Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ВИКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ С.С. ГОГОЦЬКОГО У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

(1837-1886 рр.)

НЕСТРЕЛЯЙ Алла Миколаївна

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна трансформація системи вищої освіти в Україні, базована на провідній ролі університету, спрямовується на реорганізацію структури і змісту його навчального процесу відповідно до болонського реформування, творення Європейського регіону вищої освіти. Зокрема, передбачається впровадження інтегрованих навчальних дисциплін, у тому числі й педагогічного спрямування, що супроводжується скороченням аудиторних годин, збільшенням часу на самостійну роботу студентів та ін. Це, в свою чергу, потребує оновлення змісту й технологічного забезпечення їхнього викладання з урахуванням історичного досвіду вітчизняної університетської освіти, становлення якої відбувалося під упливом загальноєвропейських тенденцій. Суперечливим у навчальному процесі класичного університету завжди було і залишається визначення місця професійно-педагогічної підготовки вчителя, починаючи від доцільності її здійснення на базі саме цього типу вищого навчального закладу до обґрунтування значення навчальної дисципліни „Педагогіка”. Постановка проблеми вмотивовує персоніфікований підхід, вивчення досвіду розроблення і викладання зазначеної навчальної дисципліни окремими особистостями.

У зв'язку з цим відмітимо, що середина ХІХ ст. пов'язується із виникненням у структурі університетів України кафедр педагогіки, набуттям педагогікою статусу самостійної навчальної дисципліни. Особливу роль у впровадженні педагогічних дисциплін в Університеті Св. Володимира, визначенні й доведенні їхньої фундаментальності у підготовці вчителя відіграв перший завідувач кафедри педагогіки - доктор філософії і стародавньої філології, ординарний професор Сильвестр Сильвестрович Гогоцький (1813 - 1889 рр.) - особистість, з одного боку, показово конструктивна у викладацькій, організаційно-педагогічній і громадсько-освітній діяльності, а з іншого - цікава своєю неоднозначністю, що знайшло відображення у досить суперечливих судженнях його сучасників, послідовників, біографів.

Зокрема, існують різні оцінки особистості С.С.Гогоцького його сучасниками: критика російськими філософами-матеріалістами (М.А.Антонович, Д.І.Писарєв), колишніми студентами (Д.І.Багалій, В.І.Щербина) і, водночас, захоплення колегами (В.М.Карпов, О.В.Романович-Славатинський, М.Флоринський).

Аналіз наукової літератури дає змогу констатувати також факт різновекторного сприймання особистості С.С.Гогоцького в окремі історичні періоди, зумовленого як відповідними суспільно-політичними умовами, так і суб'єктивізмом дослідників. Наприклад, у мемуаристиці ХІХ ст. творчість педагога підлягала і гострій критиці (В.Г.Авсеєнко, В.І.Щербина), і виступала об'єктом конструктивного аналізу та схвалення (М.Ф.Владимирський-Буданов, В.М.Карпов, М.Н.Макаров, П.Д.Юркевич). Для досліджень радянського часу характерним було або ігнорування постаті С.С.Гогоцького як науковця і викладача (М.У.Бєлий), або ж упереджене ставлення (О.З.Жмудський). У працях пострадянського періоду розкриваються світоглядні позиції і високо поціновується філософська спадщина С.С.Гогоцького (В.С. Горський, Д.Чижевський, І.Д.Фіцик), його доробок як історика філософії, підкреслюється значення як викладача дисциплін філософського спрямування (А.І.Абрамов, В.І.Огородник, М.Ю. Русин, М.Л. Ткачук, І.Д.Фіцик, Г.Г.Шпет), відмічається органічна єдність філософських і педагогічних знань у змісті праць науковця (С.Л.Кузьміна, Н.Г. Мозгова).

Окремі аспекти творчої реалізації С.С.Гогоцького в Університеті Св. Володимира, методологічні засади педагогічного доробку вченого, основний зміст розроблених ним навчальних програм на тлі професійно-педагогічної підготовки студентів досліджували сучасні вчені: Н.М. Дем'яненко, С.Л.Кузьміна, О.В.Черкасов. Участь С.С.Гогоцького у громадсько-освітньому житті м. Києва другої половини ХІХ ст. частково висвітлено у розвідках В.Галайби, О.М. Ліхачової, І.Д. Малінко.

Водночас, аналіз наукової літератури, дисертаційних досліджень дає змогу констатувати, що викладацька діяльність і науково-педагогічна спадщина С.С. Гогоцького дотепер не були об'єктом системного вивчення й узагальнення, що й зумовило актуальність теми дисертації - „Педагогічні погляди та викладацька діяльність С.С.Гогоцького у вищих навчальних закладах України (1837-1886 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося відповідно до плану науково-дослідних робіт ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” в частині наукової теми „Київська філософська школа і проблеми трансформації освіти в Україні” (державний реєстраційний номер 0108U000063). Дисертанткою особисто досліджувався творчий внесок С.С.Гогоцького (1813 - 1889 рр.) у розвиток Київської філософської школи.

Тема дисертації затверджена вченою радою ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (протокол від 4 квітня 2005 р. № 5) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол від 4 вересня 2005 р. № 15).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування педагогічних поглядів і виявлення провідних напрямів викладацької діяльності С.С. Гогоцького у вищих навчальних закладах України (1837 - 1886 рр.), актуалізація педагогічного досвіду вченого в сучасних умовах модернізації університетської освіти.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

- проаналізувати ступінь дослідження творчого доробку С.С.Гогоцького (1813-1889 рр.) у науковій літературі;

- дослідити процес його становлення як науковця і викладача в контексті розвитку вищої школи в Україні ХІХ ст.;

- виявити основні чинники формування педагогічних поглядів С.С. Гогоцького;

- визначити головні напрями діяльності педагога у вищих навчальних закладах України (1837 - 1886 рр.), розробити її періодизацію;

- обґрунтувати науково-педагогічну концепцію С.С. Гогоцького;

- здійснити актуалізацію педагогічних ідей та викладацького досвіду вченого в сучасних умовах модернізації університетської освіти.

Об'єкт дослідження - розвиток вищої освіти в Україні ХІХ ст.

Предмет дослідження - педагогічна спадщина і викладацька діяльність С.С. Гогоцького у вищих навчальних закладах України (1837 - 1886 рр.).

Методи дослідження. Відповідно до поставлених мети і завдань використовувалися такі методи:

- пошуково-бібліографічний, хронологічний (з метою вивчення публікацій ученого, одиниць епістолярної спадщини, архівних матеріалів і наукової літератури), що дало змогу дослідити і представити творчий шлях С.С.Гогоцького у логічній послідовності та розробити його періодизацію;

- ретроспективний логіко-системний аналіз науково-педагогічного досвіду вченого (з метою всебічного опрацювання творчої спадщини та обґрунтування його науково-педагогічної концепції);

- біографічний, соціологічний (для відбору і структурування фактів біографії педагога), що сприяло визначенню напрямів його науково-викладацької діяльності;

- структурного узагальнення, прогностичний, що дало змогу сформулювати висновки наукової роботи і окреслити можливості впровадження творчого доробку С.С. Гогоцького в навчальний процес сучасного вищого педагогічного навчального закладу.

Джерельна база дослідження: 1) документи і матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІА України): ф. 707 - Управління попечителя Київського навчального округу, ф. 708 - Університет Св. Володимира, ф. 711 - Київська духовна академія, ф. 244 - Канцелярія попечителя Київського навчального округу, ф. 442 - Київські вищі жіночі курси, ф. 294 - Київський цензурний комітет; Державного архіву м. Києва (ДА м. Києва): ф. 16 - Університет Св. Володимира, ф. 244 - Київські вищі жіночі курси; Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського: ф. ІІІ - Листування, ф. 46 - В.С.Іконніков, ф. 160 - Київська духовна академія, персоніфіковані фонди, ф. 162 - І.М.Корольков, ф. 175 - архів Київської духовної академії; 2) опубліковані та рукописи праць С.С.Гогоцького (наукові статті, посібники, лекційні матеріали, звіти та ін.); 3) мемуаристика сучасників ученого: викладачів (В.С.Іконніков, В.М.Карпов, Д.І.Поспєхов) і студентів (В.Г.Авсеєнко, Д.І.Багалій, О.В.Романович-Славатинський, М.Флоринський, В.І.Щербина); 4) фонди наукових бібліотек: Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, Державної історичної бібліотеки України, Наукової бібліотеки імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка; 5) періодичні видання: ХІХ ст. („Вера и разум”, „Исторический вестник”, „Журнал Министерства народного просвещения”, „Киевлянин”, „Киевские губернские ведомости”, „Киевское слово”, „Киевский телеграф”, „Московские ведомости”, „Русский вестник”, „Русское слово”, „Современная летопись”, „Современник”, „Современный листок”, „Странник”, „Труды Киевской духовной академии”, „Университетские известия”); ХХ ст. і сучасного періоду („Вопросы истории СССР”, „Київ-2000”, „Людина і політика”, „Новый круг”, „Педагогика”, „Педагогическая газета”, „Початкова школа”, „Рідна школа”, „Філософська думка”, „Хроніка-2000”).

Хронологічні межі дослідження. Нижня межа - 1837 р. - трактується початком викладацької діяльності С.С.Гогоцького у Київській духовній академії. Верхня - 1886 р. - визначена у зв'язку з відходом ученого від педагогічної діяльності в Університеті Св. Володимира та на Київських вищих жіночих курсах.

Наукова новизна одержаних результатів.

У дисертації вперше:

- з'ясовано основні чинники формування наукового світогляду та педагогічних поглядів С.С. Гогоцького: родинне виховання на православних традиціях, приклад діда і батька-священиків, виховне середовище Кам'янець-Подільських духовного училища і семінарії, Київської духовної академії (КДА), авторитет викладачів КДА (І.О.Борисов, Й.Г.Міхневич, О.М.Новицький, І.М.Скворцов), уплив європейських просвітницьких ідей (Г.Гегель, А.Дістервег, Ж.Мішле) та ін.;

- проаналізовано зміст педагогічної діяльності С.С. Гогоцького у вищих навчальних закладах України (1837 - 1886 рр.), визначено основні її напрями та розроблено періодизацію творчого шляху вченого в єдності трьох етапів (за переважанням того чи іншого напряму діяльності): науково-викладацького (1837 - 1851 рр.), організаційно-адміністративного (1852 - 1865 рр.), освітньо-благодійницького (1866 - 1886 рр.);

- обґрунтовано науково-педагогічну концепцію С.С. Гогоцького через три складові: методологічну (обґрунтування категоріального апарату педагогіки, базування на православних виховних традиціях, спрямування навчально-виховного процесу на формування творчої особистості тощо), теоретичну (розроблення змісту педагогічних навчальних дисциплін: „Науки виховної освіти”, „Дидактики і прикладної педагогіки”, „Історії виховання”), методичну (технологічне забезпечення їх викладання);

- здійснено актуалізацію: 1) провідних педагогічних ідей С.С. Гогоцького (дотримання православних виховних традицій і релігійно-гуманістичних принципів виховання із домінуванням розумового і морального напрямів; вирішальний уплив педагога на процес самореалізації учня, студента; забезпечення пріоритетності розвитку особистості на історичному досвіді поколінь і родинних традиціях; професіоналізація змісту середньої освіти; взаємозумовленість навчання і виховання у педагогічному процесі університету та ін.); 2) викладацького досвіду вченого (упровадження педагогіки як нормативної навчальної дисципліни в Університеті Св. Володимира, розроблення її змісту в єдності філософських, психологічних і педагогічних знань та обґрунтування структури у послідовності трьох складових (на той час викладалися як окремі навчальні дисципліни): „Науки виховної освіти”, „Дидактики і прикладної педагогіки”, „Історії виховання”, фундаменталізація і доведення їхнього ключового значення у підготовці майбутнього вчителя;

- на основі дослідження процесу становлення і розвитку вищої школи в Україні ХІХ ст., уточнення даних біографії, науково-педагогічної і освітньо-благогодійницької діяльності С.С.Гогоцького (1830-1880-ті рр.) з'ясовано витоки суперечливого сприйняття його особистості в наукових колах ХІХ ст. та друкованих джерелах наступних періодів. Це, з одного боку, проімперські позиції ученого, консерватизм у поглядах, погодженість з ідеєю одномовності у Російській імперії, а з іншого - підтримка ліберальних реформ 1860-х рр., обґрунтування можливості використання української мови в навчальному процесі школи, вагомий внесок у розвиток вищої освіти, зокрема, формування педагогіки як навчальної дисципліни, що засвідчується 40-річним досвідом викладання в Університеті Св. Володимира, участю у відомих київських освітніх проектах (відкриття Тимчасової педагогічної школи (1862 р.), Колегії ім. П.Г.Галагана (1871 р.), Вищих жіночих курсів (1878 р.);

дістала подальшого обґрунтування проблема взаємозв'язку і взаємозалежності напрацювань ученого в галузі філософії, педагогіки і психології.

Практичне значення отриманих результатів полягає у виявленні позитивного досвіду науково-викладацької діяльності С.С.Гогоцького (1813 - 1889 рр.) та обґрунтуванні можливості його впровадження в сучасних умовах трансформації навчального процесу вищої школи.

Результати дисертаційного дослідження використано у розробленні змісту фундаментальних навчальних дисциплін „Педагогіка”, „Історія педагогіки”, спеціалізованого навчального курсу „Персоналії в історії вищої школи України: С.С. Гогоцький (1813 - 1889 рр.)”. Вони знайдуть втілення при створенні нормативних, елективних навчальних дисциплін, спеціалізованих семінарів-практикумів, у післядипломній освіті вчителів, підготовці підручників і навчальних посібників педагогічного спрямування, в наступних історико-педагогічних розвідках.

Теоретичні положення дисертаційного дослідження упроваджено в навчально-виховний процес ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (довідки від 27 листопада 2007 р. №№ 775, 776), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка від 19 грудня 2008 р. № 531/03).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр загальної та соціальної педагогіки ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (2004 - 2008 рр.), історії освітньо-виховних систем і технологій Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2005 - 2008 рр.), знайшли відображення у виступах на наукових і науково-практичних конференціях:

- міжнародного рівня: „Педагогіка духовності: поступ у третє тисячоліття”, присвяченій 170-річному ювілею з дня заснування Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, 2005), „Педагогічна освіта України: національні традиції та європейські інновації” (Київ, 2005), „Національна система освіти в Україні: історія, теорія, практика” (Київ, 2006);

- всеукраїнських Інтернет-конференціях: „Україна наукова” (Київ, 2006), „Формування професійних цінностей майбутніх педагогів та шляхи їх реалізації у практичній діяльності” (Переяслав-Хмельницький, 2008).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 9 одноосібних публікаціях, 5 із яких - у наукових фахових виданнях, 2 - у наукових часописах, 1 - у науково-теоретичному збірнику, 1 - у збірнику матеріалів конференції.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних літературних (239 позицій) і архівних (55 найменувань) джерел. Загальний обсяг дисертації - 205 сторінок, з яких основного тексту - 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

педагогічний гогоцький викладацький академія

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи і хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення, відображено апробацію, впровадження результатів дисертаційного дослідження, вміщено відомості про публікації, структуру і обсяг наукової роботи.

У першому розділі - „Ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми” - проаналізовано наукову літературу й архівні джерела з проблеми дослідження.

З'ясовано, що відомості про життєвий і творчий шлях С.С.Гогоцького уміщено в енциклопедичних і довідниково-біографічних виданнях (Ф.А.Брокгауз, І.А.Ефрон, В.С.Іконніков, Н.Г.Мозгова, В.М.Нічик). Дослідження цих праць дало можливість зробити висновок, що особистість С.С.Гогоцького сприймалася його сучасниками з різних, інколи діаметрально протилежних позицій. В окремих зразках мемуаристики ХІХ ст. засвідчено доволі різку і подекуди не досить обґрунтовану критику його особистості російськими філософами-матеріалістами і студентами Університету Cв. Володимира (В.Г.Авсеєнко, М.А.Антонович, Д.І.Багалій, Д.І.Писарєв, В.І.Щербина та ін.) і водночас - схвалення колегами, послідовниками (В.М.Карпов, О.В.Романович-Славатинський, М.Флоринський та ін.).

Узагальнення змісту наукових видань дозволило також констатувати ґрунтовність висвітлення творчої спадщини С.С.Гогоцького як філософа (А.І.Абрамов, М.Л.Ткачук, Д.Чижевський, Г.Г.Шпет), історика філософії (М.Л.Ткачук, І.Д.Фіцик та ін.), визначити основоположний уплив православного віровчення на становлення творчої особистості вченого (І.В.Огородник, М.Ю.Русин, Н.Г.Мозгова).

Визначено, що творчість С.С.Гогоцького як педагога лише нещодавно стала предметом наукового інтересу дослідників, тому в науковому обігу наявна досить незначна кількість таких праць. Окремі напрями науково-викладацької діяльності С.С.Гогоцького в Університеті Св. Володимира, навчальні програми та лекційні курси педагогічного спрямування частково проаналізовані І.П.Важинським, Н.М.Дем'яненко, О.В.Черкасовим. У деяких розвідках розкрито факти освітньо-благодійницької практики педагога (В.Галайба, К.А.Кобченко, І.Д.Малінко та ін.). Спроби опрацювання науково-педагогічного доробку С.С.Гогоцького здійснені С.Л.Кузьміною, А.Чутким.

Вагоме місце в дослідженні займає аналіз періодичних видань ХІХ ст.: „Вера и разум” (1889), „Исторический вестник” (1881), „Журнал Министерства народного просвещения” (1854-1857, 1878), „Киевлянин” (1864-1870, 1872, 1875-1885, 1887-1889), „Киевские губернские ведомости” (1845, 1848, 1850, 1852), „Киевское слово” (1888), „Киевский телеграф” (1864), „Московские ведомости” (1864), „Русский вестник” (1875), „Русское слово” (1859), „Современная летопись” (1863), „Современник” (1849, 1861), „Современный листок” (1865), „Странник” (1861), „Труды Киевской духовной академии” (1860, 1887), „Университетские известия” (1861-1863, 1865-1866, 1868, 1875-1876, 1880-1882) та ХХ ст. і сучасного періоду: „Вопросы истории СССР” (1984), „Вопросы философии” (1997), „Історичний журнал” (2005), „Київ” (2000), „Людина і політика” (2003), „Новый круг” (1992), „Освіта” (1993), „Педагогика” (2003, 2006), „Педагогічна газета” (2002), „Початкова школа” (1998), „Рідна школа” (1999, 2001-2003), „Хроніка-2000” (1997), „Філософська думка” (1999, 2001), що дозволило поповнити дисертаційне дослідження новими фактами з життя і творчої діяльності С.С.Гогоцького, віднайти й дослідити його статті: „Голос із Південно-Західної Русі” (1859), „Сучасність” (1860), „З приводу поширення грамотності у південно-західних губерніях” (1861), „Якою мовою потрібно начати у сільських школах південно-західної Росії?” (1863), „Про ремісничі школи” (1865) та ін.

У цілому опрацьовану літературу систематизовано за такими групами: довідниково-енциклопедичні видання; мемуаристика; монографії, підручники, навчальні посібники; наукові статті; дисертаційні дослідження. Окремим блоком виділено педагогічні праці вченого.

Більше 50 одиниць архівних документів проаналізовано з дотриманням принципу об'єктивності й неупередженого осмислення фактологічного матеріалу, що сприяло поглибленню і розширенню відомостей про життєвий і творчий шлях С.С.Гогоцького, визначенню напрямів його педагогічної діяльності, з'ясуванню ключових факторів, особливостей становлення творчої особистості вченого.

Досліджений масив архівних джерел узагальнено за наступними групами: офіційна документація (урядові циркуляри, міністерські розпорядження, університетські накази, послужні списки С.С. Гогоцького), де засвідчено кар'єрне зростання, службові досягнення вченого, відображено становлення його науково-світоглядних позицій і життєвих пріоритетів, підтверджено вагомість постаті С.С.Гогоцького для освітньо-культурного середовища м. Києва ХІХ ст.; навчальні програми дисциплін, лекційні курси („Наука виховної освіти”, „Дидактика і прикладна педагогіка, „Історія виховання”, „Вступ до педагогіки”, 1855 р., „Вчення про витончене в історичному розвитку”, 1868 р., „Про відмінність між вихованням та освітою у стародавні та нові часи”, 1874 р., „Короткий огляд педагогіки або науки виховної освіти”, 1879 р.); листування С.С.Гогоцького з Д.І.Бібіковим (1841 р.), М.Х.Бунге (1861 р.), В.С.Іконніковим (1881 р.), І.М.Корольковим (1889 р.), О.Ф.Кістяківським (1878 р.), М.О.Максимовичем (1858 р.), у ході вивчення якого проаналізовано службові й приватні стосунки С.С.Гогоцького з його сучасниками, колегами, окреслено риси характеру вченого та визначено коло його наукових інтересів.

Аналіз наукової літератури, архівних джерел зумовив визначення напрямів наукового дослідження (обґрунтування науково-педагогічної концепції С.С.Гогоцького, визначення основних спрямувань науково-педагогічної діяльності вченого і розроблення її періодизації, актуалізацію його педагогічних ідей в умовах сучасного розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителя та ін.) і методів їхньої реалізації (пошуково-бібліографічного, хронологічного, логіко-системного аналізу, біографічного, соціологічного, структурного узагальнення тощо).

У другому розділі - „Становлення світоглядних позицій і науково-педагогічних переконань С.С.Гогоцького (1837 - 1851 рр.)” - обґрунтовано процес розвитку вищої школи в Україні ХІХ ст., визначено основні чинники становлення науково-педагогічного світогляду С.С.Гогоцького, розкрито зміст і особливості викладацької діяльності педагога у визначений період.

Становлення С.С.Гогоцького як науковця і викладача обґрунтовано в контексті розвитку вищої освіти в Україні ХІХ ст. Ретроспективний логіко-системний аналіз дозволив засвідчити основні події освітнього реформування даного періоду, зокрема, започаткування Міністерства народної освіти (1802 р.), виходу загальних статутів імператорських університетів (1804, 1835, 1863, 1884 рр.), відкриття університетів у Харкові (1804 р.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 р.), освітніх реформ кінця 1820-х - початку 1830-х рр. (відновлення становості в освіті, посилення релігійного спрямування діяльності навчальних закладів, зміцнення адміністративного нагляду за навчально-виховним процесом), лібералізації суспільного життя і освіти у 1860-х рр. (відновлення автономії університетів, заборона фізичних покарань вихованців, покращення матеріально-технічних баз вищих навчальних закладів), освітніх контрреформ 1870-х - початку 1880-х рр. (становий характер освіти, впровадження релігійно-моральних домінант у навчально-виховний процес, скасування автономії університетів, зміцнення адміністративного нагляду за життям і діяльністю студентів і викладачів), становлення університетської педагогічної освіти (1804 - 1858 рр. - педагогічні інститути; 1860 - 1867 рр. - педагогічні курси); започаткування кафедр педагогіки в університетах (1850 р.), особливостей становлення вищої жіночої освіти (Київські вищі жіночі курси, 1878 р.) та ін.

Дослідження передумов формування наукового світобачення С.С.Гогоцького базувалося на вивченні його біографічних даних. Установлено, що в родинному середовищі спадкових священиків, де батько мав великий авторитет (під його керівництвом майбутній учений отримав ґрунтовну початкову освіту), велика увага приділялася вивченню Біблії, інтелектуальному розвитку і вихованню на православних традиціях, що визначило світогляд педагога в майбутньому. Еволюція світосприймань С.С.Гогоцького тривала в період його навчання у Кам'янець-Подільському духовному училищі (1821 - 1827 рр.), духовній семінарії (1827 - 1832 рр.), Київській духовній академії (1832 - 1837 рр.). На той час діти духовенства продовжували родинні традиції, навчаючись здебільшого в освітніх установах духовного спрямування, підпорядкованих Святійшому Синоду. КДА, як засвідчено в архівних документах, довгий час залишалася практично єдиним вищим духовним навчальним закладом, де здобували освіту студенти як із базовою духовною освітою, так і випускники світських шкіл. Тут завдяки творчій діяльності професорсько-викладацького складу відбувався розвиток вітчизняної філософської думки.

Як наслідок, серед провідних чинників упливу на формування наукового світобачення педагога визначено: соціальний статус сім'ї спадкових священиків і відповідне родинне виховання; навчання С.С. Гогоцького в духовному училищі, семінарії у м. Кам'янці-Подільському та КДА; авторитет наставників (П.С.Авсенєв, Й.Г.Міхневич, О.М.Новицький, І.М.Скворцов), що сприяло формуванню стійких релігійно-гуманістичних світоглядних позицій науковця; суспільно-політичні умови, в яких проходила науково-викладацька діяльність С.С.Гогоцького у вищих навчальних закладах м. Києва та ін.

Застосування біографічного та хронологічного методів дослідження дало можливість розробити періодизацію творчого шляху С.С.Гогоцького. Виділяємо 3 основні періоди - науково-викладацький (1837 - 1851 рр.), організаційно-адміністративний (1852 - 1865 рр.), освітньо-благодійницький (1866 - 1886 рр.) (за переважанням певного виду діяльності). Розроблена періодизація життя й творчості С.С.Гогоцького є дещо умовною, оскільки послідовність структурування етапів науково-педагогічної практики вченого у зв'язку із багатоплановістю його функціональних обов'язків певною мірою ускладнювалася.

У розділі аналізується науково-викладацький період (1837 - 1851 рр.) діяльності С.С.Гогоцького. Так, його викладацька практика починається у Київській духовній академії з 1837 р. (учитель польської (до 1839 р.), німецької (до 1844 р.) мов, викладач філософії (з 1842 р.). Орієнтовно в 1837 р. ним була написана перша наукова робота - магістерська дисертація „Критичний огляд вчення римської церкви про видимого главу церкви” (вийшла друком у 1841 р.), де ґрунтовно проаналізовано католицьку та православну релігійні доктрини, обґрунтовано хибність твердження західних церковників щодо керівництва Папи Римського (як наступника апостола) світовими церквами.

Протягом 1838 - 1840-х рр. тривала праця вченого над російським перекладом греко-латинського лексикону Ґедеріка. У 1843 - 1845 рр. С.С.Гогоцький як член Комісії з розбору стародавніх актів здійснював огляд і впорядкування монастирських архівів м. Києва.

З 1845 р. С.С.Гогоцький працював в Університеті Св. Володимира на посаді кандидата першого відділення філософського факультету, не полишаючи (до 1851 р.) викладання за сумісництвом у духовній академії. Після захисту в 1847 р. магістерської дисертації „Критичний погляд на філософію Канта”, де досліджено історію становлення і розвитку філософії ХVІІІ ст., здійснено всебічний аналіз філософського вчення І.Канта у контексті вивчення наукових позицій європейських учених (Ф.Бекона, Р.Декарта, Н.Мальбранша, Б.Спінози, Г.-В. Лейбніца та Х.Вольфа) він, як засвідчують архівні матеріали, на високому науково-педагогічному рівні читав лекційні курси „Історія нової філософії” та „Моральна філософія”. Захистивши у 1850 р. докторську дисертацію „Діалектична система Гегеля, її переваги та недоліки”, С.С.Гогоцький викладав дисципліни педагогічного спрямування, збирав матеріали для створення науково-педагогічних праць, які масово побачили світ у другій половині ХІХ ст.

Таким чином, світоглядні позиції і науково-педагогічні переконання С.С.Гогоцького формувалися у складний історичний період важливих трансформацій у суспільстві та вищій освіті (1837 - 1851 рр.). Провідним напрямом творчої діяльності С.С.Гогоцького у зазначений період став науково-викладацький, що підтверджується наявними науковими працями вченого, логіко-системним аналізом науково-літературних і архівних джерел, які засвідчують його викладацьку практику в КДА (1837 - 1851 рр.) та Університеті Св. Володимира (з 1845 р.).

У третьому розділі - „Розвиток педагогічних поглядів С.С.Гогоцького у викладацькій діяльності (1852 - 1886 рр.)” - досліджено теоретико-педагогічний доробок С.С.Гогоцького, проаналізовано його викладацьку практику та організаційно-адміністративну діяльність у вищих навчальних закладах України зазначеного періоду, встановлено зв'язок між викладацькою і освітньо-благодійницькою діяльністю вченого.

Розділ змістовно структуровано за двома обґрунтованими періодами життя й творчості С.С.Гогоцького. Щодо організаційно-адміністративного періоду (1852 - 1865 рр.), установлено, що друга половина ХІХ ст. - найбільш активний і результативний етап у творчості С.С.Гогоцького. Ученим створено філософсько-педагогічні, психолого-педагогічні праці, промови та публікації суспільно-педагогічного спрямування: „Про історичний розвиток виховання у найвагоміших народів стародавнього світу” (1854 р.), „Вступ до педагогіки” (1855 р.), „Про розвиток пізнавальних здібностей у педагогічному відношенні” (1857 р.), перший і другий томи „Філософського лексикону” (1857, 1861 рр.), „Голос із Південно-Західної Русі” (1859 р.), „Нотатки київського жителя” (1859 р.), „Два слова стосовно прогресу” (1860 р.), „Сучасність” (1860 р.) тощо.

Провідним напрямом діяльності С.С.Гогоцького стає організаційно-адміністративний, що й зумовило визначення назви етапу. Відповідно, з 1862 по 1863 рр. С.С.Гогоцький працював деканом історико-філологічного факультету в Університеті Св. Володимира, був причетним до відкриття Тимчасової педагогічної школи (1862 р.), яка готувала вчителів для народних училищ.

Протягом 1852 - 1862 рр. С.С.Гогоцький продовжував викладати дидактику і прикладну педагогіку, історію виховання і психологію на всіх факультетах Університету Св. Володимира. Характерною рисою даного періоду стало поновлення, за сумісництвом, викладацької діяльності в середніх навчальних закладах. Так, із 1854 по 1860 рр. він читав курс педагогіки у пансіоні для бідних дівчат графині Є.В.Левашової, а з 1857 по 1861 рр. викладав історію у Володимирському кадетському корпусі. У зв'язку з відновленням у 1862 р. в Університеті Св. Володимира кафедри філософії, не полишаючи викладання педагогічних дисциплін, із 1863 р. за авторською програмою почав читати курс „Історії філософії”.

Вагомий уплив на подальше становлення особистості С.С.Гогоцького мало його тримісячне відрядження (1861 р.) до Бельгії, Німеччини та Польщі з науково-методичною метою. Учений мав змогу ознайомитися з новинками філософсько-педагогічної літератури, особисто спілкувався з відомими педагогами (Ж.Мішле, А.Дістервегом та ін.), безпосередньо вивчав діяльність середніх і вищих навчальних закладів.

Наступний період його життєдіяльності обґрунтовуємо як освітньо-благодійницький (1866 - 1886 рр.). У зазначені роки С.С.Гогоцький читає курси логіки, психології, історії філософії, педагогіки, активізує освітньо-благодійницьку діяльність. Обіймає посаду віце-головуючого (1864 - 1866 рр.) Свято-Володимирського братства при Софійському соборі, яке намагалося вирішувати освітньо-духовні проблеми населення, безкоштовно читає лекції з педагогіки у Київській духовній семінарії (1864 р.) з метою навчання семінаристів педагогічної майстерності та в Університеті Св. Володимира (1868, 1874 рр.), входить до складу опікунської ради Товариства допомоги малозабезпеченим студентам зазначеного вищого навчального закладу (1875 р.). У цей період С.С.Гогоцький - засновник, голова педагогічної ради та викладач Київських вищих жіночих курсів (1878-1886 рр.). Ним був розроблений навчальний курс „Короткий огляд педагогіки або науки виховної освіти” (1879 р.). Крім того, він - декан історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира (1877-1878 н. р.), інспектор з перевірки стану викладання російської словесності у другій гімназії м. Києва та загальної перевірки Рівненської гімназії (1865 р.), член університетської опікунської Ради з педагогіки (1868 р.). Спільно з колегами (В.Я. Шульгіним, А.К. Делленом, М.Ф. Владимирський-Будановим, Ф.Ф. Мерінгом, П.І. Житецьким) бере участь у відкритті Колегії ім. П.Г.Галагана (1871 р.), діяльності видавничого комітету „Университетских известий” (1877 р.), організації вступних іспитів у Кам'янець-Подільській гімназії (1877 р.), неодноразово виступає опонентом на захистах дисертацій університетських колег (1880, 1882 рр.). На особливу увагу серед напрацювань цього періоду заслуговує авторська навчальна програма С.С.Гогоцького з психології, де інтегрувалися психологічні й педагогічні знання. Уперше надрукована в „Университетских известиях” у 1879 р., вона широко використовувалася в навчальному процесі більшості імператорських університетів упродовж наступних одинадцяти років.

Оскільки 1870-1880-і рр. позначилися контрреформою освіти, то результати творчої діяльності С.С.Гогоцького у цей період сприймалися суперечливо і викликали полеміку, що спричинило звинувачення вченого у проімперських позиціях і навіть - українофобстві (публікації „Пояснення” (1864 р.), „Про ремісничі школи” (1865 р.), „Ще декілька слів про українофілів” (1875 р.), „Додаток до статті „Ще декілька слів про українофілів” (1875 р.), „Українофільство з його вигадкою про двотекстові підручники” (1881 р.). Не заперечуючи факту наявності публікацій (вони детально вивчені нами), зазначимо, що витоки суб'єктивізму і концептуальних розходжень в оцінці поглядів С.С.Гогоцького його сучасниками, які призвели до суттєвих викривлень і обмежень у сприйманні світоглядних позицій педагога, потребують детального перегляду з метою установлення об'єктивної істини. Нами встановлено, що, не дивлячись на проімперські позиції, підтримання одномовності на теренах Російської імперії (у іншому випадку вчений не зміг би пропрацювати в Університеті Св. Володимира - імператорському університеті - більше 40 років і залишити гідну вивчення потужну філософсько-педагогічну спадщину), він усе ж обґрунтовував можливість використання української мови у шкільних установах. Цей факт засвідчується нами на основі детального вивчення публіцистичної спадщини С.С.Гогоцького, яка дає змогу спростувати обвинувачення вченого в абсолютному українофобстві, особливо насаджуваному у виданнях радянського періоду.

Обґрунтовано науково-педагогічну концепцію вченого. Вона включає три складові: методологічну, теоретичну і методичну. До методологічної відносимо розроблення категоріального апарату педагогіки, доведення ключових православних принципів виховання та самовдосконалення суб'єктів виховного процесу, проголошення Людини найвищою суспільною цінністю, єдність теорії і практики у навчальному процесі, обґрунтування переваги розумового і морального виховних напрямів, формування гармонійно розвиненої особистості, визначальної ролі вчителя у формуванні особистості дитини тощо. У теоретичну включаємо розробку змісту педагогічних навчальних дисциплін: „Науки виховної освіти”, „Дидактики і прикладної педагогіки”, „Історії виховання”. Методичну характеризуємо через технологічне забезпечення викладання педагогіки як обов'язкової навчальної дисципліни на всіх факультетах Університету Св. Володимира, розподіл лекційних годин, часу на семінарські, практичні заняття, педагогічну практику відповідно до змісту розроблених авторських навчальних програм.

Виявлено, що багаторічна науково-викладацька діяльність С.С.Гогоцького завершилася наприкінці 1885-1886 н. р. у зв'язку із погіршенням стану здоров'я педагога.

На основі дослідження здійснено актуалізацію педагогічних ідей С.С.Гогоцького в сучасних умовах модернізації професійно-педагогічної підготовки вчителя, серед яких: гуманістичний характер освіти, пріоритетність виховання на історичному досвіді поколінь і родинних традиціях, особлива значущість розумового, морального, релігійного, фізичного й естетичного виховних напрямів, формування гармонійно розвиненої особистості та ін. Обґрунтована можливість використання його викладацького досвіду в практиці сучасного вищого педагогічного навчального закладу. Це, зокрема, фундаменталізація педагогічної підготовки в університетському курсі навчання, упровадження педагогічних навчальних дисциплін як нормативних, структуризація теоретичної педагогічної підготовки через три складові: „Науку виховної освіти”, „Дидактику і прикладну педагогіку”, „Історію виховання”, інтеграція філософських, психологічних і педагогічних знань у розробленні змісту дисциплін педагогічної підготовки, єдність педагогічної теорії і практики у навчальному процесі вищого закладу освіти та ін. Результати дослідження відображено в авторському спеціалізованому навчальному курсі „Персоналії в історії вищої школи України: С.С.Гогоцький (1813 - 1889 рр.)”, метою якого стало обґрунтування значення творчого доробку С.С.Гогоцького в історії становлення вищої освіти в Україні, у тому числі й педагогічної.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено обґрунтування педагогічних поглядів і виявлено провідні напрями викладацької діяльності С.С.Гогоцького у вищих навчальних закладах України (1837 - 1886 рр.), актуалізовано творчий доробок ученого в сучасних умовах модернізації університетської освіти. Реалізовані мета й завдання дали змогу засвідчити такі результати.

1. Проаналізовано ступінь дослідження творчого доробку С.С.Гогоцького (1813 - 1889 рр.) у науковій літературі. Відповідно, опрацьовану літературу класифіковано за шістьма групами: 1) праці вченого, 2) довідниково-енциклопедичні видання, 3) мемуаристика, 4) монографії, підручники, навчальні посібники, 5) наукові статті, 6) дисертаційні дослідження.

Архівні матеріали умовно розподілено за трьома напрямами: 1) офіційна документація (урядові циркуляри, міністерські розпорядження, університетські накази, послужні списки С.С. Гогоцького), 2) авторські навчальні програми та лекційні курси з педагогіки, історії виховання, дидактики і прикладної педагогіки, психології, 3) листування С.С.Гогоцького (з Д.І.Бібіковим, М.Х.Бунге, В.С.Іконніковим, І.М.Корольковим, О.Ф.Кістяківським, М.О.Максимовичем).

Установлено, що цілеспрямоване системне вивчення науково-педагогічного доробку С.С.Гогоцького не було предметом спеціальної уваги науковців. Це зумовило вибір основних напрямів дослідження (обґрунтування науково-педагогічної концепції С.С.Гогоцького; визначення провідних спрямувань науково-педагогічної діяльності вченого та розроблення її періодизації, актуалізація його педагогічних ідей і викладацького досвіду в сучасних умовах модернізації університетської освіти), а також методів їхньої реалізації (пошуково-бібліографічного, ретроспективного логіко-системного аналізу, хронологічного, біографічного, соціологічного, структурного узагальнення, прогностичного).

2. Виявлено основні чинники формування педагогічних поглядів С.С.Гогоцького: 1) родинне виховання на православних традиціях, 2) приклад діда і батька-священиків, 3) система і зміст навчання у закладах освіти, які закінчив С.С.Гогоцький (Кам'янець-Подільських духовного училища та семінарії, Київської духовної академії), 4) авторитет професорсько-викладацького складу КДА та Університету Св. Володимира (П.С.Авсенєв, І.О.Борисов, Й.Г.Міхневич, О.М.Новицький, І.М.Скворцов), 5) уплив європейських просвітницьких ідей (Г.Гегель, А.Дістервег, Ж.Мішле та ін.).

3. Становлення С.С.Гогоцького як науковця і викладача розкрито в контексті дослідження процесу розвитку вищої школи в Україні ХІХ ст. (освітньої реформи 1802-1804 рр., заснування Міністерства народної освіти (1802 р.), відкриття університетів у Харкові (1804 р.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 р.), виходу статутів імператорських університетів (1804, 1835, 1863, 1884 рр.), реформ освіти кінця 1820-х - 1830-х рр. та лібералізації суспільного життя й освітньої галузі у період 1860-х рр., освітніх контрреформ 1870-х - початку 1880-х рр., формування вищої педагогічної освіти на базі університетів, започаткування загальноуніверситетських кафедр педагогіки (1850 р.), вищої жіночої освіти (Київські вищі жіночі курси, 1878 р.) та ін.).

4. Проаналізовано зміст педагогічних поглядів і визначено основні напрями творчої діяльності С.С.Гогоцького (1837 - 1886 рр.):

- науково-викладацький (посади екстраординарного та ординарного професора у Київській духовній академії (1842 - 1848 рр.), в Університеті Св. Володимира (1850 - 1886 рр.), підготовка матеріалів „Філософського лексикону” (1857 - 1873 рр.), розроблення лекційних курсів з історії філософії (1872 р.), педагогіки, дидактики та прикладної педагогіки, історії виховання, психології (1850 - 1886 рр.), написання науково-педагогічних праць: „Про історичний розвиток виховання у найвагоміших народів стародавнього світу” (1854 р.), „Вступ до педагогіки” (1855 р.), „Про розвиток пізнавальних здібностей у педагогічному відношенні” (1857 р.), „Короткий огляд педагогіки або науки виховної освіти” (1879 р.) та ін.;

- організаційно-адміністративний (членство у Тимчасовій комісії з розбору стародавніх актів, перебування на посаді декана історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира (1862 - 1863, 1878 - 1879 рр.), започаткування і керівництво Київськими вищими жіночими курсами (1878 - 1886 рр.);

- освітньо-благодійницький (участь у діяльності опікунської ради Товариства допомоги малозабезпеченим студентам Університету Св. Володимира (1868 р.), Видавничого комітету „Университетских известий” (1877 р.), читання лекцій на благодійних засадах у середніх і вищих навчальних закладах м. Києва (Київській духовній семінарії, 1864 р.; Університеті Св. Володимира, 1868, 1874 рр.), причетність до вагомих освітніх проектів (відкриття Тимчасової педагогічної школи, 1862 р.; Гімназії ім. П.Г.Галагана, 1871 р.; Київських вищих жіночих курсів, 1878 р.).

Розроблено періодизацію творчого шляху С.С.Гогоцького у єдності трьох етапів (за переважанням одного із зазначених напрямів): науково-викладацького (1837 - 1851 рр.), організаційно-адміністративного (1852 - 1865 рр.), освітньо-благодійницького (1866 - 1886 рр.).

5. Обґрунтовано науково-педагогічну концепцію С.С.Гогоцького, представлену трьома складовими: методологічною (обґрунтування категоріального апарату педагогіки, ідея єдності теорії і практики в навчальному процесі, дотримання православних виховних традицій, базування на релігійно-гуманістичних принципах виховання, підтримка ідеї формування всебічно розвиненої особистості, основоположної ролі наставника в процесі розвитку самосвідомості вихованця, домінування морального, розумового, фізичного й естетичного виховних напрямів тощо), теоретичною (розроблення змісту навчальних дисциплін: „Наука виховної освіти”, „Дидактика і прикладна педагогіка”, „Історія виховання”) і методичною (технологія викладання педагогічних дисциплін - лекційних курсів, семінарських, практичних занять, організації і проведення педагогічної практики).

6. Здійснено актуалізацію в умовах сучасного вищого навчального закладу: 1) викладацького досвіду С.С.Гогоцького: обґрунтування теоретичної педагогічної підготовки через три основні складові: „Наука виховної освіти”, „Дидактика і прикладна педагогіка”, „Історія виховання” (на той час вони викладалися як окремі навчальні дисципліни з тенденцією до взаємоузгодження змісту); інтеграція філософських, психологічних і педагогічних знань у змісті педагогічних дисциплін, оформлення їх як нормативних та доведення ключового значення у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів; прагнення до структурування єдиного навчального курсу „Педагогіка” та ін.; 2) виявлених педагогічних ідей ученого: наголошення на розвитку природних здібностей, творчого потенціалу, самореалізації особистості у суспільному середовищі; базування на православних виховних традиціях; переважання розумового і релігійно-морального виховних напрямів; дотримання принципу єдності навчання і виховання; надання педагогові ключової ролі у процесі самовдосконалення особистості та ін.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів і напрямів даної проблеми. Подальшого вивчення потребує, наприклад, період зарубіжної діяльності С.С.Гогоцького (Бельгія, Німеччина, Польща, 1861 р.), наукова школа вченого, обґрунтовані ним напрями фундаменталізації професійно-педагогічної підготовки вчителя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нестреляй А.М. Православні виховні засади в педагогічній спадщині С.С.Гогоцького (1813-1889) / А.М.Нестреляй // Гуманітарний вісник ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: Наук.-теорет. зб. - Переяслав-Хмельницький: Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди, 2006. - Вип. 11. - С. 85-88.

2. Нестреляй А.М. Педагогічні ідеї С.С.Гогоцького у творчій спадщині вченого (1837-1886 рр.) / А.М.Нестреляй // Наукові записки: Зб. наук. статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. LХІХ. - С. 138-150.

3. Нестреляй А.М. Викладацька діяльність С.С.Гогоцького в університеті св. Володимира (1845-1886 рр.) / А.М.Нестреляй // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Серія: Педагогіка і психологія. - Вінниця, 2008. - Вип. 22. - С. 291-297.

4. Нестреляй А.М. Науково-педагогічна спадщина С.С.Гогоцького (1837-1886 рр.) / А.М.Нестреляй // Вища школа. - 2008. - С. 75 - 85.

5. Нестреляй А.М. Суспільно-педагогічні погляди С.С.Гогоцького у вітчизняній періодиці другої половини ХІХ ст. / А.М.Нестреляй // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Зб. наук. праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. - Умань: РВЦ „Софія”, 2008. - Вип. 26. - С. 148-155.

6. Нестреляй А.М. Роль С.С.Гогоцького (1813-1889 рр.) у становленні педагогіки як навчальної дисципліни в Університеті св. Володимира / А.М.Нестреляй // Історико-педагогічні студії: Наук. часопис. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. 1. - С. 58 - 61.

7. Нестреляй А.М. Релігійно-гуманістичні основи практичної діяльності вчителя у творчій спадщині С.С.Гогоцького (1813-1889 рр.) / А.М.Нестреляй // Підготовка студентів до майбутньої професійної діяльності: Наук.-теорет. зб.- Переяслав-Хмельницький: СКД, 2008. - Вип. 1: Формування професійних цінностей майбутніх педагогів та шляхи їх реалізації у професійній діяльності. - С. 86-88.

8. Нестреляй А.М. Релігійно-гуманістичні основи наукового світогляду С.С.Гогоцького / А.М.Нестреляй // Історико-педагогічні студії: Наук. часопис. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. - Вип. 2 - С. 85 - 88.

9. Нестреляй А.М. Громадсько-благодійний напрям викладацької діяльності С.С.Гогоцького (1813-1889) / А.М.Нестреляй // Україна наукова: Матеріали Другої Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції. - К., 2006. - Ч. 4. - С. 37-41.

Размещено на Allbest.ru