Размещено на http://www.allbest.ru/

• Зміст
• Вступ
• 1. Висвітлення педагогічної творчості в умовах педагогічної літератури
• 1.1 Сутність педагогічної творчості, характеристика її основних компонентів
• 1.2 Концептуальні засади визначення педагогічної творчості
• 1.2.1 Рівні творчої педагогічної діяльності
• 1.2.2 Специфіка педагогічної творчості
• 1.2.3 Принципи педагогічної творчості
• 2. Форми, засоби та методи формування педагогічної творчості
• 2.1 Творчість викладача вищої школи і його розвиток
• 2.1.1 Технології розвитку педагогічної творчості вчителя
• 2.2 Колективні форми розвитку творчості викладачів
• 2.3 Методика Софії Лисенкової: виховання успіхом
• Висновки
• Список джерел

Вступ

Творчість - одне із найзагадковіших явищ у житті кожної людини і суспільства в цілому. Педагогічна творчість займає особливе місце серед різних видів творчості, оскільки саме вона визначає вектори динамічного розвитку всіх творчих процесів людства. Носієм педагогічної творчості є вчитель, який стоїть біля витоків розвитку особистості кожної людини.

Метою і результатом педагогічної творчості є творчий розвиток учнів, який передбачає поступове формування в учнів здатності до творчості - інтегральної якості особистості, що об'єднує спрямованість й мотиви, творчі уміння й психічні процеси, характерологічні якості особистості, які забезпечують людині успіх у творчості і піднімають діяльність людини до творчого рівня.

Особливість будь-якого творчого процесу - процесу, в результаті якого створюється якісне нове - полягає в тому, що не тільки людина, творець впливає на результат власної творчості, а й сам предмет творчості сприяє подальшому творчому розвитку людини. Саме тому у процесі педагогічної творчості творчий розвиток учнів виступає як метою діяльності вчителя, так і засобом творчого розвитку особистості самого вчителя, підвищення його професійної компетентності і рівня педагогічної майстерності. Отже, педагогічна творчість веде до професійної і особистісної самореалізації вчителя в процесі педагогічної діяльності.

1. Висвітлення педагогічної творчості в умовах педагогічної літератури

1.1 Сутність педагогічної творчості, характеристика її основних компонентів

У сучасній психолого-педагогічній літературі поняття педагогічної творчості трактується по-різному. В.І. Андрєєв розглядає поняття педагогіки творчості як "науки про педагогічну систему двох діалектично зумовлених видів людської діяльності: педагогічного виховання та самовиховання особистості в різних видах творчої діяльності і спілкування з метою всебічного та гармонійного розвитку творчих здібностей як окремої особистості, так і творчих колективів".

В.С. Шубинський визначає педагогіку творчості як особливу галузь педагогічної науки, яка займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. педагогічний творчість викладач

Л.І. Рувинський дає визначення педагогічній творчості як пошуку вчителем нових рішень, постановки нових завдань, застосування нестандартних прийомів діяльності.

Проблемою визначення педагогічної творчості займалися також М.М. Поташник, В.А. Кан-Калик і М.Д. Нікандров.

Педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання й навчання.

Мета педагогічної творчості викладача полягає у створенні сприятливих психолого-педагогічних умов для розвитку потенційних можливостей кожного учня або студента в навчально процесі. Ефективність розвитку студента значною мірою визначатиметься освітнім середовищем, скоординованою діяльністю всіх суб'єктів, причетних до її виховання [1].

Педагогічна творчість викладача - це педагогічна діяльність, спрямована на розвиток потенційних можливостей кожного учня, студента у навчально-виховному процесі для якої притаманні: виникнення протиріччя, проблемної ситуації; наявність об'єктивних (соціальні, матеріальні) і суб'єктивних (знання, уміння, особистісні якості, мотивація, творчі здібності) умов для творчості; об'єктивна чи суб'єктивна новизна й оригінальність процесу та результату; соціальна та особиста вага і прогресивність (педагогічна творчість учителя робить певний внесок у розвиток суспільства та особистості); діалектична взаємозумовленість впливу на розвиток як дитини, так і самого вчителя зовнішнього і внутрішнього саморуху особистості (виховання й самовиховання, розвиток і саморозвиток тощо).

Творча індивідуальність педагога може виявлятися в меншій або більшій мірі, отже, відбивати різні етапи її становлення. У числі таких етапів можуть бути наступні:

I етап характеризується стійко виявляється інтересом, ясно вираженою спрямованістю особистості на професійно-педагогічну діяльність, занурення в її середовище. І хоча діяльність педагога на цьому рівні носить ще відтворює характер, даний етап цінний вже тим, що педагог накопичує певний обсяг знань, який є базою на шляху подальшого вдосконалення власної діяльності, самого себе.

II етап характеризується розвитком наслідувальної активності і пов'язаний з підвищенням рівня освоєння діяльності, інтенсивним творчим оволодінням професійними методами, засобами, прийомами цієї діяльності, на основі чого стає можливим вибір варіанту здійснення діяльності, адаптація накопичених знань стосовно особливостей об'єкта педагогічної праці, досить ефективне поєднання відомих методів і засобів педагогічного впливу. Тому характер діяльності педагога на цьому етапі може бути названий як творче наслідування.

III етап - відбувається збагачення діяльності педагога за допомогою поступового зниження загального числа наслідувальних дій, і, одночасно, збільшенням ініціативних дій і дій узгодження (узгоджувальних наслідувальні та ініціативні, що виникають на їх основі). Діяльність педагога на даному етапі характеризується вільним володінням комплексом продуктивних педагогічних технологій, розробкою та впровадженням в практику нових технологічних елементів, що наближає діяльність педагога до діяльності ідеалу. Інакше кажучи, цей етап може бути охарактеризований як етап перших значних творчих досягнень особистості.

IV етап характеризується переходом від наслідування до самостійної творчості. Діяльність педагога супроводжується звільненням від ідентифікації з особистістю педагога-зразка, різким зниженням числа наслідувальних дій, зростанням числа творчих і характеризується високою, стійкої творчої продуктивністю, пов'язаної з розробкою власних програм і методів педагогічного впливу, відкриттям і реалізацією нових ідей, що свідчить про набуття педагогом самостійного творчого «Я».

V етап характеризується підвищеною професійно-творчою активністю особистості, наявністю індивідуального творчого стилю діяльності, за допомогою якого реалізується потреба у формуванні та розширенні акме - простору, що сприяє створенню творчих колективів та вихованню творчо мислячих і творчо діючих поколінь, здатних вирішувати нестандартні завдання свого буття.

У результаті аналізу наукових праць дослідників таких як, В.І. Загвязинського, В.А. Кан-Калика, Н.В. Кичук, Л.М. Лузіної, М.Д. Нікандрова, М.М. Поташниката інших, виділяємо такі специфічні риси педагогічної творчості вчителя:

- співтворчий характер щодо суб'єкта-об'єкта педагогічної діяльності;

- можливість суб'єктивної новизни й оригінальності процесу і результату;

- обмеженість творчої діяльності педагога часом;

- вплив на педагогічну творчість учителя багатьох факторів, які важко передбачити.

Основні умови перетворення діяльності вчителя у творчу:

- усвідомлення себе як творця в педагогічному процесі;

- усвідомлення сутності, значення і завдань власної педагогічної діяльності, її мети;

- сприймання вихованця як особистості в педагогічному процесі (як об'єкт і суб'єкт виховання);

- усвідомлення власної творчої індивідуальності.

Педагогічна творчість є безпосереднім виявом не лише суто професійних орієнтацій, а й соціального досвіду, адже власна творча ідея народжується у педагога як на основі теоретичної бази, так і на основі власного соціального буття. Для педагогічної творчості притаманні такі основні етапи:

- педагогічний задум;

- актуалізація і відбір професійних знань, умінь, здобутків власного педагогічного досвіду щодо реалізації задуму;

- інформаційний пошук; проектування навчальної взаємодії з учнями;

- визрівання остаточного розв'язку;

- реалізація педагогічного задуму.

Центральним етапом педагогічної творчості є особистісно зорієнтована розвивальна взаємодія суб'єктів навчально-виховного процесу (учителя і учня), зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними і спрямована на розвиток їхнього творчого потенціалу[2].

Найважливіші риси педагогічної креативності вчителя:

високий рівень соціальної і моральної свідомості; пошуково-проблемний стиль мислення; розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо); проблемне бачення; творча фантазія, розвинена уява; специфічні особисті якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм); специфічні ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє "я", бажання бути визнаним, творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці); комунікативні здібності; здатність до самоуправління; високий рівень загальної культури.

П'ять підсистем у творчій педагогічний діяльності:

1. Дидактична підсистема характеризує ступінь володіння вчителем змістом навчального матеріалу, формами, методами, засобами ефективної організації навчальної творчої діяльності учнів;

2. Виховна підсистема характеризує творчу педагогічну діяльність викладача із забезпечення психолого-педагогічних умов для формування кожного студента як особистості через активну життєву діяльність студентів, їх творчий розвиток, самореалізацію своїх потенційних можливостей у різних видах діяльності;

3. Організаційно-управлінська підсистема характеризує творчу педагогічну діяльність викладача з розвитку здатності до самоуправління і комунікації;

4. Підсистема самовдосконалення характеризує творчу педагогічну діяльність викладача з підвищення своєї професійної та загальної культури, із самовиховання і саморозвитку професійно-значущих якостей, педагогічної колективності, створення своєї творчої лабораторії;

5. Громадсько-педагогічна підсистема характеризує професійний, громадський та особистісний рейтинг викладача.

Творчість є необхідною складовою праці викладача. Під час роботи зі студентами викладач передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність студентів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом[3].

1.2 Концептуальні засади визначення педагогічної творчості

1.2.1 Рівні творчої педагогічної діяльності

Вводимо чотири рівні творчої педагогічної діяльності вчителя:

1-й рівень - репродуктивний;

2-й рівень - раціоналізаторський;

3-й рівень - конструкторський;

4-й рівень - новаторський.

Репродуктивний рівень передбачає, що вчитель, працюючи на основі вироблених до нього методик, рекомендацій, досвіду, відбирає ті, які найбільше відповідають конкретним умовам його праці, індивідуально, психологічним особливостям учнів.

Раціоналізаторський рівень передбачає, що вчитель на основі аналізу свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності вносить корективи у свою роботу, вдосконалює, модернізує деякі елементи існуючих рекомендацій, методик, досвіду відповідно до нових завдань.

Конструкторський рівень характеризує діяльність учителя, коли на основі свого досвіду, самоаналізу своєї діяльності і знань психолого-педагогічних особливостей учнівського колективу вчитель, використовуючи існуючі методики, рекомендації, передовий досвід, конструює свій варіант вирішення педагогічної проблеми.

Новаторський рівень передбачає, що вчитель вирішує педагогічні проблеми на принципово нових засадах, які відрізняються оригінальністю, високою результативністю. Для кожної з підсистем зміст рівнів конкретизується з урахуванням її особливостей.

Так, наприклад, для виховної підсистеми творчої педагогічної діяльності вчителя зміст рівнів такий:

- репродуктивний: учитель володіє основами теоретичних знань щодо змісту, форм й методів виховної роботи, технологією виховної роботи; вміє працювати за зразком, добирати ті виховні засоби, які в даній ситуації відповідають конкретним умовам педагогічної діяльності та індивідуально, психологічним особливостям учнів;

- раціоналізаторський: учитель на основі аналізу свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності, знань індивідуально, психологічних особливостей учнів знаходить шляхи раціоналізації своєї діяльності щодо проведення виховної роботи з учнями, удосконалює й модернізує існуючі виховні засоби і методи на рівні окремих елементів;

- конструкторський: на основі постійного творчого пошуку нових форм, методів, засобів, адекватних виховній меті, конкретним умовам педагогічної діяльності, індивідуально-психологічним особливостям учнівських колективів педагог визначає для себе оптимальний зміст виховної роботи, конструює свої варіанти вирішення виховних педагогічних проблем, застосовує методику колективних творчих справ;

- новаторський: шляхи, засоби, методи виховної діяльності педагога становлять цілісну систему роботи, яка забезпечує сприятливі психолого-педагогічні умови для активної життєдіяльності учнів, розвитку їх творчих можливостей, формування кожного учня як особистості; створена система відрізняється новизною, оригінальністю та високою результативністю.

Вивчення рівня творчої педагогічної діяльності вчителя у кожній підсистемі дає можливість зробити висновок про загальний творчий рівень його педагогічної праці[1].

1.2.2 Специфіка педагогічної творчості

Головною особливістю педагогічної творчості є те, що об'єктом творчості є дитина, яка постійно змінюється «завжди нова, сьогодні не така, як вчора». «Немає абстрактного учня, - писав Василь Олександрович Сухомлинський, - до якого можна було б вжити всі закономірності навчання і виховання». Він підкреслював, що самою сутністю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, що пов'язані з тисячами повсякденних справ. Саме тому специфіка педагогічної творчості зумовлена тим, що об'єктом і результатом її є творення людини, а не образу, як у мистецтві, не механізму чи конструкції, як у техніці.

Враховуючи, що «перед педагогом постає велика кількість важкопрогнозованих, а іноді й непередбачених факторів, які впливають на його діяльність щодо формування творчої особистості дитини», М.М. Поташник підкреслює, що педагогічна праця нетворчою не буває. Справжню педагогічну творчість учителя слід відрізняти від підробок під неї - оригінальничання, прожектерства, волюнтаристського підходу до навчально-виховного процесу. Критерій оцінки педагогічної творчості через її продукт (формування творчої особистості учня та підвищення рівня творчої педагогічної діяльності вчителя) дає змогу відразу відокремити справді педагогічну творчість вчителя від підробок під неї[5]. Виділяємо такі специфічні риси педагогічної творчості вчителя:

- об'єкт діяльності є особистість дитини, яка знаходиться у постійному розвитку;

- співтворчий характер суб'єктів педагогічної взаємодії;

- можливість суб'єктивної новизни й оригінальності процесу і результату;

- обмеженість творчої діяльності педагога і учня у навчально-виховному процесі часом;

- вплив на педагогічну творчість вчителя багатьох факторів, які важко передбачити.

Розвиток особистості відбувається не тільки під впливом зовнішніх стимулів - завдань, а й внутрішнього саморуху, на який до цих пір не зверталося належної уваги в педагогічному процесі. Саме тому результативність педагогічної творчості вчителя значною мірою зумовлена його вмінням створити сприятливі умови для ефективного співробітництва вчителя й учня, які здатні викликати внутрішній саморух як дитини, так і самого вчителя. При цьому слід враховувати, що результат творчої педагогічної діяльності вчителя може мати об'єктивну чи суб'єктивну новизну та оригінальність, a творча навчальна діяльність учнів, як правило, завжди має своїм результатом суб'єктивно нове[4].

1.2.3 Принципи педагогічної творчості

Сформулюємо такі основні принципи педагогічної творчості, на яких ґрунтується розробка технологій творчого розвитку особистості учня:

1. Принцип діагностики. Він передбачає побудову і корекцію навчально-виховного процесу на основі психолого-педагогічних діагностичних досліджень, а саме: оцінювання рівнів розвитку творчих можливостей учнів і учнівських колективів, з якими учитель вступає у взаємодію.

2. Принцип оптимальності. Оптимальною творчою педагогічною взаємодією вчителя і учня вважаємо таку, яка забезпечує не тільки успішне засвоєння знань, умінь, навичок, а й позитивну динаміку розвитку творчих можливостей учнів у конкретних умовах педагогічної праці вчителя. Принцип оптимальності передбачає роботу вчителя по відбору таких дидактичних засобів, які відповідають рівню розвитку творчих можливостей більшості учнів, ураховують рівень розвитку творчих можливостей меншості, а тому сприяють розвитку творчих можливостей всіх.

3. Принцип взаємозалежності. Цей принцип відображає взаємозумовленість творчого особистісного розвитку суб'єктів взаємодії в системі «вчитель, учень»; відбиває взаємозалежність і взаємообумовленість творчої педагогічної праці вчителя і творчої навчальної діяльності учнів. Додержання принципу взаємозалежності вимагає дослідження і визначення рівня творчої педагогічної діяльності вчителя і співвіднесення його з рівнем розвитку творчих можливостей учнівського колективу, з яким вчитель вступає у взаємодію.

4. Принцип фасілітації передбачає розуміння процесу формування творчої особистості учня як процесу полегшення, сприяння творчій діяльності учня, стимулювання його творчої активності. Це пов'язане з необхідністю створення на уроці і у позаурочний час творчої атмосфери (співдружності, співтворчості, співробітництва), яка б сприяла розвитку мотивів творчої діяльності, надихала учнів на творчість.

5. Принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей змісту навчального матеріалу для посилення його орієнтації на формування творчої особистості учня. При плануванні та організації взаємодії вчителя і учня в процесі навчання зміст навчального матеріалу повинен максимально використовуватися для розвитку мотивів, характерологічних особливостей, творчих умінь і психічних процесів, які мають провідне значення для творчої діяльності і, перш за все, забезпечувати розвиток дивергентного мислення, умінь генерувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні шляхи розв'язку проблемних завдань. Реалізації принципу в практичній діяльності сприяє аналіз змісту навчального матеріалу з метою його креативного посилення, застосування навчальних і навчально, творчих задач, методів і прийомів стимулювання творчої активності учнів, використання завдань психологічної діагностики для розвитку творчих якостей особистості.

6. Принцип доповнення передбачає посилення розвитку творчих можливостей учнів за рахунок реалізації додаткового змісту в організаційних формах навчально пізнавальної діяльності в позаурочний час. У практичній діяльності реалізація принципу означає введення у шкільний компонент навчального плану таких додаткових курсів, які б компенсували прогалини у розвитку творчих умінь і психічних процесів, що сприяють успішній творчій діяльності людини і на розвиток яких об'єктивно не вистачає часу в процесі виконання державного компоненту навчального плану.

7. Принцип варіантності виражає необхідність подолання одноманітності змісту, форм, методів навчання. Різноманітність - одна із умов життя. Для ефективності взаємодії у системі «вчитель,учень» принцип варіантності має регулятивне значення визначає мету та стратегію проектування педагогічної взаємодії.

8. Принцип самоорганізації відображає специфіку управління процесом формування творчої особистості учня, яка зумовлена особливостями управління нелінійними системами і орієнтує вчителя на внутрішній вплив, на узгодження розвитку учнів з власними тенденціями розвитку, а також на необхідність «збуджувати» і ініціювати творчу активність, при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним по своєму зовнішньому впливу і здійснюватися опосередкованими методами.

Саме в цьому випадку можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління. Ідея самоорганізації стає найважливішим методологічним і філософським принципом нової парадигми освіти[8].

2. Форми, засоби та методи формування педагогічної творчості

2.1 Творчість викладача вищої школи і його розвиток

Професійна діяльність викладача за своїм характером давно і однозначно віднесена в наукових дослідженнях до творчих видах діяльності і розглядається як вельми нелегкий труд. Її складність проявляється в різноманітті компонентів, в різноплановості взаємозв'язків між ними, а також між цими компонентами і зовнішнім середовищем. Викладацька діяльність нерозривно пов'язана з творчістю. Практично при проведенні кожного заняття доводиться щось змінювати і у змісті навчального матеріалу, і в методиці навчання. Кожне заняття кожного разу виходить новим.

Педагог стає майстром своєї справи, професіоналом у міру того, як він освоює і розвиває педагогічну діяльність, опановує педагогічним капіталом, визнаючипедагогічні цінності. Творчу особистість характеризують такі риси, як готовність до ризику, незалежність суджень, імпульсивність, пізнавальна «пунктуальність», критичність суджень, самобутність, сміливість уяви і думки. Дані якості розкривають особливості дійсно вільної, самостійної та активної особистості.

Під сучасним поняттям «творча особистість» розуміється такий тип особистості, для якого характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, яка виявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей і які дозволяють їй досягти прогресивних, соціально і особистісно значущих творчих результатів в одному або декількох видах діяльності.

Особливого значення набувають особистісний підхід до аналізу культури та виявленню особливостей формування особистості. Особистісний підхід передбачає, що його може здійснювати лише педагог, який усвідомлює особистістю самого себе. Тільки в цьому випадку він може побачити особистість у вихованця, зрозуміти його і будувати свою взаємодію з ним як діалог, як обмін інтелектуальними, емоційними і соціальними цінностями, завдяки чому надає допомогу особистості вихованця і розвиває себе як особистість. Найважливішою передумовою творчої діяльності є здатність виділяти своє "Я - професійне" з навколишнього педагогічної діяльності, протиставляти себе як суб'єкта об'єктом свого впливу і рефлексувати свої дії, слова і думки.

Особистісний сенс творчої діяльності вимагає від викладача досить високого ступеня активності, здатності керувати, регулювати свою поведінку у відповідності з виникаючими або спеціально поставленими педагогічними завданнями. Саморегуляція як вольове прояв особистості розкриває природу і механізм таких професійних рис особистості викладача, як ініціативність, самостійність, відповідальність.

Всі інші види творчої діяльності поступаються творчості педагогічному по своїй складності і відповідальності саме в силу того, що в процесі педагогічної діяльності відбувається «творіння» і «створення» особистості[7].

Викладач вищої школи в силу особливостей професійної діяльності поєднує наукова та педагогічна творчість. Безумовно, характер наукової діяльності, логіка і алгоритм розв'язання завдань детермінують алгоритм розв'язання завдань педагогічних.

По-перше, педагогічна творчість більш «регламентовано» в часі. Етапи творчого процесу - виникнення педагогічного задуму, розробка, реалізація задуму та інші фактори пов'язані в часі, вимагають оперативного переходу від одного етапу до іншого.

По-друге, відстроченого результатів творчих пошуків педагога, тому що результати діяльності викладача втілюються в знаннях, навичках, уміннях, діяльності та поведінці майбутніх фахівців і оцінюються лише частково і відносно.

Особистісно-творчий компонент професійно-педагогічної культури розкриває механізм її оволодіння і втілення як творчий акт. Процес присвоєння викладачем вироблених педагогічних цінностей відбувається на особистісно-творчий рівень. Освоюючи цінності педагогічної культури, особистість здатна перетворювати, інтерпретувати їх, що визначається як особистісними особливостями викладача, так і характером його науково-педагогічної діяльності.

Стає очевидним, що педагогічна культура є сферою творчого застосування і реалізацією педагогічних здібностей особистості. У педагогічних цінностях особистість опредмечівает свої індивідуальні сили і опосередковує процес присвоєння моральних, естетичних, правових та інших відносин, тобто особистість, впливаючи на інших, творить себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в діяльності.

Умовами, що визначають ефективність вирішення завдання підготовки до творчості у професійній діяльності вчителя, виступають забезпечення повноти елементів пізнавального процесу, їх адекватність змісту і методам професійно-методичної та професійної дослідницької діяльності студентів. Здійснення професійно-методичної підготовки вчителя як підготовки до творчої діяльності передбачає реалізацію провідних, взаємодоповнюючих ідей цих підходів: пріоритетний розвиток активності і самостійності учнів на основі застосування методів самостійної роботи студентів; організація навчальної діяльності, адекватної майбутньої професійної діяльності за рахунок відповідного змісту навчального матеріалу і вибору організаційних форм, розвиток мотиваційної сфери, що визначає професійну і творчу спрямованість особистості майбутнього вчителя. Основними умовами реалізації цих ідей в методичній підготовці вчителя є розробка системи навчальних завдань, за допомогою яких студенти включаються в продуктивну навчально-дослідну діяльність, що моделює професійну творчу роботу вчителя, що забезпечує диференціацію та індивідуалізацію навчання.

До провідних функцій системи методичної підготовки вчителя в педагогічному вузі ми відносимо:

- Формування самосвідомості майбутнього вчителя;

- Формування спрямованості особистості майбутнього вчителя на творче здійснення своєї професійної діяльності;

- Формування необхідного комплексу професійних знань, умінь і навичок для творчого здійснення професійної діяльності вчителя;

- Формування досвіду практичної професійної діяльності вчителя, заснованого на дослідницькому підході.

Творча індивідуальність вчителя - це системне, інтегративне особистісне утворення, що являє собою сукупність інтелектуальних, мотиваційних, емоційно-вольових і професійно-ціннісних якостей. Дана освіта виникає і розвивається лише у взаємодії суб'єкта зі специфічними творчими формами людської діяльності. Крім того, творча індивідуальність педагога проявляться в неповторному, самобутньому способі здійснення педагогічної діяльності, що передбачає якісне перетворення особистості педагога, розвиток його творчого потенціалу.

Категорія «потенціал» відноситься до числа загальнонаукових понять, методологічне значення яких надзвичайно важливо для педагогіки. Педагогічна функція потенціалу реалізується в направляючої ролі творчої діяльності особистості, яка виступає в якості підстави творчого перетворення своєї життєдіяльності. Термін «творчий потенціал» нерідко ототожнюється з поняттями «творча особистість», «креативність особистості», «обдарованість». У той же час багато дослідників розглядають ці якості як цілісну сукупність.

Зміст поняття «творчий потенціал» у деяких роботах представлено наступним чином:

- сукупність реальних можливостей, умінь і навичок, що визначають рівень їх розвитку (Г. Л. Піхтовніков, Л. Н. Москвичов). Дане визначення спирається, перш за все, на семантичну сутність поняття «потенціал»;

- інтегруюча якість, що характеризує міру можливостей особистостей, що здійснює діяльність творчого характеру (І. О. Мартинюк, В. Ф. Овчинников);

- соціально-психологічну установку на нетрадиційне вирішення протиріч об'єктивної реальності (А. В. Колесникова);

- спеціальна якість, що характеризує міру відповідності діяльнісних якостей індивіда соціальній нормі (певної соціальної ролі), необхідної для самовизначення як суб'єкта творчості (С. Р. Евінзон);

- розвинуте почуття нового, відкритість усьому новому: як система знань, переконань, на основі яких будується, регулюється діяльність людини;

- високий рівень розвитку мислення, його гнучкість, нетерпимість та оригінальність, здатність швидко змінювати прийоми дії відповідно до нових умов діяльності (Т. Г. Браже, Ю. Н. Кулюткін); інтегративне особистісне властивість, що виражається у відношенні (позиції, установки, спрямованості) людини до творчості (О. М. Матюшкін).

Творчий потенціал особистості вчителя - це необхідна передумова діяльності творчого характеру, бо він сприяє виведенню особистості на такий рівень діяльності, коли вона реалізує, висловлює, стверджує себе не тільки в порядку вирішення ситуації, відповіді на її вимоги, але і в порядку зустрінутого суперечливого, перетворюючого ситуацію і саме життя[9].

В якості визначення творчого потенціалу особистості можна прийняти наступне: це система особистісних здібностей, що дозволяють оптимально міняти прийоми дій відповідно до нових умов, а також знань, умінь, переконань, що визначають результати діяльності (новизну, оригінальність, унікальність підходів суб'єкта до здійснення діяльності) та спонукають особистість до творчої самореалізації та саморозвитку.

Структура творчого потенціалу педагога розглядається як сукупність:

1) власне-потенційної складової (індивідуальні психічні процеси, здібності);

2) мотиваційної складової (переконання, соціально-психологічна установка на розгортання сутнісних сил індивіда-потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів);

3) когнітивної складової (придбаний в результаті утворення досвід творчої діяльності, включення у процес соціалізації знань, умінь, відносин, способів діяльності та самоактуалізації).

Отже, творчий потенціал педагога включає не тільки природні ресурси і резерви особистості, але і ті утворення, які формуються в індивіда в результаті соціалізації та безперервної освіти[10].

2.1.1 Технології розвитку педагогічної творчості вчителя

Аналіз психолого-педагогічної літератури, стану вирішення цієї проблеми в практиці роботи загальноосвітніх навчально-виховних закладів дозволяють визначити такі психолого-педагогічні умови, які сприяють творчій педагогічній діяльності самореалізації особистості вчителя:

- забезпечення можливості реалізації вчителем своїх здібностей у найважливішій сфері його життєдіяльності - трудовій, а саме: в навчально-виховному процесі, у позанавчальній роботі з учнями, в системі підвищення кваліфікації з метою самоутвердження, розвитку в нього почуття самоповаги;

- сприяння самовизначенню кожного вчителя в усіх сферах шкільного життя через індивідуальний вибір;

- детальне вивчення найбільш значущих для вчителів видів громадської діяльності і сприяння вияву особистості кожного вчителя в певному виді громадської діяльності для його самовизначення, самоутвердження й самореалізації через них;

- створення творчої атмосфери, здорового морально-психологічного клімату в колективі;

- утвердження в колективі демократичного стилю спілкування, свободи критики, творчих дискусій;

- забезпечення вчителю вільного часу (реалізація в практичній діяльності ідей інтенсифікації і наукової організації праці, оптимізації навчально-виховного процесу) з метою створення умов для самореалізації особистості вчителя під час дозвілля, підвищення його загальної культури;

- своєчасна позитивна оцінка діяльності вчителя для розвитку в нього почуття задоволення;

- уміння керівника помічати, розвивати й цінувати неповторну творчу індивідуальність кожного вчителя;

- забезпечення соціального захисту вчителя в умовах ринкової економіки, матеріальних умов його життя й праці (підвищення заробітної плати, функціонування методичного і навчального кабінетів, кімнати емоційного розвантаження, можливість створення домашньої бібліотеки тощо); забезпечення естетичних умов праці[7].

2.2 Колективні форми розвитку творчості викладачів

Основними колективними формами розвитку творчості вчителів можна вважати такі:

- педагогічна, методична ради;

- науково-практичні, теоретичні, читацькі конференції;

- засідання «круглого столу», дискусії, дебати;

- методичні об'єднання;

- творчі групи (мікрогрупи, динамічні групи, тимчасові об'єднання вчителів);

- обговорення відвіданого уроку чи позаурочного заходу;

- науково-дослідна робота вчителів;

- художня самодіяльність.

Розглянемо найважливіші з них.

1) Педагогічна рада сприяє розвитку педагогічної творчості вчителів, коли:

- при плануванні тематики виходять із проблемних питань, розроблених з урахуванням конкретних умов роботи й творчого рівня діяльності педагогічного й учнівського колективів;

- заздалегідь ознайомлюють педагогічний колектив з тематикою й питаннями для обговорення;

- кожен учитель має змогу ознайомитися до проведення педагогічної ради з проектом рішення, зробити зауваження, внести пропозиції;

- контроль за виконанням рішень педагогічної ради проводиться гласно.

2) Науково-практичні і теоретичні конференції вчителів сприяють підвищенню рівня педагогічної діяльності вчителів, розвитку їх творчих якостей за умов:

- тема конференції зумовлена проблемою, над якою працює педагогічний колектив;

- у проведенні конференції беруть участь вчені, науковці, вчителі, новатори;

- при підготовці конференцій створюються творчі групи, які дають пропозиції щодо змісту конференції, її структури, а також розробляють рекомендації;

- до змісту конференції включаються аналіз та інформація про роботу учителів школи з даної проблеми;

- до конференції готується виставка нових методичних видань з проблеми, а також виставка методичних досягнень учителів.

3) Дискусії. Проведення дискусій вимагає від керівника певної організаційно-методичної підготовки і наявності спеціальних знань з технології проведення. Дискусія - це одна з найважливіших форм комунікації, метод вирішення суперечливих проблем і своєрідний спосіб пізнання. Дискусія дозволяє:

- зрозуміти те, що не є повною мірою чітким і не знайшло певного тлумачення;

- досягти учасникам кращого взаєморозуміння;

- досягти певного ступеня погодження її учасників відносно питання, яке дискутується;

- зменшити суб'єктивність у вирішенні проблеми;

- розвивати творчі якості її учасників.

4) При організації навчально-виховного процесу основними засобами розвитку педагогічної творчості вчителів є:

- поступово створення сприятливих умов для організації методичної роботи;

- виконання керівниками особистісних програм надання індивідуальної - допомоги вчителю в його самоосвіті, самовдосконаленні, саморозвитку; проведення відкритих уроків як засобу самовираження вчителів;

- організація колективної творчої діяльності учителів, передбачену планом;

- організація методичної допомоги вчителю по створенню творчої лабораторії.

5) Створення творчої лабораторії вчителем передбачає:

- створення індивідуальної системи неперервної роботи з самоосвіти й самовдосконалення на основі вивчення своїх професійно-значущих якостей, творчих можливостей, ускладнень і протиріч у педагогічній діяльності;

- створення індивідуальної системи забезпечення технології навчально-виховного процесу (накопичення дидактичного матеріалу, конструювання оптимальних варіантів уроків, у тому числі нестандартних, використання принципів наукової організації педагогічної праці, постійний аналіз результатів своєї педагогічної діяльності);

- активну участь у роботі методичного об'єднання, різних формах колективної творчої діяльності, написання методичних розробок.

6) Диференційований підхід до організації методичної роботи передбачає:

- проведення діагностичних досліджень діяльності педагогічного колективу для виділення різних рівнів творчої професійної діяльності вчителів;

- комплектування динамічних груп учителів для удосконалення діяльності з урахуванням фаху й рівня творчості;

- розробку програми роботи кожної групи на рік з урахуванням типових ускладнень у роботі конкретних вчителів групи; проведення творчих звітів кожної групи в процесі тижнів педагогічної творчості;

- аналіз динаміки зміни рівня творчої педагогічної діяльності кожного члена групи за рік.

7) Методична робота як форма підвищення рівня творчої педагогічної діяльності вчителя потребує ретельного планування на кожен навчальний рік з урахуванням перспективи творчого розвитку вчителя на тривалий час.

8) При координуванні і коригуванні діяльності педагогічного колективу з розвитку педагогічної творчості особливого значення набуває стимулювання творчої педагогічної діяльності вчителів та регулювання комунікативних відносин між вчителями і керівниками школи, педагогами й учнями.

9) Основними формами регулювання комунікативних відносин є:

- попередження й вирішення конфліктних ситуацій, які виникають у колективі як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин;

- індивідуальний підхід до кожного вчителя; диференційоване управління впровадження новаторського досвіду.

10) Основними засобами стимулювання творчої педагогічної діяльності вчителів є:

- створення системи заохочення вчителів до творчої діяльності (моральне й матеріальне заохочення);

- систематичне пропагування кращого досвіду педагогічної діяльності вчителів: при цьому може використовуватися внутрішньо шкільна форма пропаганди (виступи на методичних об'єднаннях і семінарах, педагогічних конференціях тощо) і позашкільна (виступи вчителів у районі, місті, підготовка статей, методичних рекомендацій, дисертацій тощо);

- проведення змагань, конкурсів творчих робіт, методичних виставок; - - проведення тижнів педагогічної творчості;

- анкетування вчителів для заохочення їх до самоосвіти, творчої діяльності;

- стимулювання вчителів у процесі їх атестації.

11) У процесі внутрішньо шкільного контролю для розвитку педагогічної творчості вчителів при відвідуванні уроків та позаурочних заходів необхідно звернути увагу на:

- нестандартні форми й методи навчання і виховання, їх поєднання й результативність;

- конструювання навчального матеріалу;

- нестандартні прийоми планування навчально-виховного процесу;

- здатність учителя модифікувати й комбінувати у нестандартних напрямках;

- вміння виділити основну ідею уроку, виховного заходу;

- виявлення творчого педагогічного досвіду[5].

2.3 Методика Софії Лисенкової: виховання успіхом

Педагогічна система С.М. Лисенкової ґрунтується на розумінні молодшого шкільного віку як важливого етапу формування творчого мислення дитини. Але в пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку. Педагогічна техніка вчителя складається з кількох компонентів, які розглянуто й обґрунтовано педагогом,новатором. По,перше, це - організація спостереження.

По-друге, стимулювання творчої уяви у дітей. Софія Миколаївна формулює вимоги щодо організації діяльності: дитині потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, а також знайти зв'язки, відношення між явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення.

По-третє, розвиток у дитини потреби у творчості. На занятті треба створити атмосферу престижності творчого процесу. При цьому варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність і спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти щонебудь цікаве у природі тощо.

По-четверте, підтримка позитивних емоцій щодо навчання. Завдання педагога полягає в тому, щоб дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці.

По-п'яте, виховання вольових рис характеру дитини, таких як самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, здатність піти на ризик. Одним з ефективних засобів виховання вольових рис характеру С.М. Лисенкова вважає різноманітні ігри: дидактичні, рольові, сюжетно,рольові тощо і - пропонує використовувати їх у навчально,виховному процесі в початковій школі.

С.М. Лисенкова виходить із положення, що будь,який вид діяльності, який пропонується дитині, повинен містити елементи творчості. Для того, щоб здатність до творчого мислення не залишалася тільки в пасивному стані, щоб отримати певні результати, потрібен постійний стимул, двигун, який буде активізувати творчість. На її думку, таким двигуном можуть стати різні заходи позакласної виховної роботи, зокрема гуртки, конкурси, олімпіади, змагання тощо. На основі зазначених принципів виховання творчої особистості побудовано велику кількість методик щодо організації навчально,виховної роботи з дітьми 6-9 років. Однією з таких методик є випробуваний у реальному житті метод «перспективного випереджаючого навчання», автором якого є С.М. Лисенкова. Вона пропонує почати вивчення складної теми завчасно, бо це, на її думку, є та перспектива, яка допомагає уникнути відставання, дає повні та міцні знання, залишає час для творчого осмислення й розвитку індивідуальних здібностей у дітей.

Основними прийомами, що забезпечують успішність навчання дітей, за системою С.М. Лисенкової, є коментоване управління процесом навчання й опорні схеми. Але для досягнення результату, як вважає педагог, вчителю необхідно співпрацювати з батьками та постійно усвідомлювати, наскільки важливим для дитини є її успіх у навчанні.

Виховання успіхом - це провідний принцип педагогічної системи С.М. Лисенкової. Успіх чи то в роботі, чи то в навчанні приносить радість, задоволення, спонукає до подальших досягнень. Учитель вважає, що виховувати учнів потрібно успіхом, тому рекомендує ніколи не зловживати докорами, зауваженнями, двійками, а навпаки - підтримувати невстигаючого учня, хвалити за кожний, навіть незначний крок уперед. Боротися за успіх у навчанні, на думку С.М. Лисенкової, означає вчити дітей учитися, виховувати організованість, самостійність, відповідальність, дисциплінованість.

Успіх у навчанні неможливий без розуміння та співпраці вчителів і учнів, батьків і дітей, вчителів і батьків. С.М. Лисенкова зауважує, що в початкових класах для успішного навчання дитини обов'язковим є постійний контроль з боку батьків за організацією навчальної роботи вдома. Саме тому вона рекомендує батькам виховувати в дитині організованість як важливу моральну якість особистості. Важливим прийомом, що забезпечить позитивні результати виховання, С.М. Лисенкова вважає раціональну організацію розпорядку дня дитини і рекомендує батькам допомогти молодшому школяреві дотримуватися його в повсякденні. Прийомами організації діяльності дитини молодшого шкільного віку, що сприятимуть прищепленню певних позитивних норм поведінки, С.М.Лисенкова називає щоденні домашні обов'язки, а також щоденне читання. Вчитель на основі багаторічних спостережень, на підставі педагогічного досвіду роботи впевнено стверджує: «Учню, який уміє добре читати, не складно вчитися грамотно писати, він легше розв'язує математичні задачі». С.М. Лисенкова пропонує колегам,учителям і батькам якомога частіше просити дитину переказати казку, оповідання, проглянутий фільм, виставу тощо.

Надзвичайно важливою справою для батьків є створення необхідних умов для життєдіяльності дитини, а також організація її вільного часу. Для цього, на думку С.М. Лисенкової, потрібно, не залишаючи дитину без догляду, дати їй можливість займатися улюбленою справою.

Важливим елементом педагогічної системи С.М. Лисенкової є коментоване управління процесом навчання. За С.М. Лисенковою, справжній урок - це урок, на якому на все вистачає часу. Вчитель зосереджує увагу на деяких положеннях, що принципово впливають на організацію навчальної роботи на уроці: «…найбільше часу забирають невстигаючі учні.

З них доводиться витягувати слово за словом, спонукати - «ну», «далі». Тому потрібно, щоб діти навчилися говорити вголос, коментувати кожну свою дію, що дозволяє включити в роботу кожного. Слід налагодити зворотній зв'язок, коли кожне питання вчителя викликає активну реакцію учнів - відповідь». Коментоване управління, як метод С.М. Лисенкової, поєднує разом три дії: «думаю, говорю, записую». Саме цей метод дозволяє зробити навчання більш свідомим для учнів, а для вчителя - оптимально контролювати рівень знань, умінь і навичок учнів з метою коригування наступних педагогічних дій і прогнозування успіхів учнів. С.М. Лисенкова вважає, що у дитини, яка навчилася мислити вголос, виникає потреба думати, доводити, розмірковувати під час самостійної роботи, коли говорити вголос уже не потрібно.

Суттєві ускладнення виникають у дітей при переході від яскравої та зрозумілої наочності до більш складного матеріалу коли, базуючись на засвоєних знаннях, потрібно будувати власні роздуми.

Опорні схеми С.М. Лисенкової - це оформлені у вигляді таблиць, карток, малюнків висновки, які народжуються під час пояснення. Від традиційних наочностей вони відрізняються тим, що стають опорою думки, опорою дії. Дивлячись на ці схеми, учні формують свою відповідь. Результатом навчальних дій, організованих за методом С.М. Лисенкової, є те, що правила запам'ятовуються свідомо, міцно й майже без зусиль.

Ефективна організація часу на уроці за допомогою коментованого управління та опорних схем створює резерв часу, а отже, дозволяє виконати більше вправ, більш детально зупинитися на складних для розуміння темах. Перспективне навчання означає, що робота проходить поступово та послідовно, від найпростішого конкретного до найскладнішого абстрактного, до вироблення навички.

С.М. Лисенкова визначила й обґрунтувала такі основні етапи роботи за темою:

- повільне, поступове знайомство з новими поняття, ми, розкриття теми. На цьому етапі активно використовуються опорні схеми. Практичні роботи (вправи) виконуються лише з коментуванням учнями своїх навчальних дій;

- робота з підручником: уточнення понять, узагальнення матеріалу. Учні усвідомлюють основні положення теми, виконують самостійні завдання з метою формування необхідних умінь і навичок. Слід зауважити, що домашні завдання даються С.М. Лисенковою за умови доброго опрацювання матеріалу на уроці. На цьому етапі відбувається випередження через те, що багато завдань із підручника виконано ще на попередньому етапі організації навчальної роботи;

- використання часу, який залишається («створеного випередження»). На цьому етапі, як зазначає авторка системи, схеми вже не потрібні. В учнів сформовані навички автоматичної дії, тому є час для виконання творчих завдань. На наступному етапі педагог рекомендує переходити завчасно до вивчення нової, більш складної теми[11].

Висновки

З огляду на сказане, зазначимо, що в системі підвищення ефективності професійного розвитку педагога важливу роль займає процес формування творчого потенціалу учителя, його особистісних творчо-інтелектуальних якостей, які мають важливе значення для результативності творчого процесу, таких, як: самостійність педагогічного мислення, цілеспрямованість, стійкість інтересу до творчості, ціннісна орієнтація, розвивальні вміння, професійна самореалізація, проектування педагогічної діяльності, професіональне самовдосконалення, активна життєва позиція, та ін.

Таким чином, можна зробити висновок, що творча педагогічна діяльність педагога - складний безперервний процес його професійної самореалізації. Тому кожен викладач, який прагне до вдосконалення навчально-виховного процесу, повинен перебувати у постійному творчому пошуку, в постійному експериментальному дослідженні дидактичної ефективності різних видів навчальних занять, методів навчання, форм його організації. Важливими також є усвідомлення вчителем перспектив свого професійного розвитку у процесі інноваційної педагогічної діяльності, вміння визначати особливості власного індивідуального стилю, здатність використовувати і зміцнювати свої позитивні якості, готовність до творчого, новаторського пошуку в педагогічній діяльності, адже педагог-практик - самостійний конструктор своєї діяльності.

Список джерел

1. Антонець М.Я. Дидактичні проблеми загальноосвітньої школи у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського [монографія] / Антонець М.Я. -- К. : Вища школа, 2008. -- 247 с. -- (Першотвір).

2. Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. - Казань: Изд,во Казанского университета, 1988. - 228 с.

3. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. - К.: Вересень, 1996. - 129 с.

4. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Гончарен- ко С. -- К. : Либідь, 1977. -- 376 с.

5. Гоноболин Ф.Н. Психология профессии учителя / Гоноболин Ф.Н. -- М. : Изд. АПН РСФСР, 1951. -- 67 с.

6. Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя / За- гвязинский В.И. // Сов. педагогика. -- 1988. -- № 1. -- С. 70--75.

7. Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. - М.: Педагогика, 1987. - 160 с.

8. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Под ред. Е.С. Полат. - М.: Academia, 2001. - 271 с.

9. Остапчук О. Система роботи учителя -- основа творчої педаго- гічної діяльності / Остапчук О. // Рідна школа. -- 2011. -- № 3. -- С. 21 -- 26.

10. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / С.О. Сисоєва, А.М. Алексюк, П.М. Воловик, О.І. Кульчицька, Л.Є. Сігаєва, Я.В. Цехмістер та ін.; За ред. С.О. Сисоєвої. - К.: ВІПОЛ, 2001. - 502 с.

11. http://nauka.profi.net.ua/load/book/Book_3.pdf

12. http://eduknigi.com/ped_view.php?id=111

Размещено на Allbest.ru