Гуманістичні ідеї у педагогічній спадщині І.Я. Франка

15

Размещено на http://www.allbest.ru/

00

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ І.Я. ФРАНКА

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ГУЩАК Жанна Михайлівна

Дрогобич - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України ЄВТУХ Микола Борисович, Національна академія педагогічних наук України, академік-секретар відділення вищої освіти.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент БЕРЕЗІВСЬКА Лариса Дмитрівна, Інститут педагогіки НАПН України, головний науковий співробітник лабораторії історії педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент ГЕРЦЮК Дмитро Дмитрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра загальної та соціальної педагогіки, завідувач.

Захист відбудеться 8 червня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.053.01 у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Івана Франка, 24, к. 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 2.

Автореферат розіслано 6 травня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Пантюк

АНОТАЦІЇ

Гущак Ж.М. Гуманістичні ідеї у педагогічній спадщині І.Я. Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. - Дрогобич, 2011.

У дисертації цілісно висвітлено гуманістичні ідеї педагогічної спадщини І. Франка крізь призму розвитку культурно-освітніх рухів Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Виокремлено й охарактеризовано положення щодо з'ясування внеску мислителя в процеси формування педагогічної думки.

З'ясовано гуманістичну позицію І. Франка щодо обґрунтування психолого-педагогічних особливостей, мети, завдань виховання молоді, шляхів, засобів організації виховного впливу у творах педагогічного спрямування.

Окреслено внесок І. Франка у висвітленні гуманістичної спрямованості освіти, процесу навчання молоді, педагогічної діяльності вчителя, його моральних рис та професійних компетенцій у навчально-виховному процесі. Встановлено актуальність та значущість педагогічних ідей І. Франка в контексті особистісно орієнтованої педагогіки.

Ключові слова: І. Франко, гуманістичні ідеї, педагогічна спадщина, виховний вплив, освіта, навчання, моральні риси, професійні компетенції, особистісно орієнтована педагогіка.

Гущак Ж.М. Гуманистические идеи в педагогическом наследии И. Франко. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Дрогобычский государственный педагогический университет имени Ивана Франко. - Дрогобыч, 2011.

В диссертации целостно раскрыты гуманистические идеи педагогического наследия И. Франко сквозь призму культурно-образовательных движений Галичины во второй половине ХІХ - начале ХХ в.

Конкретизированы и освещены подходы к определению вклада писателя в процессы формирования педагогической мысли: всесторонний и объективный анализ И. Франко состояния украинской школы; актуализация проблем образования и воспитания в программных документах политических партий; влияние ученого на активизацию молодежной среды в Галиции; общественно-просветительские инициативы ученого в периодических изданиях; поддержка им начинаний прогрессивного учительства как составной части общественно-педагогического движения в Галиции; выступления мыслителя по различным проблемам общественно-политической и культурно-образовательной жизни перед представителями интеллигенции и молодежи.

В ходе исследования установлено, что педагогические работы И. Франко являются подтверждением необходимости познания психологических особенностей и внутреннего мира ребенка с целью организации его целенаправленного воспитания, способствующего целостному развитию личности. Воспитание ученый рассматривал как процесс содействия личностному развитию, предусматривающий знание ее индивидуальных качеств, способностей, потребностей и устремлений.

Определено, что И. Франко в процессе воспитания придавал важное значение активности личности, которая не воспринимает модель поведения на веру, а стремится убедиться в ее эффективности путем познания реалий. Мыслитель отстаивал право молодого человека на собственные взгляды, проявление личных чувств, самоуважение, взаимопонимание в отношениях с педагогами.

И. Франко акцентировал на демократическом стиле взаимоотношений, при котором педагог не категорически запрещает, а убеждает и предоставляет ученику свободу выбора. Доброжелательное, толерантное отношение воспитателя к воспитанникам, по мнению ученого, содействует развитию их положительной самооценки и побуждает личность к самосовершенствованию.

В исследовании обосновано гуманистический подход И. Франко к воспитанию как взаимообусловленному развитию социальных свойств и индивидуальной самобытности молодого человека. Полноценное функционирование личности, как считает ученый, возможно лишь в гражданском обществе, в котором среди демократических ценностей реализуются права, свободы и обязанности индивида.

На примере воспитания посредством литературы, поэзии и т.п. И. Франко отстаивал идею взаимозависимости воздействий на сознание, эмоциональную сферу и поведение молодого человека, т.е. необходимости формирования соответствующего единства его убеждений, чувств, стремлений и порывов.

Мыслитель настаивал на необходимости изучения родного языка, поскольку с его помощью достижения национальной культуры могут существенно воздействовать на развитие личности, стать ее достоянием и создать почву для всеохватывающего познания действительности.

Установлено, что И. Франко указывал на взаимосвязь между выбором воспитательных влияний и позицией учителя, его педагогической целью, отношением к ученикам; обосновывал важность ориентации воспитательных воздействий учителя на положительные изменения именно во внутренней сфере личности, что, в свою очередь, предопределяет соответствующее внешнее поведение. Ученый призывал согласовывать словесное влияние педагога с приобретенным опытом учеников, их чувствами, переживаниями и поведением.

Обосновано развитие И. Франко ценностной гуманистической идеи о связи процесса обучения с реальной жизнью как общества, так и каждого отдельного человека. Писатель неоднократно призывал изучать учебные предметы в образовательных учреждениях не как совокупность научно-теоретических знаний, а как познание существующих законов развития живой и неживой природы, эволюции общества и человека в контексте анализа объективных естественных процессов соответствующей эпохи, культуры и жизненного опыта школьников.

Установлено, что педагогическую деятельность ученый рассматривал как сосредоточенность учителя на личности каждого ученика, проявление уважения к нему, его потребностям и интересам, стремление побудить школьников к сознательному овладению знаниями, а также содействие их всестороннему, гармоническому развитию. И. Франко акцентировал на преданности учителя педагогической работе, осознании им своего профессионального долга, ответственности за интеллектуальное и духовное развитие учеников.

Подтверждено первоочередное внимание мыслителя к моральным качествам личности педагога, определяющим гуманистическую направленность его деятельности: это любовь к детям, сердечность, открытость, искренность, наставничество над воспитанниками, настойчивость и требовательность в процессе стимулирования школьников к овладению знаниями, выбору ими собственного жизненного пути. Главное внимание И. Франко сосредотачивал на способности педагога устанавливать гуманистические взаимоотношения с учениками на основе взаимопонимания, толерантности, создающих комфортную воспитательную среду в образовательном учреждении.

Определены актуальность и значимость педагогических идей И. Франко в контексте личностно ориентированной педагогики.

Ключевые слова: И. Франко, гуманистические идеи, педагогическое наследие, воспитательное влияние, образование, обучение, моральные качества, профессиональные компетенции, личностно ориентированная педагогика.

Hushchak Zh.M. Humanistic ideas in Ivan Franko's pedagogical heritage. - Manuscript.

Scientific thesis for the Degree of the Candidate of Pedagogical Sciences (Theory of Education) in specialty 13.00.01 - Theory and History of Education. - Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University. - Drohobych, 2011.

The dissertation outlines the humanistic ideas in Ivan Franko's pedagogical heritage in the light of cultural and educational movements in Halychyna in the second half of the 19th - the beginning of the 20th century. It singles out and characterizes the positions of thinker's contribution to the processes of educational thought.

The dissertation clarifies I. Franko's humanistic attitude in substantiating the psychological and pedagogical aspects, objective and tasks of the youth education, trends of organizing educational influence. It considers I. Franko's contribution to defining the humanistic approach to the youth education, teaching and learning, teachers' activity, their moral qualities and professional competences in the educational process. The dissertation states the topicality and significance of I. Franko's pedagogical ideas in the context of personality centered pedagogy.

Key words: I. Franko, humanistic ideas, pedagogical heritage, educational influence, education, teaching and learning, moral qualities, professional competence, personality-centered pedagogy.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах розвитку української демократичної держави гуманістична концепція становить методологічне, науково-теоретичне підґрунтя вітчизняної освіти. Вона визначає напрями формування, зміст нової педагогічної парадигми в період суспільно-політичних, економічних, соціокультурних змін. Генезис гуманістичної традиції пов'язаний з витоками педагогічної науки, а тому звернення до її класичної спадщини допомагає вдосконалити процеси реформування традиційного педагогічного мислення та впровадження інноваційних досягнень у практику шкільництва.

Сьогодні, коли в Україні йдеться про реалізацію цінностей національної культури в системі освіти та виховання, особливої уваги, на наш погляд, гідна постать І. Франка, спадщину якого становлять праці, позначені високим інтелектуальним рівнем, з багатьох галузей: літературознавства, мовознавства, філософії, культурології і, безперечно, педагогіки.

Педагогічний доробок видатного українського письменника й громадського діяча визначається гуманістичною спрямованістю на цінності в житті суспільства та в системі освіти. Його педагогічні погляди, будучи предметом ґрунтовного дослідження в різні суспільні періоди, становлять значний інтерес для науковців. У зв'язку з цим актуальним стає вивчення гуманістичних ідей навчання й виховання педагогічної спадщини І. Франка в контексті сучасних соціальних перетворень, їхньої значущості для реформування підходів до організації навчально-виховного процесу, впровадження дитиноцентристської системи навчання як нової філософії освіти, практичної реалізації ідей демократизації й гуманізації освітньої галузі.

Педагогічна спадщина І. Франка досліджується у різноманітних аспектах. Українські вчені розглядають та інтерпретують питання впливу І. Франка на становлення та розвиток українського громадсько-педагогічного руху в Галичині наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. (Т. Завгородня, З. Нагачевська, Н. Сабат, Б. Ступарик, М. Чепіль та ін.); його погляди на освіту, навчання, виховання відповідно до історично-політичних, соціально-економічних умов розвитку суспільства (Л. Березівська, Г. Васянович, О. Вишневський, М. Євтух, Т. Равчина, М. Стельмахович та ін.); роль учителя у навчально-виховному процесі (Д. Герцюк, Д. Скільський та ін.) тощо.

Водночас немає цілісного й системного дослідження гуманістичної концепції педагогічних поглядів І. Франка, її значущості для розбудови демократичного суспільства. Глибшого вивчення та аналізу потребують принципи організації освіти, методи навчання й виховання, аспекти професійної діяльності вчителя, обґрунтовані в педагогічних творах видатного письменника крізь призму ідей гуманізму.

Актуальність зазначеної проблематики, відсутність її комплексного дослідження, об'єктивна потреба аналізу гуманістично спрямованих педагогічних ідей І. Франка, їхньої ролі для організації особистісно орієнтованої системи виховання й навчання на засадах демократичних принципів зумовили вибір теми дисертаційної роботи ”Гуманістичні ідеї у педагогічній спадщині І.Я. Франка”.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри педагогічних технологій Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, зокрема під час розробки теми ”Освітні технології у контексті підготовки спеціалістів інженерно-педагогічного факультету” (протокол № 2 від 14.09.2001 р.). Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 10 від 15.11.2001 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології Академії педагогічних наук України (протокол № 5 від 27.05.2003 р.).

Мета дослідження - висвітлити гуманістичну спрямованість ідей виховання, освіти і навчання молоді у педагогічній спадщині І. Франка.

Для реалізації мети поставлено такі завдання:

- визначити гуманістичні засади педагогічної спадщини І. Франка крізь призму розвитку культурно-освітніх рухів у Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- з'ясувати гуманістичну позицію науковця щодо виховання молодої людини, шляхів організації виховного впливу;

- проаналізувати обґрунтовані І. Франком гуманістичні підходи до організації процесу навчання учнівської молоді, розкрити його погляди на гуманістичну спрямованість педагогічної діяльності вчителя;

- актуалізувати провідні гуманістичні ідеї педагогічної спадщини І. Франка.

Об'єктом дослідження є педагогічна спадщина І. Франка.

Предмет дослідження - гуманістичні ідеї І. Франка щодо виховання, освіти і навчання молоді.

Методологія дослідження ґрунтується на: теорії наукового пізнання єдності процесів, взаємовпливу і взаємозалежності явищ об'єктивної дійсності, єдності теорії та практики; принципі детермінізму, який, враховуючи чинні суспільно-історичні та соціокультурні фактори і пануючі у суспільстві філософські, суспільно-політичні й антропологічні погляди, зумовив появу нових ідей письменника; принципі історизму, згідно з яким новаторські думки видатної персоналії аналізуються з огляду на конкретні історичні умови й обставини; принципі об'єктивності, який забезпечує правдивість наукової інформації на підставі аналізу реальних фактів і логічних аргументів; системному підході, що передбачає розгляд ідей, явищ як системи взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів, кожен з яких охоплює загальносистемні ознаки; системі історико-порівняльного аналізу ідей та явищ у динаміці їхнього розвитку й контексті історичних подій, умов.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети й розв'язання низки завдань використано такі теоретичні методи дослідження:

- аналіз, систематизація та узагальнення наукових робіт учених про життя і діяльність І. Франка, його філософських, публіцистичних, педагогічних статей, художніх творів;

- встановлення взаємозв'язку між судженнями, думками письменника та реальними фактами і подіями, зображеними в художніх творах для систематизації його педагогічних ідей;

- реконструкція Франкового педагогічного досвіду з метою його реалізації у навчально-виховному процесі сучасної школи.

Джерельною базою дослідження послужили художні твори, наукові та публіцистичні праці літературознавчого, суспільно-політичного, фольклористичного та етнографічного спрямування, епістолярні матеріали І. Франка, вміщені в зібранні його праць у 50-ти і 3-х додаткових томах; історико-педагогічні дослідження, суспільно-політична та педагогічна преса (“Діло”, “Літературно-науковий вісник”, “Учитель”, “Учительське слово”, “Рідна школа” та ін. ), наукові, публіцистичні та педагогічні праці дослідників творчої спадщини І. Франка, що зберігаються у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, наукової бібліотеки Львівського національного університету імені І. Франка, Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, бібліотеки Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка та експозиційні матеріали літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові.

Наукова новизна й теоретична значущість одержаних результатів.

На підставі аналізу педагогічної спадщини І. Франка:

- вперше цілісно висвітлено запропоновані вченим гуманістичні ідеї щодо організації виховання та створення оптимально сприятливого освітнього середовища;

- систематизовано й узагальнено теоретичні засади сутності і змісту особистісно орієнтованої моделі освіти з опорою на відповідний методичний інструментарій (форми, методи і засоби);

- обґрунтовано специфіку організації навчання, виховання й розвитку особистості на засадах моралі, добра, гідності, честі, правди, свободи;

- визначено актуальність та значущість гуманістичних педагогічних ідей І. Франка у контексті розвитку української педагогіки в умовах державотворення.

Практичне значення дослідження полягає у введенні до наукового обігу історико-педагогічної науки гуманістичних ідей І. Франка щодо мети та завдань виховання молоді; професійної спрямованості педагогічної діяльності вчителя, обґрунтованої на засадах гуманістичної педагогіки; маловідомих історико-біографічних фактів. Основні положення, фактологічні матеріали, висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у лекційному курсі ”Історія педагогіки”, під час розробки спецкурсів і спецсемінарів для студентів вищих навчальних закладів педагогічного профілю різних рівнів акредитації, підготовки навчальної та навчально-методичної літератури, при виконанні дипломних, магістерських та дисертаційних досліджень з історико-педагогічної проблематики, у процесі підготовки майбутнього вчителя в закладах вищої освіти, на курсах післядипломної освіти, у роботі наукових кабінетів франкознавства та літературно-меморіальних музеїв І. Франка.

Результати дисертаційного дослідження упроваджено в навчально-виховний процес Львівського національного університету імені Івана Франка (акт № 2794-Н від 14.07.2010 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (акт № 217 від 14.02.2011 р.), Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (акт № 455 від 25.03.2011 р.), Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (акт № 07-10/979 від 21.04.2011 р.).

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечено використанням широкої джерельної бази; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів відповідно до об'єкта, предмета, мети та завдань дослідження; впровадженням результатів дослідження в практику роботи вищих навчальних закладів України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційного дослідження висвітлено на наукових конференціях: міжнародних - ”Трудове навчання в системі освіти XXI століття” (Дрогобич, 2003 р.), ”Наука і освіта ”2004”. Стратегічні напрями реформування системи освіти” (Дніпропетровськ, 2004 р.); всеукраїнських - ”Проблеми реформування магістратури в світлі концепції Болонського процесу” (Київ, 2005 р.), ”Сучасні проблеми художньо-трудової підготовки вчителів: теорія, досвід, зміст і технології” (Дрогобич, 2006 р.), ”Видатні педагоги XIX ст. про виховання ”нової людини” (М. Демков, М. Корф, К. Ушинський, М. Пирогов, С. Русова, М. Костомаров, М. Драгоманов та ін.)” (Ніжин, 2009 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено в 11 одноосібних працях, серед яких 7 статей - у наукових фахових виданнях, 1 стаття - у збірнику наукових статей, 3 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (327 найменувань), 3-х додатків (7 сторінок). Загальний обсяг дисертації 215 сторінок; обсяг основного тексту 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

гуманістичний педагогіка виховання особистісний

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологію і джерела дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, представлено апробацію основних положень дисертації, зазначено кількість публікацій, подано відомості про структуру роботи.

У першому розділі - ”Педагогічна спадщина І. Франка в контексті розвитку суспільно-педагогічної думки Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст.” - простежено ґенезу і ступінь вивчення педагогічної спадщини І. Франка; проаналізовано його вплив на становлення та розвиток українського громадсько-педагогічного руху в Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; обґрунтовано передумови формування гуманістичного світогляду мислителя.

Історіографічний аналіз творчості І. Франка дав можливість виокремити декілька етапів вивчення поглядів мислителя на освітньо-виховні проблеми.

Перший - дослідження педагогічних ідей та поглядів І. Франка в освітньо-наукових колах ще за його життя. Особливістю цього етапу є те, що педагогічні ідеї мислителя безпосередньо не виокремлені, але підтекстово представлені в рецензіях, оглядах, які друкувалися у тодішніх періодичних виданнях, окремих статтях, спогадах його сучасників - письменників (М. Вороний, М. Гнатюк, М. Коцюбинський, А. Крушельницький, Леся Українка, Марко Черемшина та ін.), політичних діячів (М. Грушевський, М. Драгоманов, С. Петлюра), співробітників різних суспільно-політичних та літературних видань (М. Возняк, А. Дольницький), шкільних та студентських товаришів (В. Білецький, І. Кобилецький, Є. Олесницький та ін.). Уперше спробу оцінити життя і творчість митця з освітянського ракурсу зробили І. Ющишин та А. Крушельницький.

Другий етап - міжвоєнний період (1918 - 1939 рр.). Ґрунтовний науковий аналіз творчості І. Франка зроблено у публікаціях М. Возняка, М. Галущинського, Я. Гординського, О. Грицая, В. Дорошенка, А. Крушельницького, Б. Лепкого, М. Рудницького, І. Свєнціцького, І. Ющишина, редакційних публікаціях часописів “Діло”, “Рідна школа”, “Учительське слово” та мемуаристиці цієї доби. Авторами багатьох спогадів про І. Франка були як відомі галицькі діячі (К. Студинський, В. Щурат, Марко Черемшина та ін.), так і пересічні люди - священики, вчителі, лікарі, які приятелювали з мислителем (М. Білецька, К. Гриневичева, В. Куровець, Л. Озаркевич, А. Чайковський та ін.).

Третій - радянська педагогічна франкіана, що охоплює період 1945 - 1991 рр., представлена працями М. Даденкова, О. Дзеверіна, Г. Паперної, В. Савинця, В. Смаля. До питань дослідження творчості І. Франка як педагога у радянську добу зверталися також Л. Баїк, А. Брагінець, М. Година, В. Городівський, М. Грищенко, І. Зайченко, В. Лесин, Л. Маляренко, Б. Мітюров, О. Мороз, М. Походзіло, Г. Пурель, В. Святовець, Ю. Ступак, С. Сухорський, С. Чавдаров, П. Яременко та ін.

Четвертий етап - наукові розвідки представників української еміграційної педагогічної думки, зокрема серія публікацій біографічного, літературно-критичного і суспільно-політичного змісту про життя та творчість І. Франка І. Книш, В. Луціва, А. Франко-Ключко, Л. Храпливої-Щур та ін.

Загалом питання ролі І. Франка-педагога висвітлено і в багатьох інших публікаціях, вміщених в українських періодичних педагогічних і суспільних виданнях США та Канади, зокрема, у часописах “Учительське Слово”, “Життя і Школа”, “Наше життя”, “Визвольний шлях”, “Дзвони”, ”Літопис Бойківщини”, “Сучасність”, авторами яких були І. Боднарук, В. Дорошенко, Д. Козій, І. Полянська, М. Семчишин, Л. Старицька-Черняхівська, Р. Чубатий, В. Шаян та ін.

П'ятий етап - це франкознавчі дослідження педагогічного спрямування доби незалежності України. Їх репрезентують науковці Л. Березівська, Г. Васянович, О. Вишневський, Р. Вишнівський, Д. Герцюк, З. Гузар, М. Євтух, Н. Захлюпана, Н. Заячківська, О. Катола, Т. Логвиненко, Д. Луцик, З. Нагачевська, Т. Равчина, Н. Сабат, Д. Скільський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, М. Чепіль, А. Швець, Р. Шиян та ін.

Узагальнюючи місце і роль І. Франка в процесах становлення та поширення громадсько-педагогічного руху в Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст., його вплив на обґрунтування концептуальних засад побудови української національної школи, гуманізації педагогічного процесу загалом, у розділі виокремлено такі аспекти діяльності педагога:

– здійснення І. Франком усестороннього й об'єктивного аналізу стану української школи, висвітлення антиукраїнської та негуманної освітньої політики австро-польської влади в Галичині, що знайшло відображення у його історико-педагогічних та публіцистичних статтях, зокрема ”Наші народні школи і їх потреби”, ”Середні школи в Галичині в рр. 1875 - 1883”, ”К истории просвещения в Галиции”, ”Пан Бобжинський як поступовець”, ”Факт до характеристики нашого шкільництва”, ”Що коштують наші школи?” та ін.

– постановка питань освіти і виховання в програмних документах політичних партій (Русько-українська радикальна партія, Українська національно-демократична партія) та передвиборчій програмі І. Франка як кандидата на посла до віденського парламенту і галицького сейму;

– активізація молодіжного середовища в Галичині, формування культурно-просвітницьких ініціатив серед української молоді шляхом активної участі І. Франка в молодіжних організаціях (“Академический кружок”, “Етнографічно-статистичний кружок” та ін.), виступів перед учнівською та студентською молоддю з лекціями, доповідями, читанням своїх творів;

– громадсько-просвітницькі ініціативи І. Франка в контексті його редакторської та видавничої діяльності (“Друг”, “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Світ”, “Житє і слово”, “Дрібна бібліотека”, “Літературно-наукова бібліотека”, “Літературно-науковий вісник”);

– підтримка І. Франком ініціатив прогресивного учительства як складової частини громадського-педагогічного руху в Галичині. Під впливом ідей та порад мислителя Л. Гарматій, К. Геник, Р. Заклинський, О. Іванчук, С. Ковалів, М. Колцуняк, Уляна Кравченко, К. Попович, Д. Харов'юк, І. Ющишин стали його послідовниками і соратниками;

– вияв інтересу, здібностей, потенціалу до педагогічної діяльності (педагогічна майстерність у вихованні власних дітей, спроби зайняти посаду викладача Львівського університету, виступи з різних соціально-педагогічних проблем перед студентською молоддю, представниками української інтелігенції).

Встановлено, що передумовами формування гуманістичного світогляду І. Франка були життєві цінності його батьків, приклади людяності кращих шкільних та гімназійних учителів, системне осмислення тодішніх суспільно-політичних доктрин.

Доведено, що питання духовності, моралі, возвеличення особистості були квінтесенцією для І. Франка, детермінантами його світобачення і наскрізно пронизували всю його творчу спадщину. У дослідженні виявлено, що для науковця була неприйнятною дискримінація ”людської одиниці” за будь-якою зовнішньою ознакою: національною, статевою чи класово-соціальною.

З'ясовано, що з 90-х років ХІХ ст. І. Франко став поборником нових підходів до розуміння розвитку людства, беззастережним прихильником демократичної моделі соціального устрою суспільства, в якому гарантовано свободу і права особистості. Такий лад, на переконання мислителя, може бути утверджений тільки в умовах незалежності та економічної, державно-політичної і культурної самостійності нації.

Обґрунтовано, що у Франковому розумінні нація становить невід'ємну, “органічну” частину концептосфери (людина - родина - громада - нація - людство), де суміжно, зважаючи на зазначені складові, людина здатна реалізувати своє прагнення до щастя. На переконання вченого, почуття любові до людей, родини, громади, свого народу становить основу духовного розвитку особистості та сприяє утвердженню гуманізму в освіти.

Встановлено, що людина - центр гуманістичної концепції у творчості І. Франка. На його думку, взірцем людської досконалості є викристалізуваний символічний образ “цілого чоловіка”, для якого характерними є єдність, цілісність і найвищий ступінь вияву кращих людських властивостей. Такі основні якості Франкового ідеалу як духовність, моральність, соціальність, діяльність особистості цілком досяжні і становлять предмет виховання.

У другому розділі - ”Гуманістичні засади організації виховання в педагогічній спадщині І. Франка” - обґрунтовано погляди мислителя на сутність виховання у контексті ідей гуманізму; встановлено акцентування вченим гуманістичної спрямованості мети та завдань виховання молоді; виокремлено гуманістичні підходи педагога до організації виховного впливу.

Доведено, що педагогічні ідеї І. Франка ґрунтуються на його філософській позиції, яка визначається гуманістичною спрямованістю. Предметом дослідження мислителя є людина з її потребами та прагненнями. Розглядаючи у наукових працях, публіцистичних статтях, художніх творах різноманітні освітні проблеми, він виявляв значне зацікавлення людською природою, акцентував увагу на повазі до гідності особистості. Науковець спростовував думку про виховання як процес примусу вихованців і досягнення їхнього беззаперечного послуху, бо діти, стверджував педагог, такі ж люди, як старші, і їхню гідність та потреби треба так само шанувати.

Педагогічні праці І. Франка слугують доказом необхідності знань психологічних особливостей дитини з метою організації цілеспрямованого виховання, що зумовлює цілісний особистісний розвиток. Виховання науковець розглядав як процес сприяння розвиткові учня, який у свою чергу неможливий без знань її індивідуальних властивостей (здібностей, рис характеру тощо), а також потреб та прагнень.

І. Франко надавав вагомого значення активності особистості у вихованні, яка не приймала моделі поведінки на віру, а намагалася переконатись у всьому шляхом пізнання реалій. Він відстоював право молодої людини на власну думку, вияв особистих почуттів, самоповагу, взаєморозуміння у стосунках зі вчителем. І. Франко наголошував на демократичному стилі взаємин, у якому педагог не категорично забороняє, а переконує та надає свободу вибору учневі. Доброзичливе, толерантне ставлення вихователя до вихованців, на думку вченого, сприятиме розвитку їхньої позитивної самооцінки, спонукатиме особистість до самовдосконалення.

У процесі особистісного зростання, стверджував педагог, виховання повинно забезпечувати всебічний розвиток дитини та утвердження її самобутності. Пріоритетним І. Франко вважав моральне виховання, що передбачає формування в учнів основних цінностей: любові, щирості, вдячності, правди, приязні, добра тощо.

Доведено, що І. Франко трактував гуманістичний підхід до виховання як розвиток соціальних властивостей та природної своєрідності молодої людини. Повноцінне функціонування особистості, на думку вченого, можливе у громадянському суспільстві, в якому серед вартостей демократії важливе місце матимуть права, свободи та обов'язки індивіда.

У розділі з'ясовано, що серед чинників розвитку людини І. Франко виокремлював надбання національної культури як підґрунтя для подальшого розвитку особистості, оволодіння якими є її правом і природною потребою. Письменник уважав літературу, музику, народну пісню, мистецтво загалом дотичними до емоційної сфери людини, важливими для формування цінностей дитини. Водночас І. Франко доводив, що через посередництво національних вартостей, які доступніші та зрозуміліші для кожної людини, відбувається осмислення й загальнолюдських цінностей.

Наголошено, що, використовуючи приклади виховання засобами літератури, поезії, музики тощо, педагог обстоював єдність впливів на свідомість, почуття та поведінку молодої людини, тобто формування її цілісності, проявленої у переконаннях, почуттях, прагненнях і діяннях.

Встановлено, що І. Франко акцентував увагу на особливе призначення рідної мови, оскільки був переконаний, що вона є скарбницею людських досягнень, спостережень, поглядів. Саме за її допомогою здобутки національної культури можуть значно вплинути на розвиток особистості й утворити підґрунтя для пізнання дійсності.

Важливою інституцією виховання особистості, на думку І. Франка, є сім'я, де дитина повинна змалку зазнавати ”тепло й поезію родинного життя”. Він окреслив основні недоліки родинного виховання: формування стереотипних моделей поведінки та застосування прямого примусу. Письменник визначав сутність виховання як організацію рівноправної взаємодії батьків та дітей на засадах гуманізму - взаємної поваги, любові, довіри й віри.

І. Франко вказував на зумовленість вибору виховних впливів від позиції педагога, його ставлення до учнів, конкретної мети; наголосив на важливості зорієнтованості виховних дій учителя на позитивні зміни саме у внутрішній сфері особистості, що визначають відповідну зовнішню поведінку. Вчений акцентував увагу на узгодженості словесного впливу педагога з набутим досвідом учнів, їхніми почуттями.

На переконання письменника, для ефективного виховання школярів учитель повинен створити належне освітнє середовище та застосовувати позитивні стимули (вияв довіри до вихованця, опора на його позитивні риси, ”авансування успіхом”, порада, вимога, схвалення, ”звертання за невідомою адресою”, ігровий рівень спілкування тощо).

У контексті ідей І. Франка гуманістична спрямованість виховних впливів виявляється в тому, що вони узгоджуються з природою розвитку молодої людини, допомагають їй виробити власний світогляд. Письменник виокремлював головну думку, за якою кожен метод виховання досягає мети, якщо відповідає інтересам особистості, основується на її життєвому досвіду, викликає у неї позитивний емоційний відгук.

Висвітлення психологічних особливостей організації результативного виховного впливу у працях І. Франка слугує доказом того, що під час вибору конкретного способу чи засобу виховання вчитель повинен зосереджувати увагу на досягненні позитивних змін саме у внутрішній сфері дитини. На думку мислителя, удосконалення зовнішньої поведінки особистості наступає за умови адекватної трансформації її внутрішніх сил - виникнення у людини бажання, прагнення дотримуватися цієї поведінки.

З'ясовано, що І. Франко розглядав механізми виховного впливу як єдність активності учителя й учнів, тобто з огляду на сучасне трактування як взаємодію рівноправних суб'єктів; розвивав думку, що педагог у вихованні повинен обирати такі дії, які б відповідали світу захоплень, переживань, інтересів дитини, її реальному оточенню.

У третьому розділі - ”І. Франко про освіту та навчання в контексті ідей гуманізму” - проаналізовано основні ідеї демократизації та гуманізації освіти у педагогічній спадщині І. Франка; висвітлено його погляди на організацію начального процесу та спрямованість педагогічної діяльності; обґрунтовано актуальність педагогічних ідей мислителя.

На ґрунті узагальнення критичних суджень І. Франка про освіту доведено, що він відстоював її демократичну (відповідність потребам та інтересам особистості, забезпечення рівноправних умов, вільний доступ кожного до освіти) та гуманістичну спрямованість (правдиве зображення об'єктивних явищ, відхід від догматичного трактування історичних подій, відповідність індивідуальним особливостям учнів та їхньому життєвому досвіду).

З'ясовано, що І. Франко обґрунтовував навчання як процес активної пізнавальної діяльності учнів, під час якої вони виробляють власне бачення зовнішнього світу шляхом узгодження нової інформації з набутим досвідом. Він трактував навчання як інтелектуальну діяльність, у процесі якої особистість виконує розумові дії: аналізує, синтезує власні спостереження та враження, робить самостійні узагальнення і висновки, що сприяє розвиткові її критичного мислення. І. Франко відстоював індивідуальний характер пізнавальної діяльності дитини: виконуючи разом з іншими розумові дії, вона досягає власного розуміння наукового повідомлення, виробляє особистий погляд на навколишній світ. Встановлено, що І. Франко сформулював думку про роль учителя як керівника процесу навчання учнів, які, ”під контролем і проводом професора”, формують свої поняття, судження та переконання.

Письменник розвивав гуманістичну ідею про зв'язок процесу навчання з фактами як суспільного життя, так і особистісного. Він наголошував на пізнанні навколишнього світу у контексті аналізу суспільних процесів відповідної історичної епохи, культури, а також подій власного життя учнів.

Доведено, що І. Франко акцентував увагу на формуванні позитивної мотивації учнів засобами навчального матеріалу й пізнавальної діяльності шляхом забезпечення умов для успіху і надання права вибору. На його думку, саме організація пізнавальної діяльності як здобутку власної думки учнів сприятиме розвитку їхніх розумових здібностей, формуванню наукових знань, а отже успіхів у навчанні. Критикуючи способи організації навчання, що передбачають механічне запам'ятовування й відтворення учнями наукових знань, він відстоював методи, які стимулюють їхню пізнавальну активність, самостійність мислення (діалог, дискусія, бесіда).

Наголошено, що І. Франко розглядав гуманістичну спрямованість педагогічної діяльності як зосередженість учителя на особистості кожного учня, вияв поваги до його потреб та інтересів, прагнення свідомого опанування наукових знань. Він надавав важливого значення відданості вчителя педагогічній праці, усвідомленню ним свого професійного обов'язку.

На думку письменника, основними рисами педагога, які формують гуманістичне підґрунтя його діяльності, є доброта, повага та любов до дітей, щирість під час спілкування, опіка над вихованцями, наполегливість та вимогливість до школярів у процесі опанування ними наукою. І. Франко зосереджував увагу на здатності педагога створювати психологічно-комфортне виховне середовище освітньої інституції, встановлювати гуманні стосунки з учнями, що ґрунтуються на взаєморозумінні та толерантності.

З'ясовано, що учений наголошував на залежності ефективності навчального процесу від професійних рис учителя (знання фаху, уміння організовувати пізнавальну діяльність, допомагати учням формувати самостійну власну думку, застосовувати різні методи виховного впливу). Він аргументовано доводив, що професіоналізм учителя ґрунтується не лише на його наукових знаннях і практичних уміннях, але й на здатності самому працювати з натхненням і виховувати в учнів зацікавленість до предмету та навчання загалом.

Узагальнено актуальність та значущість гуманістичних педагогічних ідей І. Франка у контексті розвитку сучасної української освіти, теорії та практики навчання і виховання учнівської молоді на засадах особистісно орієнтованої моделі організації дидактико-виховного процесу, суб'єкт-суб'єктної взаємодії як педагогічної умови формування творчої особистості молодої людини.

ВИСНОВКИ

1. Проведено дослідження історіографії педагогічної спадщини І. Франка, які засвідчили постійну увагу науковців до його творчості. Проте, незважаючи на значну кількість франкознавчих праць освітньо-педагогічного спрямування, які побачили світ в Україні і за кордоном, гуманістичні ідеї мислителя щодо навчання і виховання молоді висвітлено недостатньо.

З'ясовано роль І. Франка як культурно-освітнього і суспільно-політичного діяча в процесі розвитку громадського-педагогічного руху в Галичині наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Засвідчено, що завдяки своїй активній суспільній позиції, видавничій та редакторській діяльності, безпосереднім контактам із передовими вчителями, всесторонній підтримці молодіжного середовища І. Франко суттєво активізував громадсько-освітнє життя, поставив на порядок денний суспільно-культурного життя Галичини проблеми освіти, навчання та виховання молоді, гуманізації освітньої системи загалом.

2. Доведено, що І. Франко обґрунтовував виховання молоді передовсім на засадах загальнолюдських ідеалів, невід'ємних прав кожної людини на свободу, щастя, справедливість тощо.

Вчений вважав виховання вагомим чинником, який регулює взаємини суспільства і людини, сприяє розвитку громади та особистості. Визначаючи мету виховання з гуманістичних позицій, він поєднував два вагомих аспекти цього процесу: спрямованість виховання на розвиток суспільної мотивації поведінки особистості та її індивідуальної своєрідності.

Встановлено, що, вважаючи особистість суб'єктом власного розвитку, І. Франко трактував виховання як сприяння цьому процесові під цілеспрямованим керівництвом учителя.

Обґрунтовано, що науковець окреслював умови успішного та ефективного виховання узгодженням педагогічних дій з індивідуальними особливостями розвитку молодої людини; досягнення педагогічної мети наявністю адекватних емоційних переживань учнів під впливом навчально-виховних дій, що стимулюють особистість для зміни власних поглядів і поведінки; вибір і застосування методів впливу відповідно до здібностей, особливостей розвитку особистості, які притаманні певному віковому періоду.

3. Доведено, що І. Франко відстоював ідеї демократизації освіти, її спрямованість на задоволення потреб та інтересів кожної особистості. Він виокремлював головні ознаки демократичної освіти: вільний доступ кожного до освіти, забезпечення рівноправних умов для навчання, спрямованість на всебічний розвиток особистості.

З'ясовано гуманістичний підхід І. Франка до процесу навчання як активної пізнавальної діяльності вихованців, під час якої вони не механічно запам'ятовують незрозумілі поняття, а виробляють власні уявлення про зовнішній світ шляхом узгодження нової інформації з індивідуальними судженнями та особистим досвідом.

Досліджено ідею І. Франка про нерозривність зв'язку процесу навчання з життям як суспільства, так і кожної людини. Науковець наголошував на необхідності вивчення навчальних предметів в освітніх закладах не як сукупності науково-теоретичних знань, а як пізнання реального світу шляхом аналізу об'єктивних природних, соціально-історичних, культурних процесів і власного життєвого досвіду.

Обґрунтовано, що І. Франко виокремлював гуманістичну спрямованість педагогічної діяльності, яка охоплює любов до дітей, доброту, відкритість, щирість, повагу, турботу за учнів та справедливу вимогливість. Мислитель акцентував увагу на професійній компетентності освітян, що передбачає знання фаху, уміння організації навчання як розвитку самостійної, власної думки учнів та виховного впливу на них.

Учений стверджував, що професіоналізм учителя ґрунтується не лише на його наукових знаннях і здібностях, але й на позитивній мотивації педагогічної діяльності, уміннях виховувати в учнів інтерес до навчальних предметів і пізнавальної діяльності.

4. Доведено, що педагогічні ідеї І. Франка залишаються актуальними на сучасному етапі освітніх змін в Україні та розбудови демократичного, громадянського суспільства. Визнаючи людину як творіння природи, суб'єкт власного розвитку, навчання й виховання, наголошуючи на цінності, самобутності та своєрідності кожної особистості, він рішуче заперечував виховання й навчання як пристосування до певних шаблонів.

І. Франко розглядав механізм виховного впливу як активну взаємодію двох рівноправних об'єктів - вихователя та вихованця; розвинув думку, що педагог у вихованні повинен обирати такі дії, які б відповідали світу захоплень, переживань та інтересів вихованців, їхньому реальному життю. Мислитель сформулював цінну, в сучасному контексті, думку, що виховання молодої людини насамперед залежить від психологічної атмосфери та емоційного середовища навчального закладу.

Актуальними є ідеї І. Франка про організацію процесу навчання учнів. Науковець вважав, що кожна особистість під час пізнання узгоджує нову інформацію з власними судженнями, набутим життєвим досвідом. Тому, на його думку, навчання є процесом організації розумової діяльності учнів, під час якої вони індивідуально творять знання та формують власні переконання.

І. Франко аргументував важливу для сучасної освіти думку, що школа існує для життя і процес навчання учнів повинен базуватися на реаліях.

Переконання вченого ґрунтуються на засадах гуманізму, передбачають відмову від авторитарної педагогіки та утверджують особистісно орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу в середній школі.

На основі актуалізації педагогічної спадщини І. Франка в контексті гуманізації системи освіти встановлено прогресивний характер і доцільність розвитку ідей вченого в сучасній педагогічній науці; досліджено інноваційні ідеї І. Франка, які заслуговують на подальше вивчення та впровадження у педагогічну практику.

Результати дослідження дають підстави вважати, що мету досягнуто, визначені завдання реалізовано, а сукупність одержаних наукових висновків і практичних рекомендацій має важливе значення для подальшого розвитку теорії та історії педагогіки. Виконане дослідження не вичерпує усіх напрямів наукової проблеми. Подальшого вивчення потребують методичні аспекти педагогічної спадщини І. Франка, погляди мислителя на громадянське та національне виховання молоді.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Гущак Ж.М. Іван Франко про психолого-педагогічні аспекти виховання ”нової людини” / Ж.М. Гущак // Наукові записки. Серія ”Психолого-педагогічні науки” (Ніжин. держ. універ. ім. Миколи Гоголя) / заг. ред. Є.І. Коваленко. - Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - № 5. - С. 240 - 244.

2. Гущак Ж. І.Я. Франко про педагогічний процес гуманістичного спрямування / Ж. Гущак // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. - Дрогобич : КОЛО, 2009. - № 7 (54). - С. 101 - 104.

3. Гущак Ж. Окремі аспекти особистісного розвитку майбутнього вчителя / Ж. Гущак // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. - Дрогобич : КОЛО, 2006. - № 8 (23). - С. 123 - 127.

4. Гущак Ж.М. Основні чинники розвитку цілісної особистості в педагогічній спадщині І.Я. Франка / Ж.М. Гущак // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки: зб. наук. праць. Вип. 6 / гол. ред. Л.В. Артемова. - К. : КиМУ, 2005. - С. 46 - 54.

5. Гущак Ж. Вселюдський та національний аспекти змісту освіти сучасної української вищої школи / Ж. Гущак // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. - Дрогобич : КОЛО, 2003. - № 4 (6). - С. 79 - 82.

6. Гущак Ж.М. Ідеї гуманістично спрямованої діяльності вчителя та навчальних закладів у педагогічній спадщині І.Я. Франка / Ж.М. Гущак // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: зб. наук. праць. Вип. 10 / відпов. ред. Н.В. Гузій. - К. : НПУ, 2003. - С. 93 - 99.

7. Гущак Ж.М. Гуманістичний підхід до підготовки вчителя у педагогічній спадщині І.Я. Франка / Ж.М. Гущак // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: зб. наук. праць. Вип. 7 / відпов. ред. Н.В. Гузій. - К. : НПУ, 2002. - С. 47 - 54.

Інші публікації

8. Гущак Ж. Ідеї демократизації освіти у педагогічній спадщині Івана Франка / Ж. Гущак // Товариство ”Рідна школа”: історія і сучасність: наук. альманах / наук. ред. Д. Герцюк, П. Сікорський. - Львів : Рідна школа, 2009. - Ч. 5. - С. 67 -76.

9. Гущак Ж.М. Гуманізація освіти - основний стратегічний напрям її реформування / Ж.М. Гущак // Стратегічні напрями реформування освіти : матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції, 10-25 лютого 2004 р., Дніпропетровськ, Т. 40 / гол. ред. С.О. Скідан. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. - С. 17 - 18.

10. Гущак Ж. Педагогічні погляди І.Я. Франка на ідею емансипації людини / Ж. Гущак // Матеріали одинадцятої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, 16-17 травня 2007 р. - Тернопіль : ТДТУ, 2007. - С. 195.

11. Гущак Ж. Антропологічна концепція у світогляді українського мислителя І.Я. Франка / Ж. Гущак // Матеріали дванадцятої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, 14-15 травня 2008 р. - Тернопіль : ТДТУ, 2008. - С. 328.

Размещено на Allbest.ru