Політехнічна підготовка майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)

Методи дослідження: на різних етапах наукового пошуку використано комплекс взаємодоповнювальних методів історико-педагогічних досліджень:

емпіричні методи: аналіз змісту друкованих видань (історико-педагогічний аналіз історичної, педагогічної, науково-методичної літератури, архівних матеріалів, документів, періодичної преси з проблеми політехнічної підготовки); порівняльно-зіставний метод (порівняння теоретичних та психолого-педагогічних підходів до розв'язання зазначеної проблеми з відстеженням генези поглядів науковців та практиків й визначення поняттєво-категоріального апарату); історико-порівняльний метод (визначення, систематизація та узагальнення досвіду політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання та його значення для використання в сучасних умовах); прогностичний метод (аналіз і оцінка перспектив розвитку політехнічної підготовки майбутніх учителів у вищих навчальних закладах України в сучасних умовах);

теоретичні методи: індуктивний метод (з'ясування основних концепцій змін змісту політехнічної освіти та обґрунтування етапів її розробки впродовж другої половини XX ст.); історико-генетичний метод (аналіз умов становлення політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання); метод періодизації (визначення й розкриття теоретичних аспектів означеної проблеми, порівняння подій, явищ, відомостей і фактів, провідних ідей та тенденцій, вивчення ґенези досліджуваного феномена).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше комплексно досліджено й узагальнено вітчизняний досвід політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у ВНЗ України в історичній ретроспективі;

уточнено поняття "політехнічна підготовка майбутніх учителів трудового навчання", його специфіку й дидактичні особливості, здійснено класифікацію форм, методів і засобів політехнічної підготовки;

обґрунтовано етапи розвитку політехнічної освіти майбутніх учителів трудового навчання у другій половині ХХ століття (відновлення уваги до проблем політехнічної підготовки (1950-1958 рр.), становлення політехнічної підготовки у професійну майбутніх учителів трудового навчання (1959-1968 рр.), посилення політехнічної спрямованості у підготовці майбутніх учителів трудового навчання (1969-90-ті роки ХХ ст.);

розкрито перспективи розвитку політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання.

Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає у розробці і впровадженні у навчальний процес програми елективного курсу "Політехнічна підготовка вчителів в системі освіти України другої половини ХХ століття" та методичних рекомендацій "Методика політехнічної підготовки майбутніх учителів у вищих навчальних закладах України (друга половина ХХ століття.)".

Основні результати дослідження впроваджено в навчальний процес Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради (довідка № 01-07/410 від 16.06.11), Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (довідка № 0710/1229 від 17.06.11), Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 682-28/03 від 22.06.11), Херсонського державного університету (довідка № 07-12/1591 від 19.09.11), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка № 2249 від 20.09.11).

Джерельною базою у процесі історико-педагогічного дослідження стали законодавчі та нормативні акти, що регулювали діяльність вищих педагогічних навчальних закладів, наукові праці та публікації провідних вітчизняних і зарубіжних учених, навчальні плани, програми, матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, архівних фондів Херсонського державного університету (навчальні плани); історико-педагогічна та психолого-педагогічна література досліджуваного періоду і сучасних років із фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, науково-педагогічної бібліотеки імені В.О. Сухомлинського та бібліотек Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Херсонського державного університету, Херсонської академії неперервної освіти.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини XX століття. Нижня межа зумовлена початком реорганізації учительських інститутів у педагогічні (1950 рік). Верхня межа (кінець ХХ століття) зумовлюється входом України в освітній Європейський простір та появою відповідних вимог до вчителів (закон України "Про ратифікацію визнання кваліфікації з вищої освіти в Європейському регіоні" (1999 р.) та ін.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою розробкою, що містить результати досліджень, які отримані особисто автором. У статті "Етапи політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у вузах України (друга половина ХХ ст.)", написаній у співавторстві з Ю.В. Кузьменко, автору належить класифікація етапів політехнічної підготовки та її обґрунтування. Ідеї та розробки співавтора при підготовці дисертації не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорено на науково-практичних конференціях:

всеукраїнських: "Безпека 2008. Актуальні проблеми теорії, методики та практики викладання безпеки життєдіяльності в закладах освіти" (Херсон, 2008), "Освітня галузь "Технологія": реалії та перспективи" (Київ, 2010), "Проблеми фахової підготовки спеціалістів з напряму "Професійна освіта" (Херсон, 2010), "Перспективні інновації у підготовці педагогічних та інженерних кадрів: теорія, методологія, досвід" (Херсон, 2010); "Безпека 2010. Актуальні проблеми викладання безпеки життєдіяльності в закладах освіти" (Херсон, 2010), "Проектна та конструкторсько-технологічна підготовка майбутніх фахівців інженерного та педагогічного напрямів" (Херсон, 2011), "Сучасні проблеми та шляхи вирішення профорієнтації молоді" (Херсон, 2011), "Проблеми розвитку післядипломної педагогічної освіти у сучасному суспільстві" (Херсон, 2011);

регіональних: "Психолого-педагогічні засади діяльності вчителя: історія, теорія, практика" (Херсон, 2010); обласних: "Державно-громадське управління сучасним закладом освіти" (Херсон, 2010), "Превентивне виховання дітей і молоді: реалії та перспективи" (Херсон, 2010); обласних педагогічних читаннях "Вірний науковій істині (до 115-річчя з дня народження Л.С. Виготського" (Херсон, 2011).

Результати дослідження доповідалися на курсах удосконалення вчителів; засіданнях кафедри педагогіки і психології Херсонської академії неперервної освіти (2008-2011 рр.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено в 13 публікаціях: 8 статей у фахових виданнях України (усі одноосібні); 2 - в наукових збірках і періодичних виданнях, 2 - в матеріалах науково-практичних конференцій, 1 - методичні рекомендації.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків (6 на 55 сторінках), списку використаних джерел (301 найменування). Рукопис містить 10 таблиць і 2 рисунки. Повний обсяг дисертації становить 275 сторінок друкованого тексту, з них основний текст - 185 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи і джерельну базу дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження, обсяг і структуру дисертації.

У першому розділі "Теоретичні аспекти політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України другої половини ХХ століття" охарактеризовано історіографію проблеми дослідження, проаналізовано підходи до визначення поняття політехнічної підготовки, обґрунтовано періодизацію політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у ВНЗ України у другій половині ХХ століття.

Ідеї щодо вивчення основ виробництва на нових принципах висловлювалися педагогами, філософами і громадськими діячами, починаючи ще з XVII століття. Англійський економіст Д. Беллерс у виданій ним у 1695 році праці "Пропозиції про заснування індустріального коледжу" висловлював ідеї, які згодом були покладені в основу вчення про трудову школу та політехнічну освіту. Зокрема, він першим наголошував на необхідності поєднання навчання з продуктивною працею, як умови повноцінного виховання молоді.

У 1793 році у "Роздумах про народну освіту" відомий хімік, економіст і державний діяч А. Лавуазье пропонував здійснювати навчання не на основі ознайомлення підростаючого покоління з незчисленною кількістю машин і механізмів, а з використанням узагальнених знань та вмінь, які ми сьогодні називаємо політехнічними: розглядаючи техніку якого-небудь ремесла, можна побачити, що із маси прийомів і процесів, пов'язаних з ним, можна виділити найголовніші елементи. Так можна визначити, в чому полягають найважливіші прийоми деревообробки, робіт по металу, сільського господарства тощо. Йдучи цим шляхом далі, ми бачимо, що можна знайти загальні елементи всіх видів виробничої діяльності.

У XVIII столітті вперше в історії з'являються політехнічні школи. В цих школах забезпечувалася не лише загальноосвітня підготовка, але й вивчалися предмети, пов'язані з індустріальним виробництвом - математика, фізика, виробничі технології та ремесла. Згадку про політехнічні школи можна знайти у статті Г. Песталоцці "Про народну освіту й індустрію" (1806 рік).

Політехнічні школи відмовлялися від "монотехнізму" і ставили перед собою завдання широкого знайомства учнів із основними видами виробництв.

Існували й вищі політехнічні школи, першою з яких стала Політехнічна школа в Парижі.

В Англії в цей же час з'явилися політехнікуми, що мали добру оснащеність: тут були музеї техніки, бібліотеки з читальними залами, майстерні для вивчення ремесел. Крім того, політехнікуми стали центрами нової освіти в Англії: вони організовували заняття ремеслами для бажаючих, ввели науково-популярні курси тощо.

Необхідність політехнічної (загальної технічної) освіти вперше обґрунтував К. Маркс. При цьому він виходив із відкритого ним закону про зміну праці та пов'язував політехнічну освіту з проблемою всебічного розвитку особистості, щоправда моральне виховання молоді ним не передбачалось.

Особливо інтенсивно розвивалася теорія і практика політехнічної освіти у XX столітті, причому у першій його половині зусиллями П. Блонського, О. Калашнікова, Н. Крупської, А. Луначарського, А. Макаренка, С. Шабалова та інших вчених була розроблена теорія політехнічної освіти, хоч достатніх матеріально-технічних умов для її практичної реалізації на той час не було. Єдиним виключенням стала організація А. Макаренком високотехнологічної продуктивної праці колишніх безпритульних на заводі ФЕД з випуску фотоапаратів.

Саме А. Макаренко визначив основні вимоги до організації продуктивної праці як складової політехнічної освіти:

- робота молоді на висопродуктивному сучасному обладнанні;

- педагогічне керівництво продуктивною працею;

- періодична зміна виробничих постів, включаючи виконання управлінських функцій.

На основі аналізу джерельної бази (дисертаційні дослідження, фонди державних архівів, законодавчі, директивні та нормативні документи, монографії, навчально-методична література, періодичні видання, збірники наукових праць тощо) зроблено висновок, що у другій половині ХХ століття відбувалося поступове нарощення уваги до проблеми політехнізму.

На сьогодні теорію політехнізму можна вважати достатньо розробленою, оскільки їх концептуальні основи успішно формувалися протягом кількох століть. Вітчизняними і зарубіжними вченими з'ясовано сутність політехнічної освіти, обґрунтовано її необхідність, сформульовано термінологічний апарат, до якого віднесено такі поняття: "політехнічна освіта", "політехнічне навчання", "політехнічні знання", "політехнічні вміння", "політехнічно значущі якості особистості"; "політехнічні технології", "політехнічна підготовка", "політехнічна підготовка школярів", "політехнічна підготовка майбутнього вчителя" й ін.

Д. Тхоржевський не розглядав окремо поняття "політехнічні знання" та "політехнічні уміння", а писав, що політехнічними слід вважати в сукупності знання та вміння, які ознайомлюють з основними принципами найважливіших галузей сучасного промислового та сільськогосподарського виробництва. Що ж до окремих, конкретних знань та вмінь, то вони можуть бути пов'язані одночасно з усіма або багатьма галузями виробництва і лише з одним конкретним процесом виробництва.

Поняття "політехнічні технології" вперше визначила Н. Терентьєва, розуміючи під ними базові виробничі, сільськогосподарські, інформаційні та педагогічні технології, що визначають зміст і методику політехнічної підготовки студентської молоді.

В. Мадзігон збагатив термінологічний інструментарій політехнічної освіти поняттям "продуктивна педагогіка". Під нею вчений розуміє науку про політехнічні закономірності й педагогічно доцільну технологію поєднання навчання з продуктивною працею, де основні принципи всіх процесів виробництва та засобів праці виступають головною умовою наповнення змісту освіти як матеріальної та духовної основи суспільства і особистості.

Узагальнення поглядів цих та інших вчених-педагогів дозволило констатувати, що політехнічна підготовка майбутніх учителів трудового навчання трактувалася як процес і результат вивчення студентами в теорії та на практиці основ сучасного виробництва, трудового виховання і професійної орієнтації, формування у них політехнічних умінь і політехнічно значущих якостей особистості, що забезпечує можливість реалізації вчителем політехнічного принципу в усій системі політехнічного навчання школярів (при викладанні навчальних предметів, у позакласній роботі з технічної творчості та сільськогосподарського дослідництва, в організації та здійсненні суспільно-корисної і продуктивної праці школярів тощо).

Установлено, що необхідність здійснення спеціальної політехнічної підготовки вчителів технічних дисциплін і трудового навчання виникла внаслідок того, що в радянський період загальноосвітня школа поступово перетворювалася на трудову політехнічну. Проте в повоєнні роки і майже до кінця 50-х років ХХ століття у вищих навчальних закладах такої підготовки не здійснювали. Водночас потреба у фахівцях цього профілю існувала.

Аналіз періодизацій становлення і розвитку в Україні освіти та педагогічної думки, а також ретельне опрацювання джерельної бази дали підстави для виділення в політехнічній підготовці майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України у другій половині ХХ століття таких етапів: 1) відновлення уваги до проблем політехнічної підготовки (1950-1958 рр.); 2) становлення політехнічної підготовки (1959-1968 рр.); 3) посилення політехнічної спрямованості у підготовці майбутніх учителів трудового навчання (1969-90-ті роки ХХ ст.).

Отже, протягом другої половини ХХ століття політехнічна підготовка майбутніх учителів трудового навчання неодноразово зазнавала змін як за своїм змістом, так і за шляхами організації та проведення.

У другому розділі "Етапи політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України другої половини ХХ століття" розглянуто особливості політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у ВНЗ України на різних етапах її становлення та розвитку, визначено і розкрито перспективи такої підготовки в незалежній Україні.

Доведено, що протягом другої половини ХХ століття зміст і характер політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України неодноразово змінювалася.

З'ясовано, що на етапі відновлення уваги до проблем політехнічної підготовки (1950-1958 рр.) майбутніх учителів технічних дисциплін навчали, як правило, на фізико-математичних і природничих факультетах, де студенти мали можливість набути політехнічні знання та уміння при вивченні відповідних навчальних курсів, виконанні практичних робіт в майстернях, проходженні виробничої практики тощо.

Щоб політехнічна підготовка майбутніх учителів була ефективною, Міністерство освіти УРСР, особливо після ХІХ з'їзду КПРС, який прийняв курс на політехнізацію та введення у школах трудового і виробничого навчання, подбало про відкриття в педагогічних інститутах нових комплексних спеціальностей, розробку навчальних планів і програм для них, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.

Це дозволило майбутнім учителям технічних дисциплін отримати деяку політехнічну підготовку, проте вона була недостатньою, щоб на високому рівні здійснювати у школах трудове і виробниче навчання, організовувати позаурочну роботу з учнями з трудової та професійної підготовки. Тим самим професійна політехнічна підготовка майбутніх учителів не відповідала існуючим вимогам, що констатувалося в законах "Об укреплении связи школы с жизнью и о дальнейшем развитии системы народного образования в СССР" (1958 р.) та "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР" (1959 р.).

До серйозних недоліків у підготовці студентів віднесемо: перевантаження студентів обов'язковими навчальними заняттями і великою кількістю заліків та екзаменів; дублювання деякими навчальними курсами одного й того ж матеріалу та надлишкову його деталізацію; погану постановку виробничого навчання. Обладнання майстерень і лабораторій у навчальних закладах, як правило, було застарілим, а більшість студентів під час виробничої практики не мала можливості працювати безпосередньо на робочих місцях.

Вимагала вдосконалення постановка лабораторних і практичних робіт та методика їх проведення, організація екскурсій на виробництво та ін. Лише окремі студенти мали можливість займатися у технічних гуртках, екскурсії на виробництво були рідкістю. Не виконувалася повною мірою програма практикуму в майстернях.

Виникла потреба у подальших змінах у навчальних планах і програмах фізико-математичних факультетів та факультетів природознавства, щоб підготувати належним чином учителів фізики і біології до проведення практичних занять в 5-7 класах, практикумів і спеціальних курсів із сільського господарства, машинознавства та електротехніки в
8-10 класах.

Визначено, що з цією метою в Україні вводилися комплексні спеціальності: "Учитель фізики, основ виробництва", "Учитель фізики, основ виробництва і креслення", "Учитель біології та основ сільського господарства", "Учитель біології, хімії та основ сільського господарства", за яких передбачалося посилення політехнічної підготовки майбутніх учителів шляхом значного збільшення питомої ваги технічних дисциплін та надання можливостей студентам отримати належну підготовку до проведення практикумів з електротехніки, машинознавства та основ сільського господарства, керівництва виробничим навчанням і суспільно корисною працею учнів, навчання праці у шкільних майстернях, проведення занять на пришкільних навчально-дослідних ділянках.

На етапі становлення політехнічної підготовки (1959-1968 рр.), коли політехнічна освіта посіла чільне місце в системі вищого та загального навчання України, намагалися усунути нестачу кваліфікованих кадрів викладачів політехнічних дисциплін. У ВНЗ цього періоду на фізико-математичних і природничих факультетах навчали студентів за спеціальностями, безпосередньо пов'язаними з трудовим і виробничим навчанням школярів: фізика, основи виробництва; фізика, загальнотехнічні дисципліни; біологія, хімія, основи сільськогосподарського виробництва. Крім того, спробували відкрити індустріально-педагогічні та інженерно-педагогічні факультети, і хоч спроба була не зовсім вдалою, в ті роки заклали основи для уможливлення цього на наступному етапі політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання.

На фізико-математичних факультетах студенти, які здобували спеціальність "Фізика, загальнотехнічні дисципліни", з метою теоретичної та практичної політехнічної підготовки, вивчали такі загальнотехнічні курси, як технічна механіка, машинознавство з автотракторним практикумом, електротехніка і радіотехніка з практикумом і методикою викладання, методика навчання у шкільних майстернях, техніка безпеки та ін. На природничих факультетах майбутні вчителі спеціальності "Біології, основ сільськогосподарського виробництва" опановували загальне землеробство з основами ґрунтознавства та агрохімії, рослинництво з основами селекції, плодоовочівництво, тваринництво, захист рослин, основи механізації та електрифікації сільського господарства, хімію високомолекулярних сполук та органічного синтезу й ін. До того ж, на всіх спеціальностях педагогічних інститутів ввели факультативний курс домоводства.

У цей час на фізико-математичних і природничих факультетах поліпшилася фахова підготовка студентів, оскільки було зміцнено навчально-матеріальну базу педагогічних інститутів; створено нові кабінети і лабораторії зі спеціальностей другого профілю - машинознавства, електротехніки, радіотехніки, технічної механіки, автотракторної справи, основ сільськогосподарського виробництва тощо; поповнено новим обладнанням існуючі кабінети, лабораторії та майстерні.

У системі політехнічної підготовки майбутніх учителів важливе місце займала виробнича практика, що давала студентам можливість отримати досить чіткі уявлення про індустріальне та сільськогосподарське виробництво, набути відповідних умінь і навичок, а також апробувати їх під час педагогічної практики у школах.

Оскільки підготовка вчителів технічних дисциплін, трудового і виробничого навчання була новою і складною справою, то на цьому шляху спостерігалося чимало труднощів і перешкод: низький технічний рівень викладання; проведення занять без належного зв'язку з основами наук; гостра нестача кваліфікованих кадрів та ін. Вони гальмували процес перебудови школи, утруднювали вирішення багатьох питань, а тому наголошувалося на необхідності здійснення спеціальної підготовки вчителів технічних дисциплін і трудового навчання.

Разом із тим, як зазначав Д. Тхоржевський, у загальноосвітній школі склалася система політехнічного навчання: 1) навчальні предмети з основ наук (фізика, хімія, біологія й ін.); 2) трудове навчання (ручна праця, практичні заняття в навчальних майстернях, домоводство, практично-дослідницька робота на пришкільній ділянці); 3) суспільно-корисна праця; 4) позакласна робота.

Виявлено, що в подальші періоди розвитку вітчизняної освіти у педагогічних ВНЗ майбутніх учителів трудового навчання готували до реалізації у школі цих елементів системи політехнічного навчання учнів на спеціально створених факультетах.

На етапі посилення політехнічної спрямованості у підготовці майбутніх учителів трудового навчання (1969-90-ті роки ХХ ст.) у педагогічних інститутах вводилися такі спеціальності, як: "Фізика і технічна механіка", "Фізика і електротехніка", "Загальнотехнічні дисципліни і фізика", а також була продовжена підготовка за спеціальностями: "Біологія, хімія, основи сільськогосподарського виробництва", "Біологія, основи сільськогосподарського виробництва". За цими спеціальностями навчалося все більше студентів, у тому числі з числа вчителів трудового навчання, які не мали спеціальної педагогічної освіти (їх було близько половини).

Постійно вдосконалювалися навчальні плани і програми цих спеціальностей, студентів навчали основам наукової організації праці, розв'язуванню технічних задач, здійсненню міжпредметних зв'язків, проведенню роботи з професійної орієнтації молоді й ін.

Водночас, унаслідок відсутності чітко сформульованих задач політехнічної підготовки вчителя і конкретних рекомендацій стосовно здійснення її у вищому педагогічному навчальному закладі, у цій справі, як і раніше, спостерігалися недоліки (бракувало фахівців, навчальні плани і програми, а також технічне оснащення навчальних майстерень потребували покращення тощо). Наприклад, суттєвих змін вимагав зміст навчального плану спеціальності "Учитель машинознавства", який був перевантажений теоретичними відомостями з комплексної дисципліни "Машинознавство" та інших загальноосвітніх дисциплін (іноземна мова, вища математика, фізика, теоретична механіка, нарисна геометрія і креслення, економіка і організація виробництва). У підсумку ці дисципліни займали понад 55 % часу всього навчального плану, однак їх професійна спрямованість на трудове навчання, тобто на майбутню роботу вчителя праці, була обмежена. Разом з тим, фахові дисципліни, які безпосередньо формували вчителя трудового навчання (наприклад, технологія матеріалів і практикум у навчальних майстернях), зводилися до мінімуму.

Після прийняття Основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи (1984 р.) в Україні ще більше посилилася увага до підготовки педагогічних кадрів, зокрема вчителів трудового навчання. У світлі вимог, які висувалися реформою, обов'язковим компонентом політехнічної освіти мала стати екологічна підготовка школярів не лише під час уроків з різних навчальних дисциплін, а й при проведенні практикумів з вивчення автомобіля, трактора та інших сільськогосподарських машин; під час продуктивної праці на фабриках, заводах, у колгоспах і радгоспах; у ході роботи учнів у складі учнівських виробничих бригад, у таборах праці та відпочинку; при виконанні ними навчально-практичних завдань екологічного змісту тощо. У свою чергу, це вимагало відповідної підготовки вчителів. Політехнічний аспект екологічної освіти майбутніх учителів передбачав ознайомлення їх із науковими основами охорони природи і раціонального природокористування та їх реалізацією у практиці сільськогосподарського виробництва.

У другій половині 80-х років ХХ століття для ефективної підготовки студентів до реалізації трудової політехнічної підготовки і професійної орієнтації на основі поєднання навчання з виробничою працею учнів вирішували такі задачі: озброєння студентів теорією політехнічної освіти, трудового виховання і професійної орієнтації та пробудження у них інтересу до даної проблеми; удосконалення загальнотехнічних, економічних та інших знань студентів; ознайомлення з основними напрямами сільсько-господарського виробництва та особливостями роботи сільської школи; методична підготовка студентів до поєднання навчання з продуктивною працею; озброєння майбутніх учителів навичками науково-дослідної діяльності, умінням систематично підвищувати свою кваліфікацію.

Для вирішення цих задач використовувалися не лише нормативні навчальні дисципліни, а й спецкурси, спецсемінари, спецпрактикуми.

Не дивлячись на те, що на належну організацію політехнічної підготовки майбутніх учителів протягом досить тривалого періоду спрямовувалося чимало зусиль, у кінці 80-х років ХХ століття у цій справі спостерігалося багато суттєвих недоліків. Вони зумовлювалися такими обставинами: відсутність чітко сформульованих задач політехнічної підготовки вчителя і конкретних рекомендацій стосовно здійснення її в педагогічному вищому навчальному закладі; уся робота в такому закладі спиралася на загальноосвітню підготовку абітурієнтів; робота з абітурієнтами та їх відбір здійснювалися без зв'язку з подальшою політехнічною підготовкою майбутніх учителів і без урахування того, які елементи цієї підготовки були наявні в абітурієнтів; міжциклові, міжпредметні та внутрішньопредметні зв'язки були слабкі.

У той же час у політехнічній підготовці майбутніх учителів трудового навчання у ВНЗ України продовжувалися позитивні зміни, започатковані на етапах відновлення уваги до проблем політехнічної підготовки (1950-1958 рр.) та становлення політехнічної підготовки (1959-1968 рр.).

Комплексний аналіз джерельної бази дозволив виявити, що перспективами розвитку політехнічної підготовки майбутніх учителів трудового навчання у сучасних ВНЗ України має стати: скорочення у навчальних планах часу на вивчення технічних дисциплін, не пов'язаних безпосередньо з професійною діяльністю вчителя трудового навчання, та посилення політехнічної підготовки студентів із фахових курсів; збільшення у навчальних планах часу на формування у студентів політехнічних умінь під час практикумів у навчальних майстернях і вивчення автосправи, а також створення умов для одержання ними кваліфікаційних розрядів з певних професій і прав на управління транспортними засобами; введення курсового і дипломного проектування процесів трудового навчання і виховання, яке виступало б інтегратором професійних, технічних і педагогічних знань студентів.

Установлено, що політехнічна підготовка майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України має включати не лише різноманітні форми аудиторної, позааудиторної та науково-дослідної роботи, а й професійне самовдосконалення особистості (рис. 1). Лише тоді вона може бути ефективною. За таких умов політехнічна підготовка майбутніх учителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України розвиватиметься й надалі та не втратить своєї значущості.