонувалося багато зразків станкової народної графіки - тематичних панно, букетів, декоративних розписів на папері. Видатним колористом була В. Клименко - Жукова, яка в своїх розписах застосовувала переважно традиційні рослинні мотиви, творчо їх переробляючи. З тонким смаком пише букети традиційних квітів - «кучерявок», «гвоздик» Г. Павленко. В. Павленко в своїх декоративних розписах любить малювати традиційні постаті українських дівчат, зображених у профіль, що рвуть ягоди або квіти. У неї переважають контрастні кольорові сполучення. М. Тимченко вдало поєднує квітковий орнамент із зображенням фантастичних і реальних птахів.

Треба відмітити, що досягнення цих майстринь (особливо цікаві кольорові пошуки) мають неабиякий вплив на творчість їхніх петриківських земляків. Чудова рисувальниця 3. Кудіш з Петриківки перша замислилася над тим, щоб у своєрідних декоративних малюнках розкрити зміст народних байок Л. Глібова. В її трактуванні птиць і звірів існує органічний зв'язок з квітковим орнаментом, що створює певну стилістичну єдність.

Декоративно-площинна побудова композиції, насичена кольорова гама й віртуозне виконання малюнків тонесеньким пензликом -- ці традиції народного декоративного розпису сприяли появі нових рис у мистецтві книжкової графіки. В 1965 році видавництво дитячої літератури «Веселка» випустило в світ дитячий календар на 1966 рік «Дванадцять місяців», у якому помістило ілюстрації З. Кудіш до чотирьох байок Л. Глібова. Малюнки

З. Кудіш мали вплив як на творчість її ровесників (наприклад, «Сорока-білобока» - казкове панно М. Шишацької), так і на молодь - третє покоління майстрів, які працюють на фабриці художніх виробів «Дружба» і як надомники в системі художнього фонду УРСР.

Кажучи про творчість середнього покоління петриківців, треба зауважити, що вони плідно працюють у книжковій графіці. Обкладинки і суперобкладинки, заставки для альбомів, книжок і комплектів листівок оформлювали В. Клименко - Жукова, сестри В. Павленко й Г. Павленко - Черниченко та В. Соколенке. В галузі політичного плаката успішно працюють П. Глущенко, М. Тимченко, 3. Кудіш, В. Соколенке та Ф. Панко. Видавництво «Мистецтво» неодноразово випускало в світ друковані панно та комплекти листівок з петриківським орнаментом. Новим внеском у скарбницю українського радянського декоративного мистецтва, безперечно, е досягнення петриківських майстрів у галузі підлакового розпису. Першими в цій справі були Марфа Тимченко та Іван Скицюк, які почали розписувати дерев'яні шкатулки й тарілі із зображенням квітів і птахів. У 1958 році в Петриківці при артілі вишивальниць «Вільна селянка» (нині фабрика художніх виробів «Дружба») відкрився цех підлакового розпису.

Майстри під керівництвом Федора Панка швидко засвоїли технологію виготовлення сувенірних шкатулок з пресованої тирси та опанували технікою під лакового розпису. Тепер на фабриці «Дружба» працюють художниками такі майстри середнього покоління петриківців: Євдокія Клюпа, Ганна Данилейко, Іван Завгородній. У 1970 році при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті була створена бригада майстрів-надомників, що її очолив Ф. Панко. У ній працюють Г. Ісаєва, Н. Шулик, М. Шишацька, 3. Кудіш та інші. Усіх їх об'єднує спільна художня школа - вони вчилися у свій час у Т. Пати, проте кожний з них зберігає у розписах індивідуальний смак, улюблені орнаментальні мотиви та кольорову гаму. Ф. Панко багато і плідно працює над пошуками нових сюжетів і форм підлакового розпису. Так, він розписав чудовими квітами таріль з написом «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», де розпис здійснено на фоні природного дерева без шпаклювання та ґрунтування.

Ф. Панко працює також і в галузі стінопису. У 1962 році він очолив бригаду петриківських майстрів, які під його керівництвом та за його ескізами розписали інтер'єри петриківської їдальні, а пізніше - фойє Будинку культури у селі Хорошому та передпокій на фабриці «Дружба» у Петриківці. Багато часу присвячує майстер педагогічній діяльності. З 1958 року він викладає композицію петриківського орнаменту в петриківському філіалі Дніпропетровської дитячої художньої школи. Учні, що закінчили цю школу, здебільшого працюють художниками на фабриці «Дружба» або на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. Молоді митці Віра Тезик, Ніна Турчин, Людмила Штаній, Володимир Глущенко, Анатолій Чорнуський, Федір Клешня, Ніна Шулик, Надія Кошляченко, Марія Кухарчук, Марія Бельмас, Тамара Кудіш, Марія Кравець та Ніна Кириненко наслідують кращі риси петриківського орнаменту, беруть участь в обласних та республіканських художніх виставках. Спільними рисами їхньої творчості є різноманітність сюжетів і орнаментальних мотивів. Молоді майстри пишуть казкові та декоративні панно, букети з традиційних квітів у новій інтерпретації, тематичні панно, присвячені ювілейним датам, та інші.

Щодо композиційної структури, то новим у їхніх творах є динамічне розташування головних елементів по діагоналі. Крім складних тональних відношень основних і додаткових кольорів, часто зустрічається тепла або холодна кольорова гама. В окремих випадках з'являються і нейтральні (сірі та чорні) тони живопису. Щодо техніки виконання, то вона відзначається великою різноманітністю прийомів і навичок, застосуванням темпери, гуаші та олійних фарб.

Цікавим явищем є також поява психологічних елементів у сюжетних розписах (наприклад, панно «Все для тебе, кохана» В. Глущенка), де з теплим народним гумором передано настрій птахів. Позитивну оцінку численних глядачів дістав триптих, присвячений 50-річчю Великого Жовтня, створений

Т. Кудіш. Складний сюжет, образи робітника і селянина, по-новому трактовані традиційні квіти (квітка-реторта, квітка-електролампочка) свідчать про те, що молода художниця вдало пов'язала сучасність із стародавнім народним мистецтвом.

Любовно зберігаючи традиційні мотиви й композиційні схеми декоративного розпису, петриківці розвивають і збагачують його новими елементами, зокрема мотивами радянської емблематики; їх органічне сполучення з традиційним рослинним орнаментом вказує на прогресивну життєву основу, закладену в народному мистецтві.

РОЗДІЛ 2. ВИВЧЕННЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Петриківський розпис як один із видів діяльності на уроках образотворчого мистецтва

Згідно з програмою середньої загальноосвітньої школи, яка затверджена міністерством освіти і науки України ознайомлення учнів з українським народним мистецтвом петриківського розпису відбувається у 4 класі під час вивчення теми: «Художній образ декоративно-ужитковому мистецтві та архітектурі.

Учні спостерігають особливості художньо-образної мови творів народних майстрів петриківського розпису, аналізують твори народного декоративного та декоративно-ужиткового мистецтва, а також формують уявлення про основні технічні прийоми та елементи петриківського розпису, особливості композиційної побудови творів майстрів петриківського розпису.

Ознайомлення учнів з елементами народних розписів в Україні починається з 2 класу. Під час вивчення теми «Декоративно-прикладне мистецтво» учні отримують перші знання про петриківський розпис, як самобутню галузь українського мистецтва та вчаться виконувати посильні композиції на основі перегляду творів майстрів українського народного розпису. Учні знайомляться з різновидами мазків: «гребінчик», «зернятко», «горішок» і «перехідний мазок», «бігунець».

Підручник «Образотворче мистецтво» для 2 класу пропонує такі види роботи для ознайомлення з технікою петриківського розпису:

- у середину майбутньої квітки на папері поставити крапку і навколо неї прима кувати пензликом, тримаючи його кінці до себе або від себе;

- намалювати серцевини квітів прима куваннями : змочена фарбою кругла поверхня предметів залишатиметься на папері круглими відбитками; роботу можна виконувати також пальцями;

- намалювати хвилясту стеблину «бігунець», кінчиком пензля старанно проводьте тонку лінію хвилеподібним рухом.

У 4 класі учні розвивають уміння створювати візерунки з елементів петриківського розпису, оволодівають такими мазками як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок» цим самим виховуючи інтерес до народного мистецтва. Учні отримують розгорнуту інформацію про петриківський розпис, його історію та майстрів, що створювали його.

Підручник «Образотворче мистецтво» для 4 класу містить розділ «Казкова квітка Петриківки», де розміщена інформація про методи та правила роботи над розписом. Уся інформація в підручнику переплітається із зображеннями робіт народних майстрів та прикладами виконання елементів петриківського розпису.

Розділ складається з вступу, який несе коротку інформацію про петриківський розпис, низки вправ та правил, які необхідні для роботи та нових елементів петриківського розпису.

Для виконання робіт учні повинні додержуватись таких правил:

- фарба для роботи має бути густою;

- слід заздалегідь розвести її водою, розтерти та розмішати;

- на інструменти слід набрати рясно фарбу. Якщо працювати пензлем слід стежити за тим, щоб його кінець не розтріпався;

- мазок пензлем (чи іншим інструментом) треба класти на папір один раз, не підправляючи його додатково;

- для зручності роботи аркуш паперу в процесі накладання мазків слід увесь час повертати.

Окрім вище перечислених назв мазків учні 4 класу знайомляться з назвами елементів, які утворюються компонуванням цих мазків:

- «розетка» - кругла чи овальна форма квітки. Виконується накладанням цільних мазків навколо поставленої крапки;

- «листя» - виконується мазками «до себе», притискуючи мов трохи протягуючи кінець інструмента до паперу;

- «цибулька» - напіврозкриті квіти, пуп`янки - характерні елементи петриківського розпису;

- «ягоди» - виконуються пальцем або іншим предметом круглої форми щільно накладаючи відбитки один біля одного.

Доповненням до даної теми є тема «Подарунок для мами», де учням пропонується зробити розпис на папері, дощечці чи іншому предметі використовуючи уже набуті вміння, навички та знання для роботи з петриківським розписом. Для цього учням надається план послідовного виконання до якого входять такі пункти:

- на чернетці слід намалювати кілька малих прямокутників. Продумати на них композицію розпису в загальних рисах;

- визначити скільки в композиції «головних плям», як вони розміщуватимуться одна стосовно одної - симетрично чи навпаки; та який напрямок головного і більших стеблин;

- виконати у такий спосіб кілька варіантів композиції та вибрати найбільш вдалий;

- перед початком роботи фарбами, ще раз слід звернутися до робіт петриківських майстрів;

- слід пам`ятати, що характерним для петриківського розпису є поєднання червоного, зеленого та блакитного кольорів з доповненням жовтим і жовтогарячим;

- вибравши бажану колірну гаму слід викласти її на палітру, потрібні фарби змішати з водою до густоти та переходити до малювання;

- слід пам`ятати, що перехід від найкрупніших елементів до середніх, трохи менших (квітів, пуп`янків, листочків), має бути плавним; найдрібніші елементи композиції - ажурні листочки, вигнуті травинки, вусики тощо.

Володіючи прийомами петриківського розпису учні власноруч зуміють зробити чудові подарунки для своїх рідних, опираючись на здобуті ними знання виконання елементів розпису.

2.2 Методи вивчення петриківського розпису у початковій школі

Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художні традиції минулого. Тепер декоративний розпис використовують в екстер'єрі й інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у предметах побуту.

Велике значення українського народного розпису знаходитися в естетичному і художнім вихованні дітей у сучасній школі.

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український, народний розпис, їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.

В.С.Кузин - відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:

- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листя , квіти, фрукти і т.п.);

- виконання декількох варіантів декоративних елементів:

- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

- виконання декоративного малюнка олівцем;

- виконання декоративного малюнка фарбами.

У широковідомої Петриківській школі учитель В. Соколенко, палкий прихильник навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний у доцільності виконання їх відразу фарбами, з визначенням квітів і композиції.

А професор Е.А.Антонович, що чимало працював над дослідженням в галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, досягнення навичок і звичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їхнього засвоєння.

Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання декоративних композицій, Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.

Індивідуальність у мистецтві взагалі явище задоволене важливе, а в декоративному мистецтві - особливо.

Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі робили пензлі, фарби та інші приналежності. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки.

Зовсім інший метод малювання в Параски Хоми, що спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем усього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості, їхній талант високо оцінений не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами.

Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, що стануть основою творчості.

Слід відзначити також педагогічні методи навчання, які доцільно використовувати на уроках образотворчого мистецтва вивчаючи петриківський розпис.

До методів організації навчально-пізнавальної діяльності належать методи спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок, а саме: словесні, наочні й практичні методи.

Словесні методи навчання включають: пояснення, розповідь, бесіду. Пояснюючи новий теоретичний матеріал, розповідаючи про петриківський розпис, його історію та видатних майстрів можна використовувати методи пояснення розповіді чи бесіди.

Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій прикладів тощо. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добру аргументацію. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп та образ о вість мови. Відповідь полягає у послідовному розкритті змісту навчального матеріалу.

Розповіді поділяються на: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художню розповідь слід використовувати розповідаючи про історію створення Петриківських шедеврів; науково-популярна ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов`язаний з теоретичним матеріалом; розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам`яток, художніх творів Петриківського мистецтва).

Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам:

- забезпечувати виховну спрямованість навчання;

- оперувати тільки достовірними і перевіреними фактами;

- спиратися на достатню кількість яскравих прикладів;

- будуватися за чітким, послідовним планом.

Бесіда передбачає запитання і відповіді. Вивчаючи тему «Петриківський розпис» доцільно використовувати такі типи бесіди: вступну бесіду, розповідаючи новий матеріал; бесіда - повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників і малюнків.

До наочних методів навчання належать: обґрунтування, демонстрування, самостійне спостереження.

Ілюстрування - забезпечення ілюстраціями статистичної наочності, картин тощо.

Вивчаючи прийоми виконання петриківського розпису слід використовувати для прикладу наочний матеріал.

Демонстрування - використання прикладів та предметів виконаних Петриківським розписом (посуд, дерев`яні вироби тощо).

Самостійне спостереження базується на безпосередньому сприйманні явищ учнями.

До практичних методів навчання належать: вправи, практичні та графічні роботи.

Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Починаючи вивчати петриківський розпис у 2 класі учні засвоюють прийоми та елементи цього розпису. Для цього доцільно використовувати такі види вправ: підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні - сприймають засвоєння нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком); творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні вправи - переважно навчальні. Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички.

Практичні роботи передбачені навчальними програмами після засвоєння теоретичного матеріалу. Вони мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок необхідних для майбутнього життя. Етапи проведення практичних робіт:

- пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи);

- показ (інструктаж;

- проба виконання;

- виконання роботи учнями самостійно;

- контроль (роботи учнів аналізують і оцінюють).

Залежно від рівня включеності учнів у продуктивну творчу діяльність, зростання ступеня самостійності учнів до класифікації віднесені такі методи, які доцільно застосовувати вивчаючи петриківський розпис: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу та евристичний методи.

Пояснювально-ілюстративний метод - це спосіб організації засвоєння учнями готових знань про предмети і явища навколишнього світу та способи виконання різних видів діяльності.

Мета репродуктивного методу - це формування у дітей умінь і навичок застосовувати засвоєні знання в знайомій і подібній ситуаціях, виконувати способи діяльності за зразком.

Реалізується цей метод через систему завдань, яку складає учитель, конструюючи їх самостійно або добираючи з навчальних посібників: готових дидактичних матеріалів.

Крім репродуктивної, починаючи з початкових класів, діти повинні оволодівати досвідом творчої діяльності, яка завжди пов'язана з виконанням і розв'язанням навчальної проблеми. Особливість творчої діяльності полягає в тому, що вона не має точного опису системи дій у кожній конкретній ситуації.

Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблеми завдання, сам його розв'язує, показуючи дітям етапи та послідовність роботи.

Евристичний метод базується на по елементному засвоєнні досвіду творчої діяльності, тобто окремих її етапів. Учні можуть виконувати завдання як самостійно, так і з допомогою вчителя.

З-поміж методів, які використовуються на уроках образотворчого мистецтва виділяють також групу методів за способом сприйняття інформації. До таких методів належать: методи індукції та дедукції, емпіричні методи. Сутність індукції полягає в тому, що зі знання про частину предметів якої небудь їх сукупності роблять висновок про всю сукупність (тобто вивчаючи певні елементи петриківського розпису окремо можна їх в подальшому об'єднувати у композиції, які характеризують петриківський розпис).

Застосування дедукції полягає у використанні загальних положень про вивчення конкретних елементів (спираючись на приклади робіт майстрів Петриківського розпису можна вивчати окремі елементи та техніку виконання цих композицій).

До емпіричних методів належать: спостереження, порівняння та експеримент.

Спостереження полягає в цілеспрямованому сприйнятті об'єкта (вивченні робіт народних майстрів с. Петриківки).

Метод порівняння застосовується для виявлення кількісних і якісних характеристик об'єктів ) зіставлення художніх творів петриківського розпису виконаних різними прийомами).

Метод експерименту ґрунтується на переході від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент служить за основу для перевірки гіпотези.

2.3 Прийоми виконання Петриківського розпису

Аналізуючи самобутню станкову графіку петриківців, ми бачимо у захоплюючих декоративних малюнках і міцну традиційну основу, і школу Тетяни Пати, й індивідуальні особливості кожного художника-творця. У цьому велика цінність неповторної станкової графіки народних майстрів Петриківки.

На розвиток декоративного розпису впливали багаті й щедрі місцеві флора і фауна, які народні майстри стилізували, створюючи фантастичні форми півоній, дерев, зозуль, лисиць.

Тонкий окомір і надзвичайна віртуозність руки народних майстрів допомагають їм без попереднього контуру та вимірювальних інструментів створювати декоративні композиції.

Характерна особливість традиційної композиції петриківського букета розміщення в центрі трьох великих квіток, від яких відходять дрібні квіти, бутони і листя. Завершується композиція букета тоненькими вусиками, стеблинами лугових рослин.

Головна ознака образної мови петриківського розпису - це прийоми виконання його елементів і способи поєднання кольорів. Народні майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті, фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало змогу накладати мазок будь-якої сили натиску і змінювати цю силу натиску, не відриваючи "котикового" пензлика від поверхні паперу, досягати різних відтінків одного кольору, збагачувати малюнок тонально і в кольоровому відношенні, виконувати оригінальний прийом одночасного накладання двох кольорів одним пензлем, так званий перехідний мазок - наслідком його є найтонші переходи від одного кольору до іншого без змішування їх. Учням необхідно навчитися тримати пензлик трьома пальцями так, щоб він «крутився», і тримати його перпендикулярно до площини картини, забезпечуючи вільний мазок.

Для опанування техніки петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінчик» - мазок, що починається з потовщення, яке робиться натиском пензля, і закінчується "тоненьким вусиком", що малюється легким дотиком кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець. Гребінчиковий мазок може бути і коротким, і видовженим, тому він найпоширеніший у роботі петриківців. Ним малюють пелюстки, листя і трави різноманітної форми.

«Зернятко» - мазок, який починається з найлегшого дотику і закінчується найсильнішим натиском. Якщо мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрям назовні, зображення нагадує колосок, звідси і назва мазка - «зернятко».

«Горішок» складається з двох гребінчикових мазків, вигнутих півлунками і покладених один проти одного. Заповнивши між півлунками порожнє місце гребінчиковим або двома-трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха, звідки й назва його. Без «горішка» не можна намалювати зав'язі, пуп'янка чи квітки.

«Перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому фарби розмішуються до густоти сметани, сухий пензель умочають в одну фарбу (наприклад, у зелену), а потім у другу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений без змішування їх. Фарби не рідкі, розведені на яєчному жовтку, тому вони не зливаються, а лише проглядають одна з-під однієї, створюючи дивовижно тонкі переходи від одного кольору до іншого, яких не можна досягти іншими технічними прийомами.

Оволодіваючи технікою виконання традиційних мазків петриківців, учні поступово ускладнюють виконання кожного з чотирьох мазків, вчаться аналізувати форму квітів, листя, плодів, а пізніше і тваринного світу, перетворювати її в декоративні форми і самостійно створювати декоративні композиції, навчаючись у народних майстрів, у природи, у професійних художників.

Вивчаючи петриківський народний декоративний живопис, його давні традиції, учні повинні глибше оволодіти і деякими прийомами, які слід використовувати в роботі

До цих прийомів належить, наприклад, нанесення на папір плям пальцем. Умочивши кінчик пальця у фарбу, доторкаються ним до паперу. На ньому залишається кругленька пляма, трохи світліша в центрі з немовби темнішим контуром довкола. Поклавши в певному порядку подібні плями, можна зобразити гроно винограду, горобини, калини, смородини.

Цікавий прийом - накладання кольорових плям і смужок за допомогою зрізаного навскіс стебла рогози. Покладені ритмічно, у певному порядку кольорові смужки дають можливість зобразити квіти майорів, айстр, грона ожини

Широко використовують і прийом продряпування по сирій фарбі прожилок на листках і пелюстках квітів загостреним кінцем палички або держальцем пензля.

Уже намальовані листочки або квіти ефективно і швидко прикрасити невеличкими випуклими цяточками, накладеними кінцем держальця пензля, вмоченого в густу фарбу. Накладені в ряд випуклі цяточки збагачують і малюнок, і колорит відповідних рослинних форм.

Тим, хто звертається до малювання на кольоровому тлі, яке часто приглушує фарби нанесеного зверху малюнка, корисно знати такий старовинний прийом: народні майстри (зокрема П. Глущенко) у відповідних місцях поверх тла накладали білилами плями певної форми, а по них малювали квіти, пуп'янки, які потім вражали яскравістю і чистотою кольору.

Використовуючи прийоми народних майстрів, слід пам'ятати, що вони працювали відразу фарбами, без попереднього контура олівцем, не робили ні етюдів, ні ескізів, свій творчий задум до дрібних деталей виношували в уяві, а з'ясувавши все, втілювали задум у відповідному матеріалі, не допускаючи правок і переробок. У цьому і полягає висока майстерність народних художників, чия творчість радує і збагачує нас.

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

3.1 Вихідні дані

Експериментальна робота проводилась на базі СШ № 34 м. Львова у 4- А класі.

Видом роботи було вибрано урок вивчення нового матеріалу. Урок проводився на тему: «Зображення на площині казкових квітів Петриківки». У класі навчаються 25 учнів, з яких 14 хлопчиків і 11 дівчаток. Присутність учнів на уроці дорівнювала 100%.

Урок проводився з метою довести правильність поставленої гіпотези: якість та успішність виконання петриківського розпису учнями буде залежати від проведених на початковому етапі уроку тренувальних вправ.

На уроці використовувались: метод розповіді, перегляд ілюстрованого матеріалу та самостійна робота.

Перед початком виконання самостійної роботи учням було запропоновано переглянути зображення елементів розпису і спробувати їх промалювати на окремому аркуші паперу. За допомогою кількох простих вправ на виконання петриківського розпису учні набули навиків для виконання самостійної роботи.

Для роботи учням були потрібні акварельні або гуашеві фарби. За інструменти слід було використовувати круглі м'які пензлі, палички, з одного боку зрізані та поролонові тампони.

Щоб учні могли складати композиції з петриківських мазків, для їх опанування було використано демонстраційне промальовування вчителем елементів петриківського розпису із детальними поясненнями щодо виконання кожного з них . За інструменти слід використовувати круглі м'які білячі пензлі, палички, з одного боку зрізані під олівець, під «лопаточку», чи рівно та кілька поролонових тампонів.

Для опанування технікою петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазків, традиційні назви яких - «гребінчик», «зернятко» і «перехідний мазок». Окрім того до композиції Петриківського декоративного розпису входять елементи, які виконуються без допомоги пензля, а за участю поролонових тампонів чи пальців.

Учням було запропоновано такі завдання:

1. виконати кількоразово на аркуші паперу елементи петриківського розпису;

2. скласти з цих мазків прості композиції: «квітки», «колоску», «листя».

«Гребінчик» - мазок, який починається з потовщення і закінчується «тоненьким вусиком». Робиться натиском пензля, закінчуючи легким дотиком його кінчика.

«Зернятко» - накладається переходом від найлегшого дотику до найбільшого натискання.

«Горішок» утворюється двома мазками, вигнутими пів лунками й поставленими один проти одного.

«Перехідний мазок» виконується одним пензлем, але двома фарбами. Для цього сухий пензель вмочують в одну фарбу, а потім в іншу. Утворений мазок показує плавний перехід від одного кольору до іншого.

«Розетка» (кругла або овальна квітка) виконується за допомогою пензля, пальця чи тампону. Для цього у центрі майбутньої розетки ставить крапку, навколо якої щільно один до одного кладуть мазки, повертаючи аркуш паперу. Палець, палички або тампон слід добре притискати до паперу, тоді всередині мазок буде світлішим ніж по краях. У «розетці» можна робити два чи навіть три ряди мазків, після чого пальцем слід намалювати серцевину.

«Листя» (стебла, траву) малюють пальцем, а також тампоном чи паличкою (заокругленою лопаткою). Мазки кладуть «до себе» притискуючи або трохи протягуючи кінець інструменту до паперу. Мазок виконується способом прима кування пензлем «від себе», придатний лише для зображення листочків, подібних до акацієвих. Траву малюють без проміжків, м'яким пензлем, тримаючи його «від себе»: починаючи з м'якого дотику і протягуючи мазочок узору, плавно нагинати пензлик і натискати на нього.

«Цибулька» (напіврозкриті квіти, пуп'янки) виконуються також за допомогою пальця, тампону і палички.

«Ягоди» малюються пальцем або тампоном тримаючи його майже вертикально над папером і, щоразу, вмощуючи в фарбу, щільно притискати до паперу. Щоб намалювати кетяг ягід, слід зображувати їх щільно одну біля одної. Такий вид роботи викликав у деяких учнів неабияку цікавість та захоплення.

Що стосується процесу малювання , то більшість дітей потребували індивідуальної допомоги .Але , слід зазначити , що були й такі учні, які дуже творчо підійшли до виконання завдання. Ці учні з задоволенням розміщували на аркушах паперу свої казкові квіточки, промальовували ягоди і листочки.

Почавши роботу з виконання мазків в учнів виникали певні труднощі, які компенсувались кількаразовим повторенням.

Дівчатка та хлопчики намагались зображувати на своїх малюнках безліч чудових квіточок, різної форми та кольору. Опанувавши вищеназвані мазки та елементи учні могли самостійно компонувати їх і створювати візерунки петриківського декоративного розпису ( див. Додаток І ). Було цікаво спостерігати як вони декорували свої малюнки петриківського розпису. Звичайно не всі учні використовували прийоми розпису і проявляли власну творчість . Одному хлопчику напрочуд сподобався прийом виконання розпису пальцем що той взявся розмальовувати таким чином усю композицію .