Оцінка сформованості світоглядних понять учнів

Суть та основні структурні елементи наукового світогляду, головні шляхи та засоби його формування у учнів молодших класів. Порівняльний аналіз мистецтва і світогляду. Характеристика ціннісних орієнтирів та ідеалів як об’єктів педагогічної діяльності.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.09.2015
Размер файла 40,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Суть та основні структурні елементи світогляду

2. Особливості наукового світогляду

3. Основні шляхи та засоби формування наукового світогляду учнів молодших класів

4. Рушійні сили процесу формування науково-матеріалістичного світогляду

5. Особливості формування в учнів молодшого шкільного віку світоглядних умінь, понять, ідей

6. Мистецтво і світогляд

Висновки

Список використаної літератури

світогляд учень педагогічний

Вступ

Освітня політика будь-якої сучасної держави визначає майбутнє нації, місце держави у світовому товаристві. Державна національна програма "Освіта (Україна XXI ст.)", що в листопаді 1993 року була прийнята Кабінетом Міністрів і підписана Президентом України, започаткувала процес розбудови української освіти. Як зазначено в цьому документі - головна мета програми -"визначення стратегії розвитку освіти в Україні в XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації"". У програмі визначені стратегічні завдання реформування освіти в Україні: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян, формування освіченої, творчої особистості. Національне виховання в Україні має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

У процесі будівництва демократичного суспільства в нашій країні постійно зростає свідомість людей, ширше розгортається їх творча активність. Життя висуває сьогодні високі вимоги до духовного, морального світу громадян, визначає необхідність глибокого усвідомлення закономірностей розвитку суспільства і використовування їх для подальшого перетворення дійсності. У зв'язку з цим посилюється роль світоглядних поглядів, переконань, якими кожна людина керується в своєму повсякденному житті. Світоглядна зрілість підростаючого покоління допомагає йому самостійно розібратися, правильно зорієнтуватися в складних подіях і явищах сучасного життя, забезпечує активну участь його в будівництві демократичного суспільства.

Закономірно, що в нашій країні особливо велика увага у молодших школярів приділяється проблемі формування наукового світогляду.

Дедалі більшого значення надається проблемам дослідження науково-матеріалістичного світогляду в науковій літературі.

Значний внесок у розробку питань формування світоглядних якостей в учнів різних вікових груп зробив В.О. Сухомлинський. Він дав зразки комплексного підходу до розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням у молодших школярів наукового світогляду; визначив основні шляхи й методи роботи, які допомагають успішно виховувати в учнів патріотизм, гуманізм; розкрив роль емоцій у формуванні в учнів наукового світогляду. У працях Сухомлинського з'ясовуються особливості оволодіння учнями світоглядними уявленнями, поняттями, ідеями. Велике значення для вчителів мають положення видатного педагога про роль художньо-естетичної діяльності у формуванні світогляду школярів.

Ш.П. Балавадзе, О.М. Лушников, М.Д. Нелюбін та інші педагоги в працях визначають основні завдання, зміст роботи щодо формування в учнів світоглядних уявлень, розкривають деякі шляхи досягнення цієї мети.

Л.І. Божович, Н.О. Менчинська, Г.Є. Залеський, Т.К. Мухіна, Т.С. Тамбовцева та інші дослідники розглядають психологічні аспекти проблеми формування світогляду, виявляють основні умови, які забезпечують успішне виховання в учнів світоглядних уявлень, понять, ідей. Зроблено перші важливі кроки в напрямі розкриття психологічних механізмів вироблення поглядів і переконань учнів. Останнім часом психологи активно досліджують роль самовиховання учнів у формуванні світогляду, специфіку вироблення поглядів на природу, суспільство, на своє місце в житті.

У своїй роботі ми зробили спробу розкрити психолого-педагогічні основи формування світогляду молодших школярів засобами предметів художньо-естетичного циклу, визначили основні шляхи, форми і методи роботи в даному напрямку, узагальнили матеріал психолого-педагогічного дослідження, передового педагогічного досвіду, а також навели результати провезеної нами експериментальної роботи з проблеми формування в учнів науково-матеріалістичного світогляду засобами художньо-естетичної діяльності. Таким чином, актуальність проблеми формування світогляду молодших школярів засобами навчальної діяльності.

1. Суть та основні структурні елементи світогляду

Світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе.

Світогляд є синтезом знань, ідей, практичного досвіду і морально-емоційних оцінок, які в узагальненій формі відображають об'єктивну реальність, зокрема особливості буття людини, її місце в конкретно-історичних суспільних відносинах. Тому в поняття "світогляд" входять не всі знання про природу, суспільство і мислення, а лише ті, які є втіленням узагальнень вищого рівня, висновками з певних відомостей про навколишню дійсність.

Основу світогляду становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості. У кожної людини формується система уявлень, ідеалів, якими вона керується в повсякденному житті і які визначають сутність її ідейно-політичного , морального обличчя, близькі і далекі перспективи її діяльності. Погляди, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації людини, які є складовими частинами світогляду, перебувають в органічній єдності. Тому рівень сформованості одного структурного компонента світогляду Неодмінно позначається на іншому і певною мірою на всій світоглядній системі людини.

У структурі світогляду розрізняють насамперед такий його компонент, як погляди, в основі яких лежать загальні уявлення, поняття про матеріальне й ідеальне, буття і свідомість. Важливо, щоб світоглядні уявлення, поняття були істинними, тобто правильно відображали реальну дійсність.

Погляди - прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Аналізуючи поняття "погляди" як структурний компонент світогляду, Н.О. Менчинська зазначає, що в "ньому передбачається наявність не тільки знань, а й ставлення до фактів і явищ навколишнього світу, їх оцінки" .

Під впливом глибшого пізнання дійсності зміст поняття "погляди" може змінюватись швидше, ніж інші компоненти світогляду - переконання, ідеали.

Одна з найважливіших складових частин світогляду - переконання.

Переконання - психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Переконання - одна з найдійовіших сил, які спрямовують діяльність людини. За висловом М.О. Добролюбова, переконання "тільки тоді може вважатися істинним, коли воно проникло в середину людини, злилося з його почуттями і волею, присутнє в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона про те й не думає". У процесі формування переконань бере участь не тільки мислительна сфера людини, а й емоційна та вольова; силу і зміст переконання, його структуру становлять упевненість в істинності конкретного знання, почуття і звички людини.

Розвиваючи положення видатних мислителів, педагогів минулого про переконання вчені досліджують психологічну структуру, особливості, механізми формування цього важливого компоненту світогляду. Так, істотні ознаки переконань вдало виділяє В.О. Сухомлинський: "Переконання - це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до глибоко засвоєних світоглядних уявлень". Отже, переконання досягає повного ступеня сформованості тоді, коли учень виявляє готовність діяти, коли він діє відповідно до глибоко засвоєних світоглядних уявлень, понять. Розрізняють такі види переконань: філософські, політичні, моральні, релігійні та інші.

Важливим структурним компонентом наукового світогляду є ідеали - найвища мета діяльності особистості, її прагнень. Ідеали бувають суспільні, моральні, естетичні.

Особливе місце в структурі світогляду займають суспільні ідеали. Вони об'єднують людей, сприяють досягненню суспільно важливої мети, допомагають долати життєві перешкоди. Це своєрідні взірці, маяки, що освітлюють шлях людини, кличуть уперед.

Ідеали об'єднують політичні, моральні, естетичні переконання, визначають спрямованість людської діяльності.

Світогляд особистості визначається такими основними ознаками: науковістю, цілісністю, логічною послідовністю і доказовістю, узагальненістю знань та зв'язками з практикою,

Про науковість світогляду свідчать насамперед істинність, багатство, стійкість і глибина знань, правильність їх узагальнення. Науковий світогляд, на противагу побутовим переконанням, дає змогу пізнавати закономірності життя, причинно-наслідкові зв'язки в ньому, бачити близькі і далекі перспективи, наслідки своїх дій і поведінки, спростовувати ідеалістичні погляди, різні забобони.

Світогляд цілісний, якщо світоглядні знання становлять струнку систему, якщо в людини сформовані погляди, переконання з основних питань розвитку природи і суспільства, якщо всі його компоненти гармонійно узгоджуються між собою. У такому разі людина керується єдиним методологічним підходом у судженнях про предмети і явища об'єктивної дійсності.

Коло пізнавальна діяльність людини послідовна, умотивована, повністю відповідає законам логіки, світогляд відзначається логічною послідовністю і доказовістю. При цьому судження людини завжди правильні, достатньо аргументовані.

Великий обсяг знань, якими володіє людина, повинен бути узагальнений. Якщо конкретні емпіричні знання недостатньо узагальнені, людина не може глибоко розуміти дійсність, законів її розвитку і брати активну участь у громадсько-політичному житті.

Світоглядна зрілість настає тоді, коли особистість виробила і свідомо втілює в життя свої погляди, переконання, ідеали, моральні принципи тощо. Зв'язок світогляду з поведінкою, практичною діяльністю - одна з найважливіших рис людини.

Гармонійна єдність названих світоглядних якостей людини свідчить про високий ступінь сформованості в неї наукового світогляду.

Реалізація завдань щодо формування в молоді науково-матеріалістичного світогляду досягається сукупністю всіх педагогічних заходів на уроках, у позакласній і позашкільній роботі, координацією зусиль школи, сім'ї і громадськості, спрямованих на виховання в учнів світоглядних якостей.

2. Особливості наукового світогляду

Наука як світоглядний феномен має кілька визначень. По-перше, наука - це система, означена як знаннями про ту чи іншу сферу об'єктивної дійсності, так і людською діяльністю, яка ці знання створила. По-друге, наука - це системно-організований образ існування певної сфери об'єктивної діяльності. По-третє, наука - світоглядно визначена сфера людської діяльності, основною функцією якої є вироблення знань про об'єктивну реальність, перевірка цих знань на предмет істинності та вироблення рекомендацій для практичного перетворення світу відповідно до потреб і інтересів людини. І, нарешті, наука - це теоретично-практично означена система знань, що перебуває у безперервному розвитку і намагається віднайти об'єктивну істину в тій чи іншій сфері відношення "людина - світ".

Наведені формулювання поняття науки підкреслюють її світоглядно-перетворюючу спрямованість. Тому в світоглядному вимірі найпростіше можна сказати так: наука - це система знань про людину і світ та спосіб їх перетворення на благо людини.

Завдяки науці людство використовує сили природи, розвиває виробництво і перетворює суспільні відносини. І при цьому наука завжди черпала свої сили у знанні. До речі, саме слово"наука" буквально означає знання.

Знання - це елементарний, відносно завершений образ дійсності, що твориться людською свідомістю. Але ж так звані елементарні знання у вигляді первинної чуттєво даної інформації існують навіть у тварин, бо про це свідчить рівень їх орієнтації в світі.

Елементарними життєвими знаннями володіють діти раннього віку. Кожна людини в процесі свого життя отримує величезну кількість відомостей про світ і про себе. Уже первісні люди володіли чималими знаннями, які вони використовували, спираючись на досвід, звичаї, виробничі рецепти. Але все це було донауковим знанням.

Наукові знання суттєво відрізняються від житейських і донаукових знань. Наукові знання передбачають не лише констатацію фактів та їх опис, а й пояснення фактів, усвідомлення їх відповідно до всієї системи понять певної науки. Життєве, просте пізнання констатує, хоча й дуже поверхово, як відбувається та чи інша подія. Науковий світогляд дає відповідь не лише на питання "як?", а й на питання "чому?". Сутність наукового світогляду полягає в достовірному узагальненні фактів, а також у тому, що за випадковим він бачить необхідне, закономірне, а за одиничним - загальне. І на підставі цього науковий світогляд передбачає різноманітні явища, об'єкти і події. Передбачення є вершиною наукової діяльності людини.

Увесь процес наукового знання пов'язаний із зростанням сили і діапазону наукового передбачення. А передбачення дає змогу контролювати процеси та керувати ними. Науковий світогляд, таким чином, відкриває можливість не лише передбачення майбутнього, а й свідомого його формування. Життєвий сенс кожної науки можна коротко сформулювати так: знати, щоб вміти передбачити, а передбачити, щоб ефективно діяти.

Суттєвою ознакою наукового світогляду є його системність, тобто така сукупність знань, яка впорядкована на засадах певних теоретичних принципів. Проста сукупність різних знань, не об'єднаних у взаємопов'язану систему, це ще не науковий світогляд. Основою наукових знань є певні вихідні положення, закономірності, які й дають змогу об'єднувати відповідні знання в єдину систему. Знання перетворюються на наукові тоді, коли цілеспрямований збір фактів та їх опис доводиться до рівня їх введення в систему понять, тобто до складу теорії.

Науковий світогляд докорінно відрізняється від релігійного. І основою цих відмінностей є їх відношення до віри.

Як відомо, релігійна віра - це фактичне прийняття за істину того, що в принципі не піддається ніякій практичній перевірці і логічному доведенню. Успадкувавши від релігійного світогляду поняття віри, науковий світогляд якісно по-новому трактує це поняття. Віра в науковому світогляді набуває органічної, природної єдності з істиною. Віра в науці розглядається передусім як впевненість, що ґрунтується на знанні, яке має системно-теоретичну організацію і практично-логічне підтвердження. Наукова віра надає людині могутності по відношенню до сил природи і суспільного життя. Наукова віра існує як логічний зв'язок у системі знання і сприймається як необхідність, яка випливає чи то із фактів, чи із раніше встановлених істин. Ось чому аргументовані результати наукового світогляду набувають якості все загальності і виявляють силу переконання.

Сьогодні науковий світогляд набуває ряду специфічних і оригінальних рис. Сучасний науковий світогляд - це передовсім складний процес духовного виробництва. Наукова творчість дуже розгалужена, вона глибоко пов'язана з наступністю і традиційністю. Водночас сучасний науковий пошук є глибоко новаторським явищем.

Сучасна наукова істина з'являється як результат наполегливої праці, пульсації думки, боротьби різних точок зору та консолідації творчих зусиль багатьох вчених. Суттєвою ознакою сучасного рівня наукового світогляду є проникнення у внутрішню структуру об'єкта, сходження від пізнання закономірності до розкриття структури і системи.

Сучасна наука - це глибоко інтегроване і водночас диференційоване явище. Сьогодні наука рухається шляхом спеціалізації. Водночас виник ряд дисциплін, які вивчають так звані межові явища в розвитку людини, природи і суспільства. Світоглядна культура сьогодення дає змогу науці, з одного боку, широко використовувати передові методи, техніку та технології, з другого сама стає її творцем. Сучасна наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу суспільства.

Характерною рисою сучасної науки є те, що вона йде шляхом синтезу формальної і змістовної сторін пізнання. І нині вона стоїть напередодні розв'язання ряду кардинальних проблем сучасності: екологічної проблеми; виліковування серцево-судинних хвороб, раку; ефективного соціального прогнозу; визначення найбільш оптимальних шляхів гуманізації людської діяльності та інше

Підсумовуючи, розгляд проблеми особливостей наукового світогляду, потрібно зауважити, що поряд із позитивними зрушеннями в його розвитку існує ряд суттєвих обмежень. Науковий світогляд "хибує" передусім на "бездушність". Він намагається уніфікувати, стандартизувати бачення світу людиною, "забуваючи", що вона є досить "крихкою" і ніжною істотою. Прагнучи до максимальної достовірності і точності, він виключає особистісне, те, чим людина переймається. Він "зсуває" зі свого шляху суб'єктивізм, вимисел, фантазію. Науковий світогляд немов би "забуває", що часто звеличуючи істину, доводячи її до рангу Бога, він принижує людську здатність знаходити у світі своє, особливе і неповторне. А найслабшим його місцем є те, що він обмежує неповторність людської індивідуальності.

Та в цілому науковий світогляд, безперечно, є найвищим рівнем розвитку світоглядної культури особистості.

3. Основні шляхи та засоби формування наукового світогляду у учнів початкових класів

Значні можливості формування наукового світогляду закладено в навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірні явища певної галузі об'єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду учнів. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси природи, про закономірності, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Під час вивчення гуманітарних, суспільних дисциплін учні знайомляться з етапами розвитку людських цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися. Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню в них ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню ними змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього середовища й до самої себе, то кожен навчальний предмет - складова єдиного цілого у його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів у цілому засобами лише одного навчального предмету неможливо.

У процесі вивчення дисциплін природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, під час трудового навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин та інше. Засвоєння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного наукового світогляду.

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконання тісно пов'язане з формуванням в учнів системи ставлень до навколишнього середовища й до себе. Правильне ставлення до них формується в ситуаціях, коли індивід діє певним чином. Тому в процесі формування світогляду створюють умови, в яких учень міг би виявити своє ставлення до подій, явищ, про які йдеться, не побоявся дати їм принципову оцінку, висловити свою думку. Це сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної життєвої позиції.

У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї та обряди народного календаря, як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних та естетичних проблем. У народному розумінні неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ (сонце як джерело життя, земля як годувальниця всього живого), а також прогностична функція календаря ("Вінця навколо Сонця - на дощ", "Небо над лісом посиніло - буде тепло", "Зірки стрибають - на мороз", "Дощ на Зелені свята - будуть великі достатки" та інше). Матеріали народного календаря використовують на уроках народознавства, рідної мови, читання, природознавства, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.

З метою зміцнення світоглядних поглядів і переконань дітей доцільно залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та почуттів з поведінкою, зокрема до учнівського самоврядування та ін. Участь в активній позанавчальній діяльності дає змогу виявляти і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль належить соціальній і професійній позиції педагога. Тільки вчитель, який усією душею прийняв ідею незалежності України, здатний бути духовним наставником учнів сучасної школи, провідником наукового світогляду. Поєднання глибокої ідейної переконаності з високим професіоналізмом, уміння реалізовувати світоглядний потенціал свого предмета й організовувати різноманітну діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій - важлива умова формування їх наукового світогляду.

Про рівень сформованості світогляду свідчать відповіді учнів із світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди, обговорення моральних та інших проблем.

4. Рушійні сили процесу формування науково-матеріалістичного світогляду

Для формування в учнів наукового світогляду треба озброювати їх міцними знаннями, уміннями і навичками, систематично і цілеспрямовано розвивати всі сторони особистості.

Щоб розв'язати це завдання, вчитель повинен глибоко знати психолого-педагогічні основи навчально-виховного процесу. Правильне розуміння особливостей розвитку учнів, взаємозв'язку навчання і виховання сприяє ефективності формування всіх компонентів наукового світогляду. Природно виникає запитання: який зв'язок між навчально-виховним процесом і розумовим розвитком учнів? Глибоко розібратись в цьому складному питанні можна за умови, якщо розглядати навчання як пізнавальну діяльність.

Пізнанню притаманні внутрішні суперечності, які у відповідних психолого-педагогічних умовах стають рушійними силами навчально-виховного процесу, у тому числі і формування в учнів наукового світогляду.

Навчання за своєю сутністю розвиваюче, тобто воно має забезпечувати поступальний розвиток особистості учнів. Відомий психолог Л.С. Виготський писав, що навчальний процес відіграє величезну і вирішальну роль у розумовому розвитку, у формуванні особистості учнів. Правильно організоване навчання передбачає новий, ще не пройдений учнями етап розвитку. Тому вчитель завжди повинен знати, чого саме треба навчити, що саме слід сформувати в "зоні найближчого розвитку учнів".

Принцип випереджаючої ролі навчання щодо певного рівня розвитку учнів має велике значення для розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням у них наукового світогляду.

При виконанні пізнавальних і практичних завдань створюється суперечність між вимогами, які постійно зростають, і наявним в учнів арсеналом прийомів і способів досягнення поставленої перед ними мети. Ступінь трудності теоретичних і практичних завдань має відповідати потенційним можливостям учнів. Навчально-виховний процес, побудований з урахуванням суперечності між рівнем раніше набутих знань і новими вимогами, активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє узагальненням, висновкам світоглядного характеру.

До суперечностей, властивих процесу формування світогляду, як і всьому процесу становлення особистості, належать суперечності між зовнішнім виховним впливом і внутрішньою позицією учня, яка вже склалася; між вимогами педагога і рівнем готовності їх виконати, між суб'єктивно і об'єктивно значущим для учнів і нейтральним в їх досвіді, знаннях тощо.

Спостереження свідчать, що можуть виникати певні суперечності, невідповідності між окремими компонентами світогляду. У такому разі

вчитель спрямовує педагогічний вплив насамперед на формування тих компонентів світогляду, рівень сформованості яких порівняно з іншими нижчий.

Треба враховувати й те, що деякі учні зазнають впливу негативних явищ життя. Це також створює певні суперечності в світоглядних знаннях учнів. Завдання педагогів - розкрити джерела і характер суперечностей у світогляді цих учнів, визначити, яким чином їх можна усунути, залучити школярів до різноманітної діяльності, в якій вони могли б реалізувати свої можливості, сформувати стійкі погляди, переконання.

Сформовані в учнів погляди, переконання допомагають їм поглиблювати свої знання, усвідомлювати безмежність пізнання. Виникає постійно діюча суперечність між певним рівнем сформованості в учнів наукового світогляду і потребою мати виший ступінь його розвитку. У такому разі в учнів пробуджується бажання оволодіти новими знаннями, способами дій, за допомогою яких можна було б розв'язати суперечність. Формування потреб у нових знаннях світоглядного характеру, мотивів пізнавальної діяльності є важливою рушійною силою розвитку нових світоглядних якостей.

У процесі формування наукового світогляду слід гармонійно поєднувати два шляхи набуття знань - чуттєве сприймання і розумову діяльність учнів. Сприймання інформації про навколишнє середовище органами чуття лежить в основі світовідчування людини. Воно збагачує її конкретними знаннями, які стають матеріалом для абстрактного мислення. Усвідомлення учнями наукової картини світу визначає їх світорозуміння. Науковий світогляд формується завдяки правильно організованим світовідчуванню і світорозумінню, виробленню системи поглядів, переконань, емоційно-моральних оцінок, які визначають ставлення учнів до навколишньої дійсності.

Світовідчування і світорозуміння - процеси, які органічно поєднуються між собою. У різні періоди навчальної діяльності, життя людини вони однаковою мірою потрібні. Суперечності, як рушійні сили розвитку пізнавальної діяльності, стосуються обох цих процесів.

5. Особливості формування в учнів молодшого шкільного віку світоглядних умінь, понять, ідей

Формування в учнів світоглядних уявлень, понять, ідей здійснюється під час вивчення основ наук, у позакласній роботі, в процесі спілкування з людьми і т.д.

На першій сходинці пізнання учні набувають знань про навколишнє середовище у формі відчуттів, сприймань, уявлень. Чуттєві враження поступово розширюються і поглиблюються, збагачуючи світовідчування учнів. Такі враження об'єднуються, узагальнюються в процесі навчально-виховного впливу на учнів, перетворюючись згодом у чіткі уявлення про предмети і явища дійсності.

Відомо, що уявлення є перехідною формою від сприймання до абстрактного мислення. На відміну від відчуттів і сприймань, вони мають певний узагальнений характер, але ще не розкривають сутності речей. Уявлення забезпечують правильне орієнтування людини в навколишньому середовищі, вони є чуттєвою опорою в процесі формування світоглядних понять, створюють основу для розв'язання теоретичних і практичних пізнавальних завдань.

Важливу роль відіграють світоглядні уявлення, які формуються в процесі навчання (є й такі уявлення, що стихійно складаються у власному досвіді учнів). Якщо вчитель активізує пізнавальну діяльність учнів, їх світоглядні уявлення об'єднують враження стихійного і цілеспрямовано сформованого досвіду.

Поєднання навчального і стихійного досвіду - ефективний шлях формування уявлень. Зв'язок елементів навчального й стихійного досвіду учнів забезпечує стійкість світоглядних уявлень.

У формуванні стихійного досвіду учнів нерідко беруть участь відповідні емоції. Емоційно сприйняті уявлення про предмети і явища добре фіксуються в їх пам'яті. При формуванні світоглядних уявлень думка учнів швидко "переходить" від одного образу до іншого. Це зумовлюється тим, що пам'ять їх довго зберігає усталені "ряди", "ланцюжки" асоціацій. Знання, яких набувають вони під час вивчення програмного матеріалу без збудження відповідних емоцій не завжди включаються в такі "ряди", "ланцюжки" яскравих і привабливих образів.

Пробудження в учнів інтересу до тих предметів та явищ, у процесі пізнання яких у них формуються світоглядні уявлення є важливим завданням учителів. Коли учні перебувають у піднесеному настрої, коли в них пробуджені відповідні емоції, їх уявлення про певні факти дійсності стають більш повними, глибокими. Такі уявлення набувають ознак стійкості і надовго "зафіксовуються" в пам'яті учнів. Збагачуючись у процесі навчання новими ознаками, ці уявлення все повніше і точніше відображають об'єктивну реальність.

Формування в учнів точних і повних уявлень про простір і час, живу й неживу природу збагачує їхній власний емоційно-образний досвід. Чим багатший, різноманітніший цей досвід, тим кращі можливості створюються для формування в учнів світоглядних понять.

Ми переконані, що емоційний фактор ще не зайняв належного йому місця в навчально-виховному процесі. Адже емоції - це наш другий розум (з точки зору важливості їх у житті людини). Тому турбота про розвиток емоційної сфери учнів повинна бути одним із найважливіших завдань у процесі формування в них наукового світогляду засобами навчальної діяльності.

При наявності в учнів позитивних емоцій ідея "зігрівається" почуттями, набуває певної естетичної, моральної цінності і починає виконувати функцію регулятора дій особистості. Для формування в учнів яскравих, чітких світоглядних уявлень треба, щоб вони спостерігали за предметами і явищами, вміли фіксувати в пам'яті їх образи. Порівняння, зіставлення об'єктів споглядання сприяє утворенню більш змістовних уявлень, глибшому розумінню учнями особливостей цих об'єктів. Так, уявлення учнів про зовнішні ознаки різних речовин сприяють формуванню в них понять про фізичні властивості цих речовин.

Для формування світогляду важливо, щоб учні мали достатній арсенал чітких, яскравих уявлень, узагальнення яких приводить до утворення світоглядних понять.

Порівняно з уявленнями, які є чуттєвою формою пізнання дійсності, поняття є новим, вищим щаблем пізнання навколишньої дійсності. Поняття - це якісно нова форма наукового знання, яка відображає істотні ознаки предметів та явищ і закріплюється в спеціальних термінах.

Формуючи в учнів науковий світогляд, слід ураховувати, що з усієї розмаїтості якісних характеристик об'єктів дійсності поняття концентрує в собі лише істотні ознаки предметів та явищ, властиві певному розряду.

Формування світоглядних понять можна починати з розкриття їх істотних ознак. Такий шлях формування понять Л.С.Виготський назвав шляхом "згори вниз", тобто від визначення, яке вказує на істотні ознаки поняття, до реальних предметів і явищ.

Правомірним є й інший шлях формування понять - "знизу вгору" - від предметів і явищ до визначення понять. Вибір учителем індуктивного чи дедуктивного шляху формування понять залежить від конкретних умов навчання і виховання (рівня розвитку учнів, ступеня усвідомлення ними близьких, суміжних понять, фактора часу тощо).

Учні, особливо молодших класів, порівняно швидко оволодівають словесним виразом понять, а їх внутрішній зміст опановують поступово. Ця своєрідність у розвитку дітей полягає в тому, що дитина швидше починає застосовувати на ділі поняття й оперувати ними, ніж усвідомлює їх". Отже, треба, щоб учні глибоко засвоїли той логічний і чуттєвий матеріал, який лежить в основі поняття.

Ефективними засобами формування в учнів понять є застосування ними певного світоглядного поняття в контексті близьких, споріднених за змістом або протилежних понять, вичленення їх специфічних ознак, створення пізнавальних ситуацій, при розв'язанні яких поняття утворюються як результат самостійної мислительної діяльності, творчого пошуку учнів.

Слід мати на увазі, що в особистому досвіді учнів побутові поняття часто передують науковим. Між ними існує певний взаємозв'язок, який визначається співвідношенням ролі стихійно і цілеспрямовано сформованого досвіду учня в пізнавальній діяльності. Учитель створює такі умови, щоб у цій взаємодії провідна роль належала науковим поняттям.

Формування в учнів світоглядних понять - справа складна і тривала. Практика показує, що частина учнів недостатньо розуміє такі поняття, як "рух", "простір", "час" тощо. Це пояснюється тим, що ці поняття не мають належної опори в життєвому досвіді учнів, у них недостатньо формується вміння узагальнювати матеріал різних предметів, знаходити в ньому спільне, істотне.

Важливу роль в формуванні в учнів наукового світогляду відіграють моральні, ідейно-політичні поняття. Учні не відразу глибоко усвідомлюють їх зміст. Ці поняття багатогранні, вони потребують різносторонніх знань учнів про історію людського суспільства, державний і політичний лад багатьох країн як у минулому, так і тепер. Знання вчителем особливостей засвоєння учнями цих понять допомагає йому зрозуміти специфіку їх формування, правильно визначити методи і прийоми роботи в кожному конкретному випадку.

Моральні, ідейно-політичні погляди, переконання учнів значною мірою залежать від сформованості в них такого "генерального поняття" (К.Д.Ушинський), як "Батьківщина".

Частина учнів молодших класів не розуміє усіх істотних ознак поняття "Батьківщина". Нерідко вони включають у це поняття зміст, який свідчить про "територіальне". "географічне" розуміння Батьківщини. Щоб запобігти цьому, треба розкрити учням сутність економічного, політичного і культурного життя нашої країни. *

Систематичне виявлення і врахування особливостей розуміння учнями поняття про патріотизм, національну гордість дає можливість більш цілеспрямовано формувати в них відповідні світоглядні якості.

Частина учнів молодших класів вважає, що патріотами можуть бути лише люди зрілого віку. Наведемо приклад такого розуміння: "Патріоти - це люди, які будують нафтопроводи, залізниці, космічні кораблі. Вони завжди там, де важко, і виходять переможцями. Ми не можемо бути патріотами, тому, що ми ще діти" (Оксана, 3 клас).

Деякі учні під патріотизмом розуміють військові подвиги або трудові звершення в ім'я Батьківщини. Вони повністю ототожнюють патріотизм з героїзмом людей.

Неадекватність осмислення учнями такого поняття виявляється в тому, що вони усвідомлюють лише емоційну сторону його (любов до природи, певної місцевості тощо), не розуміючи його істотні ознаки. Тому слід уважно стежити, чи поєднують учні в понятті "патріотизм" такі його ознаки, як активний, дійовий характер, органічний зв'язок з наполегливою працею. Учні повинні осмислити ці важливі світоглядні поняття як складні ідейно-політичні, морально-етичні комплекси певних ідей, почуттів і вольових зусиль, спрямованих на здійснення вчинків, дій, корисних для суспільства.

Чинне місце в навчальному процесі займає вивчення закономірностей розвитку природи, суспільства. Певна сукупність уявлень і понять відображає ці закономірності. Відкриті в процесі абстрагування закономірності розвитку об'єктивної реальності відповідно формулюються. У структурі знань людини про навколишній світ, зокрема в навчальному матеріалі, вони набирають форми провідних положень, ідей, які об'єднують, цементують знання в єдине ціле. Оволодіваючи певною сукупністю понять, учні пізнають і відповідні світоглядні ідеї.

Таким чином, можна в загальних рисах простежити поетапність засвоєння учнями світоглядних ідей.

Доцільно розрізняти такі основні етапи засвоєння учнями ідей у процесі навчання:

Виникнення потреби розв5'язати певне пізнавальне завдання, науково пояснити те чи інше явище.

Сприймання і осмислення певного обсягу навчального матеріалу, змісту наукових понять, які відображають світоглядну ідею.

Становлення і прояв особистого ставлення до ідеї в ході набування знань.

Поглиблення, закріплення ідеї, застосування її в практичних діях.

Узагальнення ідеї, усвідомлення її як однієї із закономірностей розвитку дійсності (на основі встановлення внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків тощо).

Оволодіння світоглядними ідеями є результатом тривалої пізнавальної діяльності, узагальнення певної суми знань, життєвого досвіду.

Вироблення в учнів умінь помічати провідні ідеї, забезпечення глибокого осмислення ідей та емоційного ставлення до них, вихованні вмінь застосовувати ідеї в дальшій пізнавальній і практичній діяльності - обов'язкові умови формування в учнів світогляду.

Слід підкреслити, що переконання учнів в істинності світоглядних понять, ідей поглиблюються і закріплюються, стають органічним здобутком особистості в процесі безпосередньої практичної діяльності: у суспільно корисній праці, трудовій діяльності, повсякденній поведінці.

Формування наукового світогляду - процес комплексний. Науковий світогляд найбільш успішно формується в учнів тоді, коли вчитель одночасно поглиблює їх світоглядні уявлення, поняття і формує переконання, ідеали.

Урахування особливостей вироблення в учнів світоглядних уявлень, понять, ідей є важливою запорукою формування в них наукового світогляду в процесі вивчення основ наук і в позакласній роботі.

6. Мистецтво і світогляд

Світоглядні орієнтири людини та суспільства мають також і мистецьки окреслений характер.

Мистецтво - це відображення людиною світу в художніх образах. Мистецтво - це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості. При цьому під художньою творчістю розуміють особливу сферу людської діяльності, в межах якої відбувається відображення дійсності в конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Загальноприйнятим вважається положення про те, що мистецтво зародилося у первісному суспільстві доби пізнього палеоліту. Про це свідчать різноманітні пам'ятки, наприклад малюнки в печерах, різьблення на кістці та камені, ритуальні танці, знаряддя праці, зброя тощо.

З моменту свого зародження і до сьогодення мистецтво пройшло тривалий і складний шлях, з кожним етапом свого розвитку збагачуючись і вдосконалюючись.

Мистецтво країн стародавнього світу, а також мистецтво Київської Русі, гуманістичний живопис, архітектура і література епохи Ренесансу, класицизм ХУІІ - ХУІІІ ст. і романтизм кінця ХУІІІ - початку XIX ст.; критичний реалізм XIX ст. та прогресивні напрями сучасного демократичного мистецтва збагатили людство невмирущими художніми цінностями, які несуть в собі колосальний обсяг знань і життєвий досвід цілих епох, поколінь і суспільних культур.

Мистецькі знання і життєво - художній досвід відіграють значну роль у діяльності людини. І ця роль проявляється передусім у мистецько-орієнтованому світогляді. Як органічно-цілісне явище мистецтво в цілому виступає у вигляді складної системи видів і жанрів, що історично еволюціонують і за змістом та формальними ознаками утворюють певні напрями, стилі, школи та манери художньої творчості, зумовлені особливістю образного відтворення дійсності в специфічному матеріалі: дереві, камені, фарбах, металі, звуках, слові тощо. Зародження стилів, манери, напрямів мистецтва здійснюється як під впливом відповідного рівня духовності, так і завдяки історично-визначеним соціальним і природним потребам та інтересам людини і суспільства. Суттєвий вплив на зародження і розвиток того чи іншого виду і жанру мистецтва справляє культура, звичаї, традиції і обряди, концепції і теорії художньо-образного бачення світу.

Одним із найперших видів мистецтва є живопис - зорове втілення задуму (теми, сюжету) митця за допомогою композиції й малюнка. Живопис - це також зорове втілення обсягу і розташування у просторово - часовому вимірі постатей і предметів, що передається за допомогою світлотіні, лінійної та просторово-кольорової перспективи. Найважливішим зображувальним та емоційним засобом живопису є колір. За допомогою кольору, зведеного в творі в гармонійну систему, підкреслюється різноманітність барв реального світу, їхнє природне забарвлення та зміни цього забарвлення залежно від освітлення навколишнього світло - повітряного середовища. Залежно від призначення живопис визначають як монументальний, декоративний, станковий, декораційний і мініатюру. Відповідно до тематики і предмета зображення розрізняють жанри живопису: анімалістичний, побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний та алегоричний.

Визначення рівня світоглядного впливу живопису залежить від глибини і правдивості зображення дійсності, майстерності застосування художніх і технічних засобів та ідейно-емоційного духу живописного твору.

Глибин зародження первісного суспільства сягає такий вид мистецтва, як графіка.

Графіка - це специфічне зображення людиною реальних предметів чи задуму за допомогою таких засобів, як лінія, штрих і пляма у взаємодії з незайманим тлом. За технікою виконання графіку поділяють на рисунок твердими матеріалами (олівець, вугіль, крейда), малюнок - рідкими (чорнило, туш, акварель) та друковану графіку (гравюра, літографія). Графіка має багато жанрових різновидів. Найголовнішими з них є: станкова графіка, книжкова графіка - ілюстрації, журнальна і газетна графіка, ужиткова - поштові марки, етикетки та малюнки на упаковці товарів, фірмові та фабричні знаки тощо. Масовість, яка досягається тиражуванням інформації, здатність оперативно відгукуватися на події та явища сучасності зумовлюють важливість світоглядного значення графіки.

У первісному суспільстві зароджується й такий вид мистецтва, як архітектура. Архітектура - мистецтво створення будинків і споруд, а також їхніх комплексів і самі будинки і споруди, які формують просторове середовище для життя та діяльності людей.

Головні засоби створення художнього образу в архітектурі - формування простору й архітектоніка, а також симетрія і асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Архітектура виконує світоглядну функцію, яка проявляється в тому, що вона, з одного боку, розкриває загальнолюдське у стилі і характері, організації умов людського життя, з другого - показує своєрідність національних рис, побут і духовну культуру різних народів.

Скульптура - вид мистецтва, основним засобом художньої виразності якого є співвідношення обсягових форм у реальному просторі. Скульптурне мистецтво вміло використовує закономірності пропорційності та ритму й враховує освітлення. Скульптурні твори виконують з твердих або пластичних матеріалів - глини, пластиліну, граніту, мармуру, дерева, бронзи, чавуну, неіржавіючої сталі, міді, алюмінію. Об'єктом скульптурного зображення є людина, іноді тварина. Основними двома видами скульптур є: кругла скульптура, розрахована на круговий огляд (статуя, бюст) і рельєф, де опукле зображення виступає з площини, що становить основу твору. Завдяки цьому скульптор у рельєфі має більше, ніж у круглій скульптурі, можливостей вільно групувати постаті та відтворювати елементи пейзажного і архітектурного середовища. Залежно від того, наскільки високо виступає зображення над фоном, розрізняють барельєф, горельєф і контр рельєф. Своєрідним різновидом рельєфу є медаль. За призначенням скульптуру поділяють на монументальну (пам'ятник надгробок), монументально-декоративну (фонтан, каріатида) та станкову (скульптура у музеях, на виставках, в інтер'єрі громадських, державних та особистих будівель). Окремим різновидом станкової скульптури є скульптура малих форм (статуетки людей, тварин).

Скульптура відіграє важливу світоглядну роль, оскільки сприяє формуванню ідеалів, дає змогу людині побачити себе збоку.

До найдавніших видів мистецтва належить і декоративне мистецтво широка галузь мистецтва, пов'язана з естетично-художнім формуванням матеріального середовища, що створюється людиною.

Серед основних складових декоративного мистецтва чільне місце належить декоративно-ужитковому мистецтву та оформлювальному мистецтву.

Декоративно-ужиткове мистецтво - це таке явище, що охоплює ряд галузей творчості, пов'язаних із створенням художніх виробів для побуту.

Декоративно-ужиткове мистецтво розв'язує водночас практично-світоглядні завдання, воно сприяє художній організації предметного середовища, яке відповідає естетичним запитам людини. Твори декоративно-ужиткового мистецтва є надбанням матеріальної культури тієї епохи,за якої вони створюються, й тісно пов'язані з її звичаями раціональними та етнічними особливостями, соціальними відносинами.

Суттєву роль у формуванні світоглядно-мистецького бачення дійсності відіграє фольклор (народна творчість). На сучасному рівні світоглядної культури фольклор розглядається, з одного боку, як народна поетична творчість, з другого як сукупність народних традицій, поглядів, звичаїв, обрядів, вірувань, що отримали художньо-творче, мистецьке оформлення.

Специфічним різновидом творчої діяльності і спілкування людей є музика вид мистецтва, який відображає світ у художніх, звукових образах. Вона відображає почуття, думки, процеси, що переймають внутрішній світ людини, його становлення і розвиток. Змістом музики є втілений у музичних образах ідейно-художній задум композитора, результат емоційного відображення, перетворення й естетичної оцінки явищ об'єктивної дійсності в свідомості музиканта. Музика не може, як слово, виражати конкретні почуття і наочно, як образотворче мистецтво, зображувати зміст. Образні системи музики дають змогу втілювати поняття, що визначають світоглядні ідеї. Для конкретизації ідей своїх творів композитори вдаються до синтезу музики зі словом, сценічною дією, танцем, зображенням. Музика має велике пізнавальне, виховне, організуюче значення в житті суспільства. Як важливий засіб світоглядного виховання людини вона формує естетичні смаки та ідеали, розвиває емоційну чутливість, відчуття прекрасного. Вона здатна збуджувати співпереживання, впливати на сферу почуттів, інтелект людини, її поведінку.

Музика є предметом дослідження окремої галузі мистецтвознавства -музикознавства. Наше завдання - знайомити в загальних рисах з музикою як могутнім мистецьким фактором формування високого рівня світоглядної культури людини.

Родову сутність мистецтва особливо яскраво демонструє театр - вид мистецтва, який відображає світ у художньо-сценічних образах. Театральне мистецтво є своєрідним проявом світоглядної культури, засобом естетичного та ідейного виховання людини і суспільства. Театр відображає особливості встановлення людини, її душевний стан, ідеали і суперечності суспільства. Театр як вид мистецтва поділяється на види: драматичний театр, музичний театр (опера, балет), музично-драматичний (поєднує ознаки двох перших), оперета; театр ляльок, тіньовий театр, пантоміма; до них примикає театр одного актора. Види театру мають різноманітні структурні варіанти, жанрові модифікації. Так, драматичний театр ставить трагедію, комедію, драму тощо. Драма буває соціальна, сімейно-побутова, психологічна, камерна, історична, лірична тощо. Деякі театри мають жанрову спеціалізацію (театр сатири, комедії, водевілю, малих форм) або орієнтуються на певне коло глядачів (театр молодіжний, юного глядача).

Кіномистецтво - вид мистецтва, який засобами кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює світ у художніх та художньо-документальних образах.

Виділяють чотири основні види кіномистецтва: художнє (ігрове) кіно, яке засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії, документальне кіно, мультиплікаційне кіно і науково-популярне кіно. Кожен із видів має свої особливості і завдання. Жанри художнього кіно: мелодрама, пригодницький фільм, кінокомедія, вестерн, детектив та ін.

Доступність фільмів широким масам, особливий ефект достовірності екранного зображення, інформативність визначають соціальні функції і світоглядне значення кіномистецтва, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів на свідомість людей, їх духовну культуру.

Нині найбільш відомим і поширеним є телевізійне мистецтво - вид мистецтва, що відтворює світ за допомогою телебачення. Телебачення - передавання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку?

Термін "телевізійне мистецтво" вживається переважно в значенні "художнє телебачення". На відміну від інформаційного, науково-популярного і навчального телебачення телевізійне мистецтво відображає життя в художньо-образній формі, розкриває характери людей.

Набуло поширення радіо мистецтво - різновид словесно-звукового мистецтва, яке виникло з розвитком технічних засобів радіо. В поняття "радіо мистецтво" входять літературні, театральні, музично сценічні твори, які з використанням творчих прийомів і технічних засобів радіомовлення набувають нових художньо-образних якостей і нових особливостей естетичного впливу. Специфіка радіо мистецтва - невидимість того, що відбувається у радіовиставі та в інших літературних формах, які використовує радіо. Художній образ у ньому поєднує в собі численні звукові компоненти. Особливого значення набуває звучання акторського слова, а також багатоманітні звуки дійсності, музика, акустичні ефекти. Радіомистецтво вимагає від актора достовірної, психологічно глибокої гри з тонкими голосовими нюансами, характер якої залежить від змісту образу, від його тлумачення, а також жанру твору. Радіомистецтво, потужно виражаючи почуття і думки у словесних діях героїв переважно в роздумах, монологах, діалогах тощо, є важливим засобом формування світогляду людини.

Потужним засобом художньо-образного освоєння людиною світу є фотомистецтво - різновид творчості, суттю якої є використання відображувальних можливостей фотографії. Розрізняють документальне фотомистецтво, художню фотографію та ужиткове фотомистецтво. Фотомистецтво стало одним із засобів формування світогляду, оскільки є безцінним фактичним матеріалом, без якого для людини світ не є таким виразно-зримим і досяжним.


Подобные документы

  • Виявлення особливостей та проблем формування навчальної діяльності учнів молодших класів. Оптимальнi умови, що сприяють ефективному навчально-виховному процесу. Розробка методики дослідження розвитку здібностей дітей та перевірка її ефективності.

    курсовая работа [40,5 K], добавлен 20.12.2010

  • Аналіз психолого-педагогічної проблеми формування музично-інтелектуальних умінь молодших школярів. Вплив сформованості навичок просторової диференціації музичного матеріалу на оптимізацію розвитку адекватного сприймання музики і музичні здібності дітей.

    дипломная работа [101,5 K], добавлен 05.03.2012

  • Поняття та головний зміст, характеристика та відміності основних концепцій креативності. Розвиток творчих здібностей учнів молодших класів. Експериментальне дослідження креативності учнів молодшого шкільного віку, аналіз та оцінка його результатів.

    курсовая работа [82,8 K], добавлен 20.07.2011

  • Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтирів у школярів та використання їх у навчальному процесі. Розвиток морально-етичних, родинних, гуманістичних цінностей у молодших школярів, їх обґрунтування. Аналіз творів В.О. Сухомлинського.

    дипломная работа [166,5 K], добавлен 21.10.2009

  • Економічне виховання молодших школярів як пcихолого-педагогічна проблема. Передумови і закономірності його формування. Дидактичні проблеми підготовки вчителів до економічного виховання учнів. Шляхи формування економічного мислення учнів початкових класів.

    курсовая работа [110,2 K], добавлен 03.11.2009

  • Роль діяльності у становленні особистості дитини. Вміння і навички у структурі трудової діяльності учнів, особливості мотивації в учнів початкових класів. Характеристика різновидів трудової діяльності учнів. Організація праці у молодшому шкільному віці.

    курсовая работа [39,8 K], добавлен 06.11.2009

  • Психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класів. Самостійна робота як форма організації навчання. Аналіз передового педагогічного досвіду з формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів. Організація індивідуальної роботи у молодших класах.

    курсовая работа [47,0 K], добавлен 08.01.2013

  • Сутність і зміст, значення виразного читання в навчальній діяльності молодших школярів. Структура та основні компоненти навички читання, шляхи його формування та вдосконалення в початковій школі. Розробка власної методики та оцінка її ефективності.

    дипломная работа [110,3 K], добавлен 13.11.2009

  • Самостійність школяра в навчальній роботі як наукова проблема. Управління самостійною діяльністю школярів. Психолого-педагогічні особливості молодших школярів, забезпечення їх самостійності. Реалізація самостійної роботи на уроках з природознавства.

    курсовая работа [70,1 K], добавлен 13.09.2013

  • Розвиток самостійності як актуальна проблема теорії і практики. Психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класу. Самостійна робота як форма організації навчання. Аналіз педагогічного досвіду з формування навичок самостійної роботи молодших учнів.

    курсовая работа [47,1 K], добавлен 19.01.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.