Педагогічні ідеї та освітня діяльність Василя Луціва (1920-2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічні ідеї та освітня діяльність Василя Луціва (1920-2005 рр.)

Піц Ірина Іванівна

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті

імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:доктор педагогічних наук, професор

Завгородня Тетяна Костянтинівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, професор

Марушкевич Алла Адамівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри педагогіки кандидат педагогічних наук, професор

Коваленко Євгенія Іванівна,

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя,

завідувач кафедри загальної та соціальної педагогіки і соціальної роботи

Захист відбудеться «19» червня 2009р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79)

Автореферат розісланий «18» травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої радиН.Р.Кирста

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Розвиток національної системи освіти й виховання в незалежній Українській державі вимагає неодмінного включення в цей складний процес багатовікового народнопедагогічного досвіду українців - як тих, що споконвіку проживали на рідній землі, так і тих, що з різних причин змушені були емігрувати. З цих та інших причин цілком закономірним вважаємо прагнення сучасних дослідників переосмислити історію української педагогіки - її витоки, тенденції розвитку, наукові досягнення. У цьому контексті не варто залишати поза увагою і здобутки видатних українських освітян, які після Другої світової війни опинилися в еміграції і здобутки яких упродовж десятиліть замовчувалися або були сфальсифіковані. Осмислення творчого доробку педагогів минулих років дає можливість не тільки розширити джерельну базу історії вітчизняної педагогіки, а й впроваджувати їх найцінніші досягнення у сучасній українській національній освіті.

У нелегкому процесі відновлення об'єктивності в історії вітчизняної освіти й педагогічної науки важливу роль відіграли дослідження сучасних науковців (Л. Березівська, Г. Білавич, А. Бойко, Г. Бугайцева, Д. Герцюк, Б. Гречин, Н. Гупан, О. Джус, П. Дроб'язко, Т. Завгородня, І. Зайченко, С. Золотухіна, Ю. Калічак, В. Кемінь, Л. Кобилянська, О. Ковальчук, В. Кравець, В. Курило, І. Курляк, І. Кучинська, А. Марушкевич, З. Нагачевська, Н. Пастушенко, О. Пенішкевич, І. Петрюк, І. Пінчук, Н. Побірченко, Ю. Руденко, І. Руснак, Н. Сабат, Б. Савчук, І. Сойко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, О. Таран, Н. Чаграк, М. Чепіль, І. Червінська, М. Ярмаченко та ін.).

Особливої уваги, з позицій порушуваної нами проблеми, заслуговують ті учені, які присвятили свої публікації та дисертаційні дослідження історії українського шкільництва і педагогічної думки у канадській еміграції (Г. Бигар, Ю. Заячук, Т. Михайленко, О. Палійчук, С. Романюк, І. Руснак, І. Стражнікова та ін.).

Не знижуючи цінності наявних досліджень, констатуємо, що окремі аспекти розвитку української національної школи й діяльності її подвижників у Канаді вивчені недостатньо. Це стосується життя і творчості педагога, вченого, громадського діяча, літературного критика, журналіста, редактора і видавця освітньо-виховного часопису «Життя і школа», що тривалий час був єдиним у західній українській діаспорі, Василя-Ореста Луціва. Залишається не дослідженим творчий доробок ученого - людини, яка все своє життя присвятила служінню рідній культурі й освіті, не вивчені його педагогічні погляди, внесок в еволюцію національної освіти у діаспорі, становлення і розвиток української педагогічної преси Канади. Таким чином, значущість постаті В. Луціва, актуальність ідей і відсутність ґрунтовних наукових досліджень його творчого доробку зумовили вибір теми дисертаційної роботи: «Педагогічні ідеї та освітня діяльність Василя Луціва (1920-2005 рр.)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою дослідницької проблеми кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Історико-педагогічні проблеми навчання і виховання в системі безперервної освіти в Україні та зарубіжжі» (держреєстраційний № 0108U009122). Тему дисертації затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №10 від 30 червня 2006 року) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №10 від 26 грудня 2006 року).

Мета дослідження - дослідити освітню діяльність Василя Луціва, виявити провідні педагогічні ідеї його спадщини, узагальнити та обґрунтувати їх роль і значення для сучасної освіти України та зарубіжжя.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

- з'ясувати головні чинники становлення В. Луціва як педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча в контексті персоніфікаційного виміру педагогічної думки;

- дослідити сутність та основні напрями педагогічної й громадсько-просвітницької діяльності В. Луціва;

- виокремити провідні педагогічні ідеї В. Луціва та проаналізувати їх еволюцію; луців освітній педагог

- визначити зміст і особливості діяльності В. Луціва як редактора першого освітньо-виховного журналу в українській діаспорі;

- обґрунтувати виховне значення видавничої та літературно-критичної спадщини педагога.

Об'єкт дослідження - освітня діяльність і педагогічні погляди педагогів української діаспори ХХ ст.

Предмет дослідження -освітня діяльність і педагогічна спадщина Василя Луціва.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали загальні положення теорії наукового пізнання; висновки сучасної наукової думки про роль педагогічних явищ у соціокультурному контексті, соціальну зумовленість виховання та навчання, необхідність вивчення явищ у конкретно історичних умовах. Дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, соціальної спрямованості, культуровідповідності та зв'язку теорії з практикою.

Основні положення дисертаційної роботи враховують концептуальні підходи до розкриття ролі й значення персоналій в історико-педагогічному процесі, а також ідеї вітчизняних учених щодо прогностичного характеру історико-педагогічних знань.

Методи дослідження: конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз і систематизація архівних та друкованих джерел, що надало фактографічний матеріал для вивчення досліджуваної проблеми); проблемно-хронологічний, який допоміг розглянути діяльність педагога в динаміці; персоналістично-біографічний, який застосовувався для аналізу життєвого та творчого шляху В. Луціва; теоретичного узагальнення, що дозволило визначити його педагогічні погляди, зміст і напрями педагогічної та просвітницької діяльності; емпіричні - бесіди, інтерв'ю з людьми, які знали педагога.

Джерельну базу дослідження складають: друкована спадщина В.Луціва (науково-педагогічні монографії, статті, репортажі, нариси, літературно-публіцистичні твори, рецензії); матеріали українських періодичних видань у Канаді («Життя і школа», «Наша мета», «Пласт», «Рідна школа», «Учительське слово»); матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ф.179 - «Кураторія Львівського шкільного округу», оп.3, спр.2112), історико-педагогічна література із фондів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, бібліотеки української діаспори (м. Львів), бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка (м. Львів), наукових бібліотек Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, музею освіти Прикарпаття (м. Івано-Франківськ), матеріали бібліотеки Струтинської ЗОШ І-ІІІ ступеня Івано-Франківської області, спогади рідних В. Луціва.

Хронологічні межі дослідження обумовлені роками життя та діяльності Василя Луціва (1920-2005 рр.).

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше здійснено цілісний системний аналіз становлення й еволюції педагогічних поглядів В. Луціва; з'ясовано його внесок у розвиток національної освіти й виховання українців діаспори; проаналізовано основні ідеї щодо розвитку національної школи та національного виховання, розкрито їхнє значення для інтелектуального й духовного становлення особистості; встановлено роль педагога в утвердженні та розвитку української педагогічної преси в Канаді.

До наукового обігу введено маловідомі матеріали, пов'язані з життєвим шляхом В.Луціва, його педагогічною та просвітницькою діяльністю (матеріали Центрального державного історичного архіву України (м. Львів) - ф.179, оп.3, спр.2112; бібліотеки Струтинської ЗОШ І-ІІІ ступеня Івано-Франківської області).

Практичне значення дослідження. Основні положення і висновки дисертації склали основу спецкурсів «Педагогічні ідеї та освітня діяльність Василя Луціва», «Педагогіка української діаспори» та включені у зміст навчальних курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Теорія і методика розвитку рідного мовлення», «Порівняльна педагогіка», «Методика виховної роботи», які впроваджено у навчальний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт №01-08/155 від 06.02.2009р.), Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (акт №17-38/2837 від 04.11.2008р.), Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (акт №11 від 12.11.2008р.) та Сумського державного педагогічного університету імені Антона Макаренка (акт №239 від 18.02.2008р.).

Педагогічні ідеї, методичні рекомендації, художні та публіцистичні твори В. Луціва можуть бути використані в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня та ВНЗ, просвітницькій роботі, післядипломній педагогічній освіті, у написанні підручників з історії української педагогіки, науково-методичних і навчальних посібників та рекомендацій із педагогічних дисциплін, при виконанні курсових, дипломних і магістерських робіт з теорії та історії педагогіки.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися на міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому просторі» (Київ, 2006), науково-практичних конференціях: міжнародних - «Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ» (Ніжин, 2006), «Трансформація особистості в умовах соціально-політичних та економічних змін» (Чернівці, 2007), «Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ» (Ніжин, 2007), «Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти: історія, теорія, практика» (Чернівці, 2008); всеукраїнських - «Професійно-педагогічна підготовка та особливості виховання майбутніх фахівців в умовах Європейського освітнього простору» (Чернівці, 2006), «Особистість Омеляна Поповича в контексті розвитку освіти та культурно-громадського життя Буковини кінця ХІХ ст. - до сучасності» (Чернівці, 2006) та на щорічних звітних конференціях у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника (2006-2008).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 8 публікаціях, із них - 6 статей у наукових фахових виданнях, 1 - у матеріалах конференції, 1 - у навчальному посібнику, з грифом МОН України.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (267 позицій) та 17 додатків на 83 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 295 сторінок, із них 181 сторінка основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне й практичне значення, подано відомості про апробацію та впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі - «Становлення Василя Луціва як педагога, вченого, громадського діяча» - на основі персоніфікаційного підходу, актуальність, перспективність та доцільність якого доведено О. Сухомлинською, розглянуто життєвий шлях та основні чинники становлення особистості В. Луціва як педагога, вченого, громадського діяча, розкрито його внесок у розвиток української освіти у діаспорі.

В. Луців належить до когорти тих українських освітян, творчий доробок яких незаслужено випав із поля зору дослідників, що не сприяє всебічному аналітичному розвиткові вітчизняної педагогічної науки. Адже повне її висвітлення можливе лише за умови включення науково-теоретичних та практичних досягнень якомога ширшого кола вчителів, методистів, дидактів, організаторів освіти тощо, зокрема й тих, які навіть у несприятливих обставинах чужини продовжували розвивати кращі традиції української педагогіки. Як результат - за останні роки з'явилася низка публікацій з означеної тематики (Д. Герцюк, Т. Завгородня, І. Зайченко, Л. Каличук, Т. Когут, І. Кучинська, Н. Пастушенко, І. Червінська та ін.), захищено ряд дисертацій (Б. Гречин, О. Жукова, Ю. Калічак, Л. Ніколенко, О. Палійчук, С. Романюк, І. Стражнікова та ін.). Усі дослідження яскраво засвідчують доцільність та актуальність вивчення життєдіяльності тих особистостей, які виступали рушійною силою еволюції педагогічної думки, теорії та практики національного виховання і навчання.

Народився В. Луців 28 січня 1920 року в с. Нижній Струтин на Бойківщині (нині Рожнятівський район Івано-Франківської області). Його життєвий шлях з самого початку не віщував нічого особливого: звичайна сільська родина, маленька школа, потім Академічна гімназія у Львові та навчання у Станіславському педагогічному інституті. Тож саме ці виховні осередки і сприяли становленню його активної життєвої позиції, педагогічного світобачення, стійких християнсько-моральних переконань. Традиції родинного дому на все життя прищепили юнакові основні цінності - Бог, християнська віра, Україна, рідний народ. Саме вони в подальшому житті стануть ідейною основою творчості педагога, головним стимулом всіх його зусиль на благо українського народу. Традиційна українська патріархальна родина з міцним авторитетом батька, турботливою опікою матері, її колисковою, українською казкою, дотриманням народних звичаїв та традицій, вишиванкою, іконою на покутті не тільки назавжди закарбувалися в душі вдячного сина, а й систематично віддзеркалювалися у його наполегливих зусиллях зберегти й утвердити все це у житті української спільноти на чужині. Важливу роль у формуванні духовного світу молодого хлопця відіграли його тісне спілкування з місцевим священиком, який переконав батька у доцільності вступу В. Луціва до гімназії. Саме тут юнак став активним членом Організації українських націоналістів (ОУН), усвідомив своє покликання стати на шлях боротьби українського народу проти польського засилля на українських землях.

Приналежність до ОУН, ідейно-націоналістичний вишкіл, отриманий в її лавах, перешкодили В. Луціву здобути вищу освіту в Станіславському педагогічному інституті, куди він вступив 1 березня 1940 року. Патріотичні ідеї студента, як і багатьох його однокурсників - соратників по ОУН, що мріяли бачити Україну вільною, незалежною, не вписувалися в нові, радянські умови життя українського суспільства. З цих причин вже у жовтні цього ж року юнак був заарештований і відісланий до далекого Сибіру. Цей факт став переломним у житті В. Луціва - почались його поневіряння по світу, все далі від України, чимраз із більшою любов'ю до неї та непереможним бажанням повернутися додому. Згодом він опиняється в Ірані, Палестині. У злиденних умовах таборового існування переселенців В. Луців намагався організувати культурне життя, докладаючи чимало зусиль, щоб люди залишалися людьми, не втратили свою гідність та національну самоідентичність. Як тонкий психолог, В. Луців розумів, що сутністю духовного життя особистості є релігія. Саме з цих позицій він, попри усі заборони, організував у таборах щоденне читання спільної молитви, виявляючи цим свою освітянсько-проповідницьку місію.

У 1948 році В. Луців отримує можливість виїхати до Канади, де повною мірою розкрився його талант як педагога, вченого, просвітянина, редактора, журналіста, літературного критика, громадського діяча. Він, як і його однодумці - представники української спільноти в Канаді І. Боднарук, І. Боднарчук, М. Ваврисевич, А. Горохович, Б. Заклинський, П. Ісаєв, Ю. Кисілевський, Р. Косинський, В. Мацьків, І. Огієнко, І. Петрів, самовіддано поринув у діяльність головних ланок українського національного життя на чужині (рідної школи, україномовної педагогічної преси, українського книговидавництва, національних громадських організацій).

Життя В. Луціва на північноамериканському континенті (1948-2005) було насичене різноманітною діяльністю. Саме тут широко розгорнулась його наукова праця. У 1954 році вчений захистив докторську дисертацію, матеріали якої лягли в основу монографічного видання «Гетьман Іван Мазепа (життя і діяльність великого гетьмана)» (1954). Окрім зазначеного дослідження до наукового доробку В. Луціва належать праці: «Методика навчання історії України» (1956), «Педагогічна праця д-ра Івана Франка» (1956), «Посібник української історії для середньошкільних курсів. Княжа доба» (1958), «Батьки і діти (Дещо про виховну проблему українських батьків у новому світі)» (1959), «Педагогічна праця Тараса Шевченка» (1959), «Українці і Польське Повстання 1863р.» (англомовна, 1961), «Агапій Гончаренко та Аляска Геральд-Свобода» (англомовна, 1963), «І слава, і гордість…» (1969), «Літературна Бойківщина (антологія)» (1969), «Мандрівка у віки» (1970), «Слово педагога» (1971), «Творці нетлінної краси (книгознавство, бібліографія та рецензії)» (1972), «Нові обрії: збірка оповідань, легенд, споминів» (1975), «Церковні братства в Україні» (1976), «Голгофа» (1979), «Тюрми, табори і заслання» (1987), «Історія українського шкільництва та освіти» (2002) та ін.

Завдяки В. Луціву у 1955 році у Канаді почав виходити перший український педагогічний журнал «Життя і школа», значення якого важко переоцінити. Як його засновник, редактор, видавець та основний дописувач, В. Луців розумів, що розвиток національної освіти в діаспорі неможливий без вчителів-професіоналів, тому часопис «Життя і школа» мав на меті підвищувати педагогічну компетентність українських освітян, надавати їм теоретичну та практичну допомогу, бути методичним порадником у вирішенні складних питань функціонування українських шкіл в умовах еміграції. Розмаїття тематики рубрик (історія української педагогіки та шкільництва, проблеми навчання і виховання, методика і шкільна практика, батьки і діти, наше життя, українознавство, українська література, українська культура, скарби давнини, історія України, серед книжок і журналів, визначні ювілеї та річниці, відділ юних читачів, наше листування) переконливо свідчать про намагання В. Луціва та його співробітників - Й. Дачкевича, І. Петрів, П. Степа, І. Яценка охопити на сторінках журналу якомога більше коло актуальних проблем навчання і виховання, продиктованих умовами проживання українців у Канаді.

Перелік університетів, де проходила викладацька діяльність В. Луціва, (Монреальський - магістрант української літератури з 1949р.; Оттавський - докторант з української історії з 1954р.; Торонтський (1954-1956); Пенсільванський (з 1964); Колегія св. Василя (1961-1965)) свідчить про його авторитетність як науковця та лектора. Підтверджують це і чисельні листи вдячних студентів, опубліковані в часописі «Америка», в яких вони висловлюють захоплення улюбленим професором В. Луцівим - невтомним місіонером України за кордоном.

За наукові заслуги педагог був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) та Української вільної академії наук у США (з 1957р.), дійсним членом Польського наукового інституту в Нью-Йорку, білоруських інститутів у США та Канаді.

Аналіз джерельної бази засвідчує масштабність громадської діяльності педагога. Навколо нього завжди гуртувалися українці. Так, при Пенсільванському університеті В. Луців створив Український студентський клуб, членами якого було понад 50 студентів; керував Слов'янською бібліотечною програмою, що займалася збиранням і розповсюдженням літератури про слов'янські народи; організовував численні виставки українських книжок та витворів мистецтва; дбав про систематичне Богослужіння українською мовою для українських студентів та викладачів і т.д. Співпраця В. Луціва в Монреальському університеті з видатним публіцистом, літературним критиком, громадським діячем, відомим теоретиком націоналістичного руху Д. Донцовим ще більше утверджувала необхідність та важливість обраної ним справи, зміцнювала ідейні переконання служити рідному народу.

Як патріот України, В. Луців постійно вболівав за долю своєї Батьківщини. Після довгоочікуваного здобуття Україною незалежності він одразу відновив зв'язки з родиною, надавав посильну допомогу українським бібліотекам та навчальним закладам, зокрема бібліотеці НТШ у Львові він передав близько 22 тисяч примірників українських книжок (у тому числі і рідкісних).

За матеріальною підтримкою В. Луціва збудовано пам'ятник Т. Шевченкові у рідному селі Нижній Струтин, значно поповнено фонди місцевої шкільної бібліотеки.

Аналіз джерельної бази і багатогранної діяльності, переконливо засвідчує ту велику роль, яку відіграв професор В. Луців у розвитку українського шкільництва в діаспорі, розбудові культурного життя української спільноти на північноамериканському континенті. Його творчий доробок заслуговує на пошану і ґрунтовне вивчення.

У другому розділі - «Педагогічні ідеї Василя Луціва» - розкрито еволюцію дидактичних поглядів у педагогічній спадщині В. Луціва та його внесок у розвиток теорії та практики національного виховання.

Перед В. Луцівим, як і перед національно свідомою частиною української громадськості, особливо гостро постало питання пошуку ефективних шляхів вирішення найголовнішої проблеми української спільноти у діаспорі - виховання нової генерації українців-патріотів, борців за незалежність України, добробут її народу. Зрештою потрібно було привернути молодь до національних традицій, щоб не втратити її. На думку педагога, вирішенням цього складного завдання повинні займатися насамперед родина, церква й рідна школа - найважливіші чинники національно-патріотичного виховання української молоді в діаспорі. Саме тому основна частина статей В. Луціва присвячена цим головним виховним осередкам («Рідна школа чекає на ваші діти», «Даймо українське народне мистецтво в наш рідний дім і школу», «Ми і наша еміграційна молодь», «Хто здобуде нашу молодь» та ін.). В них В. Луців, називаючи основні причини денаціоналізації молоді в Канаді - безтурботне ставлення батьків до національно-патріотичного виховання, слабкий духовний зв'язок молоді з Україною, окреслив батькам і вчителям шляхи вирішення цієї проблеми: більше використовувати матеріали україномовних часописів та виховних книжок; мінімально застосовувати «спартанське виховання», а приділяти увагу всебічному розвитку дитини; дбати про гарне товариство для своїх дітей, зокрема, про вступ до українських юнацьких організацій (Пласт, Скаутинг, Спілка української молоді); надавати перевагу рідним школам у навчанні дітей; залучати молодь до активного життя в етнічній спільноті та ін.

У своїх педагогічних працях В. Луців виділив основні причини розладу сімейного виховання: гонитва за матеріальним забезпеченням та багатством (що стосувалося «старої еміграції» та вело до втрати вищих ідеалів); деморалізація, привезена з повоєнної Європи (стосувалася новоприбулих емігрантів). Саме тому педагог радив батькам звернути особливу увагу на виховання у дітей «культурних» звичок, важливими засобами якого є українські народні казки, дитячі книжки та журнали, театральні вистави й кінофільми, а також прогулянки і наукові екскурсії, колекціонерство, участь у спортивних товариствах. Важливе місце В. Луців відводив значенню авторитету батьків у родині. У своїх статтях («Авторитет батька в родині», «Батьки і діти (Дещо про виховну проблему українських батьків у новому світі)», «Зацікавте своїх дітей колекціонерством», «Зберігаймо наші рідні традиції», «Любіть своїх дітей однаковою любов'ю»), як і А. Горохович та І. Петрів, він зазначав, що батьківський авторитет є запорукою правильної організації дитячого життя. Причиною багатьох проблем сімейного виховання педагог називав відсутність єдиної виховної стратегії батьків, єдності їх вимог до дітей, що найбільше підриває авторитет виховника.

Поруч з родиною особливе місце у вихованні національно свідомих патріотів, активних громадян, всебічнорозвинених особистостей, В. Луців відводив рідній школі. Її атмосферу, наполегливу працю педагогів він вважав ефективними ліками проти асиміляції та денаціоналізації української молоді в діаспорі. На думку педагога, згідно з навчальним планом рідної школи найбільші можливості для вирішення цих завдань мають уроки читання, які через художні твори знайомлять українську молодь з Україною - її історією, природою, народним побутом, традиціями, мистецтвом тощо.

Особливе значення педагог надавав урокам рідної мови, адже мова, за його твердженням, - душа народу, без її знання неможливо пізнати духовність рідного народу. Саме тому найголовнішим завданням учителя, як випливає із статей «Орфографічний словничок для учнів українських шкіл», «Важливість збагачення дитячого словника», «Вправи з розвитку мови і логічного думання», «Засоби для розбудження думки учнів на лекціях мови», В. Луців вважав безперервну систематичну й продуману роботу над уточненням, збагаченням і активізацією словникового запасу учнів, розвитком мови та логічного мислення.

Не випадково педагог акцентував увагу на важливості уроків історії українського народу, обґрунтовуючи це тим, що любов до свого народу приходить через його пізнання, без чого неможливо виховати почуття національної гордості, рівноправності, сформувати національну свідомість.

У творчому доробку В. Луціва окреме місце займають дослідження дидактичного змісту. Власний педагогічний досвід та спостереження за навчально-виховним процесом у рідних школах, на курсах українознавства висували перед В. Луцівим, як і перед іншими українськими педагогами, проблему підвищення успішності та ініціативи учнів у засвоєнні навчального матеріалу, яку педагог неодноразово порушував у своїх статтях («За кращу ініціятиву учнів», «За кращу успішність в навчанні»). Вирішення цієї проблеми він бачив в наданні допомоги учням обрати правильний спосіб засвоєння навчального матеріалу (індивідуальний або колективний), який давав би найкращі результати при застосуванні мінімуму зусиль.

Як високоморальна особистість В. Луців гостро переживав відсутність бажання в української молоді відвідувати церковні Богослужіння, систематично прилучатися до церковних таїнств (сповіді, причастя). Він наголошував, що рідна церква - незамінний чинник формування духовного обличчя особистості, опора у складних життєвих випробуваннях. Слід відзначити реформаторський характер поглядів В. Луціва на релігійне виховання підростаючого покоління. Він наголошував на тому, що заради високої мети і церква повинна зробити крок назустріч молоді, адаптувати свою виховну роботу до нових умов розвитку суспільства.

Отже, в науково-теоретичній педагогічній діяльності В. Луціва віддзеркалювались найактуальніші проблеми освіти і виховання українців у діаспорі. Чимало його міркувань залишаються актуальними і для нашого сьогодення.

Третій розділ - «Громадсько-просвітницька діяльність Василя Луціва» - присвячено аналізу змісту та основним напрямам громадсько-просвітницької роботи В. Луціва, яка особливо активізувалася у Канаді.

Основним орієнтиром у громадсько-просвітницькій діяльності педагога було його прагнення, щоб український народ не втратив в еміграції своє обличчя, свою окремішність, своє «Я», свою національну гідність, щоб не розгубився «на світових роздоріжжях» і не пішов за зрадливими гаслами. Для цього В. Луців та його однодумці робили все можливе, щоб гідно виховати молодь та підготувати її до сучасного життя. Вони були переконані, що виконати цю нелегку місію може тільки невтомна систематична діяльність усієї української громадськості діаспори; узгоджені, скоординовані зусилля сім'ї, школи, церкви, громадських організацій забезпечать повноцінне моральне, релігійне, національно-патріотичне виховання, утримають надію українців на збереження своєї ідентичності. Цими ідеями, зрештою, і керувалось Об'єднання українських педагогів Канади (ОУПК), членом якого, а пізніше і головою, був В. Луців.

Основними напрямами роботи ОУПК були: допомога батькам; сприяння опікунам рідних шкіл (спонсорам); підтримка дошкільних установ; допомога вчителям і школам; допомога школам виданнями; допомога шкільній дітворі. Як голова, активний член об'єднання, В. Луців брав участь в організації курсів українознавства та української мови (м. Торонто), намагаючись таким чином познайомити якомога більшу кількість юнаків та дівчат з їх далекою Батьківщиною, пробудити інтерес та любов до неї.

В. Луців прагнув скоординувати діяльність усієї педагогічної громадськості Канади і з цією метою зініціював проведення Світового з'їзду українських педагогів, який був присвячений виробленню єдиної концепції виховання української молоді в діаспорі, пошуку ефективних шляхів протидії асиміляції. Завдяки педагогу у 1955 році було започатковано видання друкованого органу ОУПК «Учительське слово», головним редактором якого і став В. Луців. Перший освітньо-виховний журнал мав на меті об'єднати зусилля батьків, учителів, духовенства, проводів молодіжних організацій у справі національно-патріотичного та морального вишколу молодого покоління українців діаспори, а також служити методичним порадником у цій нелегкій справі. Незабаром назву журналу було змінено на «Рідна школа» (1957), пізніше - на «Життя і школа» (1960).

Як редактор, видавець і друкар В. Луців протягом багатьох років намагався приєднати до співпраці якомога ширше коло дописувачів (науковців, вчителів, пластових виховників, священиків тощо), серед яких були І. Боднарук, А. Горохович, Й. Дачкевич, В. Мацьків, І. Петрів та з інших країн - В. Данилишин, В. Калина, Б. Романенчук з США, В. Попадинець з Англії, Д. Нитченко з Австралії, В. Безушко з Німеччини, С. Чуб з Ізраїля, М. Григорак із Бразилії. Однак їх кількість щоразу зменшувалась переважно за причин недостатнього матеріального забезпечення. Щоб зберегти існування журналу редакторові доводилося писати самому, вживаючи низку псевдонімів (Б. Природолюб, Вадим Чечва, Василь Верниволя, В.Л., Воля, Іван Угриновський, Книголюб, Мстислав Верниволя, Мстислав Вірлолет, Мстислав Павленко, Педагог, Орест Зірка, Учень Історії та ін.). Навіть постійний брак коштів не змусив В. Луціва відмовитись від цієї справи. Понад сорок років він продовжував видання освітньо-виховного журналу переважно на власні кошти.

В. Луців - автор близько двох тисяч статей у різних газетах та журналах («Життя і школа», «На варті», «Наша мета», «Рідна школа», «Учительське слово»). Журналістський доробок В. Луціва вражає величиною обсягу та різноманітністю тематики, а також підкреслює широту кола його наукових та педагогічних інтересів - українська культура («Великодні свята в Україні», «Зберігаймо наші рідні традиції»), історія України («Антипольське повстання отамана Мухи в 1490-1492рр.», «Українсько-польські взаємини 1860-1863рр.»), історія української еміграції («Агапій Гончаренко та Аляска Геральд-Свобода», «Початки українського організованого життя в Монтреалі»), українська мова та література («Українська література. Староукраїнська література», «Чому та як повстає мова й діялєкти», «Двомовність у школі і вдома»), географія України («Дніпро-Славута», «Долинські нафтові родовища»), бібліографія («Книжні скарби в бібліотеках та архівах Польщі», «Бібліотека Єльського університету», «Українська бібліографічна періодика»), історія українського шкільництва («Боротьба за українську школу в 1917-1919рр.», «Освіта та Шкільництво на Закарпатті в 1919-1939рр.»), методика і шкільна практика («Мовчазні лекції», «Навчання історії в найвищих клясах Рідної Школи», «Навчання в лучених класах», «Педагогічні вимоги до наших читанок», «Практичне переведення лекції в школі»), проблеми навчання і виховання («За кращу дисципліну в клясі», «Біла смерть» і наша молодь», «Виховання культурних звичок у дітей», «До завдань української молоді на чужині»), проблеми психічного розвитку дитини («Фази дитинства», «На маргінесі спостережень наших дошкільнят», «Почуття чужої власності в дітей дошкільного віку»).

Особливе місце в громадській діяльності В. Луціва займало розповсюдження україномовної літератури. Усе життя педагог збирав бібліотеку україністики, яка налічувала понад 40 тисяч примірників, серед яких були й рідкісні видання з історії України, історії української церкви, а також присвячені політичному становищу України у світі, процесу державотворення в новітньому часі, українській літературі та її історії, архітектурним пам'яткам України та ін.

Важливим аспектом просвітницької роботи В. Луціва була його діяльність як історика літератури та літературного критика. Він присвячував свої розвідки творам класиків української літератури (І. Котляревський, І. Франко, Т. Шевченко) та українсько-канадських поетів і письменників (В. Барка, І. Боднарчук, В. Мельник-Лімниченко, М. Петрівський, Л. Храплива-Щур). Особливу увагу педагог звертав на видання адресовані дітям, найбільше цінуючи педагогічний аспект кожної рецензованої книги, її виховний потенціал у пробудженні в української молоді національної свідомості, гідності, гордості за свій народ. Цьому ж принципу підпорядковувалась і видавнича праця педагога - займався передруком та видавництвом особливо цінних в українознавчому аспекті книг. Показово, що й поетичні проби В. Луціва («Ми пройдемо голгофу», «Погасла воля», «Стихії дух», «Вперед!», «У мене була Батьківщина», «Сердак шовком вишиваний», «Вільну державу здобуде він…»), хоча і не мають особливої естетичної цінності, проте відзначаються яскраво вираженим виховним спрямуванням.

Діяльність В. Луціва - яскравий приклад великого подвижництва на ниві культури і шкільництва в ім'я збереження та виживання українства й української спільноти в поліетнічному соціумі.

Результати проведеного історико-педагогічного дослідження дають підстави зробити наступні висновки:

1. Провідними чинниками формування ідейного світогляду В. Луціва як педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча були: родина і церква (атмосфера високої духовності та взаємоповаги, виховання в національно-патріотичному дусі зі стійкими ідейними переконаннями, спілкування з місцевим священиком); соціально-економічні та суспільно-політичні чинники (важке політичне та економічне становище українців періоду польської окупації Галичини; піднесення культурно-просвітницької роботи та соціалістичні перетворення кінця 30-х років ХХ ст. після приєднання Галичини до Радянського Союзу; протистояння у складі ОУН за утвердження національної ідеї, незалежність та самостійність рідної землі; багаторічні заслання, переслідування, які спонукали В. Луціва виїхати до Канади, де він зіткнувся з гострою проблемою збереження у молодого покоління національних цінностей та національної свідомості); культурно-освітні чинники (навчання в українській гімназії, в учительському інституті у Станіславі; вплив національно свідомих учителів; участь у різних заходах серед українців-переселенців, спрямованих на об'єднання їх у спільноту, піднесення національного духу; взаємодія з видатними українсько-канадськими громадськими діячами, такими як І. Боднарук, І. Боднарчук, М. Ваврисевич, А. Горохович, Б. Заклинський, П. Ісаєв, Ю. Кисілевський, Р. Косинський, В. Мацьків, І. Огієнко, І. Петрів та ін.); науково-педагогічні чинники (творчий доробок українських учених (І. Велиговський, Д. Донцов, З. Зелений, Ю. Русов та ін.) й тісна співпраця педагога з ними.

2. У процесі дослідження з'ясовано, що педагогічна діяльність В. Луціва містила наступні напрями:

викладацький (вчитель таборової школи у Тегерані (Іран); довголітня викладацька робота в університетах Канади та США (Монреальському, Оттавському, Стенфордському, Пенсільванському), Українській духовній семінарії, Українському вільному університеті (у Мюнхені), на курсах українознавства та української мови (м. Торонто));

виховний (спрямування всієї діяльності педагога на прищеплення канадським українцям почуття етнічної свідомості, національної гідності, гордості за досягнення їх предків у різних сферах життя, на відродження української державності через викладацьку, наукову та видавничу діяльність);

науково-теоретичний (наукова розвідка з проблем української культури, історії України, історії українського шкільництва, української мови та літератури, історії української еміграції; з'ясування й обгрунтування основних звдань і теоретичних положень релігійного та національно-патріотичного виховання підростаючого покоління у діаспорі; розробка основних положень родинного виховання, представлених у книгах «Батьки і діти», «Слово педагога» та численних публікаціях);

навчально-методичний (автор великої кількості методичних розробок, адресованих батькам та педагогам, курсів лекцій з історії України, української мови (для студентів вищих навчальних закладів), з географії України, культури українського народу (для учнів рідних шкіл); співавтор навчальних програм з українознавчих дисциплін для рідномовних шкіл; редактор укладач навчальних книг національного спрямування);

організаційний (основоположник україністики та славістики в університетах Канади; організатор курсів українознавства, вакаційних таборів та відпочинкових осель для молоді, курсів для вчителів рідних шкіл, один із організаторів рідномовного шкільництва у діаспорі).

Прибувши до Канади, окрім педагогічної діяльності, В. Луців відразу ж поринув у громадсько-просвітницьку, основними напрямами якої стали:

організаторсько-просвітницька праця (засновник Українського студентського клубу; керівник Слов'янської бібліотечної програми; організатор Світового з'їзду українських педагогів, виставок українського мистецтва та книг; член, а згодом голова ОУПК; фундатор бібліотеки НТШ у Львові; дійсний член НТШ та Української вільної академії наук у США, Польського наукового інституту в Нью-Йорку, білоруських інститутів у США та Канаді);

журналістсько-просвітницька діяльність (засновник, редактор та основний дописувач журналу «Життя і школа»; співробітник періодичних видань Канади («Наша мета», «На варті»));

літературознавча та публіцистична праця (автор літературно-критичних, бібліографічних статей, книг навчально-методичного змісту, циклу поезії патріотично-духовного змісту та спогадів);

видавнича діяльність (видавець журналу «Життя і школа»; збірок українських письменників (В. Барка, І. Боднарчук, І. Котляревський, В. Мельник-Лімниченко, М. Петрівський, І. Франко, Л. Храплива-Щур, Т. Шевченко та ін.), публікацій, що стосуються України («Церковні братства в Україні», «Історія українського шкільництва та освіти», «Територія і населення України», «Бібліографія української преси»); власних творів).

3.У процесі дослідження встановлено, що значний внесок В. Луціва полягав у боротьбі за українське шкільництво та національно-патріотичне виховання української молоді в діаспорі. Педагогічна діяльність ученого була обумовлена проблемами виховання, які існували в умовах еміграції (асиміляція, денаціоналізація, деградація моральних цінностей, відречення від усього українського тощо). Їх вирішення В. Луців вбачав у спільній, злагодженій діяльності сім'ї, церкви, рідної школи, громадських організацій у вихованні підростаючого покоління у національно-патріотичному дусі, на засадах християнської релігії, українських народних традицій і здобутках новітньої науки.

Особливу увагу педагог приділяв організації навчального процесу у рідних школах, важливою умовою результативності якого, на думку вченого, є належна підготовка до уроку, його чітка організація та проведення. На допомогу вчителям В. Луців розробив низку порад і правил, серед яких основним є творчий підхід до підбору методів навчання та видів роботи на уроці, форм організації навчальної діяльності. Педагог закликав учителів рідних шкіл дотримуватися у педагогічному процесі наступних дидактичних принципів: доступності навчального матеріалу, зацікавлення учнів, міцності знань, практичного використання знань, врахування психологічних та індивідуальних особливостей дитини, чергування вправ з відпочинком, наочності, наступності. В науково-педагогічному доробку В. Луціва важливе місце відведено предметам українознавчого циклу, а саме українській мові (збагачення, уточнення та активізація словникового запасу учнів).

4. У дисертації доведено, що велике значення у розбудові українського шкільництва в діаспорі мала педагогічна рідномовна преса, важливу роль у становленні та розвитку якої відіграв В. Луців. Він був не лише засновником першого освітньо-виховного часопису, але й головним його редактором, основним дописувачем та видавцем. На сторінках журналу порушувалися питання щодо національно-патріотичних та релігійних виховних справ, методики та шкільної практики на допомогу вчителям рідних шкіл (аналізувався стан і перспективи розвитку української освітньої системи в діаспорі, вміщувалися методичні рекомендації щодо організації навчального процесу і т.ін.), актуальних проблем історії України, визначних ювілеїв та річниць, мовознавства, літератури, бібліографії і т.ін. Все це було актуальним, виходячи з позицій великого напливу повоєнної еміграції та складних умов становлення й розвитку рідномовного шкільництва на чужині. Дослідженням встановлено, що часопис досить вдало справлявся зі своїми завданням - надавав теоретичну та методичну допомогу вчителям та батькам у справі виховання свідомої української молоді. Він був важливим чинником розвитку національної освіти й виховання не лише канадських українців, а й в діаспорі взагалі.

5. На основі зібраних матеріалів встановлено, що за межами рідної землі В. Луців проявив себе не лише як педагог, громадський діяч, журналіст, редактор, але й як видавець та літературний критик. Праця вченого у цій ролі мала місіонерське значення, оскільки була спрямована на ознайомлення українців, які опинилися далеко від батьківщини, з творчістю видатних українських письменників, поетів, як тих, що проживали в Україні, замовчувалися чи заборонялися радянською владою (І. Котляревський, І. Франко, Т. Шевченко ін.), так і тих, що перебували за її межами (В. Барка, І. Боднарчук, В. Мельник-Лімниченко, М. Петрівський, Л. Храплива-Щур та ін.), розкривала потужний педагогічних потенціал їх творів та сприяла підвищенню мовної культури молоді, збагаченню їх словникового запасу.

У сучасному освітньому просторі України та українського зарубіжжя можна творчо використати такі теоретичні здобутки й практичний доробок В. Луціва:

- оновлення та активізація діяльності педагогічних товариств;

- посилення виховного впливу творів художньої літератури на учнів;

- підвищення ролі родинного, національного, патріотичного, морального виховання в педагогічному процесі за допомогою співпраці сім'ї, школи, церкви, громадських та юнацьких організацій;

- акцентування уваги на посиленому вивченні української мови через збагачення, уточнення та активізацію дитячого словника;

- врахування рекомендацій до змістового наповнення й оформлення букварів і читанок, а саме: необхідність більшого використання творів «патріотично-національного», релігійно-морального, «утилітарно-господарського» та естетичного виховання; орієнтування змісту підручників на принципи тематичності, логічного або хронологічного зв'язку, спорідненості ідей у творах; підбір ілюстрацій виключно до змісту оповіді; використання літературної мови, починаючи вживати її з найпростіших слів.

Результати нашого дослідження не вичерпують усієї повноти окресленої проблеми. Існує нагальна потреба в співпраці з дослідниками Канади для створення більш повного уявлення про внесок В. Луціва в розбудову рідномовного шкільництва в еміграції. Детальнішого вивчення заслуговує діяльність педагога в галузі журналістики, літератури, літературознавства.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

Піц І. В. О. Луців про проблеми розвитку рідного мовлення дітей і молоді в діаспорі //Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наукових праць. Вип.296. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2006. - С.135-139.

Піц І. Педагогічні ідеї в журналістській діяльності Василя Луціва //Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наукових праць. Вип.388. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2006. - С.146-151.

Піц І. Проблеми підвищення успішності та ініціативи учнів у засвоєнні навчального матеріалу в педагогічній спадщині В. Луціва //Збірник наукових праць. Вип.43. Педагогічні науки. - Херсон, 2006. -- С.53-55.

Піц І. Проблеми сімейного виховання у педагогіці української діаспори (на матеріалах педагогічної спадщини В. Луціва) //Вісник Прикарпатського університету. Вип.13-14. - Ч.ІІ. Педагогіка. - Івано-Франківськ. - 2007. - С.118-122.

Піц І. Василь Луців - засновник, редактор та видавець першого педагогічного журналу у діаспорі //Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наукових праць. Вип.406. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2008. - С.107-114.

Піц І. Василь-Орест Луців - один із творців українського шкільництва в діаспорі //Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наукових праць. Вип.405. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2008. - С.132-138.

Піц І. Проблеми національного виховання зарубіжних українців у педагогічній спадщині В. Луціва // Матеріали Другої міжнародної наукової конференції «Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ» (червень, 2006). - Ніжин-Київ: НДУ ім. М. Гоголя, 2006. - С.219-220.

Піц І. Луців Василь-Орест //Антологія педагогічної думки Східної Галичини та українського зарубіжжя ХХ століття: навчальний посібник / [Т. К. Завгородня, З. І. Нагачевська, Н. М. Салига та ін.] / Ірина Піц. - Івано-Франківськ: Видавництво «Плай» ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - С.293-306.

Анотації

Піц І.І. Педагогічні ідеї та освітня діяльність Василя Луціва (1920-2005 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2009.

У дисертації здійснено цілісний аналіз педагогічних ідей та освітньої діяльності Василя Луціва. Висвітлено основні віхи його життя та чинники становлення як освітнього і громадського діяча, журналіста, редактора, видавця, літературного критика. Проаналізовано педагогічну спадщину вченого, з'ясовано його внесок у розвиток української національної освіти, охарактеризовано провідні ідеї розбудови української національної системи виховання. Визначено основні напрями педагогічної діяльності В. Луціва: навчально-виховна, методична, науково-педагогічна; розкрито його погляди на родинне виховання, роль рідної мови у розвитку та вихованні дитини; проаналізовано літературну спадщину просвітянина з погляду її педагогічної спрямованості.

Ключові слова: педагогічні ідеї, освітня діяльність, педагогічна діяльність, педагогічна спадщина, українська національна освіта, національна система виховання, родинне виховання.

Пиц И.И. Педагогические идеи и образовательная деятельность Василия Луцива (1920-2005 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2009.

В диссертации осуществлен целостный анализ педагогических идей и образовательной деятельности В. Луцива. Раскрыты основные вехи его жизни и факторы становления как деятеля образовательной сферы, обоснован вклад педагога в развитие украинского национального образования, охарактеризованы ведущие идеи развития украинской национальной системы воспитания в педагогическом наследии ученого. Определены основные направления педагогической деятельности В. Луцива: учебно-воспитательная, методическая, научно-педагогическая. Раскрыты его взгляды на семейное воспитание, роль родного языка в развитии и воспитании ребенка, воспитательный потенциал детской литературы. Проанализировано литературное наследие В. Луцива с точки зрения его педагогической направленности. Исследована общественно-просветительская работа педагога в Объединении украинских педагогов Канады, в области украинской журналистики и литературной критики.

Анализ педагогических трудов В. Луцива свидетельствуют о его усиленном внимании к процессу воспитания личности. Утверждение украинской национальной системы воспитания в диаспоре стала ключевой идеей его творческого научно-теоретического наследия. Необходимыми условиями создания украинской национальной школы в иноязычной среде В. Луцив считал утверждение органического единства воспитательных влияний всех общественных институций, сочетания элементов религиозного и национального воспитания. Движущей силой в украинской воспитательной системе педагог считал семью - колыбель украинства в диаспоре, поэтому данная проблема являлась одной из ведущих в его творческом наследии.

Основным фактором национального воспитания украинских школьников в условиях эмиграции В. Луцив называл культ родного слова, создание подлинной национальной атмосферой.

Многогранная общественно-просветительская работа В. Луцива проявлялась в первую очередь в области журналистики. На протяжении нескольких десятилетий он был редактором, издателем, а часто и основным автором единственного украинского педагогического журнала, который издавался в Канаде под несколькими названиями «Учительское слово», «Родная школа», и наконец «Жизнь и школа». Значение журналистской и издательской деятельности В. Луцива в условиях эмиграции было чрезвычайно велико и плодотворно, что и обусловило его высокий авторитет в педагогической среде.