Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Організація природничої освіти молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)

Смолянюк Наталія Миколаївна

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Іонова Олена Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Вихрущ Віра Олександрівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри педагогіки і методики початкового навчання;

кандидат педагогічних наук, професор Якушко Наталія Михайлівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, декан факультету початкового навчання.

Захист відбудеться « 13 » жовтня 2010 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий «11 » вересня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Штефан

1. Загальна характеристика роботи

природничий освіта навчальний

Актуальність дослідження. Одним із головних завдань сучасної початкової ланки освіти є формування всебічно розвиненої особистості, яка виявляє гнучкість мислення, творчі здібності, високий рівень ініціативності й самостійності. Особливе значення у процесі розвитку різноманітних якостей, світоглядної підготовки молодших школярів мають предмети природничого циклу, які, окрім ознайомлення з основами природничих наук, формування наукового світогляду дітей, сприяють вихованню відповідального ставлення, любові до природного середовища, розвитку соціальної компетенції, прищеплюють навички самостійної та творчої діяльності. Це вимагає спеціальної організації навчально-пізнавальної діяльності школярів у процесі вивчення природничих дисциплін.

У цій площині виникає об'єктивна потреба аналізу, осмислення й використання історико-педагогічного досвіду здійснення природничої освіти молодших школярів, що надає додаткову можливість обґрунтованого впровадження новітніх освітніх технологій, необхідних змін змісту, форм і методів навчання й виховання учнів. Особливий інтерес у цьому контексті викликає період другої половини ХХ століття, для якого були характерні вагомі здобутки в галузі початкової природничої освіти.

Аналіз стану наукової розробки досліджуваної проблеми дозволяє зробити висновок про те, що питання природничої освіти учнів глибоко пророблялися вітчизняними (Б.Грінченко, М.Корф, А.Макаренко, С.Миропольський, М.Пирогов, Ф.Прокопович, С.Русова, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський) та зарубіжними (А.Дістервег, Я.Коменський, М.Монтессорі, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Фребель, Р.Штайнер) педагогами-класиками, які розглядали природу як безпосереднє джерело знань, а природничу освіту - значущим чинником формування всебічно розвиненої особистості, її самовизначення й самовдосконалення.

Важливий внесок у розвиток природничої освіти школярів зроблено вченими-природознавцями, педагогами (В.Арнольді, А.Бекетов, О.Герд, В.Докучаєв, В.Зуєв, В.Наталі, Л.Ніконов, І.Полянський, Б.Райков, К.Ягодовський), зокрема щодо розробки змісту природничої освіти, відбору форм і методів його засвоєння.

Сучасною педагогікою (Державний стандарт початкової загальної освіти, С.Гончаренко, К.Гуз, В.Ільченко та інші) природнича освіта учнів розглядається як педагогічна система, що є цілісним дидактичним утворенням взаємопов'язаних елементів: цілей (освітніх, розвивальних, виховних), предметного змісту, методів, засобів та організаційних форм навчання, методів контролю, а також прийомів діагностики досягнення поставлених цілей навчання, що зумовлені специфікою вивчення живої природи.

Основними напрямами дослідження проблеми природничої освіти молодших школярів на сучасному етапі є:

? розробка змісту природничої освіти, формування цілісного природничонаукового знання (Н.Буринська, В.Вихрущ, К.Гуз, І.Жаркова, В.Ільченко, К.Корсак, С.Собакар, А.Степанюк, О.Штурмак);

? дидактико-методичні питання викладання природознавства у початковій школі (М.Антонченко, Т.Байбара, О.Варакута, О.Гаманюк, К.Гончарова, Н.Горобець, Л.Жовтан, О.Іонова, Т.Князєва, Г.Ковальчук, І.Коренєва, В.Кузнецова, О.Максимов, О.Мащенко, Л.Мельчаков, Л.Міненко, І.Родигіна, М.Скиба, Д.Трайтак);

? розвиток пізнавальних інтересів, творчих здібностей, активності, самостійності молодших школярів у процесі вивчення дисциплін природничого циклу (Н.Бібік, І.Вікторенко, О.Пінський, Л.Хоритонова);

? теорія та практика екологічної освіти, формування екологічної культури учня, його морально-ціннісного ставлення, естетичного сприйняття природи (Т.Баранова, Н.Горобець, О.Колонькова, О.Лазерна, Г.Пустовіт, Л.Симонова, І.Удовиченко, Л.Шаповал, С.Шмалей, І.Ярита);

? підготовка вчителів-природознавців до професійної діяльності (О.Біда, Ю.Бойчук, О.Євсєєва, О.Іванців, С.Калаур, В.Ковальчук, О.Янкович).

Значну допомогу у вивченні й осмисленні предмету дослідження надали історико-педагогічні праці, присвячені таким питанням, як: висвітлення досвіду взаємодії дітей з довкіллям, реалізації виховної й розвивальної функцій природи у спадщині видатних педагогів (Л.Березівська, Л.Бондар, Н.Борисенко, С.Золотухіна, В.Левашова, Н.Побірченко, Л.Попова, Н.Роман, О.Сухомлинська, З.Шевців, К.Юр'єва, Н.Якушко); розвиток вітчизняного природознавства (В.Пакулова, Р.Райков, Д.Трайтак, В.Федорова); питання природничої освіти учнів початкової школи другої половини ХІХ - початку ХХ століття (Т.Собченко).

Частково предмет дослідження відображено й у дисертаціях Н.Щокіної «Проблема екологічної освіти і виховання учнів у педагогічній теорії і практиці школи Української РСР (1960-1980-ті рр.)» (1990), Л.Старикової «Питання розвитку факультативних курсів біологічного циклу в історії загальноосвітньої школи України (1960-1980-ті рр.)» (1994), О.Норкіної «Гуманістично-зорієнтовані технології навчання дисциплін природничого циклу в загальноосвітній школі (кінець ХХ - початок ХХІ ст.)» (2004).

Разом з тим проблема організації природничої освіти молодших учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття не була предметом цілісного педагогічного дослідження. В означених вище працях відсутній аналіз теорії та практики здійснення початкової природничої освіти школярів у досліджуваний період.

Такий стан наукового знання зумовлює необхідність розв'язання суперечностей, що об'єктивно мають місце в теорії та практиці педагогіки, а саме: між високим рівнем теоретичного обґрунтування питань природничої освіти на гуманістичних засадах і привалюванням у шкільній практиці технократичних підходів до навчання й виховання молодших школярів; між накопиченим історико-педагогічним досвідом ефективного здійснення природничої освіти та відсутністю науково-методичного забезпечення його впровадження в діяльність початкової школи; між потенційними розвивальними можливостями предметів природничого циклу та недостатньою підготовкою вчителя початкових класів до їх реалізації в навчально-виховному процесі.

Отже, актуальність питань розвитку особистості засобами навчальних предметів природничого циклу, важливість об'єктивної оцінки й творчого переосмислення досвіду минулих років у організації природничої освіти молодших учнів, відсутність фундаментальних історико-педагогічних досліджень, які синтезовано відображали б еволюцію зазначених питань протягом другої половини ХХ століття, необхідність розв'язання означених суперечностей зумовили вибір теми дослідження «Організація природничої освіти молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідницької роботи кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за колективною темою «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах» (РК № 1-200199U004104). Тема дисертації затверджена Вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 1 від 29.02.2008 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 22.04.2008 р.).

Мета дослідження - вивчити й узагальнити теоретико-педагогічні ідеї, проаналізувати й систематизувати досвід організації природничої освіти молодших школярів у досліджуваний період для використання творчих знахідок минулого в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи.

Відповідно до мети дослідження визначено його завдання:

1. Виявити витоки ідей природничої освіти школярів у історії світової педагогічної думки та визначити внесок провідних учених, педагогів другої половини ХХ століття в організацію початкової природничої освіти.

2. Науково обґрунтувати етапи організації природничої освіти молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах України в означених хронологічних межах.

3. Розкрити напрями реалізації змісту природничої освіти, форми та методи його засвоєння молодшими школярами в досліджуваний період.

4. Визначити перспективи використання творчих знахідок теорії та практики початкової природничої освіти досліджуваного періоду в діяльності сучасної початкової школи.

Об'єкт дослідження - природнича освіта учнів початкової школи України.

Предмет дослідження - теорія та практика організації природничої освіти молодших школярів у вітчизняних загальноосвітніх навчальних закладах другої половини ХХ століття.

Методологічну основу дослідження становлять: загальні положення теорії наукового пізнання з її вимогами науковості, об'єктивності, доказовості; філософські висновки про діалектичне розуміння сутності історико-педагогічного процесу, взаємозв'язок суспільних явищ; концептуальні положення нормативних документів щодо освіти України (закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст., Державний стандарт початкової загальної освіти, Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепція виховання дітей і молоді у національній системі освіти, Концепція екологічного виховання та ін.).

Теоретичною основою дослідження є: наукові розробки з історії освіти різних регіонів України (С.Золотухіна, О.Кузнецова, О.Микитюк, Н.Побірченко, О.Сухомлинська, В.Шпак, Л.Штефан); ідеї педагогів-класиків (Б.Грінченко, А.Дістервег, Я.Коменський, М.Корф, Й.Песталоцці, М.Пирогов, С.Русова, Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський, Р.Штайнер), дослідження вчених-природознавців (О.Герд, В.Наталі, Б.Райков, Л.Севрук, К.Ягодовський) про природничу освіту учнів; історико-педагогічні дослідження сучасних учених у галузі природничої освіти учнів (Н.Борисенко, Л.Гуцал, М.Караванська, В.Левашова, О.Норкіна, Т.Собченко, Л.Старикова, Н.Щокіна); педагогічні ідеї, концепції вчених і педагогів досліджуваного періоду з питань організації природничої освіти (В.Горощенко, П.Завітаєв, І.Звєрєв, З.Клепініна, Н.Коваль, В.Кузнєцова, Л.Мельчаков, Л.Нарочна, А.Низова, В.Онищук, В.Пакулова, В.Перекалова, А.Плешаков, Л.Хитяєва); рекомендації до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у різних закладах освіти (В.Буряк, В.Гриньова, В.Євдокимов, В.Лозова, О.Попова, І.Прокопенко, А.Троцко), зокрема у початковій школі (Н.Бібік, О.Біда, В.Вихрущ, О.Іонова, О.Савченко, Н.Якушко).

Відповідно до визначених завдань використано такі методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний, що застосовувались з метою узагальнення теорії та систематизації досвіду організації природничої освіти молодших учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття; проблемно-цільовий і порівняльний - для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань і нормативно-інструктивних освітніх документів досліджуваного періоду; історико-ретроспективний метод - для характеристики змісту, організаційних форм, методів, засобів здійснення природничої освіти молодших учнів.

Джерельну базу дослідження складають законодавчо-нормативні акти, постанови й розпорядження уряду щодо системи освіти; матеріали з'їздів, конференцій, нарад з питань освіти; навчально-методична документація загальноосвітніх навчальних закладів України; матеріали періодичних видань досліджуваного періоду «Воспитание школьников», «Воспитание и обучение», «Народное образование», «Начальная школа», «Початкова школа», «Рідна школа», «Освіта», «Советская педагогика», «Наша школа», «Педагогический вестник», «Школа-интернат», «Информатика и образование»; монографії, рукописи дисертацій та автореферати; сучасна науково-педагогічна періодика, збірники наукових праць із загальної педагогіки та історії педагогіки, з питань початкового навчання; довідково-педагогічна література.

У процесі дослідження вивчались і аналізувались матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади й управління, м. Київ (ф. 166), Державного архіву Харківської області (ф. 4677, 4689, 4695), матеріали відкритих фондів і фондів рідкісної книги Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, матеріали загальноосвітніх навчальних закладів (засідань педагогічних рад, звітів і конспектів учителів).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ століття, що характеризується посиленням уваги науковців до теорії та практики організації початкової природничої освіти, розробкою форм, методів, засобів її реалізації. Нижня межа (50-ті роки ХХ ст.) визначається започаткуванням позитивних перетворень у всіх сферах соціально-культурного життя країни, генерацією творчих педагогічних ідей, активною діяльністю вітчизняних педагогів щодо ефективної організації природничої освіти молодших школярів. Верхня межа (90-ті роки ХХ ст.) обґрунтовується зміною й демократизацією суспільного ладу, переорієнтацією системи освіти в цілому й початкової освіти зокрема на гуманістичну парадигму. Вітчизняні педагоги працювали над науково-методичним забезпеченням початкової природничої освіти на засадах національної педагогіки, особистісно-орієнтованого підходу, над упровадженням освітніх технологій гуманістичного характеру.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

* здійснено цілісний аналіз теорії та практики організації природничої освіти молодших школярів у конкретний історичний період, визначено внесок провідних учених другої половини ХХ століття в організацію природничої освіти молодших школярів (обґрунтування цілей, принципів побудови змісту природничої освіти, організаційних форм і методів її реалізації, розширення термінологічного поля досліджуваної проблеми);

* обґрунтовано етапи організації природничої освіти у початковій школі другої половини ХХ століття (1950-1967 рр. - етап перебудови початкової природничої освіти; 1968-1980-ті рр. - етап інтенсивного розвитку науково-методичних засад початкової природничої освіти школярів; 1990-ті рр. - етап модернізації початкової природничої освіти) з урахуванням особливостей освітньо-культурного розвитку країни, чинників неодноразового реформування системи освіти, специфіки поглядів, практичної діяльності передових вітчизняних педагогів, науковців-природодослідників, розвитку педагогічної науки, зокрема дидактики початкової школи, нормативного оформлення природничої освіти, змін її змісту, форм і методів реалізації;

* накреслено перспективи творчого використання знахідок теорії та практики початкової природничої освіти другої половини ХХ століття в сучасній школі (забезпечення матеріальної та науково-методичної бази природничої освіти; дотримання вимог наступності й безперервності освіти - від дошкільної ланки до повної загальної освіти; постійне врахування спорідненості молодшого школяра з природним середовищем; розширення варіативного складника навчальних планів початкової школи за рахунок уведення факультативних занять з питань природознавства; використання форм, методів, засобів здійснення природничої освіти, спрямованих на активізацію навчально-пізнавальної діяльності школярів; урахування як позитивного, так і негативного досвіду шкільної природничої освіти попередніх років; посилення вимог до особистості вчителя-природознавця).

Конкретизовано форми (проведення предметних уроків, орієнтованих на безпосередню роботу з природними матеріалами; уроків пояснювального читання, узагальнюючих, нетрадиційних уроків; організація факультативних занять, екскурсій, роботи в «живому куточку», природознавчих гуртках, клубах тощо) та методи (словесні методи, спостереження, ілюстрація й демонстрація природних матеріалів і явищ, проведення елементарних природничих дослідів, сільськогосподарських робіт, методи проблемного навчання, ігри та ін.) природничої освіти; методи контролю засвоєння молодшими школярами змісту природничої освіти (використання карток для диференційованої оцінки знань, тестове оцінювання навчальних досягнень, контроль за допомогою технічних засобів, ігрової діяльності тощо).

Подальшого розвитку набули ідеї про суспільно-історичну, соціально-економічну, організаційно-педагогічну зумовленість становлення й удосконалення теорії та практики природничої освіти молодших школярів у зазначений період.

У науковий обіг введено нові архівні дані (17), що розширюють уявлення про організацію природничої освіти молодших учнів у досліджуваний період.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається тим, що в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в розробку спецкурсу «Природнича освіта молодших школярів: історико-педагогічний аспект» для студентів педагогічних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, матеріали якого впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 268К від 11.12.09), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01.12/1052 від 16.12.09), Криворізького державного педагогічного університету (довідка № 221А від 14.12.09).

Матеріали дослідження можуть бути використані: у педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти й удосконалення кваліфікації педагогічних кадрів з метою визначення змісту підготовки вчителів; у розробці курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Педагогічна майстерність», спецкурсів і спецсемінарів для педагогічних вищих навчальних закладів, а також під час написання підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури, здійснення педагогічної практики. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для курсових, дипломних і магістерських робіт.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується широким використанням наукових монографій, документів досліджуваного періоду, архівних матеріалів, а також системою застосованих методів відповідно до мети, завдань, об'єкта, предмета дослідження; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах та апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації були представлені на засіданнях кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи, кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (2007-2009), на міжнародних науково-практичних конференціях «Новітні наукові досягнення-2009» (Дніпропетровськ, 2009), «Наука та технології: крок до майбутнього-2010» (Дніпропетровськ, 2010), науково-практичній конференції молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2006), науковій конференції викладачів та аспірантів кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи (Харків, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 12 одноосібних публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них - 7 статей, 6 з яких опубліковано у провідних наукових фахових виданнях, 5 - матеріали конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. У тексті містяться 3 таблиці (на 7 сторінках) та додатки (на 9 сторінках). Загальний обсяг дисертації 241 сторінка. Основний текст дисертації викладено на 175 сторінках, список використаних джерел становить 547 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологію дослідження, подано джерельну базу, окреслено хронологічні межі; розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретичні питання організації природничої освіти в початковій школі другої половини ХХ століття» - на основі аналізу широкого спектру науково-педагогічної літератури, архівних джерел розкрито витоки ідей природничої освіти в зарубіжній та вітчизняній педагогіці; систематизовано внесок провідних учених, педагогів досліджуваного періоду в розвиток природничої освіти молодших школярів, обґрунтовано етапи організації природничої освіти в початковій школі другої половини ХХ століття.

Проведений науковий пошук засвідчив, що природа у світовій педагогіці здавна вважалась одним з провідних факторів освіти й виховання учнів. Так, про важливість вивчення природи наголошувалося вже у працях давніх філософів (Аристотель, Гіппократ, Авіценна). Значному розвитку питань природничої освіти школярів сприяли науково-природничі відкриття епохи Відродження й Нового часу (Ж.Бюффон, А.Везалій, Г.Галілей, К.Геснер, К.Лінней, А.Чезальпіно), обґрунтування класиками світової педагогіки (А.Дістервег, Я.Коменський, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо) значущості природи для освіти, виховання й розвитку особистості.

З'ясовано, що становлення і розвиток природничої освіти у вітчизняній педагогічній думці пов'язані з такими основними чинниками, як: традиції народної культури й педагогіки, релігійний погляд на єдність людини з природою, прищеплення дітям любові, побожного, бережливо-господарського ставлення до природи; поява перших педагогічних пам'яток Київської Русі (зокрема «Слово про похід Ігорів», «Повчання Володимира Мономаха дітям»); опанування початків природознавства у школах «учіння книжного»; природоохоронне виховання у братських школах; поширення азбуковників (перших підручників з вивчення природи); діяльність викладачів Києво-Могилянської академії (І.Гізель, І.Галятовський, Г.Конинський, П.Могила, Ф.Прокопович, С.Яворський), спрямована на засвоєння зростаючим поколінням знань і досвіду доцільної взаємодії з природою; акцентування Г.Сковородою уваги на єдності людського й природного світів, необхідності формування духовності особистості через красу й неповторність природи; активна діяльність освітян, природодослідників із визначення ролі, змісту природничої освіти та засобів її засвоєння школярами (В.Арнольді, А.Бекетов, В.Зуєв, М.Ломоносов, М.Максимович, А.Спойкович, М.Тереховський); обґрунтування видатними педагогами (Х.Алчевська, О.Герд, Б.Грінченко, М.Корф, П.Лесгафт, Т.Лубенець, С.Миропольський, М.Пирогов, В.Стоюнін, Л.Толстой, К.Ушинський) цілей, завдань, принципів, підходів до побудови змісту природничої освіти, форм і методів її реалізації в початковій школі.

У педагогіці кінця ХІХ - першої половини ХХ століття вагомий внесок у розвиток природничої освіти учнів зроблено представниками зарубіжної і вітчизняної школи, а саме: визначення природознавства як важливого чинника практичної реалізації соціального, дослідницького, конструктивного, експресивного імпульсів природного розвитку дитини (Дж.Дьюї, У.Кілпатрік, Е.Паркхерст); обґрунтування й упровадження у шкільну практику ідей вільного виховання, єдності й залежності людини і навколишнього світу, ціннісного ставлення до природного довкілля (Л.Гурлітт, Е.Кей, М.Монтессорі, С.Русова, С.Френе, Р.Штайнер); удосконалення змісту природничої освіти, посилення її діяльнісно-практичної спрямованості (Д.Кайгородов, Н.Крупська, А.Макаренко, В.Половцов, І.Полянський, Л.Севрук), розробка різних підходів до використання пошуково-дослідницьких методів у навчанні природничим дисциплінам (В.Наталі, А.Пінкевич, Б.Райков, К.Ягодовський).

Отже, проведений аналіз свідчить, що педагоги від античності до середини ХХ століття звертали особливу увагу на той потенціал, який містить природнича освіта, її можливості в забезпеченні всебічного розвитку учнів.

Аналіз наукових праць представників педагогічної та природознавчої думки (Л.Березівська, І.Звєрєв, З.Клепініна, Л.Мельчаков, Л.Нарочна, В.Перекалова, А.Плешаков, О.Попова, М.Скаткін, О.Сухомлинська) засвідчує, що в досліджуваний період (друга половина ХХ століття) організація природничої освіти молодших школярів визначалася освітньою політикою й підпорядковувалася завданням соціально-економічного розвитку держави, що зумовило досить суперечливу ґенезу розглядуваної проблеми з наявністю позитивних і негативних тенденцій.

З урахуванням особливостей освітньо-культурного розвитку країни, чинників неодноразового реформування системи освіти, специфіки поглядів, практичної діяльності передових вітчизняних педагогів, науковців-природодослідників, розвитку педагогічної науки, зокрема дидактики початкової школи, нормативного оформлення природничої освіти, змін її змісту, форм і методів реалізації визначено три етапи організації природничої освіти у початковій школі другої половини ХХ століття, які суттєво не відрізняються від етапів розвитку національної педагогічної думки, науково обґрунтованих О.Сухомлинською.

Перший етап (1950-1967 рр.) визначається як етап перебудови початкової природничої освіти, обґрунтування нових підходів до її засвоєння школярами.

Вивчення й узагальнення широкого кола психолого-педагогічних (І.Бугаєвич, П.Завітаєв, П.Іванов, Ф.Кисельов, В.Маркін, А.Низова, С.Ширяєва), архівних джерел дало можливість установити, що впродовж досліджуваного етапу підходи до організації початкової природничої освіти, зміст шкільного природознавства неодноразово змінювалися, що було зумовлено загальними тенденціями пожвавлення педагогічної думки в цей час, пошуками нової моделі початкової школи як складника неперервної загальної освіти та фундаменту подальшого навчання учнів.

Особливу увагу науковці розглядуваного етапу зосереджували на практичній спрямованості природничої освіти молодших школярів, навчанні основам природничих наук у поєднанні зі суспільно корисною працею. Це було наслідком прийняття «Закону про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (1958 р.), який викликав зміни «школи навчання» на «трудову школу».

Етап, що вивчається, характеризується також активною діяльністю вчених, педагогів (Б.Райков, С.Павлович, М.Скаткін), спрямованою на введення природознавства як самостійного навчального предмету з ІІ класу, оскільки систематичне вивчення природознавства починалось лише з IV класу, а протягом перших трьох навчальних років природознавчий матеріал засвоювався учнями опосередковано - у процесі вивчення інших навчальних дисциплін. Раннє введення природознавства науковцями слушно пояснювалось, по-перше, особливостями дітей молодшого шкільного віку, які виявляють велику зацікавленість природними явищами, а, по-друге, винятковою роллю природи у розвитку мислення і мовлення школярів, у їхньому трудовому й естетичному вихованні.

Виявлено, що позитивний вплив на організацію природничої освіти молодших школярів на досліджуваному етапі мали теоретичні розвідки, спрямовані на використання ідей проблемно-розвивального навчання молодших школярів (Л.Виготський, В.Давидов, Л.Занков). Зокрема науковцями (Л.Мельчаков, М.Скаткін) було обґрунтовано доцільність створення проблемних ситуацій, використання пошукового методу як засобу активізації пізнавальної діяльності школярів, розвитку їхньої творчості й самостійності під час вивчення природничих дисциплін.

У дисертації наголошується на тому, що величезне значення для розвитку природничої освіти молодших школярів у досліджуваний період мала діяльність українського дидакта-практика В.Сухомлинського, котрий розглядав природу, її чудову красу як одвічне джерело дитячих думок і добрих почуттів, як найефективніший засіб усебічного розвитку дітей. У зв'язку з цим видатним педагогом було доведено ефективність проведення занять у «школі під блакитним небом», де б школярі вчилися «слухати музику природи», через спостереження за природними явищами засвоювали основи читання й письма. Це сприяло не тільки оволодінню учнем початковою системою знань про природу, а й розвитку його розумової активності, пізнавального інтересу, пам'яті, допитливості. В.Сухомлинський був переконаний, що виховання у школярів любові до природи, дбайливого ставлення до живого й прекрасного відбувається лише тоді, коли дитина творить красу, покращує навколишнє середовище своєю натхненною, радісною працею. Саме в цьому полягає єдність естетичного й морального виховання дитини, основа розвитку її громадянських почуттів і патріотизму.

Доведено, що основними недоліками розглядуваного етапу були відсутність сталої системи природничої освіти молодших учнів і недосконалість науково-методичного забезпечення її здійснення.

Другий етап (1968-1980-ті рр.) представлено як етап інтенсивного розвитку науково-методичних засад початкової природничої освіти школярів, збагачення та стабілізації її змісту, впровадження новаторських підходів до навчання школярів природничим дисциплінам.

У дисертації визначено, що на цьому етапі активному розвитку природничої освіти молодших школярів сприяло, з одного боку, введення природознавства як окремого предмету з ІІ класу (1968 р.), а з іншого - перехід початкової школи спочатку на трирічний (кінець 1960-х рр.), а потім на чотирьохрічний (1986-1987 рр.) терміни навчання. Це стимулювало педагогів до вироблення нових підходів до організації природничої освіти, глибокої проробки й розширення змісту початкового природознавства, його раціонального розподілу між класами з урахуванням наступності й перспектив подальшого вивчення в середніх і старших класах.

У цілому, як засвідчує проведений аналіз архівних документів, урядової документації та науково-педагогічної літератури (З.Клепініна, Н.Коваль, В.Кузнєцова, Л.Нарочна, А.Низова, А.Плешаков, М.Скаткін, В.Федорова, Л.Хитяєва) розглядуваного періоду, цей етап відзначався комплексним підходом до організації природничої освіти молодших школярів і характеризувався такими основними чинниками, як:

- поглиблення науково-методичних досліджень (Н.Добрецова, Г.Ковальова, В.Михайлова, Л.Монголіна, Л.Павлов, В.Перекалова) освітньо-виховного значення знань про природу, їх ролі у всебічному розвитку дитини;

- розширення термінологічного поля досліджуваної проблеми такими поняттями, як: «екологічна освіта» (формування системи екологічних знань, набуття учнями досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, виховання любові до природи) (Т.Богданець, А.Волкова, А.Захлєбний, І.Звєрєв, З.Кирилова, Л.Манорик, М.Савчук, Т.Смирнова, А.Щербо); «природоохоронна робота» (розширення кола знань молодших школярів про природу та її охорону, застосування природоохоронних знань у конкретній практиці, залучення дітей до активної діяльності з надання допомоги навколишньому природному середовищу) (Г.Данилова, М.Миленіна, В.Полянський, З.Фролова);

- широке тлумачення мети шкільного природознавства (окрім озброєння молодших школярів знаннями про природу, створення фундаменту для подальшого вивчення природничих наук у середніх і старших класах, природознавство спрямовувалось на розвиток розумових здібностей учнів, їхньої пізнавальної активності й самостійності, формування основ екологічної освіти, виховання дбайливого ставлення до природних об'єктів);

- визначення напрямів шкільної природничої освіти молодших учнів (класна та позакласна робота);

- обґрунтування організаційно-педагогічних умов (різнобічна підготовка вчителя до викладання природничих дисциплін, практична спрямованість природничої освіти, орієнтація навчально-виховного процесу на активізацію особистості) підвищення ефективності природничої освіти, застосування форм і методів навчання (ігор, дискусій, колективних обговорень, дослідів, використання творчих вправ та проблемних запитань і завдань та ін.), різноманітних навчальних засобів (зокрема технічних), що спонукають особистість до виявлення ініціативності, самостійності, розвитку її розумових здібностей (В.Горощенко, С.Логачевська, Л.Мельчаков);

- наукова розробка проблем методик викладання природознавства (В.Горощенко, Л.Картель, М.Скаткін) та підвищення педагогічної майстерності вчителів початкових класів (К.Гончарова, І.Звєрєв, Ф.Кисельов, Н.Коваль, Г.Ковальова, Г.Ковальчук, В.Кузнєцова, Л.Нарочна, В.Пакулова, Н.Риков, В.Федорова, С.Якупок).

З'ясовано, що на розглядуваному етапі плідному розвитку питань організації природничої освіти молодших школярів сприяла новаторська педагогічна діяльність (Ш.Амонашвілі, М.Гузик, С.Лисенкова, М.Щетинін) у цілому та втілення у практику початкового природознавства ідей проблемно-розвивального (Д.Вількєєв, Н.Воскресенська, М.Скаткін, Л.Хитяєва, Л.Хоритонова), програмованого навчання (І.Баунова, Р.Мошніна, І.Чижова) зокрема.

Разом із тим і на цьому етапі вплив реформувань на розвиток досліджуваної проблеми неможливо оцінити однозначно. З одного боку, він був плідним, оскільки орієнтував початкову школу на таку модель природничої освіти, що забезпечувала засвоєння елементарних наукових основ природних явищ, комплексне розв'язання завдань навчання, виховання та розвитку в їх взаємозв'язку. З іншого боку, спостерігалось надмірне навантаження молодших школярів теоретичним матеріалом, спрямованість на розвиток переважно їхніх розумових здібностей.

Третій етап (1990-ті рр.) визначається як етап модернізації початкової природничої освіти, набуття нею гуманістичного характеру, залучення у практику початкової школи ідей національної педагогіки та особистісно-орієнтованого навчання.

У розділі з наведенням фактичних даних доводиться, що розвиток природничої освіти молодших школярів на цьому етапі визначався такими факторами, як:

- конкретизація й уточнення цілей початкової природничої освіти з позицій гуманізації та гуманітаризації освітньої галузі, що зумовило розширення й обґрунтування принципів побудови змісту природничої освіти. Окрім традиційних базових принципів здійснення природничої освіти (науковості, доступності, наочності, зв'язку з життям, сезонності та ін.), в основу розробки змісту природничої освіти було покладено екологічний, загальноземлезнавчий, планетарний принципи;

- розробка й утілення у практику нових інтегрованих природничих дисциплін, авторських курсів: «Довкілля» (К.Гуз, В.Ільченко, С.Собакар), «Основи екології та охорона живої природи», «Екологія для молодших школярів» (А.Плешаков), «Світ і людина» (А.Леонтьєва) та ін.;

- обґрунтування й упровадження особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, зокрема комп'ютерних (О.Гокунь, М.Жалдак, Ю.Машбиць, Т.Сергєєва, В.Шолохович), інтерактивного навчання (Т.Лазарева, О.Пометун, В.Салтовська), вальдорфських (О.Іонова, Р.Штайнер), що сприяло індивідуалізації навчання, активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів, розвитку їхніх творчих здібностей;

- актуалізація екологічних проблем (Т.Бабакова, А.Бегека, М.Мурач, Т.Остроушенко), посилення екологічної спрямованості початкового природознавства; визначення мети, завдань, принципів, умов, шляхів реалізації початкової екологічної освіти, спрямованої на формування екологічної культури особистості, розуміння необхідності її гармонійних взаємин з природою.

Отже, протягом досліджуваного етапу набули розвитку різноманітні питання організації природничої освіти, було теоретично обґрунтовано й упроваджено у практику початкової школи гуманістично орієнтовані підходи до її здійснення. Водночас відзначено й недоліки, що заважали прогресивному розвитку питань природничої освіти молодших школярів, а саме: привалювання у шкільній практиці традиційних підходів до природничої освіти молодших учнів; недостатня реалізація розвивально-виховного потенціалу природничих дисциплін.

У другому розділі - «Досвід організації природничої освіти в початковій школі другої половини ХХ століття» - на основі вивчення архівних документів (протоколів засідань педагогічних рад, звітів про роботу і конспектів уроків учителів початкової школи, доповідей педагогів на наукових конференціях, методичних рекомендацій викладачів вищих навчальних закладів, учителів-практиків, наукової літератури, педагогічної преси досліджуваного періоду) узагальнено практику здійснення природничої освіти в початковій школі; проаналізовано відповідно до науково обґрунтованих етапів основні напрями реалізації змісту природничої освіти, форми, методи, засоби його засвоєння; накреслено перспективи творчого використання позитивного досвіду минулого в сучасних умовах.

У ході наукового пошуку з'ясовано, що природнича освіта молодших школярів здійснювалась у таких основних напрямах: у процесі вивчення шкільних предметів - як природничого циклу («Природознавство», «Ознайомлення з навколишнім світом», «Світ навколо нас», «Світ і людина», «Я й Україна», «Довкілля»), так і іншої спрямованості (мова й читання, математика, трудове навчання, образотворче й музичне мистецтво) через реалізацію тісних міжпредметних зв'язків між природознавчими дисциплінами та іншими шкільними предметами; під час різноманітної позакласної роботи школярів. Це сприяло активізації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів, створювало умови для формування цілісної системи природничих знань і вмінь дослідження природи.

Аналіз науково-методичного підґрунтя (навчальні плани, програми, підручники, навчальні посібники) та освітньої практики (І.Звєрєв, З.Клепініна, Н.Коваль, Л.Нарочна, В.Перекалова, А.Плешаков, В.Федорова, С.Якупок) дозволив узагальнити форми, методи, засоби здійснення природничої освіти в початковій школі другої половини ХХ століття.

Так, до основних форм реалізації природничої освіти належали уроки й такі їх різновиди: предметні уроки (Л.Бурова, В.Горощенко, З.Клепініна, Н.Смирнова), спрямовані на отримання знань у ході безпосередньої роботи з предметами природи, розвиток умінь спостерігати, аналізувати; уроки пояснювального читання (В.Маркін, В.Перекалова, А.Перротте, Н.Полежаєва, В.Рум'янцев, М.Скаткін, Є.Скобелєв), під час яких молодші школярі читали статті, оповідання природознавчого характеру, що сприяло розширенню кругозору учнів, формуванню навичок самостійної роботи з книгою, прагнення до глибокого пізнання природи; узагальнюючі уроки (Л.Буєвич, З.Клепініна, Л.Мельчаков, В.Михайлова, А.Низова), що мали на меті систематизувати й закріпити знання, отримані учнями при вивченні теми, привчали їх до більш широких узагальнень, дозволяли встановлювати нові зв'язки між засвоєними поняттями та уявленнями; нетрадиційні уроки (інтегровані уроки, уроки-подорожі рідним краєм, уроки-прес-конференції, уроки-змагання, театралізовані уроки, уроки-концерти) (Т.Денисова, Т.Тимошенко), орієнтовані на інтелектуальне й емоційно-ціннісне сприймання дитиною навколишньої природи, самовираження учнів у різних видах навчально-пізнавальної діяльності.

Особливе місце в організації природничої освіти молодших школярів належало екскурсіям (В.Герасимов, А.Низова, Н.Чижикова, Л.Швейцарова, Л.Шестак), під час яких завдяки безпосередньому спостереженню об'єктів пізнання створювались найкращі умови для розв'язання освітніх, виховних і розвивальних завдань природничої освіти, для набуття дитиною особистісно-значущого досвіду природоохоронної діяльності.

Важливе значення для початкової природничої освіти мали факультативні заняття («Екологія для молодших школярів», «Історичне краєзнавство», «Планета загадок» тощо), позакласне читання художньої та науково-популярної літератури, організація роботи «живих куточків», шкільних краєзнавчих музеїв, різноманітних природознавчих гуртків і клубів («Юний натураліст», «Юні шанувальники природи», «Юні екологи», «Юні краєзнавці», «Чомучки»), проведення вечорів, зустрічей, конкурсів, свят тощо. Це сприяло забезпеченню єдності екологічного, естетичного й морального виховання, допомагало дітям осягати красоту світу в природі, мистецтві та людських стосунках.

У дисертації схарактеризовано методи реалізації природничої освіти, а саме: словесні методи (пояснення, розповіді, бесіди) (А.Беккер, В.Грузинська, Є.Кульбицька, А.Плешаков); методи проблемного навчання: проблемний виклад природничих знань, евристичний метод у знайомстві з новим навчальним матеріалом, виконанні дослідно-пізнавальних завдань - проведення елементарних природничих дослідів, занять із сільського господарства, спостережень за природою, життям і працею людей, ведення календаря природи і праці, щоденника спостережень (В.Перекалова, Л.Прокоф'єва, Л.Хоритонова); ігри (А.Верзіна, Н.Грюцева, В.Дрязгунова, Є.Сироткіна, Л.Тиричева, В.Шалавіна). Це дозволяло молодшим школярам не лише глибоко засвоювати навчальний матеріал із природознавства, але й сприяло вихованню шанобливого ставлення дітей до навколишнього середовища, розвитку їхньої відповідальності, ініціативності, самостійності, організованості, наполегливості.

Аналіз науково-педагогічних праць (Г.Аквілєва, Н.Гавзе, Ж.Ганін, А.Зацепіна, Л.Логінова, В.Онишук, Л.Юр'єва) засвідчує, що у другій половині ХХ століття важливу роль для природничої освіти молодших школярів мали ілюстрація та демонстрація конкретних природних предметів і явищ із використанням натуральних (живі об'єкти - тварини, комахи, рослини, неживі об'єкти - гербарії, чучела, скелети, колекції, препарати, зразки гірських порід, ґрунтів і мінералів тощо) та штучних (моделі, аплікації, муляжі, різноманітні навчальні допоміжні матеріали - компас, магніт, метеонабір тощо, навчальні кінофільми, кінофрагменти, діафільми, діапозитиви, слайди, кодотранспаранти; таблиці, картини, ілюстрації, схеми, карти, атласи; зошити з друкованою основою) видів наочності.

Проведений науковий пошук доводить, що в розглядуваний період набули розвитку форми й методи контролю засвоєння молодшими школярами змісту природничої освіти. Так, поряд з традиційними формами й методами контролю (фронтальне та індивідуальне опитування, письмові й практичні роботи) педагогами використовувалися також: програмований (Н.Проничева, В.Титова) і тестовий контроль (С.Зиріна, Л.Кузьмін, О.Майгарова), оцінювання через ігрову діяльність (А.Верзіна, В.Дрязгунова, В.Шалавіна).

Вивчення архівних джерел, психолого-педагогічної спадщини (В.Горощенко, Ф.Кисельов, Л.Мельчаков, Л.Нарочна) дало можливість зробити висновок про те, що в досліджуваний період величезного значення в організації природничої освіти учнів надавалось особистості вчителя, вдосконаленню його професійної майстерності. На це було спрямовано: активне обговорення питань природничої освіти молодших школярів на сторінках тогочасних періодичних видань, а також під час педагогічних читань, нарад, з'їздів, наукових конференцій; випуск науково-методичної літератури для вчителя і різноманітних допоміжних навчальних посібників і засобів (карт, альбомів, таблиць, лабораторного обладнання); науково-методична діяльність шкільних педагогічних рад, під час засідань яких обговорювалось широке коло природознавчих питань початкової школи (проблеми ефективності засвоєння школярами змісту природничої освіти, використання оптимальних організаційних форм і методів навчання тощо).

Висновки

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки.

1. У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено організацію природничої освіти молодших школярів у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття та представлено її у вигляді ретроспективного цілісного аналізу педагогічної теорії та практики.