Формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

УДК 378.14

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАГІСТРАНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Касярум Катерина Володимирівна

Черкаси - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, професор Савченко Олена Павлівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри педагогіки вищої школи і освітнього менеджменту.

Офіційні опоненти:

- доктор педагогічних наук, професор Кічук Надія Василівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри загальної та соціальної педагогіки;

- кандидат педагогічних наук, доцент Осипова Тетяна Юріївна, Державний заклад "Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського", професор кафедри педагогіки.

Захист відбудеться "14" грудня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 73.053.02 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, 2-й поверх, зал засідань.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22.

Автореферат розіслано "11" листопада 2011 р.

Т. в. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О.А. Біда

Анотації

Касярум К.В. Формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

Дисертацію присвячено проблемі формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки. З'ясовано сутність феномену комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей, схарактеризовано компонентну структуру окресленої якості (мотиваційний, мовленнєвий, когнітивний, інформаційний, невербальний і рефлексивний компоненти), критерії ї сформованості, показники вияву, описано рівні (дефіцитарний, базовий, продуктивний та креативний), виокремлено педагогічні умови формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки.

Науково обґрунтовано, розроблено й апробовано експериментальну систему формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки, зокрема впроваджено курс "Комунікативні аспекти професійної діяльності викладача вищої школи", спрямований на вдосконалення умінь та навичок викладача ВНЗ з володіння вербальними, невербальними, документними та електронними засобами комунікації.

Ключові слова: комунікативна компетенція, фахова підготовка магістрантів педагогічних спеціальностей, персоніфікований підхід, засоби комунікації.

Касярум Е.В. Формирование коммуникативной компетенции магистрантов педагогических специальностей в процессе профессиональной подготовки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

Диссертация посвящена проблеме формирования коммуникативной компетенции магистрантов педагогических специальностей в процессе профессиональной подготовки. В работе раскрыта сущность феномена коммуникативной компетенции магистрантов педагогических специальностей, определена компонентная структура обозначенной способности (мотивационный, речевой, когнитивный, информационный, невербальный и рефлексивный компоненты), критерии ее сформированности, показатели проявления, охарактеризованы уровни (дефицитарный, базовый, продуктивный и креативный), выяснены педагогические условия формирования коммуникативной компетенции магистрантов педагогических специальностей в процессе профессиональной подготовки, среди которых: диагностирование индивидуальных коммуникативных характеристик личности, состояния сформированности отдельных компонентов коммуникативной компетенции магистранта; реализация персонифицированного подхода при адаптации и корректировке программы профессионального обучения на основе результатов диагностирования с учетом типа учебного заведения и особенностей магистратуры; формирование опыта рефлексивного анализа собственной коммуникативной деятельности; аксиологическое обеспечение формирования коммуникативной компетенции у будущих преподавателей путем усиления мотивации обучения, стремление к самореализации и саморазвития в профессиональной деятельности; внедрение элементов профессиональной деятельности в процесс профессиональной подготовки будущих преподавателей с целью формирования коммуникативной компетенции при применении вербальных, документных и электронных средств коммуникации; адаптация содержания изучения педагогических дисциплин к структуре личности и ее опыта в контексте коммуникативной деятельности в рамках будущей профессиональной деятельности; обеспечение субъектной позиции магистранта в учебном процессе.

Научно обоснована, разработана и апробирована экспериментальная система формирования коммуникативной компетенции магистрантов педагогических специальностей в процессе профессиональной подготовки, включающая курс "Коммуникативные аспекты профессиональной деятельности преподавателя высшей школы", который направлен на совершенствование умений и навыков владения преподавателем вуза вербальными, невербальными, документными и электронными средствами коммуникации.

Вариативные персонифицированные методики формирования коммуникативной компетенции позволили сформировать у большинства магистрантов педагогических специальностей уровень, приближенный к продуктивному, а в отдельных случаях и к креативному. Магистранты были недостаточно подготовлены к работе над формированием речевого и поведенческого компонентов. Успешным было формирование мотивационного и когнитивного компонентов, в частности умение использовать электронные и документные средства коммуникации.

Методические рекомендации "Коммуникационные аспекты профессиональной деятельности преподавателя высшей школы" разработаны в соответствии c моделью реализации экспериментальной системы формирования коммуникативной компетенции магистрантов педагогических специальностей.

Ключевые слова: коммуникативная компетенция, профессиональная подготовка магистрантов педагогических специальностей, персонифицированный подход, средства коммуникации.

Kasiarum K.V. Forming the education graduates' communicative competence in the process of professional training. - Manuscript

Thesis for a candidate degree in pedagogical sciences, speciality 13.00.04. - Theory and methodology of professional education. - Bohdan Khmelnytsky National University at Cherkasy, 2011. - Cherkasy, 2011.

The thesis focuses on the problem of the formation of the education graduates' communicative competence in the process of professional training. The essence of the phenomenon of education graduates' communicative competence is considered. The component structure of this competence (namely: motivational, verbal, cognitive, informational, non-verbal and reflexive components), the criteria of its maturity and the indicators of its manifestation are revealed. The levels of this kind of competence (deficitary, basic, productive and creative) are described. Pedagogical conditions for forming the education graduates' communicative competence in the process of training are determined.

The experimental system of the formation of the education graduates' communicative competence in the process of professional training has been provided with scientific justification, developed and approved. A training course "Communicative aspects of the professional activity of a University teacher" aimed at improving the University lecturers' commands of verbal, non-verbal, documentary and electronic means of communication has been introduced.

Key words: communicative competence, education graduates' (professional) training, personalized approach, means of communication.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інформаційно-технологічне ХХІ століття актуалізує проблему формування комунікативної компетенції майбутніх викладачів під час магістерської підготовки у ВНЗ, оскільки професійна діяльність викладача вищої школи тісно пов'язана з комунікативними процесами.

^{Комунікативна компетенція визнана ключовою характеристикою фахівця. Якість освітніх і наукових процесів у вищій школі залежить від рівня професіоналізму професорсько-викладацького корпусу. Однак нині вчених непокоїть стан сформованості комунікативної компетенції в майбутніх викладачів: рівень комунікативної компетенції магістрантів не завжди достатній для ефективної професійної діяльності, їм бракує практики усної й писемної комунікації, умінь передавати навчальну інформацію, використовуючи засоби комунікації (вербальної, невербальної, документної Проблемі компетентнісного підходу присвячено дослідження провідних вітчизняних науковців (І. Бех, Н. Бібік, М. Головань, О. Гура, Н. Кічук, А. Кузьмінський, А. Локшина, В. Луговий, О. Овчарук, Т. Осипова, Н. Остапенко, О. Пометун, О. Семеног, Т. Симоненко, С. Скворцова, Н. Тарасенкова та інші). Різні аспекти компетентнісного підходу представлено в роботах відомих російських дослідників: В. Байденка, І. Зимньої, Н. Качалова, Ю. Татура, А. Хуторського. Серед зарубіжних дослідників проблеми компетентнісного підходу студіюють Дж. Баррет, Р. Боятзіс, Р. Вагенаар, Е. Вернер, Ч. Вудраф, Т. Дюран, Д. МакКлелланд, Р. Мірабл, С. Савіньйон, Д. Уєман, Ю. Хабермас, Д. Хаймс, Н. Хомський, В. Хутмахер, Г. Х'юбер. комунікація компетенція вчитель вербальний}

Проблема комунікативної компетенції поставала предметом вивчення в працях багатьох науковців - С. Баришнікової, Ю. Букаревої, Ю. Верьовкіної-Рахальської, М. Винокурової, О. Волченко, Т. Ганниченко, І. Голдованської, О. Головко, Т. Грабой, Т. Дементьєвої, В. Єрьоміної, О. Єфремової, М. Заброцького, В. Звягінцева, Л. Знікиної, С. Козак, І. Колеснікова, Т. Лобанової, О. Максимової, Г. Низькодубова, О. Павленко, І. Плужник, І. Пухальської, В. Руденко, Н. Снитнікової, З. Уколової, Ю. Федоренко, О. Федорової, Ф. Якушевої та інших. Проте більшість учених аналізує окреслену проблему в розрізі процесів опанування іноземної мови на різних освітніх рівнях. Аналіз наукового доробку дав змогу з'ясувати, що серед наукових досліджень домінують, зокрема, лінгвістичні.

Найбільш дотичною до порушеної теми є праця Г. Низькодубова, де автор аналізує проблему в контексті роботи тих викладачів іноземної мови, які вже працюють та навчаються на факультеті підвищення кваліфікації. І. Колесніков досліджує специфіку розвитку комунікативних компетенцій викладачів лише гуманітарних ВНЗ. У руслі з'ясування особливостей наукової комунікації майбутнього викладача вищої школи привертає увагу праця С. Демиденка "Збагачення комунікативної компетенції молодого вченого на етапі післявузівської підготовки". О. Головко досліджує технологію формування комунікативної компетенції молодих фахівців ВНЗ на етапі адаптації до педагогічної діяльності. У ході наукового пошуку використано концепцію комунікативно-інформаційного розвитку суб'єктів освітнього процесу в сучасній вищій школі М. Качалова.

Вивчення досвіду підготовки магістрів педагогічних спеціальностей у ВНЗ дало змогу констатувати низку суперечностей: між вимогами до комунікативної компетенції майбутніх викладачів і недостатнім рівнем її сформованості; між станом сформованості окремих компонентів комунікативної компетенції, що зумовлене особливостями навчального процесу в загальноосвітній та вищій школах; між необхідністю формування в майбутніх викладачів комунікативної компетенції та недостатньою увагою до цієї проблеми в змісті педагогічних дисциплін; між вимогами до рівня комунікативної компетенції викладача вищої школи й змістом його фахової підготовки в магістратурі; між загальним усередненим підходом до навчання магістрантів педагогічних спеціальностей та браком належного опрацювання ефективних технологічних схем, які б ураховували персональні індивідуально-психологічні особливості.

Актуальність вивчення проблеми формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки, відсутність фундаментальних досліджень із цієї проблеми, необхідність розв'язання суперечностей між потребами суспільства у високопрофесійних фахівцях та чинною методикою їх підготовки вмотивували тему дослідження: "Формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в межах держбюджетної науково-дослідницької теми кафедри педагогіки вищої школи і освітнього менеджменту Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького "Моделювання професійної діяльності майбутнього фахівця в умовах інтеграції України в європейський освітній простір" (державний р/н № 0109U002550). Тема дисертації затверджена вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 7 від 30.06.2009 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 29.09.2009 р.).

Мета дослідження полягає у виокремленні, обґрунтуванні доцільності й експериментальній перевірці педагогічних умов формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз філософських, психолого-педагогічних джерел й емпіричного досвіду та вивчити стан проблеми формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки.

2. З'ясувати педагогічну сутність базових понять, зокрема терміносполучення "комунікативна компетенція магістрантів педагогічних спеціальностей".

3. Дослідити структурно-компонентний склад комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей, схарактеризувати критерії й рівні сформованості зазначеної компетенції в процесі фахової підготовки.

4. Окреслити педагогічні умови ефективного формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у ході професійної підготовки.

5. Розробити, обґрунтувати й експериментально перевірити домінанти розгортання процесу фахової підготовки магістрантів педагогічних спеціальностей щодо формування в них комунікативної компетенції.

Об'єкт дослідження - процес фахової підготовки магістрантів педагогічних спеціальностей у вищому навчальному закладі.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі їхньої фахової підготовки.

Для досягнення мети, реалізації завдань дослідження використано низку методів. Теоретичні: аналіз філософських і соціологічних джерел із проблеми комунікації як соціального процесу; аналіз, синтез і систематизація філософських та психолого-педагогічних студій, присвячених формуванню комунікативної компетенції в магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі професійної підготовки, для з'ясування стану й теоретичного обґрунтування потреби в ній; вивчення й аналіз навчальних планів та навчальних програм дисциплін магістратури для окреслення відмінностей у змісті комунікативної підготовки майбутніх викладачів у вищих навчальних закладах різного типу й спрямування; класифікація і систематизація теоретичних та емпіричних даних, порівняльний аналіз, узагальнення, що дали змогу визначити педагогічні умови формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей; метод моделювання змісту навчальної дисципліни для розроблення персоніфікованого підходу до реалізації експериментальної системи формування комунікативної компетенції в процесі професійної підготовки майбутніх викладачів на діагностичних засадах; емпіричні методи: анкетування для виявлення розуміння викладачами ВНЗ та майбутніми педагогами сутності комунікативної компетенції як складника професійної компетенції; методи діагностування комунікативних умінь і якостей для вивчення стану їх сформованості та деталізації змін; педагогічне спостереження за комунікативною діяльністю магістрантів педагогічних спеціальностей під час практичної підготовки й стажування; опис продуктів навчальної, методичної та наукової діяльності магістрантів педагогічних спеціальностей із погляду їх відповідності критеріям ефективної комунікації; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний) для виокремлення методологічних підходів, педагогічних умов функціювання експериментальної системи формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки; методи кількісного та якісного опрацювання експериментальних даних для перевірки ефективності запропонованої системи й достовірності результатів дослідно-експериментальної роботи.

Наукова новизна здобутих результатів роботи полягає в тому, що:

уперше з'ясовано сутність феномену комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей; окреслено комунікативні аспекти професійної діяльності викладача вищої школи, описано компонентну структуру названої якості (мотиваційний, мовленнєвий, когнітивний, інформаційний, невербальний і рефлексивний компоненти), критерії її сформованості (готовність до комунікації, якість мовної підготовки, рівень психолого-педагогічних знань із комунікації, гнучкість організації комунікативних процесів, їхня ефективність, продуктивність комунікації, своєчасність виявлення перешкод і перепон, комунікативних бар'єрів у комунікації), показники вияву, схарактеризовано рівні (дефіцитарний, базовий, продуктивний та креативний), з'ясовано педагогічні умови формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки; розроблено модель експериментальної системи формування комунікативної компетенції майбутнього викладача вищої школи;

удосконалено зміст професійних дисциплін, зокрема курсу "Педагогіка вищої школи", викладацької практики, практичної підготовки й стажування магістрантів педагогічних спеціальностей для формування комунікативної компетенції;

подальшого розвитку набула методика фахової підготовки викладача вищої школи, що базована на персоніфікованому підході, шляхом удосконалення діалогового й контекстного навчання, педагогічно доцільного використання педагогічно-комунікативних технологій.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: розроблено експериментальну систему формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей й методику реалізації персоніфікованого підходу з використанням діагностики комунікативних якостей і вмінь; створено навчальну програму курсу "Комунікативні аспекти професійної діяльності викладача вищої школи", що спрямований на вдосконалення вмінь та навичок майбутнього викладача вищої школи з володіння вербальними, невербальними, документними та електронними засобами комунікації. Запропоновано методичні рекомендації, які дають змогу викладачам вищої школи реалізувати підготовку магістрантів педагогічних спеціальностей на засадах діагностичного та персоніфікованого підходів. Основні положення й висновки дослідження можуть бути використані викладачами ВНЗ у процесі роботи з магістрантами педагогічних спеціальностей, на курсах перепідготовки й підвищення кваліфікацій та для роботи із самовдосконалення, під час розроблення навчальних програм і методичних посібників та рекомендацій.

Основні положення, висновки й рекомендації, сформульовані внаслідок узагальнення дослідницьких матеріалів, упроваджено в навчально-виховний процес Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка №210/03а від 11.05.2011 р.), Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 4768/01-30/33 від 07.10.2011 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 1132 від 22.09.2011 р.), Інституту філології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (довідка № 1 від 07.10.2011 р.), КЗ "Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" (довідка № 175-а від 04.06.2011 р.), Донбаської державної машинобудівної академії (довідка № 83 від 27.05.2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження оприлюднені на 8 конференціях, зокрема на міжнародних науково-практичних конференціях: "Викладач і студент: суб'єкт-суб'єктні відносини" (Черкаси, 2008 р.), "Викладач і студент: умови особистісного і професійного зростання" (Черкаси, 2009 р.), "Технологічний підхід у підготовці майбутніх учителів", присвяченій 80-річчю Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (Умань, 2011 р.); VIII Міжнародній науково-методичній конференції "Сучасна освіта: наступність і неперервність освітньої системи "школа - університет" (Бєларусь, Гомель, 2011 р.); III Міжнародній науковій конференції "Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи" (Харків, 2011 р.); на IV Українсько-польському форумі "Розвиток педагогічних наук в Україні і Польщі на початку XXI століття" (Черкаси, 2011 р.); на VII Всеукраїнських Захаренківських читаннях "Спільна робота школи, сім'ї, громадськості по формуванню, особистості, Людини, громадянина" (Черкаси - Сахнівка, 2010 р.); на Міжвузівській науково-практичній конференції "Комунікативно-когнітивний підхід до викладання філологічних та психолого-педагогічних дисциплін" (Євпаторія, 2011 р.), а також на засіданнях кафедри педагогіки вищої школи і освітнього менеджменту Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (2007 - 2011 рр.).

Публікації. Основні результати дисертації відображено в 16 публікаціях автора, зокрема в 6 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАКом України, 1 статті в інших наукових виданнях і 8 тезах у збірниках матеріалів конференцій, 1 методичних рекомендаціях.

Особистий внесок здобувача. У статті "Формування у майбутніх викладачів ВНЗ готовності до професійного спілкування", що написана у співавторстві, здобувач проаналізував педагогічні підходи до організації процесу формування умінь і навичок професійного спілкування в майбутніх викладачів ВНЗ. У тезах доповіді "Проблема формування у майбутніх викладачів ВНЗ готовності до професійного спілкування" дисертантом запропонований персоніфікований підхід до системи навчання професійного спілкування майбутніх викладачів вищої школи.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (281 найменування, із них 37 - іноземними мовами). Робота містить 41 таблицю, 26 рисунків, 17 додатків. Повний обсяг дисертації становить 282 сторінки. Основний зміст роботи охоплює 203 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи; описано теоретичні засади, методи дослідження; конкретизовано наукову новизну; аргументовано практичне значення здобутих результатів; подано відомості про апробацію й упровадження наукового пошуку.

Перший розділ "Теоретичні основи комунікативної діяльності викладача вищої школи" присвячено аналізові проблем комунікації як соціального явища. У сучасних умовах від ефективності комунікативних процесів залежить якість життєдіяльності суспільства в цілому й професійної діяльності фахівця зокрема. У теорії комунікації за час її становлення та розвитку сформовано риторичний, семіотичний, феноменологічний, кібернетичний, соціопсихологічний, соціокультурний та критичний напрями. Вплив кожного з напрямів виявляється в особливостях тлумачення наукових понять.

У дисертації проаналізовано поняття "комунікація", на підставі чого виокремлено чотири підходи до його визначення. Науковці тлумачать комунікацію як процес передання інформації, обмін інформацією; взаємодію, спілкування; засоби зв'язку та передання інформації; повідомлення або навіть одиниці інформації.

У сучасному суспільстві розмежовують такі комунікативні процеси, як мегакомунікація, масова, групова, міжособистісна та комп'ютерна (електронна) комунікація, які відрізняються функціями та засобами передання інформації.

Комунікативні системи мають відносний характер і залежать від засобів комунікації. Комунікативну діяльність викладача вищої школи як відкриту систему також характеризують засоби комунікації, які він використовує в професійній діяльності, а саме - вербальні, невербальні, документні та електронні. Особливу увагу приділено виокремленню комунікативних аспектів у професійній діяльності викладача вищої школи.

З'ясовано, що комунікативні процеси відбуваються в навчальній, виховній, науковій, організаційній та методичній діяльності викладача, тобто охоплюють усі напрями роботи викладача ВНЗ. Комунікативні процеси вможливлюють передання інформації в навчанні, виховний вплив у виховному процесі, обмін науковою інформацією, методичну діяльність викладача, обслуговують організаційні процеси.

Автори наукових психологічних студій оперують терміносполученням "комунікативна особистість", що являє собою взірець сформованості та реалізації комунікативних якостей, умінь. Вирішальним є ставлення комунікативної особистості до контактів з іншими людьми, до спілкування, оскільки взаємодію з індивідуумами особа сприймає крізь призму міжособистісної взаємодії, виявляє готовність зрозуміти співрозмовника, вибудувати з ним партнерські взаємини тощо.

У другому розділі "Феноменологія комунікативної компетенції майбутніх викладачів вищої школи" схарактеризовано комунікативну компетенцію викладача вищої школи, її сутність і структуру.

Комунікативна компетенція магістрантів педагогічних спеціальностей є інтегративною характеристикою, від якої передовсім залежать особливості їх професійної діяльності, що реалізується в процесі комунікації завдяки систематичному діловому спілкуванню.

Структуру комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей покваліфіковано як сукупність мотиваційного, мовленнєвого, когнітивного, інформаційного, невербального, рефлексивного компонентів.

У ході дослідження розроблено модель комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей та виокремлено показники сформованості аналізованих компонентів (табл. 1). Специфіка формування комунікативної компетенції в магістрантів педагогічних спеціальностей залежить від типу ВНЗ та напряму професійної підготовки.

Дослідження довело факт нерівномірної сформованості окремих компонентів комунікативної компетенції, підтвердило існування феномену компенсування недостатнього розвитку одних компонентів іншими. Діагностування комунікативної компетенції магістранта педагогічних спеціальностей дало змогу розмежувати такі рівні її сформованості: дефіцитарний (для нього характерна невідповідність розвитку комунікативної компетенції вимогам професії), базовий (відповідає профілю (вимогам) професії викладача вищої школи), продуктивний (від нього залежить здатність успішно реалізувати комунікативні процеси) та креативний (допомагає магістрантові варіювати засоби й технології комунікації).

Унаслідок наукового пошуку підсумовано, що використання усереднених показників нівелює реальний стан сформованості компонентів комунікативної компетенції. Так, виокремлено групу магістрантів, які хоч і демонструють високий рівень розвитку мовленнєвого компонента, однак мають базовий, Водночас магістранти, які засвідчують високий рівень розвитку інформаційного компонента, не завжди підтверджували належний рівень мовного розвитку. Суттєва частина магістрантів виявляла неготовність до налагодження контакту зі слухачами під час навчальних занять і навіть у ході лекції (дефіцитарний рівень мотиваційного компонента). Зосередженість на змісті навчальної інформації не давала змоги майбутньому викладачеві використати невербальні засоби комунікації, погіршуючи якість комунікативного процесу. Усереднені показники рефлексивного компонента виявилися достатньо низькими.

У дисертації наголошено, що насамперед брак обізнаності магістрантів із процесами комунікації є причиною нездатності оцінювати значущість та якість комунікації в навчанні. Тобто за умови достатньо рівних середніх значень сформованості окремих компонентів індивідуальна картина розвитку комунікативної компетенції магістрантів істотно відрізняється.

Проведене дослідження вможливило виокремлення й обґрунтування педагогічних умов формування комунікативної компетенції в майбутніх викладачів у процесі фахової підготовки відповідно до типу навчального закладу та особливостей магістратури та ін.

У третьому розділі "Результати дослідно-експериментальної перевірки ефективності процесу формування комунікативної компетенції майбутніх викладачів у магістратурі" конкретизовано поетапну реалізацію персоніфікованого підходу до формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки, що відбувалася на основі експериментальної системи.

Таблиця 1. Модель комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей

Дослідження, виконане впродовж 2007 - 2011 рр., охоплювало декілька етапів науково-педагогічного пошуку. На пошуково-підготовчому етапі проаналізовано науково-методичну та навчально-методичну літературу з порушеної проблеми, вивчено стан формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей; схарактеризовано об'єкт, предмет, мету й завдання, робочу гіпотезу, відібрано та розроблено методики дослідження, заплановано програму експериментальної роботи, проведено констатувальний експеримент. На експериментальному етапі створено експериментальну систему формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки; розроблено критерії та виявлено рівні сформованості комунікативної компетенції майбутніх викладачів; проведено формувальний експеримент, спрямований на застосування персоніфікованого підходу до формування комунікативної компетенції майбутніх викладачів у процесі магістерської підготовки у ВНЗ. На узагальнювальному етапі перевірено результати експериментально-дослідного навчання, а також систематизовано й статистично опрацьовано емпіричні дані, доведено ефективність запропонованої експериментальної системи, сформульовано загальні висновки, підготовлено рукопис дослідження. Загалом у дослідженні взяли участь 294 студенти, 459 магістрантів, 92 викладачі вищої школи, до формувального експерименту залучено 228 магістрантів.

В основу розробленої експериментальної системи формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки, модель якої представлено на рис. 1, покладено не лише персоніфікований підхід, а й умотивовану потребу майбутніх викладачів у самовдосконаленні й саморозвитку. Навчальний матеріал структуровано відповідно до виокремлених у ході дослідження компонентів комунікативної компетенції: мотиваційного, когнітивного, мовленнєвого, невербального, інформаційного, рефлексивного. Для формування кожного з компонентів комунікативної компетенції на засадах персоніфікованого підходу розроблено програму, подану в методичних рекомендаціях.

Рис. 1. Модель реалізації експериментальної системи формування комунікативної компетенції майбутнього викладача вищої школи

У програмі враховано індивідуальні характеристики особистості, її відповідність певному типові викладача, початковий рівень сформованості компонентів комунікативної компетенції.

Дослідно-експериментальна робота з формування комунікативної компетенції майбутнього викладача базована на методологічних підходах. Експериментальну систему формування комунікативної компетенції магістранта педагогічних спеціальностей реалізовано з урахуванням виокремлених педагогічних умов за такими організаційними етапами: діагностичний, варіативно-моделювальний, діяльнісно-операційний, оцінно-контрольний.

Діагностика персонального розвитку компонентів комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей була початковим етапом дослідно-експериментальної роботи, оскільки провідна ідея дослідження полягала в реалізації персоніфікованого підходу до формування комунікативної компетенції майбутніх викладачів. Для кожного компонента комунікативної компетенції дібрано спеціальні методики діагностування.

Аналіз генезису вищої освіти вможливив підстави для висновку про те, що ідея персоналізації навчання й освіти як частини культурно-цивілізаційного процесу виникає й розвивається саме у вищій школі. Сутність персоніфікованого підходу (у розрізі порушеної теми) полягає в адаптації змісту курсу "Комунікативні аспекти професійної діяльності викладача вищої школи" до стану сформованості компонентів комунікативної компетенції магістранта, доборі комунікативних методик, які б давали змогу сформувати базовий, а іноді й продуктивний рівень, організувати самостійну роботу магістрантів, персоніфіковану за змістом. Запровадження курсу стало об'єктивною необхідністю, оскільки запропоновані зміни в змісті дисципліни "Педагогіка вищої школи" і в програмі викладацької практики й практичної підготовки та стажування магістрантів розв'язували проблему лише частково.

Скореговано зміст навчальних дисциплін для магістрантів специфічних категорій спеціальності "Педагогіка вищої школи": "Педагогічна і професійна психологія" (комунікативні процеси, психологічні засади комунікації, вплив засобів комунікації на якість сприймання інформації), "Дидактичні системи в освіті" (комунікативні процеси в різних типах навчання, використання засобів комунікації в різних дидактичних системах, вимоги до використання засобів документної та електронної комунікації, комунікативні мережеві процеси в інтерактивних технологіях), "Інформаційні технології у ВНЗ" (формування інформаційного компонента комунікативної компетенції, а саме - підготовка електронних методичних матеріалів, мультимедійних проекцій, методичних бюлетенів, електронних підручників тощо) і до програми викладацької практики й практичної підготовки та стажування.

На діяльнісно-операційному етапі дослідження аудиторну роботу поєднано з персоніфікованою самостійною роботою магістрантів, зміст якої вмотивований результатами діагностичного етапу. Залежно від рівня сформованості компонентів комунікативної компетенції, магістрантові запропоновано блочну система комунікативних вправ, що складається з обов'язкового блоку (формування когнітивного компонента), вербального, невербального, інформаційного, документного та рефлексивного блоків.

Уміння магістрантів застосовувати різноманітні засоби комунікації сформовано за допомогою інтерактивних технологій ("Дозвольте вам розповісти", "Метод шпаргалок", "Метод сценаріїв" та "Майстерня майбутнього викладача", "Навідні тексти", "Круглий стіл", "Мозковий штурм"), кейс-методу, методу проектів ("Втрати інформації в комунікативному процесі", "Вербальні та невербальні засоби комунікації", "Комунікативні бар'єри", "Ефективність комунікації в лекційній формі навчання", "Документні засоби комунікації в навчальному процесі", "Комп'ютерна комунікація у вищій школі") та комунікативного тренінгу. Здатність магістрантів застосовувати електронні засоби комунікації сформовано в курсі "Інформаційні технології у ВНЗ", завдання якого відображали реальні комунікативні процеси в професійній діяльності викладача. Посутню увагу в ході дослідження зосереджено на формуванні в магістрантів умінь створювати оптимальні просторові умови комунікації, що вивчає проксеміка, започаткована Е. Холлом. Аналіз схем просторової комунікації та вивчення мережевих структур комунікативних процесів дали змогу підготувати магістрантів до самоаналізу просторових орієнтирів комунікації.

Як ефективний для розвитку мовленнєвих і невербальних характеристик комунікації, контактності, перцептивних якостей особистості вирізнено комунікативний тренінг. Виконання окремих комунікативних вправ потребувало належного методичного забезпечення, зокрема підготовлених відеоматеріалів за змістом заняття: поведінка студентів на занятті, початок лекції, проведення дискусії на семінарі, завершення лекції, обговорення проблемної ситуації на лекції, елементи використання педагогічних технологій тощо. Його застосування сприяло формуванню в магістрантів професійних комунікативних умінь як основи комунікативної компетенції, умінь самопізнання й саморегуляції, стимулювало особистісне зростання. До змісту тренінгу включено блоки різних комунікативних умінь: налагодження контакту, переривання контакту, аргументування, активне слухання тощо.

Рефлексивний компонент сформовано протягом діагностичного (самоаналіз, самопізнання, особистісний диференціал комунікативної компетенції), діяльнісно-операційного та оцінно-контрольного етапів, починаючи з окреслення мети чергового навчального завдання й завершуючи самоаналізом змін особистісного диференціалу комунікативної компетенції (рис. 2). Магістранти стверджували, що їм уперше довелося визнати наявність суттєвих професійних недоліків. Оскільки занять передбачено небагато, важливо було вчасно дізнаватися про самопочуття магістрантів експериментальних груп, тому використано експрес-методику рефлексії "Самопочуття за кольором". Для рефлексії стану формування когнітивного компонента поряд із тестовими випробуваннями застосовано інтерактивну методику "Дерево понять", яку також можна використати для структуризації матеріалу.

Рис. 2. Порівняльні характеристики особистісного диференціалу комунікативної компетенції магістранта А. до й після експерименту

На контрольному етапі дослідження зафіксовано позитивні зміни в рівнях сформованості комунікативної компетенції в магістрантів педагогічних спеціальностей експериментальних груп. Узагальнені результати експерименту подано в таблиці 2.

Таблиця 2. Узагальнені результати формувального експерименту

Аналіз експериментальних даних дав змогу зробити висновок, що в магістрантів експериментальних груп констатовано більш значущі зміни в показниках рівнів сформованості комунікативної компетенції, ніж у магістрантів контрольних груп. Зафіксовано несуттєві зміни в рівні сформованості комунікативної компетенції в магістрантів контрольних груп.

Достовірність отриманих даних перевірена методами математичної статистики (чІ та критерій t-Стьюдента). Результати експериментальної роботи довели доцільність та обґрунтованість розробленої експериментальної системи формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки на засадах персоніфікованого підходу.

Висновки

У дисертації науково обґрунтовано, розроблено й апробовано експериментальну систему формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки. Результати теоретичного дослідження й педагогічного експерименту послугували підставою для низки висновків.

1. Унаслідок теоретичного аналізу філософських, психолого-педагогічних джерел та емпіричного досвіду з проблеми дослідження, виокремлено суперечності в наукових працях, зорієнтованих на студіювання комунікативної компетенції, що пов'язані як зі становленням компетентнісного підходу, так і з особливостями формування понятійного апарату теорії комунікацій.

У ході дослідження доведено, що комунікативні процеси в професійній діяльності викладача вищої школи охоплюють навчальну, виховну, організаційну, наукову та методичну сфери й вирізняються цілями комунікації та використанням засобів комунікації.

Майбутній викладач вищої школи повинен розуміти значення виявляти готовність до інтенсивної міжособистісної та групової комунікації зі студентами в різній формі: вербальній, невербальній, документній, електронній.

2. Комунікативна компетенція викладача вищого навчального закладу пов'язана з такими особистісними утвореннями, як компетентність діяльності, компетентність самовдосконалення, самоосвіти, морально-етична компетентність, що акцентує складність і багатогранність поняття та зумовлені цим труднощі в його описі.

Комунікативну компетенцію магістрантів педагогічних спеціальностей схарактеризовано як засновану на знаннях і чуттєвому досвіді здатність особистості ефективно комунікувати та виконувати конкретні комунікативні завдання в ситуаціях професійної педагогічної діяльності, що стає можливим завдяки належному рівню володіння засобами та технологіями комунікації.

Розмежовано чинники, які сприяють формуванню комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у ВНЗ різного типу: індивідуальні особливості, педагогічна підготовка в бакалавраті, практика попередньої комунікативної діяльності, курс "Педагогіка вищої школи", спеціальні курси, практика комунікативної діяльності в магістратурі, освітня політика ВНЗ.

3. Сукупність мовленнєвого, мотиваційного, когнітивного, інформаційного, невербального, рефлексивного компонентів являє собою структурно-компонентний склад комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей. Викладачеві вищої школи притаманна вмотивована потреба в самовдосконаленні й саморозвитку (мотиваційний компонент), тому, готуючись до ефективної комунікації в навчально-виховному процесі, він має створити інформаційне повідомлення, підготувавши матеріал до сприймання в усному, електронному, мультимедійному, документному вигляді (інформаційний компонент). Мовленнєвий компонент зумовлений такими неминучими елементами професійної діяльності викладача, як промови та виступи, з огляду на це магістранти педагогічних спеціальностей повинні володіти й розвиненим мовленням. Когнітивний компонент уміщує знання щодо комунікативних процесів та комунікативні вміння викладача. Невербальний компонент комунікативної компетенції вможливлює передання інформації невербальними засобами за допомогою міміки, жестів, поз, крім того, ураховує особливості організації комунікації в просторі, розташування об'єктів і суб'єктів комунікації. Рефлексивний компонент покликаний оцінювати якість комунікації, вплив різнотипних перешкод на передання інформації.

Результативність роботи з формування комунікативної компетенції магістранта педагогічних спеціальностей з'ясовано за дефіцитарним, базовим, продуктивним і творчим рівнями. Дефіцитарний рівень означає невідповідність розвитку комунікативної компетенції вимогам професії; базовий рівень повинен відповідати профілю (вимогам) професії викладача вищої школи; продуктивний рівень свідчить про здатність успішно комунікувати. Креативний рівень комунікативної компетенції дає магістрантові змогу варіювати засоби й технології комунікації.

Ефективність дослідно-експериментальної роботи оцінено за виокремленими критеріями сформованості комунікативної компетенції майбутнього викладача: готовність до комунікації, якість мовної підготовки, рівень психолого-педагогічних знань із комунікації, гнучкість організації комунікативних процесів, ефективність комунікативних процесів, продуктивність комунікації, своєчасність виявлення перешкод і перепон, комунікативних бар'єрів у комунікації.

4. Унаслідок зреалізованого наукового пошуку виокремлено педагогічні умови формування комунікативної компетенції в магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки, зокрема: діагностування індивідуальних комунікативних характеристик особистості, стану сформованості окремих компонентів комунікативної компетенції магістранта; реалізація персоніфікованого підходу під час адаптації і коригування програми професійного навчання з огляду на результати діагностування з урахуванням типу навчального закладу та особливостей магістратури; аксіологічне забезпечення формування комунікативної компетенції в майбутніх викладачів шляхом посилення мотивації навчання, прагнення до самореалізації та саморозвитку в професійній діяльності; упровадження елементів професійної діяльності в процес фахової підготовки майбутніх викладачів для формування комунікативної компетенції під час застосування вербальних, документних та електронних засобів комунікації; формування досвіду рефлексивного аналізу власної комунікативної діяльності; забезпечення суб'єктної позиції магістранта в навчальному процесі.

5. У ході дослідження обґрунтовано, розроблено та експериментально перевірено ефективність експериментальної системи формування комунікативної компетенції, що побудована на засадах персоніфікованого підходу. Процес формування зазначеної компетенції складається з цільового, змістового, діагностичного, особистісного, технологічного та результативного складників.

Використання індивідуальних діаграм комунікативної компетенції актуалізує завдання самовдосконалення особистості магістранта й забезпечує умови неперервності освітнього та самоосвітнього процесів. Побудований таким чином процес навчання дає змогу викладачам і магістрантам ВНЗ планувати та прогнозувати якість знань, керуючись кількісними і якісними показниками й критеріями сформованості комунікативної компетенції, що формує позитивну мотивацію магістрантів і суттєво підвищує ефективність процесу навчання й викладання.

Для формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей удосконалено зміст дисципліни "Педагогіка вищої школи" та зміст викладацької практики. Розроблено елективний курс "Комунікативні аспекти професійної діяльності викладача вищої школи" для магістрантів педагогічних спеціальностей, побудований на засадах персоніфікованого підходу, що реалізований з урахуванням результатів діагностики компонентів комунікативної компетенції. Для магістрантів спеціальностей специфічних категорій удосконалено зміст дисциплін "Дидактичні системи в освіті", "Інформаційні технології у ВНЗ", "Педагогічна та професійна психологія" і зміст викладацької практики.

Кількість студентів, які демонструють креативний рівень комунікативної компетенції, зросла в експериментальних групах на 2,7 %, а в контрольних групах - на 1,7 % (0 % на початку експерименту). Чисельність студентів, які засвідчують продуктивний рівень комунікативної компетенції, збільшилася в експериментальних групах на 6,6 % (від 14,6 % до 21,2 %), а в контрольних групах - на 1,35 % (від 15,6 % до 16,95 %). Кількість студентів, у яких констатовано базовий рівень комунікативної компетенції, в експериментальних групах зросла на 14 % (від 39,05 % до 53,05 %), а в контрольних групах - на 1,55 % (від 39,55 % до 41,1 %). В експериментальних групах суттєво зменшилася кількість студентів, які мають дефіцитарний рівень сформованості комунікативної компетенції, - на 22,4 % (від 46,35 % до 23,05 %), а в контрольних групах - лише на 3,75 % (від 44,85 % до 40,25 %).

Варіативні персоніфіковані методики формування комунікативної компетенції дали змогу сформувати в більшості магістрантів педагогічних спеціальностей рівень, що наближався до продуктивного, а в окремих випадках - і до креативного. Найбільші труднощі зафіксовано в змінах мовленнєвого та невербального компонентів. Найкращим чином сформувалися мотиваційний компонент, когнітивний, уміння використовувати електронні та документні засоби комунікації. Методичні рекомендації "Комунікаційні аспекти професійної діяльності викладача вищої школи" розроблено відповідно до моделі реалізації експериментальної системи формування комунікативної компетенції магістранта педагогічних спеціальностей.