Тенденції реформування вищої освіти Австралії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК 37.013(94)(043)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Спеціальність 13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

Тенденції реформування вищої освіти Австралії

Корєшкова Світлана Петрівна

Кіровоград - 2011

Дисертація є рукописом

Роботу виконано в Черкаському державному технологічному університеті, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Лещинський Олександр Петрович, Черкаський державний технологічний університет, професор кафедри загальної екології, педагогіки та психології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент Бідюк Наталя Михайлівна, Хмельницький національний університет, завідувач кафедри практики іноземної мови та методики викладання; кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Авшенюк Наталія Миколаївна, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, завідувач відділу порівняльної професійної педагогіки.

Захист відбудеться 21 квітня 2011 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розіслано 19 березня 2011р.

Учений секретар спеціалізованої вченої радиТ.Я. Довга.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Процеси інтеграції охоплюють усі сфери життєдіяльності, зокрема й галузь вищої освіти. Нині Україна, яка впевнено обрала орієнтир на входження до світового простору, модернізує освітню діяльність у контексті глобальних вимог. У нашій державі на законодавчому рівні затверджено систему стандартів із кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю підготовки спеціалістів.

Основні концептуальні положення, що регламентують організацію освіти в нашій країні та окреслюють напрями її розвитку, представлено в головних законодавчих документах, ухвалених за роки незалежності України: у Законі України „Про освіту” (1991 р.), Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ століття”) (1992 р.), у „Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті” (2001 р.), у Законі України „Про вищу освіту” (2002 р.), що є чинним зі змінами з 2008 року.

Інтеграційний вибір України як орієнтир її державного й культурного поступу зумовлює особливий інтерес до системи вищої освіти високорозвинених країн, наприклад Австралії, де вища освіта - одна з найкращих у світі. Австралія, згідно з документами ЮНЕСКО та ОЕСР, є одним із лідерів надання освітніх послуг іноземним студентам в умовах транснаціоналізації вищої освіти.

Проблема реформування вищої освіти Австралії завжди була в центрі уваги видатних державних діячів і педагогів: Дж. Даукінса, Л. Мартіна, Б. Нельсона та ін. Фундаментальними дослідженнями в галузі реформування австралійської вищої освіти є роботи провідних науковців Д. Андерсона, П. Болдуїна, Д. Гібсона, Г. Хармана, П. Кармела, К. Макінніса, Ф. Нарина та ін. У працях С. Маргінсона і М. Консидайна вивчено спрямованість та особливості реформування вищої освіти Австралії. Особливе значення інтернаціоналізації вищої освіти Австралії обґрунтовано в студіях К. Тремблея, Т. Мазарола, Г. Сотара, Д. Смарта та ін.

У сучасному світі очевидною стала істина, що поступ у будь-якій галузі людської діяльності можливий лише за умови опанування найвищих здобутків людської культури. Інформаційні технології, розвиток засобів масової інформації уможливлюють швидкий та оперативний обмін як загальнокультурним, так і педагогічним досвідом між різними країнами світу. За таких обставин суттєво зростає роль порівняльно-педагогічних досліджень, які дають змогу вивчати глибинну природу педагогічних явищ у контексті соціальних, політичних і культурних умов їх існування.

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни вмотивовані як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами. У наш час відбувається перехід людства від індустріального виробництва до суспільства знань. Це ставить науку на рівень пріоритетних галузей як провідну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому й кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності та загалом сфер життєдіяльності. За умови, яка полягає, зокрема, у безпрецедентному загостренні конкуренції між державами, що набуває загальнопланетарного характеру та охоплює, крім економіки, інші сфери, стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти й науки, може сподіватися на гідне місце у світовому співтоваристві.

Зважаючи на соціальне замовлення суспільства, що спричинене стрімкими процесами євроінтеграції, глобалізації, культурного прогресу, у теорії й практиці вітчизняної освіти виникли донині не розв'язані суперечності між:

- необхідністю аналізу досвіду вищої освіти зарубіжних країн як важливої умови інтеграції України у світовий освітній простір і відсутністю цілісного дослідження системи вищої освіти Австралії;

- вимогами сучасного інформаційного суспільства до компетентності людини, її професійної й соціальної мобільності та реальним станом вищої освіти;

- традиційним навчанням, спрямованим на відтворення соціального досвіду, та об'єктивною необхідністю використання інноваційних підходів, технологій, форм і методів навчання, зорієнтованих на розвиток компетентності, професійних та особистісних якостей студентів.

Питання інтеграції вищої освіти порушено в роботах учених Н. Авшенюк, Н. Бідюк, К. Василенко, М. Євтуха, І. Зязюна, В. Кременя, Т. Кучай, Н. Лавриченко, О. Локшиної, Н. Махині, Н. Ничкало, О. Огієнко, Л. Пуховської, В. Радула, А. Сбруєвої, Д. Табачника та ін.

Російські дослідники А. Волкова та А. Переверзєв присвятили свої дослідження аналізові проблем австралійської освіти. А. Волкова системно проаналізувала реформування шкільної освіти в Австралії (кінець ХХ - початок ХХІ ст.), А. Переверзєв ретельно дослідив роботу з обдарованими дітьми в державній системі освіти Австралії. Нині суттєво зріс інтерес українських науковців до проблеми розвитку освіти в Австралії, про що переконливо свідчить аналіз фахових наукових видань із педагогіки. Так, Л. Голуб працює над темою полікультурності освіти вчителів в університетах Австралії.

Вища освіта все більше зазнає впливу нових імперативів в економічному розвитку, зумовлених глобалізацією. Саме ці обставини активували життєву необхідність у створенні міжнародної системи ліцензування, сертифікації та акредитації, необхідної для забезпечення якості професійної підготовки фахівців вищої кваліфікації з урахуванням зростання потоків міжнародного обміну професіоналами. У таких умовах для України постає актуальне завдання - вивчення досвіду реформування вищої освіти в інших країнах, зокрема Австралії, вища освіта якої посідає одне з провідних місць у світі.

Однак проблема реформування вищої освіти в Австралії системно не досліджена, що й зумовлює вибір теми дисертації: ,,Тенденції реформування вищої освіти Австралії”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексної теми Черкаського державного технологічного університету ,,Модернізація діяльності вищого закладу освіти в контексті європейської інтеграції” (державний реєстраційний номер 0103U004993). Тема дисертації затверджена Вченою радою Черкаського державного технологічного університету (протокол № 6 від 31.01.2008 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 5 від 27.05.2008 р.).

Мета дослідження полягає в з'ясуванні особливостей австралійського досвіду реформування системи вищої освіти і підготовки фахівців у ВНЗ та обґрунтуванні можливостей творчого використання цього досвіду в системі освіти України.

Відповідно до мети дослідження сформульовано завдання:

1) з'ясувати основні засади реформування системи вищої освіти Австралії в останній третині ХХ - на початку ХХІ ст.;

2) окреслити та проаналізувати основні етапи реформування системи вищої освіти і стан сектору вищої освіти Австралії 1990-2000 рр.;

3) дослідити сучасні тенденції функціонування системи вищої освіти Австралії;

4) охарактеризувати умови використання досвіду реформування системи вищої освіти Австралії в Україні для розроблення (на основі творчого використання досвіду Австралії) методичних рекомендацій, що стануть у нагоді викладачам і студентам вищих навчальних закладів України.

Об'єкт дослідження - процес реформування вищої освіти Австралії в останній третині ХХ - на початку ХХІ ст.

Предмет дослідження - тенденції й особливості реформування системи вищої освіти Австралії.

Для реалізації мети роботи та розв'язання поставлених завдань застосовано комплексний підхід до вибору методів дослідження: конкретно-пошукові методи відбору, систематизації й класифікації наукової літератури та історичних джерел, що дали змогу з'ясувати основні положення, які стали науково-теоретичною базою дослідження; генетичний метод (вивчення етапів розвитку), за допомогою якого окреслено етапи становлення й розвитку вищої освіти в Австралії; порівняльно-історичний метод, проблемний і структурний методи в їх єдності, а також порівняння, узагальнення, систематизація та інтерпретація отриманих даних для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань і нормативних документів досліджуваного періоду.

Методологічну основу дослідження становить теорія соціально-педагогічного пізнання, системно-порівняльного аналізу подій і явищ в освітній галузі в динаміці її розвитку, а також принципи й методи системного підходу до пізнання, які передбачають взаємопов'язаність, взаємозумовленість, цілісність аналізу явищ об'єктивної дійсності в комплексі соціальних систем (економіки, політики, культури тощо); інтервальний підхід, що виявляється в багатовимірності, багаторівневості вивчення дійсності й означає, що певне явище є значущим у контексті системи ідей.

Джерельну базу дослідження становлять:

- нормативні документи Австралії („Реформа вищої освіти” (1965), „Вища освіта: політична заява” (1987), „Дослідження для Австралії: внесок вищої освіти” (1989), „Нормативний документ про принципи стосовно комісійного збору з іноземних студентів” (1990), „Закон співдружності про надання освітніх послуг іноземним студентам” (1991), „Досягнення якісних показників у вищій освіті” (1992), „Знання та Нововведення” (1999), „П'ять протоколів” (2000), „Основні завдання інтернаціоналізації” (2001), „Наші університети: Підтримка Майбутнього Австралії” (2003));

- наукові періодичні видання: „Вища школа” (1997, 2007), „Вища освіта України” (2005), „Освіта регіону” (2006), „Освіта України” (2001), „Педагогіка та психологія” (2008), „Педагогіка і психологія професійної освіти” (1997), „Урядовий кур'єр” (1999), „Высшее образование сегодня” (2003, 2004), „Зеркало недели” (2008), „Славянская педагогическая культура” (2007), „Academics online” (1998), „Education at a Glance” (2003), „Higher Education” (2003), „International Journal of Education Management” (2003), „Journal of Education Policy” (1997), „Journal of Tertiary Education Administration” (1992), „Nature Science Update” (2001), „Research for Australia” (1989), „Science” (2001), „Studies of Education” (1994), „The Australian Educational Researcher” (2003, 2004), „University Management” (2001) та ін.;

- статистичні довідники „Australian Bureau of Statistics” (1993, 1995, 1998, 2000, 2002);

- фонди Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, Національної парламентської бібліотеки України та електронні інформаційно-освітні ресурси.

Хронологічні межі дослідження - остання третина ХХ ст. - початок ХХІ ст. Вибір історичного періоду вмотивований тим, що саме у 80-ті роки минулого століття розпочалося динамічне реформування системи вищої освіти Австралії, зумовлене стрімким прогресом науки й техніки. Верхня хронологічна межа зумовлена суттєвими соціально-економічними та політичними змінами, а також динамічними процесами інтеграції освіти (глобалізація, інтернаціоналізація), які спонукали високорозвинені країни, зокрема Австралію, до реформування вищої освіти.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі вперше у вітчизняній педагогічній науці предметом комплексного дослідження стало реформування вищої освіти Австралії: у ретроспективі, аналізі сучасного стану, окресленні подальших перспектив розвитку; обґрунтовано авторську періодизацію реформування вищої освіти на зламі ХХ-ХХІ століть; визначено основні тенденції функціонування сучасної системи вищої освіти Австралії (інтернаціоналізація, інноваційна діяльність університетів, посилення дослідницького компонента вищої освіти); окреслено провідні тенденції реформування системи вищої освіти в Австралії в останній третині ХХ - на початку ХХІ ст.; з'ясовано особливості австралійської моделі освіти; охарактеризовано динаміку функціонування системи вищої освіти з урахуванням глобального та національного контекстів; обґрунтовано можливості використання прогресивних ідей австралійського досвіду в системі вищої освіти України; удосконалено положення про характер реформування вищої освіти Австралії, що ґрунтовані на державній ідеології неолібералізму; проаналізовано шляхи впровадження позитивного австралійського досвіду в процесі реформування вищої освіти України; подальшого розвитку набули тлумачення сутності базових понять дослідження: „реформування”, „модернізація”, „вища освіта”; наукові підходи до аналізу теоретичних та практичних засад модернізації професійної підготовки майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах Австралії.

Обґрунтованість і достовірність здобутих результатів забезпечені виваженістю методологічного підходу до розв'язання проблеми; глибоким вивченням й аналізом сучасних наукових праць із педагогіки, порівняльної педагогіки, філософії освіти; використанням комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження, адекватних об'єктові, предмету, меті й визначеним завданням; позитивними наслідками апробації основних положень та впроваджень у практику роботи вищих навчальних закладів.

Наукове значення дисертації полягає в актуалізації важливої для сучасної вищої освіти проблеми, результати дослідження якої дали змогу запропонувати прогресивні ідеї австралійського досвіду, що, як свідчать наукові дані, справді суттєво підвищує якість вищої освіти та покращує підготовку висококваліфікованих фахівців інженерного й екологічного напрямів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні та впровадженні у ВНЗ України методичних рекомендацій щодо творчої реалізації передових ідей реформаційного досвіду Австралії у вищій професійній освіті України. Основні положення, результати та висновки дисертації можна використовувати для подальшого компаративного вивчення розвитку теорії та практики реформування вищої освіти в Україні й у зарубіжних країнах. Матеріали дослідження науково рентабельні як для викладачів, так і для студентів, які можуть застосовувати подані відомості під час занять із теорії та історії педагогіки, порівняльної педагогіки, у ході написання посібників і методичних рекомендацій.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження представлено на міжнародних науково-практичних конференціях: „Викладач і студент: умови особистісного і професійного зростання” (Черкаси, 2009), „Вища школа: національні пріоритети і європейські орієнтири” (Черкаси, 2010), „Сучасний університет: перспективи розвитку” (Черкаси, 2010) - та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Вища школа України: поступ у майбутнє” (Черкаси, 2007), „Вища школа України в умовах глобалізації та інтеграції” (Черкаси, 2008), „Інформаційні технології в освіті, науці і техніці” (Черкаси, 2010). Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри історії педагогіки та гуманітарних технологій Черкаського державного технологічного університету.

Результати дисертації впроваджено в практику роботи вищих навчальних закладів: Черкаського державного технологічного університету (довідка № 1494/01-03 від 13.10.2010 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 1364/1 від 08.09.10 р.), Полтавського національного університету імені В. Г. Короленка (довідка № 6439/01-37/33 від 20.12.10 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 917-а від 03.09.10 р.).

Публікації. Результати дослідження опубліковано в 12 одноосібних публікаціях, зокрема в 5 статтях у фахових журналах і збірниках наукових праць, затверджених ВАКом України, 6 тезах - у збірниках матеріалів наукових конференцій та в 1 навчально-методичному посібнику.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, трьох додатків на 15 сторінках, вісімнадцяти таблиць на 18 сторінках та одинадцяти рисунків на 11 сторінках. Список використаних джерел становить 250 найменувань, зокрема 185 - іноземними мовами. Повний обсяг дисертації - 238 сторінок, із них основний зміст викладено на 194 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; окреслено об'єкт і предмет, хронологічні межі, сформульовано мету й завдання наукового пошуку; охарактеризовано методологічну основу дисертаційної праці, методи дослідження; аргументовано наукову новизну, практичне значення роботи; подано інформацію про апробацію одержаних результатів та структуру дисертації.

У першому розділі - „Основні етапи та напрями реформування вищої освіти Австралії” - проаналізовано період, протягом якого відбулися перші позитивні зміни в секторі вищої освіти Австралії, а саме створення бінарної системи вищої школи. Університетська освіта за кордоном і, зокрема, в Австралії досліджена ще не достатньо: період кінця ХХ - початку ХХІ століття у розвитку вищої освіти Австралії ще не набув належного опрацювання в педагогічній науці. Пропоноване дослідження не тільки має історико-педагогічне значення, але й дає змогу порівняти й, можливо, скоригувати процес реформування вищої освіти й у нашій країні. У розділі дисертації констатовано, що найбільш важливим результатом структурної реформи вищої освіти в період 60-70-х рр. стало створення ієрархії вищих навчальних закладів.

Вивчення різних поглядів учених дає змогу стверджувати, що вища освіта Австралії є потужною галуззю системи освіти цієї країни. Упродовж століть систему вищої освіти вдосконалювали, з огляду на соціально-економічні, політичні, культурні трансформації австралійського суспільства та міжнародної спільноти.

Позитивною віхою в освіті Австралії став документ „Вища освіта: політична заява” (1987), де запропоновано утворення об'єднаної національної системи вищої освіти. Не менш важливе значення мали такі нормативні документи, як „Вища освіта, напрями політики і держави” (1988), „Дослідження для Австралії: внесок вищої освіти” (1989) і „Знання та нововведення” (1999). Становлення університетської освіти пройшло шлях від утворення бінарної системи навчання до запровадження об'єднаної національної системи вищої освіти, що позначений удосконаленням дослідницької діяльності університетів. Серед основних факторів, що вплинули на напрям, зміст і темпи реформування вищої освіти в Австралії, виокремлено: різке збільшення студентського контингенту в усьому світі, зокрема в Австралії; підвищення ролі знань у житті сучасного суспільства й, отже, зростання попиту в різних галузях життєдіяльності на фахівців із вищою освітою; посилення вагомості інформаційних та інтерактивних технологій навчання; глобальна конкуренція за студентів і дослідницькі контракти, що призвело до загострення проблем якості навчання та зіставності програм і результатів; інтенсифікована міжнародна інтеграція в освітній сфері, тобто взаємозалежність, взаємна доповнюваність та взаємне зближення національних систем освіти; світова тенденція до перетворення професійної освіти в безперервний процес, що втілилося в Австралії в широке запровадження дистанційного навчання, індивідуальне компонування навчальних програм, розроблення комбінованих наукових ступенів.

У роботі наголошено на змінах, що відбувалися протягом 1990-2000 років. Проаналізовано нормативні документи „Знання і нововведення” (1999), „Закон Співдружності про надання освіти іноземним студентам” (1991), проект „Досягнення якісних показників у вищій освіті” (1997) та „Програму перевірки якості освіти” (1998). З'ясовано, що позитивним моментом цього періоду стало зміцнення національної об'єднаної системи освіти. Документально окреслені характерні ознаки дипломованого спеціаліста. Доведено, що впродовж аналізованого періоду помітною була чітка тенденція до інтернаціоналізації вищої освіти, що послугувало основним чинником розвитку експорту вищої освіти й вивело країну в трійку світових лідерів-експортерів освітніх послуг.

Ідеологією глобальних реформ в освітній сфері став неолібералізм, основні принципи якого такі: обмеження функцій держави в галузі освіти; поширення на галузь освіти ринкових механізмів конкуренції; поширення теорій соціального вибору на галузь освіти; методологічний індивідуалізм (людина як вільний, раціональний, автономний, самозацікавлений індивід); розвиток „нового менеджеризму”, тобто поширення принципів і механізмів менеджменту, характерного для сфери приватного бізнесу, на соціальну сферу, зокрема на галузь освіти; роздержавлення освітньої галузі, приватизація освітніх послуг; децентралізація, революція управління освітньою системою.

Реформи освіти уряду Б. Нельсона мали яскраво виражений ринковий характер: включення ринкових питань у реформи і створення диференційованого ринку освіти, базованого на системі позик. Основним важелем впливу на систему вищої освіти стало фінансування. Розвиваються переважно інженерно-технічні напрями підготовки, уряд заохочує комерційну діяльність університетів, розширення їхніх контактів із промисловими й комерційними сферами. Автономія університетів різко обмежується, оскільки держава вимагає звітності стосовно витратної частини бюджету, що було новим в університетському житті. Запроваджено контроль за регулюванням чисельності й розподілом за напрямами підготовки студентів, формуванням змісту навчання, напрямів наукових досліджень. Якість діяльності університетів безпосередньо контролює Агентство якості австралійських університетів.

Подальше завдання системи вищої освіти полягало в збереженні високого рівня якості надання послуг вищої освіти в конкурентному середовищі на фоні глобальних змін із 2000 року й донині. Ретельний аналіз важливих документів, а саме: „Закону про майбутні ринкові реформи в системі вищої освіти” (2003), постанови „Основні завдання інтернаціоналізації” (2001), угоди „Відправна настанова для австралійських університетів” (2001), „Програми оцінювання навичок і умінь дипломованого спеціаліста” (1998), „Протоколів Ради Міністрів щодо критеріїв і стандартів заснування університетів і прийняття акредитаційних програм” (2000) - дає підстави для висновку про те, що вся діяльність керівництва освітнього сектору сприяла розвиткові вищої освіти Австралії й зміцненню її позицій на світовому ринку.

У розділі охарактеризовано етапи реформування вищої освіти Австралії (табл. 1)

З'ясовано, що основними цілями освітньої реформи уряду стали: організація більш гнучкої системи планування навчальних курсів; перегляд змісту освіти та її обсягу; створення системи вільного вибору різноманітних методів, засобів, форм навчання, що найбільше відповідають потребам студентів. Курс політики в освітній сфері був частиною державної стратегії створення умов для самостійної турботи громадян про власний добробут.

У другому розділі - „Розвиток вищої освіти Австралії на сучасному етапі” - зазначено, що останні два десятиліття ознаменовані періодом трансформацій у системі вищої освіти Австралії. Університети стали більш незалежними після періоду перебування під управлінням Британської Співдружності - головного інвестора для навчальних закладів Австралії. Університети одержали автономність, насамперед завдяки урізноманітненню джерел фінансування. У розділі проаналізовано зміни в стратегії університетів щодо структурування навчального процесу, а саме: розширення кількості спеціальностей, зміна дисциплін, маркетинг і компонування нових курсів, організація літніх семестрів, надання можливості студентам одержати подвійний науковий ступінь. Слід зазначити, що вся діяльність університетів у цей часовий відрізок стала більш орієнтована на вимоги студента.

Проведений аналіз фахової літератури дає підстави стверджувати, що більшість університетів застосовувала комерційний підхід до налагодження міцних зв'язків із промисловістю. Ці зв'язки потрактовано як динамічні процеси, що приносять низку взаємних позитивів для обох секторів. Визнано, проте, що підтримка зв'язків із промисловістю на основі комерціалізації досліджень має потенціал для повернення суттєвих коштів.

Кількість іноземних студентів у світі зростає, в умовах глобальних змін у сфері вищої освіти ця тенденція розвиватиметься й надалі. Експорт освітніх послуг стає важливою високоприбутковою статтею в структурі загального експорту Австралії. Курс на експорт освіти й отримання фінансових ресурсів сприяють модернізації ВНЗ та всієї вищої освіти. В усіх країнах - лідерах у сфері експорту освітніх послуг - створені державні й недержавні організації, служби сприяння експорту освітніх послуг й академічному обміну викладачів та студентів (Австралія-ЮР).

Провідні університети світу в стратегічних планах орієнтуються на транснаціональне й дистанційне навчання, перетворення ВНЗ у міжнародні навчально-освітні комплекси. Останнє десятиліття інформаційні та комунікаційні технології, особливо розвиток інтернету та світової інтернет-мережі, мали вагомий вплив на університетську освіту.

Педагогічні відкриття призвели до експериментування в навчальному процесі з боку як викладача, так і студентів через прогрес в інформаційних та комунікаційних сферах. Нові способи розроблення, представлення та викладання навчальних матеріалів були покликані сприяти більшому співробітництву між університетами та зміні традиційної ролі викладача в навчальному процесі.

Характерними ознаками організації навчального процесу у вищій школі Австралії є: надання студентам великої самостійності як стосовно вибору змісту навчання, так і щодо вибору освітньої траєкторії кожного студента; фундаменталізація навчання; професійна спрямованість змісту навчальних програм; орієнтація на підготовку до науково-дослідницької роботи; традиційні форми організації навчання; можливість послідовного та паралельного отримання декількох спеціальностей. Серед провідних принципів діяльності університетів Австралії в галузі технічної освіти виокремлено: високий рівень інтеграції вищих навчальних закладів із виробничими об'єднаннями; відповідність змісту навчання потребам економіки, активне впровадження найсучасніших інформаційних технологій; гнучке й варіативне навчання, можливість організації високого рівня практичної підготовки; активна реалізація нових підходів до підвищення професійної кваліфікації.

Таблиця 1 Етапи реформування вищої освіти Австралії