Система виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи у позаурочній діяльності

Серед новоутворень, що визначають розвиток основних характеристик соціально-комунікативної культури старшокласника, можна виокремити: виникнення стійких соціальних, комунікативних мотивів; домінування спрямованості на комунікативний контакт; переосмислення ціннісних орієнтацій, все більша їх деперсоналізація, відхід від референтних осіб; формування провідних орієнтацій на майбутнє, готовність до особистісного й професійного самовизначення; набуття почуття особистісної цілісності (ідентичності); психосексуальної ідентичності; розвиток морально-комунікативних якостей; культури мовлення (вміння вести розмову, слухати); перцептивних умінь, пов'язаних із сприйманням й оцінкою іншої людини; інтерактивних умінь, що характеризують здатність встановлювати комунікативний контакт із суб'єктом спілкування; розвиток експресивних реакцій.

Соціально-комунікативна культура школяра репрезентується через оволодіння ним певним досвідом, який складається із п'яти компонентів: 1) ціннісний досвід: інтереси, ідеали, переконання, соціальні норми. Цей досвід орієнтує зусилля учнів на формування соціально-комунікативної культури (в нашому випадку він є вираженням соціально-комунікативного ідеалу і зразком вихованця з високим рівнем розвитку соціально-комунікативної культури); 2) досвід рефлексії: співвідношення знань про свої можливості, самого себе з вимогами діяльності (у нашому випадку - з вимогами соціально-комунікативної діяльності); 3) досвід звичайної активізації: адаптація до певної ситуації спілкування, взаємодії, змін умов, орієнтація на визначені умови в досягненні успіху (допомагає пристосувати свої зусилля для вирішення значимих завдань, зокрема, готовності до особистісного і життєвого самовизначення); 4) операційний досвід: соціально-комунікативні уміння, а також уміння саморегуляції (об'єднання конкретних знарядь перетворення ситуації і своїх можливостей); 5) досвід співробітництва: формується у взаєминах і спілкуванні вихованців з ровесниками, іншими людьми, сприяє об'єднанню зусиль, спільному вирішенню завдань та передбачає суб'єкт-суб'єктну взаємодію.

Всі п'ять компонентів суб'єктивного досвіду складають цілісну систему життєвого досвіду школяра як суб'єкта взаємодії, спілкування, життєвого самовизначення. Виявлення цього досвіду вихованцями є необхідною умовою виховання у них соціально-комунікативної культури.

Відповідно до структури розроблено критерії й показники вихованості соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи. Критерієм розвитку когнітивного компонента є повнота, глибина осмислення, міцність знань про соціально-комунікативну культуру та усвідомлення доцільності оволодіння ними, а показниками нами визначається: розуміння сутності соціально-комунікативної культури особистості, механізмів її прояву та усвідомлення необхідності її виявлення у щоденній життєдіяльності; знання культурних норм, правил, моделей поведінки, прийнятих у соціумі та усвідомлення доцільності їх дотримання; набуття системи знань про комунікативні властивості особистості, структуру і стилі спілкування. Критерієм емоційно-ціннісного компонента є спрямованість, стійкість, дієвість мотивів. Він характеризує розвиток ціннісно-орієнтаційної свідомості й визначення на цій основі кола особистісно-значимих цінностей, а показниками є: ціннісне ставлення до культурних норм, правил, моделей поведінки, прийнятих у соціумі; наявність емоційно-позитивного ставлення до себе, ровесників, старших, оточуючої дійсності; гуманістична установка на спілкування; розвинута емпатія; емоційна саморегуляція. Праксичний критерій дає змогу встановити ступінь відповідності мотивів соціальної поведінки школярів із їхніми діями та вчинками. Крім того, він є спонуканням вихованців до зусиль, спрямованих на самопізнання, самореалізацію ними власних можливостей, до саморозвитку їх як суб'єктів соціально-комунікативної культури. Показниками праксичного компонента соціально-комунікативної культури школярів є: свідомо регульована діяльність, поведінка, спілкування на основі соціально-значущих норм, правил; творчий характер суб'єкт-суб'єктної взаємодії, спілкування, варіативність поведінки; розвиток морально-комунікативних якостей; оволодіння системою соціально-комунікативних умінь і навичок; соціально-комунікативна активність; успішна адаптація і самореалізація у соціумі.

Дані показники стали основою для виявлення чотирьох груп учнів, які відповідають високому, достатньому, середньому та низькому рівням сформованості соціально-комунікативної культури.

Так, високий рівень сформованості соціально-комунікативної культури визначається тоді, коли учень має глибокі міцні знання щодо норм, правил, моделей поведінки, прийнятих у соціумі та усвідомлює доцільність їх дотримання, виявляючи при цьому стійку активність у розширенні й поглибленні знань. Школяреві властиве емоційно-позитивне ставлення до інших людей, себе, оточуючої дійсності. Він усвідомлює особистісну цінність кожної людини, відчуває інтерес до неї та повагу до її людської гідності. Завжди доброзичливий, чуйний, уважний, принциповий і толерантний у взаєминах з ровесниками, він будує їх на основі поваги, розуміння і допомоги. Поважає старших і виявляє готовність допомагати тим, хто цього потребує. Відкритий для діалогу і співпраці. В учнівському колективі такі школярі мають досить високий статус, демонструють лідерські якості. Вихованцям з названою характеристикою притаманна доброзичливість, товариськість, ввічливість, комунікабельність, контактність, адаптивність. Такі учні самокритичні, вимогливі до себе та інших, мають адекватну самооцінку. Їм також властива розвинута рефлексія, емпатія. У них сформований повний обсяг комунікативних умінь і навичок, які дозволяють їм успішно встановлювати контакти з іншими людьми; розвинені експресивні уміння, які забезпечують адекватний висловлюванням міміко-пантомімічний супровід; перцептивно-рефлексивні уміння, які дають можливість пізнавати внутрішній світ партнера зі спілкування та розуміння самого себе.

Достатній рівень сформованості соціально-комунікативної культури характеризується достатньо глибокими уявленнями учня про норми, цінності, моделі поведінки, прийняті у соціумі, та усвідомленням необхідності їх дотримання у повсякденних взаємовідносинах. Для вихованців із названим рівнем сформованості характерні прояви соціально цінної мотивації у взаємодії з іншими людьми, хоча іноді їх поведінка мотивується бажанням завоювати позитивне ставлення оточуючих, прагненням уникнути неприємної ситуації, а також відсутністю активності у цьому напрямку. Характерною особливістю таких вихованців є їх непослідовність у словах і діях. Достатній рівень відбиває сформованість соціально-комунікативної культури у взаємовідносинах, доброзичливе, чуйне і толерантне ставлення до інших, ввічливість, повагу, тактовність. Школярі мають адекватну самооцінку, розвинену здатність до саморегуляції власних дій. Вони мають сформовані комунікативні уміння і навички, що забезпечують їм легкість спілкування і полегшує контакти.

Середній рівень сформованості є рівнем фрагментарних знань стосовно соціально-комунікативної культури. Ці знання неглибоко усвідомлюються та не мають адекватного особистісного сенсу, тобто не мотивуються внутрішньою потребою, а школяр діє згідно з ними тому, що так чинять інші, цього вимагають. Його поведінка часто зумовлюється ситуативно - залежно від вимог, інтересів, потреб і під впливом значимих людей. Учень не завжди може регулювати своїми емоціями, почуттями, діями, вчинками. Усвідомлює необхідність дотримання культурних норм, моделей поведінки, прийнятих у соціумі, але часто не може оцінити й проаналізувати відповідно до них власну поведінку і вчинки інших людей.

Школяр не завжди усвідомлює цінність іншої людини. Іноді не відчуває інтересу до неї, не поважає її людську гідність. Не характеризуються доброзичливістю, чуйністю, уважністю, принциповістю і толерантністю у взаємовідносинах, рідко будує їх на основі поваги і розуміння. Ці якості проявляються лише у ставленні до близьких і друзів. Не зголошується допомагати тим, хто цього потребує в різних життєвих ситуаціях. Їм властива егоцентричність, орієнтація на свої власні інтереси і неадекватна самооцінка; недостатня гнучкість у способах впливу, взаємодії; підвищена конфліктність, відсутність партнерської орієнтації; низький рівень адаптації у соціумі. Вирізняються пасивністю у протистоянні негативним проявам поведінки з боку інших. Вихованці мають труднощі комунікативного характеру, пов'язані з недостатнім оволодінням ними вербальними і невербальними засобами встановлення контакту. Їм властива невиразність експресивно-мімічних засобів спілкування. Доручені справи виконують, як правило, під примусом, після багаторазових нагадувань і під контролем. Навички саморегуляції розвинуті недостатньо.

Для низького рівня сформованості соціально-комунікативної культури характерні недостатньо повні знання про норми, правила поведінки, прийняті у соціумі, комунікативні особливості особистості. Ці знання позбавлені системності й не завжди знаходять вияв у поведінці вихованців. У них також спостерігається відсутність активності у поведінці й розширенні знань.

Школяр не завжди усвідомлює необхідність дотримання соціальних норм у взаєминах з іншими людьми і, як наслідок, не може оцінити відповідно до них власну поведінку і вчинки інших людей. Спонукальним механізмом дотримання соціальних норм виступають тільки окремі люди або клас. Соціальні норми не мотивуються внутрішньою потребою. Йому властивий низький рівень адаптації у соціумі, що виявляється в уникненні широких контактів і соціальних ролей, у яких можна привернути до себе увагу оточуючих. Такі вихованці часто попадають під вплив інших.

Вихованець не усвідомлює цінності іншої людини. Байдужий до неї, не поважає її людської гідності, не виявляє доброзичливості, товариськості, ввічливості, чуйності, тактовності, толерантності у взаєминах з ровесниками і старшими. У нього не сформовані уміння ефективного розв'язання конфліктних ситуацій, запобігання їм, комунікативні уміння. Ретельно виконується лише те, що прямо контролюється. Відсутні навички самоконтролю і саморегуляції поведінки.

У третьому розділі "Діагностика сформованості соціально-комунікативної культури учнів та технології її виховання у загальноосвітній школі " здійснено констатувальний експеримент, у процесі якого поглиблено вивчено рівні сформованості когнітивного, емоційно-ціннісного, праксичного компонентів соціально-комунікативної культури молодших школярів, підлітків, старшокласників; обґрунтовано модель системи виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи; охарактеризовано взаємозв'язки між компонентами моделі; визначено педагогічні умови її реалізації; виокремлено технології виховання соціально-комунікативної культури учнів у позаурочній діяльності.

Результати констатувального етапу експерименту (аналізуючи рівень сформованості соціально-комунікативної культури школярів поряд із даними, отриманими за допомогою стандартних і модифікованих нами методик відповідно до вікових особливостей), ми враховували експертні оцінки та думки педагогів, батьків, засвідчили недостатній рівень сформованості у молодших школярів, підлітків, старшокласників компонентів соціально-комунікативної культури.

Вихованцям бракує знань про соціально-комунікативну культуру, комунікативні властивості особистості, способи і засоби спілкування, особливості взаємин. Виявлення ними соціально-комунікативної культури у взаєминах не завжди мотивується внутрішньою потребою, у багатьох із них недостатньо розвинені навички саморегуляції емоцій, соціально-комунікативні вміння.

Результати вивчення стану виховної роботи у школі виявили значні недоліки у її проведенні зі школярами: більшість педагогів не вивчають рівні вихованості учнів, їхні індивідуальні особливості, проводять виховну роботу, не аналізуючи результати; досить часто вони акцентують свою увагу на отриманні формальних показників роботи, а не на формуванні у вихованців соціально-комунікативної культури, розвитку у них потреби в адекватному самовираженні, самоствердженні, розкритті їхньої індивідуальності, творчого потенціалу у спілкуванні, взаємодії, суспільній діяльності; спостерігається надмірне захоплення вихователів організаційними питаннями, а не розвитком самодіяльності й ініціативи учнів. Виховна взаємодія вихователя і вихованців будується, в основному, за об'єктним типом, а не на основі співробітництва й співтворчості. Недостатньо використовується, а в деяких школах, взагалі нехтується такий важливий напрям роботи, як робота з батьками, що виявляється у відсутності позитивного зворотнього зв'язку між школою і сім'єю, дотриманні єдиних підходів до виховання дітей. Аналіз стану взаємин "батьки - дитина" засвідчує про наявність психологічних бар'єрів у спілкуванні батьків і дітей, обмеженості його змісту, конфліктності, незнанні батьками вікових та індивідуальних особливостей дітей. Виявлені недоліки стали передумовою для організації спеціальної виховної роботи, спрямованої на отримання школярами знань про сутність і особливості соціально-комунікативної культури особистості, вироблення у них ціннісного ставлення до цього інтегрального утворення особистості, розвиток соціально-комунікативних умінь і навичок, оптимізацію взаємин у системі "педагог - вихованець", "батьки - дитина".

Система виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи потребує цільового орієнтиру, моделі, яка б повною мірою забезпечувала досягнення своєї мети.

У процесі створення моделі ми дотримувалися наступних вимог: експертної оцінки ідеї (реалістичність осмислення задуму); цілісності (об'єкт дослідження і його модель необхідно розглядати як систему, якій притаманна ознака цілісності); продуктивності, що забезпечує отримання реального освітнього результату; раціональності й доцільності (мінімізацію довжини шляху проектування); реальності термінів.

Побудова моделі здійснювалася за таким алгоритмом: 1) виявлення суттєвих факторів, що можуть вплинути на результат виховання соціально-комунікативної культури учнів; 2) об'єднання факторів за загальними ознаками й скорочення їх переліку; 3) встановлення кількісного співвідношення між елементами процесу.

Приймаючи рішення щодо позиційного розміщення компонентів моделі, ми виходили з того, що воно, по-перше, має відображати структурні утворення соціально-комунікативної культури, по-друге, - логіку виховного процесу загальноосвітньої школи. Зазначено, що у структурі моделі мають бути відображені також форми, методи, засоби, за допомогою яких здійснюється виховання соціально-комунікативної культури молодших школярів, підлітків, старшокласників. На рисунку 1. подано модель системи виховання соціально-комунікативної культури учнів у позаурочній діяльності, яка відображає її цілісну структуру. Для успішної реалізації спроектованої моделі детально проаналізовано змістову структуру соціально-комунікативної культури, виділено зміст та основні напрями, визначено педагогічні умови, технологічне забезпечення.

Ефективне функціонування моделі можливе за умови адаптаційного управління процесом виховання, яке ми визначили як цілеспрямованість і гнучкість підпорядкування проектної мети і завдань соціокультурним і освітнім потребам загальноосвітнього навчального закладу, свобода вибору, що гарантує кожному суб'єктові виховного процесу вільне визначення власних інтересів, вибір видів і форм діяльності у позаурочний час.

Зазначено, у зв'язку з тим, що молодшим школярам не завжди відомі знання про людину, самих себе, механізми конструктивної взаємодії з оточуючими, нами був розроблений розвиваючий курс "Вчимося розуміти себе та інших". Він передбачає набуття вихованцями комунікативної системи знань, умінь і навичок, оволодіння механізмами взаємопізнання, взаєморозуміння (ідентифікації, рефлексії, емпатії). Курс складається з декількох розділів: "Я - неповторна людина", "Я і спілкування у моєму житті", "Учуся взаємодіяти" тощо. Кожне заняття включає теоретичний блок та низку практичних вправ, тестів, ігор, тренінгів, під час виконання яких школярі оволодівають необхідними навичками самоаналізу і саморозуміння, розуміння інших людей. Означені заняття сприяють формуванню у вихованців власної думки; засвоєнню знань і вмінь конструктивного спілкування і взаємодії; оволодінню навичками саморегуляції емоційного стану, настрою.

Упровадження у виховну практику початкової школи ігор-подорожей, сюжетно-рольових ігор, організація пізнавальної, комунікативної, проектної й суспільно-корисної діяльності сприяли формуванню у молодших школярів соціально-комунікативної культури.

Серед форм роботи, які використовувалися нами у процесі експериментальної роботи з підлітками, особливого значення ми надавали реалізації факультативного курсу. Запропонована програма факультативу "Основи міжособистісних взаємин" побудована з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей підлітків, рівня їх соціально-комунікативного досвіду. Завданнями курсу передбачалося подальше ознайомлення підлітків із основами соціально-комунікативної культури; формування у них внутрішнього переживання соціально-комунікативної культури як особистісної цінності; виховання у підлітків шанобливого ставлення до оточуючих людей, ввічливості, доброзичливості, чуйності, толерантності, відповідальності тощо; формування вміння аналізувати проблеми у взаєминах між людьми та знаходити оптимальні шляхи їх вирішення; навчання вихованців практичних прийомів спілкування, саморегуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях.

Структура занять факультативу передбачала поєднання теоретичного матеріалу і практичних вправ, використання тестів, ігор, дискусій, аналіз життєвих ситуацій і вирішення проблем взаємин, застосування методик із вивчення підлітками особливостей своєї особистості, складання самохарактеристик, самопрезентацій, вироблення правил, кодексів, законів, тобто акцент здійснювався на таких видах роботи, які забезпечують практичну реалізацію теоретичних знань та сприяють оволодінню необхідними соціально-комунікативними уміннями.

Засвоєнню вихованцями соціальних, культурних цінностей, формуванню у них соціально-комунікативної культури підпорядковується робота клубів "Вибір", "Дебати". Клуби багато уваги приділяють найскладнішим для підлітків проблемам - взаємин і спілкування. Беручи активну участь у роботі клубів, підлітки розширюють свій кругозір, набувають соціального досвіду, комунікативних умінь і навичок. Зокрема, в рамках роботи клубу "Дебати" працює етично-дискусійна студія, де вихованці мають можливість навчитися висловлювати і захищати свої думки, слухати співрозмовника, здійснювати аналіз особистих проблем та шукати шляхи їх розв'язання, виробляти у себе соціально-комунікативні вміння і навички.

Однією з ключових форм інтеграції підлітка в суспільство є ігрова діяльність. В цьому аспекті можна виділити комунікативно-діяльнісні ігри, які сприяють успішному набуттю підлітками соціально-комунікативних умінь і навичок. Особливість комунікативно-діяльнісних ігор полягає в тому, що увага учасників гри зосереджена або на самому процесі комунікації, і результатом є засвоєння вихованцями визначених навичок комунікації, або на сполученні комунікації й групової динаміки під час гри, і тоді метою навчання є засвоєння навичок впливу на взаємини з використанням вербального і невербального спілкування.

Значні виховні можливості щодо формування соціально-комунікативної культури у школярів має тренінг "Вчимося розуміти себе та інших". Крім того, він є ефективним способом конструктивного вирішення проблем підліткового віку, відповідає природному прагненню підлітків до спілкування з однолітками. Ця форма роботи створює найкращі умови для навчання комунікації. Тренінг включає 14 занять. Кожне заняття складається з трьох частин: 1) теоретичного матеріалу, який подається у формі міні-лекцій; 2) практичних вправ, під час виконання яких підлітки можуть оволодіти необхідними інтерперсональними вміннями і практично використати набуті теоретичні знання; 3) обговорення цих вправ.

Виконання підлітками проектів, участь у суспільно-корисній (у формі волонтерського руху), природоохоронній, краєзнавчо-пошуковій діяльності, створює можливості для співпраці вихованців між собою, різними людьми поза школою, дає учням практичні навички публічної презентації та захисту власних знахідок та думок. У процесі роботи над проектами учні вчаться брати інтерв'ю, взаємодіяти, спілкуватися з оточуючими, фотографувати, збирати статистичні дані та обробляти їх. У проектах реалізуються академічні, творчі, соціальні, комунікативні, організаторські здібності учнів. Учитель при цьому виступає в ролі консультанта, але відповідальність за виконання роботи лежить на вихованцях.

Серед форм роботи, які сприяють подальшому розширенню знань старшокласників про соціально-комунікативну культуру, виховання у них соціально-комунікативних умінь і навичок, особливе значення надавалося факультативному курсу "Я себе вдосконалюю, шукаю своє місце в житті", який є логічним продовженням вивчення розвиваючого курсу "Вчимося розуміти себе та інших" (для молодших школярів), факультативу "Основи міжособистісних взаємин" (для підлітків). Ці курси складають загальний курс "Соціально-комунікативна культура - основа життєвого успіху особистості". За належної організації й відповідного методичного забезпечення заняття є основою, на якій базуються інші позаурочні форми роботи, утворюючи цілісну систему оптимізації соціально-комунікативного розвитку юнаків і дівчат. Курс спрямований на виховання гармонійно розвиненої особистості, здатної до саморозвитку і самовдосконалення, адаптації і самореалізації у сучасному суспільстві.

Структура занять передбачає викладення теоретичного матеріалу в поєднанні з практичними вправами, іграми, елементами тренінгу, дискусіями, аналізом ситуацій, методиками вивчення юнаками і дівчатами своїх особистісних якостей, складанням самохарактеристик тощо. Під час занять застосовувалися такі техніки самопізнання, як аналіз, зворотній зв'язок, рефлексія. Вони сприяють розвитку в старшокласників саморозуміння, становленню власної системи цінностей, які визначають їх поведінку. Зокрема, крім пошуку відповідей на запитання "Хто я?", "Який я?" вони прагнуть отримати відповіді на запитання "Навіщо я живу?", "До чого я прагну?", що пов'язано з актуалізацією проблеми особистісного й професійного самовизначення у цьому віці.

В основу занять покладався особистісно орієнтований підхід, створення атмосфери психологічного комфорту й розкутості, спонукання юнаків і дівчат до пошуку нестандартних способів розв'язання проблем міжособистісних взаємин і спілкування, переконання їх у тому, що між думками, почуттями і поведінкою існує тісний зв'язок, а також, що проблеми міжособистісних взаємин пов'язані не тільки з певними обставинами, але й із їх неправильним сприйняттям та розумінням.

У рамках факультативного курсу юнаки і дівчата брали активну участь у ділових іграх, співлекціях, взаємолекціях, самосемінарах. Серед методів виховання соціально-комунікативної культури старшокласників доцільно виділити: "круглі столи", дискусійні гойдалки, "сократівські бесіди", творчі монологи, промови, вечори запитань і відповідей, суди. В основі їх проведення лежить принцип "відкритого мікрофона". У виховному процесі доцільно використовувати також такі методи вирішення індивідуально-ціннісних проблем молоді як "кути", "сніжки", "графіті".

До активних форм позаурочної роботи, які позитивно сприймаються старшокласниками, сприяють формуванню у юнаків і дівчат соціально-комунікативної культури, можна віднести тренінгові заняття "Сприяння своєму зростанню". Кожне з цих занять - це насамперед запланований виховний процес, призначений удосконалити знання учнів про себе, дізнатися, як сприймається їхня поведінка та окремі риси характеру однолітками, збагатитися досвідом спілкування, набути гармонізації власного емоційного стану. Мета тренінгу полягає в актуалізації потреби старшокласників у самопізнанні, спілкуванні, встановленні емоційних контактів з іншими та формуванні імпульсу до подальшого соціально-комунікативного зростання. Стосунки між учасниками тренінгу будуються на основі утвердження персоніфікованого характеру взаємин між вихованцями, діалогу на рівних; олюднення всіх сфер спілкування на основі ціннісного ставлення до партнера; організації та стимулювання співробітництва і взаємодопомоги; створення сприятливого середовища для самовдосконалення, самоствердження старшокласників.

Зазначимо, що активна участь старшокласників у різноманітних проектах створює вільний простір для їхньої особистісної ініціативи, творчості, шліфування соціально-комунікативних умінь і навичок. Крім того, у роботі над проектами інтенсивно проявляється груповий вплив на особистість: тут діють механізми емоційного зараження, ідентифікації, відповідальності за групу, за себе, за справу, юнаки і дівчата відчувають себе суб'єктами соціальної дії. У проектах реалізуються академічні, соціальні, комунікативні й творчі здібності учнів. Роботі над проектами передують "аукціони творчих ідей". Зокрема, аукціон творчих ідей включає попередню підготовку, в процесі якої старшокласники знайомляться з певною проблемою, обговорюють її, шукають свої шляхи розв'язання "творчі ідеї" та аргументи на їхню користь, опрацьовують необхідну літературу тощо. Під час "аукціону" кожний учень презентує свою "творчу ідею", обґрунтовує її доцільність. "Аукціон" триває доти, доки не вичерпується усі "творчі ідеї". Найкращими вважаються ті "творчі ідеї", за які на аукціоні проголосувала більшість учасників. Прийняті таким чином ідеї стають мотиваційною основою подальшої практичної діяльності юнаків і дівчат, спрямованої на розв'язування певної проблеми. При цьому педагогу необхідно підкреслити цінність усіх ідей і пропозицій, у тому числі й неприйнятих. Старшокласники є ініціаторами розробки і впровадження у позаурочну діяльність низки проектів: "Я і мій клас", "Дороги, що ведуть до знань", "Посади дерево - залиши про себе згадку школі", "Стан охорони здоров'я у нашому місті", "Становище бідних у місті", "Зробимо світ чистішим", "Турбота", "Подарунок для молодшого школяра" тощо.

Ефективному формуванню соціально-комунікативної культури юнаків і дівчат сприяє тісна співпраця колективу старшокласників з молодіжними організаціями м. Житомира, України, ЮНЕСКО. Серед таких форм варто виділити: участь у міських, обласних КВК, співпраця в рамках МАН, участь у просвітницькій програмі "Рівний - рівному", діяльність школи молоді "Лідер" (відкриття творчої особистості), розробка та реалізація Всеукраїнського науково-пошукового проекту "Культура Миру в освітянському просторі України" При цьому головна роль у координації життєдіяльності вихованців у школі належить органам учнівського самоврядування, які детально обмірковують, сплановують її послідовність і систематичність.

Ефективність процесу виховання соціально-комунікативної культури школярів передбачає врахування педагогічної компетентності вчителів, рівня їхньої культури, умінь взаємодії із дітьми, правильний вибір ними стратегії, тактики, форм, методів виховного впливу. Саме тому в процесі експериментальної роботи ми ставили за мету організувати спеціальне навчання педагогів. Робота з учителями передбачала здійснення наступних завдань: усвідомлення педагогами необхідності реалізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії у виховному процесі; ознайомлення вчителів із науковими уявленнями про сутність соціально-комунікативної культури особистості; розширення кола знань педагогів про форми, методи виховання та способи діагностики соціально-комунікативної культури молодших школярів; проектування і здійснення виховної діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей; сприяння гармонізації взаємин у системі "школа - батьки", "молодший школяр - батьки". Навчання педагогів передбачало упровадження у систему роботи загальноосвітніх навчальних закладів методичного семінару-практикуму "Соціально-комунікативна культура особистості: сутність, зміст та особливості виховання". Структура занять методичного семінару-практикуму включала такі форми роботи, як лекції-діалоги, семінари, дискусії, розв'язування педагогічних задач, обмін досвідом, тренінг педагогічної рефлексії, обговорення результатів діагностування учнів.

Для розвитку психолого-педагогічних знань, удосконалення практичних умінь батьків у вихованні дітей ми пропонуємо застосовувати поряд із традиційними також нестандартні форми роботи, зокрема ділові ігри, прес-конференції, експрес-опитування, вікторини, аукціони ідей, тренінги, дні добрих справ, "круглі" столи, вечори запитань і відповідей, заняття батьківського всеобучу.

У процесі експериментальної роботи нами визначені педагогічні умови, що сприяли підвищенню ефективності виховання соціально-комунікативної культури у школярів: розвиток у вихованців емоційно-ціннісного ставлення до соціально-комунікативної культури як особистісної цінності; організація різноманітної (пізнавальної, комунікативної, особистісно й суспільно-значущої) діяльності дітей у школі; становлення дитячого самоврядування для успішного самоствердження кожного вихованця та підвищення соціального статусу в середовищі ровесників (задоволення потреби у визнанні, повазі, підтримці, захищеності); застосування у позаурочній діяльності ефективних форм, методів, засобів виховання; систематичне діагностування та корекція рівня вихованості соціально-комунікативної культури у школярів; формування оптимальних моделей взаємин у системі "педагог -вихованець - дитячий колектив - батьки".

У четвертому розділі "Оцінка ефективності системи дослідницько-експериментальної роботи з виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи у позаурочній діяльності" - здійснено перевірку ефективності розробленої системи виховання та впроваджених педагогічних умов, узагальнено результати формувального експерименту.

У розділі зазначається, що порівняння результатів констатувального і контрольного етапів експерименту засвідчили позитивні зміни у характеристиках соціально-комунікативної культури школярів експериментальних груп, а саме: у когнітивній, емоційно-ціннісний, поведінковій сферах, у показниках рівнів сформованості соціально-комунікативної культури, а, отже, підтвердили ефективність запропонованої нами моделі системи виховання соціально-комунікативної культури.

Зокрема, в результаті реалізації розвиваючого курсу "Вчимося розуміти себе та інших", читання молодшими школярами дитячої художньої літератури, в якій розповідається про особливості міжособистісних взаємин і спілкування людей, слухання і складання ними казок, використання у виховній роботі з дітьми елементів казкотерапії, тренінгу спілкування, активна участь вихованців у сюжетно-рольових, рольових іграх, іграх-подорожах, проектній, добродійній діяльності сприяли зростанню у них обсягу знань про соціально-комунікативну культуру особистості, її основні складові, механізми взаємопізнання, взаєморозуміння, способи спілкування, розвиток соціально-комунікативних умінь і навичок (див. рис. 2). Спостерігається збільшення кількості респондентів з високим рівнем сформованості когнітивного компонента соціально-комунікативної культури в експериментальних групах на 17,6 %; достатнього рівня на 11,0 %. Зменшилася кількість респондентів із середнім рівнем сформованості когнітивного компонента на 20,6 %. Низький рівень діагностуємо у 7,4 % вихованців експериментальних груп проти 15,4 %.

У рівнях сформованості спостерігається динаміка емоційно-ціннісного компонента соціально-комунікативної культури. Зросла кількість респондентів із високим і достатнім рівнями сформованості емоційно-ціннісного компонента (високий рівень - на 16,9 %, достатній рівень - на 14,7 %). Суттєво зменшилася кількість молодших школярів із середнім і низьким рівнями сформованості емоційно-ціннісного компонента (середній рівень - із 45,6 % до 26,5 %, низький рівень - із 21,3 % до 8,8 %). Високий рівень сформованості праксичного компонента соціально-комунікативної культури діагностується у 27,2 % молодших школярів ЕГ порівняно із 10,3 % на констатувальному етапі експерименту, достатній - у 37,5 % респондентів, проти 22,8 %. Констатується зменшення вихованців із середнім і низьким рівнями сформованості праксичного компонента (середній рівень - на 19,1 %, низький рівень - на 12,5 %). У контрольних групах значних зрушень у співвідношенні рівнів сформованості соціально-комунікативної культури не відбулося.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 2. Динаміка виховання у молодших школярів соціально-комунікативної культури

Проведення з підлітками експериментальних груп занять факультативного курсу "Основи міжособистісних взаємин", активна участь вихованців у роботі клубів "Вибір" і "Дебати", тренінг-курсі "Навчання ровесників - ровесниками", комунікативно-діяльнісних, рольових іграх, спеціально організованій проектній, суспільно-корисній (у формі волонтерського руху), природоохоронній, краєзнавчо-пошуковій діяльності спричинили позитивні зміни у формуванні соціально-комунікативної культури учнів підліткового віку. Співставлення здобутих результатів на констатувальному і підсумковому етапах експерименту констатують суттєві зрушення у рівнях сформованості компонентів соціально-комунікативної культури підлітків, що свідчить про результативність проведеної експериментальної роботи (див. рис. 3).

Зросла кількість підлітків із високим і достатнім рівнями сформованості когнітивного компонента соціально-комунікативної культури (високий рівень - на 22,9 %, достатній рівень - на 13,7 %). Кількість респондентів із середнім рівнем зменшився на 25,9 %, низьким - на 13,0 %. Відбулися якісні зрушення у мотивації поведінки підлітків і відповідно простежується динаміка у розвитку емоційно-ціннісного компонента соціально-комунікативної культури в експериментальних групах: зменшилася кількість респондентів із низьким рівнем сформованості названого компонента (із 19,4 % до 9,3 %), із середнім - на 15,1 %. Високий рівень спостерігається у 29,5 % підлітків, проти 15,8 %, достатній у 39,6 % проти 28,1 %. Важливими позитивними результатами експериментальної роботи ми вважаємо збільшення кількості підлітків із високим і достатнім рівнями сформованості праксичного компонента соціально-комунікативної культури (високий рівень констатується у 32,4 % школярів, проти 15,8 %; достатній рівень - у 38,8 %, проти 24,5 %) і зменшення кількості підлітків експериментальних груп із середнім та низьким рівнями сформованості праксичного компонента (середній рівень спостерігається у 21,6 %, проти 46,8; низький рівень - у 7,2 % респондентів, проти 12,9 %). У контрольних групах (де проводилася традиційна виховна робота) ці показники мало змінилися.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 3. Динаміка виховання у підлітків соціально-комунікативної культури

Здійснення порівняльного аналізу рівнів сформованості соціально-комунікативної культури учнів старшого шкільного віку у контрольних і експериментальних групах по завершенню формувального етапу експерименту засвідчив про позитивну динаміку у рівнях сформованості компонентів соціально-комунікативної культури. Зокрема, проведення із юнаками і дівчатами експериментальних груп факультативного курсу "Я себе вдосконалюю, шукаю своє місце в житті", активна участь вихованців у ділових іграх, діяльності школи молоді "Лідер", конкурсах творчих ідей, турнірах художників, композиторів, поетів, круглих столах, співлекціях, взаємлекціях, самосемінарах, тренінгу "Сприяння своєму зростанню", тренінг-курсі "Навчання ровесників - ровесниками", спеціально організованій проектній, суспільно-корисній (у формі волонтерського руху), краєзнавчо-пошуковій діяльності спричинили позитивні зміни у розвитку соціально-комунікативних умінь і навичок школярів (див. рис. 4). Так, на кінець експерименту кількість старшокласників із високим і достатнім рівнями сформованості когнітивного компонента соціально-комунікативної культури збільшилася (високий рівень - з 16,9 % до 29,2 %, достатній рівень - відповідно з 28,5 % до 41,5 %); середній рівень сформованості когнітивного компонента констатується у 23,8 %, низький рівень - у 5,4 %, проти 17,7 % на констатувальному етапі експерименту. На 10,8 % збільшилася кількість старшокласників із високим рівнем сформованості емоційно-ціннісного компонента. Достатній рівень сформованості цього компонента діагностується у 37,7 % юнаків і дівчат (на противагу 33,1 % - на початку експерименту). Вдалося зменшити кількість респондентів із середнім і низьким рівнями сформованості емоційно-ціннісного компонента. Якщо на початку експериментальної роботи спостерігалося 30,8 % респондентів із середнім рівнем сформованості емоційно-ціннісного компонента і 14,6 % - із низьким рівнем сформованості, то в кінці експерименту - 22,3 % та 7,7 % відповідно. Порівняльний аналіз отриманих даних на початку і в кінці дослідження дає можливість виявити зміни у рівнях сформованості праксичного компонента соціально-комунікативної культури старшокласників. У результаті проведеної роботи в експериментальних класах до високого рівня було віднесено 35,4 % юнаків і дівчат, достатнього - 39,2 %, середнього - 17,7 %, низького - 7,7 %, проти 16,9 %, 28,5 % 41,5 %, 13,1 % на початку експерименту. У контрольних класах ця тенденція виражена меншою мірою, суттєвих кількісних і якісних змін тут не відбулося.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 3. Динаміка виховання у старшокласників соціально-комунікативної культури

Таким чином, педагогічний експеримент засвідчив, що запропонована модель дала можливість суттєво підвищити ефективність виховання соціально-комунікативної культури в учнів молодшого шкільного, підліткового і старшого шкільного віку.

ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз та експериментальне розв'язання проблеми соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи дозволили встановити, що в умовах модернізації змісту виховного процесу проблема виховання соціально-комунікативної культури школярів набуває особливої актуальності. Її розв'язання пов'язане з впровадженням перспективних педагогічних технологій, застосування яких має сприяти соціально-комунікативному розвитку учнів.

Результати проведеного дослідження підтвердили правомірність провідних положень загальної та часткових гіпотез, засвідчили ефективність розв'язання поставлених завдань і дали підстави для формулювання таких висновків:

1. Здійснений аналіз поняття "соціально-комунікативна культура" у філософії, культурології, соціології, психології дає підстави визначити її як певний ступінь єдності комунікативних і соціальних властивостей індивіда, що виявляється у його вмінні розв'язувати різноманітні життєві проблеми засобами спілкування, встановлювати міжособистісні взаємини на різних рівнях для забезпечення адекватної адаптації і самореалізації у суспільстві.

2. Аналіз ступеню дослідженості проблеми у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії і практиці засвідчив, що проблема формування соціально-комунікативної культури в учнів загальноосвітньої школи ще не знайшла свого розкриття в контексті завдань педагогічної теорії і практики. У працях учених акцентується увага на таких характерних ознаках соціально-комунікативної культури поведінки дитини як дотримання норм і правил, прийнятих у соціумі, виявлення нею культури спілкування у взаєминах, ввічливості, привітності у ставленні до інших, врахуванні інтересів і прагнень партнерів зі спілкування.

3. Базуючись на проаналізованих підходах, соціально-комунікативна культура учня визначається як інтегральне особистісне утворення в сукупності норм, цінностей, способів поведінки, прийнятих у соціумі, комунікативних умінь і навичок, що забезпечує можливість здійснення суб'єкт-суб'єктної взаємодії, адаптацію та самореалізацію його особистості у суспільстві. Становлення і розвиток соціально-комунікативної культури відбувається в результаті інтеріоризації учнем набутого людством соціально-комунікативного досвіду і вироблення ним у процесі цілеспрямованої діяльності індивідуальних соціально-комунікативних умінь і навичок, які мають забезпечити йому повноцінну самопрезентацію, самореалізацію й адаптацію у соціумі.

4. Обґрунтовано змістову структуру соціально-комунікативної культури школярів, яка включає когнітивний, емоційно-ціннісний, праксичний компоненти. Доведено, що виховання соціально-комунікативної культури в учнів буде ефективним за умови збалансованості когнітивного, емоційно-ціннісного і праксичного компонентів. Взаємопов'язані у реальному виховному процесі ці компоненти мають, за законами діалектики, взаємозалежний розвиток. Доведено, що у змістовій структурі соціально-комунікативної культури емоційно-ціннісний компонент відіграє ключову позицію, визначає розвиток усіх інших компонентів, забезпечує мотивування і спрямовує особистість школяра до набуття знань про соціально-комунікативну культуру, опанування ним соціально-комунікативними уміннями і навичками на основі ціннісного ставлення до суб'єктів спілкування і взаємин. Високий рівень сформованості емоційно-ціннісного компонента забезпечує повноцінне функціонування соціально-комунікативної культури як системи. Водночас за умови надмірного збагачення школярів знаннями (складовими когнітивного компонента) може суттєво знижуватися їхня здатність до самостійного і творчого діяння, моделювання ситуацій спілкування і взаємодії, варіативності поведінки. Також надмірний розвиток у школярів соціально-комунікативних умінь і навичок (складових праксичного компонента) може призводити до підміни змісту формою і виявлятися у їхньому прагненні до формальних, інтенсивних контактів без встановлення емоційно-насичених суб'єкт-суб'єктних взаємин.

5. Відповідно до структури розроблено критерії й показники вихованості соціально-комунікативної культури школярів, виділено чотири рівні її сформованості (високий, достатній, середній, низький).

Соціально-комунікативна культура має свої специфічні особливості на кожному віковому етапі розвитку школяра. За своїм змістом соціально-комунікативна культура молодшого школяра більш вузько спрямована й обслуговує здебільшого навчальну взаємодію у системі "вчитель - учень". Рушійною силою виховання соціально-комунікативної культури є навчальна мотивація (спрямованість на навчання, потреба у пізнанні, досягненні успіху). Але поступово відбувається переорієнтація системи взаємин дитини із довкіллям, за якого ставлення "дитина - вчитель" перетворюється на ставлення "дитина - суспільство", що актуалізує розвиток у неї соціально-комунікативних умінь для досягнення цілей навчальної, міжособистісної взаємодії і спілкування.

У підлітковому віці соціально-комунікативна культура має особистісно-смислову значущість для вихованця і задовольняє його потреби у самопізнанні, пізнанні й оцінці інших людей, самовираженні й самоствердженні у міжособистісній взаємодії, спілкуванні з ровесниками. У зв'язку з цим особливого значення набуває культура мовлення, яка знаходиться на якісно новому рівні розвитку, порівняно з молодшим школярем. Відбувається розширення кола і сфери спілкування підлітка (міжособистісне, навчальне).

У старшокласника соціально-комунікативна культура детермінується провідними орієнтаціями на майбутнє, задоволенням його потреб у самовизначенні (особистісному і професійному), самоствердженні, самореалізації. Реалізація цих потреб ставить на передній план оволодіння соціально-комунікативною культурою як вихідним (базовим) компонентом їхнього особистісного і соціального зростання. Провідного значення набуває міжособистісне спілкування на рівні "особистість - особистість" і спілкування з представниками протилежної статі як умова підвищеного соціального статусу серед ровесників (психосексуальний розвиток).

6. За результатами констатувального етапу дослідження здійснено аналіз сформованості основних (когнітивний, емоційно-ціннісний, праксичний) компонентів соціально-комунікативної культури загальноосвітньої школи.

Кількісний розподіл учнів за рівнями сформованості компонентів соціально-комунікативної культури недостатньо показовий у порівнянні контрольних і експериментальних груп. Учні з середнім і низьким рівнями сформованості когнітивного, емоційно-ціннісного, праксичного компонентів у кожному випадку складали більше половини від загальної кількості респондентів. Кількість учнів з високим рівнем сформованості згаданих компонентів складає від 12,9 % до 17,2 %, тобто близько чверті, достатній рівень - від 19,1 % до 29,1 %. Тому про сформованість окремих компонентів соціально-комунікативної культури свідчить кількість учнів з низьким і середнім рівнями, що найбільша (близько 36,0 %) за показниками праксичного компонента і найменша (28,0 %) для когнітивного. Таким чином, праксичний компонент соціально-комунікативної культури учнів сформований найменш повно.

Зроблений вище висновок співпадає з незадовільною оцінкою самими учнями рівнем сформованості у себе певних поведінкових умінь і навичок, що характеризують прояви соціально-комунікативної культури - більше половини учнів контрольних і експериментальних груп оцінили рівень сформованості у себе соціально-комунікативної культури як середній або низький. Результати узагальнення незалежних характеристик (порівняння оцінки учнів щодо сформованості у них соціально-комунікативної культури із оцінками їхніх однокласників, учителів, батьків) також фіксують велику кількість учнів (майже половину) з низьким і середнім рівнями сформованості соціально-комунікативної культури. Загалом ці дані ще раз підтвердили необхідність модернізації змісту, форм, методів і засобів виховання соціально-комунікативної культури в учнів загальноосвітньої школи.

7. Розроблена модель системи виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи відображає необхідність реалізації мети, урахування принципів виховання. Модель містить завдання, змістові компоненти, функції, технологічне забезпечення, педагогічні умови. З'ясовано, що успішне виховання соціально-комунікативної культури у школярів здійснюватиметься за умови: розвитку у них емоційно-ціннісного ставлення до соціально-комунікативної культури як особистісної цінності; організація пізнавальної, комунікативної, особистісно й соціально-значущої позаурочної діяльності дітей у школі; створенні дитячого самоврядування для самоствердження кожного вихованця та підвищення соціально статусу в середовищі ровесників (задоволення потреби у визнанні, повазі, підтримці, захищеності); застосування у виховній діяльності активних форм, методів, засобів формування соціально-комунікативної культури; систематичне діагностування та корекція рівня вихованості соціально-комунікативної культури у школярів; формування оптимальних моделей взаємодії у системі "педагог - вихованець - дитячий колектив - батьки"; науково-методичне забезпечення виховного процесу в школі.

Доведено, що форми і методи виховання соціально-комунікативної культури мають соціальну зумовленість і практичне спрямування, чим забезпечують умови і способи спілкування педагогів і учнів, визначають ступінь активності учнів у виховному процесі та часовий інтервал його здійснення. Систематизовано форми виховання соціально-комунікативної культури за такими основними ознаками: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку когнітивної, емоційно-ціннісної і праксичної сфер учнів; теоретичним і практичним значенням щодо формування оптимальних моделей спілкування, взаємин у системі "педагог - вихованець - дитячий колектив - батьки"; за ступенем самостійності та активності учнів; місцем та часткою застосування у виховному процесі; часовим інтервалом здійснення. Форми виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи у позаурочній діяльності класифіковано на теоретичного навчання (факультатив, гурткова комунікація, лекція, конференція тощо); комбінованого навчання (заняття клубу, самосемінар, співлекція, взаємолекція, тренінг-курс, конференція); навчально-практичні (комунікативно-діяльнісні, рольові, сюжетно-рольові, ділові ігри, тренінги, брейн-ринг, прес-конференція, екскурсії); практично-масові (конкурси, свята, вечори запитань і відповідей, КВК, турніри за вподобаннями, проектна, суспільно-корисна (у формі волонтерського руху), краєзнавчо-пошукова, продуктивна діяльність).

До основних методів, спрямованих на виховання соціально-комунікативної культури у молодших школярів належать: читання художньої літератури, казок, створення виховних ситуацій, казкотерапія, арттерапія, вправи, доручення, змагання; учнів підліткового віку: лекції, бесіди, дискусії, брейнстормінг, соціодрама, вправи, ігри, аналіз життєвих ситуацій, складання самохарактеристик, вироблення правил, законів, кодексів, гербів, створення виховних ситуацій; учнів старшого шкільного віку: складання індивідуальних програм особистісного зростання, самопрезентація, складання та захист творчих проектів, сократівські бесіди, дискусійні гойдалки, відкрита трибуна, вирішення індивідуально-ціннісних проблем ( кути, сніжки, гріфіті); вправи.

Доведено, що значний потенціал у процесі виховання соціально-комунікативної культури мав розроблений розвиваючий курс для молодших школярів "Вчимося розуміти себе та інших", факультативні курси "Основи міжособистісних взаємин" - для підлітків, "Я себе вдосконалюю, шукаю своє місце в житті" - для старшокласників, оскільки вони створюють оптимальні умови для інтеграції соціально-комунікативних знань, удосконалення соціально-комунікативних умінь і навичок школярів.

Суттєвими структурними елементами системи виховання соціально-комунікативної культури учнів є організація методичної роботи з учителями для підвищення їхньої компетентності стосовно виховання соціально-комунікативної культури в учнів; робота з батьками для підвищення їх психолого-педагогічної компетентності у вихованні соціально-комунікативної культури дітей та з метою встановлення з ними емоційно-довірливих взаємин.

У процесі дослідження розроблено та видано навчально-методичні посібники: "Соціально-комунікативна культура та її виховання у молодших школярів", "Психологія для старшокласників: соціально-комунікативний аспект".

8. Встановлено, що процес виховання соціально-комунікативної культури школярів задається закономірностями психічного розвитку дитини на певному віковому етапі та ефективно здійснюється за умови спрямованості позаурочної діяльності на розвиток когнітивної, емоційно-ціннісної, праксичної сфер, але визначальним у змістовій структурі є емоційно-ціннісний компонент. З огляду на це, позаурочна діяльність повинна мати ціннісно-орієнтований характер і здійснюватися на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії учасників виховного процесу. Успішне виховання соціально-комунікативної культури можливе за умови впровадження у виховний процес змодельованих організаційно-педагогічних форм міжособистісної взаємодії, спілкування, які б через реальні переживання і пошукову діяльність спонукали школярів до свідомого виявлення ними соціально-комунікативної культури у щоденній життєдіяльності; вироблення у педагогів техніки виховання соціально-комунікативної культури шляхом цілеспрямованої теоретичної та методичної підготовки, науково-методичного забезпечення виховного процесу.