Педагогічні інновації у спадщині вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

УДК: 371+ 371.302

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічні інновації у спадщині вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Сафонова Надія Володимирівна

Переяслав-Хмельницький - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент Шапран Ольга Іллівна, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент, Лавріненко Олександр Андрійович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, провідний науковий співробітник відділу теорії та історії педагогічної майстерності;

кандидат педагогічних наук, доцент Ткачук Лариса Василівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, декан факультету соціальної педагогіки та практичної психології.

Захист відбудеться «8» жовтня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.03 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, зал В.О.Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий «7» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Черненко.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Інноваційні процеси, характерні для сучасної освіти, привертають увагу до питань виникнення і розвитку прогресивної педагогічної думки в Україні. За багатолітню історію Україна отримала плідну, але суперечливу освітянську спадщину. З однієї сторони - це сумлінна праця, творчий ентузіазм, численні досягнення та інновації в освіті, а з іншої - політична система державної освіти, що ігнорувала інтереси особистості, керувалася дещо авторитарними підходами. Особливий інтерес у сучасних педагогів, наукових працівників викликають ідеї, погляди та концепції педагогіки українського національного відродження 20-х років ХХ століття. Проте трагізм нашої історії полягає в тому, що в зв'язку з політичними та ідеологічними заборонами радянських часів, доробок прогресивних вітчизняних педагогів був малодослідженим, недоступним для кількох поколінь наших співвітчизників.

Відродження української державності зняло перешкоди на шляху історичної правди, поставило перед історико-педагогічною наукою завдання здійснити врівноважений, без ідеологічних догм і стереотипів, аналіз педагогічних здобутків національної школи. Україна сьогодні переживає процес реабілітації і вороття багатьох імен духовних провідників нації, відомості про справи і помисли яких були сфальсифіковані, перекручені, несправедливо оговорені та забуті.

Серед таких величних імен, які будували систему освіти в 20-х роках XX століття є Я.Мамонтов, І.Огієнко, С.Русова, Т.Лубенець, Я.Чепіга, Г.Ващенко та ін. Саме в цей історичний проміжок українці, отримавши певні автономні права, творили власну систему народної освіти, проводили активну українізацію школи. Ці процеси спонукали до широкої творчості і новаторства як окремих особистостей, так і колективний розум педагогів.

Ось чому сучасний розвиток педагогічної науки та національної школи спонукає до вивчення творчої спадщини педагогів минулого, дослідження їх наукового доробку, які раніше не були предметом розгляду. Сьогодні українське суспільство переосмислює систему цінностей, на яких базувалась школа впродовж останніх десятиліть. Через аналіз історико-педагогічного досвіду, зафіксованого у творах видатних педагогів, практиці роботи шкіл, архівних документів, педагогічній пресі можна прослідкувати системно-структурний та професіографічний підходи до стратегії формування нової творчої особистості вчителя. Це дозволяє по-новому осмислити проблему педагогічного покликання, становлення творчості вчителя в тісному зв'язку з проблемами національної освіти в сучасній Україні.

Аналіз історико-педагогічних досліджень дає підстави стверджувати, що різноманітні аспекти освітніх проблем досліджуваного періоду, а саме розвиток вітчизняної школи, освіти, педагогічної думки, творчої діяльності педагогів 20-х років знайшли відображення у наукових працях А.Алексюка, Л.Вовк, Н.Дем'яненко, М.Євтуха, І.Зайченка, В.Лугового, В.Майбороди, С.Сірополка, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка та ін.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлені в монографіях Н.Дем'яненко, В.Лугового, Р.Скульського та дисертаційних працях Г.Головко, В.Хомича, І.Пінчук, Н.Матвійчук та ін.

Серед сучасних науковців, які розробляють питання історії виникнення інновацій і узагальнення вітчизняного та світового педагогічного досвіду інноваційного спрямування, треба відмітити І.Дичківську, М.Кларіна, О.Попову та ін. Ними досліджено та закладено розуміння змісту педагогічної інновації та практичний досвід, що розкриває суть і структуру таких понять, як „педагогічна інновація” та „інноваційний процес”.

Значний інтерес становить монографічне дослідження О.Лавріненка, де на основі величезної кількості літературних джерел висвітлено проблему теорії та практики педагогічної майстерності в історико-педагогічному вимірі.

Однак, при всьому розмаїтті вивчення проблеми педагогічних інновацій у школі, сьогодні відсутні спеціальні наукові праці, в яких би висвітлювались новаторські погляди вітчизняних педагогів 20-х років на проблему покликання творчої особистості вчителя національної школи та оновлення всієї освіти в ракурсі системного аналізу. Це й зумовило вибір теми нашого дослідження: "Педагогічні інновації у спадщині вітчизняних педагогів 20-х років XX століття".

Зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану і загальної проблеми наукових досліджень кафедри педагогіки ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" і є складовою наукової теми "Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технологій)" РК № 01971006397.

Тема затверджена на засіданні Вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (протокол № 6 від 27.01.05 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 2 від 22.02.05 р.).

Мета дослідження полягає у систематизації теоретичних поглядів на педагогічні інновації у спадщині вітчизняних педагогів 20-х років XX століття та узагальненні досвіду шкільної практики досліджуваного періоду з метою виявлення плідних конкретних ідей для використання педагогічних інновацій згідно з вимогами сучасності.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

1) проаналізувати стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та з'ясувати сутність поняття "інновації" в історичному аспекті;

2) розглянути потенційні можливості педагогічних інновацій 20-х років ХХ століття для формування педагогічної культури майбутніх учителів;

3) провести ретроспективний аналіз вектору використання інновацій та виявити основні тенденції їх застосування у вітчизняній педагогіці 20-х років ХХ століття;

4) виявити педагогічні погляди видатних вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття на проблему впровадження у практику роботи педагогічних інновацій;

5) реконструювати історичні надбання в галузі теорії і практики педагогічних інновацій та простежити їх вплив на сьогодення шляхом створення порівняльної моделі та використання на початку ХХ і ХХІ століть.

Обєкт дослідження: педагогічна спадщина видатних педагогів 20-х років ХХ століття.

Предмет дослідження: теорія і практика педагогічних інновацій у спадщині вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття.

Хронологічні рамки дослідження визначено періодом 20-30-х рр. ХХ століття. Нижню межу (перша половина 20-х років ХХ століття) обрано як етап активного розвитку української науково-педагогічної думки, в межах якої оновлювались ідеї дореволюційної експериментальної педагогіки, що набули поширення у практичному застосуванні загальноосвітніх закладів України того часу, кардинально змінювалась цільова і змістова структура усталеної вітчизняної системи освіти. Визначення верхньої межі дослідження (середина 30-х років ХХ століття) зумовлюється поступовим установленням тоталітарного режиму і нехтуванням новітніх наукових ідей в освітній галузі.

Теоретичну основу дослідження становлять:

– праці видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів І.Песталоцці, К.Ушинського, С.Русової, І.Огієнка, П.Наторпа, Я.Чепіги, А.Макаренка, В.Сухомлинського та ін., присвячені різним аспектам теорії і практики виховання та навчання дітей і молоді; представників німецької та французької педагогіки особистості - А.Дістервега, Ж.Піаже та ін., українських істориків та літературознавців М.Гриценка, М.Грушевського, М.Костомарова та ін., де розглядалися різні проблеми освіти, виховання;

– сучасна література з проблем професійно-педагогічної підготовки вчителя (В.Бондар, О.Киричук, О.Мороз, С.Сисоєва, В.Сластьонін та ін.); педагогічної творчості (Ю.Азаров, Д.Богоявленська, В.Загвязинський, І.Зязюн, В.А.Кан-Калик, С.Сисоєва та ін.); використання інновацій та інноваційних технологій (Л.Даниленко, І.Дичківська, В.Паламарчук, О.Пєхота, О.Шапран та ін.).

Методологічною основою дослідження є:

– синергетичний підхід до співвідношення фактів минулого і сучасності, філософські положення, покладені в підґрунтя гуманістичної теорії особистості (В.Андрущенко, В.Лутай, О.Чалий та ін.);

– аналіз історико-педагогічної ситуації та окремих фактів, фундаментальні педагогічні теорії педагогічного покликання (І.Зязюн, В.Кан-Калик, В.Сухомлинський та ін.);

– провідні ідеї вітчизняних педагогів щодо підготовки вчителя, формування його особистості, які знайшли своє відображення в науково-педагогічній спадщині Я.Мамонтова, С.Русової, Я.Чепіги, Т.Лубенця, Г.Ващенка, І.Огієнка та ін.;

– концепції, рекомендації, висновки стосовно розвитку вищої освіти та педагогічної науки в Україні, що мають місце у працях А.Алексюка, А.Бондаря, Л.Вовк, Н.Дем'яненко, О.Лавріненка, О.Сухомлинської та ін.

Методи дослідження:

– загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення) були використані з метою вивчення енциклопедичної, філософської, психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження;

– теоретичні (зіставно-історичний і метод об'єктивно-аспектного аналізу) дозволили визначити специфіку розвитку інноваційної педагогічної думки в Україні в досліджуваний період;

– емпіричні (проблемно-цільовий - слугував для вивчення та аналізу архівних матеріалів та різної документації; моделювання та експертиза - допомогли при створенні моделі порівняльного аналізу педагогічних інновацій ХХ століття та сучасного освітнього простору).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому:

- вперше проведено цілісний системно-структурний аналіз педагогічних інновацій у спадщині плеяди видатних педагогів 20-х років ХХ століття та виділені основні їх тенденції (створення національної світської школи; стихійна революційна педагогічна творчість; українізація всіх видів шкільництва; децентралізація управління освітою; реформування освіти з використанням ідей експериментальної та гуманістичної педагогіки, теорії "вільного виховання", "трудової школи"; розвиток рефлексологічного та педологічного напрямків у педагогіці); розкрито особливості педагогічних інновацій пореволюційної національної школи з використанням маловідомих матеріалів та на основі цього створено порівняльну модель впровадження інновацій на початку ХХ і ХХІ століть;

- уточнено прогресивні ідеї науково-педагогічних доробків видатних педагогів-новаторів досліджуваного періоду (Я.Мамонтов, Я.Чепіга, С.Русова, Г.Ващенко, Т.Лубенець, І.Огієнко та ін.);

- подальшого розвитку набули положення і висновки щодо сутності поняття «інновації» в історичному аспекті та потенційних можливостей інновацій для формування педагогічної культури майбутніх учителів.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що зібрані теоретичні положення і висновки, фактичний історико-педагогічний матеріал збагачують джерельну базу педагогічної науки. Здобуті результати можуть бути використані при розробці лекційних курсів з історії педагогіки, спецкурсів і спецсемінарів для студентів вищих навчальних закладів; при написанні підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури; при вирішенні окремих наукових та практичних завдань реформування системи сучасної освіти.

Результати дослідження знайшли відображення у змісті навчально-методичного посібника "Інноваційна педагогічна думка видатних педагогів 20-х років ХХ століття та її втілення в сучасну шкільну практику", вивчення якого сприяє збагаченню знань з історії педагогіки та розвитку інтересу до наукової діяльності.

Вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів і висновків забезпечується використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження; опорою на принципи історизму, об'єктивності; науковим аналізом фактологічного матеріалу із застосуванням системного, комплексного й особистісно-орієнтованого підходів.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалась на Міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Г.Сковорода - видатний український філософ та просвітитель" (до 180-тиріччя з дня народження видатного педагога-філософа Г.Сковороди) (м. Переяслав-Хмельницький, 2002 р.), "Професіоналізм педагога" (м. Ялта, 2003 р.), "Підготовка вчителя початкової школи в умовах нової парадигми освіти" (м. Київ, 2004 р.).

Результати дослідження, навчальні матеріали та методичні рекомендації впроваджено в навчально-виховний процес Первомайського політехнічного інституту Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова (м. Первомайськ) (довідка № 26 від 12.12.2005), Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) (довідка № 112 від 20.12.2005), Севастопольського навчально-консультаційного пункту Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Севастополь) (довідка № 19 від 27.01.2006), Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (м. Одеса) (довідка № 47 від 20.12.2005), Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (довідка № 16 від 15.12.2005).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 17 праць, у тому числі 9 одноосібних статей, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (367 найменувань, у тому числі іноземною мовою - 9, архівних джерел - 82). Загальний обсяг дисертації становить 229 сторінок, основний зміст викладено на 184 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан її наукової розробленості, визначено мету й завдання дослідження, сформульовано об'єкт та предмет дисертаційної роботи, схарактеризовано теоретичну та методологічну основи, методи дослідження, виокремлено його наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі "Теоретичні засади використання педагогічних інновацій у практиці роботи вітчизняної школи" виявлена сутність поняття "педагогічна інновація", методологічні підходи дослідження історико-педагогічних аспектів проблеми використання педагогічних інновацій; використання інновацій у процесі формування педагогічної культури педагога.

У розділі визначена сутність поняття "педагогічна інновація", з'ясовано ідеї, думки, положення та історичні факти минулого і сьогодення, наявних у наукових досліджень вітчизняних педагогів: Г.Ващенка, Т.Лубенця, С.Русової, І.Огієнка, Я.Мамонтова, Я.Чепіги, М.Євтуха, В.Майбороди, О.Пєхоти, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка та багатьох інших.

Проаналізовано різні сучасні підходи науковців, що розкривають суть і структуру таких понять, як "педагогічна інновація", "інноваційний процес" (І.Богданова, М.Бургін, І.Дичківська, В.Паламарчук, Н.Юсуфбекова та ін.). З урахуванням наукових поглядів цих та інших науковців визначено, що під інновацією в теорії педагогічної інноватики розуміється не абстрактне щось нове, а те нововведення, що в даних конкретних умовах виступає актуальним засобом вирішення тієї чи іншої педагогічної проблеми і дозволяє педагогічній системі набути нової якості, адекватної рівню суспільного розвитку.

Доведено, що вивчення спадщини педагогів певної історичної епохи вимагає досліджувати не тільки загальне соціальне становище історичного періоду в якому проходило становлення видатних особистостей, аналізувати та переосмислювати поодинокі педагогічні фактори історії педагогічної науки, але й встановлювати між ними закономірний зв'язок, тобто вивчати їх як окремі частини однієї загальної педагогічної системи.

У дослідженні представленіметодологічні підходи історико-педагогічних аспектів проблеми використання педагогічних інновацій. Доведено, що єдність системного, комплексного та особистісно-орієнтованого підходів є концептуальною основою дослідження розвитку педагогічних інновацій у практиці роботи вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття.

Охарактеризовано використання різних методів науково-педагогічного дослідження: зіставно-історичного методу педагогічних явищ для проведення всебічного аналізу-паралелі використання інновацій у різні вікові історичні періоди; методу об'єктивно-аспектного аналізу (ОАА) з метою аналізування педагогічного доробку низки вітчизняних педагогів, загального розвитку освіти в Україні на початку минулого століття, ретроспективного погляду на багатогранність функцій та особистісних якостей педагога-новатора як корелятора педагогічної майстерності.

З'ясовано, що історико-педагогічний аспект проблеми використання педагогічних інновацій полягає у:

1) розгляді соціального середовища певної історичної епохи;

2) порівнянні історичних передумов виникнення педагогічних інновацій;

3) винайдення нових методів дослідження для вивчення історико-педагогічних явищ у педагогічній науці;

4) аналізі, порівнянні та моделюванні впровадження інновацій в практику роботи вчителів у різні історичні періоди розвитку вітчизняної педагогіки.

У роботі досліджено використання інновацій у процесі формування педагогічної культури педагога. Доведено, що сьогодні в Україні, зокрема, школах та ВНЗ натхненно працюють лабораторії вчителів, кафедри педагогічної творчості, що впроваджують у навчально-виховний процес різні інновації.

Саме зараз, коли відбувається пошук нових навчально-виховних систем та реформація системи освіти гостро стоїть проблема формування педагогічної культури сучасного вчителя. Помітний вклад у розв'язання завдань формування педагогічної культури освітян внесли вітчизняні вчені С.Гончаренко, В.Гриньова, І.Зязюн, М.Євтух, С.Сисоєва, Р.Хмелюк, Г.Шевченко та ін.

У дослідженні визначено педагогічну культуру вчителя-вихователя та викладача як сукупність морально-духовних якостей особистості, професійних знань, умінь та навичок, особливостей поведінки. Вона виражається у творчій самореалізації різноманітних видів професійно-педагогічної діяльності, спрямованій на опанування, створення педагогічних цінностей і технологій, які сприяють підвищенню ефективності навчально-виховного процесу. Визначено, що до внутрішніх складових педагогічної культури належать педагогічне покликання, педагогічні здібності, педагогічна майстерність; до зовнішніх - педагогічний стиль та педагогічний метод.

Розгортання сучасних досліджень щодо проблеми педагогічного покликання тісно пов'язане зі здобутками науковців попередніх поколінь. 20-роки ХХ століття були періодом інтенсивного пошуку нових шляхів навчання й виховання, спроб вивчення особливостей педагогічної діяльності, висуванням більш високих вимог до самої особистості педагога. Ці питання досліджувалися у науково-педагогічній діяльності таких видатних педагогів як П.Блонського, Т.Лубенеця, Я.Мамонтова та ін.

Наявності лише одного педагогічного покликання в особистості недостатньо, щоб вона успішно виконувала роль педагога. Вчителя можна назвати творчим, якщо йому характерні ряд педагогічних здібностей. У сучасній психолого-педагогічній літературі проблема формування педагогічних здібностей розглядається в працях таких науковців як Ф.Гоноболін, С.Кондратьєва, В.Крутецький, Н.Кузьміна та ін.

Педагогічні здібності, у свою чергу, залишаються лише можливостями, якщо вони не реалізуються через відповідні педагогічні вміння - педагогічну майстерність. Як наукова проблема, формування педагогічної майстерності почала активно розвиватися у XIX ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється у досягненні оптимальних наслідків, синтезі наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й особистих якостей учителя, комплексі властивостей осо-бистості педагога, що забезпечують високий рівень самоор-ганізації вчителя.

Над проблемою формування педагогічної майстерності сьогодні працюють: І.Андріаді, С.Болсун, В.Гриньова, І.Зязюн, Л.Карамушка, І.Кривонос, Н.Островерхова та ін. Педагогічна майстерність в історико-педагогічному вимірі в освітніх системах педагогічних закладів України середини ХVІ - ХХ ст. розглядається в працях О.Лавріненка.

Педагогічна майстерність пов'язана з педагогічною технікою, яка сприяє досконалій побудові праці вчителя. Над проблемою формування педагогічної техніки працюють С.Болсун, Н.Островерхова та ін.

Педагогічний метод і стиль виступають основними принципами організації педагогічного процесу, які спрямовують протікання педагогічної діяльності. Класичними з проблеми стилю стали роботи Є.Климова, І.Зимньої, А.Маркової, Н.Ніконової, О.Саннікової та ін.

Отже, у дослідженні доведено, що педагогічна культура є цілісною системою, яка об'єднує психологічні якості і властивості, емоційно-вольову, ціннісно-орієнтаційну сфери та пов'язана з творчістю і впровадження інновацій. Взаємодія цих сфер сприяє успішному навчально-виховного процесу, втіленню педагогічних інновацій у педагогічний процес, позитивному ставленню особистості до обраної професії відповідно до нахилів, здібностей та потреб і як результат забезпечує високий рівень педагогічної творчості та майстерності при гармонійному поєднанні із задоволеністю своєю професією та собою.

У другому розділі "Історико-ретроспективний аналіз педагогічних інновацій у доробку вітчизняних педагогів 20-х років XX століття" дисертаційного дослідження обґрунтовано та подано загальну характеристику розвитку педагогіки 20-х років минулого століття; виявлено тенденції, що сприяли інноваційній діяльності в досліджуваний період; розкрито інноваційну діяльність плеяди видатних педагогів початку XX ст., а саме Я.Мамонтова, Я.Чепіги, Г.Ващенка, С.Русової, Т.Лубенця та ін.; розроблено порівняльну модель використання інновацій у 20-ті роки ХХ і на початку ХХІ століть.

У розділі проаналізовано архівні джерела стосовно досліджуваного періоду та доведено, що період 20-х років XX століття характеризується пошуками не тільки в галузі змісту освіти, українізації школи, а й пошуком та розробкою нових засобів педагогічної діяльності, оновленням форм взаємин між учителем та учнями, формуванням творчого вчителя, покликаного за своєю професією.

Відзначено, що основа організації нової школи була інноваційною тому, що широко впроваджувалась думка прогресивної української педагогічної громадськості, яка критикувала систему навчання й вимагала оновлення освіти та методів навчання. Ця вільна думка не була безпідставною, так як мала своїм підґрунтям фундамент педагогічної науки прогресивного Заходу, що просувалася шляхом розвитку значно швидше ніж педагогіка України (експериментальна школа Дж. Дьюї, дальтонівський план Е.Паркхерст, метод проектів В.Кілпатрика, віньєтка-план К.Вошборна, Батавія-план Дж.Кеннеді, Ієна-план П.Петерсона, метод центрів за інтересами О.Декролі, нова школа С.Френе та ін.). Більшість з цих проектів були запропоновані саме у 20-ті рр. ХХ ст. та деякі з них (дальтон-план, метод проектів, комплексний метод) широко впроваджувалися в СРСР.

У роботі, на матеріалах державних архівів Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, проаналізовано політику українізації, проблеми ліквідації неписьменності, громадської ролі "Просвіт" у освітній діяльності регіонів держави, значення організації вчительських конференцій, діяльність курсів підвищення кваліфікації та підготовки вчителів.

У дослідженні з'ясовано, що педагогіка в Україні на початку 20-х років розвивалася паралельно з педагогічною наукою Заходу (вільного виховання або педоцентризму) і спиралась переважно на розвиток рефлексології та науково-природничих дисциплін. У процесі проведення історико-педагогічного аналізу в межах досліджуваного періоду, виділені основні тенденції, що обумовили необхідність впровадження інновацій: створення національної світської школи; стихійна революційна педагогічна творчість; українізація всіх видів шкільництва; децентралізація управління освітою; реформування освіти з використанням ідей експериментальної та гуманістичної педагогіки, теорії "вільного виховання", "трудової школи"; розвиток рефлексологічного та педологічного напрямків у педагогіці.

Доведено, що у період 20-х років ХХ століття якісними характеристиками педагогічних інновацій у спадщині вітчизняних педагогів 20-х років XX століття є формування творчого, талановитого педагога. Аналізуючи діяльність плеяди педагогів досліджуваного періоду (Г.Ващенка, Т.Лубенця, С.Русової, Я.Мамонтова, І.Огієнка, Я.Чепіги) аргументовано доведено, що це була найвища форма мистецтва й розкриття таланту як педагогів, так і теоретиків педагогічної галузі. Узагальнюючи їх основні теоретичні позиції, аналізуючи безпосередньо педагогічну діяльність та практику роботи шкіл, можна виділити провідні принципи щодо вирішення проблеми формування творчого, покликаного за призначенням учителя національної школи, а саме: національно-державницьке спрямування, гуманізм, висока моральність, педагогічний оптимізм, оволодіння здобутками науково-педагогічних шкіл Заходу.

У дослідженні розкрито питання щодо вдосконалення підготовки вчителя, створення професійних програм та інноваційних форм педагогічної освіти. Багато педагогів у цей період (М.Гармсен, Я.Чепіга, Т.Лубенець, С.Русова та ін.) надавали неабиякого значення особистісним якостям учителя, особливостям і здібностям, властивим педагогічній професії; педагогічному покликанню (Я.Мамонтов).

З'ясовано, що основними інноваціями в педагогіці 20-х років ХХ століття є: педагогічні ідеї "вільної школи" (Я.Чепіга), методика викладання в початковій школі (Т.Лубенець), впровадження художньо-дидактичного методу та концепція "педагог як митець" (Я.Мамонтов), основи естетичного виховання вчителя (С.Ананьїн), шляхи оптимізації формування особистості та підвищення авторитету вчителя (Г.Ващенко), розвиваюче навчання в дошкільних закладах (С.Русова).

Належне місце приділено доробку педагогічних інновацій педагогів 20-х років, що переплітаються з надбанням сучасної освіти. Встановлено, що трансформування суспільства і сучасної освіти породили глобальні зміни у формах і методах навчання, які нагадують процеси 20-х років ХХ століття.

Провідні тенденції розвитку інноваційних процесів сьогодення є яскравим наслідування педагогічних концепцій минулого, а саме: системи безперервної освіти, особистісно-орієнтованого навчання і виховання, педагогічного співробітництва тощо. У сучасній школі широко використовується інноваційна освіта - авторські та експериментальні навчальні заклади: школа-толока О.Захаренка (с. Сахнівка, Черкаська обл.), школа-комплекс М.Гузика (м. Южне, Одеська обл.), Саксаганський ліцей А.Сологуба (м. Кривий Ріг), приватна українознавча школа М.Чумарної (м. Львів) та ін.

За допомогою об'єктивно-аспектного аналізу запропоновано порівняльну модель використання інновацій у 20-х роках XX та ХХІ століть, на основі наступних складових:

обґрунтування тенденцій розвитку освіти України історичного періоду 20-х років ХХ століття;

визначення характерних рис доробку вітчизняних педагогів, їх актуальні питання та розробки інноваційних методів і прийомів навчання;

з'ясування методологічних підходів використання педагогічних інновацій у 20-х роках ХХ століття;

узагальнення досвіду використання сучасних вітчизняних педагогічних інновацій;

визначення структури формування культури в інноваційній підготовці сучасних учителів;

з'ясування методологічних підходів вивчення педагогічних інновацій у ХХІ столітті.

Ґрунтовно проаналізувавши плідну творчу спадщину плеяди педагогів 20-х років ХХ століття та сучасних світил вітчизняної освіти нами запропонована модель порівняльного аналізу педагогічних інновацій ХХ століття та сучасного освітнього простору.

Таким чином переконуємося, що послідовники сучасної вітчизняної педагогічної науки (І.Зязюн, І.Бех, С.Сисоєва, Н.Ничкало, О.Сухомлинська, М.Гузик, А.Сологуб та ін.) запозичують провідні ідеї минулого та інтегрують їх у сучасний освітній простір.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення завдань педагогічних інновацій пореволюційної школи 20-х років минулого століття, що виявляються у розкритті сутності й специфіки педагогічного покликання, педагогічної майстерності, визначенні найголовніших індикаторів професійно значущих характеристик творчої педагогічної діяльності та обґрунтуванні творчої особистості педагога на основі аналізу вітчизняної педагогічної спадщини 20-х років ХХ століття.
Теоретичний аналіз проблеми та отримані результати дозволяють сформулювати такі висновки:

1. Аналіз стану наукової розробки теми свідчить про те, що інтерес до вивчення розвитку і становлення шкільництва в Україні 20-х років ХХ століття з боку педагогів, істориків і широких кіл громадськості тривав постійно. Дослідження проблеми відбувалося як в радянський період, так і в роки незалежності України. Такий інтерес зумовлюється тим, що саме цей історичний період є періодом бурхливих перетворень освіти, коли метою суспільства і школи було формування нової людини, форми і методи навчання набували активного, діяльнішого характеру. Процес формування самобутньої вітчизняної школи в цей період був досить суперечливим.

Доведено, що період 20-х років ХХ століття характеризується розвитком теоретичних основ нововведень (плідних ідей щодо розвитку освіти). Проведений історико-педагогічний аналіз показав, що існують розбіжності у тлумаченнях педагогічних інновацій. Найчастіше вони спричиненні тим, що автори розглядають їх сутність не під однаковим кутом зору. Одні вважають, що інновацією можна вважати лише те нове, що має своїм результатом кардинальні зміни якої-небудь системи, а інші - зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні нововведення. Дослідження переконує, що під педагогічною інновацією розуміються перевірені часом прогресивні нововведення, які в даних конкретних умовах виступають актуальним засобом вирішення тієї чи іншої педагогічної проблеми і дозволяють педагогічній системі набути нових якостей - трансформуватися та модернізуватися. Вважаємо, що на прогресивний розвиток педагогічних інновацій можна розраховувати тільки в тому випадку, коли не порушується спадковий зв'язок між старим і новим.

2. Проведене дослідження показало, що педагогічна культура є цілісною системою, яка об'єднує психологічні якості й властивості, емоційно-вольову, ціннісно-орієнтаційну сфери та пов'язана з творчістю і впровадженням інновацій. Вітчизняні педагоги України 20-х років ХХ століття розуміли необхідність формування в майбутніх учителів педагогічної культури та професійних умінь, щоб допомогти оптимізувати всі види навчально-виховного процесу, спрямувати його на розвиток всебічно розвиненої особистості, її світогляду, моральних і естетичних ідеалів. Доведено, що педагогічна культура вчителя як провідної особи в освіті 20-х років ХХ століття визначена у вигляді сукупності морально-духовних якостей особистості, професійних знань, умінь та навичок.

З'ясовано, що до системних компонентів педагогічної культури освітянина належить загальна культура, педагогічні покликання, здібності, майстерність, стиль та методи - є достатніми складовими для педагогічного відображення культури і створення педагогічної інформації та її наступної передачі. Взаємодія цих сфер сприяє успішному навчально-виховного процесу, втіленню інновацій у педагогічний процес, позитивному ставленню особистості до обраної професії. Як результат забезпечується високий рівень педагогічної культури при гармонійному поєднанні із задоволеністю своєю професією та собою, що активно може використовуватися і сьогодні.

3. Установлено, що діяльність плеяди педагогів досліджуваного періоду (Г.Ващенка, Т.Лубенця, С.Русової, Я.Мамонтова, І.Огієнка, Я.Чепіги), була найвищою формою мистецтва й розкриття таланту як педагогів, так і теоретиків педагогічної галузі. Узагальнюючи їх основні теоретичні позиції та аналізуючи безпосередньо педагогічну діяльність виділені провідні тенденції щодо вирішення проблеми формування творчого вчителя національної школи: створення національної світської школи; стихійна революційна педагогічна творчість; українізація всіх видів шкільництва; децентралізація управління освітою; реформування освіти з використанням ідей експериментальної та гуманістичної педагогіки, теорії "вільного виховання", "трудової школи"; розвиток рефлексологічного та педологічного напрямків у педагогіці.

Виявлено і охарактеризовано педагогічні інновації у доробку вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття, які були впроваджені в систему освіти в досліджуваний період, а саме:

– в освіті: законопроекти реформування освіти України, пропаганда безкоштовного обов'язкового навчання дітей та підвищення престижу університетської освіти;

– у навчальному процесі: застосування художньо-дидактичного методу у викладанні, дидактична гра, запровадження екскурсій та лекційно-семінарських видів навчальної роботи, організація конференцій;

– у виховному процесі: створена концепція національного виховання на основі народності, гуманізму, демократизму; широкомасштабний розвиток теорії "вільного" виховання відповідно до потреб та здібностей дитини;

– у концепції особистості педагога: роль педагога в освітньому процесі, його вміння, здібності, професіоналізм та педагогічна культура.

4. Дослідження показало, що серед поглядів вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття з урахуванням своєрідного соціального замовлення на професійну працю визначаються ті аспекти особистісної характеристики вчителя, що набувають пріоритетної ваги в забезпеченні якості педагогічної праці. педагогічний інновація шкільний

Теоретичні ідеї вітчизняних педагогів 20-х років ХХ століття у формі інноваційної роботи в освіті були спрямовані на ліквідацію неписьменності населення та українізацію освіти, організацію системи освіти, побудовану на принципах гуманізму та національної ідеї. Концепції вітчизняного педагогічного досвіду набули широкого експериментування та втілення в діяльності товариств Просвіти, педагогічних курсів, гуртках тощо. Провідниками інноваційних ідей були періодичні освітні видання: "Вільна українська школа", "Світло", "Наша Школа" та ін. Широко впроваджувалися в практику роботи нові підручники і посібники, які рецензувалися у періодичних виданнях. Одним з напрямків інноваційної політики держави стало об'єднання вчителів у спілки, організація вчительських конференцій, в яких можна було обмінюватися передовим педагогічним досвідом.

Провідні педагоги 20-х років ХХ століття вважали, що попередню освітню систему можна змінити лише завдяки корінним змінам та нововведенням в освіті, в тому числі запозичених із зарубіжного досвіду, але з врахуванням національних особливостей українського народу та меншин, що проживали на території України.

5. Дослідження переконує в тому, що сучасні педагоги не повинні ні в якому разі ігнорувати успадковані цінності педагогіки минулого. Адже вони є стрижнем формування професійних якостей педагога, становлення і усвідомлення своїх пріоритетів серед інших верств населення та своєї домінантної ролі у вихованні молодого покоління.

Послідовники сучасної вітчизняної педагогічної науки запозичують провідні ідеї минулого та інтегрують їх у сучасний освітній простір. У сучасних освітніх закладах з'являються нові типи уроків: інтегровані, міжпредметні, бінарні, театралізовані та ін. Інтерес учителів до нетрадиційних уроків збільшується, бо спонукає до інновацій, творчості, надає можливість самореалізації та підвищення майстерності. Встановлення співвідношення між традиційним та інноваційним потребує часу та внесення необхідних змін, які б відповідали вимогам сьогодення.

Таким чином, досліджені педагогічні інновації 20-х років ХХ століття можуть слугувати прикладом для розвитку сучасного освітянського простору.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективними напрямками подальшого вивчення є: розвиток інноваційних ідей конкретних персоналій 20-их років ХХ ст.; врахування зарубіжного аспекту використання інновацій на становлення національної школи зазначеного періоду; історія становлення національної школи в період незалежності України (1917-1920 рр.); використання педагогічних інновацій історичної спадщини педагогів у процесі підготовки сучасного вчителя нової генерації тощо.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях автора

Статті у наукових фахових виданнях

1. Сафонова Н. В. Педагогічна спадщина Я. А. Мамонтова та її значення для української педагогіки / Н. В. Сафонова // Соціалізація особистості: [зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту імені М.П.Драгоманова]. - К.: Логос, 2001. - С. 85-89.

2. Сафонова Н. В. Спектр проблем педагогічної науки України в 20-ті роки XX століття / Н. В. Сафонова // Наукові записки: [зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту імені М.П.Драгоманова] / укл. П. В. Дмитренко, О. Л. Макаренко. - К.: НПУ, 2001. - Вип. 38. - С. 107-118.

3. Сафонова Н. В. Творча особистість учителя національної школи у спадщині Я. Мамонтова / Н. В. Сафонова // Гуманітар. вісн. Переяслав-Хмельницького держ. пед. ун-ту імені Григорія Сковороди: [наук.-теорет. зб.]. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип. 3. - С. 32-38.

4. Сафонова Н. В. Творчість вчителя в науково-педагогічній спадщині Я. А. Мамонтова / Н. В. Сафонова // Творча особистість учителя : проблеми теорії і практики: [зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту імені М.П.Драгоманова] / ред. кол. Н. В. Гузій та ін. - К.: НПУ, 2002. - Вип. 7. - С. 71-75.

5. Сафонова Н. В. Від педагогічного покликання до інновацій у школі / Н. В. Сафонова // Наук. вісн. Південноукраїнського держ. пед. ун-ту ім. К. Д. Ушинського: [зб. наук. пр.]. - Одеса, 2005. - Вип. 7-8. - С. 90-95.

6. Сафонова Н. В. Інноваційна науково-педагогічна думка Т. Г. Лубенця / Н. В. Сафонова // Наук. вісн. Південноукраїнського держ. пед. ун-ту ім. К. Д. Ушинського: [зб. наук. пр.]. - Одеса, 2006. - С. 82-88.

7. Сафонова Н. В. Творчий педагог - фундатор формування творчої особистості / Н. В. Сафонова // Рідна школа. - 2003. - № 2. - С. 10.

8. Сафонова Н. В. Інноваційний аспект аналізу педагогічної спадщини вітчизняних педагогів 20-х років XX століття / Н. В. Сафонова // Наука і освіта (Південний науковий центр АПН України). - 2006. - № 1-2. - С. 90-92.

9. Сафонова Н. В. Відродження освітнього руху в Україні у 20-х роках XX століття / Н. В. Сафонова // Наука і освіта (Південний науковий центр АПН України). - 2009. - № 3. - С. 71-74.

Статті в інших виданнях та матеріали конференцій

10. Сафонова Н.В. Інноваційна педагогічна думка видатних педагогів 20-х років ХХ століття та її втілення в сучасну шкільну практику: [навч. метод. посібник] / Н.В.Сафонова. - Одеса: "Друкарський дім", 2005. - 112 с.

11. Сафонова Н.В. Ідеї Г. С. Сковороди про педагогічне покликання у творчості Я. Мамонтова / Н.В. Сафонова, Н.В. Ковальова // Гуманітар. вісн. Переяслав-Хмельницького держ. пед. ун-ту імені Григорія Сковороди: [наук.-теорет. зб.]. - Переяслав-Хмельницький, 2003. - Вип. 4. - С.18-23.

12. Сафонова Н. В. Розвиток педагогічної освіти в Україні в 20-х роках ХХ століття / Н. В. Сафонова // Інтелігенція і влада: [зб. наук. пр.]. - Одеса, 2009. - Вип. 19. - С. 124-131.

13. Сафонова Н. В. Історичний аспект розвитку педагогічної освіти України в 20-х роках ХХ століття / Н. В. Сафонова // Наукові записки з української історії: [зб. наук. ст.]. - Переяслав-Хмельницький, 2009. - Вип. 22. - С. 144-148.

14. Сафонова Н. В. Відродження вітчизняного освітнього руху в умовах політики українізації в 20-х роках ХХ століття / Н. В. Сафонова // Наукові записки з української історії: [зб. наук. ст.]. - Переяслав-Хмельницький, 2009. - Вип. 23. - С.116-120.

15. Сафонова Н. В. Історико-інноваційні аспекти аналізу процесу відродження освітнього руху в Україні в 20-х р.р. XX ст. / Н. В. Сафонова // Історичні і політологічні дослідження. - 2008. - № 3-4 (30-40). - С. 63-71.

16. Сафонова Н. В. Багатогранність особистості сучасного педагога - якісна складова навчально-виховного процесу / Н. В. Сафонова // Професіоналізм педагога: збірник статей за матеріалами всеукр. наук.-прак. конф., 23-25 вересня 2003 р., м. Ялта / Міністерство освіти і науки України. - К.: Пед. преса, 2003. - С. 22-27.

17. Сафонова Н. В. Особистість вчителя у спадщині корифеїв української педагогічки Т. Г. Лубенця та Я. А. Мамонтова / Н. В. Сафонова // Підготовка вчителя початкової школи в умовах нової парадигми освіти: до 170-річного ювілею: збірник статей за матеріалалами всеукр. наук.-метод. конф., 1-2 квітня 2004 р. / укл. Л. Л. Макаренко, М. С. Севастюк, О. П. Симоненко. - К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. - С. 65-67.

Анотації

Сафонова Н.В. Педагогічні інновації в спадщині вітчизняних педагогів 20-х років XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди", Переяслав-Хмельницький, 2010.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню проблеми педагогічних інновацій шляхом аналізу вітчизняної спадщини педагогів (Я.Мамонтова, Г.Ващенка, С.Русової. Т.Лубенця, І.Огієнка та ін.) 20-х років XX століття.

У дисертації висвітлено проблему педагогічних інновацій 20-х років XX століття, які характеризувалися пошуками нових методів роботи в школі, розробкою засобів педагогічної діяльності, оновленням форм взаємин між учителем та учнями, формуванням творчого вчителя, покликаного за своєю професією. Обґрунтовано, що в умовах пореволюційної України в 20-х роках ХХ століття проявилася чітка тенденція до широкої творчості й педагогічного новаторства.

Проаналізовано шляхи реформування системи педагогічної освіти, змісту спеціальної педагогічної підготовки, методів роботи українських педагогів 20-х років XX століття. Визначено провідні теоретичні ідеї та погляди педагогів досліджуваного періоду на організацію системи освіти, побудовану на принципах гуманізму, національної ідеї, широкого експериментування та втілення концепцій зарубіжного педагогічного досвіду, форми інноваційної роботи, спрямовані на ліквідацію неписьменності та українізацію освіти.

Дисертаційне дослідження визначає, що доробок, який залишили нам вчені-педагоги 20-х років XX століття є фундаментальним вкладом в історію української педагогічної думки.

Ключові слова: педагогічні інновації, об'єктивно-аспектний аналіз доробку педагогів (ОАА), модель об'єктивно-аспектного аналізу.

Сафонова Н.В. Педагогические инновации в наследии отечественных педагогов 20-х годов XX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - ГВУЗ "Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды", Переяслав-Хмельницкий, 2010.

Диссертационная работа посвящена исследованию проблемы педагогических инноваций путем анализа отечественного наследия педагогов (Я.Мамонтова, Г.Ващенка, С.Русовой, Т.Лубенца, И.Огиенка) 20-х годов XX века.

В диссертации освещены проблемы педагогических инноваций 20-х годов XX века, которые характеризовались поисками новых методов работы в школе, разработкой средств педагогической деятельности, обновлением форм взаимоотношений между учителем и учениками, формированием творческого учителя, с призванием к педагогической профессии. Обосновано, что в условиях послереволюционной Украины в 20-х годах ХХ века проявилась четкая тенденция к широкому творчеству и педагогическому новаторству.

Проанализированы пути реформирования системы педагогического образования, содержания специальной педагогической подготовки, методов работы украинских педагогов 20-х годов XX века. Определены ведущие теоретические идеи и взгляды педагогов исследуемого периода на организацию системы образования, построенную на принципах гуманизма, национальной идеи, широкого экспериментирования и воплощения концепций зарубежного педагогического опыта, формы инновационной работы, направленные на ликвидацию неграмотности и украинизацию образования.

Диссертационное исследование определяет, что наследие, которое оставили нам ученые-педагоги 20-х годов XX века является фундаментальным вкладом в историю украинской педагогической мысли.

Ключевые слова: педагогические инновации, объективно-аспектный анализ наследия педагогов (ОАА), модель объективно-аспектного анализа.

Safonova N.V. Pedagogical innovations in the legacy of domestic teachers of 20th a XX age. - Manuscript.

The dissertation on achiebement of a scientific degree of the candidate of pedagogical sciences on a specialty 13.00.01 - general pedagogic and history of pedagogic. - S.H.E.S. ”Pereyaslav-Khmelnitsky State Pedagogical University named after Grigory Skovoroda”, Pereyaslav-Khmelnitsky, 2010.

Dissertation work is devoted to research of problem of pedagogical innovations by the analysis of domestic pedagogical legacy of 20th XX centuries. The process of cultural construction 20 years of the twentieth century was an extremely powerful, and on its merits in history called the Cultural Revolution or the whole stage of national revival. As well as modern period, the period of 20th a XX item is characterized by the searches of new methods in area of maintenance of education, by the search and development of new facilities of pedagogical activity, update of forms of mutual relations between a teacher and students, forming of creative teacher, called to work in the system of education. In the conditions of Ukraine after revolution a clear tendency showed up to creation and pedagogical innovation opening out of scale socially-pedagogical experiment.

The choice of theme is caused by large interest of scientists and teachers to the problem of pedagogical innovations and creation of teacher in history of Ukrainian school, especially in the period of the twentieth of the last century.

The thesis dealt with the problems of pedagogical innovations of 20 years of XX century, characterized by a search for new methods in the classroom, exploring and developing means of educational activities, updates, forms of interaction between teacher and students, the formation of a creative teacher, with a vocation to the teaching profession. Distinguished leading theoretical ideas and opinions of teachers of the period investigated the organization of the education system, built on the principles of humanism, the national idea, a broad experimentation and realization of the concept of foreign pedagogical experience, innovative forms of work aimed at eliminating illiteracy and Ukrainisation education.

Wide reformative motion in educational-pedagogical space was provoked events in Ukraine after revolution. The personal touches of this motion was pedagogical creation on the basis of pedagogical innovation and social-pedagogical experiment.

Theoretical generalization and new decision of problem of pedagogical innovations of school of 20th, pedagogical trade, which show up in opening of essence and specific of the pedagogical calling of past century is resulted in dissertation, determination of main indicators professionally meaningful descriptions of creative pedagogical activity and ground of creative personality of teacher on the basis of analysis of domestic pedagogical legacy of 20th of ХХ century, and also determinations of prospect of introduction of innovations at modern school by forming of creative teacher-innovator.

Proved that a holistic solution to the problem of pedagogical innovation is impossible without a generalized study of trends and patterns in search of innovative pedagogical process foreign and domestic experience in especially important. That is the history of national education to find the ratio of internal contradictions that determine innovation processes, and external contradictions associated with the historical conditions of a certain age.

Pedagogical innovations created by the creative search of original, innovative educational solutions to various problems. The main product of this search can be creative new teaching technologies, original educational ideas, specific forms and methods of education, innovative approaches in the management of educational process in general. By-product innovation as a process of creative activity is the growth of pedagogical skills and the head teacher, his level of culture, thinking and outlook.