Науково-просвітницька діяльність та педагогічні ідеї едварда жарського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-просвітницька діяльність та педагогічні ідеї едварда жарського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасні проблеми української освіти актуалізували необхідність вивчення історико-культурної та науково-педагогічної спадщини вітчизняних діячів у галузі культури й освіти, зокрема виховних концепцій і дидактико-методичних положень, відображених у працях відомих учених-педагогів діаспори. Це зумовлено необхідністю відтворити цілісний культурно-історичний процес розвитку української національної педагогіки, включивши до її скарбниці науково-педагогічні й просвітницькі ідеї педагогів у т.зв. материковій Україні та поза її межами.

Педагогічна думка українського зарубіжжя належить до тих пластів вітчизняної культури, що довший час піддавалися забуттю. Вивчення і популяризація педагогічних позицій та концептуальних орієнтирів учених-педагогів діаспори дає підставу зробити внесок в історію вітчизняної педагогіки XX ст., а також відповідає прагненню до синтезу всього найціннішого, що є в педагогічній спадщині минулого задля модернізації та розвитку сучасної національної школи. Такий підхід є невіддільний від засвоєння світової класичної педагогічної спадщини та впровадження у життя основних ідей і теоретичних положень реформаторської педагогіки. Водночас він відображає зв'язок освіти та виховання з українською національною ідеєю, спрямованою на збереження і розвиток етнокультурної самобутності українців, та їхньої генетичної потреби в національному самовизначенні.

В основі національної ідеї лежить адекватно-позитивне сприйняття історичного минулого, пошук глибинних змістів суспільного життя через осмислення власного національного коріння та відродження глибинних народних традицій. Саме розвиток цієї ідеї у суспільній свідомості зумовлює інноваційні зміни в системі вітчизняної освіти та виховання. Нині вітчизняна школа прагне реалізувати освітню модель, що ґрунтується на національних засадах, однак на цьому шляху виникає чимало перешкод, подолання яких пов'язується також з використанням у сучасній педагогічній практиці ідей і положень педагогічної спадщини вчених-педагогів діаспори.

Одним із творців національної педагогіки є просвітитель, учений та педагог Едвард-Андрій Жарський (1906-2003). Його життєвий шлях і просвітницько-педагогічна діяльність пов'язані з основними ідеями, течіями, концепціями та тенденціями розвитку галицької педагогіки першої половини ХХ ст., які у другій половині ХХ ст. були перенесені в діаспору - на терени збереження, популяризації та розвитку української педагогіки й освіти. Зацікавлення педагогічними поглядами Е. Жарського в контексті вивчення вітчизняної педагогіки та діаспори зросло в останні два десятиліття - період, коли в історії української педагогіки здійснюється реконструювання цілісної моделі української системи національного виховання, відроджулося і впроваджулося в освітянську практику національна виховна традиція, положення народної та реформаторської педагогіки. Це й визначило необхідність ґрунтовного дослідження науково-просвітницької діяльності та демократичних ідей Е. Жарського - яскравого представника вітчизняної педагогіки, ефективного організатора української системи освіти і виховання за кордоном.

До проблеми вивчення соціокультурного феномена галицького шкільництва, історії освіти та виховання на теренах Східної Галичини зверталися вітчизняні вчені Д. Герцюк, Л. Дерев'яна, Н. Дудник, Т. Завгородня, Р. Зозуляк, О. Караманов, О. Качмар, Г. Кемінь, В. Кравець, О. Любар, Н. Сабат, І. Стражнікова, Б. Ступарик, М. Чепіль та ін. Ними розглянуті локальні особливості культурно-історичного розвитку галицької педагогіки в контексті вітчизняної та світової реформаторської педагогічної думки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Та все ж недостатньо актуалізованою та вивченою залишається педагогічна спадщина діаспори, передовсім західної, яка понад століття плекала рідну мову, історію, звичаї і традиції українського народу поза етнічними землями. Загальну характеристику розвитку освіти в діаспорі подано у працях В. Андрущенка, М. Євтуха, О. Любара, О. Сухомлинської, Т. Усатенко та ін.; педагогічну спадщину окремих діячів української діаспори (О.-М. Біланюк, Л. Білецький, І. Боберський, І. Боднарук, Г. Ващенко, П. Волиняк, М. Дейко, П. Ісаїв, К. Кисілевський, О. Кульчицький, І. Огієнко, В. Радзикевич, С. Русова, М. Чарторийський, С. Черкасенко, Я. Чепіга та ін.) досліджували О. Вацеба, О. Вишневський, Ю. Заячук, Л. Ковальчук, Т. Кошманова, М. Левківський, О. Микитюк, Т. Михайленко, М. Швед, П. Щербань, М. Фіцула та ін.

Постать Е. Жарського, його культурно-просвітницька діяльність та положення педагогічної спадщини опосередковано охарактеризовані у монографічних працях сучасних учених-педагогів, зокрема у контексті багатогранної діяльності Українського Пласту (Є. Коваленко, М. Пантюк, Б. Савчук, М. Стельмахович); історичних аспектів функціонування гімнастично-спортивних організацій та їхньої ролі і значення у національно-визвольному русі Галичини другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. (Б. Трофим'як); порівняльного аналізу фізичного виховання і спорту української молоді в минулому й сьогодні (О. Вацеба); дослідження проблеми виховання самостійності у навчанні учнів основної загальноосвітньої школи протягом другої половини ХХ ст. (М. Брода).

На жаль, цілісного й усебічного аналізу педагогічних поглядів, науково-просвітницької та організаційно-освітньої діяльності Е. Жарського, його вагомого внеску у розвиток вітчизняної педагогічної думки до цього часу не здійснено, хоча в багатьох дослідженнях наголошено на доцільності наукових пошуків у царині означеної проблеми. Актуальність, недостатність репрезентації творчого доробку в історико-педагогічній науці та необхідність узагальнення і поширення концептуальних ідей відомого громадського діяча й вченого в сучасній педагогічній практиці зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Науково-просвітницька діяльність та педагогічні ідеї Едварда Жарського».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до загального напряму науково-дослідницьких робіт кафедри методики трудового і професійного навчання та декоративно-ужиткового мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка «Теорія і практика розвитку творчої особистості майбутнього вчителя трудового навчання у процесі художньо-трудової діяльності» (протокол №1 від 22.01.2004 р., 0108U009144), «Теоретичні та організаційно-методичні засади художньо-трудової підготовки майбутніх учителів» (протокол №13 від 16.11.2009 р.). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №12 від 18.12.2008 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №2 від 31.03.2009 р.).

Мета дослідження - всебічно й цілісно висвітлити науково-просвітницьку діяльність і педагогічні ідеї Едварда Жарського, розкрити сутність, здійснити концептуальний виклад його педагогічних положень у контексті розвитку вітчизняної освіти та педагогічної думки.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати соціокультурні та історичні передумови формування світогляду громадського діяча та педагога.

2. Розкрити концептуальні ідеї педагогічної спадщини Е. Жарського.

3. З'ясувати мету, завдання, основні напрями і зміст виховання школярів у системі педагогічних поглядів Е. Жарського.

4. Схарактеризувати дидактико-методичні аспекти педагогічної спадщини Е. Жарського.

5. Обґрунтувати актуальність концептуальних положень та педагогічних ідей Е. Жарського для розвитку сучасної освіти в Україні.

Об'єкт дослідження - науково-просвітницький рух та творча спадщина галицьких педагогів і діячів освітньо-виховної системи української діаспори.

Предмет дослідження - концептуальні ідеї, зміст, дидактико-методичні аспекти педагогічних ідей Едварда Жарського.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано комплекс методів: системно-історичного аналізу - для виявлення соціокультурних й історичних передумов формування світогляду Е. Жарського як громадського діяча та його педагогічної спадщини; функціонально-структурного аналізу - для розкриття причиново-наслідкової й історичної зумовленості та визначення місця, ролі і значення науково-просвітницької діяльності та педагогічних ідей Е. Жарського у контексті української й світової педагогіки ХХ ст., а також з метою використання в сучасній педагогічній практиці; герменевтичного підходу до тлумачення науково-педагогічних праць Е. Жарського - для здійснення змістового аналізу, концептуального викладу його педагогічних ідей та відтворення моделі його науково-просвітницької діяльності; систематизації й узагальнення матеріалів дослідження - для формулювання об'єктивних висновків та рекомендацій.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів полягає у тому, що:

- вперше цілісно проаналізовано організаційно-освітню, науково-просвітницьку діяльність та педагогічні ідеї Е. Жарського в контексті історичного розвитку світової і вітчизняної педагогічної думки;

- з'ясовано соціокультурні й історичні передумови формування світогляду і педагогічних поглядів Е. Жарського: в галицький (львівський) період (до 1944 р.) - час колоніальної залежності українських земель Східної Галичини; в еміграції (з 1944 р. - Словаччина, Німеччина; з 1950 р. - США) - в умовах іноетнічного, полікультурного оточення української діаспори; утвердження ідей реформаторської педагогіки; протистояння асимілятивним процесам засобами науки, освіти, спорту та просвітництва;

- встановлено, що наукова діяльність та педагогічні ідеї Е. Жарського впродовж усього життя мали просвітницький характер, сприяли популяризації передових ідей світової, передовсім реформаторської педагогіки, а також розбудові української національної системи виховання за кордоном;

- висвітлено ідеї, теоретичні положення та практичні рекомендації педагогічної спадщини Е. Жарського щодо шляхів реалізації мети, завдань, основних напрямів та змістових компонентів системи виховання, дидактико - методичних аспектів освітнього процесу;

- здійснено актуалізацію досвіду науково-просвітницької діяльності та педагогічних ідей Е. Жарського у сучасній педагогічній практиці;

- уведено до науково-педагогічного обігу нові факти та навчально-методичні праці Е. Жарського: «Основи спортового тренінгу» (1931); «Історія українського фізичного виховання» (1933); «Руханка, гри, забави» (1956); «Творча функція виховання» (1959); «Історія виховання» (1960); «Виховні пляни: Програми навчання і виховання» (1960); «Старі й нові методи: шість виховних хиб» (1964); «Загальна педагогіка» (1965); «Історичні основи виховання» (1965); «Виховна психологія» (1965); «Виховання та його мета» (1966); «Педагог прогресивізму (про Дж. Дьюї)» (1966); «Виховання: суть, мета, курс працівників дошкілля» (1967); «Напрямні української виховної системи» (1967); «Мистецтво навчання» (1969); «Велетні педагогіки національної культури: Я.А. Коменський (1592-1670) - Б. Грінченко (1863-1910)» (1970); «Педагогіка ХХ ст.» (1972); «Мета й ідеал виховання» (1974).

Хронологічні межі дослідження - нижня межа (30-і рр. ХХ ст.) зумовлена початком науково-просвітницької та педагогічної діяльності Е. Жарського на теренах Галичини; верхня (початок ХХІ ст.) - збігається з роком смерті педагога й упровадженням його концептуальних ідей і теоретичних положень в сучасну педагогічну практику.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія пізнання; принципи науковості, об'єктивності, системного підходу до вивчення історичних явищ; положення, які ґрунтуються на філософії освіти, виховання та розвитку, діалектичній єдності логічного та історичного, загального й особливого, взаємозв'язку історії із сьогоденням.

Методологічним конструктом дослідження є застосування системного підходу до вивчення науково-просвітницької діяльності та педагогічних ідей Е. Жарського, що передбачало реалізацію двох взаємозумовлених рівнів пошуку: на першому - виявлялися педагогічні ідеї, положення та зміст педагогічної спадщини й основні напрями його науково-просвітницької діяльності, на другому - визначалися місце, роль та значення творчого доробку вченого-педагога в історії світової і вітчизняної педагогічної думки. Використання системного підходу вимагало дотримання принципів об'єктивності та цілісності, відповідно до яких науково-педагогічний доробок діячів української діаспори є невід'ємною складовою української педагогіки, відповідає гуманістичним тенденціям у контексті розвитку світової педагогічної думки.

Теоретичну основу дослідження становлять положення, що ґрунтуються на: філософії освіти (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Лутай, М. Михальченко, В. Скотний, Н. Скотна та ін.); історії розвитку української педагогіки (А. Вихрущ, О. Вишневський, Д. Герцюк, М. Євтух, Т. Завгородня, В. Кемінь, В. Кравець, М. Левківський, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Фіцула, М. Чепіль та ін.); наукових дослідженнях з проблем історії розвитку української педагогіки в діаспорі (О. Любар, А. Онкович, Б. Ступарик, Т. Усатенко та ін.); дослідженнях вітчизняних учених з проблем навчання і виховання (І. Бех, Г. Васянович, О. Вишневський, С. Гончаренко, М. Пантюк, О. Савченко, М. Стельмахович, П. Щербань та ін.).

Джерельну базу дослідження становлять опрацьовані матеріали з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, бібліотек Львівського та Прикарпатського національних університетів, Центрального державного історичного архіву України у Львові (зокрема, фонд 178 «Крайова Шкільна рада»). Використана історико-педагогічна література українських та зарубіжних педагогів, галицькі періодичні видання першої половини ХХ ст. (передовсім часопис «Учитель»), періодичні педагогічні видання української діаспори в США, де Е. Жарський публікував науково-педагогічні праці (часопис «Рідна школа», журнали «Змаг», «Спортові вісті» та ін.), довідкова література, сучасні історико-педагогічні розвідки, наукові й педагогічні праці Е. Жарського, а також відомості про його науково-просвітницьку і громадську діяльність.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що основні наукові положення, висновки і методичні рекомендації використовувалися у змісті лекційних курсів з методик викладання фахових дисциплін для студентів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, факультетів: фізичного виховання, педагогічного, біологічного, історичного, інженерно-педагогічного, філологічного. Дисертаційні матеріали та висновки можуть бути використані для розробки навчальних програм і спецкурсів, при написанні навчально-методичної літератури для педагогічних ВНЗ, організації науково-дослідницьких пошуків при виконанні дипломних, магістерських і дисертаційних робіт з історико-педагогічної проблематики, а також в урочній та позурочній роботі зі студентською й учнівською молоддю.

Основні результати дослідження впроваджено: у навчально-виховному процесі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка №1819 від 24 червня 2011 р.), Київського національного лінгвістичного університету (довідка №1253/03 від 30 червня 2011 р.), Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка (довідка №01-09/5-192 від 06 червня 2011 р.), Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського (довідка №137 від 13 квітня 2011 р.), Дрогобицького педагогічного ліцею (довідка №166 від 15 червня 2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження розкриті у доповідях і виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: «Рідне слово в етнокультурному вимірі» (7 - 8 жовтня 2009 р., м. Дрогобич), «Якість вищої освіти та проблеми підготовки фахівців у вищій школі» (22 - 23 жовтня 2009 р., м. Одеса), «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми» (17 - 19 травня 2010 р., м. Вінниця), «Технологічна освіта: проблеми і виклики сьогодення» (12 - 13 квітня 2011 р.). Результати дослідження обговорювалися на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка та науково-методичних семінарах кафедри методики трудового та професійного навчання та декоративно-ужиткового мистецтва (2009-2011 рр.). Апробація матеріалів дослідження здійснювалася також перед слухачами курсів підвищення кваліфікації вчителів Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (2010-2011 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 6 одноосібних публікаціях, із них: 5 - статей у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - у збірниках матеріалів доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (276 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 250 сторінок, з них 164 - основного тексту.

Основний зміст дисертації

педагогічний жарський школяр виховання

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження з огляду на її актуальність для педагогічної теорії і практики; визначено ступінь її наукової розробленості та зв'язок з науково-дослідницькими програмами і темами; сформульовано мету роботи та головні завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи, охарактеризовано новизну положень, які виносяться на захист, їхнє теоретичне і практичне значення; подано відомості про апробацію й упровадження одержаних результатів та структуру тексту дисертаційної роботи.

У першому розділі - «Науково-просвітницькі та педагогічні аспекти діяльності Едварда Жарського» - з'ясовано ступінь дослідженості проблеми у науковій літературі, окреслено історичні й соціокультурні передумови формування світогляду та науково-педагогічних поглядів Е. Жарського, а також проаналізовані етапи науково-просвітницької, організаційно-освітньої, педагогічної діяльності відомого педагога у контексті демократичних перетворень в освітній галузі України. Встановлено, що громадська, організаційна та науково-дослідницька діяльність і педагогічні ідеї Е. Жарського упродовж усього життя мали просвітницький характер, сприяли популяризації передових ідей світової, передовсім реформаторської, педагогіки у контексті вітчизняної, а також розбудові національної системи виховання в Україні й за кордоном.

Історіографічний огляд засвідчив, що педагогічні погляди Е. Жарського, як і численних представників вітчизняної національно-демократичної педагогіки, до 90-х рр. ХХ ст. в Україні були невідомими, а їхній науково-педагогічний доробок - недостатньо дослідженим. Тому опрацювання значного обсягу літературних джерел, широкого кола архівних, друкованих та рукописних матеріалів, які висвітлюють життєвий простір і багатовекторність напрямів діяльності вченого-педагога, уможливили виявити основні концептуальні ідеї та положення його творчої спадщини, зокрема щодо сутності, мети і завдань освіти та виховання, напрямів і змісту освітньо-виховного процесу, дидактико-методичних аспектів його здійснення.

Встановлено, що життєвий і творчий шлях Е. Жарського як ученого, педагога, громадського діяча й організатора освіти за кордоном, формування його світогляду та педагогічних поглядів зумовлений єдністю й взаємовпливом двох періодів: галицького (львівського - до 1944 р.) й еміграційного (з 1944 - Словаччина, Німеччина; з 1950 - США).

Соціокультурними умовами життя та діяльності Е. Жарського, які спонукали вченого-педагога і просвітника використовувати концептуальні ідеї реформаторської педагогіки («нового виховання»), віднаходити шляхи поборення асимілятивних процесів засобами науки, освіти, спорту і просвітництва були: колоніальна залежність українських земель Східної Галичини, ідеологічний та культурно-політичний вплив метрополій (у різні періоди - Австро-Угорщини, Польщі та Радянського Союзу), що визначило національно-патріотичну спрямованість науково-просвітницької діяльності та педагогічних поглядів Е. Жарського у львівський період життя, а також іноетнічне, полікультурне середовище української діаспори в США, під впливом якого розвинувся світогляд й остаточно сформувалася творча спадщина відомого педагога. Аналіз віднайдених історичних документів та творчої спадщини Е. Жарського свідчить, що на формування його світогляду та педагогічних поглядів вагомий вплив мали праці видатних вітчизняних громадських діячів, просвітителів і педагогів: Г. Ващенка, М. Галущинського, Б. Грінченка, М. Грушевського, І. Крип'якевича, Я. Мамонтова, І. Огієнка, І. Франка, Я. Чепіги-Зеленкевича та ін., а також представників реформаторських течій у світовій педагогіці: О. Декролі, Дж. Дьюї, Е. Кей, Г. Кершенштайнера, Е. Клапареда, М. Монтессорі, Ф. Паркера, С. Фребеля та ін.

Різнобічною була науково-просвітницька і педагогічна діяльність Е. Жарського, яка виявлялася у багатовекторності її напрямів: науково-природничого (пов'язаний з базовою освітою та науковим пошуком у галузі біології, іхтіології, геології та географії); науково-педагогічного (представлений творчою спадщиною в галузі історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, предметних методик), освітньо-організаційного (зумовлений діяльністю на різних посадах в освітніх закладах та наукових установах, зокрема: директора Львівської приватної гімназії імені Т. Шевченка, асистента кафедри зоології Львівського університету, доцента Інституту педагогіки та Лісового інституту у Львові, професора Українського технічно-господарського інституту у Мюнхені, професора та директора Українського технічного інституту у Нью-Йорку, наукового співробітника департаменту патології та ембріології Нью-Йоркського університету, директора Педагогічного інституту Університету українознавства НТШ, голови Координаційної виховно-освітньої ради при Світовому конгресі вільних українців та Шкільної ради при Українському конгресовому комітеті Америки); просвітницько-виховного (актуалізований пропагуванням української культури, освіти, науки та спорту у численних публікаціях в журналах і часописах, поширенням санітарно-гігієнічних знань серед широких мас населення з метою утвердження здоров'язберігаючої, родинної педагогіки); фізкультурно-виховного (представлений низкою наукових праць з теорії та історії спорту, методики фізичного виховання учнівської молоді); спортивно-організаційного (характеризується особистим активним заняттям спортом, пропагуванням на власному прикладі здорового способу життя, гарту і вишколу, участю в організації галицького «Пласту», членством в Управі спортивного товариства «Україна», керівництвом Українським студентським спортивним клубом у Львові, спортивною радою Української спортової централі Америки і Канади; редагуванням спортивних журналів «Змаг» та «Спортові вісті»).

Результати науково-просвітницької і педагогічної діяльності Е. Жарського відображені в основних історико-педагогічних та науково-методичних працях: «Основи спортового тренінгу» (1931); «Історія українського фізичного виховання» (1933); «Руханка, гри, забави» (1956); «Творча функція виховання» (1959); «Історія виховання» (1960); «Виховні пляни: Програми навчання і виховання» (1960); «Старі й нові методи: шість виховних хиб» (1964); «Загальна педагогіка» (1965); «Історичні основи виховання» (1965); «Виховна психологія» (1965); «Виховання та його мета» (1966); «Педагог прогресивізму (про Дж. Дьюї)» (1966); «Виховання: суть, мета, курс працівників дошкілля» (1967); «Напрямні української виховної системи» (1967); «Мистецтво навчання» (1969); «Велетні педагогіки національної культури: Я.А. Коменський (1592-1670) - Б. Грінченко (1863-1910)» (1970); «Педагогіка ХХ ст.» (1972); «Мета й ідеал виховання» (1974) та ін.

Встановлена вагомість організаційно-освітньої діяльності Е. Жарського, що репрезентується плідною багаторічною управлінською працею на різних посадах, які він обіймав в освітньо-виховному просторі української діаспори: з 1953 р. член-засновник і голова (1953-1954 рр. та 1961-1977 рр.) Шкільної ради при Українському конгресовому комітеті Америки, директор Педагогічного інституту українознавства (Педагогічний факультет Університету українознавства НТШ спільно з філією Українського вільного університету), голова Координаційної виховно-освітньої ради при Світовому конгресі вільних українців. Завдяки вдалому поєднанню рис керівника освітянської галузі й ученого-педагога, ґрунтовному аналізу та використанню концептуальних положень реформаторської педагогіки, правильному визначенню сутності, мети, завдань і напрямів виховання, розробці науково-теоретичних засад українського шкільництва за кордоном, Е. Жарському вдалося організувати ефективну роботу Шкільної ради при УККА, яка впродовж багатьох років була й залишається своєрідним координаційним центром з укладання програм для шкіл українознавства, розробки та видання підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, організації щорічних педагогічних конференцій, курсів, семінарів з підвищення кваліфікації й професійної майстерності вчителів тощо.

Провідною метою та завданням науково-педагогічної діяльності Е. Жарського було висвітлення ідей, концептуальних положень різних напрямів реформаторської педагогіки, їхній відбір, наукове опрацювання і впровадження у систему вітчизняної освіти та педагогіки. Зокрема, Е. Жарським особлива увага приділялася: проблемам виховання у системі відносин «держава і освіта», «особистість і держава»; аналізу та популяризації «нових течій» у вихованні; аналізу і критиці авторитарної, «традиційної» педагогіки; встановленню спільних рис у «педагогіці культури» та теорії національного виховання; обґрунтуванню пріоритетності національного виховання над класовим чи державницьким, а також формулюванню мети, завдань і напрямів національного виховання.

Досліджуючи та популяризуючи ідеї реформаторської педагогіки, що заклали підґрунтя демократичних зрушень у світовій та вітчизняній освітній галузі, Е. Жарський у змісті своєї науково-педагогічної спадщини, представленій численними науково-теоретичними положеннями, висновками і практичними рекомендаціями, розкрив мету, завдання, напрями й шляхи здійснення національного виховання; значення родинного, материнського, здоров'язберігаючого виховання; єдність концептуальних ідей національної педагогіки та педагогіки культури; взаємозв'язок традиційного і «нового» виховання; роль учителя як суб'єкта виховання; способи та методи формування особистості вихованця тощо.

Виявлено, що контекст демократичних перетворень науково-просвітницької діяльності та педагогічних поглядів Е. Жарського визначають ідеї реформаторської педагогіки (інші назви: експериментальна педагогіка, «нове виховання», гуманістична педагогіка, вільне виховання тощо), які заклали методологічне підґрунтя таких її напрямів: педагогіки позитивізму, педагогіки культури, теорії вільного виховання, експериментальної педагогіки і психології, педагогіки дії, теорії трудової школи та громадського виховання, теорії нових шкіл та нового виховання, педагогіки прагматизму (прогресивізму). Встановлено, що Е. Жарському найбільш близькими були ідеї та теоретичні положення педагогіки культури, якими пронизаний зміст більшості його науково-педагогічних праць. Дослідженням з'ясовано, що ідеї педагогіки культури як напряму реформаторської педагогіки знайшли численних прихильників і набули поширення у середовищі галицьких педагогів першої половини ХХ ст., в якому формувалися світогляд, педагогічні погляди та професійна майстерність Е. Жарського, а також підтверджено, що розвинені й апробовані вченим-педагогом положення педагогіки культури в умовах полікультурного, іноетнічного простору не втратили актуальності й сьогодні.

У другому розділі - «Педагогічні ідеї Едварда Жарського у контексті розвитку вітчизняної та світової педагогіки ХХ ст.» - здійснено концептуальний виклад науково-педагогічних ідей ученого-педагога, визначено мету та завдання, основні напрями і змістові компоненти освіти й виховання у системі педагогічних поглядів Е. Жарського, проаналізовано дидактико-методичні аспекти педагогічної спадщини, визначено місце й значення його науково-просвітницької діяльності у сучасній системі українського шкільництва за кордоном, а також виявлено можливості творчого використання педагогічних ідей ученого-педагога в сучасній педагогічній практиці.

На основі аналізу джерельної бази дослідження встановлено, що Е. Жарський у складних умовах полікультурного оточення чужини розглядав проблему мети українського виховання в контексті суспільно-політичних умов розвитку вітчизняної освіти в історичному аспекті, причому не відокремлював українську громаду поза межами України від української нації. Для усієї системи національної освіти в умовах діаспори він визначив таку мету: виховання молоді в національному, українському дусі - це для педагога найголовніша проблема, від результату розв'язання якої залежать існування та розвиток української спільноти в іноетнічному, полікультурному середовищі. Як голова Шкільної ради при УККА, учений-педагог наголошував на тому, що головним завданням цієї громадсько-освітньої до інституції є залучення всіх без винятку українських дітей за кордоном до навчання у школах українознавства, де основну увагу необхідно зосередити на національному вихованні дітей, пробудженні національної свідомості й гідності, формуванні у них стійкості характеру, витривалості та гарту, бажання бути потрібним Українській державі («Виховання та його мета», «Напрямні української виховної системи», «Мета й ідеал виховання» та ін.). З'ясовано, що проблему національного виховання української молоді в іноетнічному оточенні Е. Жарський називає «вітальною (життєво необхідною - прим. І.К.) проблемою», тобто проблемою буття і розвитку української спільноти, яка пов'язана з дилемою «бути чи не бути» українській нації серед інших, передовсім демократичних націй світу.

Методологічним підґрунтям у визначенні мети і завдань національного виховання Е. Жарський обрав концептуальне положення педагогіки культури: виховання молоді здійснюється на основі пізнання вітчизняної культури та її творця - українського народу.

Відтворена нами модель освітньо-виховного процесу у виховній системі української діаспори, ключовим компонентом якої є визначені педагогом мета і завдання, виявляє тотожність розуміння процесу виховання у сучасній вітчизняній педагогіці. Визначена мета виховання у педагогічній спадщині Е. Жарського зумовлює зміст виховного ідеалу української діаспори, в основі якого - любов до народу, рідної землі, мови та культури предків, а також повага до держави проживання та дотримання її законів.

Провідними напрямами виховання української молоді в діаспорі Е. Жарський визначив такі: етнокультурне, національне, рідномовне, релігійне, суспільно-громадське та естетичне виховання, яке здійснюється в умовах іноетнічного оточення. Однак особливу увагу вчений-педагог приділяв фізичному вихованню молоді, яке розглядав важливою складовою фізичної культури особистості та головним здоров'язберігаючим чинником нації. Крім того, Е. Жарський провідну роль у вихованні дітей відводив вивченню рідної мови, обґрунтувавши її педагогічне значення як інструментарію пізнання, засобу комунікації та важливого чинника формування етнічної ідентичності в умовах полікультурного, іноетнічного середовища. Основою розвитку українського шкільництва він уважав народну педагогіку, і передовсім такі її засоби, як історія рідного краю, національне мистецтво та література, звичаї, традиції, обряди, ігри тощо.

Досліджуючи педагогічну спадщину попередників, Е. Жарський здійснив критичний аналіз окремих освітньо-виховних теорій, зокрема традиційного, «гербартівського» навчання і виховання, проаналізував напрями реформаторської педагогіки, на основі теоретичних положень передовсім педагогіки культури запропонував оригінальні, особистісно зорієнтовані, системні, діяльнісні, культурологічні й аксіологічні підходи до проблеми змістового наповнення освіти та національного виховання української молоді в умовах взаємопроникнення і діалогу культур.

Науково-педагогічна праця Е. Жарського пов'язана з проблемами загальної дидактики, які розкриті ним у процесі ґрунтовного аналізу дидактичних теорій попередників («Мистецтво навчання», «Загальна педагогіка», «Педагогіка ХХ ст.» та ін.), а також часткової, зокрема методики викладання рідної мови, географії рідного краю - України, фізичного виховання («Природа України. Підручник для шкіл українознавства», «Географія України. Зошит для вправ», «Нарис економічної географії України», «Основи спортового тренінгу», «Історія українського фізичного виховання», «Руханка. Гри-забави. Нарис програми фізичного виховання» та ін.). Серед основних дидактичних принципів учений-педагог виділяв: дитиноцентризм, природовідповідність, науковість, наочність, націокультурну детермінованість. Домінуючим методом у педагогічній діяльності Е. Жарський уважав особистісно зорієнтований підхід до навчання і виховання, зосередження зусиль вихователя на внутрішньому світі дитини, вихованні самостійності, здатності до самовиховання, а з-поміж цінностей, які мають формувати педагоги в школах українознавства, виокремлював такі: милосердя і толерантність, доброту та чесність, демократизм і свободу, патріотизм та жертовність, здоровий спосіб життя й працьовитість, цілеспрямованість і самокритичність та ін.

Педагогічна спадщина Е. Жарського та сукупний освітньо-виховний досвід української діаспори актуальні і водночас недостатньо засвоєні сучасною українською системою виховання. Порівнюючи системи освіти і виховання в сучасній Україні та середовищі української діаспори, встановлено, що українці в еміграції, навчаючи та виховуючи молодь на ґрунті національних традицій та в контексті ідей реформаторської педагогіки, пройшли свій шлях «інтернаціоналізації», «глобалізації освітнього простору», пошуку «інноваційної діяльності» в нових культурно-цивілізаційних умовах, подолання авторитаризму «всезнаючого» учителя, ідеалу «дидактичного енциклопедизму» шкільного змісту - всього того, що нині задекларовано в освітньому просторі України на найвищому рівні. Тому в процесі модернізації національної системи освіти в Україні неоціненним вважаємо інтелектуальний досвід української діаспори загалом, концептуальні ідеї і теорії, методичні поради й рекомендації відомих українських педагогів, зокрема Е. Жарського.

Основні положення реконструйованої структурно-змістової моделі української виховної системи (за Е. Жарським) порівняно зі системами освіти та виховання в Україні й США вказують на важливість цього педагогічного досвіду та прикладні аспекти його впровадження в сучасну освітньо-виховну практику. Пріоритетними напрямами цієї роботи можна вважати такі: розвиток й актуалізацію педагогічних ідей у наукових розвідках сучасних учених та досвіді педагогів-практиків; впровадження його творчої спадщини в дошкільних установах та загальноосвітніх школах, а ґрунтовне вивчення - у вищих педагогічних навчальних закладах; висвітлення мало відомих фактів його життєдіяльності як педагога, просвітителя, громадського діяча й менеджера освітньої галузі у фахових педагогічних виданнях.

Результати дослідження дають підставу переконливо стверджувати, що в сучасну систему освіти України (на рівні методології, змісту та методики) необхідно широко впроваджувати той досвід з історії педагогіки, який відомий під назвою «реформаторська педагогіка» та ідеями якої пронизана уся освітньо-виховна система української діаспори, натхненником, творцем й організатором якої був відомий учений-педагог Едвард Жарський.

Висновки

Ґрунтовне вивчення життєвого шляху, практичної діяльності і творчого доробку вченого-педагога дає можливість зробити узагальнення та сформулювати конкретні висновки, що підсумовують результати дослідження означеної проблеми.

1. Ретроспективний аналіз життєвого шляху, науково-просвітницької діяльності та педагогічної спадщини Е. Жарського засвідчив, що його постать репрезентує ініціативу, процес створення і період розбудови української виховної системи в умовах полікультурного, іноетнічного середовища. Реконструйована модель української виховної системи в діаспорі (за Е. Жарським) виявляє суголосність зі структурними компонентами системи освіти сучасної України, що робить педагогічний досвід української діаспори актуальним, відкриває перспективу його практичного використання.

Дослідження теоретико-методологічних, освітньо-організаційних, навчально-виховних та методичних здобутків закордонного українського шкільництва у працях низки вітчизняних науковців (О. Вишневський, Д. Герцюк, Т. Завгородня, В. Кравців, Ю. Недужко, А. Онкович, М. Пантюк, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Чепіль та ін.) свідчать, що, незважаючи на приналежність науково-педагогічного доробку української діаспори до вітчизняної реформаторської педагогіки (репрезентованої передовсім працями галицьких педагогів першої половини ХХ ст.) та її інтенсивний інноваційний розвиток за кордоном, цей багатий освітньо-виховний досвід ще недостатньо вивчений і відображений в українській педагогічній науці та шкільній практиці.

На основі детального опрацювання джерельної бази та використання системно-історичного, функціонально-структурного, феноменологічного, герменевтичного, біографічного підходів до вивчення персоналій як одного з найважливіших напрямів історико-педагогічного дослідження доведено, що зміст науково-просвітницької, організаційно-освітньої та педагогічної діяльності Е. Жарського є вагомим джерелом для сучасної педагогічної науки й освітянської практики.

Визначено й обґрунтовано основні етапи життєвого шляху та творчої діяльності Е. Жарського у взаємозв'язку і послідовній ретроспективі галицького (львівського - до 1944 р.) й еміграційного (Словаччина, Німеччина - до 1950 р., США - до 2003 р.) періодів; встановлено головні напрями діяльності вченого педагога: науково-педагогічний, науково-природничий, освітньо-організаційний, просвітницько-виховний, спортивно-організаційний та фізкультурно-виховна; визначено предметне поле його науково-педагогічної діяльності: проблема виховання у системі стосунків: «держава і освіта», «особистість і держава»; аналіз, схвалення і розвиток «нових течій» у вихованні; аналіз і критика авторитарної, «традиційної» педагогіки; виявлення спільних рис у «педагогіці культури» та теорії національного виховання; пріоритетність національного виховання над класовим і державницьким; обґрунтування мети і завдань національного виховання, та його основних напрямів.

Здійснюючи освітньо-організаційну діяльність, Е. Жарський обіймав важливі посади: члена-засновника, голови (1953-1954 рр. та 1961-1977 рр.) та почесного голови (1977-2003 рр.) Шкільної ради при Українському конгресовому комітеті Америки, директора Педагогічного інституту українознавства (Педагогічний факультет Університету українознавства НТШ спільно з філією УВУ), голови Координаційної виховно-освітньої ради при СКВУ, дійсного члена НТШ та член-кореспондента УВАН-США.

2. У педагогічних працях Е. Жарського прослідковується ґенеза ідей реформаторської педагогіки в світовій педагогічній ретроспективі, причому аналіз педагогічних явищ й освітньо-виховних тенденцій в Україні ним здійснювався у світовому контексті «інтернаціоналізації», «глобалізації освітнього простору», пошуку «інноваційної діяльності» в нових культурно-цивілізаційних умовах, подолання авторитаризму «всезнаючого» вчителя, ідеалу «дидактичного енциклопедизму» шкільного змісту тощо.

Досліджуючи та популяризуючи ідеї реформаторської педагогіки, які стали головними рушійними силами демократичних перетворень у світовій педагогіці, Е. Жарський відзначав єдність ідей національної педагогіки та педагогіки культури, з-поміж яких превалюють: повага до національної окремішності, відсутність «культурного шовінізму», виховання молоді на основі глибинного пізнання та використання вітчизняної культурної спадщини.

Педагогічні ідеї у творчій спадщині Е. Жарського є суголосними з напрямами і теоріями реформаторської педагогіки, зокрема стосовно національного виховання, критики традиційного, «гербартівського» виховання, ролі вчителя та особистості вихованця як суб'єктів навчально-виховного процесу, мети і завдань виховання, ролі й значення материнського, родинного виховання, а також фізичної культури і здоров'язберігаючої педагогіки.

3. Виявляючи концептуальні педагогічні ідеї творчої спадщини Е. Жарського у контексті української та світової педагогіки ХХ ст., встановлено, що він розглядав проблему мети українського виховання в ретроспективі з урахуванням суспільно-політичних умов розвитку освіти в Україні, причому не відокремлював українську громаду поза межами Вітчизни від української нації.

Мету усієї системи національної освіти в Україні, та умовах полікультурного, іноетнічного середовища життєдіяльності діаспори Е. Жарський визначив так: усіх українських дітей та молодь в Україні і кордоном необхідно виховувати в національному, українському дусі. Ця головна мета, на переконання відомого педагога, є «вітальною» для існування і розвитку усієї української спільноти. Для українського шкільництва за кордоном Е. Жарський поставив головне завдання: охопити всіх українських дітей діаспори навчанням і вихованням у школах українознавства, обравши методологічним підґрунтям у визначенні мети та завдань виховання Е. Жарський обрав концептуальну ідею педагогіки культури: виховання молоді здійснюється на основі пізнання вітчизняної культури та її творця - українського народу.

Відтворена модель процесу виховання у виховній системі української діаспори, ключовим компонентом якої виступають визначені ним мета і завдання, є суголосною розумінню процесу виховання у сучасній вітчизняній педагогіці, зумовлює зміст виховного ідеалу української діаспори, в основі якого - любов до народу, рідної землі, мови та культури предків, а також повага до держави проживання, дотримання її законів.

4. Провідними напрямами виховання української молоді в діаспорі Е. Жарський визначив такі: етнокультурне, національне, рідномовне, релігійне, суспільно-громадське та естетичне виховання, що здійснюються в умовах полікультурного, іноетнічного середовища. Однак важливою складовою фізичної культури особистості, головним здоров'язберігаючим чинником нації педагог уважав фізичне виховання молоді, а підґрунтям розвитку українського шкільництва - народну педагогіку, репрезентовану історією рідного краю, українською мовою, мистецтвом, літературою, традиціями і звичаями народу.

5. Сформований світогляд та дидактичне мислення Е. Жарського допомогли йому критично оцінити окремі педагогічні теорії, передовсім традиційного, «гербартівського» навчання і виховання; детально проаналізувати здобутки експериментальної (реформаторської) педагогіки; розробити нові особистісно зорієнтовані, системні, діяльнісні, культурологічні й аксіологічні підходи до проблеми освіти та національного виховання української молоді в полікультурному й іноетнічному середовищі закордоння.

Усе сказане дає підставу вважати соціокультурний феномен українського шкільництва в Америці та педагогічну спадщину Е. Жарського невід'ємною складовою історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної нами науково-педагогічної проблеми. Перспективним напрямом подальшого вивчення вважаємо такий: роль та значення Шкільної ради при УККА як Центрального управлінського органу української виховної системи в західній діаспорі, що міститиме детальний аналіз, з використанням архіву і бібліотеки «Рідної школи» у місці розташування (Нью-Йорк, США), а також визначення місця цієї освітньо-виховної інституції у культурно-історичному процесі розвитку української педагогічної думки за кордоном.

Список опублікованих праць

1. Кізин І.В. Науково-просвітницька діяльність та педагогічні ідеї Едварда Жарського як історико-педагогічна проблема / І.В. Кізин // Молодь і ринок: щомісячний науково-педагогічний журнал. - 2009. - №6 (53). - Дрогобич: Коло. - 150 с. - С. 141 - 144.

2. Кізин І.В. Науково-педагогічні погляди Едварда Жарського у професійній підготовці майбутніх учителів / І.В. Кізин // Наука і освіта: науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. - 2009. - №7. - 246 с. - С. 90 - 93.

3. Кізин І.В. Сутність процесу виховання у педагогічній системі Едварда Жарського / І.В. Кізин // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми - Київ-Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. - 575 с. - С. 38 - 44.

4. Кізин І.В. Освітньо-організаційна діяльність Едварда Жарського у діаспорі / І.В. Кізин // Гуманітарні науки - 2010. Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: Педагогіка і психологія. - 2010. - №27 (ч. І). - 260 с. - С. 134 - 140.

5. Кізин І.В. Науково-просвітницька діяльність та педагогічні ідеї Е. Жарського в контексті реформаторської педагогіки ХХ ст. / І.В. Кізин // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. - 2011. - №4. - 216 с. - С. 124 - 129.

Размещено на Allbest.ru