Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема розумового виховання старшокласників у вітчизняній педагогічній науці першої половини ХХ століття

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження проблеми. У Концепції національного виховання серед основних напрямів модернізації системи освіти в Україні одними із пріоритетних визначено формування у школярів сучасного світогляду, розвиток творчих, розумових здібностей і навичок самостійного наукового пізнання.

Особливо актуальною є проблема розумового виховання учнів старшого шкільного віку, оскільки воно сприяє самовизначенню особистості і створює передумови для подальшого продуктивного навчання й життєдіяльності. Зростання самостійності старшокласників є сприятливим підґрунтям для розвитку їхнього творчого й інтелектуально-духовного потенціалу.

У цій площині виникає об'єктивна потреба аналізу, осмислення й використання накопиченого в педагогічній науці першої половини ХХ ст. досвіду розумового виховання старшокласників. Саме в цей період зростає увага науковців до теорії та практики організації розумового виховання учнів старшої школи, розробляються форми, методи, засоби його реалізації.

Вивчення науково-педагогічних джерел свідчить про те, що проблемі розумового виховання, у тому числі старшокласників сучасними вченими приділяється значна увага (Л. Божович, Д. Ельконін, І. Кон, А. Мудрик, В. Паламарчук, О. Петровський, Н. Поспєлов, В. Сухомлинський, А. Хріпкова та інші).

Становлення і розвиток освітньої системи в цілому, середньої школи зокрема та аналіз виховного процесу в першій половині ХХ століття відображено у працях О. Барило, Л. Березівської, О. Василенко, В. Вихрущ, Н. Гупана, І. Колесник, В. Курила, І. Сидоренко, М. Собчинської, О. Сухомлинської, Т. Усатенко та інших.

Педагогічна спадщина провідних вітчизняних педагогів досліджуваного періоду П. Блонського, Г. Ващенка, О. Залужного, В. Зеньковського, Я. Мамонтова, І. Огієнка, Я. Чепіги розглядається в дисертаціях Г. Бугайцевої, Г. Головко, І. Зайченко, І. Кучинської, В. Летцева, Л. Ляхоцького, А. Марушкевича, К. Недзельського, Л. Ніколенка, Г. Опанасюка, Т. Роняка, І. Тюрменко.

У сучасних дисертаційних працях, присвячених аналізу вітчизняної педагогіки та школи першої половини ХХ ст., розкрито такі аспекти зазначеної проблеми: особливості розумового виховання в загальноосвітніх закладах у різних регіонах України (Н. Ігнатенко); дидактичні засади розумового виховання учнів початкових шкіл України (О. Юзик); розвиток творчої пізнавальної діяльності учнів (С. Головко, Л. Дерев'яна); формування в учнів наукової картини світу в історії розвитку шкільної освіти ХХ ст. (В. Кузьменко); проблему активності і самостійності учнів у дидактиці загальноосвітньої школи України (В. Пилипчук); розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.) (Л. Шапошнікова); проблема підготовки батьків до розумового виховання дітей у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини XIX - початку XX ст.» (Н. Гордій).

Разом з тим аналіз науково-педагогічної літератури засвідчує відсутність історико-педагогічних досліджень, в яких було б систематизовано теорію та узагальнено досвід розумового виховання старшокласників у першій половині ХХ століття.

Актуальність обраної проблеми посилюється суперечностями: між об'єктивною потребою суспільства в інтелектуальному розвитку підростаючого покоління і реальним рівнем розумового виховання в сучасній шкільній практиці; між накопиченим вітчизняним історико-педагогічним досвідом ефективного здійснення розумового виховання старшокласників та відсутністю неупередженого його узагальнення з метою підвищення ефективності розумового виховання учнів старшої школи.

Отже, актуальність проблеми, її недостатня теоретична і практична розробленість, необхідність подолання зазначених суперечностей зумовили доцільність проведення дослідження на тему «Проблема розумового виховання старшокласників у вітчизняній педагогічній науці першої половини ХХ століття»

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертація є складником комплексної теми науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах» (РК №1-200199004104) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №18 від 17.02.2009 р.) та узгоджена рішенням Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №305 від 28.04.2009 р.).

Мета дослідження - вивчення й систематизація теоретичних ідей, аналіз та наукове узагальнення досвіду розумового виховання старшокласників у вітчизняній педагогічній науці першої половини ХХ ст. для актуалізації творчих знахідок минулого у практиці сучасних навчально-виховних закладів.

Відповідно до поставленої мети дослідження визначені такі завдання:

1. Розкрити витоки ідеї розумового виховання учнів у педагогічній думці, визначити внесок вітчизняних учених, педагогів першої половини ХХ ст. в розвиток теоретичного і практичного вирішення досліджуваної проблеми.

2. Обґрунтувати етапи розвитку ідеї розумового виховання старшокласників у вітчизняній педагогічній науці першої половини ХХ ст.

3. Схарактеризувати досвід розумового виховання старшокласників у діяльності середніх навчальних закладів України досліджуваного періоду.

4. З'ясувати шляхи творчого використання набутого досвіду розумового виховання старшокласників у навчально-виховному процесі сучасних закладів освіти.

Об'єкт дослідження - процес розумового виховання учнів старшої школи.

Предмет дослідження - теорія і практика розумового виховання старшокласників у вітчизняній педагогічній науці першої половини ХХ ст.

На різних етапах наукового пошуку використовувалися традиційні для історико-педагогічних досліджень методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, порівняння, класифікація історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вітчизняних і зарубіжних учених на обрану проблему; історичні (хронологічний, порівняльно-історичний, історико-педагогічний, історико-структурний, ретроспективний), за допомогою яких досліджено здійснення розумового виховання старшокласників у діяльності середніх навчальних закладів України; порівняльно-зіставні з метою порівняння подій, явищ, фактів, інтерпретації і теоретичного узагальнення опрацьованих архівних джерел та наукової літератури для формулювання висновків; прогностичні - для розкриття шляхів творчого використання вітчизняних надбань у сучасних умовах.

Джерельну базу дисертаційної роботи становлять:

· архівні документи Центрального державного архіву вищих органів влади й управління (Ф 166), Державного архіву Харківської області (Ф.Ф. 265, 654, 661, 920, 200, Р. - 103, 480, 820, 845, 1358, 1574, 1635, 1964), матеріали фондів Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди;

· науково-методичні, історико-педагогічні праці й підручники видатних вітчизняних науковців (П. Блонський, Г. Ващенко, Я. Мамонтов, О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга та інші.);

· законодавчо-нормативні документи: збірники постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти Російської імперії, проекти урядів 1917-1920 рр., державні документи УРСР і СРСР про школу і народну освіту, бюлетені і вісники народного комісаріату освіти;

· педагогічна преса першої половини ХХ ст.: «Журнал Министерства Народного Просвещения», «Вестник воспитания», «Педагогический сборник», «Учитель и школа», «Воспитание и обучение», «Школа и жизнь», «Світло», «Вільна українська школа», «Вісті з Української Центральної Ради», «Русская школа», «На путях к новой школе», «Шлях виховання і навчання», «Педологія», «Путь просвещения», «Шлях освіти», «Радянська освіта», «Радянська школа», «Советская педагогика», «Комуністична освіта» та інші;

· сучасні монографічні й дисертаційні дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період першої половини ХХ століття. Нижня межа (1901 р.) визначається початком реформування середньої школи, активною діяльністю педагогів щодо організації розумового виховання старшокласників. Верхня межа (кінець 40-вих років) обґрунтовується, з одного боку, як завершення періоду післявоєнної відбудови та відновлення школи, реформування її відповідно вимог часу, а з іншого - як період коли для розвитку педагогічної, психологічної, філософської та інших наук панівною стає радянська парадигма освіти, що призвело до вилучення з навчально-виховного процесу національних цінностей та обмеження встановленими нормами змісту і рамок науково-педагогічних досліджень проблем виховання.

Територіальні межі дослідження включають регіон центральної, південної та східної України, який спочатку входив до складу Російської імперії (до березня 1917 р.), згодом - до Української Народної Республіки (УНР - листопад 1917 р. - листопад 1920 р.), а потім увійшов у статусі УСРР (з 1937 р. - УРСР) до складу СРСР.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- здійснено цілісне історико-педагогічне дослідження проблеми розумового виховання старшокласників у конкретний історичний період; визначено внесок вітчизняних учених, педагогів першої половини ХХ століття в розробку теоретичних засад зазначеної проблеми (обґрунтування суті, завдань, змісту розумового виховання, умов, форм та методів його здійснення);

- з урахуванням трансформації соціально-політичного й економічного розвитку в країні, ґенези української педагогічної науки цього періоду, динаміки та змін у системі шкільної освіти обґрунтовано етапи розвитку ідей розумового виховання старшокласників першої половини ХХ ст.: 1) 1901 - лютий 1917 р. - етап виокремлення питань розумового виховання як самостійної наукової проблеми; 2) березень 1917 р. - 1935 р. - етап наповнення ідей розумового виховання новим змістом в умовах становлення української державності та їхнього подальшого творчого осмислення і практичної реалізації; 3) 1936 р. - кінець 40-х. рр. - етап остаточного підпорядкування розумового виховання партійно-державній ідеології;

- накреслено шляхи творчого використання досвіду розумового виховання старшокласників у навчально-виховному процесі сучасної школи (застосування активних методів навчання; залучення учнів старших класів до наукової діяльності та дослідницької роботи; спрямування підготовки старшокласників на професійне самовизначення; побудова навчального процесу на засадах народності, врахування регіонального компонента; забезпечення міжпредметних зв'язків; оптимізація навчального навантаження; формування позитивного ставлення учнів до навчальної діяльності; вдосконалення змісту позашкільної діяльності; педагогічна освіта сім'ї; вдосконалення матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу; вдосконалення форм шкільного самоврядування тощо).

Конкретизовано форми (проведення предметних уроків та уроків за комплексною системою, самостійні уроки мислення, організація консультацій, наукових читань, позакласних читань, літературних вечорів, екскурсій, робота в бібліотеці, гуртках, клубах тощо) та методи (усний виклад знань; етичні бесіди; написання творів, переказів; самостійні завдання, заучування напам'ять, наочні та дослідницькі методи, методи заохочення) розумового виховання старшокласників.

Уточнено роль учителя в розумовому вихованні старшокласників (забезпечення високого рівня наукової новизни змісту навчального матеріалу, використання прийомів формування позитивного ставлення учнів до навчання; вимогливість учителя).

У науковий обіг введено невідомі і маловідомі архівні матеріали (11), що розширюють уявлення про практику розумового виховання старшокласників.

Практичне значення результатів дослідження визначається тим, що отримані в процесі наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал апробовано автором під час читання лекцій і проведення семінарських занять з курсів «Теорія виховання», «Історія педагогіки» на історичному факультеті та факультеті іноземної філології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Висновки і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (довідка 46-464 №1006 від 24.02.2011), Полтавського національного педагогічного університету імені В. Короленка (довідка №1167/01-30/19 від 11.03.2011), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка №03-483 від 17.11.2010), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка №01-12/613/1 від 18.11.10).

Теоретичні положення й науково-узагальнений практичний досвід доцільно використовувати в розробці курсів історико-педагогічних дисциплін, спецкурсів, спецсемінарів у педагогічних вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, а також під час написання навчально-методичної літератури. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для курсових, дипломних і магістерських робіт.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується широким використанням документів досліджуваного періоду, архівних матеріалів, наукових монографій, а також застосуванням системи наукових методів для досягнення мети, завдань, об'єкта, предмета дослідження; апробацією матеріалів дисертації у практичній науково-педагогічній діяльності, на науково-практичних семінарах, засіданнях «круглих столів», на науково-практичних конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки проведеного дослідження обговорювалися на семінарах кафедр загальної педагогіки та педагогіки вищої школи, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2007-2010 рр.), оприлюднювалися на науково-теоретичних, науково-методичних конференціях: «Наукова конференція викладачів та аспірантів кафедри загальної педагогіки» (Харків, 2008 р.), «Сучасна вища освіта в умовах реформування: проблема, теорія, практика» (Харків 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 11 одноосібних публікаціях, із них: 9 статей опубліковано у провідних наукових фахових виданнях, 2 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків, у тексті міститься таблиця. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок. Основний текст подано на 181 сторінці, список використаних джерел складає 478 найменувань.

Основний зміст дисертаційного дослідження

освіта виховний старшокласник розумовий

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його хронологічні й територіальні межі; визначено ступінь опрацювання теми, мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження; окреслено джерельну базу; визначено наукову новизну й практичне значення здобутих результатів; відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні питання розумового виховання старшокласників у першій половині ХХ ст.» з'ясовано суть поняття «розумове виховання», виявлено особливості розумового виховання старшокласників; розкрито витоки ідей розумового виховання учнів у світовій та вітчизняній педагогічній думці; визначено етапи розвитку ідей розумового виховання старшокласників у першій половині ХХ ст. та внесок вітчизняних учених, педагогів досліджуваного періоду в розвиток проблеми.

У процесі наукового пошуку встановлено, що дослідниками по-різному тлумачиться поняття «розумове виховання». З'ясовано, що більшість науковців (Ю. Бабанський, Н. Волкова, А. Воронін, Т. Ільїна, Н. Ковальов, Н. Мойсеюк, Т. Поніманська, М. Фіцула) розглядають розумове виховання як цілеспрямовану діяльність педагогів щодо розвитку розумових сил і мислення учнів, формування наукового світогляду, прищеплення школярам культури розумової праці. Це дало підставу в досліджені розумове виховання тлумачити як цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на формування знань, умінь, навичок, основ світогляду, розвиток пізнавальних здібностей, мислення, інтересу до пізнання навколишнього світу, потреби в самоосвіті.

Установлено, що особливості розумового виховання старшокласників зумовлені передусім специфікою старшого шкільного віку, яка виявляється в розвитку самосвідомості, мислення, пізнавальних і професійних інтересів, здатності до самостійного опанування нових знань і вмінь; у зміні провідної діяльності та мотивації навчання; у формуванні світогляду, переконань, громадянських якостей; життєвому самовизначенні. Отже, розумове виховання старшокласників має спиратися на їхню зростаючу самостійність, ціннісно-орієнтаційну активність; ураховувати яскраво виражене вибіркове ставлення до навчальних предметів.

У процесі наукового пошуку з'ясовано, що в історії педагогічної думки витоками становлення та подальшого розвитку ідей розумового виховання були: педагогічні роздуми філософів Платона, Сократа про значення розуму у вихованні особистості; діяльність братських шкіл щодо виховання в учнів шанобливого ставлення до знань, саморозвитку, вміння міркувати; педагогічна спадщина зарубіжних педагогів (Я. Коменський, Й. Герберт, А.Дістервег, Дж. Локк - концепція розумового виховання в процесі засвоєння накопичених людством знань; Ж.Ж. Руссо, Й. Песталоцці - концепція розумового виховання на основі активної самостійної діяльності); ідеї вітчизняних просвітників (Х. Євлевич, І. Копинський, П. Лесгафт, С. Миропольський, М. Пирогов, С. Полоцький, Ф. Прокопович, К. Ставровецький, К. Ушинський та інші) щодо шляхів, методів та прийомів пробудження думки (зв'язок навчання з життям; навчання в поєднанні з вихованням, у взаємозв'язку розумової і фізичної праці; застосування наочності, вправ, творчих робіт; надання можливості для самостійної пізнавальної роботи; запобігання формальним, догматичним методам навчання тощо).

Уперше термін «розумове виховання» було використано у праці Г. Спенсера «Виховання: розумове, моральне, фізичне» (1870 р.). Проте, в процесі дослідження встановлено, що більшість учених, педагогів, праці яких були опубліковані до початку ХХ ст., цей термін не вживали. Проблема розумового виховання пов'язувалася ними з теорією навчання, а також розглядалася в контексті морального виховання.

Проведений історико-педагогічний аналіз дозволив у межах досліджуваного періоду виділити етапи розвитку ідей розумового виховання старшокласників у вітчизняній педагогічній науці, які суттєво не відрізняються від етапів розвитку національної педагогічної думки, що обґрунтовані академіком О. Сухомлинською, та етапів реформування шкільної освіти, введених до наукового обігу професором Л. Березівською.

З урахуванням трансформації соціально-політичного й економічного розвитку в країні, ґенези української педагогічної думки першої половини ХХ ст.; динаміки та змін у системі шкільної освіти було визначено три етапи розвитку ідей розумового виховання старшокласників: І етап - 1901 р. - лютий 1917 р.; ІІ етап - березень 1917-1935 р.; ІІІ етап - 1936 - кінець 40-х рр.

Перший етап (1901 р. - лютий 1917 р.) схарактеризовано як етап виокремлення питань розумового виховання як самостійної наукової проблеми.

Вивчення та узагальнення архівних матеріалів, науково-педагогічних публікацій дало можливість стверджувати, що саме в цей час досліджувана проблема стає об'єктом уваги представників педагогічної науки. У зв'язку зі зростанням значення виховуючого навчання в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. педагоги почали виділяти розумове виховання як окрему наукову і практичну проблему навчально-виховної роботи. Науковці по-різному визначали суть цього поняття, а саме як: діяльність учителя щодо розвитку розумових здібностей школярів, засвоєння суми знань, прищеплення вміння самостійної праці (Т. Лубенець, О. Музиченко); один із найважливіших структурних компонентів розвитку й формування особистості (С. Русова); складник гармонійного розвитку особистості (О. Музиченко).

Мета розумового виховання формулювалася як: самовдосконалення особистості (О. Водовозова, П. Каптерєв), досягнення розумового розвитку школяра (Я. Чепіга). До завдань розумового виховання педагогами було віднесено: засвоєння учнями наукових знань про природу, суспільство і людину; формування світогляду; розвиток розумових сил та інтересу до набуття знань, здатності до самостійного пізнання і виявлення інтелектуальної самодіяльності.

На сторінках педагогічних журналів («Світло», «Русская школа») відбувалося обговорення головних умов здійснення розумового виховання, до яких автори публікацій відносили використання праці для збудження думки (С. Шацький), застосування якнайбільше методів і способів сприймання (О. Музиченко); залучення учнів до самостійної діяльності (Я. Чепіга), дотримання режиму розумової праці (Н. Введенський, П. Каптерєв, Є. Радін, С. Русова, І.Сікорський), необхідність розвивати віру у власні сили (О. Водовозова), врахування таких вікових особливостей старшокласників, як пробудження свідомості, розвиток інтелектуальних здібностей (В. Грибовський, П. Кудрявцев).

З'ясовано, що на з'їздах з педагогічної психології (1906, 1909 р.), сімейного виховання (1912 р.), експериментальної педагогіки (1910, 1914 р.) та на Київському педагогічному з'їзді (1916 р.) активно обговорювалися шляхи розв'язання проблеми розумового виховання старшокласників, зокрема, наголошувалося на важливості зважати на рівень розумової працездатності хлопчиків та дівчат; вказувалося на фактори, що впливають на їхній розумовий розвиток, зокрема й на проблеми розумової перевтоми; виділялися умови та прийоми розвитку мислення, уваги, уяви та фантазії.

Установлено, що цей етап також характеризувався реформуванням шкільної освіти, прийняттям відповідних нормативних документів («Проект основних положень організації середньої школи» (1901), «Про заходи щодо усунення занепаду в середній школі» (1912), «План реформи середньої школи» (1916)), виконання яких передбачало забезпечення послідовного переходу від початкової школи до середньої, уточнення завдань старшої школи, вивчення у старших класах «систематичного» та «пояснювально-додаткового» курсів, формування інтелектуальних умінь і навичок старшокласників. Водночас з'ясовано, що в цей період до змісту розумового виховання включали знання основ наук, що мали однобічний ухил до вивчення давніх мов.

Аналіз науково-методичної та історико-педагогічної літератури дозволив визначити недоліки, що вплинули на вирішення завдань розумового виховання, а саме: недостатня увага вчених до розкриття змістового складника цього процесу, вивчення особливостей пізнавальної сфери старшокласників, недоступність школи широкому загалу дітей із різних верств суспільства.

ІІ етап - березень 1917 р. - 1935 р. - етап наповнення ідей розумового виховання новим змістом в умовах становлення української державності та їх подальшого творчого осмислення і практичної реалізації.

Вивчення праць педагогів (Г. Гринько, С. Русова, С. Сірополко, Я. Чепіга та інших), педагогічних журналів («Вільна українська школа», «Рідне слово») дало можливість установити, що на початку досліджуваного етапу відбулося пожвавлення національної педагогічної думки, здійснювався пошук нової моделі національної школи, метою якої визначалося формування національного світогляду на основі вивчення рідної мови, національної історії, традицій.

Установлено, що на початку означеного етапу вчені-педагоги (О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга та інші) продовжували активно розвивати дореволюційні ідеї про важливість надання знань, формування світогляду, навчання школяра думати як важливих змістових розумового виховання. Для його здійснення педагогами пропонувалося застосовувати самостійну роботу, трудові методи. Головною умовою успішного здійснення розумового виховання науковці (Г. Гринько, С. Русова, Я. Чепіга та інші) називали навчання рідною мовою.

Виявлено, що велике значення для розумового виховання мала реалізація таких його завдань: пробудження цікавості та критичного ставлення до матеріалу (М. Демков), підвищення обізнаності (Д. Ткаченко), підготовка до самостійного життя (В. Зеньковський, І. Кішковський В. Родніков, П. Тетянко, С. Сірополко), культурне та матеріальне піднесення особистості (А. Синявський). Період старшого шкільного віку називали початком періоду досягнення повного розвитку духовних сил (М. Демков).

З остаточним установленням і зміцненням радянської влади збільшилася кількість публікацій науковців, практиків щодо умов, засобів розумового виховання старшокласників та його суті. Його визначають як цілеспрямовану діяльність педагогів, громадських інститутів, яка впливає на розвиток у вихованців розуму й пізнавальних здібностей (Я. Чепіга, Г. Ващенко); як важливий чинник соціалізації школярів, становлення й розвитку їхнього інтелектуально-духовного світу, формування рис характеру (І. Огієнко); як один із принципів релігійного виховання (В. Зеньковський).

Особливий акцент у цей період було перенесено на практичну значущість отриманих знань та на звернення до самодіяльності учнів. Тому не випадково, порівняно з попереднім періодом, наголос було зроблено на використанні трудового (Г. Гринько, Я. Чепіга, С. Шацький) та дослідницького методів (Б. Райков, Б. Ігнатьєв, М. Григор'єв, С. Ананьїн, О. Музиченко, В. Таран, І. Свадковський, І. Соколянський та інші); на розвитку розуму через відчуття з використанням наочності (П. Блонський), дискусій, бесід, ознайомлення з науковою літературою (Г. Ващенко, І. Огієнко); на застосуванні різних видів мистецтв (Я. Мамонтов). У процесі навчання, особливо старшокласників, провідним та універсальним став дослідницький метод, абсолютизація якого призвела до спроб штучно прив'язати зміст навчально-виховного процесу до вирішення нагальних практичних завдань, що серйозно зашкодило системному вивченню навчального матеріалу і негативно позначилося на рівні розумового розвитку старшокласників.

Педагогами (П. Блонський, Г. Ващенко, Г. Руденко) визначалися особливості пізнавальної діяльності старшокласників: інтенсивний розвиток мислення, здатність до аналізу; постановка запитань, які вимагають більшого осмислення та обґрунтування; зацікавленість філософськими проблемами; виявлення не меншої логічної пам'яті, ніж у студентів університету; використання образної мови.

Для 20-х - початку 30-х років характерним було значне розширення шкільної мережі, одержання можливості вільного доступу до освіти широких верств населення. Нормативні документи («Декларація про єдину трудову школу» (1918 р.), «Положення про єдину трудову школу» (1919 р.), «Порадник із соціального виховання дітей» (1921 р.), «Загальні основи народної освіти СРСР» (1924 р.)) визначали основні напрями функціонування школи і ставили вимоги розвитку активності та самостійності учнів, формування їхнього світогляду в тісному взаємозв'язку з розв'язанням народногосподарських завдань країни. Вводилися комплексні програми, підґрунтям для яких була компартійна ідеологія і які були спрямовані на загальне вивчення явищ, засвоєння учнями життєвого досвіду, впровадження трудової діяльності, збільшення активності та самостійності учнів, спеціалізацію навчання старшокласників. Незважаючи на певні переваги комплексної системи, вона мала й суттєві недоліки, які негативно позначалися на розумовому вихованні: теоретичний матеріал старшокласникам пояснювали в мінімальному обсязі, недостатньо уваги звертали на встановлення причинно-наслідкових зв'язків, що спричинило зниження загального рівня та обсягу знань. У зв'язку з цим на початку 30-х років повернулися до предметної форми навчання, набула актуальності проблема надання учням більш глибоких та систематичних знань.

У дисертації відзначається, що в кінці 20-х - на початку 30-х років під офіційним тиском змінився стиль наукових публікацій, обов'язковою стала ідеологічна змістова і відповідна фразеологія.

ІІІ етап -1936 р. - кінець 40-х рр. - етап остаточного підпорядкування розумового виховання партійно-державній ідеології.

На підставі вивчення матеріалів педагогічної преси, науково-методичних праць, нормативних документів визначено, що на офіційному рівні було проголошено недоцільним та шкідливим використання надбань попереднього періоду. Прийняття постанови ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 року «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросу» призвело до значного гальмування розвитку педагогічної думки, зменшення публікацій, послаблення уваги до особистості дитини в процесі навчання та виховання. Посилений ідеологічний контроль здійснювався за діяльністю навчальних закладів, підготовкою програм, посібників та роботою педагогічних працівників. Існування жорсткої цензури призвело до заангажованості авторів педагогічних статей, що друкувалися в цей період.

Варто підкреслити, що розумове виховання визначалося як складова частина комуністичного виховання, а також як фактор, який сприяє всебічному розвитку особистості майбутнього комуністичного суспільства. Оволодіння старшокласниками систематичними глибокими знаннями основ наук постає одним із головних завдань школи у зв'язку з недостатньою увагою до цієї проблеми на попередньому етапі. Зазначено, що з середини 30-х років пріоритетним завданням школи також стало зростання академічної успішності, орієнтація на політичне виховання. Водночас проблема формування критичного мислення, побудови навчально-виховного процесу на національних засадах відійшла на другий план.

Аналіз педагогічної періодики («Радянська школа», «Радянська освіта», «Комуністична освіта», «Шлях навчання і виховання» та інших видань) показав, що серед актуальних були проблеми змісту та форм розумової діяльності школярів; активізації мислення старшокласників через постановку питань проблемного характеру; проведення самостійної роботи, екскурсій; формування прагнення до професійного самовизначення. Вітчизняними психологами (П. Зінченко, О. Леонтьєв) розроблялися проблеми ефективності навчання та продуктивності пам'яті в навчанні. У їхніх дослідженнях було обґрунтовано низку закономірностей пам'яті, врахування яких сприяло більш ефективному розв'язанню проблеми розумового виховання.

Відзначено, що саме на цьому етапі була уточнена мета старшої школи - підготовка учнів до вступу у вищі навчальні заклади, що не стояла в попередні десятиріччя. Також з'ясовано, що саме в ці роки в наукових і науково-методичних працях, підручниках з педагогіки розкривалися особливості інтелектуальної сфери старшокласника, наголошувалося на переході його інтелекту на більш високу сходинку, що проявляється в розвитку абстрактного мислення, активному формуванні світогляду, у здатності до вибору майбутньої професії та до критичного ставлення до дійсності.

До умов успішної реалізації завдань розумового виховання науковці (Г. Костюк, М. Одинцов) відносили: активну діяльність учнів, раціональну структурну організацію змісту навчання, використання відповідних віку методів.

У дослідженні встановлено внесок вітчизняних учених, педагогів у розробку теоретичних засад розумового виховання старшокласників. Вони визначили мету і завдання, місце та роль розумового виховання в гармонійному розвитку особистості; схарактеризували коло основних його проблем, суть та зміст розумового виховання; обґрунтували форми, методи, засоби розвитку пізнавального інтересу, самостійності, творчої активності школярів як підґрунтя розумового виховання; приділяли багато уваги умовам його ефективного здійснення; висвітлили вікові особливості учнів старших класів; узагальнили вітчизняний та вивчали світовий досвід розумового виховання.

На основі проведеного наукового пошуку встановлено, що науковці основні шляхи розв'язання проблеми розумового виховання старшокласників у першій половині ХХ ст. вбачали у визнанні дитини активною та самодіяльною; у врахуванні індивідуальних та вікових особливостей; в орієнтації на розвиток мислення та формування світогляду; у відході від однобічного інтелектуалізму; у включенні в навчальні програми старших класів предметів, що дають наукові знання, готують до трудової діяльності. Вони вважали необхідним урахування принципу народності; орієнтацію на професіоналізацію учнів старших класів.

У другому розділі - «Досвід розумового виховання старшокласників у середніх навчальних закладах України першої половини ХХ ст.» - на підставі вивчення широкого кола історико-педагогічної та навчально-методичної літератури, архівних матеріалів, періодичних видань узагальнено досвід розумового виховання старшокласників, проаналізовано відповідно до науково обґрунтованих етапів методи та організаційні форми розумового виховання старшокласників; накреслено шляхи творчого використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Аналіз навчально-методичних та архівних матеріалів (навчальні плани, програми, підручники) та освітньої практики (І. Глінка, О. Григорович, В. Дурдуківський, Г. Костюк, О. Музиченко, Н. Покотило, І. Полунський, М. Черниця, Н. Яцутін та інші) дозволив узагальнити форми і методи розумового виховання школярів старшого шкільного віку на уроках і в позаурочній діяльності вітчизняних шкіл першої половини ХХ ст. Установлено, що основною формою організації розумового виховання у два перші десятиріччя ХХ ст. та у 30-40-ві роки ХХ ст. був урок. На початку ХХ ст. в гімназіях та реальних училищах переважав усний виклад педагога на основі матеріалу підручника з наступним заучуванням його учнями. За допомогою використання наочності, бесід, запитань, письмових та усних робіт, практичних занять з різних предметів розвивалися пізнавальні здібності учнів, вміння міркувати, що ставало основою розумового виховання учнів.

На основі аналізу матеріалів педагогічної преси («Шлях освіти», «Радянська освіта» «Комуністична освіта», «Радянська школа»), виступів на вчительських конференціях (1926, 1927 рр.) установлено, що для реалізації завдань розумового виховання важливе значення у 20-х роках мало поєднання групової та індивідуальної роботи, використання нових дослідницьких методів (лабораторного, Дальтон-плану, методу проектів, трудового). Використання дослідницьких методів передбачало залучення до обговорення питань усіх учнів, створення належних умов для спільної роботи вчителя й учня; формування в учнів навичок самостійності в роботі; розвиток у школярів умінь самоконтролю й урахування власних сил; проведення занять у лабораторії. Проте через складне матеріальне становище шкіл, відсутність методичних рекомендацій для проведення занять за цими методами виникали серйозні недоліки, серед яких насамперед такі: недостатня увага до виконання домашніх завдань і їх схематизм; нехтування словесними методами викладання, важливістю повторення навчального матеріалу; ігнорування виховної функції предметів; неувага до безпосереднього аналізу літературних, історичних текстів, творів, вироблення навичок і вмінь самостійної роботи з книгою; втрата системності у знаннях і вміннях учнів.

Відповідно до партійно-урядових рішень в середині 30-х років повністю відмовилися від застосування комплексної системи, дослідницького методу в навчально-виховній роботі. Відбулося послаблення практико-орієнтованої спрямованості навчання, взято курс на предметно-поурочну систему навчання. Аналіз матеріалів педагогічних журналів («Комуністична освіта», «Радянська школа») та праць науковців (Г. Костюк, М. Одинцов, С. Чавдаров та інші) засвідчив, що передові педагоги за цих умов прагнули використовувати активні форми і методи роботи зі старшокласниками, які сприяли їхньому розумовому вихованню: самостійні, творчі завдання на встановлення причино-наслідкових зв'язків, самостійний виклад учнями прочитаних творів з подальшим їх обговоренням та інші.

Архівні матеріали (протоколи засідань педагогічних рад, матеріали з'їздів учителів) та матеріали педагогічної преси дають підстави стверджувати, що важливою формою позаурочної роботи, яка сприяла розумовому вихованню учнів, насамперед старших класів, стали екскурсії, під час яких збагачувалися знання учнів, установлювалися зв'язки теорії і практики, розвивалися спостережливість, мислення, пам'ять, творчі здібності школярів. Особливу актуальність екскурсії мали у 20-ті і 30-ті роки ХХ ст., коли домінуючим було їх проведення з багатьох предметів на підприємствах промислового виробництва, в музеях, на місця розташування визначних пам'яток.

Установлено, що важливими методами і засобами, які стимулювали старших учнів навчатися, розвивати свої здібності, розум, також були: матеріальна підтримка талановитих старшокласників, нагородження медалями, навчально-екскурсійними поїздками країною, дозвіл займатися репетиторством. Також з'ясовано, що поглибленню знань, розумовому розвитку, розширенню світогляду та самодіяльності школярів старшого шкільного віку сприяла участь у роботі клубів, гуртків, майстерень, бібліотек, у наукових читаннях, роботі учнівських організацій, де вони розвивали свої творчі здібності й активність, а також у підготовці та випуску стінгазет. У процесі наукового пошуку доведено, що в досліджуваний період використовували різні форми і методи контролю засвоєння учнями знань, які зокрема засвідчували рівень їхньої розумової вихованості. Так, результати поточних та випускних іспитів давали можливість говорити про сформованість процесів мислення учнів, розвиток їхніх здібностей і задатків, можливості продовження самонавчання та вдосконалення індивідуальних можливостей. Педагогічні працівники, враховуючи результати іспитів, прагнули через відвідування учнів, вивчення оточуючого старшокласника середовища, за допомогою зустрічей з батьками та представниками педагогічної громадськості постійно впливати на рівень підготовки школярів, на їхній розумовий розвиток.

У дисертації визначено основні шляхи творчого використання набутого досвіду у практиці сучасної школи.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації відповідно до мети і завдань дослідження простежено розвиток наукових пошуків з проблеми розумового виховання та його витоки.

1.1 На основі аналізу наукової розробки досліджуваної проблеми визначено, що розумове виховання розглядається як цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на розвиток пізнавальних здібностей, мислення, формування світогляду школярів.

1.2 Виявлено, що витоками становлення та розвитку ідеї розумового виховання були: праці відомих філософів (Платон, Сократ), які основою освіти вважали розум; освітньо-виховна практика братських шкіл, представники яких визнавали важливим саме розвиток мислення; діяльність просвітників (М. Козачинський, С. Полоцький, Ф. Прокопович, К. Сакович, К. Ставровецький), спрямована на засвоєння зростаючим поколінням знань і досвіду активної пізнавальної діяльності; обґрунтування зарубіжними (А. Дістервег, Я. Коменський, Дж. Локк, Й. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо) та вітчизняними (О. Духнович, П. Лесгафт, С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський та ін.) педагогами суті розумового виховання, правильної його організації в школі.

2. Визначено внесок вітчизняних учених, педагогів першої половини ХХ століття в розробку теоретичних засад досліджуваної проблеми: обґрунтування суті, завдань, змісту розумового виховання, умов, форм та методів його здійснення.

З урахуванням трансформації соціально-політичного та економічного розвитку в країні, ґенези української педагогічної думки цього періоду, динаміки та змін у системі шкільної освіти обґрунтовано етапи розвитку ідей розумового виховання старшокласників у першій половині ХХ ст.

Перший етап - 1901 р. - лютий 1917 р. - етап виокремлення питань розумового виховання як самостійної наукової проблеми. Для нього характерним є: розуміння педагогами значення розумового виховання школярів у розвитку суспільства; поява наукових доробок, в яких воно виділяється в окрему проблему; визначення розумового виховання як цілеспрямованої діяльності вчителя щодо розвитку розумових здібностей учнів, засвоєння ними необхідної суми знань, прищеплення вміння до самостійної навчальної діяльності; постановка таких завдань, як подолання пасивності навчально-пізнавальної діяльності учнів, набуття знань, формування світогляду; радикальні зміни в системі освіти. Одночасно з цим спостерігається недостатня увага до визначення особливостей здійснення навчально-виховної роботи учнів саме старшого шкільного віку, до оволодіння ними практичними навичками.

Другий етап - березень 1917-1935 рр. - етап наповнення ідей розумового виховання новим змістом в умовах становлення української державності та їх подальшого творчого осмислення і практичної реалізації.

На початку цього етапу відбувається посилення національної спрямованості як важливої умови розумового виховання; уточнення його мети (формування національного світогляду; виховання всебічно розвиненої людини, з цілісним світоглядом, підготовленої теоретично й практично до всякого роду праці). У подальшому характерним стає: розширення завдань розумового виховання щодо активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів старшої школи; впровадження інноваційних для того часу методів навчання та виховання старшокласників; широке вивчення і висвітлення у психолого-педагогічній науці окремих аспектів проблеми розумового виховання старших школярів; стимулювання позитивних змін у пізнавальній діяльності учнів; перебудова змісту шкільної освіти, метою якої стає підготовка старшокласників до життя та праці, забезпечення доступу широких верств населення до освіти. Водночас спостерігається недостатній рівень оволодіння школярами науковими знаннями в умовах пріоритетності комплексної системи.

Третій етап - 1936 р. - кінець 40-х рр. - етап остаточного підпорядкування розумового виховання партійно-державній ідеології. Супроводжувався зменшенням кількості науково-теоретичних розробок, відмовою від теоретичних надбань попередніх років; суворою регламентацією та централізацією в організації навчально-виховного процесу; зміною завдань розумового виховання; проведенням психологічних розвідок щодо розвитку пам'яті, мислення школярів, організації свідомого навчання.

Установлено, що педагогами першої половини ХХ ст. було визначено особливості розумового виховання старшокласників: орієнтація форм і методів навчання на пробудження самосвідомості, розвиток умінь аналізувати та порівнювати, оформлення професійних інтересів; критичність поглядів; використання складного матеріалу, питань, що потребують більшого, порівняно з молодшим віком, обґрунтування; розгляд філософських проблем. Окремими науковцями акцентувалася увага на тому, що в міру наростання потоку різноманітної інформації в дітей старшого шкільного віку відбувається розсіювання уваги, зниження ролі пам'яті на противагу розвитку мисленнєвих процесів, швидка втомлюваність, нестача соціального досвіду.

3. Доведено, що перша половина ХХ ст. широко презентує досвід розумового виховання старшокласників в середніх навчальних закладах України.

3.1. Схарактеризовано форми (предметні уроки та уроки за комплексною системою, самостійні уроки мислення, організація консультацій, наукових читань і позакласних читань, літературних вечорів, екскурсій, робота в бібліотеках, гуртках, клубах, учнівських організаціях, стінгазетах тощо) розумового виховання старшокласників.

3.2. Визначено, що основними методами розумового виховання були: словесні методи (бесіди, диспути, усні реферати), написання творів, переказів, самостійні завдання, заучування напам'ять, наочні методи, дослідницькі методи (Дальтон-план, студійний метод, метод-проектів, трудовий метод), методи заохочення (нагородження медалями, поїздками; грошова допомога; дозвіл займатися репетиторством).

Поряд з традиційними формами й методами контролю засвоєння старшими школярами знань широко застосовувалися також виставки і конференції як форми прояву розумових досягнень старшокласників.

4. У процесі дослідження визначено шляхи творчого використання набутого педагогічного досвіду щодо вирішення проблеми розумового виховання старшокласників у практиці сучасної школи: застосування активних методів навчання; залучення учнів старших класів до наукової діяльності та дослідницької роботи; спрямування підготовки старшокласників на професійне самовизначення; побудова навчального процесу на засадах народності, урахування регіонального компоненту; забезпечення міжпредметних зв'язків; оптимізація навчального навантаження; формування позитивного ставлення учнів до навчальної діяльності; вдосконалення змісту позашкільної діяльності; педагогічна освіта сім'ї; вдосконалення матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу; вдосконалення форм шкільного самоврядування тощо.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, що пов'язані з проблемою розумового виховання старшокласників. Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного пошуку визначено: виявлення специфіки здійснення розумового виховання в різних закладах освіти; аналіз закордонного досвіду розумового виховання старшокласників; підготовка вчителів до розумового виховання учнівської молоді; розумове виховання школярів у позаурочний час.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях

1. Плиско В.Л. Проблеми розвитку педології у психолого-педагогічних дослідженнях 20 - 30-х рр. ХХ ст. / В.Л. Плиско // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: зб. наук. праць - Запоріжжя. - 2007. - Вип. 47. - С. 268-273.

2. Плиско В.Л.В.О. Сухомлинський про становлення особистості підлітка / В.Л. Плиско // Теорія та методика навчання та виховання: зб. наук. праць - Харків, 2008. - Вип. 21. - С. 120-124.

3. Ялліна В.Л. Розвиток ідей розумового виховання в західноєвропейській педагогіці / В.Л. Ялліна // Педагогіка та психологія: зб. наук. праць. - Х.: ХНПУ, 2009. - Вип. 35. - С. 135-143.

4. Ялліна В.Л. Розвиток ідей розумового виховання на поч. ХХ ст. / В.Л. Ялліна // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: зб. наук. праць - Х.: ХНПУ, 2009. - Вип. 31. - С. 212-219.

5. Ялліна В.Л. Педагоги періоду української національної революції про розумове виховання. / В.Л. Ялліна // Теорія та методика навчання та виховання: зб. наук. праць - Х.: ХНПУ - 2010. - №25. - С. 164-170.

6. Ялліна В.Л. Погляди вітчизняних педагогів 20-х років ХХ ст. на розумове виховання / В.Л. Ялліна // Імідж сучасного педагога, Полтава. ? №3 (102). - 2010. - С. 69-72.

7. Ялліна В.Л. Проблема розумового виховання старшокласників у працях вітчизняних педагогів 30-40-х років ХХ ст. / В.Л. Ялліна // Гуманізація навчально-виховного процесу: зб. наук. праць - Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, - 2010. - №L. - Ч. ІІ., С. 171-178.

8. Ялліна В.Л. Витоки розвитку ідей розумового виховання у вітчизняній педагогічній думці (ІХ - ХІХ ст.) / В.Л. Ялліна // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Гнатюка, Тернопіль 2010. - №3. - С. 28-32.

9. Ялліна В.Л. Особливості змісту розумового виховання старшокласників у загальноосвітній школі України на початку ХХ ст. / В.Л. Ялліна // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах: зб. наук. праць - Запоріжжя, 2010. - Вип. 12 (65). - С. 24-30.

Размещено на Allbest.ru